ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Загальна характеристика Латенського часу на тереторії України

Загрузка...

У VI-V ст. до н.е. у межиріччі верхів'їв Дунаю та Рейну, на території сучасних Швейцарії, Франції і Німеччини , сформувалася латенська культура, яку більшість дослідників пов’язують з кельтами. Латенська культура, як свідчать археологічні матеріали, справила певний вплив на пам’ятки Південно-Східної Європи рубежу нової ери. Знайдені тут окремі кельтські предмети вчені розглядають як імпортні. Відчутний вплив Латену виявився у поширенні технічних досягнень у чорній металургії, в обробці заліза, бронзи, а також у ювелірній справі.

Пам’ятки латенської культури відомі на території Закарпатської області України. Разом з пам’ятками Словаччини, Польського Прикарпаття, північної частини Румунії та Угорщини вони становлять віддалену групу середньоєвропейського Латену. Латенські старожитності представленні у Закарпатті неукріпленими поселеннями, ремісничими центрами, курганими могильниками, речовими скарбами й окремими знахідками. Могильники латенського часу в Закарпатті вивчені переважно ще у XIX ст. Поодинокими знахідками представлені кургани із залишками кремації в урнах чи в ямках. Небіжчика спалювали у повному вбранні, про що свідчать перепалені фібули, ланцюжки та ін. Урнами слугували місцеві ліпні, інколи — гончарні латенські посудини. Тілопокладення зафіксовано лише у трьох похованнях у Галіш-Ловачці.

Кераміка із латенських пам'яток Закарпаття досить різноманітна. Гончарний посуд у її асортименті становить близько 40 %. За особливостями технології він поділяється на простий сіроглиняний, лощений, графітова ний та розписний. На гончарному крузі виготовлялися горщики, миски, глечики, кухлі та великі корчаги-зерновики. Ліпна кераміка виконана у кельтських, або ж фракійських (гето-дакійських) традиціях. Це кухонні горщики, нерідко прикрашені рельєфним орнаментом, столові миски, кухлі та черпаки.

Знаряддя праці — залізні насадки на рала, серпи, коси, кам'яні жорна від ручних млинів, пружинні ножиці для стрижки овець, сокири та втульчасті тесла. Із виробництвом та обробкою металів пов'язані ковальські кліщі, молотки, ковадла, зубила, графітові тигелі та ливарні форми. Відомі також предмети озброєння: мечі, наконечники стріл, дротиків та списів. Серед кінського спорядження — залізні вудила і псалії (рис. 2).

Прикраси представлені різноманітними браслетами, виготовленими із бронзи, заліза та скла, деталями поясів у вигляді ланцюжків та гачків, фібулами, намистами зі скляної пасти. У Закарпатті виявлено кілька сотень кельтських монет, проте вони майже непридатні для визначення хронології. Річ у тім, що протягом IV—III ст. до н. е. загони кельтських вояків служили найманцями у багатьох країнах Середземномор'я, за що отримували платню грошима Філіппа II і Александра Македонського. Саме ці монети імітували в Кельтиці протягом кількох століть.

Перші групи кельтів проникають у Закарпаття в середині III — середині II ст. до н. е., про що свідчить основна маса знахідок. Діяльність таких великих виробничих центрів, як Галіш-Ловачка і Ново-Клинове, припиняється близько 60-х років до н. е., коли перестала існувати більшість оппідумів по всій Кельтиці. Вважається, що латенські пам'ятки Закарпаття залишені прийшлими кельтами та місцевим фракійським населенням, нащадками племен куштановицької культури скіфського часу.

Присутність кельтів-галатів у Східній Європі засвідчує виявлений в Ольвії декрет на честь Протогена. У ході переселення до Малої Азії у III ст. до н. е. галати здійснили похід у Північне Причорномор'я, загрожуючи поселенням місцевих греків. Дехто із дослідників припускає можливість проникнення кельтів на схід від Карпат аж до Середнього Подніпров'я. Однак речей кельтського походження тут знайдено мало.

Значно помітнішим виявився латенський вплив на художні стилі та ремісничі методи сусідніх культур. Потужний латенський імпульс спонукав до утворення на східній периферії Кельтики так званих "латенізованих" культур, зокрема, зарубинецької, пшеворської та поєнешті-лукашівської.

 

Загальна характеристика мезоліту

Мезоліт (середньокам'яна доба) — заключна фаза розвитку мисливського господарства, в надрах якого визрівала Його остаточна криза.

Основою мезолітичної економіки було неспеціалізоване індивідуальне полювання за допомогою лука та стріл на лісових нестадних копитних (рис. 20). Археологічною ознакою мезоліту є повсюдне поширення лука, що фіксується масовими знахідками мікролітичних наконечників стріл мікролітів. Для кожної з археологічних культур мезоліту був характерний власний набір наконечників (рис. 21).

Мезоліт у Європі розпочався з різкої деградації скандинавського льодовика близько 10 тис. років тому і закінчився 6—7 тис. років тому з поширенням неолітичної кераміки та відтворювальних форм господарства (землеробство, скотарство).

 

Природне середовище

Криза мисливства та лук зі стрілами, як визначальні особливості мезолітичної доби, поширилися в помірній зоні Євразії насамперед через різку зміну природно-кліматичних умов унаслідок деградації Скандинавського льодовика.

В останнє тисячоліття льодовикової доби (плейстоцену) на півночі Європи існувало Балтійське льодовикове озеро. Внаслідок наступу Скандинавського льодовика один із його язиків перегородив гирло Балтії в районі Данських проток. Утворилася своєрідна крижана гребля, що стримувала талі води з крижаного шита у Балтійському басейні, утворюючи величезне холодне озеро, рівень якого піднявся на ЗО м вище рівня Світового океану. Його північний берег утворювала крижана стіна, від якої відривалися айсберги. Плаваючи по озеру, вони додатково охолоджували водойму.

Холодний басейн на півночі Європи суттєво впливав на клімат континенту, в північній та середній смузі якого встановилися несприятливі кліматичні умови. Величезні обшири були вкриті холодними тундро-степами, на яких паслися численні стада північних оленів — об'єкт полювання мисливців наприкінці льодовикової доби.

Різке потепління клімату і швидка деградація Скандинавського льодовика пов'язані з так званою Білінгенською катастрофою. Ще у XIX ст. поблизу гори Білінген у Південній Швеції було виявлено величезну промоїну у гірському пасмі. З'ясувалося, що це слід прориву водами Балтії згаданої крижаної греблі. Протягом одного року рівень льодовикового водоймища знизився на 30 м, і тепла, солона вода з Атлантики почала надходити в Балтійське озеро.

Встановлено й час Білінгенської катастрофи — 8213 р. до н. е. Зроблено це шляхом підрахунку так званих стрічкових глин, які щорічно відкладалися на дні прильодовикових озер Скандинавії. Річ у тім, що біля підніжжя льодовика існувало безліч великих і малих озер, які щоліта наповнювалися талою водою з поверхні крижаного шита. Бурхливі літні потоки несли в озера щебінь та пісок. Узимку ж танення криги припинялося і на дно озер випадали мікроскопічні частинки, утворюючи тонкі прошарки глини на грубих літніх відкладах. Отже, щорічно на дні льодовикових озер утворювалося два прошарки відкладів — пісково-гравійний літній та глинистий зимовий, які легко порахувати. Вчені визначили перший засолений горизонт відкладів у водоймах Скандинавії, який фіксував момент надходження солоної океанської води після з'єднання Балтії з Атлантикою. Потім вони підрахували кількість річних стрічкових глин над ним, і в такий спосіб визначили дату Білінгенської катастрофи.

Зникнення холодної, крижаної водойми на півночі Європи спричинило різке потепління клімату й зумовило встановлення сучасних кліматичних умов на континенті. Зміни були настільки радикальними, що стали рубежем між льодовиковою добою (плейстоценом) і геологічною сучасністю (голоценом), або між палеолітом і мезолітом за археологічною періодизацією.

Унаслідок потепління Балтії та стрімкої деградації Скандинавського льодовика над Європою встановлюється сучасна циркуляція повітряних потоків. Як уже зазначалося, в льодовикову добу дуже холодний і сухий клімат континенту формували потужні холодні вітри, що дули з крижаного щита на південь. М'який і вологий клімат сьогодення зумовлюють періодичні циклони з Атлантики — хвилі теплого і вологого повітря, які періодично, з інтервалом близько 10 днів, проходять над Європою у східному напрямку.

Деградація льодовика та поява теплих і вологих циклонів з Атлантики різко пом'якшили клімат Європейського континенту. Безмежні тундро-степи заросли спочатку сосново-березовими, а пізніше й широколистими лісами. Мешканці тундр — північні олені — змушені були відходити за тундрою, що швидко відступала далеко на північ Східної Європи. Слідом за ними рухалися у північно-східному напрямі й згадувані у попередньому розділі свідерські мисливці на північного оленя, які протягом останнього тисячоліття льодовикової доби мешкали в Поліссі, басейні Німану, на Польській низовині. Саме вони в період раннього мезоліту у 8—7 тис. до н. е. заселили безкрайню східноєвропейську тайгу від Балтії до Північного Уралу.

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти