ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Природні передумови неолітичної революції

Загрузка...

Переходові мисливського населення Близького Сходу до відтворювального господарства передували радикальні зміни клімату, пов'язані з кінцем льодовикової епохи. За льодовикової доби через холодний північний вітер з крижаного шита теплі й вологі повітряні маси з Атлантики рухалися не над Європою, як тепер, а значно південніше, зволожуючи клімат Середземномор'я, Північної Африки, Близького Сходу. Зі зникненням Скандинавського льодовика 10 тис. років тому холодні вітри з півночі припинилися і смуга атлантичних циклонів перемістилася на північ, у Європу. На просторах Північної Африки та Західної Азії, позбавлених вологи з Атлантики, почала утворюватися зона великих пустель (Марокканська, Лівійська, Сахара, Аравійська, Іудейська та ін.). Несприятливі кліматичні зміни призвели до збіднення рослинного і тваринного світів, що вимагало від первісних мисливців удосконалення методів і засобів полювання, з метою стабільного забезпечення колективів їжею. Поширення такої ефективної зброї, як лук і стріли, ще більше скоротило популяцію промислових тварин і призвело до кризи мисливства.

Криза мисливського господарства — це такий стан первісної економіки, коли мисливство втрачає здатність забезпечувати колективи їжею, оскільки вдосконалення методів та засобів полювання невідворотно веде до скорочення популяції промислових тварин. Криза мисливства на Близькому Сході близько 10 тис. років тому змусила первісну людність шукати альтернативні привласнювальній економіці засоби харчування.

Збирання диких злаків (ячменю, пшениці), які й раніше були важливою складовою раціону первісного населення, за умов кризи мисливства набуло неабиякого значення. У процесі збору диких злаків жінки набували навичок догляду за полями, поступово переходячи до культивації зернових у примітивній формі мотичного землеробства. Через нестачу їжі чоловіки були змушені раціональніше ставитися до продуктів полювання. Добутих під час полювання диких козенят та ягнят почали певний час утримувати в спеціальних загорожах, з метою досягнення ними кондиційної ваги. Так, у специфічних природних умовах Близького Сходу на основі збиральництва та мисливства відбулося становлення двох різновидів відтворювального господарства — землеробства і скотарства. Це викликало такі радикальні зміни в устрої, демографії, способі життя, культурі первісного суспільства, що сам перехід від привласню-вального до відтворювального господарства, як уже зазначалося, дістав назву неолітичної революції.

Людина може споживати зерно лише вареним. Приготування каші потребувало жаро- та водостійкого посуду. Посуд був потрібний і для тривалого зберігання збіжжя до нового врожаю. Все це зумовило масове поширення керамічного посуду, який став археологічною ознакою неолітичних пам'яток.

Концентруючи свої зусилля на землеробстві, колишні рухливі мисливці були змушені перейти до осілого способу життя. Адже поля зернових потребували постійного догляду та охорони. Поліпшення харчування та осілий спосіб життя спричинили різке зростання населення. Густота населення ранніх мотичних землеробів порівняно з мезолітичними мисливцями зросла у 50—100 разів — від 3—5 до 500 осіб на 10 км2. Надлишки людності, що не могли прохарчуватися на своїй батьківщині, на Близькому Сході, почали розселятися на сусідні території з нечисленним мисливським населенням. Значно розвиненіші від аборигенів, неолітичні прибульці несли з собою зі своєї батьківщини відтворювальну економіку, домести ковані рослини (ячмінь, пшениця) та тварини (коза, вівця), власний спосіб життя, культуру, мову, свій антропологічний тип. На нових територіях переселенці реалізовували свою економічну модель, відбувалися нові демографічні вибухи, що призводило до виснаження земель і стимулювало переселення на нові, родючі землі. Вчені підрахували, що така демографічна хвиля ранніх землеробів рухалася з Близького Сходу зі швидкістю приблизно 30 км на одне покоління, тобто тривала 25—30 років. Отже, швидкість розселення неолітичних переселенців дорівнювала приблизно 1 км на рік.

В Європу відтворювальне господарство принесли мігранти з півдня Малої Азії. Основний потік переселенців рухався через Егейське море до Східної Греції, а звідти на північ, у Подунав'я. Частина мігрантів могла потрапити на Балкани, форсувавши Дарданелли чи Босфор. З Півночі Балкан один потік переселенців рухався вгору по Дунаю до Центральної та Західної Європи, а другий — через Трансільванію в Україну.

Найдавніші неолітичні культури Європи постали на сході Греції у Фессалії у VIII тис. до н. е. (поселення Аргіса, Ніа Нікомедія, Протосескло). Ця людність знала мотичне землеробство та скотарство, але не володіла технологією виготовлення кераміки. Набір домести кованих тварин (вівця, коза) та культурних рослин (пшениця, ячмінь, сочевиця, горох), дикі предки яких і нині відомі на Близькому Сході, вказують на генетичні витоки неоліту Балкан. На близькосхідне походження неоліту вказують матеріальна культура та близькосхідний (вірменоїдний) антропологічний тип його носіїв.

Поступово балкано-дунайський неоліт у процесі свого розвитку набуває місцевої специфіки. Розвивається місцева домобудівна традиція, що принципово відрізняється від близькосхідної з її круглими, а пізніше прямокутними житлами із сирцевої цегли. На Балканах з'являються прямокутні споруди з дерев'яними стінами, обмазаними глиною, та двоскатним дахом, укритим соломою. Неолітичні мігранти поширили цей тип жител в середній смузі Європи. Його реліктом певною мірою є традиційна українська хата-мазанка.

У VII тис. до н. е. ранні землероби досягли півночі Балкан, де сформувалася середньодунайська неолітична спільнота, що складалася з археологічних культур Старчево (Югославії), Кереш (Угорщини), (Сараново (Болгарії) та Криш (Румунії). Носії останньої просунулися далеко на схід у басейни Прута, Середнього Дністра та Південного Бугу. Під цими впливами у VII тис. до н. е. сформувалася найдавніша неолітична культура України — буго-дністровська.

У VI тис. до н. е. відбулася експансія ранніх землеробів на північ від Альп та Карпат. Неолітична людність культури лінійно-стрічкової кераміки за короткий час розселилася з Середнього Дунаю на захід — до Паризького басейну, і на схід — до Південної Польщі, Волині, Верхнього Подністров'я. Родючі землі на північ від Альп та Карпат, що простяглися вузькою смугою від Парижа через Баварію, Південну Польщу до Волині, на той час були вкриті лісом і недоступні землеробам. Винайдення підсічно-вогневого землеробства створило умови для освоєння цих лісових територій людністю культури лінійно-стрічкової кераміки, яка відіграла провідну роль унсолітизації середньої смуги Європи.

Таким чином, близько 5 тис. років до и. е. в Європі існували два паралельні первісні світи. Південь континенту заселили з Балка но-Дунайського регіону неолітичні землероби та скотарі. В лісах півночі мешкали мезолітичні автохтони-мисливці та рибалки. Внаслідок поширення кризи мисливського господарства на лісову північ автохтони-мисливці запозичили неолітичні новації у більш розвинених південних сусідів. Так у лісовій смузі Європи почав формуватися лісовий неоліт, який засвоїв виробництво кераміки, але ще тривалий час базувався на мисливстві та рибальстві. Кордон між південним відтворювальним і лісовим привласнювальним неолітом проходив і через територію України. Привласнювальне господарство надовго законсервувалося в лісовому Поліссі та на Сході України, тоді як наближене до Подунав'я Правобережжя рано перейшло до мотичного землеробства та скотарства.

Неолітизація України, як і Центральної Європи, відбувалася з Балкан через Подунав'я. Сталося це у VII—V тис. до н. е. внаслідок чотирьох потужних хвиль мігрантів із Подунав'я — протонеолітичної гребениківської, людності неолітичних культур Криш, лінійно-стрічкової кераміки та Кукутені (рис. 28).

Найдавніша з них (датується VII тис. до н. е.) представлена матеріалами протонеолітичної гребениківської культури Одещини (див. тему 5). Під впливом другої хвилі наприкінці VII тис. до н. е. постає буго-дністровська культура, з якою пов'язують найдавнішу в Україні кераміку та перші навички відтворювального господарства. Третя хвиля неолітичних мігрантів в Україну — людність культури лінійно-стрічкової кераміки, також балкано-дунайського походження. Однак в Україну вона прийшла не безпосередньо через Нижнє Подунав'я, а в обхід Карпат, із заходу, через Південну Польщу.

Четверта, найпотужніша хвиля ранніх мотичних землеробів культури Кукутені-Трипілля сягнула з Трансільванії України близько 5,4 тис. років до н. е. Саме з приходом цього населення, яке протягом 1,5 тис. років заселило лісостепи від Середнього Дністра до Південної Київщини, пов'язана перемога відтворю вального господарства на Правобережній Україні.

Зазначимо, що ці хвилі ранніх землеробів із Подунав'я на Правобережну Україну були генетично пов'язані через балкано-дунайський неоліт з найдавнішими центрами неолітичної революції Близького Сходу, й насамперед із півднем Анатолії. Близькосхідним, по суті, був й увесь їхній культурно-господарський комплекс — відтворювальне господарство, що базувалося на вирощуванні близькосхідних культур (пшениця, ячмінь, сочевиця) і тварин (вівця, коза), посуд, з характерним орнаментом, культи, і навіть вірменоїдний антропологічний тип людності.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти