ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Пам’ятки палеолітичної доби Закарпаття.

Королеве — одна з найдавніших стоянок у Європі, розташована на пагорбі заввишки 120 м над річкою Тисою в українському Закарпатті. Розкопувалася В. М. Гладиліним з 1975 по 1992 р. У 12-мстровій товщі суглинків виявлено 14 культурних шарів від раннього ашелю до початкової пори пізнього палеоліту. Найнижчий VIII культурний горизонт сягає часів найдавнішого в Європі гюнцького зледеніння і датується близько 1 млн років тому. Він містив виготовлені з вулканічної породи андезиту галькові знаряддя — чопери, примітивні ручні рубила, скребла (рис. 9), що мають аналогії в матеріалах найдавніших стоянок у Центральній Європі. Шість нижніх ашельських шарів стоянки перекривають шість мустьєрських горизонтів і ще два пізньопалеолітичних.

Пам’ятки палеоліту Криму та Північного Причорномор’я.

Ки́їк-Ко́ба — двошарове середньопалеолітичне поселення в гроті на річці Зуя в Білогірському районі Криму. Киїк-Коба є найдавнішою пам'яткою неандертальського поселення на території України.

Грот Киїк-Коба утворився під впливом просочування ґрунтових вод і вивітрювання. Грот знаходиться під карнизом високого плоскогір'я одного з відрогівДолгоруківської Яйли, на висоті близько 90 м над гірською річкою Зуя, на її правому березі за 25 км на схід від Сімферополя. Грот схований у лісових заростях і серед скелястих обвалів. Недалеко від грота є джерело.

Пам'ятку відкрив і досліджував Гліб Бонч-Осмоловський в 1924–1926. У нижньому культурному шарі (ранньомустьєрський час) знайдені невеликі крем'яні знаряддя, кістки тварин — гігантського й шляхетного оленя, сайги, диких коней, осла й інших. Виявлені також залишки стінки, спорудженої в мустьєрський час для захисту мешканців грота від холодних вітрів. Збереглися сліди древніх вогнищ: у нижньому шарі виявлений одне вогнище, у верхньому — три очажка. Усюди в границях житлової площі зустрічаються розколотий кремінь, знаряддя, кістки тварин, вугіллячка.

У видовбаному в скелястому дні грота заглибленні знайдене поховання неандерталки так званого класичного типу, що лежала на правому боці зі злегка підігнутими ногами (збереглися кості стіп, гомілки, кисті й зуб). Поблизу розташовувалося поховання однорічної дитини, теж покладеної у скорченому, «утробному» положенні. Подібні поховання зустрічаються й на інших найдавніших стоянках Криму.

Мешканці обох шарів Киїк-Коби полювали на велетенського та благородного оленів, коня, віслюка, сайгака тощо, виготовляли кременеві знаряддя — гостроконечники, скребла, ножі

Під час існування поселення верхнього шару (бл. 60 тис. років тому) був побудований штучний заслін, який поліпшив умови існування в гроті.

Належить до пам'яток східноєвропейського пара-мікока разом з такими стоянками: Орел, Ільська, Суха Мечетка, Баракаївська, Киїк-Коба IV, Пролом I, Буран-Кая-III, ГАБО, Старосілля, Ріпічени-Ізвор і інші. Культура стоянки Мира має більша подібність із киїк-кобинською індустрією Східного Криму, підстава чого вбачається в технології (відщіпове розщеплення, технологія двосторонньої заготівлі) і типології (специфічні типи конвергентних знарядь двосторонньої обробки й виробів на відколах). Датування останніх виробів — біля 28,000 року до РХ. Після цього археологічні пам'ятки на території Криму маловідомі до 18,000 р. до РХ. Вбачається міграція населення, що асоціювалася з Киїк-коба на північ через дніпровську стоянку Орел, і початок ними Стрілецької культури.

Пеньківська культура.

Пеньківська культура охоплювала приграничні райони Лісостепу і Степу. її ареал простягається відносно вузькою смугою від Сіверського Дінця до Пруту і далі до Нижнього Подунав'я, тобто від Бєлгородської області Росії до Молдови і Румунії (рис. 19). О.М. Приходнюк виділяє чотири локальні варіанти пеньківської культури: лівобережний, надпорізький, дніпро-дністровський і дністро-прутський. У пониззі Дунаю пеньківські пам'ятки співіснують із празькими та гето-дакійськими старожитностями, утворюючи своєрідну культуру Іпотешть-Киндешть-Чурел.

Пеньківські пам'ятки уперше стали відомі наприкінці 1950-х років після розкопок на берегах майбутнього Кременчуцького водойми та. Експедиція під керівництвом Д.Т. Березовця дослідила кілька поселень поблизу с. Пеньківка на Тясмині. Тоді ж на Південному Бузі П. І, Хавлюком були розкопані селища Скибинці, Семенки, Самчинці та ін. На сьогодні всебічно досліджені також поселення Кочубіївка і Вільховчик на Дніпрі, Хитці, Рябівка, Занки на Дніпровському Лівобережжі та ін. (розкопки О. М. Приходнюка, Є.О. Горюнова, А. М. Обломського та ін.). Відомі також металургійний центр поблизу с. Гайворон у Південному Побужжі, могильники неподалік Великої Андрусівки у Середньому Подніпров'ї (розкопки В. І. Бідзілі та Д. Т. Березовця). У Будищі в Середньому Подніпров'ї та Селіште в Молдові зафіксовано городища.

Нині на території України відомо близько 300 пеньківських пам'яток, серед яких основну масу становлять поселення відкритого типу. Майже всі вони займають низькі ділянки перших терас або підвищення у заплаві, поблизу води та заплавних лук, на легких для обробітку фунтах. Площа більшості селищ не перевищує 1,5—2 га, а кількість жител на них — 30, причому одночасно існувало, найімовірніше, не більше 10—15 споруд.

Основні риси житлобудівництва пеньківської культури можна простежити за матеріалами приблизно 160 жител. Воно порівняно різноманітне і представлене будівлями кількох типів. Провідне місце серед них займає квадратна напівземлянка зі стінами зрубної чи каркасно-стовпової конструкції, причому на ранньому етапі поширені житла із вогнищем, нерідко — із центральним стовпом, що нагадують споруди київської культури. Дещо пізніше на Правобережжі у житлах з'являються печі-кам'янки, що, очевидно, пов'язано із впливом сусідньої празької культури. У Надпоріжжі та на Орелі під впливом кочовиків виникають юртоподібні напівземлянки овальних обрисів, а також житла на кам'яних цоколях.

Поблизу розташовувалися господарські споруди, численні ями-льохи та вогнища просто неба з глиняними чи кам'яними черенями. Неподалік с. Гайворон, на острові Південного Бугу, розкопано металургійний центр, де виявлено більш як 20 залізоробних горнів.

Поховальний обряд вивчений недостатньо. Він представлений тілоспаленнями на стороні з уміщенням решток кремації в горщик-урну або неглибоку яму. Поховання здійснено на ґрунтових могильниках, проте на кожному з них досліджено лише по кілька кремацій. Ямні поховання здебільшого безінвентарні, тоді як урнові часто супроводжуються посудинами-приставками і бронзовими прикрасами. Зрідка трапляються інгумації (Мохнач, Олексіївка, Селіште, Данчени), які підтверджують тісні взаємозв'язки слов'ян із тюрками-степовиками. Зокрема, у Мохначі на Харківщині у глибокій могилі з підбоєм було поховано жінку в повному вбранні типу "старожитностей антів". Поховання супроводжувалося типовим пеньківським ліпним горщиком.

Про близькі стосунки носіїв пеньківської культури з кочовим населенням свідчать також гончарні центри на кордоні слов'янського і степового світів, де виготовляли кераміку в північнокавказькому стилі, у балці Канцирка і Мачухах.

Весь посуд леньківського типу ліпний. Керамічний комплекс включає насамперед горщики біконічних та опуклобоких форм із максимальним розширенням корпусу на середині висоти, зрідка трапляються слабо профільовані посудини. Великі біконічні корчаги нерідко орнаментовано горизонтальним валиком під вінцями, на горщиках у поодиноких випадках трапляються наліпи у вигляді "підковок" чи "вух". Інші категорії посуду представлено дисками, сковорідками з низьким бортиком і одиничними мисками (рис. 21). На ранніх пам'ятках зафіксовано уламки гончарної черняхівської кераміки, а на пізніх – фрагменти посудин канцирського типу.

Знахідки знарядь праці та зброї пов'язані лише з поселеннями. Серед них – залізні наральники, серпи, мотижки, ножі, шила, долота, кам'яні жорна, ливарні форми, глиняні пряслиця, ллячки, кістяні проколки, голки та ін. Предмети озброєння представлені залізними наконечниками списів і стріл, а також кістяними обкладками від лука тюркського типу з Хитців.

 

Набір прикрас із бронзи і срібла містив пальчасті та литі дунайські фібули, браслети з потовщеними кінцями, поясні набори "геральдичного" стилю, зоо-і антропоморфні фібули тощо. З пеньківською культурою пов'язана південна зона поширення скарбів типу "старожитностей антів", серед яких найвідомішими є Мартинівський, Вільховчицький, Козієвськнй та ін. Особливий інтерес у дослідників викликав скарб срібних поясних прикрас у горщику, виявлений на поселенні пеньківської культури у Вільховчику.

Найбільш архаїчні пеньківські пам'ятки датуються серединою V ст. за кількома знахідками залізних двочленних фібул (Куня, Звонецьке, Осокорівка) та пряжки з могильника Велика Андрусівка 3. Спроба О. М. Приходнюка продатувати найраніші пеньківські комплекси IV ст., залучивши до них пізньою київське поселення Роїще на Чернігівщині, не дістала підтримки більшості фахівців. Основна маса речей кола "старожитностей антів " може бути пробатована VI, а головним чином VII ст. на підставі численних дунайських та кримських аналогій.

 

За сучасними уявленнями, пеньківська культура склалася у Лісостепу внаслідок просування на південь носіїв київської культури та їхніх наступників.

На це вказує певна близькість пеньківської та сусідньої коломийської культур, особливо помітна на їх ранньому етапі. У формуванні пеньківки також, мабуть, брали участь слов'янські племена, які мешкали у Лісостепу ще за часів черняхівської культури і залишилися там у гунський період. На Правобережжі пеньківська культура зазнала значного впливу празької, ставши надалі субстратом нової, райковецької, культури. На Лівобережжі вона є одним із компонентів наступної волинцевської культури.

Територія поширення пеньківської культури доволі чітко збігається з визнане ним Йорданом і Прокопієм ареалом антів, тому вважається, що носіями пеньківської культури були саме ці племена. Низка кочових елементів у пеньківській культурі, очевидно, свідчить про перебування серед її носіїв не лише слов'ян, а й якоїсь частини степовиків.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти