ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття «археологічна культура».

Археологічна культура- група споріднених пам’яток, які належать до одного відрізку часу і займають певну територію. Спорідненість пам’яток визначається за комплексами знахідок та іншими проявами матеріальної і духовної культури. Окремі культури називають за назвою місцевості, де було вперше відкрито й досліджено її пам’ятки (трипільська, черняхівська), за типом поховань (ямна, катакомбна, зрубна), за формою або орнаментом кераміки тощо.

Археологічна культура є етнографічною категорією, оскільки вона передбачає певну

групу її носіїв- плем’я, народність. Групи споріднених культур утворюють етнокультурні області. В окремі епохи термін "археологічна культура " може збігатися з хронологічним поняттям періоду, пори.

Говорить, наприклад, мустьєрська культура, або пора.

 

Поняття «археологічна пам’ятка».

Археологічна пам’ятка класифікують за місцями проживання стародавньої людини – стоянки, поселення, селища, городища, міста; за приналежністю до різних видів діяльності – шахти, копальні, майстерні, кузні, ливарні тощо.

 

Порівняльно-типологічний метод.

Суть його полягає у виділенні серед археологічних знахідок типів речей з власними лише їм ознаками. Є, наприклад, вістря стріли свідерського типу, скіфський меч-акінак, горщик києворуського

типу тощо. Типи речей часто ділять на підтипи та інші номенклатурні одиниці. Типи речей з різних археологічних об’єктів порівнюють між собою, встановлюють їх відмінність, схожість або тотожність. Порівнюють і цілі комплекси речей, власних тій чи іншій пам’ятці. Схожість речей пояснюється однаковим функціональним призначенням їх або генетичною спорідненістю населення, що виготовляло ці речі. Наявність спільних типів речей також свідчать про один і той самий час існування тих пам’яток, де їх виявлено. Отже, застосування типологічного методу дає можливість виділяти археологічні культури і датування їх.

Типологічний метод уперше найповніше застосував у своїх працях шведський археолог О. Монтеліус, який виділив так звані типологічні ряди розвитку окремих речей(кам’яних, металевих). У цих рядах він простежував шляхи розвитку форми речей і їх відносну хронологію.

Основним недоліком типологічного методу є, перш за все, акцентування уваги дослідника на окремих найвиразніших знахідках комплексів і недостатнє використання при узагальненнях масового матеріалу. Цю хибу методу можна усунути застосуванням статистичних способів опрацювання матеріалів.

Поховальний обряд сарматських племен.

Поховальний обряд скіфів.

Празька культура.

Празька культура

 

Найвідомішою зі слов'янських культур раннього середньовіччя є празька. Вона охоплює значний ареал: від басейну Прип'яті на півночі та Дніпра на сході, до Дунаю на півдні та межиріччя Ельби і Заале на заході. Таким чином, празька культура поширена на території не лише України та Білорусі, а й Центральної Європи: у Польщі, Чехії, Німеччині (рис. 19).

 

Археологічні культури слов'ян та їхніх сусідів у другій половиш І ст. н. е.:

 

 

Пам'ятки цього кола вперше були досліджені С. С. Гамченком поблизу с. Корчак на Житомирщині близько ста років тому, пізніше такі старожитності були виділені І. Борковським серед знахідок Празького музею. Цю культурну групу інколи називають пам'ятками типу Прага-Корчак або празько-корчацькою культурою. Найвідомішими пам'ятками на території України є поселення Корчак на Східній Волині, Ріпнів і Зимне на Західному Бузі, Рашків 3, Теремці, Лука Каветчинська і Бернашівка на Дністрі, Кодин на Пруті (розкопки В. В. Ауліха, І. П. Русанової, Б. О. Тимощука, В. Д. Барана, І. С. Винокура та ін.), а також низка пам'яток на території Центральної Європи.

 

Неукріплені поселення здебільшого мають невеликі розміри (0,5—1 га) і розміщуються по краях першої тераси, на підвищеннях у заплаві, інколи — на корінному березі. Зокрема, на території Києва відомі два празьких поселення: Луг 4 (Оболонь) на великій дюні у заплаві Дніпра, та на схилах Старокиївської Гори. У Подністров'ї зафіксована також низка великих поселень. Зокрема, у Рашкові 3 досліджено 92 житла і 53 господарські ями, по кілька десятків споруд — у Бернашівці, Луці Каветчинській та Теремцях. Селища нерідко розташовані групами на відстані 0,5—3 км одне від одного. Відомі також поодинокі празькі городища, передусім Зимне у басейні Західного Бугу, що загинуло у вогні. Воно розміщене на останці, схили якого були подекуди підсипані чи підрізані. Майданчик оточений частоколом, а з південно-західного боку — ще й земляним валом. Уздовж стін стояла довга дерев'яна споруда, поділена на окремі камери.

 

На території України між Дніпром і Західним Бугом досліджено приблизно 350 жител. Серед них переважають невеликі напівземлянки зрубної або стовпової конструкції з піччю-кам'янкою в одному із кутків. Лише на кількох поселеннях у Західному Побужжі та Поліссі печі споруджувалися із глини (Ріпнів, Підріжжя, Городок та ін.). Глиняними були й печі жител на Старокиївській Горі у Києві. їхня основа вирізалася у материковому останці, а склепіння зводилося із глиняних яйцеподібних блоків (вальків). Між Віслою і Одером житлобудівництво празької культури дещо відрізнялося від східних регіонів. Тут зруби не вставлялись у квадратний котлован, а зводилися на поверхні ґрунту навколо овального заглиблення. Окрім печей, на заході набули поширення вогнища з кам'яними чи глиняними черенями.

 

Окрім жител і господарських ям, на празьких поселеннях виявлено кілька виробничих споруд. Зокрема, в одному із жител поселення Ріпнів досліджено три металургійні чи ковальські горни, вирізані у материковій стінці.

 

Могильники празької культури на території України вивчені недостатньо — відомі лише 12 невеликих могильників і окремих поховань. Зате в Чехії та Румунії досліджені великі поля поховань, що налічують сотні й тисячі поховань (Пржитлуки, Серата Монтеору). Поховальний обряд — тілоспалення на стороні з уміщенням решток кремації у горщик-урну або неглибоку яму. Поховання здійснювалися на ґрунтових або курганних могильниках під насипом заввишки до 1 м діаметром 4—10 м. В останньому випадку урни стоять на ритуальних кострищах на рівні давнього горизонту. Відомі також безурнові поховання у насипу, на горизонті чи в ямках. Кремації іноді супроводжувалися уламками кераміки або окремими посудинами.

 

Провідним типом празької кераміки є ліпний горщик більш-менш витягнутих пропорцій з опуклим плечем у верхній частині посудини й короткими прямими вінцями. Горщики лише в поодиноких випадках орнаментовано горизонтальним валиком під вінцями, насічками чи зигзагами. Керамічний комплекс доповнюється сковорідками з невисоким бортиком і одиничними мисками (рис. 20). На ранніх пам'ятках празької культури на Дністрі та Пруті трапляються уламки гончарної кераміки черняхівського типу. На заході зони свого поширення, між Віслою і Одером, празький посуд часто має нижчі пропорції, наближаючись до високих мисок.

 

Знахідки знарядь праці та зброї пов'язані виключно з поселеннями, причому найширший асортимент демонструє городище Зимне. Серед них — залізні наральники, серпи, коси, ножі, шила, долота, кам'яні жорна, ливарні форми" глиняні пряслиця, ллячки, кістяні проколки тощо. Менш поширеними були сокири, ковальські молотки, зубила, ковадла, токарні різці. Предмети озброєння — залізні наконечники списів, дротиків і стріл. Останні представлені кількома типами: двокрильчасті, ромбо- та листоподібні.

 

Основні прикраси і предмети убрання також походять із Зимна. Це — браслети з потовщеними кінцями, різноманітні пряжки, кільця, пластинчасті підвіски і накладки, невеликі пальчасті фібули, різнокольорові скляні намистини. Принаймні частина цих прикрас виготовлялася місцевими майстрами, про що свідчить знахідка 64 різноманітних ливарних форм в одному із жител поселення Бернашівка, а також напівфабрикати браслетів із Зимна.

 

Найбільш архаїчні празькі пам'ятки датуються серединою V ст. за двома знахідками залізних двочленних фібул типу Прага (Кодин), ранньої пальчастої фібули з Теремців та підв'язної застібки із Луки Каветчинської. На поселенні Острів у Поліссі та Пархомівка на Південному Бузі виявлено дві пізньочерняхівські фібули, проте спроба І. О. Гавритухіна пролатувати найраніші празькі комплекси IV ст. не дістала підтримки. Більшість дощувальних знахідок, зо центральноєвропейськими аналогіями, належить до VI чи, переважно, VII ст. Значну кількість знахідок цього періоду виявлено на городінні Зимне (пальчасті фібули, пряжки візантійських типів, браслети та ін.).

 

Кераміка празької культури

 

Походження празької культури найбільш загадкове порівняно з іншими ранньосередньовічними культурами півдня Східної Європи. На думку В. Д. Барана, вона виникла на основі слов'янських пам'яток північно-західної частини черняхівської культури. Припускають також, що центр її формування лежить не на черняхівській периферії, а в глибині лісової зони, у середовищі північних пам'яток київської культури або подібних їм (К. Годловський). Подальша доля празької культури у східній частині її ареалу зрозуміліша — наприкінці VII cm. вона переростає в райковецьку культуру. Територія поширення празької культури досить чітко збігається із визначеним Йорданом і Прокопієм ареалом склавінів, тому вважається, що носіями празької культури були саме вони.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти