ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Визначення поняття кримінології як науки. Співвідношення кримінології з іншими науками.

Види суб'єктів профілактики

1. За місцем у державній і суспільній системі суб'єкти профілактики можуть бути класифіковані на:

- державні;

- неурядові (недержавні), зокрема, комерційні чи некомерційні структури, громадські об'єднання та спеціалізовані формування;

- громадяни.

2. За завданнями, компетенцією та змістом запобіжної діяльності розрізняють такі суб'єкти профілактики:

- органи влади загальної компетенції (їх установи, організації, підприємства);

- неспеціалізовані;

- частково спеціалізовані;

- спеціалізовані органи.

Відповідно до Конституції України, забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки, а отже, й запобігання злочинам перебувають у спільному віданні держави та її суб'єктів.

Неспеціалізовані суб'єкти профілактики злочинності - це суб'єкти господарювання; установи культури та спорту; засоби масової інформації; органи, що регулюють природокористування, міграцію, котрі здійснюють працевлаштування, пенсійне забезпечення; житлово-комунальні органи; установи, що надають послуги з проведення дозвілля, й інші органи, які беруть участь у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Хоча діяльність таких суб'єктів профілактики часто сприяє запобіганню злочинам, однак такі завдання не виділені в їхній діяльності в особливий напрямок і профілактичний ефект досягається ніби опосередковано або через звертання з боку спеціалізованих суб'єктів профілактики до них з конкретними дорученнями.

До частково спеціалізованих (напівспеціальних) органів належать установи соціального обслуговування, освіти, охорони здоров'я, а також природоохоронні, контрольно-ревізійні й аудиторські організації.

Такі органи отримали назву частково спеціалізованих з метою встановлення межі між ними та неспеціалізованими структурами. Останні певною мірою пов'язані з профілактикою злочинності, але відповідні функції виконують, зазвичай, після звернення відповідних органів, які ведуть цілеспрямовану боротьбу зі злочинністю чи у зв'язку із забезпеченням правопорядку й безпеки серед певної категорії громадян. Частково ж спеціалізовані суб'єкти профілактики мають у межах своїх основних завдань спеціально виділену функцію профілактики.

Спеціалізованими суб'єктами запобігання злочинам є правоохоронні органи, для яких завдання та функції профілактики належать до основних, пріоритетних завдань. Це органи суду, прокуратури, внутрішніх справ, податкової міліції, державної безпеки, юстиції, митна та прикордонна служби, внутрішні війська, наукові й навчальні спеціалізовані юридичні установи. До системи спеціалізованих органів належать і деякі спеціалізовані громадські об'єднання (формування), організації недержавних форм власності, що надають охоронні послуги.

 

 


26. Поняття організованої злочинності, її основні ознаки.

Органі­зована злочинність виникла і почала розвиватись разом із виникненням і розвитком ринкової економіки розви­нутого капіталізму. Визначення організованої злочинності у вітчизняному зако­нодавстві має формальний характер. У ст. 1 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" під організованою злочинністю розуміється су­купність злочинів, що вчиняються у зв'язку зі створенням і ді­яльністю організованих злочинних угруповань.

Доводиться констатувати, що організована злочинність — це не тільки особливе кримінальне явище, а й суспільно-політичне, притаманне розвиненому ринковому суспільству. Тому організована злочинність створює нібито два шари свого існування: нижчий — виконавці злочинів різного хара­ктеру (ці виконавці фактично є "звичайними" професійними злочинцями) і вищий — керівники угруповань і керівники цих керівників, які безпосередньо злочинів не вчиняють, але через ланки системи керують злочинною діяльністю, накопичуючи величезний капітал.

Ознаки організованої зло­чинності:

· корислива спрямованість, намагання отримати макси­мальні прибутки;

· агресивність і експансіонізм, у тому числі в міжнародно­му масштабі;

· здатність до диверсифікації (швидка зміна профілю діяль­ності);

· злиття, упровадження і організація легального бізнесу з метою відмивання "брудних" грошей і досягнення висо­кого становища в суспільстві;

· наявність корумпованих зв'язків, за допомогою яких ви­рішуються питання розширення злочинної діяльності, впливу на рішення важливих для організованої злочинності питань економічних;

· здійснення розвідувальної, контррозвідувальної, охорон­ної і терористичної діяльності з метою забезпечення ефек­тивного функціонування мафіозних структур;

· внутрішнє функціонування структури забезпечується ієрар­хічною будовою з чітким розподілом ролей і колегіальним органом вищого управління, наявністю матеріальної фінансової та інформативної бази, жорсткою дисципліною з каральними заходами аж до ліквідації суперників.

З огляду на викладене можна навести таке визначення ор­ганізованої злочинності: це соціально негативне явище, що має вигляд неформальної розвиненої структури, побудоване із сис­теми усталених, керованих угруповань злочинців і діє з метою отримання максимальних прибутків, для чого намагається за допомогою корупції максимально впливати у своїх інтересах на розвиток соціальних процесів у суспільстві на всіх його рівнях за рахунок нелегальної діяльності в поєднанні з діяльністю ле­гальною.


27. Суспільна небезпечність організованої злочинності: економічний, політичний, соціальний та інші аспекти.

Організована злочинність набула в нашому суспільстві вкрай небезпечного характеру. Сьогодні це визнають уже не тільки окремі вчені, інформаційні відомства, правоохоронні органи, але й вищі керівні органи України.

Суспільна небезпечність організованої злочинності у політичному аспекті - проникнення організованих злочинних угруповань до структури влади та управління, політичних інститутів, i,

врешті-решт, взяття їх під свій контроль. Із загальної кількості організованих груп і злочинних організацій підрозділами МВС та прокуратури виявлено 32 ОГ та ЗО з корумпованими і 43 – з міжнародним зв’язками. Це створює умови для необмеженого поширення сфери впливу на всі сфери суспільного життя.

Щодо економічного аспекту, то метадіяльності злочинних об'єднань полягає в одержанні максимального прибутку за рахунок інтенсивного використання всіх можливих матеріальних і людських ресурсів у злочинному промислі. Для досягнення цієї мети вони використовують різні, постійно змінювані й доповнювані, види протиправних дій. В економіці демонструються переваги нелегального бізнесу та величезних прибутків його лідерів. Стійкі об’єднання злочинців з метою накопичення капіталу шляхом криміналізації економіки та використання корупції як системи захисту від соціального контролю, перетворюють на різновид бізнесу. При цьому вони постійно вдосконалюють нові види корумпованих відносин, вплив кримінальних структур на прийняття нормативних актів, фінансових, господарських рішень.

Серед соціально-психологічних аспектів організованої злочинності особливе значення мають: причини об'єднання в злочинні організації; їхня психологічна структура; система взаємин яку всій організації, так і в окремих її підрозділах; методи і засоби психологічного впливу на суб'єкти злочинних організацій (своїх членів) і об'єкти злочинних зазіхань. Можна виділити основні параметри, що визначають соціально-психологічну характеристику організованої злочинності: 1. Об'єднання злочинних угруповань у могутні регіональні, міжрегіональні і міжнародні організації зі складною функціонально-ієрархічною структурою. 2. Наявність багатопланової, видозмінюваної й всебічно організованої злочинної діяльності. Усе різноманіття соціально-психологічних явищ в системі організованої злочинності реалізується через її цілі, мотивацію, засоби і прийоми злочинних дій. 3. Високий рівень групової організованості злочинних співтовариств.Однією з ознак організованої злочинності є наявність системи зв'язків з чітким розподілом ролей та функцій між її учасниками.


28. Причини організованої злочинності. Її зв’язок з тіньовою економікою.

До основних причин відносять:

•політична нестабільність у суспільстві;

•протиправна поведінка стала елементом способу життя багатьох верств населення;

•переоцінка соціальних цінностей, кримінально-правові заборони стають все менш дієвими, а деякі форми злочинної поведінки сприймаються як нормальна ділова активність;

•відставання соціального розвитку від економічного та посилення майнового розшарування суспільства;

•духовна сфера характеризується проявами крайнього егоїзму, вседозволеності, виникненням недовіри до офіційних інститутів держави, їхніх можливостей задовольнити потреби населення;

•відсутність досконалої правової бази боротьби з організованою злочинністю;

•здатність організованої злочинності швидко змінювати свій профіль діяльності;

•недостатня активність органів державної влади, зумовлена дефектами політичного ходу, корумпованістю, слабкістю політичних лідерів, їхньою нездатністю ефективно діяти у складних умовах;

•незабезпеченість (матеріальна, організаційна, культурна) раціонального функціонування демократичних інститутів суспільного ладу;

•міждержавні суперечності, що перешкоджають концентрації зусиль суспільства в боротьбі зі злочинністю;

•недостатньо цілеспрямований пошук осіб - можливих учасників організованого злочинного угруповання, зокрема й у місцях виконання покарань;

•слабка оперативна робота з контролю за діяльністю лідерів злочинних угруповань, недосконалі тактичні прийоми документування їхньої діяльності;

•професійна підготовка співробітників правоохоронних органів не в повній мірі відповідає вимогам часу, серед них збільшується кількість молодих фахівців, які не мають відповідного досвіду;

•відсутня надійна система захисту працівників правоохоронних органів, а також свідків;

•недостатнє технічне забезпечення правоохоронних органів, а також випадки зради з боку деяких правоохоронців.

Основні причини виникнення та поширення організованої злочинності мають економічну природу. Дослідження спеціалістів показують, що найважливішим чинником появи зазна­ченої злочинності є кримінальна сфера тіньової економіки з переважанням корисливої моти­вації. Тому проблеми організованої злочинності не можна відривати від проблем тіньової економіки та необхідно розглядати їх тільки в сукупності. Тіньова економіка як інфраструктура організованої злочинності містить два напрями наукового дослідження: організаційні основи тіньової економіки та кримінологічно-правові. Перше сто­сується організації основ даної економіки, на підґрунті яких вона виникла, структури, тенденції розвитку, закономірностей, форм, технології її проникнення у всі сфери життя та запобігання процесам поширення останньої. Друге — створення кримінально-правової і кримінологічної системи боротьби з нею. Аналіз і вивчення цього феномена показав, що тіньова економіка є складним, супереч­ливим соціально-економічним процесом. Незаконна, умисно прихована від державних органів, економічна діяльність спрямовується на одержання прибутку шляхом вчинення злочинів чи сприяння їм.Тіньова економіка як соціальне явище виросла та розвивалася в умовах наявності прогалин у законодавстві, в економіці і фінансово-кредитній сфері, за обставин зростання фінансових можливостей криміналітету, зрощування корумпованих представників різних влад, державного апарату і злочинного світу, маючи єдину ціль — надмірне збагачення та одержання влади.Таким чином, організована злочинність — це, по суті, соціально-економічний процес обігу злочинного капіталу в названій економіці із залученням широких верств населення, з використанням корупції і всього того, що сприяє його нарощуванню й обігу. Отже, тіньова економіка є інфраструктурою організованої злочинності, що живиться її джерелом.


29. Проблеми боротьби з організованою злочинністю.

Окремо слід вказати на прорахунки в стратегії та тактиці боротьби з організованою злочинністю. По-перше, недооцінювався і практично не враховувався стан цієї злочинності, незадовільно аналізувалися результати боротьби з нею та не визначалися пріоритетні напрями протидії їй, не здійснювалося програмно-цільове планування та його належне ресурсне забезпечення. По-друге, оперативні підрозділи та слідчі апарати органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, використовували застарілі методи викриття й розслідування злочинів організованих угруповань, обліку та звітності щодо результатів своєї роботи. По-третє, на сьогоднішній день немає досконалої правової бази боротьби з цією злочинністю, у той час як кримінальна ситуація змінюється стрімкими темпами. По-четверте, повільно вживаються запобіжні заходи, спрямовані на усунення детермінант злочинності. По-п'яте, професійна підготовка співробітників правоохоронних органів не повною мірою відповідає вимогам часу, серед них збільшується кількість молодих фахівців, які не мають відповідного досвіду. Разом з тим, ватажки організованої злочинності проводять цілеспрямовану роботу щодо дискредитації правоохоронців, окремих з яких прагнуть залучити до своїх махінацій.

Аналіз таких зведень нарешті дозволить дійсно контролювати організовану злочинність в Україні. Нині в державі відсутня надійна система захисту працівників правоохоронних органів і свідків. Тому вирішення цієї проблеми є актуальною справою в боротьбі з організованою злочинністю. До більш конкретних недоліків у правоохоронній діяльності, що сприяють існуванню організованої злочинності, належать:

· неготовність деяких підрозділів і служб діяти в умовах суттєвої зміни кримінологічної ситуації, що відображає процеси консолідації, кооперування і професіоналізації кримінального світу;

· недостатньо цілеспрямований пошук осіб — можливих учасників організованого злочинного угруповання, в тому числі у місцях виконання покарань;

· слабка оперативна робота з контролю за діяльністю лідерів злочинних угруповань, недосконалі тактичні прийоми документування їх діяльності;

· недостатнє технічне забезпечення правоохоронних органів, а також випадки зради з боку окремих правоохоронців.

 


30. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.

Злочинність неповнолітніх є самостійною кримінологічною проблемою, оскільки відрізняється від злочинності дорослих, що зумовлюється віком злочинців, який знаменує соціально- психологічні особливості цієї категорії і їх статус у суспільстві.

Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинниками — від 14 років (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18 р.

Рівень злочинності неповнолітніх зростав до 1995 р. включно, після чого почав поступово знижуватися за абсолютними показниками Темп її приросту загалом відставав від темпу приросту дорослої злочинності.

Значна частка злочинів неповнолітніх розглядається дорослими як прояв вікової незрілості, бешкетництва. Тож про багато з них не повідомляється правоохоронним органам, що призводить до збільшення їх латентності, тому реальнішим є облік тяжких насильницьких і насильницько-корисливих злочинів, які скоюють неповнолітні (вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганства, крадіжки, грабежі, розбійні напади). Таких серед урахованих статистикою понад 50 %.

80 % злочинів неповнолітні вчиняють поблизу місця проживання, навчання чи роботи.

Групова злочинність неповнолітніх становить 60-70 %;

Міська злочинність неповнолітніх співвідноситься до сільської — у пропорції 3:1

Певна частина злочинів скоюється у стані алкогольного сп’яніння.

Для СТРУКТУРИ злочинності неповнолітніх характерні такі риси:

· частка тяжких насильницьких та корисливо-насильницьких злочинів неповнолітніх порівняно стабільна;

· у структурі злочинності неповнолітніх переважають крадіжки, грабежі, хуліганства ;

· зростає поширеність організованих форм злочинної діяльності.

До негативних ТЕНДЕНЦІЙ розвитку злочинності неповнолітніх належать:

· організованість злочинності неповнолітніх (з одного боку, за прикладом дорослої, з другого, за допомогою дорослої);

· збільшення темпів зростання злочинності неповнолітніх;

· зростання питомої ваги злочинності неповнолітніх у структурі загальної злочинності;

· збільшення злочинів, пов'язаних з наркотиками;

· зростання технічної оснащеності неповнолітніх злочинців.

· серед злочинів збільшується кількість таких, що потребують “кваліфікації” - квартирні крадіжки, викрадення авто- та мототранспорту

· злочинність неповнолітніх має тенденцію до “омолодження

· дедалі більшою мірою злочинність неповнолітніх орієнтується на корисливу злочинність

· зниження порогу мотивації при скоєнні злочинів — вчинення вбивств, нанесення тяжких тілесних ушкоджень через невагомий привід, а то й взагалі без приводу, виключна жорстокість окремих злочинів, цинізм;

· поява “нетрадиційних” злочинів (ритуальних вбивств, самозахоплень, вандалізму тощо);

Конституція України

Базовим джерелом і юридичною основою розвитку законодавства, у тому числі і кримінально-виконавчого, є Конституція України. Наприклад, ст. 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються організація й діяльність органів і установ виконання покарань, тільки законом оголошується амністія. Згідно із ст. 106 Конституції України до компетенції Президента України відноситься здійснення помилування.

Більшість прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, які передбачені розділом II Конституції України, повною мірою поширюються і на засуджених. Зокрема, ч. З ст. 63 Конституції України встановлює, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду

Міжнародні договори України

Стаття 2 КВК України встановлює також, що кримінально-виконавче законодавство України складається також і з чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Стаття 19 Закону «Про міжнародні договори України» встановлює, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, визначеному для норм національного законодавства. Якщо ж міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Прикладом може бути Європейська конвенція з прав людини(Конвенція про захист прав та основоположних свобод), яка містить перелік прав з приводу порушення яких особи можуть в тому числі звертатися до Європейського суду з прав людини

КВК від 11 липня 2003 року

Основним законом, що регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, є Кримінально-виконавчий кодекс України, який був прийнятий Верховною Радою України 11 липня 2003 р. та набув чинності з 1 січня 2004 р.

До прийняття КВК в Україні діяв Виправно-трудовий кодекс, цей кодекс регулював порядок і умови виконання та відбування тільки двох видів кримінальних покарань: позбавлення волі та виправних робіт

КВК України регулює порядок і умови виконання та відбування усіх видів кримінальних покарань, які передбачені у ст. 51 нового КК України. Крім цього, КВК України містить низку нових положень, яких не було у Виправно-трудовому кодексі, по-новому чи більш детально регулює окремі питання виконання та відбування кримінальних покарань.

КВК України складається із Загальної частини, Особливої частини та Прикінцевих положень.

Загальна та Особлива частини поділені на п'ять розділів, які складаються з 26 глав, що містять 166 статей.

Розділ перший містить норми, які визначають загальні положення кримінально-виконавчого законодавства, правовий статус засуджених, систему органів і установ виконання покарань, регулює питання нагляду й контролю за виконанням покарань і участі громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених.

Розділ другий регулює питання виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, розділ третій — виконання покарання у виді позбавлення волі, розділ четвертий — виконання покарання у виді довічного позбавлення волі. Розділ п'ятий присвячений питанням звільнення від відбування покарання, допомоги особам, які звільнені від відбування покарання, контролю і нагляду за ними. Прикінцеві положення регулюють питання введення в дію КВК України.

Закони України

До інших законів, які містять норми кримінально-виконавчого права, слід віднести:

· Закон України від 2 березня 2000 р. «Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України»;

· Закон України від 23 червня 2005 р. «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»;

· Закон України від 1 жовтня 1996 р. «Про застосування амністії в Україні»;

· Закон України від 1 грудня 1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»;

· Закон України від 10 липня 2003 р. «Про соціальну адаптацію осіб,які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк»;

· Закон України від 30 липня 1993 р. «Про попереднє ув'язнення»

 

Визначення поняття кримінології як науки. Співвідношення кримінології з іншими науками.

Кримінологія– це наука, що вивчає злочинність як соціальне явище. Сучасна кримінологія – це наука про закономірності злочинності та заходи її попередження. Кримінологія – це наука про злочинність і злочин, їх причини й сприятливі умови, особу злочинця і його жертви, а також про пов’язані із злочинністю явища відхилення соціальної поведінки, шляхи й засоби попередження злочинності.

 


2. Предмет кримінології.

Предмет кримінології включає в себе : 1. Злочинність; 2. Особа злочинця ( система демографічних, соціальних, психологічних властивостей особи); 3. Причини і умови злочинності (соціально-демографічні причини); 4. Запобігання злочинності (система державних і громадських заходів спрямована на усунення чи нейтралізацію причин та умов злочинності).


3. Функції та завдання кримінологічної науки.

Функції кримінології:

1. Описова: кримінологія виявляє та фіксує певні факти соціальної дійсності, пов'язані зі злочинністю, відображає їхні властивості й ознаки, дає їхній науковий опис.

2. Пояснювальна: розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних об’єктів, кримінологія дає їм наукове пояснення.

3. Прогностична: вивчаючи тенденції розвитку кримінологічно значущих процесів і явищ, кримінологія прогнозує їхній майбутній стан.

4. Практично-перетворювальна: кримінологічні опис, пояснення та прогнозування так чи так підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов'язаними з протидією злочинності. Тож, боротьба зі злочинністю в значенні розуміння фокусує решту проблем, які вивчаються кримінологією. У цьому й полягає практично-перетворювальна функція науки, оскільки кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони озброюють суб'єкти профілактики злочинів, слугують для них керівництвом до дій.

 

Основні завдання кримінології:

1. Отримання даних про елементи

2. Вивчення об’єктивних і суб’єктивних факторів, які впливають на структуру, рівень, динаміку злочинності.

3. Соціально-кримінальне дослідження деяких видів злочинів.

4. Вивчення особи злочинця, вивчення механізму злочинної поведінки.

5. Розроблення пропозицій, які сприяють усуненню чи нейтралізації фонових явищ.

6. Наукова розробка заходів, які спрямовані на встановлення осіб, від яких можна очуківати злочину. Робота з можливими злочинцями.

7. Розроблення рекомендацій щодо виявлення жертви злочину.

8. Визначення основних напрямів запобігання злочину.

 


4. Система та структура кримінологічних знань.

Кримінологія, як і будь-яка наука, має власну систему. Система кримінології прямо залежить від її предмета, відображає його структуру, оскільки особливістю наукових знань є їхній логічно упорядкований, систематизований виклад.

Система науки кримінології базується на двох підста­вах: предметі дослідження та рівні узагальнення науково-практичної інформації.

За предметом дослідження кримінологія складається з чотирьох частин:

учення про злочинність;

учення про детермінацію злочинів;

учення про особу злочинця та жертву злочинів;

учення про засоби протидії злочинності.

За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кримінологія поділяється на загальну й особливу (спеціальну) частини.

Загальна частина вивчає загальнотеоретичні проблеми зло­чинності. Це поняття кримінології як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія та методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій.

У загальній частині наводиться визначення злочинності, вивчаються її кількісні та якісні параметри (показники), ана­лізується проблема детермінації (причин та умов) злочинності. Значне місце в загальній частині відводиться особі злочинця й механізму злочинної поведінки, а також питанням, віктимо­логії та суїциду, кримінологічного планування та прогнозування, протидії злочинності. При вивченні загальної частини криміно­логії на перший план виступає здатність до абстрактного мислення та засвоєння теоретичних положень.

В особливій частині міститься кримінологічна характери­стика різних видів і груп злочинів: корисливої та насильни­цької злочинності, професійної і організованої, рецидивної та економічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в місцях позбавлення волі та ін. Цей розділ є найнасиченішим щодо інформації та для його засвоєння потрібна ретельна робота й глибоке знання Кримінального кодексу України.

 

 


5. Поняття методології кримінологічної науки.

Методологія кримінологічної науки – вчення про шляхи, методи, закономірності та принципи дослідження злочинності, причини, умови, особу злочинця, жертву, засоби.


6. Методи та методики кримінологічних досліджень.

Загальнонаукові методи - це загальні способи та шляхи дослідження процесів і явищ, визначення тенденцій їх змін, які використовуються в різних галузях наукового знання.

До загальнонаукових методів кримінологічних досліджень відносяться: аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення, абстракція тощо.

Аналіз - це процес уявного чи реального розподілу цілого на частини, а синтез - процес об'єднання елементів у єдине ціле.

Індукція - спосіб пізнання явища від окремих фактів і положень до загальних висновків; дедукція ж розуміється як констатація висновків через пізнання явища від загального до конкретних фактів.

Аналогія — це відповідність, подібність предметів або явищ, процесів у яких-небудь властивостях.

Узагальнення - це відображення та формулювання тенденцій, що лежать в основі досліджуваного процесу.

Абстракція - це процес уявного виділення визначених властивостей і зв'язків досліджуваного явища та розмежування їх і побічних явищ.

Історичний підхід - це розгляд і вивчення закономірного процесу руху та розвитку суспільства, зважаючи на характеристики й особливості конкретного часового періоду.

Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів і прийомів, використовуваних для підготовки й обґрунтування рішень зі складних проблем. Системний аналіз спирається на принципи системного підходу, а також на низку математичних та інших кількісних методів. Основна процедура - це побудова узагальненої моделі, що відображає взаємозв'язок реальної ситуації.

Моделювання - це спосіб дослідження процесів або систем об'єктів через побудову та вивчення моделей з метою одержати нову інформацію. Ефективне дослідження такого комплексного явища, як злочинність, неможливе без використання методів моделювання.

 

Спеціальні (приватнонаукові) методи кримінологічних досліджень - це способи та прийоми конкретного дослідження об'єкта чи процесу з метою його оптимального регулювання.

До спеціальних методів належать:

Опитування- це метод збору даних про об'єктивні факти, думки, знання тощо, заснований на безпосередній (усне опитування - інтерв'ю) й опосередкованій (письмове опитування - анкетування) взаємодії між дослідником (інтерв'юером) і опитуваним (респондентом).

Інтерв'ювання надає можливість зібрати інформацію про факти, суб'єктивні судження, мотиви поведінки, установки тощо. Особистісний характер взаємин між інтерв'юером і респондентом, суб'єктивність оцінок висувають чіткі методологічні та методичні вимоги до підготовки й проведення опитування, невиконання яких веде до перекручування результату. Інтерв’ювання використовується не так часто, як анкетування, тому що воно більш трудомістке.

Анкетне опитування (анкетування) - один із ефективних і широко використовуваних у кримінології методів одержання даних про думки й настрої осіб; про рівень знань особами вимог права; їхні схильності, симпатії та антипатії; оцінки своїх дій і поведінки інших в однакових ситуаціях; не зафіксованих в інших документах відомостей про минуле, про оточення тощо.

Документальний метод - загальна назва методів вивчення документів. Залежно від мети дослідження застосовують методи вивчення документів якісні чи кількісні.

Статистичні: масового спостереження (закон великих чисел), групування, аналіз узагальнених показників тощо. Вони дають можливість дослідити велику кількість злочинів і за допомогою отриманих статистичних показників встановити закономірності та взаємозалежності їхнього розвитку, зробити узагальнення, перейти від випадкового й одиничного до стійкого, масового, закономірного, побачити якісні ознаки досліджуваного явища.

Метод експертних оцінок полягає в одержанні, обробці й інтерпретації висновків фахівців у певній галузі, теорії та практиці з визначених питань, важливих для дослідника. Кількість залучених експертів не перевищує 20-30 осіб. При оцінці висновків зайві думки відкидаються.

При моделюваннібудується ідеальний (уявний) або матеріальний об'єкт, який може замінити чи відобразити об'єкт, який вивчається, при цьому дослідник отримує нову інформацію. У кримінологічних дослідженнях найчастіше застосовують графікові та математичні моделі.

Метод екстраполяції актуалізує досвід організації боротьби зі злочинністю в минулому, беручи до уваги її сучасний стан і накладаючи ці показники на майбутній її розвиток.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти