ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Освітня політика, як феномен та суспільно-політичне явище.

Освітня політика, як феномен та суспільно-політичне явище.

Дати визначення освітній політиці дуже складно, особливо в країнах Центральної та Східної Європи. Однією з проблем є відсутність в мовах більшості цих країн різниці між словами policy і politics. Тому policy часто сприймається як щось, що має відношення до сфери діяльності політиків і політичних організацій. З іншого боку, справи політики все більше стосуються освітян всіх щаблів управління в системі освіти. Найпростіше визначення policy запропоновано професором Римантасом Желвісом з Вільнюського педагогічного університету: "Політика - це те, що можуть вирішити робити або не робити особи, які приймають рішення"

В цьому визначенні відображені принаймні дві важливі характеристики політики. По-перше, політика – це те, що роблять наділені владою. Це означає, що політика не є повністю прерогативою політиків або топ менеджерів. Всі, хто має владу, залучені до процесу творення політики. В освітньому секторі рішення приймаються як на центральному рівні, так і на рівнях регіону і школи. Це особливо важливо зрозуміти 7 країнам Центральної та Східної Європи, які довгий час мали централізовану освіту. По-друге, не робити нічого так само важливо, як і щось робити.

Виходячи з цього, освітня політика може бути визначена як серія цілеспрямованих дій, направлених на досягнення цілей освітніх організацій та / або системи освіти. Це визначення підкреслює цілеспрямованість політичних процесів. Також воно відзначає те, що прийняття рішення передбачає серію дій. Одинична дія або певний політичний документ не дозволяють нам говорити про якийсь політичний напрям. Освітня політика належить до області суспільної політики. Отже, важливо згадати, що суспільна політика покликана відображати очікування і домінуючі цінності суспільства. Політика також може представляти позицію або напрям певних суспільних подій і обставин.

Освітня політика – це низка дій, спрямованих на досягнення цілей освітніх установ, організацій та системи освіти в цілому, котра планується та реалізовується на офіційному державному рівні.

ОП будь-якої країни передбачає попередню аналітичну роботу і стосується:

- Організації системи освіти - Якості освіти;- Стандартів знань; - Компетенції освітян та кваліфікації науковців; - Ідеологічного вектору освіти.

Перераховані орієнтири ОП спрямовані на кінцевий результат – виховання фахівців-професіоналів. Європейська система ОП передбачає виховання таких фахівців, котрі не лише володіють певними знаннями та досвідом професійної діяльності, але й таких, що володіючи цими знаннями, вільно орієнтуються в нових реаліях повсякденності, здатні відповідати на нові виклики часу, приймати нестандартні рішення й, по можливості, прогнозувати наслідки й перспективи цих рішень.

Говорячи про характерні особливості ОП необхідно визначити такі моменти:

Багато аспектів ОП не відображаються в офіційних політичних документах, котрі, як правило, є продуктом тривалих, складних та суперечливих обговорень та компромісів з боку різних зацікавлених груп. Відтак, ОП передбачає вміння брати до уваги смисловий контекст і передісторію прийняття політичних рішень в сфері освіти.

Крім того, ОП формується за певних обставин, а значить, необхідно враховувати історичний, соціальний, економічний, етнічний та релігійний контекст її формування. Щоб краще розуміти проблеми вітчизняної ОП, перспективи її розвитку та вміти співставити їх з тенденціями інших країн, зокрема, країн європейської цивілізації.

Оскільки політику розробляють зацікавлені групи, які різняться наявністю влади і впливовістю, вона представляє собою неоднорідне утворення з багатьма різними чинниками. Особливо вітчизняна ОП.

ОП перебуває на межі відносин між державою і приватним сектором. З одного боку, держава має представляти інтереси всього соціально-неоднорідного суспільства, з іншого - приватні інтереси окремих категорій населення не завжди враховуються, відтак, відносини між державою і приватним сектором є досить складними. Однак, не зважаючи на це, відповідальність за розробку і впровадження національної освітньої політики несе держава.

ОП взаємодіє з іншими політиками, насамперед, з економічною, фінансовою, міжнародною, відтак, той хто формує основні напрямки ОП має стежити за подіями, що відбуваються в зазначених сферах та враховувати їх. Довгий час у країнах Центральної та Східної Європи освіта визначалась як пріоритетна сфера, однак, очевидною є її залежність від економіки та фінансів.

Впровадження ОП не буває прямим й миттєвим. ОП не впроваджується прямо, шляхом віддання наказів та розпоряджень, а впроваджується шляхом взаємодії зі всіма суб’єктами освітньої сфери.

ОП має очікувані та неочікувані наслідки, оскільки важко передбачити їх всі можливі.

Українська національна система освіти як частина соціальної інфраструктури охоплює дошкільні заклади, загальноосвітні школи, професіонально-технічні, середні спеціальні та вищі навчальні заклади.

 

Поняття освітня політика: основні критерії.

 

Освітня політика — діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування із законодавчого, фінансового, організаційного забезпечення функціонування й розвитку галузі освіти.

 

Є складовою загальнодержавної політики, яка включає сукупність визначеної системи цілей, завдань, принципів, програм та основних напрямів діяльності органів управління освітою, спрямованих на організацію науково-методичного і впроваджувального супроводу стратегії розвитку галузі.

Це стало трендом міжнародних організацій - формулювати критерії для розвитку в окремій сфері, проводити моніторинг розвитку цієї сфери, розповсюджувати інформацію про досвід та активно просувати “кращий практичний досвід” у даній сфері.

Критерії можуть бути призначені для всіх видів “розвитку”: права дітей (ПРООН), боротьба з бідністю (ЮНІСЕФ) і т.д.

Наприклад, критеріями для початкової освіти є ефективність та якість. Наведемо приклад. Група авторів досліджувала освітній розвиток у мало розвинутих країнах (всього 155 країн) та аналізувала умови, які є сприятливими для досягнення загальної початкової освіти (не тільки доступ до освіти, а й закінчення початкової освіти) до 2015-го року. Їх книга аналізує умови для досягнення Цілей тисячоліття 2000-го року Брунс та інші (2003) вибрали індикатори, які вимірюють ефективність та якість освіти. У Таблиці 7 зазначено тільки 4-ри індикатори у під секторі “надання послуг”

(викладання). Перша колонка показує широкий спектр серед систем освіти мало

розвинутих країн. Друга колонка представляє реальну вибірку. Третя колонка представляє

“критерії 2015” (Див. Таблицю 7).

Коментуючи вищезазначену Таблицю 7, можна сказати, що “ефективність” та “якість”

освіти є сприятливими умовами, щоб досягти загальні початкові норми завершення (ПНЗ)

до 2015-го року. Проаналізувавши малорозвинені країни в різних частинах світу, автори

стверджують що:

• середня річна зарплата вчителів повинна бути в 3,5 рази більша суми на душу валового

національного продукту;

• співвідношення учнів та вчителів повинно бути 40:1 (40 учнів на вчителя);

• затрати не на вчителів ( не на зарплату) повинні бути 33%;

• середня частота повторення повинна бути 10 % і нижче.

 

Університетська автономія

Демократизація навчального процесу передбачає децентралізацію освіти та можливість ВНЗ самостійно визначати зміст навчання і структуру своїх навчальних програм, створювати передумови для більш відповідального і вмотивованого ставлення студентів до своєї освіти, на власний розсуд запроваджувати інноваційні спеціальності тощо.

Демократизм у відносинах викладачів і студентів

Упровадження реальної університетської автономії щільно переплітається з демократизацією навчального процесу, стосунків викладачів і студентів. Демократична школа повинна формувати істинних демократів. Будь–які прояви авторитаризму загрожують вихованням покірливості або, навпаки, прагнень до бунту. Результатом же примирливої педагогіки може стати безвідповідальність. Тому необхідно ввести в навчальні заклади договірну форму відносин, за якої провідне значення мають самодисципліна, співробітництво і повага до інших.

Громадянська освіта

Складовою освітнього процесу в сучасних демократичних країнах є громадянська освіта. Демократія може бути стійкою, а демократичні зміни – успішними лише за умови, якщо громадяни мають необхідні для громадянської участі знання, уміння і бажання їх застосовувати на практиці. Саме ці знання, уміння й установки визначають структуру громадянської компетентності, яку повинна формувати громадянська освіта.

 

Освітня політика, як феномен та суспільно-політичне явище.

Дати визначення освітній політиці дуже складно, особливо в країнах Центральної та Східної Європи. Однією з проблем є відсутність в мовах більшості цих країн різниці між словами policy і politics. Тому policy часто сприймається як щось, що має відношення до сфери діяльності політиків і політичних організацій. З іншого боку, справи політики все більше стосуються освітян всіх щаблів управління в системі освіти. Найпростіше визначення policy запропоновано професором Римантасом Желвісом з Вільнюського педагогічного університету: "Політика - це те, що можуть вирішити робити або не робити особи, які приймають рішення"

В цьому визначенні відображені принаймні дві важливі характеристики політики. По-перше, політика – це те, що роблять наділені владою. Це означає, що політика не є повністю прерогативою політиків або топ менеджерів. Всі, хто має владу, залучені до процесу творення політики. В освітньому секторі рішення приймаються як на центральному рівні, так і на рівнях регіону і школи. Це особливо важливо зрозуміти 7 країнам Центральної та Східної Європи, які довгий час мали централізовану освіту. По-друге, не робити нічого так само важливо, як і щось робити.

Виходячи з цього, освітня політика може бути визначена як серія цілеспрямованих дій, направлених на досягнення цілей освітніх організацій та / або системи освіти. Це визначення підкреслює цілеспрямованість політичних процесів. Також воно відзначає те, що прийняття рішення передбачає серію дій. Одинична дія або певний політичний документ не дозволяють нам говорити про якийсь політичний напрям. Освітня політика належить до області суспільної політики. Отже, важливо згадати, що суспільна політика покликана відображати очікування і домінуючі цінності суспільства. Політика також може представляти позицію або напрям певних суспільних подій і обставин.

Освітня політика – це низка дій, спрямованих на досягнення цілей освітніх установ, організацій та системи освіти в цілому, котра планується та реалізовується на офіційному державному рівні.

ОП будь-якої країни передбачає попередню аналітичну роботу і стосується:

- Організації системи освіти - Якості освіти;- Стандартів знань; - Компетенції освітян та кваліфікації науковців; - Ідеологічного вектору освіти.

Перераховані орієнтири ОП спрямовані на кінцевий результат – виховання фахівців-професіоналів. Європейська система ОП передбачає виховання таких фахівців, котрі не лише володіють певними знаннями та досвідом професійної діяльності, але й таких, що володіючи цими знаннями, вільно орієнтуються в нових реаліях повсякденності, здатні відповідати на нові виклики часу, приймати нестандартні рішення й, по можливості, прогнозувати наслідки й перспективи цих рішень.

Говорячи про характерні особливості ОП необхідно визначити такі моменти:

Багато аспектів ОП не відображаються в офіційних політичних документах, котрі, як правило, є продуктом тривалих, складних та суперечливих обговорень та компромісів з боку різних зацікавлених груп. Відтак, ОП передбачає вміння брати до уваги смисловий контекст і передісторію прийняття політичних рішень в сфері освіти.

Крім того, ОП формується за певних обставин, а значить, необхідно враховувати історичний, соціальний, економічний, етнічний та релігійний контекст її формування. Щоб краще розуміти проблеми вітчизняної ОП, перспективи її розвитку та вміти співставити їх з тенденціями інших країн, зокрема, країн європейської цивілізації.

Оскільки політику розробляють зацікавлені групи, які різняться наявністю влади і впливовістю, вона представляє собою неоднорідне утворення з багатьма різними чинниками. Особливо вітчизняна ОП.

ОП перебуває на межі відносин між державою і приватним сектором. З одного боку, держава має представляти інтереси всього соціально-неоднорідного суспільства, з іншого - приватні інтереси окремих категорій населення не завжди враховуються, відтак, відносини між державою і приватним сектором є досить складними. Однак, не зважаючи на це, відповідальність за розробку і впровадження національної освітньої політики несе держава.

ОП взаємодіє з іншими політиками, насамперед, з економічною, фінансовою, міжнародною, відтак, той хто формує основні напрямки ОП має стежити за подіями, що відбуваються в зазначених сферах та враховувати їх. Довгий час у країнах Центральної та Східної Європи освіта визначалась як пріоритетна сфера, однак, очевидною є її залежність від економіки та фінансів.

Впровадження ОП не буває прямим й миттєвим. ОП не впроваджується прямо, шляхом віддання наказів та розпоряджень, а впроваджується шляхом взаємодії зі всіма суб’єктами освітньої сфери.

ОП має очікувані та неочікувані наслідки, оскільки важко передбачити їх всі можливі.

Українська національна система освіти як частина соціальної інфраструктури охоплює дошкільні заклади, загальноосвітні школи, професіонально-технічні, середні спеціальні та вищі навчальні заклади.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти