ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття державна освітня політика.

Термін «державна політика в галузі освіти» або «державна освітня політика» почав використовуватися у науковій літературі 60-70–х років ХХ століття, коли в СРСР, США, державах Європи та в Японії освіту почали розглядати як найважливіший чинник економічного розвитку й соціального прогресу, як сферу, що потребує особливої уваги на загальнодержавному рівні. Цей період характеризується «інформаційним вибухом», тобто бурхливим розвитком природничих і фізико-математичних наук.

Державна політика в галузі освіти – складова (підсистема) загальнодержавної політики, яка включає сукупність визначеної системи цілей, завдань, принципів, програм та основних напрямів діяльності органів управління освітою, спрямованих на організацію науково-методичного і впроваджувального супроводу стратегії розвитку освіти. Державну політику в галузі освіти України визначає вищий законодавчий орган, здійснюють органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування на основі затвердженої органами державної влади та схваленої громадською думкою концепції розвитку освіти.

Державна освітня політика ґрунтується на конституційних нормах; стратегічних документах розвитку освіти (доктрини, програми, концепції тощо); міжнародних, міждержавних договорах, ратифікованих вищим законодавчим органом; законах, законодавчих актах; указах і розпорядженнях Президента України; постановах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; наказах, розпорядженнях Міністерства освіти і науки України, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти; наказах та розпорядженнях регіональних (місцевих) органів виконавчої влади, виданих у межах їхньої компетенції.

Державна політика в галузі освіти ставить за мету розвиток системи освіти в інтересах формування гармонійно розвинутої, соціально активної, творчої особистості, а також як одного з чинників економічного й соціального прогресу суспільства.

На формування державної політики в галузі освіти впливають зовнішні чинники, що дає змогу враховувати стан, тенденції та перспективи розвитку освіти, потреби суспільства та держави в освіті, розробляти реалістичну освітню політику, побудовану на вітчизняному досвіді освітньо-педагогічної діяльності з урахуванням досягнень міжнародного співробітництва в освітній сфері [8].

Реалізація державної політики в галузі освіти покладається на спеціально уповноважений центральний орган державної виконавчої влади в галузі освіти, інші міністерства та відомства, котрим підпорядковані навчальні заклади, відповідне міністерство Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.

Окреслена в цій статті тематика може мати розвиток у напрямі встановлення періодизації формування державної політики в галузі освіти України в період з 1991 року по сьогодні, а також аналізу законодавчих та інших нормативно-правових актів, присвячених питанням формування й реалізації державної освітньої політики в зазначений період.

 

Головні пріоритети освіти початку XXI століття.

Якість і рівність в освіті – це два пріоритети освітньої політики початку ХХІ ст. Вони декларуються педагогічними філософіями та ідеологіями і так чи інакше знаходять втілення в освітній політиці усіх демократичних країн. Ці дві вимоги є невід'ємними складовими головного напряму вдосконалення освіти в країнах молодої демократії, який має загальну назву – демократизація.

Демократичність повинна характеризувати як процес навчання та викладання ("демократія в аудиторії"), так і весь уклад повсякденного життя учнів і студентів ("студентське самоврядування"). Не менше значення має присутність демократії в організації системи освіти в суспільстві в цілому (йдеться, насамперед, про автономність навчальних закладів).

Якість освіти є загальновизнаним пріоритетом змін у системі сучасної освіти. Справу ускладнює той факт, що якість освіти також є неоднозначним поняттям. Уявлення про неї варіюються в залежності від культурної традиції, рівня цивілізованості країни, її включення в сучасні глобалізаційні процеси.

Егалітарність освіти. Наступним пріоритетом є егалітарність освіти (від французького egalite – рівність).

Ідея рівності освітніх можливостей трактується як обов'язкова складова демократичного і справедливого ладу, що є спільним надбанням і загальновизнаною цінністю європейської цивілізації. Схвалена в усьому демократичному світі, егалітарна ідея стверджує, що кожна дитина, незалежно від її вроджених здібностей, сімейних і суспільних обставин, має право на загальну освіту.

Від освітньої політики урядів і громад нині чекають, щоб вона створювала однакові можливості для отримання освіти всім громадянам, враховувала різнотипність уподобань і культур, погоджувала справедливість у наданні освітніх послуг з їх якістю.

Базова освіта як "вступна карта в життя"

До поняття базової освіти належить шкільна й позашкільна освіта як "вступна карта в життя", що охоплює дітей у віці від 3 до 12 років і спирається в обов'язковому порядку на початкову освіту для усіх вікових груп – позашкільну освіту, освіту для дорослих, програми з ліквідації неписьменності. Базова освіта розглядається як абсолютна необхідність, метою якої є повне розкриття людської особистості, а не тільки її використання як продуктивного засобу. Тому базова освіта повинна охоплювати всі знання, які необхідні для того, щоб у подальшому досягти вищих сходинок освіти.

Принцип "більше свободи і відповідальності для самих учнів"

Одним із перших його обґрунтував англійський педагог А.С.Ніл (1883–1973), засновник експериментальної школи у Саммерхіллі (Велика Британія, 1937 р.), що стала символом руху вільних шкіл. Його книга "Саммерхілл – виховання свободою" знайомить з принципами побудови демократичної самоврядної школи. Усі питання, пов'язані з громадським життям школи, включаючи покарання за порушення встановлених правил, вирішуються голосуванням на загальних зборах педагогів і дітей, причому голоси і тих, і інших – рівні.

Університетська автономія

Демократизація навчального процесу передбачає децентралізацію освіти та можливість ВНЗ самостійно визначати зміст навчання і структуру своїх навчальних програм, створювати передумови для більш відповідального і вмотивованого ставлення студентів до своєї освіти, на власний розсуд запроваджувати інноваційні спеціальності тощо.

Демократизм у відносинах викладачів і студентів

Упровадження реальної університетської автономії щільно переплітається з демократизацією навчального процесу, стосунків викладачів і студентів. Демократична школа повинна формувати істинних демократів. Будь–які прояви авторитаризму загрожують вихованням покірливості або, навпаки, прагнень до бунту. Результатом же примирливої педагогіки може стати безвідповідальність. Тому необхідно ввести в навчальні заклади договірну форму відносин, за якої провідне значення мають самодисципліна, співробітництво і повага до інших.

Об'єктивність знань і відсутність ідеологічного диктату

Мова йде не про моральний нігілізм чи відсутність виховання суспільних цінностей, а про те, що змістом освіти повинні насамперед бути не погляди чи переконання, а справді наукові відомості, які мінімально піддаються суб'єктивному деформуванню. Зрозуміло, що вони повинні подаватися у зв'язку із загальнолюдськими цінностями та моральними принципами, без яких життя в суспільстві є неможливим. Демократичне суспільство усуває небезпеку індоктринації освітнього процесу, дозволивши кожному громадянину самому вирішувати, у чому полягає сенс його життя.

Громадянська освіта

Складовою освітнього процесу в сучасних демократичних країнах є громадянська освіта. Демократія може бути стійкою, а демократичні зміни – успішними лише за умови, якщо громадяни мають необхідні для громадянської участі знання, уміння і бажання їх застосовувати на практиці. Саме ці знання, уміння й установки визначають структуру громадянської компетентності, яку повинна формувати громадянська освіта.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти