ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Перенесення до Головної книги та звітності.

Документація

Документація забезпечує суцільне і безперервне відображення господарської діяльності підприємства шляхом реєстрації кожної господарської операції в відповідному документі.

Документ – належним чином складений і оформлений діловий папір, який письмово підтверджує право здійснення або реальне здійснення господарської операції, містить її ознаки та показники, що підлягають відображенню в обліку.

Тобто, документ є письмовим доказом фактичного здійснення господарської операції або письмовим розпорядженням на право її здійснення та надає юридичної сили даним обліку.

Інвентаризація

Інвентаризація - це спосіб перевірки і документального підтвердження наявності і стану активів, капіталу і зобов’язань.

Інвентаризація проводиться з метою перевірки відповідності облікових даних фактичним даним. Якщо дані обліку не співпадають з фактичними, то їх необхідно відкорегувати.

Оцінка

Оцінка –спосіб грошового вимірювання об’єктів обліку.

В обліку використовуються різні способи, методи, варіанти оцінок, які розкриті в П(С)БО, при цьому пріоритетною є оцінка активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання (історична (фактична) собівартість).

Калькуляція

Калькуляція –спосіб групування затрат і визначення собівартості. Собівартість – вираження витрат на виробництво продукції в грошовій формі.

Рахунки

Рахунки бухгалтерського обліку – це спосіб групування об’єктів обліку за економічно однорідними ознаками, поточного їх обліку і контролю.

В бухгалтерському обліку кожну економічно однорідну групу активів, власного капіталу чи зобов’язань позначають відповідним рахунком (наприклад: 10 “Основні засоби”, 30 “Каса” і т.д.).

В обліку застосовують не довільно вибрані рахунки, а систему рахунків, яка дозволяє охопити всі об’єкти обліку.

Подвійний запис

Кожна господарська операція зумовлює подвійну зміну об'єктів обліку, тобто торкається двох об’єктів обліку, що призводить до того, що одна і та ж операція буде відображена на двох рахунках обліку в одній і тій самій сумі. Це називається подвійним записом (бухгалтерською проводкою, бухгалтерським записом).

Подвійний запис – запис господарської операції в одній і тій же сумі двічі: по дебету одного рахунку і кредиту іншого.

Баланс

Спосіб узагальнення і групування активів, власного капіталу та зобов’язань підприємства на відповідну дату. Важливою особливістю балансу є рівність двох його частин – активу і пасиву.

Звітність

Звітність – є завершальним етапом облікового процесу. Її показники доповнюють чи розшифровують ті дані, які містяться в балансі (наприклад, щодо порядку формування фінансових результатів, про власний капітал тощо). Тобто в різних звітних формах відображається та інша сторона діяльності підприємства, а в балансі – стан активів і пасивів в загальному.

Взаємозв'язок між об'єктами і методичними прийомами бухгалтерського обліку показано на рис.

Рис. Взаємозв'язок між об'єктами і методичними прийомами бухгалтерського обліку

11 Принцип бухгалтерського обліку - правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Згідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996 від 16 липня 1999 р. бухгалтерський облік грунтується на таких основних принципах:

1. автономності підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства;

2.безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов'язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;

3. періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;

4. історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

5. нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей;

6. повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

7. послідовності, який передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обгрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

8. обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

9. превалювання змісту над формою, за яким операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

10. єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

 

12 3. Загальна схема обліку

У практичній роботі бухгалтер повинен розв’язати три основні питання:

1) коли відбулася операція (проблема ідентифікації);

2) яке вартісне вираження господарської операції (проблема оцінки);

3) яким чином повинні бути класифіковані господарські операції (проблема класифікації).

Ці три проблеми лежать в основі всіх основних питань бухгалтерського обліку.

Проблема ідентифікації постає у тому, що треба вирішити, коли повинна бути зареєстрована господарська операція. Наприклад, фірма замовляє, оплачує і одержує письмовий стіл. Треба вирішити, яка з перерахованих дій повинна бути зареєстрована в якості торгової операції:

1) співробітник фірми подає у відділ постачання замовлення на придбання необхідного йому столу;

2) відділ постачання посилає постачальнику замовлення на придбання столу;

3) постачальник відвантажує стіл;

4) фірма одержує стіл;

5) фірма отримує рахунок від постачальника;

6) фірма оплачує рахунок.

Від відповіді на це запитання залежить величина фінансового результату за звітний період. Традиційно, бухгалтерія дотримується правила, за яким господарська операція повинна бути зареєстрована на момент переходу права власності на стіл від продавця до покупця і виникнення зобов’язання оплатити рахунок. Таким чином, у залежності від деталей договору постачання моментом реєстрації операції є дія 4. Разом з тим, в багатьох фірмах господарська операція реєструється при одержанні рахунку. Момент часу, в який повинна бути зареєстрована господарська операція, має назву ідентифікації.

Проблема вимірювання або оцінки є найбільш суперечливою в обліку, яка заключається в визначенні ціни господарської операції при її ідентифікацї.

Проблема класифікації виникає при реєстрації господарської операції в системі рахунків.

Реєстрація фактів господарського життя має три етапи:

1) фіксація у первинних документах;

2) записування до реєстрів журналів, відомостей за допомогою рахунків;

Класифікація рахунків

24 1.Сутність та значення вартісної оцінки

Особливістю бухгалтерського обліку, яка відрізняє його від інших видів обліку, є відображення господарських засобів, їх джерел та господарських процесів у грошовому виразі, тобто у вартісному вимірюванні. Іншими словами, бухгалтерський облік відображає ті засоби, процеси та явища, які підлягають вартісному вимірюванню.

З цією метою використовують такі елементи методу бухгалтерського обліку як оцінка та калькуляція. Засвоєння цих елементів методу бухгалтерського обліку є одним із найважливіших етапів вивчення методології бухгалтерського обліку.

В економічній літературі калькуляцію часто вважають частиною оцінки, способом оцінки, пов'язують її рамки тільки з визначенням собівартості продукції. Тому необхідне чітке розмежування понять "вартісне вимірювання", "грошове вираження", "оцінка", "калькуляція".

Грошове вираження — це вимірювання господарських засобів, їх джерел та господарських процесів у грошовій одиниці (гривнях та копійках). Аналогічне значення має і поняття вартісне вимірювання. У зв'язку з цим правильно характеризувати бухгалтерський облік як такий, якому обов'язково властиве вартісне вимірювання, що передбачає використання грошового вимірника.

Вимірюваність вважається необхідною передумовою визнання. Вартісне вимірювання охоплює всі об'єкти бухгалтерського обліку: господарські засоби, їх джерела та господарські процеси. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" єдиний грошовий вимірник є важливим принципом бухгалтерського обліку і фінансової звітності, який проголошує: вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці, а саме у грошовій одиниці України — гривні.

Оцінка це спосіб вартісного вимірювання господарських засобів, джерел їх утворення, а калькуляція — спосіб вартісного вимірювання процесів придбання матеріальних цінностей, виробництва продукції, їх реалізації, а також окремих етапів процесу розширеного відтворення.

 

25 Оцінка господарських засобів (активів) та їх джерел (капіталу та зобов'язань) є відправним моментом бухгалтерського обліку і реальною основою його побудови.

У різних джерелах цей елемент методу бухгалтерського обліку визначено по-різному. Одні, визначають оцінку як спосіб вираження у грошовому вимірюванні господарських операцій, інші — як спосіб вирішення у грошовій одиниці витрат живої й уречевленої праці, вкладеної в окремі види засобів і процесів.

Концептуальна основа складання та подання фінансових звітів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку містить таке формулювання оцінки: це процес визначення грошових сум, за якими мають визнавати і відображати елементи фінансових звітів у балансі та звіті про прибутки і збитки. Тому бухгалтерський облік має забезпечити реальну, фактичну картину наявності господарських засобів і стану господарських процесів.

Теорія бухгалтерського обліку ставить до оцінки основні вимоги, що забезпечують правильність відображення об'єктів обліку та достовірність оцінки. До цих вимог належать: реальність (адекватність), єдність та цілеспрямованість оцінки.

26 Суть калькулювання як елементу методу бухгалтерського обліку полягає в обчисленні у грошовому вираженні витрат підприємства на придбання, виробництво окремого виду матеріальних цінностей, виробів (виконання робіт, надання послуг) і витрат на реалізацію (збут). Отже, калькулювання являє собою процес оцінювання результатів господарських процесів: постачання, виробництва, реалізації. Більш детально розглянемо цей процес на прикладі калькулювання собівартості виробництва продукції.

Об'єктами калькулювання собівартості виробництва продукції є витрати виробництва, які реально виникають і які згруповані за відповідними ознаками для формування показників собівартості. Ознаки групування витрат відбивають різні об'єктивні характеристики виробничого процесу: формування витрат та собівартості. У вузькому розумінні об'єкт обліку витрат на виробництво — це ознака їх групування, яка визначає кодування даних для отримання інформації в інтересах контролю й управління.

27 Документація забезпечує суцільне і безперервне відображення господарської діяльності підприємства шляхом реєстрації кожної господарської операції в відповідному документі.

Документ – це належним чином складений і оформлений діловий папір, який письмово підтверджує право здійснення або реальне здійснення господарської операції, містить її ознаки та показники, що підлягають відображенню в обліку.

Тобто, документ є письмовим доказом фактичного здійснення господарської операції або письмовим розпорядженням на право її здійснення та надає юридичної сили даним обліку.

Суцільне та безперервне відображення господарських операцій за допомогою бухгалтерських документів називається документацією.

 

28 2.Класифікація документів

За призначенням документи поділяють на:

розпорядчі (містять розпорядження на здійснення господарської операції);

виконавчі (підтверджують факт здійснення господарської операції);

комбіновані (виконують функції і розпорядчих і виконавчих документів).

За порядком складання документи бувають:

первинні (містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення);

зведені (складаються на підставі первинних документів способом групування і узагальнення їх показників).

За способом охоплення операцій документи бувають:

разові (застосовують для оформлення однієї або кількох господарських операцій, які записують до документа одночасно);

нагромаджувальні (використовують для оформлення однорідних господарських операцій в міру їх здійснення протягом певного періоду).

За місцем складання документи поділяють на:

внутрішні (складаються на підприємстві);

зовнішні (надходять на підприємство від інших осіб).

 

Документооборот

30 Рух документів з моменту їх складання або одержання від інших підприємств і організацій до використання для бухгалтерських записів і передачі на зберігання в архів називається документооборотом.

Документи складені не в бухгалтерії після виконання господарських операцій передають до бухгалтерії в порядку і строки визначені головним бухгалтером. В бухгалтерії всі документи підлягають бухгалтерському опрацюванню, метою якого є підготовка документа до наступних записів в облікові регістри. Бухгалтерське опрацювання документів полягає у:

перевірці (документи перевіряються по формі, по змісту та арифметично);

розцінці (таксуванні) (проставлення у відповідних графах документів ціни і суми, тобто грошової оцінки натуральних показників);

групуванні (об’єднання однорідних за змістом документів у групи і запис в нагромаджувальні відомості для визначення загального підсумку по кожній групі);

контируванні (зазначення кореспондуючих рахунків, на яких повинна бути відображена господарська операція, оформлена документом або групою документів).

Документи зберігаються в бухгалтерії, як правило, до кінця звітного року, після чого здаються в постійний архів підприємства. В архіві документи зберігаються протягом встановленого терміну, але не менше трьох років.

Рис. Облікові регістри

 

34 Записи господарських операцій у регістрах називаються обліковою реєстрацією. Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обліково-економічна інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку шляхом занесення методом подвійного запису до регістрів синтетичного й аналітичного обліку з використанням типової кореспонденції рахунків.

Господарські операції в облікові регістри записують тільки на підставі належно оформлених і опрацьованих документів чорнилом темного кольору або пастою кулькових ручок, машинними засобами, які б забезпечували збереження цих записів протягом тривалого часу і запобігали б внесенню несанкціонованих і непомітних виправлень.

Перенесення інформації із первинних документів в облікові регістри має здійснюватися в порядку надходження документів до місця опрацювання (бухгалтерія, обчислювальний центр) відповідно до затвердженого плану-графіка документообороту.

Відповідальність за правильність реєстрації інформації в облікових регістрах несуть особи, які склали та підписали ці регістри відповідно до службових обов'язків кожного працівника.

Записи господарських операцій мають бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому їх було здійснено.

Коректурний спосіб виправлення помилок полягає в тому, що неправильний запис закреслюється однією рискою так, щоб можна було прочитати закреслене, а зверху пишуть правильну суму або текст. Виправлення помилки має бути застережено надписом "Виправлено" і підтверджене підписом у документі — особи, що підписала документ, в обліковому регістрі — особи, що зробила виправлення із зазначенням дати. Цей спосіб може застосовуватися тоді, коли ще не складено бухгалтерські проводки і звіти, тобто це в основному арифметичні помилки й описки.

Спосіб "червоне сторно" полягає в тому, що неправильний бухгалтерський запис роблять повторно в тій самій кореспонденції рахунків, що і помилковий запис, але червоним кольором, що означає від'ємні числа. У цьому випадку суми, записані червоним чорнилом, віднімаються (анулюються). Одночасно звичайним чорнилом роблять другий запис із зазначенням правильної кореспонденції рахунків і суми. У результаті одержують правильне відображення операції в обліку. При комп'ютерній обробці даних суму "червоного сторно" беруть у дужки або рамку.

Спосіб додаткових записів застосовують у тих випадках, коли бухгалтерську кореспонденцію рахунків складено правильно, але в меншій сумі, ніж фактично виконана господарська операція. Для виправлення такої помилки необхідно додатково провести дану операцію на різницю між правильною і помилковою (проведеною) величиною.

36 Форма бухгалтерського обліку — це певна система регістрів бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних засад бухгалтерського обліку.

Кожне підприємство самостійно обирає відповідну форму обліку, враховуючи конкретні умови та особливості господарської діяльності й технології обробки облікових даних. Вибір форми обліку зумовлюється також обсягами облікових робіт, їх складністю, наявністю кваліфікованих кадрів бухгалтерів, можливостями використання автоматизованих систем обробки даних, обчислювальної техніки.

Форма бухгалтерського обліку відображає відповідну технологію облікового процесу. Кожна форма обліку завжди передбачає відповідне групування господарських операцій та дотримання встановленої послідовності їх відображення, порядок записів у регістрах синтетичного й аналітичного обліку, складання та представлення облікових даних у вигляді звітності для потреб користувачів.

Основними відмітними ознаками, що визначають особливості окремих форм бухгалтерського обліку, є: зовнішній вигляд, будова і кількість облікових регістрів; поєднання регістрів хронологічного і систематичного обліку, синтетичного й аналітичного обліку; послідовність і техніка облікової реєстрації.

37 Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років,несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємствомвідповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996 від 16 липня 1999 р. бухгалтерський облік на підприємстві може вестись:

бухгалтером чи бухгалтерською службою на чолі з головним бухгалтером, які є штатними працівниками підприємства;

спеціалістом з бухгалтерського обліку, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

аудиторською фірмою чи централізованою бухгалтерією на договірних засадах;

власником або керівником підприємства (крім підприємств, звітність яких повинна оприлюднюватись).

38 6.Облікова політика підприємства

Облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Згідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996 від 16 липня 1999 р. підприємство самостійно визначає облікову політику.

Облікова політика формується керівником і головним бухгалтером, виходячи із загальних принципів методології та організації обліку й конкретних умов діяльності підприємства, та розкривається у примітках до фінансових звітів. Облікова політика може змінюватися тільки, якщо змінюються статутні вимоги, вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку, або, якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства. Причини та сутність змін в обліковій політиці також необхідно розкривати у примітках до фінансових звітів.

Крім того, зміст облікової політики оформляється спеціальним наказом Про облікову політику, який затверджується керівником підприємства.

 

Документація

Документація забезпечує суцільне і безперервне відображення господарської діяльності підприємства шляхом реєстрації кожної господарської операції в відповідному документі.

Документ – належним чином складений і оформлений діловий папір, який письмово підтверджує право здійснення або реальне здійснення господарської операції, містить її ознаки та показники, що підлягають відображенню в обліку.

Тобто, документ є письмовим доказом фактичного здійснення господарської операції або письмовим розпорядженням на право її здійснення та надає юридичної сили даним обліку.

Інвентаризація

Інвентаризація - це спосіб перевірки і документального підтвердження наявності і стану активів, капіталу і зобов’язань.

Інвентаризація проводиться з метою перевірки відповідності облікових даних фактичним даним. Якщо дані обліку не співпадають з фактичними, то їх необхідно відкорегувати.

Оцінка

Оцінка –спосіб грошового вимірювання об’єктів обліку.

В обліку використовуються різні способи, методи, варіанти оцінок, які розкриті в П(С)БО, при цьому пріоритетною є оцінка активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання (історична (фактична) собівартість).

Калькуляція

Калькуляція –спосіб групування затрат і визначення собівартості. Собівартість – вираження витрат на виробництво продукції в грошовій формі.

Рахунки

Рахунки бухгалтерського обліку – це спосіб групування об’єктів обліку за економічно однорідними ознаками, поточного їх обліку і контролю.

В бухгалтерському обліку кожну економічно однорідну групу активів, власного капіталу чи зобов’язань позначають відповідним рахунком (наприклад: 10 “Основні засоби”, 30 “Каса” і т.д.).

В обліку застосовують не довільно вибрані рахунки, а систему рахунків, яка дозволяє охопити всі об’єкти обліку.

Подвійний запис

Кожна господарська операція зумовлює подвійну зміну об'єктів обліку, тобто торкається двох об’єктів обліку, що призводить до того, що одна і та ж операція буде відображена на двох рахунках обліку в одній і тій самій сумі. Це називається подвійним записом (бухгалтерською проводкою, бухгалтерським записом).

Подвійний запис – запис господарської операції в одній і тій же сумі двічі: по дебету одного рахунку і кредиту іншого.

Баланс

Спосіб узагальнення і групування активів, власного капіталу та зобов’язань підприємства на відповідну дату. Важливою особливістю балансу є рівність двох його частин – активу і пасиву.

Звітність

Звітність – є завершальним етапом облікового процесу. Її показники доповнюють чи розшифровують ті дані, які містяться в балансі (наприклад, щодо порядку формування фінансових результатів, про власний капітал тощо). Тобто в різних звітних формах відображається та інша сторона діяльності підприємства, а в балансі – стан активів і пасивів в загальному.

Взаємозв'язок між об'єктами і методичними прийомами бухгалтерського обліку показано на рис.

Рис. Взаємозв'язок між об'єктами і методичними прийомами бухгалтерського обліку

11 Принцип бухгалтерського обліку - правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Згідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996 від 16 липня 1999 р. бухгалтерський облік грунтується на таких основних принципах:

1. автономності підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства;

2.безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов'язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;

3. періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;

4. історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

5. нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей;

6. повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

7. послідовності, який передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обгрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

8. обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

9. превалювання змісту над формою, за яким операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

10. єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

 

12 3. Загальна схема обліку

У практичній роботі бухгалтер повинен розв’язати три основні питання:

1) коли відбулася операція (проблема ідентифікації);

2) яке вартісне вираження господарської операції (проблема оцінки);

3) яким чином повинні бути класифіковані господарські операції (проблема класифікації).

Ці три проблеми лежать в основі всіх основних питань бухгалтерського обліку.

Проблема ідентифікації постає у тому, що треба вирішити, коли повинна бути зареєстрована господарська операція. Наприклад, фірма замовляє, оплачує і одержує письмовий стіл. Треба вирішити, яка з перерахованих дій повинна бути зареєстрована в якості торгової операції:

1) співробітник фірми подає у відділ постачання замовлення на придбання необхідного йому столу;

2) відділ постачання посилає постачальнику замовлення на придбання столу;

3) постачальник відвантажує стіл;

4) фірма одержує стіл;

5) фірма отримує рахунок від постачальника;

6) фірма оплачує рахунок.

Від відповіді на це запитання залежить величина фінансового результату за звітний період. Традиційно, бухгалтерія дотримується правила, за яким господарська операція повинна бути зареєстрована на момент переходу права власності на стіл від продавця до покупця і виникнення зобов’язання оплатити рахунок. Таким чином, у залежності від деталей договору постачання моментом реєстрації операції є дія 4. Разом з тим, в багатьох фірмах господарська операція реєструється при одержанні рахунку. Момент часу, в який повинна бути зареєстрована господарська операція, має назву ідентифікації.

Проблема вимірювання або оцінки є найбільш суперечливою в обліку, яка заключається в визначенні ціни господарської операції при її ідентифікацї.

Проблема класифікації виникає при реєстрації господарської операції в системі рахунків.

Реєстрація фактів господарського життя має три етапи:

1) фіксація у первинних документах;

2) записування до реєстрів журналів, відомостей за допомогою рахунків;

перенесення до Головної книги та звітності.

 

13 Оперативне управління господарюючим суб'єктом вимагає достовірних і точних даних про стан і наявність господарських засобів, їх склад і розміщення, а також про джерела їх формування і цільове призначення. Таку інформацію, узагальнену і згруповану певним чином, отримують за допомогою бухгалтерського балансу. Взагалі балансовий метод широко використовується в економічних науках, наприклад, баланс доходів і витрат, баланси матеріальних і трудових ресурсів тощо.

Слово "баланс" (лат. bis — двічі, lans — чаша терезів) означає дві чаші, як символ рівноваги. Як символ рівноваги ваги (терези) зображені на міжнародному гербі бухгалтерів.

Балансцеспосіб економічного групування та узагальненого відображен­ня у грошовій оцінці стану господарських засобів і джерел їх утворення на певну дату

14 Змістовна частина бухгалтерського балансу визначається його будовою та структурою.

Як зазначалося, за зовнішнім виглядом баланс являє собою таблицю, яка складається з двох частин:

1) активу (ліва частина балансу підприємства, в якій відображають ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод в майбутньому);

2) пасиву (права частина балансу, в якій знаходить відображення власний капітал і зобов’язання підприємства).

Актив і пасив балансу розділені на окремі розділи і статті.

Стаття балансу –окремий елемент балансу, який означає вид активів, власного капіталу чи зобов’язань (наприклад: виробничі запаси, статутний капітал тощо).

Кожна стаття має цифрове означення або кодстатті (рядка), а також грошовий вираз, що називається оцінкою статті балансу.Оцінка будь-якої статті в балансі приводиться на початок та на кінець звітного періоду.

Статті балансу об’єднані в економічно однорідні розділи. Актив балансу має 3 розділи:

необоротні активи;

оборотні активи;

витрати майбутніх періодів.

15 Господарські операції, які відбуваються на підприємстві призводять до змін в структурі активів та зобов’язань чи власному капіталі підприємства. Залежно від характеру цих змін господарські операції поділяють на 4 типи:

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти