Кримінологія пов'язана з багатьма юридичними науками, а особливо тісно з кримінальним правом.
Кримінально-правова теорія та заснований на ній кримінальний закон дають юридичну характеристику злочинам і злочинцям (суб'єктам злочину), що необхідне кримінології. Своєю чергою, кримінологія надає кримінальному праву, законодавцю і правозастосовній практиці інформацію про рівень злочинності, її структуру, динаміку, ефективність профілактики злочинів, розробляє прогнози щодо майбутніх змін цього негативного явища. Це дає змогу вчасно реалізовувати нормотворчу діяльність з визнання діянь злочинними чи переведення їх зі злочинів до розряду інших правопорушень (криміналізація чи декриміналізація).
Зв'язок кримінології та кримінального процесу полягає в тому, що суспільні відносини, які регулюються кримінально-процесуальними нормами, націлені на недопущення реально можливої та припинення розпочатої злочинної діяльності за допомогою оперативних служб кримінальної міліції чи безпосереднім застосуванням передбачених законом заходів примусу (тримання під вартою, арешт майна, вилучення документів тощо), через виявлення причин і умов вчинення конкретних злочинів. Кримінально-процесуальні норми (статті 23, 23¹, 23² КПК України) закріплюють обов'язковість виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, та вжиття заходів щодо їх усунення. Вивчення ж причин й умов злочинності (певного злочину), запобігання злочинності - основні елементи предмета кримінології. Тож кримінологічні знання допомагають у практичній діяльності при розслідуванні кримінальної справи.
Криміналістика розробляє методику виявлення та фіксації фактичних даних про причини й умови вчинення злочинів, типологічні характеристики ситуацій вчинення злочинних проявів, способів дій злочинців, а також організаційно-технічні й тактичні засоби захисту особи та майна від злочинів, що ускладнює вчинення останніх. Кримінологія ж указує основні напрямки для їхньої розробки, що випливають із даних про структуру й динаміку злочинності, та типові криміногенні ситуації, а також розглядає ці рекомендації як складову частину системи профілактичних заходів й аналізує ефективність їх застосування.
Взаємодія кримінально-виконавчого права та кримінології найактивніше здійснюється щодо боротьби з рецидивом злочинів, у царині результативності виконання покарань, а також ресоціалізацїї та адаптації осіб, які вчинили злочин після відбуття покарання. При цьому кримінально-виконавче право вивчає власне порядок і процес відбування покарання в аспекті реалізації його цілей і проблемних ситуацій, пов'язаних з цим, а кримінологія - причини й умови рецидиву та заходи щодо їх усунення. Кримінально-виконавче право й кримінологія спільно розробляють рекомендації щодо запобігання рецидивові, підвищення ефективності виправлення засуджених осіб.
Зв'язок кримінології з адміністративним правом полягає в тому, що адміністративне право вивчає правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Взаємозв'язок адміністративних правопорушень зі злочинами полягає, насамперед, у тому, що частина правопорушень переростає у злочини. Тож завданнями ранньої профілактики є запобігання цим проступкам. Крім того, низка правопорушень (пияцтво, проституція, жебрацтво) є підґрунтям для вчинення злочинів.

Зв'язок кримінології з неюридичними науками

Кримінально-правова статистика, як і кримінологія, вивчає масові суспільні явища: сукупність (систему) злочинів, учинених за певний час на певній території; осіб, які їх учиняють; допомагає з'ясувати причини й умови вчинення злочинів, а також намітити систему заходів профілактики злочинів тощо. Основними способами збору, обробки й аналізу вказаної вище інформації є статистичні методи масового спостереження, групування, аналізу тощо.
Зведені дані кримінально-правової статистики органів внутрішніх справ, прокуратури, Міністерства юстиції України, суду, податкової та митної служб і результати конкретних кримінологічних досліджень дають узагальнену картину злочинності. Знеособлені дані загальносоціальної статистики (демографічної, медичної, економічної та ін.) використовуються при дослідженні причин та умов злочинності й тенденцій її розвитку.
Кримінологічний аналіз причин та умов злочинності у сфері економіки, як і спеціальне вивчення злочинів у сфері господарської чи службової діяльності, неможливий без знання економічної ситуації, галузевої та прикладної економіки. Зв'язок кримінології з економічними науками виявляється не лише при вивченні злочинності у сфері економіки та корисливої злочинності, але й при оцінці ролі матеріальних факторів (чинників) у генезі злочинності, розробці економічних заходів її подолання в окремих галузях народного господарства.
Взаємодія з педагогікою особливо важлива при дослідженні злочинів неповнолітніх, жінок, побутових і рецидивних злочинів. Знання педагогіки застосовуються також у процесі розробки й аналізу ефективності індивідуальних заходів запобігання злочинам.
Кримінологія тісно пов'язана з психологічними науками. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх особистісних властивостей, що визначають механізм індивідуальної злочинної поведінки. Вивчення морально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики неможливе без поглибленого аналізу емоційно-вольової сфери, особливостей темпераменту та інших ознак осіб, які скоїли злочини, їхньої антисуспільної спрямованості. Ресоціалізація таких осіб, у свою чергу, вимагає знань педагогіки й методів її впливу. Можна вважати обґрунтованим припущення про виокремлення такого напрямку на стику кримінології та педагогіки, як кримінологічна педагогіка, чи педагогічна кримінологія.
Кримінологія також використовує положення загальної, юридичної та прикладної психології для пізнання причин й умов злочинності та злочинів, тому що вони відіграють провідну роль у вивченні й класифікації особи злочинця, мають значення для розробки заходів профілактичного впливу. Стосується це і даних демографії, соціології (соціології права) та політології, що використовуються в процесі прогнозування та планування боротьби зі злочинністю, а також у спеціальній профілактиці злочинів неповнолітніх, побутових і рецидивних злочинів, злочинів, вчинених особами без постійного місця проживання, представниками національних меншин тощо.
Кримінологія взаємодіє також із новою науковою дисципліною - юридичною конфліктологією, що досліджує соціальні конфлікти, механізми їх виникнення, шляхи вирішення, різновиди конфліктів (внутрішні, зовнішні тощо).
В останні роки все більшого значення набуває зв'язок кримінології з математикою та кібернетикою. Праці низки кримінологів (Г. Аванесова, Ю. Блувштейна, С. Віцина, А. Зелінського, В. Панкратова та ін.) показали можливість плідності співпраці кримінології з цими науками. Математичні методи суттєво підвищують точність кримінологічних досліджень та їхніх висновків (приміром, при визначенні рівня, питомої ваги, латентності злочинності, її прогнозуванні).
Отже, соціально-правова природа кримінології припускає її унікальну для юриспруденції комплексність, тісну взаємодію з багатьма науковими й галузевими напрямками. Однак це жодною мірою не позначається на чіткому визначенні предмета кримінології, його елементів, при розмежуванні їх та споріднених галузей знань і права.

Система науки кримінології

Кримінологія, як і будь-яка наука, має власну систему. Система кримінології прямо залежить від її предмета, відображає його структуру, оскільки особливістю наукових знань є їхній логічно упорядкований, систематизований виклад.
Система науки кримінології базується на двох підставах: предметі дослідження та рівні узагальнення науково-практичної інформації.
За предметом дослідження кримінологія складається з чотирьох частин:
1) учення про злочинність;
2) учення про детермінацію злочинів;
3) учення про особу злочинця та жертву злочинів;
4) учення про засоби протидії злочинності.
За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кримінологія поділяється на загальну й особливу (спеціальну) частини.
Загальна частина вивчає загальнотеоретичні проблеми злочинності. Це поняття кримінології як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія та методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій.
У загальній частині наводиться визначення злочинності, вивчаються її кількісні та якісні параметри (показники), аналізується проблема детермінації (причин та умов) злочинності. Значне місце в загальній частині відводиться особі злочинця й механізму злочинної поведінки, а також питанням, віктимології та суїциду, кримінологічного планування та прогнозування, протидії злочинності. При вивченні загальної частини кримінології на перший план виступає здатність до абстрактного мислення та засвоєння теоретичних положень.
В особливій частині міститься кримінологічна характеристика різних видів і груп злочинів: корисливої та насильницької злочинності, професійної і організованої, рецидивної та економічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в місцях позбавлення волі та ін. Цей розділ є найнасиченішим щодо інформації та для його засвоєння потрібна ретельна робота й глибоке знання Кримінального кодексу України.