ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилістичні можливості поетизмів та емоційно-експресивної лексики у функціональних стилях сучас. укр. літ. мови.

Слова, що належать до стилістично забарвленої лексики, характеризуються насамперед наявністю чи відсутністю в них додаткового конотативного значення, тобто певних емоційних відтінків.

Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мі­рою за функціональними стилями.

Розмовно-побутова лексика характеризується:

а) виразними експресивно-оцінними позитивними й негативними відтінками значень (пестливі й згрубілі сло­
ва): матінка, матуся, донечка, сонечко, водичка, смакота, малесенький, манюсінький, близенько, спатки, пи­
тоньки, хлопчисько, дівуля, патлач, бурмило, жбурнути, витріщитися;

б) словами, які часто перебувають за межами літературної норми: математичка, директорша, зубрій, служака, ха­
пуга, діляга, поцупити, шарахнути, злигатися, стовбичити, варнякати, банькатий, зачучверілий.

Лексика публіцистичного стилю насичена словами на по­значення суспільно-політичних явищ, містить слова з оцінним позитивним й негативним значенням: держав­ність, суспільство, громадськість, більшість, номенклату­ра, процес, популізм, адміністративний ресурс, імідж, бо­ротьба, відродження, феномен, трибуна, авангард, героїзм, доблесть, прагматизм, двоєдушність, запроданство, хаме­леонство, вирішальний, політичний, лівий, правий, історич­ний, духовний.

Лексика художніх творів, крім того, що охоплює елементи розмовно-побутового й публіцистичного стилів, характери­зується образністю, метафоричністю, переносним вживан­ням слів, поетизмами: передгроззя, марево, легіт, далеч, го­мін, нестяма, жар-птиця, маєво, знамено, запашний, п "ян-кий, стоголосий, безмовний, смарагдовий, джерельно-чистий, рахманний, неозорий, несказанний, розбуялий, химерний, мо­торошний, тернистий, сягати, щеміти, витися, зітхати, спрожогу, зненацька, навсібіч.

У цілому стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану («високий» стиль) і слова зниженого плану («низький» стиль).

До слів піднесеного плану належать:

книжна лексика: доблесть, торжество, вікопомний, благо­словенний, бентежити, мислити;

поетизми: небокрай, злото, шати, приваба, плугатар, дух­мяний, сизокрилий, квітнути, линути;

офіційно-ділова лексика: вищеназваний, пропозиція, розгля­нути, постановити;

наукова лексика (передусім терміни, про які мова піде далі).

Джерелом лексики «високого» стилю є переважно слова, взяті зі старослов'янської, давньої української, грецької, ла­тинської мов та фольклору.

До слів зниженого плану належать:

розмовна лексика: балакати, вештатися, гультяй, діляга,
читалка;

фамільярна лексика— безцеремонна, розв'язна: варняка­ти, вшелепатися, цмокнути, директорша, чудило;

вульгарна лексика:патякати, ляпати, босяцюга, к чорту.

Джерелом лексики «низького» стилю є, як правило, про­сторіччя, жаргони, мова так званого суспільного дна.

Стилістичні можливості термінів у функціональних стилях сучас. укр. літ. мови.

Термінами називаються слова та словосполучення, що означають або пояснюють предмети, явища, дію тощо у специфічній науковій, публіцистичній чи діловій сфері.

Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (справочинство, діловодство); запозичуеться з інших мов (бланк, бюджет); утворюється з допомогою власних слів та частин іншомовних (фотокамера, фототелеграф), кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні, технологічні і т.д.

Деякі терміни мають кілька значень. Правильне значення того чи іншого слова допомагає з'ясувати контекст.

Терміни поділяються на загальновживані (ідея, гіпотеза, формула) і вузькоспеціальні, вживані в якійсь одній галузі науки (ділене, частка).

Основна сфера застосування термінологічної лексики - офіційно - діловий та науковий стилі. Але вживаються терміни і в публіцистиці.

У публіцистичному стилі терміни вживаються не тільки для називання понять, але й розкриття їх змісту. У художньо-белетристичному стилі терміни також вживаються у номінативній функції.

Часто професійно-виробнича термінологія у мові художньої літератури виступає у художньо-естетичній функції, набуваючи нового тропеїчного значення. Терміни можуть бути епітетами як до нейтральних слів: термоядерні мускули, радіоактивне сміття, загазовані хімконцернами вітри (П. Загребельний), так і до емоційно-забарвлених: металургійні таланти, реактивна закоханість, напівпровідникові почуття, електронно-показовий концерт, машинна цивілізація, машинна оголеність, нерозчіпні ланцюги абстракцій (П. Загребельний); реактивний сокіл, кібернетичний дідько (О. Гончар).

У художніх творах терміни часто виступають засобом створення комічного ефекту, який досягається авторськими мовними прийомами: Апендикс — це атомна бомба. Гірше: міна уповільненої дії, про існування якої ти знаєш, але не знаєш, коли вона вибухне (О. Чорногуз); Одразу все село взнає. Радіо, а не жінка. Останні вісті (В. Безорудько).

При з’ясуванні питання про експресивність та емоційність терміна вирішальну роль відіграє мовне оточення, в якому він знаходиться. Спеціальні слова служать для посилення виразності, емоційності, для створення яскравого, нового, свіжого, оригінального образу, бо

термін, як і будь-яке слово, в художньому творі виступає в нерозривній єдності з художнім образом.

21.

РОЗМОВНА МОВА — особливий різновид літературної мови, яким послуговуються мовці в щоден. неофіц. спілкуванні. Р. м. властиві наддіалектні, загальнонац. ознаки, і водночас вона має регіональні особливості. Р. м. вважають також окр. стилем літ. мови (у польс. лінгвістиці з цим поняттям співвідносять поняття «культурний діалект»). Розмовно-побутова лексика характеризується: а) виразними експресивно-оцінними позитивними й негативними відтінками значень (пестливі й згрубілі сло­ва): матінка, матуся, донечка, сонечко, водичка, смакота, малесенький, манюсінький, близенько, спатки, пи­тоньки, хлопчисько, дівуля, патлач, бурмило, жбурнути, витріщитися;б) словами, які часто перебувають за межами літературної норми: математичка, директорша, зубрій, служака, ха­пуга, діляга, поцупити, шарахнути, злигатися, стовбичити, варнякати, банькатий, зачучверілий. ПРОСТОРІЧНА ЛЕКСИКА — слова, що знаходяться за межами літературної мови. Вони експресивно забарвлені, але, на відміну від звичайних розмовних слів, мають відтінок спрощеності, зниженості, грубості, напр.: верзти, варнякати, пертися, дурепа, морда, пика, пузо, хамло. Просторічна лексика вживається в розмовному мовленні. Її не можна використовувати у сфері ділового, офіційного спілкування. Вона іноді використовується в художній літературі для мовленнєвої характеристики персонажів, які не зовсім володіють нормами літературної мови.

22.

Діалектизми (гр. dialektos - говірка, наріччя) - стилістичні засоби, що використовуються в художніх текстах для створення стилістичного ефекту місцевого колориту, для індивідуалізації мови персонажів - носіїв певної говірки: Борух знає того когута, уже не раз хотів його за сіль виміняти, але дячиха не хоче, бо когутик піє на ціле село і завсігди в справедливу північ (С. Ковалів). Територіальні діалектизми відомі лише в певній місцевості. Соціальні діалектизми притаманні окремим соціальним групам носіїв мови. Фонетика, граматика і такі частини мови, як числівники, прийменники, сполучники, частки — тут, як правило, загальнонародні. Відмінні лише іменники, прикмет­ники, дієслова і прислівники. До соціальних діалектизмів належать професіоналізми, жаргонізми й арготизми. Сюди слід віднести також слова дитячої мови.

23.

Су́ржик (від стар. «сурожь» — суміш різних зерен з житом — мова, яка є сумішшю кількох мов і отже не може розглядатись як чиста (літературна). Побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.
Суржик розглядається і оцінюється не у суто лінгвістичному аспекті, а у соціально-політичному, у контексті політичної боротьби за роль і статус української та російської мов в Україні, процесів русифікації або, навпаки, українізації. З одного боку, суржик характеризується як мовлення сільських жителів, що пристосовуються до російськомовних мешканців міста; як проміжна субмова, що виконує роль перехідного етапу в асиміляційному процесі витіснення української мови російською, як продукт «засмічення» чистої української мови русизмами або навіть як «хворобливе явище, що загрожує українській мові внутрішньою руйнацією усіх її рівнів». Згідно з альтернативною точкою зору, суржик є цілком природним явищем; деякі публіцисти взагалі називають суржик справжньою «народною» формою мови, а сучасну літературну українську мову — «штучним галицьким новоязом», нав'язуваним народу «націоналістами». У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту. Наприклад, у п'єсі-опері Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» (1819) Возний вживає комічно-„макаронічну“ суміш української мови зі старослов'янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом. Суржик або макаронічна мова використовувалися як засіб гумору й сатири також у творах Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза,П. Глазового та ін. У сучасній українській літературі суржик або російськомовні вставки часто використовуються також для реалістичнішої передачі мовлення персонажів (наприклад, у творах Ірени Карпи): якщо, на думку автора, у реальній ситуації такі персонажі розмовляли би суржиком, російською або перескакували з однієї мови на іншу, їх мовлення не перекладається нормативною українською мовою, а передається у вигляді, близькому до оригінального.

 

24.

Слова бувають однозначні й ба­гатозначні, мають пряме й переносне значення і можуть вжи­ватися в переносному значенні. Слово, що має одне значення, називається однозначним. Одне значення мають переважно назви людей за різними оз­наками {українець, лікар, , назви тварин), назви рослин ,на­зви конкретних предметів ,назви місяців і днів, більшість відносних прикметників {міський, латунний, кленовий), числівники. Також однозначними є терміни {банкнот, вексель, інструк­ція, катет, аорта, меридіан, тонна, метр). Слово, що має два і більше значень, називається багато­значним. Здатність слова виступати з різними значеннями на­зивається багатозначністю, або полісемією. Слово може бути багатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознака предмета. А таку саму ознаку можуть мати й інші, відмінні предмети. Наприклад, основне пряме значення слова стіна — «вертикальна міцна частина будівлі» (матеріал, з якого вона виготовлена, тут не вказується), тому цим словом ще називають і «прямовисну бічну поверхню чого-небудь» (стіна урвища), і «муровану ого­рожу» (стіна замку), і переносно «щільний ряд людей» (люд­ська стіна), і так само переносно «моральну перепону між людьми» (стіна непорозуміння) тощо. Дистрибуція (від лат. distributio «розподіл») — сукупність усіх оточень, у яких перебуває досліджуваний елемент на відміну від оточень інших елементів. Ефективне застосування знайшов дистрибутивний аналіз у лексикології. За його допомогою легко розме­жовують значення полісемічних слів. Так, скажімо, нас цікавить, в одному чи в двох різних значеннях вжито дієслово грати в реченнях Учень грає на скрипці і Учень грає на нервах. Для того щоб відповісти на це запитання, необхідно поширити обидва речення з ура­хуванням усіх можливих оточень слова грати. Поши­рення за рахунок додатка в давальному відмінку Учень грає на скрипці учителю, Учень грає на нервах учите­лю не виявляє різниці. Однак це ще не всі дистрибу­тивні можливості дієслова грати. Перше речення мож­на поширити ще так: Учень грає на скрипці учителю романс. У другому реченні дієслово грати не може ма­ти поширення за рахунок прямого додатка (грати що). Отже, дієслово грати в наведених реченнях вжите в різних значеннях («виконувати що-небудь на музич­ному інструменті» і «дратувати кого-небудь»), оскіль­ки воно в цих реченнях має різну дистрибуцію. Контекст – залежність значення певного слова від конкретного контексту( переклади) Коллокація- це словосполучення, яке складається з двох або більше слів, що має ознаки синтаксично і семантично цілісної одиниці, в якому вибір одного з компонентів здійснюється за змістом, а вибір другого залежить від вибору першого . Колігація(совокупность морфолого-синтаксических условий, обеспечивающих сочетаемость языковых единиц.)

25.

Художні засоби (зображально-виражальні) — сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети — творить художньо-естетичну вартістьТроп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми» (Олександр Потебня).

Зв’язок між лексикологією української мови та лексичною стилістикою базується на таких засадах, що й між фонетикою та фоностилістикою. Лексикологіядає повну характеристику лексичних одиниць мови з точки зору того, як вони відображають дійсність, з якими поняттями співвідносяться. Лексична стилістикавиділяє групу слів, здатних створювати не тільки лексико-семантичні, а й стилістичні протиставлення. На матеріалі класифікації слів, здійснюваних у лексикології, стилістика виділяє лексеми, стилістичні можливості яких ґрунтуються на оцінних характеристикахпонять і реалій. На змінах семантичної структури слова (функціональні переноси, заміни і $) формуються (стилістичні) засоби словесної виразності – тропи – слово троп з грецької (=спосіб, манера, прийом,...), це слово, вжите в переносному значенні для створення образності. Тропи широко вживані в художньому стилі, меншою мірою в публіцистичному, майже не вживаються в офіційно-діловому та науковому стилях. До тропів належать:

Порівняння– троп, побудований на зіставленні фактів, для пояснення одного з них за допомогою іншого. Роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка найяскравіше виступає у порівнюваних предметах (білий як сніг, місяць як золотий серп = форма місяця, очі блакитні як небо).

Епітет – слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Його функція полягає в тому, що він індивідуалізує якусь ознаку, показує предмет із несподіваного боку ($).

Метафора(грець.) – троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні, на основі подібності за кольором, формою, призначенням (Дощ іде. = дощить Перша ластівка = початок – ці два приклади належать до стертих метафор, т. зв. мовних штампів). Метафори й епітети повинні бути індивідуальними для кожного автора.

Метонімія – троп, побудований на перенесенні значення за суміжністю, тобто на основі внутрішнього чи зовнішнього зв’язку між поняттями. Зв’язок цей може існувати між:

автором і його твором (читати Котляревського)

посудиною і вмістом (хоч відро випий)

предметом і матеріалом (ходити в золоті)

місцевістю і людьми, які там перебувають (Прага прокидається = люди у Празі прокидаються)

Метонімії найчастіше вживаються у публіцистичному та художньому стилях.

Синекдоха (грець.) – троп, побудований на кількісній заміні: Одне вживається замість множини, видова назва замість родової (частина замість цілого), напр., і буде син, і буде мати, і будуть люди на землі = буде багато дітей і матерів.

Персоніфікація – троп, побудований на наділенні предметів, явищ природи та абстрактних понять рисами людини. Може бути частковим різновидом метафори.

Гіпербола – троп, в основі якого лежить підкреслене перебільшення розмірів, рис, характеристик, ознак предмета чи явища.

Літота(з грець.) – протилежність гіперболи.

Алегоріяявляє собою втілення абстрактного поняття в конкретному образі (хитрий – лисиця, упертий як осел).

Антитеза – риторична фігура, що полягає у навмисне підкреслюваному зіставленні двох протилежних, але пов’язаних між собою поять, явищ, речей та образів для підсилення враження, напр., Кайдашева сім’я = мова селян. Інфінітив – ризниця між літературним ти та розмовним ть, напр., лаять, балакать, одчепись од мене = відчепись від мене.

Порівняння з фольклору – як тополя, шовкова нитка, буйний вітер.

Патронімічні назви – по-батькові, напр., Ходаківна (Ходак – батько).

 

26.

Метафора(грець.) – троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні, на основі подібності за кольором, формою, призначенням (Дощ іде. = дощить Перша ластівка = початок – ці два приклади належать до стертих метафор, т. зв. мовних штампів). Метафори й епітети повинні бути індивідуальними для кожного автора. Основна стилістична функція: посилення емоційної виразності . Ми часто використовуємо слова і словосполучення , абстрагуючись від їхньої метафоричності.6вушко голки, язик полум я- це так звані стерті метафори, які вже не є засобом створення образності.Є метафори теж загальномовні, але такі, що не втратили своєї образності:голубе,лебідонько.Вони є надбанням народно-поетичного мовлення.Вони часто викор. В публіцистиці, ще частіше в красному письменстві.Особливо виразними стають стиліст. Можл. Метафори, коли вона виступає в поєднанні з ін.. тропами, зокоема порівняннями.

.Персоніфікація-троп, побудований на наділенні предметів, явищ природи та абстрактних понять рисами людини. Цей прийом характерний для старовинної риторичної літератури: "Туга зійшла по Руській Землі" ("Слово про полк Ігорів"); проте, його охоче використовують і в наші часи: "Як кого Блуд візьме, то най буде яке мале, задурить чоловіка" (О. Кобилянська).

27.

Гіпербола стилістична фігура, що ґрунтується на худ. Навмисному перебільшенні. Використ. Для посилення виразності, підкреслення сказаної думки( Я говорив це 1000 разів). Використ переважно в розмовному, худ. Стилі.

Літота-худ. применшення, вжив. В усіх родах літератури(Така малесенька, ледве з-під землі видно). Використ переважно в розмовному, худ. Стилі.

У публіцистичному стилі ці тропи викор. Для загострення уваги, для пожвавлення викладу.

28.

Порівняння- троп, побудований на зіставленні двох явищ, предметів, фактів для пояснення одного за допомогою іншого. Стиліст. Роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка виступає дуже яскраво в того предмета, з яким порівнюється дане явище. Порівнюватися може все: живе й не живе, фізичне й психічне, конкретне й абстрактне.В усній народній творчості поширені заперечні порівняння.

Епітет- слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняттяю.Стил. функція епітета полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зовсім з іншого боку, викликають певне ствлення до зображуваного. Розрізнють: постійні(золота осінь) та контекстуально-авторські епітети (сухоребра осінь).Основні можливості: оновлення худ мислення, підкреслення характерної риси, індивідуальної риси, емоційність, показ предмету з іншого боку.

29.

Оксюморон- в основі лежить стилістична фігура, в якій поєднуються протилежні речі. (гарячий сніг). Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка.

Цікаво, що насправді оксюморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення — бо він справді може започатковувати нові поняття. Наприклад, у сучасній мас-культурі вислів спортивного коментатора «гарячий лід» імовірно означатиме, що на ньому точиться «гаряча» боротьба за перемогу, тобто фактично мова вже не про лід як такий, а про високий дух змагальності (приклад нового смислу, нового поняття від використання оксюморону).

Не рідко саме від такого поєднання непоєднуванного «народжуються» нові поняття, наприклад «кисло-солодкий», або й навіть оксюморон здатний вирішувати проблеми, розкривати питання з невідомого боку, «штовхати» науку тощо («квадратура круга»).

Вживають оксиморон як у розмовно-побутовій мові («ходячий труп»), так і в публіцистиці («запеклі друзі»).

В українському розмовному варіанті слово «оксюморо̀н» найчастіше з наголосом на останньому складі.

30.

Під синонімією розуміють здатність змісту мовного знаку вираж. В різних формах. Вони поділ. На:

Відрізняються відтінками значення: дивувати, вражати, приголомшувати, потрясати. Ці синоніми забезпечують можливість передавати відтінки того самого поняття, оскільки на його позначення існує кілька слів: дивувати — «викликати подив незвичайністю», вражати — «викликати подив або захоплення надмірним виявом чогось», приголомшувати — «справляти надзвичайно сильне враження», потрясати — «глибоко зворушувати, хвилювати до глибини душі».

Стилістичні - Характеризуються закріпленістю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням. З-поміж синонімів: ознака і симптом — перше слово нейтральне, друге має забарвлення книжності, науковості (це не просто ознака, а сукупність ознак, характерний вияв якогось явища). У синонімічному ряді: осягати, розуміти, метикувати — перше слово книжне, друге — нейтральне, третє — розмовне.

Слова, що вступають у синонімічні зв'язки лише в певному контексті, називаються контекстуальними синонімами. Вони часто вживані в художній літературі, рідше — у публіцистиці, де використовуються для створення яскравих образів, передають світобачення автора, його індивідуальну манеру.

Осн. Функції: уточнююча, стилістична.

31. Визначення понять «евфемізм» та «дисфемізм». Соціальні та мовні умови виникнення. Стилістичні можливості.

Евфемізмом (грец. εύφημισμόζ — пом'якшений вираз) називається сло­во або словесний зворот, що пом'якшує форму виражен­ня висловлюваної думки. Наприклад: «американець» замість «афроамериканець», «людина іншої орієнтації» замість «людина нетрадиційної орієнтації».

За найбільшими і найпродуктивнішими сферами утворення, евфемізми можна тематично розділити на такі групи:

Евфемізми, пов'язані з дискримінацією: а). расовою, культурною, релігійною («нігер», «чорний» → «(афро)американець»); б). сексуальних меншин («гомік», «педик» → «гомосексуаліст», «людина іншої орієнтації»; в). інших видів;

Евфемізми, які позначають страшні та неприємні явища дійсності: а). смерть («померти» → «піти у краще місце», «піти у вічність», «заснути вічним сном»); б). хвороба; в). природні потреби («піти в туалет» → «відвідати дамську кімнату», «піти в одне місце»; г). фізичні вади («сліпий» → «незрячий», «підсліпуватий»); д). розумові та психічні розлади («псих» → «людина з психічними розладами»);

Евфемізми, пов'язані із впливом держави на життя людей: а). воєнні дії («в'язниця» → «місце позбавлення волі»); б). соціальні вади (алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність, напр. «алкоголік» → «людина з (алкогольною) залежністю»); в). бідність («бідний» → «економний», «скромний»); г). непрестижні професії («прибиральник» → «клінінг-менеджер»; ґ). сім'я («зраджувати» → «ходити наліво»; д). звільнення («піти за власним бажанням», «дати неоплачувану відпустку», «скоротити», «відпустити»); е). академічна неуспішність («двієчник» → «недостатньо вмотивований учень»);

Евфемізми, які вказують на вік і зовнішність людини: а). вага («товстий» → «пишний»); б). вік («старий» → «підстаркуватий», «людина похилого віку», «людина з досвідом»); в). зовнішній вигляд («негарний» → «своєрідний»); г). ріст («карлик» → «людина невисокого зросту»);

Дипломатичні евфемізми («вбити» → «прибрати», «ліквідувати», «нейтралізувати»);

Евфемізми у мові реклами («дешевий» → «економний», «за доступну ціну»).

 

Дисфемізм— це троп, протилежний евфемізмові, який полягає у вживанні замість емоційно і стилістично нейтрального слова чи виразу більш грубого, вульгарного, напр. пика замістьлице або жирний замість товстий.

У художній літературі і публіцистиці дисфемізм допомагає висловити негативне, критичне, зневажливе ставлення до певного факту, явища чи особи. Вживання дисфемізмів у мовленні має за головну мету зробити вислів більш грубим і неприємним для реципієнта, підсилити чи висміяти його негативні сторони.

Умовою існування дисфемізмів є безліч соціокультурних та психолінгвістичних чинників, до яких зокрема потрібно додати слідування своєрідній «моді» у мовленні, напр. з появою нових реалій чи неологізмів. Внутрішньомовною причиною існування дисфемізмів можна назвати надання переваги використанню експресивно-виразних одиниць замість нейтральних, які можуть повніше і точніше виразити ставлення мовця до висловлюваного.

Як і евфемізми дисфемізми внаслідок широкого вжитку швидко зношуються, оскільки з часом втрачають своє негативне значення і починають сприйматись як прийнятний нейтральний вислів.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти