![]() |
Стилістичні можливості поетизмів та емоційно-експресивної лексики у функціональних стилях сучас. укр. літ. мови.
Слова, що належать до стилістично забарвленої лексики, характеризуються насамперед наявністю чи відсутністю в них додаткового конотативного значення, тобто певних емоційних відтінків. Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мірою за функціональними стилями. Розмовно-побутова лексика характеризується: а) виразними експресивно-оцінними позитивними й негативними відтінками значень (пестливі й згрубілі сло б) словами, які часто перебувають за межами літературної норми: математичка, директорша, зубрій, служака, ха Лексика публіцистичного стилю насичена словами на позначення суспільно-політичних явищ, містить слова з оцінним позитивним й негативним значенням: державність, суспільство, громадськість, більшість, номенклатура, процес, популізм, адміністративний ресурс, імідж, боротьба, відродження, феномен, трибуна, авангард, героїзм, доблесть, прагматизм, двоєдушність, запроданство, хамелеонство, вирішальний, політичний, лівий, правий, історичний, духовний. Лексика художніх творів, крім того, що охоплює елементи розмовно-побутового й публіцистичного стилів, характеризується образністю, метафоричністю, переносним вживанням слів, поетизмами: передгроззя, марево, легіт, далеч, гомін, нестяма, жар-птиця, маєво, знамено, запашний, п "ян-кий, стоголосий, безмовний, смарагдовий, джерельно-чистий, рахманний, неозорий, несказанний, розбуялий, химерний, моторошний, тернистий, сягати, щеміти, витися, зітхати, спрожогу, зненацька, навсібіч. У цілому стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану («високий» стиль) і слова зниженого плану («низький» стиль). До слів піднесеного плану належать: книжна лексика: доблесть, торжество, вікопомний, благословенний, бентежити, мислити; поетизми: небокрай, злото, шати, приваба, плугатар, духмяний, сизокрилий, квітнути, линути; офіційно-ділова лексика: вищеназваний, пропозиція, розглянути, постановити; наукова лексика (передусім терміни, про які мова піде далі). Джерелом лексики «високого» стилю є переважно слова, взяті зі старослов'янської, давньої української, грецької, латинської мов та фольклору. До слів зниженого плану належать: розмовна лексика: балакати, вештатися, гультяй, діляга, фамільярна лексика— безцеремонна, розв'язна: варнякати, вшелепатися, цмокнути, директорша, чудило; вульгарна лексика:патякати, ляпати, босяцюга, к чорту. Джерелом лексики «низького» стилю є, як правило, просторіччя, жаргони, мова так званого суспільного дна. Стилістичні можливості термінів у функціональних стилях сучас. укр. літ. мови. Термінами називаються слова та словосполучення, що означають або пояснюють предмети, явища, дію тощо у специфічній науковій, публіцистичній чи діловій сфері. Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (справочинство, діловодство); запозичуеться з інших мов (бланк, бюджет); утворюється з допомогою власних слів та частин іншомовних (фотокамера, фототелеграф), кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні, технологічні і т.д. Деякі терміни мають кілька значень. Правильне значення того чи іншого слова допомагає з'ясувати контекст. Терміни поділяються на загальновживані (ідея, гіпотеза, формула) і вузькоспеціальні, вживані в якійсь одній галузі науки (ділене, частка). Основна сфера застосування термінологічної лексики - офіційно - діловий та науковий стилі. Але вживаються терміни і в публіцистиці. У публіцистичному стилі терміни вживаються не тільки для називання понять, але й розкриття їх змісту. У художньо-белетристичному стилі терміни також вживаються у номінативній функції. Часто професійно-виробнича термінологія у мові художньої літератури виступає у художньо-естетичній функції, набуваючи нового тропеїчного значення. Терміни можуть бути епітетами як до нейтральних слів: термоядерні мускули, радіоактивне сміття, загазовані хімконцернами вітри (П. Загребельний), так і до емоційно-забарвлених: металургійні таланти, реактивна закоханість, напівпровідникові почуття, електронно-показовий концерт, машинна цивілізація, машинна оголеність, нерозчіпні ланцюги абстракцій (П. Загребельний); реактивний сокіл, кібернетичний дідько (О. Гончар). У художніх творах терміни часто виступають засобом створення комічного ефекту, який досягається авторськими мовними прийомами: Апендикс — це атомна бомба. Гірше: міна уповільненої дії, про існування якої ти знаєш, але не знаєш, коли вона вибухне (О. Чорногуз); Одразу все село взнає. Радіо, а не жінка. Останні вісті (В. Безорудько). При з’ясуванні питання про експресивність та емоційність терміна вирішальну роль відіграє мовне оточення, в якому він знаходиться. Спеціальні слова служать для посилення виразності, емоційності, для створення яскравого, нового, свіжого, оригінального образу, бо термін, як і будь-яке слово, в художньому творі виступає в нерозривній єдності з художнім образом. 21. РОЗМОВНА МОВА — особливий різновид літературної мови, яким послуговуються мовці в щоден. неофіц. спілкуванні. Р. м. властиві наддіалектні, загальнонац. ознаки, і водночас вона має регіональні особливості. Р. м. вважають також окр. стилем літ. мови (у польс. лінгвістиці з цим поняттям співвідносять поняття «культурний діалект»). Розмовно-побутова лексика характеризується: а) виразними експресивно-оцінними позитивними й негативними відтінками значень (пестливі й згрубілі слова): матінка, матуся, донечка, сонечко, водичка, смакота, малесенький, манюсінький, близенько, спатки, питоньки, хлопчисько, дівуля, патлач, бурмило, жбурнути, витріщитися;б) словами, які часто перебувають за межами літературної норми: математичка, директорша, зубрій, служака, хапуга, діляга, поцупити, шарахнути, злигатися, стовбичити, варнякати, банькатий, зачучверілий. ПРОСТОРІЧНА ЛЕКСИКА — слова, що знаходяться за межами літературної мови. Вони експресивно забарвлені, але, на відміну від звичайних розмовних слів, мають відтінок спрощеності, зниженості, грубості, напр.: верзти, варнякати, пертися, дурепа, морда, пика, пузо, хамло. Просторічна лексика вживається в розмовному мовленні. Її не можна використовувати у сфері ділового, офіційного спілкування. Вона іноді використовується в художній літературі для мовленнєвої характеристики персонажів, які не зовсім володіють нормами літературної мови. 22. Діалектизми (гр. dialektos - говірка, наріччя) - стилістичні засоби, що використовуються в художніх текстах для створення стилістичного ефекту місцевого колориту, для індивідуалізації мови персонажів - носіїв певної говірки: Борух знає того когута, уже не раз хотів його за сіль виміняти, але дячиха не хоче, бо когутик піє на ціле село і завсігди в справедливу північ (С. Ковалів). Територіальні діалектизми відомі лише в певній місцевості. Соціальні діалектизми притаманні окремим соціальним групам носіїв мови. Фонетика, граматика і такі частини мови, як числівники, прийменники, сполучники, частки — тут, як правило, загальнонародні. Відмінні лише іменники, прикметники, дієслова і прислівники. До соціальних діалектизмів належать професіоналізми, жаргонізми й арготизми. Сюди слід віднести також слова дитячої мови. 23. Су́ржик (від стар. «сурожь» — суміш різних зерен з житом — мова, яка є сумішшю кількох мов і отже не може розглядатись як чиста (літературна). Побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.
24. Слова бувають однозначні й багатозначні, мають пряме й переносне значення і можуть вживатися в переносному значенні. Слово, що має одне значення, називається однозначним. Одне значення мають переважно назви людей за різними ознаками {українець, лікар, , назви тварин), назви рослин ,назви конкретних предметів ,назви місяців і днів, більшість відносних прикметників {міський, латунний, кленовий), числівники. Також однозначними є терміни {банкнот, вексель, інструкція, катет, аорта, меридіан, тонна, метр). Слово, що має два і більше значень, називається багатозначним. Здатність слова виступати з різними значеннями називається багатозначністю, або полісемією. Слово може бути багатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознака предмета. А таку саму ознаку можуть мати й інші, відмінні предмети. Наприклад, основне пряме значення слова стіна — «вертикальна міцна частина будівлі» (матеріал, з якого вона виготовлена, тут не вказується), тому цим словом ще називають і «прямовисну бічну поверхню чого-небудь» (стіна урвища), і «муровану огорожу» (стіна замку), і переносно «щільний ряд людей» (людська стіна), і так само переносно «моральну перепону між людьми» (стіна непорозуміння) тощо. Дистрибуція (від лат. distributio «розподіл») — сукупність усіх оточень, у яких перебуває досліджуваний елемент на відміну від оточень інших елементів. Ефективне застосування знайшов дистрибутивний аналіз у лексикології. За його допомогою легко розмежовують значення полісемічних слів. Так, скажімо, нас цікавить, в одному чи в двох різних значеннях вжито дієслово грати в реченнях Учень грає на скрипці і Учень грає на нервах. Для того щоб відповісти на це запитання, необхідно поширити обидва речення з урахуванням усіх можливих оточень слова грати. Поширення за рахунок додатка в давальному відмінку Учень грає на скрипці учителю, Учень грає на нервах учителю не виявляє різниці. Однак це ще не всі дистрибутивні можливості дієслова грати. Перше речення можна поширити ще так: Учень грає на скрипці учителю романс. У другому реченні дієслово грати не може мати поширення за рахунок прямого додатка (грати що). Отже, дієслово грати в наведених реченнях вжите в різних значеннях («виконувати що-небудь на музичному інструменті» і «дратувати кого-небудь»), оскільки воно в цих реченнях має різну дистрибуцію. Контекст – залежність значення певного слова від конкретного контексту( переклади) Коллокація- це словосполучення, яке складається з двох або більше слів, що має ознаки синтаксично і семантично цілісної одиниці, в якому вибір одного з компонентів здійснюється за змістом, а вибір другого залежить від вибору першого . Колігація(совокупность морфолого-синтаксических условий, обеспечивающих сочетаемость языковых единиц.) 25. Художні засоби (зображально-виражальні) — сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети — творить художньо-естетичну вартістьТроп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми» (Олександр Потебня). Зв’язок між лексикологією української мови та лексичною стилістикою базується на таких засадах, що й між фонетикою та фоностилістикою. Лексикологіядає повну характеристику лексичних одиниць мови з точки зору того, як вони відображають дійсність, з якими поняттями співвідносяться. Лексична стилістикавиділяє групу слів, здатних створювати не тільки лексико-семантичні, а й стилістичні протиставлення. На матеріалі класифікації слів, здійснюваних у лексикології, стилістика виділяє лексеми, стилістичні можливості яких ґрунтуються на оцінних характеристикахпонять і реалій. На змінах семантичної структури слова (функціональні переноси, заміни і $) формуються (стилістичні) засоби словесної виразності – тропи – слово троп з грецької (=спосіб, манера, прийом,...), це слово, вжите в переносному значенні для створення образності. Тропи широко вживані в художньому стилі, меншою мірою в публіцистичному, майже не вживаються в офіційно-діловому та науковому стилях. До тропів належать: Порівняння– троп, побудований на зіставленні фактів, для пояснення одного з них за допомогою іншого. Роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка найяскравіше виступає у порівнюваних предметах (білий як сніг, місяць як золотий серп = форма місяця, очі блакитні як небо). Епітет – слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Його функція полягає в тому, що він індивідуалізує якусь ознаку, показує предмет із несподіваного боку ($). Метафора(грець.) – троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні, на основі подібності за кольором, формою, призначенням (Дощ іде. = дощить Перша ластівка = початок – ці два приклади належать до стертих метафор, т. зв. мовних штампів). Метафори й епітети повинні бути індивідуальними для кожного автора. Метонімія – троп, побудований на перенесенні значення за суміжністю, тобто на основі внутрішнього чи зовнішнього зв’язку між поняттями. Зв’язок цей може існувати між: автором і його твором (читати Котляревського) посудиною і вмістом (хоч відро випий) предметом і матеріалом (ходити в золоті) місцевістю і людьми, які там перебувають (Прага прокидається = люди у Празі прокидаються) Метонімії найчастіше вживаються у публіцистичному та художньому стилях. Синекдоха (грець.) – троп, побудований на кількісній заміні: Одне вживається замість множини, видова назва замість родової (частина замість цілого), напр., і буде син, і буде мати, і будуть люди на землі = буде багато дітей і матерів. Персоніфікація – троп, побудований на наділенні предметів, явищ природи та абстрактних понять рисами людини. Може бути частковим різновидом метафори. Гіпербола – троп, в основі якого лежить підкреслене перебільшення розмірів, рис, характеристик, ознак предмета чи явища. Літота(з грець.) – протилежність гіперболи. Алегоріяявляє собою втілення абстрактного поняття в конкретному образі (хитрий – лисиця, упертий як осел). Антитеза – риторична фігура, що полягає у навмисне підкреслюваному зіставленні двох протилежних, але пов’язаних між собою поять, явищ, речей та образів для підсилення враження, напр., Кайдашева сім’я = мова селян. Інфінітив – ризниця між літературним ти та розмовним ть, напр., лаять, балакать, одчепись од мене = відчепись від мене. Порівняння з фольклору – як тополя, шовкова нитка, буйний вітер. Патронімічні назви – по-батькові, напр., Ходаківна (Ходак – батько).
26. Метафора(грець.) – троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні, на основі подібності за кольором, формою, призначенням (Дощ іде. = дощить Перша ластівка = початок – ці два приклади належать до стертих метафор, т. зв. мовних штампів). Метафори й епітети повинні бути індивідуальними для кожного автора. Основна стилістична функція: посилення емоційної виразності . Ми часто використовуємо слова і словосполучення , абстрагуючись від їхньої метафоричності.6вушко голки, язик полум я- це так звані стерті метафори, які вже не є засобом створення образності.Є метафори теж загальномовні, але такі, що не втратили своєї образності:голубе,лебідонько.Вони є надбанням народно-поетичного мовлення.Вони часто викор. В публіцистиці, ще частіше в красному письменстві.Особливо виразними стають стиліст. Можл. Метафори, коли вона виступає в поєднанні з ін.. тропами, зокоема порівняннями. .Персоніфікація-троп, побудований на наділенні предметів, явищ природи та абстрактних понять рисами людини. Цей прийом характерний для старовинної риторичної літератури: "Туга зійшла по Руській Землі" ("Слово про полк Ігорів"); проте, його охоче використовують і в наші часи: "Як кого Блуд візьме, то най буде яке мале, задурить чоловіка" (О. Кобилянська). 27. Гіпербола стилістична фігура, що ґрунтується на худ. Навмисному перебільшенні. Використ. Для посилення виразності, підкреслення сказаної думки( Я говорив це 1000 разів). Використ переважно в розмовному, худ. Стилі. Літота-худ. применшення, вжив. В усіх родах літератури(Така малесенька, ледве з-під землі видно). Використ переважно в розмовному, худ. Стилі. У публіцистичному стилі ці тропи викор. Для загострення уваги, для пожвавлення викладу. 28. Порівняння- троп, побудований на зіставленні двох явищ, предметів, фактів для пояснення одного за допомогою іншого. Стиліст. Роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка виступає дуже яскраво в того предмета, з яким порівнюється дане явище. Порівнюватися може все: живе й не живе, фізичне й психічне, конкретне й абстрактне.В усній народній творчості поширені заперечні порівняння. Епітет- слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняттяю.Стил. функція епітета полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зовсім з іншого боку, викликають певне ствлення до зображуваного. Розрізнють: постійні(золота осінь) та контекстуально-авторські епітети (сухоребра осінь).Основні можливості: оновлення худ мислення, підкреслення характерної риси, індивідуальної риси, емоційність, показ предмету з іншого боку. 29. Оксюморон- в основі лежить стилістична фігура, в якій поєднуються протилежні речі. (гарячий сніг). Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка. Цікаво, що насправді оксюморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення — бо він справді може започатковувати нові поняття. Наприклад, у сучасній мас-культурі вислів спортивного коментатора «гарячий лід» імовірно означатиме, що на ньому точиться «гаряча» боротьба за перемогу, тобто фактично мова вже не про лід як такий, а про високий дух змагальності (приклад нового смислу, нового поняття від використання оксюморону). Не рідко саме від такого поєднання непоєднуванного «народжуються» нові поняття, наприклад «кисло-солодкий», або й навіть оксюморон здатний вирішувати проблеми, розкривати питання з невідомого боку, «штовхати» науку тощо («квадратура круга»). Вживають оксиморон як у розмовно-побутовій мові («ходячий труп»), так і в публіцистиці («запеклі друзі»). В українському розмовному варіанті слово «оксюморо̀н» найчастіше з наголосом на останньому складі. 30. Під синонімією розуміють здатність змісту мовного знаку вираж. В різних формах. Вони поділ. На: Відрізняються відтінками значення: дивувати, вражати, приголомшувати, потрясати. Ці синоніми забезпечують можливість передавати відтінки того самого поняття, оскільки на його позначення існує кілька слів: дивувати — «викликати подив незвичайністю», вражати — «викликати подив або захоплення надмірним виявом чогось», приголомшувати — «справляти надзвичайно сильне враження», потрясати — «глибоко зворушувати, хвилювати до глибини душі». Стилістичні - Характеризуються закріпленістю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням. З-поміж синонімів: ознака і симптом — перше слово нейтральне, друге має забарвлення книжності, науковості (це не просто ознака, а сукупність ознак, характерний вияв якогось явища). У синонімічному ряді: осягати, розуміти, метикувати — перше слово книжне, друге — нейтральне, третє — розмовне. Слова, що вступають у синонімічні зв'язки лише в певному контексті, називаються контекстуальними синонімами. Вони часто вживані в художній літературі, рідше — у публіцистиці, де використовуються для створення яскравих образів, передають світобачення автора, його індивідуальну манеру. Осн. Функції: уточнююча, стилістична. 31. Визначення понять «евфемізм» та «дисфемізм». Соціальні та мовні умови виникнення. Стилістичні можливості. Евфемізмом (грец. εύφημισμόζ — пом'якшений вираз) називається слово або словесний зворот, що пом'якшує форму вираження висловлюваної думки. Наприклад: «американець» замість «афроамериканець», «людина іншої орієнтації» замість «людина нетрадиційної орієнтації». За найбільшими і найпродуктивнішими сферами утворення, евфемізми можна тематично розділити на такі групи: Евфемізми, пов'язані з дискримінацією: а). расовою, культурною, релігійною («нігер», «чорний» → «(афро)американець»); б). сексуальних меншин («гомік», «педик» → «гомосексуаліст», «людина іншої орієнтації»; в). інших видів; Евфемізми, які позначають страшні та неприємні явища дійсності: а). смерть («померти» → «піти у краще місце», «піти у вічність», «заснути вічним сном»); б). хвороба; в). природні потреби («піти в туалет» → «відвідати дамську кімнату», «піти в одне місце»; г). фізичні вади («сліпий» → «незрячий», «підсліпуватий»); д). розумові та психічні розлади («псих» → «людина з психічними розладами»); Евфемізми, пов'язані із впливом держави на життя людей: а). воєнні дії («в'язниця» → «місце позбавлення волі»); б). соціальні вади (алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність, напр. «алкоголік» → «людина з (алкогольною) залежністю»); в). бідність («бідний» → «економний», «скромний»); г). непрестижні професії («прибиральник» → «клінінг-менеджер»; ґ). сім'я («зраджувати» → «ходити наліво»; д). звільнення («піти за власним бажанням», «дати неоплачувану відпустку», «скоротити», «відпустити»); е). академічна неуспішність («двієчник» → «недостатньо вмотивований учень»); Евфемізми, які вказують на вік і зовнішність людини: а). вага («товстий» → «пишний»); б). вік («старий» → «підстаркуватий», «людина похилого віку», «людина з досвідом»); в). зовнішній вигляд («негарний» → «своєрідний»); г). ріст («карлик» → «людина невисокого зросту»); Дипломатичні евфемізми («вбити» → «прибрати», «ліквідувати», «нейтралізувати»); Евфемізми у мові реклами («дешевий» → «економний», «за доступну ціну»).
Дисфемізм— це троп, протилежний евфемізмові, який полягає у вживанні замість емоційно і стилістично нейтрального слова чи виразу більш грубого, вульгарного, напр. пика замістьлице або жирний замість товстий. У художній літературі і публіцистиці дисфемізм допомагає висловити негативне, критичне, зневажливе ставлення до певного факту, явища чи особи. Вживання дисфемізмів у мовленні має за головну мету зробити вислів більш грубим і неприємним для реципієнта, підсилити чи висміяти його негативні сторони. Умовою існування дисфемізмів є безліч соціокультурних та психолінгвістичних чинників, до яких зокрема потрібно додати слідування своєрідній «моді» у мовленні, напр. з появою нових реалій чи неологізмів. Внутрішньомовною причиною існування дисфемізмів можна назвати надання переваги використанню експресивно-виразних одиниць замість нейтральних, які можуть повніше і точніше виразити ставлення мовця до висловлюваного. Як і евфемізми дисфемізми внаслідок широкого вжитку швидко зношуються, оскільки з часом втрачають своє негативне значення і починають сприйматись як прийнятний нейтральний вислів. |
|
|