Що таке пенітенціарний рецидив?

а) вчинення злочину повторно;

б) вчинення злочину повторно після застосування заходів громадського впливу за перший злочин;

в) вчинення злочину під час відбуття покарання у вилрав- но-трудових установах;

г) вчинення злочину після погашеної або знятої судимості за перший злочин.

••і-,,. ' -*** Розділ VIII

Тематика курсових

З курсу «Кримінологія та профілактика злочинів»

Тема 1. Історія та сучасніш стан розвитку вітчизняної кримінології

Вступ.

1. Родоначальники науки кримінології. Внесок мислителів ХУШ-ХІХ століть у розвиток кримінології.

2. Розвиток кримінології у ХІХ-ХХ ст.: дореволюційний та радянський часи.

3. Кримінологія в У країні. Висновок.

Тема 2. Наукові школи та теорії

в зарубіжній кримінології Вступ. _;

1. Історія зарубіжної кримінології.

2. Основні зарубіжні кримінологічні наукові школи.

3. Кримінологічні теорії сьогодення.

ВИСНОВОК. К:І'>

. я Тема 3. Методика кримінологічних досліджень

Тема 12. Злочинна жорстокість _, . ,

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика злочинної жорстокості, її зв'язок з насильницькою злочинністю.

2. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють на­ сильницькі злочини. Причини злочинної жорстокості.

3. Профілактика насильницьких злочинів. Висновок.

Тема 13. Вчення про причини ,1

та умови злочинності в кримінології £

Вступ.

1. Вітчизняні кримінологічні концепції причин та умов злочинності.

2. Зарубіжні кримінологічні концепції причин та умов злочинності.

3. Дискусійні питання щодо вчення про причини та умови злочинності.

Висновок.

Тема 14. Соціально-економічні протиріччя сучасного етапу розвитку держави та їх вплив па злочинність

Вступ.

1. Побудова в Україні ринкових відносин та стан злочин­ ності.

2. Зміни в корисливій злочинності України.

3. Усунення соціально-економічних протиріч, що вилива­ ють на злочинність. Загальна та спеціальна профілактика. .=

Висновок.

Тема 15. Злочинність в країнах зарубіжжя

Вступ.

1. Особливості злочинності в країнах зарубіжжя (за кон­ тинентами світу).

2. Стан злочинності в країнах зарубіжжя.

3. Основні тенденції злочинності в країнах зарубіжжя та досвід по боротьбі з нею.

Висновок.

Тема 16. Профілактика злочинності •

Вступ.

1. Поняття та зміст профілактики злочинності. _!; •>;

2. Задачі, функції та види профілактики злочинності;

3. Суб'єкти та об'єкти профілактики злочинності. ., _;І. Висновок. [v; 1

Тема 17. Наркоманія та наркобізнес. Проблеми та їх вирішення

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика наркоманії та наркр^із- несу. Зв'язок наркоманії зі злочинністю. , ,•

2. Причини та умови наркобїзнссу та наркоманії. ^..,. ^ _ГІ

3. Профілактика наркоманії та наркобізнесу. .,-/ .

ВИСНОВОК. [>;*>.',"• •;••

Тема 18. Злочинність «білих комірців» І '

П • 'І 'У-іЬл

Вступ.

1. Поняття злочинності «білих комірців». *

2. Причини злочинності «білих комірців».

3. Попередження злочинності «білих комірців». '

Висновок. . ,^,-й ^Ч'

Тема 19. Корупцшна злочинність г ; ^:І

^! Вступ. '^?-'

1. Кримінологічна характеристика корупційної зїіїочиннф&ті:

*: 2. Причини корупційної злочинності. {^{;: г}

3. Попередження корупційної злочинності. **•= -^л.-.

Висновок.

Тема 20. Організована корисливо-насильницька злочинність

Вступ.

1. Поняття організованої корисливо-насильницької зло­ чинності.

2. Причини організованої корисливо-насильницької зло­ чинності.

3. Попередження організованої корисливо-насильницької

ЗЛОЧИННОСТІ. • ^; і " -;.'•-•.

Висновок. \--«-\-г - ^

Тема 21, Злочинний професіоналізм •-*• •

Вступ. ,-. .,;:

~~ 1. Кримінологічна характеристика злочинного Іірофееіо- налІзму. _;.,_;., „,,

2. Причини та умови злочинного професіоналізму. _:,

3. Попередження злочинного професіоналізму та>спеці­ ального рецидиву. . .!- . ₍ . ,

ВИСНОВОК. , .--;'і^;,,

Тема 22. Некорислива злочинна агресія --

Тема 25. Насильницькі злочини у сфері побутовихвідносин

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика та особливості насиль­ ницьких злочинів у сфері побутових відносин.

2. Причини насильницьких злочинів у сфері побутових відносин.

3. Попередження насильницьких злочинів у сфері побуто­ вих відносин.

Висновок.

Тема 26. Злочинність у сфері економіки

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика злочинності у сфері економіки.

2. Причини та умови злочинності у сфері економіки.

3. Попередження злочинності у сфері економіки. Висновок.

Тема 27. Організована транснаціональна злочинність

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика організованої трансна­ ціональної злочинності.

2. Причини організованої транснаціональної злочинності.

3. Міжнародна протидія та попередження організованої транснаціональної злочинності. ._;

Висновок.

Тема 28. Злочинність нелегальних мігрантів

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика та особливості злочин­ ності нелегальних мігрантів.

2. Причини злочинності нелегальних мігрантів.

3. Попередження злочинності нелегальних мігрантів. Висновок. ,

Тема 29. Автотранспортні злочини '•

Вступ.

1. Кримінологічна характеристика автотранспортних зло­ чинів.

2. Причини автотранспортних злочинів.

3. Попередження автотранспортних злочинів. , ^:; : Висновок. •' ' '

Тема ЗО, Торгівля людьми (рабство) .,; [ та людськими органами І •<

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: ^!'^:

дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повно­літньої раніше;

дитинство - період розвитку людини до досягнення повно­ліття;

охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав;

дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;

діти, позбавлені батьківського піклування,- діти, які зали­шилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням по­карання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вар­тою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою бать­ків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'яз­ки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти;

безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання;

•і'

дитина-Інвалід - дитина зі стійким розладом функцій орга­нізму, спричиненим захворюванням, травмою або вроджени­ми вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність до­даткової соціальної допомоги і захисту;

дитина-біженець - дитина-інозсмсць (іноземний громадя­нин чи особа без громадянства), якій у порядку та на підста­вах, визначених Законом України «Про біженців», надано ста­тус біженця;

неповна сім'я - сім'я, що складається з матері або батька І дитини (дітей);

багатодітна сім'я - сім'я, що складається з батьків (або од­ного з батьків) і трьох та більше дітей;

прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сирІт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання;

дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, яка ство­рюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не пс-ребувас у шлюбі, які беруть на виховання та спільне прожи­вання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківсь­кого піклування.

Стаття 2. Законодавство про охорону дитинства та його завдання

Законодавство про охорону дитинства грунтується на Кон­ституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнарод­них договорах, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України, і складається з цього Закону, а також ін­ших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Завданням законодавства про охорону дитинства є роз­ширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових ін­ститутів з метою захисту прав та законних Інтересів дитини в Україні.

Стаття 3. Основні принципи охорони дитинства

Всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майно­вого стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нор-мативно-правовими актами.

У порядку, встановленому законодавством, держава гаран­тує всім дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допо­моги, необхідної для забезпечення захисту їх прав.

Стаття 4. Система заходів щодо охорони дитинства

Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:

визначення основних правових, економічних, організацій­них, культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий і соціальний за­хист дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері;

забезпечення належних умов для охорони здоров'я, на­вчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духов­ного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-пси-хрлогічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності;

проведення державної політики, спрямованої на реалізацію цільових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових до­сліджень з актуальних проблем дитинства;

встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних ін­тересів дитини, заподіяння їй шкоди.

Стаття 5. Організація охорони дитинства

Основні засади охорони дитинства та державну політику у цій сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвер­дження відповідних загальнодержавних програм.

Проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, коорди­націю діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Що­річно Кабінет Міністрів України звітує Верховній Раді Украї­ни про стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін у ході впроваджених соціально-скономічних перетворень.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого са­моврядування відповідно до їх компетенції, визначеної зако­ном, забезпечують:

проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм по­ліпшення становища дітей, вирішення інших питань у цій сфері;

розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, соціального захисту, а також позашкільних навчаль­них закладів, діяльність яких спрямована на організацію до­звілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матері­ально-технічної бази;

вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для ви-

ховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення бать­ків батьківських прав, хвороби батьків чи з Інших причин за­лишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей;

організацію безкоштовного харчування учнів 1-3 класів за­гальноосвітніх навчальних закладів, а також дІтей-сирі'І. дітей з неповних та багатодітних сімей у професійно-технічних навчальних закладах;

організацію пільгового проїзду міським пасажирським транспортом (крім таксі), автомобільним транспортом загаль­ного користування (крім таксі) в сільській місцевості учнів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт. дітей з неповних та багатодітних сімей, що навчаються в про­фесійно-технічних навчальних закладах;

вирішення питань про надання пільг та державної допомо­ги дітям та сім'ям з дітьми відповідно до законодавства;

вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.

Компетенція Інших органів виконавчої влади у сфері охо­рони дитинства визначається законодавством.

У порядку, встановленому законодавством, трудові колек­тиви, благодійні та інші громадські організації, фізичні особи можуть брати участь у забезпеченні реалізації заходів з охо­рони дитинства, поліпшення становища дітей, створення роз­виненої системи патронату дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, підтримки батьків або осіб, які їх замінюють, заходів, спрямованих на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, всебічного гармонійною культур­ного і фізичного розвитку дитини.

Держава сприяс трудовим колективам, громадським та благодійним організаціям, іншим об'єднанням громадян та фізичним особам у їх діяльності, спрямованій на поліпшення становища дітей, охорону їх прав та інтересів, заохочує розви­ток усіх форм благодійності, патронату і спонсорства щодо дітей шляхом надання податкових. Інвестиційних, митних, кредитних та тарифних пільг у порядку, встановленому зако­нами України.

Розділ II < і

ПРАВА ТА СВОБОДИ ДИТИНИ

Стаття 6. Право на життя та охорону здоров'я

Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонароджсною та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Держава гарантує: дитині право на охорону здоров'я, без­оплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і ко-

му кальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню без­печних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціо­нального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

З цією метою держава вживає заходів щодо:

зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям;

боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом надання дітям доступу до достатньої кількості якісних харчо­вих продуктів та чистої питної води;

створення безпечних і здорових умов праці;

надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди;

забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, інформацією щодо охорони здоров'я і здорового харчу­вання дітей, переваг грудного вигодовування, гігієни, санітар­них умов проживання дітей та запобігання нещасним випадкам;

розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі плануван­ня сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я;

пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у по­рядку, встановленому законодавством.

Стаття 7. Право на ім'я та громадянство

Кожна дитина з моменту народження мас право на ім'я та громадянство. Місце і порядок реєстрації народження дитини визначаються законодавством про шлюб та сім'ю, реєстрацію актів громадянського стану, а підстави і порядок набуття та зміни громадянства визначаються Законом України «Про гро­мадянство України,», іншими, нормативно-правовими актами.

Стаття 8. Право на достатній життєвий рівень

Кожна дитина мас право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духов­ного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідаль­ність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Стаття 9. Право дитини на вільне висловлення думки та отримання інформації

Кожна дитина мас право на вільне висловлювання особис­тої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає' її віку. Це право включає свободу розшукувати, одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію в ус­ній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецт­ва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв'язку (комп'ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на

вибір дитини, їй забезпечується доступ до інформації та мате­ріалів з різних національних і міжнародних джерел, особливо тих, які сприяють здоровому фізичному і психічному розвит­ку, соціальному, духовному та моральному благополуччю.

Діти мають право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, ор­ганізацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і закон­них інтересів та скаргами про їх порушення.

З метою реалізації цього права держава сприяє:

поширенню засобами масової інформації матеріалів, корис­них для розвитку дитини;

виданню та розповсюдженню дитячої літератури та підруч­ників шляхом створення пільгових умов для їх видання;

міжнародному співробітництву у сфері обміну та поши­рення інформації та матеріалів, що надходять із різних націо­нальних і міжнародних джерел;

діяльності засобів масової інформації, спрямованій на за­доволення мовних потреб дітей, у тому числі тих, які належать до національних меншин.

Здійснення прав дитини на вільне висловлювання думки та отримання інформації може бути обмежене законом в ін­тересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репу­тації або прав Інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.

Стаття 10. Право на захист від усіх форм насильства

Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та Інших дитячих закладах мають забезпечу­ватися на принципах, що грунтуються на взаємоповазі, спра­ведливості і виключають приниження честі та гідності дитини.

Держава здійснює захист дитини від:

усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, не­дбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, вклю­чаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;

втягнсння у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розпо­всюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.

Держава через органи опіки І піклування, служ