ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття соціальної структури суспільства

Соціальна стратифікація

Соціальна стратифікація — диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація — це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя.

Дослідження соціальної структури суспільства — соціальна стратифікація — є однією з теоретичних галузей сучасної соціології.

Суть поняття

Стратифікація відображає соціальну неоднорідність, розшарування суспільства, неоднаковість соціального положення його членів і соціальних груп, їхню соціальну нерівність. Термін показує відмінності між формами соціального ранжування і нерівності, котрі характеризують різні суспільства або що існують в рамках одного з них. У історичній та порівняльній перспективі, наприклад, — нерівнсть груп та людей у первісно-общинному, рабовласницькому, кастовому, феодальному (стани) і сучасному класовому суспільстві.

Розвиток поняття

Стать, етнос і вік мали різне, але важливе значення відносно панування і підпорядкування незалежно від історичних періодів і культур, як і доступ до особливих соціальних ресурсів або розпорядження ними в створенні та підтримці нерівності. Нестратифікованих суспільств не існувало і не існує, але нерівність може зменшуватися або збільшуватися. Так, суспільства у яких дуже багато бідних та мало багатих можна розглядати як «піраміду», за умови переважання середнього класу і відносно невеликих груп дуже бідних та дуже багатих, тобто зменшення соціальної нерівності, соціальні шари утворюють «ромб».

Класиком теорії соціальної стратифікації та пов'язаної з нею соціальної мобільності вважається россійсько-американський соціолог Питирим Олександрович Сорокін. Проблему соціальної нерівності, особливо проблему класів, розглядали такі класики як М. Вебер, К. Маркс. Певні положення були розвинуті американськими соціологами Толкоттом Парсонсом(1902—1979), Робертом Кінгом Мертоном (нар. у 1910 p.), Крістіном Девісом та іншими вченими, які вважали, що вертикальна класифікація людей та їх груп спричинена розподілом функцій у суспільстві.

На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує виокремлення соціальних верств за певними важливими для конкретного суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром доходів, обсягом влади, освітою, престижем, національними та іншими рисами. Соціально стратифікаційний підхід є одночасно методологією та теорією розгляду соціальної структури суспільства. Він має такі основні принципи:

· обов'язковість дослідження всіх верств суспільства;

· застосування при їх порівнянні єдиного критерію;

· достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.

На сучасному етапі ведеться активне переосмислення проблеми стратифікації у сучасному суспільстві, бо їх класова структура значно відрізняються від класової структури індустріальних суспільств Першого Модерну.

Серед українських соціологів проблему стратифікації глибоко досліджують Е. Симончук, О. Куценко, С. Макеєв, Н. Коваліско

Типи стратифікованого суспільства

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище. Вона є не лише методом виявлення верств конкретного суспільства, а й портретом цього суспільства. Стратифікація — риса будь-якого суспільства. Англійський соціолог Ентоні Гіденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.

1. Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому — йому відводилася роль слуги чи солдата.

2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана з індуїзмом і з ученням про «переселення душі». Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.

3. Стани. Властиві європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До другого — духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану — вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.

4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму. Її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками — суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності. В. Ленін застосовував багатофакторний аналіз класоутворюючих ознак: місце в системі суспільного виробництва, відношення до власності на засоби виробництва, роль у суспільній організації праці, розміри доходів та ін.

Відзначимо, що за можливостями соціальної мобільності перші три типи стратифікації належать закритим суспільствам, а останній тип — відкритому.

Порівняння стратифікації та поділу суспільства на класи

Сучасні дослідники (французький соціальний філософ П'єр Бурдьє) при розгляді цього питання беруть до уваги не тільки економічний капітал, вимірюваний у категоріях власності й доходу, а й культурний (освіта, особливі знання, вміння, стилі життя), соціальний (соціальні зв'язки), символічний (авторитет, престиж, репутація).

Якщо за попередніх типів стратифікації достатньо було одного параметра, класове структурування передбачає застосування сукупності критеріїв.

Класи не детерміновані віросповіданням або законом; належність до класу не є спадковою. Це — відкритіший тип стратифікації, ніж інші, а класові межі не настільки суворі. Тому соціальне переміщення між класами — звичайне явище, оскільки належність до класу пов'язана з професією, матеріальним рівнем, майновим цензом індивіда, його прилученням-неприлученням до ключових контролюючих позицій у суспільстві тощо.

Клас — угруповання людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.

У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи.

Вищий клас. До нього зараховують роботодавців, керівників, топ-менеджерів, усіх, хто володіє виробничими потужностями чи контролює їх, має велике багатство.

Середній клас. Цей феномен сформувався в індустріальному суспільстві, розвинувся в постіндустріальному. Його ідентифікують за різними критеріями, в яких домінують такі сутнісні ознаки:

1. Сукупність соціальних груп, що займають проміжну позицію між верхами і низами суспільства, виконуючи внаслідок цього функцію соціального медіатора (посередника).

2. Порівняно високо забезпечена частина суспільства, що володіє власністю, економічною незалежністю, свободою вибору сфери діяльності. Висока якість життя, впевненість у майбутньому зумовлюють його зацікавленість у збереженні соціального порядку, внаслідок чого він є соціальним стабілізатором суспільства.

3. Елемент соціальної структури, що зосереджує у своїх рядах кваліфікованіші, найдіяльніші кадри суспільства. Професійний склад його охоплює наукових і інженерно-технічних працівників, управлінський, адміністративний персонал, що не обіймає високих посад, інтелектуалів, які працюють за наймом, працівників сфери обслуговування, дрібних власників, фермерів, робітників високої кваліфікації. Середні верстви сучасного західного суспільства становлять приблизно 80 відсотків. Завдяки переліченим якостям та високому соціальному престижеві середній клас виконує функцію агента технологічного і соціально-економічного прогресу.

4. Більшість населення високорозвинутих західних країн, що є основним носієм суспільних інтересів, національної культури, тобто властивих відповідним суспільствам цінностей, норм. Поширюючи зразки власної культури на вищі і нижчі верстви, середній клас виступає культурним інтегратором суспільства.

Нижчий клас. До нього належать малокваліфіковані робітники, особи без професійної кваліфікації (так звані «сині комірці»).

Окрім того у рамках виділених трьох класів виділяють вищий-верхній, вищий, вищий-середній, нищий-середній, вищий-нижчий, нижчий-нижчий.

Розгляд соціальної структури в контексті стратифікації дає змогу описати механізми і способи формування конкретної ієрархії в суспільстві. Це особливо важливо при дослідженні перехідних періодів у розвитку суспільства, коли змінюються механізми соціальної диференціації.

Англійський соціолог Джон Голдторп пропонує визначати клас, виходячи з професійної приналежності. Найістотнішими характеристиками заняття є статус за наймом (роботодавець чи найманий робітник), рівень доходу, ступінь економічної безпеки (ризик втратити роботу або капітал), шанси на економічний успіх, місце в системі влади та контролю за процесом виробництва, міра автономії в роботі, а частково й престиж заняття в суспільстві. З урахуванням названих характеристик кожне заняття належить до одного з 11 класів: керівники найвищого рівня в державі та різних галузях економіки; керівники середнього рівня; спеціалісти з вищою освітою; працівники сфери послуг; дрібні власники, що наймають робітників; дрібні власники, які не наймають робітників; фермери; техніки та майстри; кваліфіковані робітники; напівкваліфіковані й некваліфіковані робітники; працівники сільського господарства.С. Макеєв Соціологія Розділ 4 Соціальна структура

Трансформація соціальної структури українського суспільства

Соціальна мобільність

Соціальна мобільність — перехід індивіда, соціального об'єкта або цінності, створеної або модифікованої завдяки людській діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої. Поняття було введено П. Сорокіним у 1927 р.

Підходи до визначення соціальної мобільності

У 1927 р. у Нью-Йорку П. Сорокін видав працю «Соціальна мобільність», у якій формулює завдання, основні поняття і принципи дослідження різноманітного руху індивідів у неоднорідному соціальному просторі. Мобільність П. Сорокін визначав як перехід, переміщення соціального об'єкта з однієї позиції на іншу. Соціальним об'єктом можуть бути індивід,група, радіо, автомобіль, мода, тобто всі продукти людської діяльності. У суспільстві з ними відбуваються найрізноманітніші метаморфози: вони старіють, занепадають, стають менш привабливими. Увесь цикл існування їх виявляється в мобільності.

В. Ільїн вважає, що в межах конструктивістсько-структуралістської концепції соціальної нерівності це визначення потребує уточнення. В силу того, що соціальний простір складається зстатусних позицій, що заповнюються індивідами, соціальна мобільність виступає у двох основних формах:

1. Переміщення власне статусних позицій, що представляють одиниці соціальної структури(у Сорокіна мова йде лише про переміщення об'єктів між статусними позиціями).

2. Переміщення індивідів і груп індивідів з одних статусних позицій в інші.

Види соціальної мобільності

Існують два основних види соціальної мобільності — міжгенераційна і внутрішньогенераційна, і два основних типи — вертикальна і горизонтальна. Вони в у свою чергу поділяються на підвиди і підтипи.

Під вертикальною мобільністю розуміють ті відносини, що виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з одногосоціального прошарку в інший. В залежності від напряму переміщення вирізняють висхідну мобільність(соціальний підйом, рух вгору) і низхідну мобільність(соціальний спуск, рух вниз). Між ними існує певна асиметрія: всі прагнуть підніматися і ніхто не хоче опускатися соціальною драбиною. Як правило, висхідна мобільність — явище добровільне, а низхідна — вимушене.

Горизонтальна мобільність передбачає перехід індивіда з однієї соціальної групи в іншу, яка розміщена на тому ж рівні. Різновидом горизонтальної мобільності є географічна мобільність, що полягає не в зміні статусу або групи, а переміщення з одного місця в інше, зберігаючи при цьому попередній статус. Якщо до зміни місця додається зміна статусу, то географічна мобільність перетворюється вміграцію.

Класифікація може бути проведена і за іншими критеріями. Так, наприклад, розрізняють індивідуальну мобільність(переміщення індивіда відбуваються незалежно від інших) та групову мобільність(переміщення виникають колективно).

Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) — це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називаютькар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя.

Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) — це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколіннями батьків. Масштаб міжгенераційної мобільності свідчить про те, наскільки в тому чи іншому суспільстві нерівність переходить від одного покоління до іншого. Якщо міжгенераційна мобільність невелика, то це свідчить про укоріненість нерівності в даному суспільстві.

У сучасних дослідженнях визнано за доцільне розрізняти мобільність структурну та обмінну (циркулюючу). Структурна мобільність зумовлена змінами в економіці й технологіївиробництва. До таких змін належать індустріалізація, а пізніше — зростання значення сфери послуг, скорочення чисельності зайнятих у сільському господарстві, зрушення в структуріпрофесій та робочих місць під впливом сучасної техніки і технології. Поступово скорочуються частка порівняно простої трудової діяльності і потреба в ній, та збільшується потреба у складній праці. Відповідно зростають вимоги до компетентності та кваліфікації індивідів. Кожне наступне покоління застає вдосконалену порівняно з попереднім періодом структуру робочих місць та місць у навчальних закладах. Щоб відтворити структуру позицій, що зазнала змін, поколінню дітей потрібно не наслідувати заняття і статус батьків, а здійснити мобільність.

На відміну від зазначеного вище, обмінна мобільність зумовлюється виключно соціальними факторами. Мається на увазі розширення можливостей здобути вищу освіту, зростання обсягів соціальних гарантій та пільг, що надаються суспільством і державою з метою вирівнювання шансів на досягнення економічного і соціального успіху, а також утвердження домінуючої структури цінностей і мотивації досягнень.

Поняття соціальної структури суспільства

У соціології поняття соціальна структура суспільства розглядаються в кількох аспектах. У широкому розумінні соціальна структура суспільства - будова суспільства, система зв’язків між всіма його основними компонентами. Точніше, соціальна структура характеризує різні види соціальних спільностей і відносин між ними: соціально-станові, класові соціально-демографічні, соціально-етичні.
У вузькому розумінні соціальна структура суспільства - соціально-класові спільності, соціальні групи, що утворюють ті чи інші соціальні верстви, а також відносини між ними.
В соціології поняття соціальна структура тісно зв’язано з поняттям соціальна система і об’єднує два компоненти - соціальний склад і соціальні зв’язки. Соціальний склад - набір елементів, що становлять соціальну структуру, а соціальні зв’язки - набір зв'язків соціальних верств, станів, класів та ін. Звичайно ж, поняття соціальна структура включає сукупність різних типів соціальних спільностей всередині суспільства і соціальні зв’язки всіх соціальних спільностей, що відрізняються широтою поширення їх дії, їх значенням, характеристикою соціальне структури на певному ступені розвитку. Часто замість поняття соціальна структура вживають поняття соціально-класова структура.
Соціальна структура суспільства - сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою упорядкованих стосовно одна одної соціальних спільностей, соціальних верств, стані в і відносин міх ними.
Соціальна структура - стійкий зв’язок елементів в соціальній системі суспільства, означає суб’єктивний поділ суспільства на окремі соціальні спільності, верстви, стани, які об’єднуються на основі однієї або кількох ознак, що надають їм неповторної своєрідності і розрізняються за їх суспільним становищем, за місцем і роллю в системі економічних відносин.
Основою соціальної структури є соціальна спільність, що становить реально існуючу сукупність індивідів і відрізняється соціальними зв’язками і відносною цілісністю. Об'єднання індивідів в соціальні спільноти відбуваються на основі різних характеристик і ознак, тому-то і правомірне виділення соціально-класових, демографічних, етнічних, територіальних політичних та інших спільностей, що складають різні структурні елементи, ланки соціальної структури суспільства.
Соціологія виділяє два основні елементи соціальної структури:
І. Соціальні інститути, безособова система ролей і статусів. Цей підхід властивий структурному функціоналізму.
2. Система класів, верств, професійних та інших груп. На таких засадах базується марксистський детерміністський підхід.
Обидва підходи взаємодоповнюють один одного. Соціальні інститути є більш або менш рухомою суспільною формою організації й регулювання діяльності соціальних груп.
Соціальні групи, будучи активним суб’єктивним компонентом соціальної структури, інтегруються в цю суспільну форму, якщо вона відповідає їхнім потребам, інтересам і цінностям, або ж вони її відхиляють.
Поняття “соціальна група" є родовим щодо понять: "клас", "соціальна верства", "колектив", "нація", "етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти", оскільки фіксує соціальні відмінності, які виникають між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці й діяльності на основі відношення до засобів виробництва, влади, характеру праці, фаху, освіти, рівня й структури прибутків, статі, віку, національної приналежності, місця проживання, стилю життя та ін.
Не дивлячись на те, що поняття група є одним із найважливіших в соціології, у дослідників немає повної згоди відносно його визначення. Трудності виникають у зв’язку з тим, що:
більшість понять в соціології з’являється в ході соціальної практики; вони починають застосовуватися в науці після тривалого їх використання в житті, і при цьому їм надається найрізноманітніше значення;
утворюється велика чисельність співтовариств, в результаті чого для точного визначення соціальної групи необхідно виділити із цих співтовариств певні типи.
Англійський соціолог Т. Гоббс в книзі “Левіафан" (І651 р) дав перше чітке визначення групи як певної кількості людей, об’єднаних спільними інтересами або спільною справою і виділив впорядковані і невпорядковані групи, політичні і приватні та ін. Отже, характерною рисою соціальної групи є наявність взаємодії між членами цієї групи відносно спільних інтересів, очікувань і т.д.
Кожна людина здатна себе утвердити, самореалізувати як особистість лише в результаті входження, інтеграції в різні колективні утворення, особливі соціальні системи і підсистеми, внутрішні і зовнішні зв’язки яких і є об’єктом активного соціологічного вивчення. В якості висхідної підсистеми в структурі людських відносин виступає соціальна група, яка виконує роль проміжної ланки в системі "суспільство - група - особистість".
Соціальна група - це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які займають загальні природні і соціальні ознаки і об’єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами.
Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності. При цьому організація групи може бути формальною або ненормальною - в залежності від цілей і завдань.
Формальною (офіційною) групою є об’єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військовий підрозділ, футбольна команда і т.д.).
Ненормальна група складається стихійно і не має особливих доку менті в, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об’єднують людей в більш або менш стійкі об’єднання (наприклад, сім’я, дружня компанія, злочинна зграя, і т.д.). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними і залежними один від одного.
Більшість неформальних груп, на думку соціологів, є первинними, а формальних - вторинними. Вторинна група більш чисельна і може мати у своєму складі одну або декілька первинних груп. Ступінь впливу такої групи на індивідів може різнитися в залежності від того, наскільки сильно інтеріоризовані групові цінності представником групи.
В соціологічній літературі існує велика кількість різних класифікацій груп. В залежності від кількості членів і умов внутрішньо-групової взаємодії соціальні групи діляться на малі, середні і великі.
До малих соціальних груп відносять такі об’єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вони нараховують від двох (діада) - трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім’я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод і т.д.). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок. Ознака групи полягає, перш за все, в тому, що зміна однієї частини групи змінює стан всіх інших частин.
Основні особливості малої групи:
прямий або опосередкований контакт між членами групи, міжособистісну взаємодію і взаємовплив;
наявність загальної мети і діяльності, переживання спільних почуттів;
внутрішньо-групову розподіленість функцій і соціальних ролей;
спільність інтересів, соціальних норм, звичаїв, форм поведінки;
певну локалізацію у просторі і усталеність у часі.
Основоположникам вчення про малі групи вважають англійського соціолога Ч. Кулі, який на початку XX століття ввів поняття "первинна група". Його концепція до цього часу є класичною теоретичною основою для аналізу малих груп. Останні він класифікував як первинні групи, розуміючи під ними такі, які характеризуються тісними взаємними контактами “обличчя до обличчя”, інтимними зв’язками індивідів.
Американський соціолог Е. Шілз (1911-1988 рр) виділяє три типи первинних груп:
1) первісні групи, які мають міцні, багаторічні зв’язки і традиції (наприклад, сім’я);
2)"особистісні групи" (групи друзів, наприклад);
3)"ідеологічні групи", які об’єднують людей із спільними цінностями.
Змістовна сторона класифікації малих груп найбільш цілісно представлена в праці М. Шоу "Групова динаміка". Проаналізувавши наявні визначення малої соціальної групи, М. Шоу класифікував їх за такими ознаками:
з точки зору сприйняття членами групи окремих партнерів і групи в цілому;
з точки зору мотивації членів групи;
з точки зору групових цілей;
з точки зору організаційних (структурних) характеристик групи;
з точки зору взаємозалежності;
з точки зору характеру взаємодії членів суспільства.
Соціальні групи середніх масштабів - це порівняно сталі спільності людей, які працюють на одному підприємстві і є членами яких-небудь суспільних організацій або проживають на одній достатньо великій, але обмеженій території (мешканці міста, району, області).
Великі соціальні групи - це сталі сукупності значної кількості людей, які діють разом в соціальне значимих ситуаціях і функціонують в масштабах країни або їх об’єднань (класи, соціальні верстви, професійні групи, етнічні спільності (нація, раса, народність) або демографічні об'єднання (групи молоді, жінок, чоловіків, пенсіонерів і т.д.).
За соціометричною теорією Як. Морено (1892-1974 рр), найбільш значними соціальними групами є соціальні спільності, які розглядаються ученими як форми соціальної організації суспільного життя індивідів.
Соціальні спільності - це емпірично Фіксовані, реально існуючі об’єднання індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об’єкт соціального впливу, володіє емерджментними властивостями, тобто виникає в результаті об’єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам. Наприклад, у високоосвітньому товаристві можуть бути люди з дуже низьким рівнем освіти або взагалі не освічені.
Основні історичні детермінанти формування соціальних спільностей:
умови соціальної реальності, які вимагають об’єднання людей (наприклад, захист від зовнішніх ворогів);
спільні інтереси значної кількості індивідів;
розвиток державності і виникаючі разом з нею форми організації людей у виді різних соціальних інститутів (наприклад, інституту права і законодавства);
спільна територія, яка передбачає можливість міжособистісних (прямих і опосередкованих) контактів.
Показники соціальної спільності як цілісності:
умови життєдіяльності;
спільні інтереси взаємодіючих індивідуумів;
прихильність конкретним соціальним інститутам і цінностям;
соціально-професіональні характеристики індивідів, об’єднаних у спільність;
приналежність до історично складених територіальних утворень.
Соціальні спільності різняться між собою за якісними типовими ознаками (наприклад, національними, психологічними і т.д.) і за кількісними показниками, тобто величиною.
Серед соціально-психологічних показників необхідно виділити рівень згуртованості соціальної спільності, а також характер взаємодії між індивідами. Якщо спільності є великими територіальними або національними об’єднаннями, то, як правило, поруч з безпосередніми існує значна кількість опосередкованих зв’язків, коли люди належать до однієї спільності і сповідують спільні інтереси навіть не будучи знайомими один з одним.
Польський соціолог Ян Щепанський (1913-1993 рр), пропонує виділяти два великих типи спільностей:
природні, які існують в реальності (територіальні, соціальні);
номінальні (наприклад, спільність українських підприємців, фермерів і т.д.).
Вказані спільності він ділить на:
фіксовані в соціальній системі, до яких відноситься класи, професійні групи;
нефіксовані (наприклад, рух зелених).
Кожна людина належить до величезної кількості різних спільностей і для того, аби фіксувати свою приналежність, ми повинні виділити якісь досить надійні показники. Соціальна ідентифікація суб’єкта з різними спільностями може здійснюватися через систему таких стратифікаційних показників, як економічна, політична або культурна стратифікація, а також через функції і соціальні ролі, які виконує індивід в даній спільності.

Соціальна стратифікація

Соціальна стратифікація — диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація — це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя.

Дослідження соціальної структури суспільства — соціальна стратифікація — є однією з теоретичних галузей сучасної соціології.

Суть поняття

Стратифікація відображає соціальну неоднорідність, розшарування суспільства, неоднаковість соціального положення його членів і соціальних груп, їхню соціальну нерівність. Термін показує відмінності між формами соціального ранжування і нерівності, котрі характеризують різні суспільства або що існують в рамках одного з них. У історичній та порівняльній перспективі, наприклад, — нерівнсть груп та людей у первісно-общинному, рабовласницькому, кастовому, феодальному (стани) і сучасному класовому суспільстві.

Розвиток поняття

Стать, етнос і вік мали різне, але важливе значення відносно панування і підпорядкування незалежно від історичних періодів і культур, як і доступ до особливих соціальних ресурсів або розпорядження ними в створенні та підтримці нерівності. Нестратифікованих суспільств не існувало і не існує, але нерівність може зменшуватися або збільшуватися. Так, суспільства у яких дуже багато бідних та мало багатих можна розглядати як «піраміду», за умови переважання середнього класу і відносно невеликих груп дуже бідних та дуже багатих, тобто зменшення соціальної нерівності, соціальні шари утворюють «ромб».

Класиком теорії соціальної стратифікації та пов'язаної з нею соціальної мобільності вважається россійсько-американський соціолог Питирим Олександрович Сорокін. Проблему соціальної нерівності, особливо проблему класів, розглядали такі класики як М. Вебер, К. Маркс. Певні положення були розвинуті американськими соціологами Толкоттом Парсонсом(1902—1979), Робертом Кінгом Мертоном (нар. у 1910 p.), Крістіном Девісом та іншими вченими, які вважали, що вертикальна класифікація людей та їх груп спричинена розподілом функцій у суспільстві.

На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує виокремлення соціальних верств за певними важливими для конкретного суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром доходів, обсягом влади, освітою, престижем, національними та іншими рисами. Соціально стратифікаційний підхід є одночасно методологією та теорією розгляду соціальної структури суспільства. Він має такі основні принципи:

· обов'язковість дослідження всіх верств суспільства;

· застосування при їх порівнянні єдиного критерію;

· достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.

На сучасному етапі ведеться активне переосмислення проблеми стратифікації у сучасному суспільстві, бо їх класова структура значно відрізняються від класової структури індустріальних суспільств Першого Модерну.

Серед українських соціологів проблему стратифікації глибоко досліджують Е. Симончук, О. Куценко, С. Макеєв, Н. Коваліско

Типи стратифікованого суспільства

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище. Вона є не лише методом виявлення верств конкретного суспільства, а й портретом цього суспільства. Стратифікація — риса будь-якого суспільства. Англійський соціолог Ентоні Гіденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.

1. Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому — йому відводилася роль слуги чи солдата.

2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана з індуїзмом і з ученням про «переселення душі». Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.

3. Стани. Властиві європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До другого — духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану — вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.

4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму. Її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками — суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності. В. Ленін застосовував багатофакторний аналіз класоутворюючих ознак: місце в системі суспільного виробництва, відношення до власності на засоби виробництва, роль у суспільній організації праці, розміри доходів та ін.

Відзначимо, що за можливостями соціальної мобільності перші три типи стратифікації належать закритим суспільствам, а останній тип — відкритому.

Порівняння стратифікації та поділу суспільства на класи

Сучасні дослідники (французький соціальний філософ П'єр Бурдьє) при розгляді цього питання беруть до уваги не тільки економічний капітал, вимірюваний у категоріях власності й доходу, а й культурний (освіта, особливі знання, вміння, стилі життя), соціальний (соціальні зв'язки), символічний (авторитет, престиж, репутація).

Якщо за попередніх типів стратифікації достатньо було одного параметра, класове структурування передбачає застосування сукупності критеріїв.

Класи не детерміновані віросповіданням або законом; належність до класу не є спадковою. Це — відкритіший тип стратифікації, ніж інші, а класові межі не настільки суворі. Тому соціальне переміщення між класами — звичайне явище, оскільки належність до класу пов'язана з професією, матеріальним рівнем, майновим цензом індивіда, його прилученням-неприлученням до ключових контролюючих позицій у суспільстві тощо.

Клас — угруповання людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.

У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи.

Вищий клас. До нього зараховують роботодавців, керівників, топ-менеджерів, усіх, хто володіє виробничими потужностями чи контролює їх, має велике багатство.

Середній клас. Цей феномен сформувався в індустріальному суспільстві, розвинувся в постіндустріальному. Його ідентифікують за різними критеріями, в яких домінують такі сутнісні ознаки:

1. Сукупність соціальних груп, що займають проміжну позицію між верхами і низами суспільства, виконуючи внаслідок цього функцію соціального медіатора (посередника).

2. Порівняно високо забезпечена частина суспільства, що володіє власністю, економічною незалежністю, свободою вибору сфери діяльності. Висока якість життя, впевненість у майбутньому зумовлюють його зацікавленість у збереженні соціального порядку, внаслідок чого він є соціальним стабілізатором суспільства.

3. Елемент соціальної структури, що зосереджує у своїх рядах кваліфікованіші, найдіяльніші кадри суспільства. Професійний склад його охоплює наукових і інженерно-технічних працівників, управлінський, адміністративний персонал, що не обіймає високих посад, інтелектуалів, які працюють за наймом, працівників сфери обслуговування, дрібних власників, фермерів, робітників високої кваліфікації. Середні верстви сучасного західного суспільства становлять приблизно 80 відсотків. Завдяки переліченим якостям та високому соціальному престижеві середній клас виконує функцію агента технологічного і соціально-економічного прогресу.

4. Більшість населення високорозвинутих західних країн, що є основним носієм суспільних інтересів, національної культури, тобто властивих відпові

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти