ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Стилістичні можливості ускладненого речення

Ускладнене просте речення — синтаксична конструкція з однією синтаксичною основою (підметово-присудковим центром), яка може розгортатись у складне речення. Наприклад, у реченні Море мовчало зовсім, приспане тихою ласкою ночі (Дніпрова Чайка) відокремлене означення можна перетворити на підрядне речення: Море, яке було приспане тихою ласкою ноні, мовчало зовсім. Речення з одно­рідними членами День був ясний, сонячний і теплий (І. Нечуй-Левицький) можна розчленувати на три неускладнені висловлювання День був ясний. День був сонячний. День був теплий. Ускладнене речення Біля хати зашуміли внуки — радість і надія у житті (А. Малишко) можна переробити на два речення: Біля хати зашуміли внуки. Вони радість і надія у житті.

До ускладнених належать речення з однорідними членами, з відокремленими членами, а також із внесеннями — звертаннями, вставними і вставленими словами й реченнями, слова-ми-реченнями й вигуками.

Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники ( та, або, тобто, а саме тощо), окремі прийменники {крім, замість, незважаючи на, завдяки та ін.), прислівники {зокрема, особливо, наприклад тощо), а також інтонація й поря­док слів. На письмі ускладнення позначаються розділовими знаками: комами, парними комами, тире, парними тире, крапкою з комою, дужками.

Ускладнена частина є засобом виділення, підкреслення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення, засобом передавання додаткової інформації» засобом увиразнення всього висловлювання

Прості односкладні речення різнотипні за власти­вою їм семантикою, синтаксичною структурою і стиліс­тичними функціями.

Прості ускладнені речення не бувають однослівни­ми. їх прийнято розглядати в таких вимірах:

— на членореченнєвому рівні, тобто на рівні членів речення (тоді, коли в простому реченні наявна однорід­ність або відокремленість одного чи кількох членів ре­чення);

— на позачленореченнєвому рівні, поза членами ре­чення (якщо до структури простого речення входить вставний, вставлений елемент чи звертання).

Трактування простого ускладненого речення в син­таксисі неоднозначне. Переважає думка, згідно з якою простим ускладненими речення або з однорідни­ми членами речення, або з відокремленим членом речен­ня, або речення зі вставним, вставленим чи зверталь­ним елементом. Усе ж дехто із синтаксистів (А. Прият- кіна та ін.) вважає, що прості ускладнені речення — це тільки речення з відокремленим членом (членами), що до них начебто не належать навіть речення з однорідни­ми членами, бо «однорідність лише кількісно поширює речення, але не ускладнює його». Це, мабуть, сумнівне міркування. Звісно, однорідність не змінює речення ка­тегоріально, бо не привносить до його складу синтак­сично різних членів речення (неможливий, наприклад, один однорідний ряд одночасно з означення і додатка тощо), але однорідність модифікує речення семантич­но, наповнює його новим змістом, розгортає структур­но, індивідуалізує стилістично. Це загалом стосується й простих речень із синтаксично ізольованою части­ною, бо кожна з них (вставна, вставлена чи звертальна) надає реченню чогось виразно особливого, семантично, синтаксично й стилістично важливого.

Синтаксис простого ускладненого речення — вели­кий за обсягом і важливий розділ граматики, який уста­лився як вчення про структуру й семантико-функціо- нальні особливості усіх різновидів простого ускладнено­го речення. Ці речення широко вживаються в писемній і усній формах мови, в усіх її стилях. Обмеженим, од­нак, є використання простих речень, ускладнених діє­прикметниковими чи дієприслівниковими зворотами, у

 

розмовно-побутовому мовленні, бо такі звороти загалом книжні за своєю сутністю, щонайбільше властиві нау­ковому й офіційно-діловому мовленню.

Усі різновиди простих ускладнених речень по-різно- му співвідносяться зі складними реченнями і з неус- кладненими простими реченнями. Якщо прості речення з однорідними членами синонімічні переважно зі склад­носурядними реченнями, становлять з ними стилістич­но паралельні конструкції, то прості речення з відок­ремленим членом (членами) співвідносні з певними різ­новидами складнопідрядних речень. Натомість речення із вставністю, вставленістю чи звертальністю (звертан­ням) сприймаються тільки в межах простого речення, синтаксично пов’язані не з усією структурою складного речення, а тільки з певною частиною простого речення або ж і з усім простим реченням.

Стилістика складних речень

Складні речення найуживаніші в книжковій мові, в книжкових стилях цьому типові речень віддається перевага, оскільки складні речення логічні та інтелектуальні. Залежно від характеру синтаксичних зв'язків міх окремими граматичними центрами складні речення поділяються на складнопідрядні, складносурядні та безсполучникові. Складнопідрядні речення разом з простим поширеним становлять понад 80% усіх речень, уживаних у наукових текстах. Між реченнями вживаються сполучникові зв'язки з використанням прислівникових слів у ролі сполучників (тому, тоді, потім, оскільки, з огляду на те, що; унаслідок того, що; стосовно до того, що і т. ін.). Знижують рівень наукового мовлення невмотивовані запозичення з російської мови, здебільшого кальки типу між тим, згідно (даних досліду), дякуючи (досягнутим наслідкам). В українській мові для таких випадків є власні засоби сполучниково-прийменникового зв'язку – тим часом, згідно з (даними досліду), завдяки (досягнутим наслідкам) і под.

Складні речення застосовуються в науковому та офіційно-діловому стилі. В цих стилях широко використовуються пасивні конструкції для об'єктивної узагальненості та абстрактності без зазначення суб'єкта, тобто опис дії без зазначення того, хто її виконує. Такі конструкції типові для наукової мови в усіх її різновидах. В інших стилях мови вони також використовуються, але менше.

В офіційно-діловому стилі застосовуються переважно прості, досить поширені речення, а складнопідрядні речення тут застосовуються набагато менше. До мови офіційно-ділових документів ставляться особливо високі вимоги ясності й чіткості висловлення, точності формулювань. В текстах офіційно-ділових документів запроваджують рубрикацію (пункти і підпункти). Приклад простого поширеного речення з офіційно-ділового мовлення: «Судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення різних гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань та інша господарська діяльність на державному кордоні України провадяться відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України» (Відомості ВР України).

52. СТИЛІСТИЧНІ ПРИЙОМИ

Стилістичними прийомами називають різні способи комбінування мовних одиниць одного рівня у межах одиниць вищого рівня. Стилістичний прийом ґрунтується на синтагматичних
відношеннях між стилістично маркованими і стилістично немаркованими одиницями в тексті. Отже, в основі стилістичних прийомів лежать синтагматичні відношення, що виникають між стилістично різноякісними одиницями мови.

Перифразом (грец. περίφρασιζ — описовий вираз) називається заміна прямого найменування предмета непрямим його означен­ням, даним у формі описового словесного зворота, що вказує на предмет, виділяючи його побічні ознаки. Як вказував Б. Томашевський: «...перифраз побудований на визначенні предмета замість прямого його найменуван­ня». Наприклад: «Над морем високо, на непоруш­ній скелі, // Квіт чарівний на мертвому стеблі, // горить вогонь, — щоб у морській пустелі // знаходили дорогу ко­раблі» (Є. Плужник; мається на увазі маяк); «...с длинных усов, напудренных тем неумолимым парикмахером, кото­рый без зову является и к красавице, и к уроду и насиль­но пудрит уже несколько тысяч лет весь род человечес­кий» (М. Гоголь; парикмахер — це час).

Виразність перифраза полягає в тому, що в його худож­ній структурі завжди має місце елемент певної загадки, яку читачеві необхідно відгадати для того, аби зрозуміти, про що йдеться в перифразі. Не останню роль у художній виразності цього прийому відіграє й елемент словесного при­крашення описуваного предмета. Загадка і прикраса в пери­фразі повинні, проте, мати свої межі, за якими зміст пери­фраза без додаткового коментаря може залишитися не­зрозумілим для читача. Так, один з поетів французького Від­родження Жоакен Дю Белле замість «від сходу до заходу» радив писати: «...від тих, хто перші бачать, як червоніє Авро­ра, до тієї межі, де Фетіда приймає у свої хвилі сина Гіпері­она». Порушення міри зрозумілості й відповідності перифра­за мовленнєвому контексту гостро критикував О. Пушкін. Разом з тим при дотриманні певної міри перифраз може виступати як засіб художнього увиразнення мови. Зокрема, він дуже часто використовується з метою створення коміч­ного враження (наприклад, у М. Гоголя, який тонко пароді­ював перифрастичний стиль сентименталістської прози).

Ампліфікація (лат. amplificatio — збільшення, розширення) — сти­лістичний прийом, який полягає в зумисному нагромаджуванні, нани­зуванні однотипних мовних засобів (синонімів, епітетів, порівнянь, антонімів тощо) для підсилення характеристики когось або чогось, до­повнення, збагачення висловлюваного.

Тавтологія (грец. tautologia, від tautos — те саме і logos — слово, вчення) — стилістичний прийом, який полягає в спеціальному чи не­передбаченому повторенні тих самих, спільнокореневих або близь­ких за значенням слів: раненько-раненько.Тавтологія може бути се­мантично, отже й стилістично, хибною: перший дебют.

53.

Синтаксичні омоніми - звукові комплекси, однин з яких є словом, а другий словосполученням. Наприклад: потри - по три.

Словотворчими омонімами є однакові звукові комплекси, що виникають при творенні похідних від різних за звучанням слів. Наприклад, засипати від спати і засипати від сипати.

Морфологічні омоніми - це однакові звукові комплекси, що утворюються при відмінюванні та дієвідмінюванні.

Омоформи - слова, що мають однаковий звуковий склад лише в певній граматичній формі. Наприклад, мати (іменник) та мати (дієслово).

Омографи - слова, що збігаються в написанні, але різняться вимовою. Наприклад, атлас - «збірка географічних карт» та атлас - «тканина».

З вищенаведених фактів ми можемо зробити висновок, що інколи важко відрізнити полісемію від омонімії через деяку подібність між цими явищами. Можливо, саме це і стало причиною виникнення наукової дискусії щодо питання існування явища полісемії як такого.

54. Період

Період (гр. регіосіоз — обертання, круговерть) — риторична фігура, в якій цілісна, завершена думка подається в ускладненому простому, багаточленному складному реченні або кількох реченнях, що структурно й інтонаційно поділяються на дві частини — члени періоду. Перший член {протазис — підвищення) характеризується нагромадженням інформації, поступовим підвищенням голосу до найвищої точки. Його ще називають
попередником. Потім настає виразна пауза, якою звертається увага на зміст наступного члена періоду. Другий член періоду {апозис — зниження, або наступник) завершує думку різким спадом інтонації і поступовим зниженням тону голосу до рівня початку мовлення. В такий спосіб утворюється ніби замкнене інтонаційне коло періоду. Наприклад:
Фантазіє! Ти сило чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила почуття в байдужий промінь зорі,
Збудила мертвих з вічного їх сна,
Мету вказала буйній хвилі в морі, — //
До тебе обертаюсь я сумна:
Скажи мені, фантазіє дивна,
Як помогти в безмежнім людськім горі.
(Леся Українка)
Період з двох членів називають двочленним, а період з трьох членів — тричленним. Кожний член періоду може мати кілька колон (менших частин — на один-два віршових рядки).
У стилістиці період вважається фігурою високого, піднесеного, урочистого стилю, опоетизованого мовлення. Він належить до найдавніших фігур античної риторики. Великим
майстром періодів був давньогрецький ритор і оратор Горгій, тому період у риториці називають горгієвською фігурою. Місткий за змістом, вишуканий за формою і самобутній інтонаційно, період поширився у публіцистиці, поезії, художній прозі.
/ вийшов я на гори, як Хорив,
Поглянув на Дніпра важке свічадо,
Братам далеким поклонився радо,
Бо Київ разом з ними я творив.
Світила осінь. Берег златогрив
Дививсь у воду, як русяве чадо
Князів моїх. О таємнича Ладо,
Скажи//чиє життя я повторив?
(Д. Павличко)
Характерним для періоду є те, що його члени (їх ще можна назвати засновком і висновком) майже завжди за кількістю конструкцій, що входять до них, різні, але зміст їх та інтонація
створюють враження єдності і рівноваги цих частин. Фінал періоду називається клаузулою і замикає кільце періоду. Нагромадження інформації в протазисі (частіше) і в апозисі (рідше)
досягається повторами і паралелізмами синтаксичних конструкцій, тому період має свою змістову, структурно-синтаксичну і ритмомелодійну архітектоніку. Для періоду важливого значення набуває саме звучання тексту, бо виникла ця фігура у Давній Греції в епоху культури живого карбованого слова, яка потребувала гармонії думки, змісту, граматичної будови, ритму і мелодії звучання, тому період частіше використовується у поезії і свідчить про майстерність автора.

Наприклад:
Якби знав я чари, що спиняють хмари,
Що два серця можуть ізвести до пари,
Що ламають пута, де душа закута,
Що в поживу ними зміниться отрута!//
То тебе би, мила, обдала їх сила,
Всі би в твоїм серці іскри погасила,
Всі думки й бажання за одним ударом.
Лиш одна любов би вибухла пожаром,
Обняла б достоту всю твою істоту,
Мислі б всі пожерла, всю твою турботу, — //
Тільки мій там образ і ясніє й гріє…
Фантастичні думи! Фантастичні мрії!
(Іван Франко)
Коли весна рожева прилетить
І землю всю вбере і заквітчає,
Коли зелений гай ласкаво зашумить
І стоголосо заспіває,
Коли весні зрадіє світ увесь
І заблищить в щасливій долі,
І ти одна в квітках і травах, в полі десь,
Серед весни, краси і волі
Не зможеш більше серце зупинить,
Що в грудях буде битись, мов шалене,
І скрикнеш,//— знай, не долетить
Уже твій скрик тоді до мене.
(О. Олесь)
У прозовий текст період вносить ритмомелодійні риси віршової мови і тим самим додає їй тої якості, про яку писав ще Арістотель: форма прозового тексту не має бути ані ритмізованою, ані позбавленою ритму. Зритмізована форма видається слухачеві штучною й водночас він очікує її; проза має бути ритмічною до певної міри.

Наприклад:
Далека красо моя! Щасливий я,//що народився на твоєму
березі, що пив у незабутні роки твою м ‘яку, веселу, сиву воду,
ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов
на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі
зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не
втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на
життєвих шляхах (О. Довженко).
За відношеннями між першим і другим періодами розрізняють кілька їх видів. Період завершальний:
Отак лежиш у полі, серед сивого полину, в задушливому теплі,
лежиш серед оісовто-білого ромашкового мерехтіння, на самі-
сінькому дні чебрецевої хвилі, що прокочується по тобі хмільним
потоком,//— і крутиться голова (Є. Гуцало).
Період означальний:
Хто біг крізь тьму в атаку,
Кого не міг спинить гармат охриплий крик,
Хто бачив на снігу крові багряні маки,//—
Той брат мені навік.
(В. Сосюра)
Період може включати кільцевий повтор, що формує рамку строфи чи тексту. Такий період називають кільцевим:
Речі прості і чисті люблю я:
Серце для друзів відкрите,
Розум до інших увалений,
Працю, що світ звеселяс,
Потиск руки мозолястої,
Сині світанки над водами,
Шум у лісі зелений і шум золотий,
Спів солов «їний і пісню людську,
Скромну шипшину і горду троянду,
Мужність і вірність,
Народ і народи//—
Я люблю.
(М. Рильський)
Період часовий виражає часові відношення між засновком і висновком.
Після довгого літнього дня, коли сонце сідає, а розпечена земля поволі скидає з себе золоті шати, коли на бліде, втомлене днем небо з’являються крадькома несміливі зорі, в останньому промінні сонця справляє грища мушва, а дивно м ‘яке, злото-рожеве повітря приймає віддаль бузкові тони і робить простори ще ширшими і ще глибшими,// — Маланка з Гафійкою волочать курною дорогою утому тіла й приємне почуття закінченого дня (М. Коцюбинський).
Період предикатний:
Знай, Батьківщина —//церіка, що серед поля, поза селом, геп
попід лісом, тихо плине, це в саді нашому дерева, зілля, квіти, це
на ланах пшениця золотокоса, це той, що віє з піль пахучий
теплий вітер, це на левадах скошена трава в покосах, це наші всі
пісні і молитви щоденні, це рідна мова — скарб, якого ти не
згубиш, це небо синє вдень, а серед ночі темне, це, моя Олю, все, що
ти так щиро любиш (Б.-І. Антонич).
Період причинний:
її [стерню] ще не витіпала негода, не зчорнила бита дощами
земля, а тому вона аж світиться, але сміється,//— / добрий од
неї йде дух, хлібний, дух достиглого збіжжя (Є. Гуцало).

Період протиставний:
Нехай ботаніки розв ‘язують питання
Про різнобарвний лист у пору опадання,
Про ці розливи фарб, про пишну цю красу,//—
Я в серці з юних літ до скону пронесу
Це листя трепетне на полі голубому,
Ці барви пушкінські, цю урочисту втому,
Це горде золото, що падас у прах,
Ці прожилки тонкі на кленових листах,
На листі дубовім ці лінії різьблені,
Цю суміш смішливу найяскравіших плям,
Цю смерть, увінчану таким оісивим життям!
(М. Рильський)
Період пояспювальпо-порівняльний:
Слово — це діамант: //то сяє й сміється, то обернеться
мутною сльозою, то виблискує яскраво-гиівпо або ласкаво, спокійні-
ше з добротою, то спалахне, мов зірка провідна, яка народжує
надії, мрії, сподівання, або веселкою заграє і так бадьоро
запалає, неначе вабить, і кличе, і навіть надихає (Г. Косинка).
Період умовний:
Коли в бою спиню свою ходу і на промерзлу землю упаду, мов для обіймів розпростерши руки, коли на дальніх пагорбах мене вогка земля навіки поглине//— як знак любові, відданості й злуки, у віщім сні, моїм останнім сні, на серці похололому нетлінно
лежатиме неспаленим в огні шматок землі твоєї, Україно!
(Л. Первомайський).
Нехай у грудях ти чудове серце маєш
І серце те усіх звабля,
Бо всіх до нього ти ласкаво пригортаєш,
Та коли ти Вкраїни не кохаєш,//—
Ти не моя!
(М. Вороний)
Період пояснювальний. Наприклад:
Золотоковці кували хитромудрі вериги-чепи, які прикрасять груди князям чи воєводам, чеканили на тонких стінках ковшів і чаш зображення птиць, риб і звірів, одні викопували з чистого золота гарні ковчеоісці, які потім прикрашалися різнобарвною емаллю, другі виводили тонкі візерунки на срібних релікваріях, ще треті ламали голову над жіночими прикрасами: сережками-колтами, наруччями, гребенями,//— / кожен намагався створити щось таке, чого ще ніхто не творив і не бачив, коленому хотілося бодай на недовгий час опинитися у вільному світі краси, викликаному власною уявою, відчути себе неподільним володарем, паном, вільним у всьому, бо справжню волю дає тільки роблена тобою робота, яку здатен виконати один ти у цілому світі (П. Загребельний).

55. Стилістичні фігури та їх види (фото в папці). Стилістичні можливості.

Стилістичні можливості української мови

Кожна людина з раннього дитинства поступово й досить швидко оволодіває рідною мовою — її лекси­кою і граматичною будовою, а на цій основі також і мовленнєвою стилістикою, функціональними спро­можностями мовних одиниць. Чим усталеніші мовні засоби і повніше закріплені народною мовленнєвою традицією, чим ширше використовуються вони в усно­му й писемному мовленні, в усіх його стилях і жанрах, тим стилістично потужнішою стає мова, тим повніше реалізуються її функціональні можливості, а на цій ос­нові також і стилістичні барви мовних одиниць. Кожна з них стилістично неповторна у всенародному та індиві­дуальному виявах. Навіть у таких близькоспоріднених мовах, як українська, російська і білоруська, мало лексем (крім деяких форм повнозначних і кількох службових слів), які б повністю збігались передусім стилістично. Це найбільше стосується художніх тек­стів, напр.:

Коли я дивлюсь на хмари, ті діти землі і сонця, що, знявшись високо, все вище і вище, мандрують блакит­ним шляхом, — мені здається, що бачу душу поета.

Я пізнаю її. Он пливе, чиста і біла, спрагла неземних розкошів, прозора і легка, з золотим усміхом на роже­вих устах, тремтяча бажанням пісні (М. Коцюбин­ський).

Обидва абзаци цього уривка виразно втілюють у собі національно-стилістичні барви українського художньо­го мовлення, таку його винятковість, яка межує із сло­весною розкішшю, близька до неї або (це залежить від індивідуального сприймання) повністю репрезентує її. Певна річ, стилістично-позитивні барви українського нормативного мовлення властиві всім стилям мови (як­що тільки мовні одиниці використовуються в кожному стилі з якнайбільшою функціональною довершеністю). Це повністю або щонайбільше стосується усіх розвине­них літературних мов. Кожна з них є рідною для пев­ного народу, національності: Я прошу дарувати мені, що не вітаю вас вашою рідною мовою (Ю. Смолич).

У значенні «рідна мова» нерідко використовують словосполучення «рідне слово», напр.: Взагалі, коли зможете, пишіть до мене, бо я все ж на чужині і потре­бую рідного слова (М. Коцюбинський).

Завдяки рідній мові людина входить у світ, прилуча­ється до загальнолюдських цінностей, які доповнюють­ся своєрідними національними цінностями. Поступово оволодіваючи мовою батьків, дитина стає свідомою то­го, що відбувається навколо і в ній самій. Тому рідна мо­ва сприймається не лише як засіб комунікації, форму­вання думок, а й як джерело патріотичних почуттів. Рідна мова для людини така ж важлива, як і батьківщи­на. Це, зокрема, відображено у висловлюваннях бага­тьох видатних осіб про красу і соціальну важливість рідної мови: «Рідна мова — то безцінне духовне багатс­тво, в якому народ живе, передає… свою мудрість і славу, культуру і традиції. У рідному слові народ усві­домлює себе як творчу силу» (В. Сухомлинський). «По­ки жива мова в устах народу, до того часу живий і на­род. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків…» (К. Ушин- ський).

Навіть найперші звуки немовляти певною мірою за­лежать від національності батьків. Це підтверджують результати сучасних наукових експериментів з вико­ристанням найрізноманітнішої апаратури.

Істинним вважається й те, що найповніше і найточ­ніше відтворити українське життя й мовлення в худож­ньому творі може лише письменник, який народився і проживає в Україні. Це засвідчує особливу сутність, не­заперечну своєрідність і виняткову важливість рідної мови у процесах становлення людяності й людськості в кожному, хто глибоко пройнявся почуттям, розумін­ням того, що він належить до певної нації, народу і є йо­го окремою неповторною частинкою.

До рідної мови кожен з мовців прилучається від на­родження, засвоює її разом із засвоєнням початків мис­лення. Уміння говорити розвивається поступово під час тривалого спілкування немовляти з батьками, перед­усім з матір’ю, через що рідна мова для дитини є й мате­ринською. І лише після того, як рідна мова стане для неї невід’ємною ознакою й надбанням, засобом спілкуван­ня з іншими, дитина освоює, опановує іноземну мову.

Кожна мова по-своєму милозвучна й красива. Вод­ночас є мови багатші, розвиненіші, однак усі вони (на­віть ті, що існують у первинній, усній формі) повністю задовольняють комунікативні потреби свого народу. За сприятливих умов кожна мова може розвиватись при­скорено й необмежено, а внаслідок цього — забезпечу­вати всі потреби народу у вираженні думок і почувань. Кожна мова є рідною, материнсько-батьківською для певного етносу, «живою» — всеосяжно використовува­ною або «мертвою» — такою, що з певних конкретних соціально-історичних причин перестала бути всенарод­ним засобом комунікації, використовується найчастіше тільки писемно, до того ж обмежено. Тому рідність мо­ви — це сприймання й оцінна характеристика мови з погляду соціального і фізіологічно-психологічного.

Усі якості мови визначаються рівнем інтелектуаль­ного розвитку народу, його економічним і культурним станом.

Рідною може бути тільки одна мова. Завдяки їй лю­дина по-справжньому може прилучитись до духовності свого народу, його національної своєрідності, ідентич­ності, до національно-самобутньої системи навчання й виховання, до формування й сформування таких бага­тьох якостей, національних та індивідуальних рис ха­рактеру, якими один народ відрізняється від усіх інших народів. Іноді буває так, що нерідною мовою мовці послуговуються частіше, ніж рідною. Навіть тоді, коли хто-небудь з мовців забуває рідну мову, вона продовжує залишатись для нього мовою материнською.

Українська мова як мова рідна для українців — це їхня неповторна ідентичність, одна з найсуттєвіших рис національної самобутності, індивідуальності, безбереж­не джерело культури українського народу, яка свій до­сконалий, найповніший і завершальний вияв знаходить тоді, коли українська мова всіма українцями (й не укра­їнцями) використовується стилістично, тобто передусім нормативно, логічно, точно, образно.

Стилістичні можливості синтаксису. Стилістичні властивості

української мови виявляються в її синтаксичній будові особливо яскраво

й повно. І лексичні одиниці, і морфологічні засоби повноти своєї стилістичної

виразності набувають лише в контексті1 .

Стилістичний синтаксис вивчає можливості найдоцільнішого використання

синонімічних варіантів залежно від змісту тексту, від його функціонально-

стилістичного призначення, а також із урахуванням завдань тексту

та його загальноестетичного спрямування2 . "У синтаксичному матеріалі

стилістика живиться двома основними джерелами: синтаксичною синонімією,

наявністю співвідносних варіативних рядів та лексичним наповненням

синтаксичних компонентів"3 .

Ні в останньому висловлюванні Л.І.Мацько, О.М.Мацько, О.М.Сидоренко,

ні в решті досліджень зі стилістичного синтаксису не знаходимо

розрізнення синтаксичних синонімів та паралельних синтаксичних конструкцій.

Здебільшого всі ці конструкції називають і так, і так в межах того

самого посібника4 . Б.М.Кулик та О.М.Масюкевич зазначають, що синтаксичні

засоби мають велике значення для стилістики, яка розглядає

їх численні паралельні та синонімічні варіанти з погляду оцінки й добору

для того, щоб найкраще передати потрібний зміст5 . Проте надалі пишуть

тільки про синтаксичні синоніми. Отже, синтаксичний розділ стилістики розглядає синтаксичні синоніми

й паралельні синтаксичні конструкції.

Синтаксичні синоніми об'єднуються спільним граматичним значенням,

на основі якого їх відносять до тієї чи іншої синтаксичної категорії;

вони передають відтінки спільного граматичного значення та мають відтінки

спільного експресивно-змістового або функціонально-стилістичного

забарвлення (забарвлення може й не бути за стилістичної нейтральності

синтаксичних синонімів). Синонімічними можуть бути три основні синтаксичні

одиниці: словосполучення, члени речення й речення.

Синонімічними називають два або кілька словосполучень, що передають

однакові синтаксичні відношення (предикативні, атрибутивні, об'єктні,

обставинні) та мають спільні стрижневі слова й однокореневі залежні,

відрізняючись способами синтаксичного зв'язку. В українській мові найбільшу

кількість синтаксичних синонімів становлять прийменникові дієслівні

словосполучення: стояти під місяцем (проти місяця, при місяці);

змокрів від туману (під туманом, за туману, через туман) тощо.

Синонімічними є такі члени речення, які виражено однокореневими

словами, що мають різне граматичне оформлення й різні відтінки спільного

синтаксичного значення. Ці слова можуть належати до різних частин

мови, мати при собі службові слова: Марія була студентка - Марія була

студенткою; Шевченкові думи - думи Шевченка.

Синонімічними є такі речення, які належать до одного типу, являючи

собою граматичний і змістовий паралелізм, але розрізняються відтінками

спільного граматичного значення, засобами граматичного вираження,

стилістичним забарвленням. Емоційно-експресивні відтінки мовлення,

його стилістичне забарвлення знерідка виявляються в будові простого

речення. Синонімічні зв'язки, зокрема, виникають між розповідним, питальним

і окличним (спонукальним) реченнями, між особовим і безособовим

реченням: Сніг замів - Снігом замело1 (Докладніше див. тут тему

V).

До паралельних синтаксичних конструкцій належать такі:

• П і д р я д н е означальне речення і дієприкметниковий зворот.

• П і д р я д н е означальне речення і зворот з прикметником.

• П і д р я д н е означальне речення і прикладка.

•Підрядні обставинні речення і дієприслівникові звороти.

•Конструкції з віддієслівними іменниками і підрядні речення. •Конструкції з віддієслівними іменниками і речення з однорідними

членами.

• П р я м а і непряма мова.

• П р я м а мова і "ділове відтворення висловлювання".

• Пряма і вільна пряма мова.

• П р я м а і невласне пряма мова.

• П р я м а і здогадна мова.

• П р я м а і напівпряма (підрядно-підпорядкована) мова (Докладніше

див. тут тему V).

56. Синтаксична синонімія. Види синтаксичної синонімії: стилістичні можливості.

СИНТАКСИЧНІ СИНОНІМИ

Синтаксичними синонімами називають речення, близькі за значеннями і співвідносні за

структурою. У синонімічному ряді одне з речень є основним. Цікаві з погляду творення

синтаксичних синонімів складнопідрядні речення, підрядна частина яких пояснює значення

дієслова-присудка головної частини, напр.: «Чи знав ти, як пахне земля, Як нивою котяться

хвилі, Як тихо під вітром шумлять Квітневі сади білокрилі?» (В. Кузьменко).

Найбільший синонімічний ряд мають складнопідрядні речення, присудок головної

частини яких виражений дієсловами мовлення, напр.: «Шепніть, вітри, матері, що вже на

бойовій машині у Миколи красується п’ятнадцять зірок, — то п’ятнадцять літаків

ворожих збито ним у повітряному бою. Та ще скажіть, вітри, ... що сяє на грудях синових

Зірка Золота, що по всій країні йде про нього слава добра» (А. Шиян). Такі дієслова-

присудки розгортаються у різні синтаксичні структури — складнопідрядні речення,

безсполучникові і прості конструкції з прямою мовою, проте це не означає, що кожне

дієслово із цим значенням може формувати повний синонімічний ряд. Крім того,

конструкції-синоніми розрізняються стилістичним використанням. Складнопідрядні речення

найпоширеніші в художньому, публіцистичному та науковому стилях, напр.: «Дуби, дуби —

діди смаглявочолі, І ви, берези, — сиві матері, Скажіть мені, коли й чиї пістолі на вашій

розписалися корі» (О. Богачук); «Я розповідаю дітям про золоту осінь, про те, як готується

до тривалої й холодної зими все живе в природі...» (В. Сухомлинський).

У художньому стилі синонімами складнопідрядних речень є конструкції з прямою мовою.

Згадані дієслова вписуються в такі конструкції цілком звичайно й природно, напр.:

«Розкажіть, вітри, як бився найстарший син Петро і скільки фашистів лягло від його зброї

смертельної, від руки твердої. Не забудьте, вітри, ... передати, як куля ворожа груди йому

прошила, як упав Петро на сухий полин, кров’ю його напуваючи... Зійшлися до нього друзі

вірні, бойові, запитали:

— Що з тобою, Петре?

— Умираю... — відповів їм тихо. — ...Та ще проситиму... за мою смерть... відплатіть...

— Відплатимо! — поклялися друзі бойові...»

(А. Шиян).

Проте не кожна така конструкція є синонімом складнопідрядного речення. Синонімія

неможлива, якщо пряма мова — неповне речення або слово-речення, напр.: «Час, уперед! —

проказуємо ми» (В. Гужва); «І незчулись ми: раптово Підійшов хлопчина, Посміхнувся і

промовив: "Здрастуй, Україно!"» (М. Упеник).

Складнопідрядні речення можуть відрізнятися від конструкцій з прямою мовою засобами

зв’язку, зокрема інтонацією, та розділовими знаками, пор.: «Обслуга рапортує: «Ракета

лягла у свій «п’ятірочний» квадрат!"»; «Обслуга рапортує, що ракета лягла у свій

«п’ятірочний» квадрат» (Б. Степанюк). Такі перетворення можливі тоді, коли підмет прямої

мови виражений іменником, що означає неживий предмет чи явище, або в конструкціях, де

мовець і той, про кого йдеться, — різні особи, пор.: «Командир сповіщав, що Вадим з

екіпажем важкого бомбардувальника у ніч на 26 грудня 1944 року не повернувся на базу з

чергового рейсу» (Є. Доломан); «Командир сповіщав: "Вадим з екіпажем важкого

бомбардувальника…"». Відрізняються також формою головних та другорядних членів

речення, пор.: «На засіданнях трибуналу в Нюрнберзі колишні верховоди гітлерівської

Німеччини зізнавалися, що напад на Радянський Союз був їхньою фатальною помилкою, що

вони не знали, що таке радянський... характер...» (С. Тетерук); «На засіданнях трибуналу в

Нюрнберзі колишні верховоди гітлерівської Німеччини зізнавалися: «Напад на Радянський

Союз був нашою фатальною помилкою, ми не знали, що таке радянський характер"».

Додатки складнопідрядних речень, які називають того, до кого звертається мовець, в

конструкціях з прямою мовою вживаються як звертання, пор.: «Стихло сичання, відсік поволі

звільнився від підступного туману, і командир третьої бойової частини вирішив доповістиадміралові, що небезпеку знешкоджено» (В. Логвиненко); «Стихло сичання... і командир...

вирішив доповісти: "Товаришу адмірал! Небезпеку знешкоджено!"». Конструкції з прямою

мовою, яка містить звертання, значно виразніші за змістом, емоційніші. Для наукового стилю

вони не характерні. Тут уживаються лише цитати. Причому коло дієслів, що їх вводять,

досить обмежене. Це здебільшого дієслова сказати, написати, зазначити.

Стиль впливає не лише на значення, але й на граматичну форму дієслова-присудка та

структуру головної частини складнопідрядного речення. У науковому і публіцистичному

стилях переважають речення з односкладними головними частинами, напр.: «З приводу

двох... законів підкреслимо, що в діалектичній логіці вихідним є закон переходу кількості в

якість і навпаки» (О. Булатов); «Щодо сурядного зв’язку треба зауважити, що в ньому

можуть знаходитися несинонімічні і навіть семантично далекі слова» (М. Кочерган).

У художньому та публіцистичному стилях широко використовується ще й такий тип

синонімів, як безсполучникові конструкції, напр.: «Слід сказати, що піднесення культури

міжнаціонального спілкування — невід’ємна частина всієї діяльності партії по

інтернаціональному загартуванню трудящих» (Ю. Горовський); «Слід сказати: піднесення

культури міжнаціонального спілкування...». Порівняно із складнопідрядними

безсполучникові речення відзначаються більшим динамізмом, більше зосереджують увагу на

змісті пояснювальної частини, чому сприяє пауза перед нею.

Особливу групу синонімів складнопідрядних речень становлять прості речення, що

утворюються внаслідок згортання підрядної частини, замість якої вживається віддієслівний

іменник у ролі додатка, пор.: «В штабі командування заявило парламентерові, що воно

відмовляється прийняти ультиматум» (О. Гончар); «В штабі командування заявило

парламентерові про відмову прийняти ультиматум». Речення такого типу найбі

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти