ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розкрити структуру педагогіки як науки,її предмет,обєкт,завдання

Розкрити структуру педагогіки як науки,її предмет,обєкт,завдання

Прийнято визначати педагогіку як науку, що вивчає процеси виховання, навчання І розвитку особистості, або виховання її у найширшому значенні.Назва "педагогіка" походить від грецьких слів "paidos" - дитина і "ago" - веду, що в буквальному перекладі означає "дітоводіння", "дітоводство".

Цілком правомірним є визначення освіти як об'єкта педагогіки. Зважаючи на органічні зв'язки педагогічної науки з практикою, автор окремо визначає об'єкт та предмет педагогічної практики* Об'єктом її є реальнавзаємодія учасників педагогічного процесу, а предметом - способи взаємодії, зумовлені цілями цього процесу, його завданнями та змістом. Визначаючи терміном "педагогіка" дві сфери діяльності людини - педагогічну науку і педагогічну практику, Н.Є.Мойсеюк виділяє дві основні функції педагогіки: теоретичну і технологічну. Теоретична здійснюється на трьох рівнях: описовому - вивчення передового і новаторського педагогічного досвіду; діагностичному - вивчення стану педагогічних явищ (наприклад, успішності, вихованості учнів), встановлення умов і причин, які їх зумовлюють; прогностичному ~ експериментальні дослідження педагогічної дійсності і побудова на їхній основі моделей перетворення цієї дійсності. Завдання:

o виховання нового світогляду, який би заперечував накопичення матеріальних багатств як доказів особистого успіху і стимулював необмежене зростання діяльнісних знань та вмінь в обраних сферах життєдіяльності, а також гармонізовував стосунки за лініями: людина-людина, людина - суспільство, людина - природа;

o діагностика внутрішньоінтенційної спрямованості особистості учня; o виховання відповідальності за власне життя і готовності до максимального подовження його акме-періоду за рахунок вибору оптимальних стратегій життєвого циклу;

Охарактеризуйте принцип спрямованості і цілісності.

Принцип спрямованості
Цей принцип витікає з того, що навчання обумовлене потребами суспільства у всебічному і гармонійному розвитку особистості. В педагогіці аргументовано доведена закономірна єдність навчання, розвитку і виховання. Звідси необхідно так проектувати завдання на кожному занятті, щоб в єдності реалізувались навчальна, розвиваюча, виховна функції навчання.
Реалізація принципу на практиці дозволяє:
1) за той самий час вирішувати ширше коло взаємопов'язаних завдань, чим підвищувати результативність навчального процесу;
2) підвищувати роль і значення цілепокладання в навчальному процесі, робити навчання більш цілеспрямованим.
Застосування цього принципу вимагає від учителя доброго знання основної мети освіти, завдань навчання в сучасній школі, уміння в конкретній ситуації обирати найраціональніші поєднання завдань навчання, розвитку і виховання, враховуючи реальні навчальні можливості учнів даного класу.
Принцип цілісності орієнтує на досягнення ці­лісності навчального процесу, передбачає спрямо­ваність змісту, всіх форм і методів навчальної роботи на єдину мету — особистісно-художній розвиток учня. Принцип цілісності різнобічно охоплює навчальний процес з мистецьких дис­циплін, проявляючись у змістових параметрах мистецького навчання, у його методичному за­безпеченні, у організаційних засадах.
Принцип цілісності передбачає відбір найдоцільніших ма­теріалів у їх взаємозалежній узгодженості. Ціліс­ність — це певна зорієнтованість навчальних планів і програм на ті художні напрями, мистецькі школи, стильові підходи, які дають можливість отримати повне, всеохоплююче уявлення щодо розвитку художньої культури людства.

3.Охарактеризувати основні категорії педагогіки.Традиційно до найважливіши катег відносять-Виховання - цілеспрямований та організований процес формування особистості. Часто це поняття вживають у різних значеннях. ших із них відносять виховання, освіту і навчання. Виховання в широкому педагогічному значенні - формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, передовомупедагогічному досвіді. Освіта - процес і результат засвоєння учнями знань, умінь, навичок, досвіду емоційно-чуттєвого ставлення до світу, досвіду творчої діяльності з метою стратегіальної організації власного життя, самореалізації та само актуалізації.Основними шляхами та засобами здобуття освіти є навчання та самонавчання, у процесі яких реалізуються освітні цілі. Навчання - цілеспрямована взаємодія вчителя та учнів, спрямована на засвоєння всіх компонентів змісту шкільної освіти: знань, умінь, навичок, досвіду емоційно-чуттєвого ставлення до світу, досвіду творчої діяльності.

Принцип системності,систематичності,послідовності

Дидактичний принцип систематичності й послідовності в навчанні передбачає засвоєння навчального матеріалу у визначеному навчальною програмою порядку з таким розрахунком, щоб кожний новий елемент змісту цього навчального матеріалу логічно пов'язувався як з попереднім елементом його, так і з наступним, забезпечуючи таким чином опору здобутих нових знань на засвоєні раніше, що дозволяє у майбутньому використовувати їх як фундаментальну основу для наступних знань. Систематичність знань передбачає також відповідну організацію його в часі, яка виступає у двох основних формах: 1) вивчення певного навчального предмета згідно з тижневим розкладом навчальних занять; 2) почергове завершене вивчення певних навчальних предметів чи тем .Дидактичний принцип системності. Опираючись на принцип систематичності й послідовності в навчанні, передбачає засвоєння знань у системі, яка б не лише відображала у цілісному вигляді виучувані явища, процеси та об'єкти, а й дозволяла б, з одного боку, встановлювати внутрішньо системні зв'язки та залежності і, з іншого - встановлювати подібні зв'язки та залежності з іншими системами, як нижчої, так і вищої ієрархії.

45.-

46.Рада школи.Орган колегіального управління, до складу якого входять представники від педколективу, учнів II і III ступенів, батьків та громадськості. Очолює її директор навчального закладу. Під час кожних виборів склад ради оновлюється не менш, ніж на третину. Затверджує перспективний та річний план роботи. Представляє інтереси школи в державних та громадських органах. Забезпечує соціальний захист неповнолітніх. Визначає шляхи співпраці з різноманітними державними та громадськими інститутами. Розглядає пропозиції щодо морального і матеріального заохочення творчих педагогів, здібних учнів. Контролює витрату бюджетних асигнувань на школу. Заслуховує звіти про роботу директора і його заступників. Захищає адміністрацію та працівників школи від необґрунтованого втручання в їхню професійну та посадову діяльність.Педагогічна рада, яку очолює директор, збирається не рідше п'яти разів на рік для вирішення найважливіших проблем навчально-виховного процесу. На її засіданнях після закінчення кожного навчального семестру керівники класних колективів звітують про стан навчально-виховної роботи у класі, висвітлюють проблеми, які у зв'язку з цим виникають. Особливо велике значення мають засідання педагогічної ради, які проводяться на початку та в кінці навчального року, на яких розглядаються перспективні завдання роботи школи та підводяться її підсумки.Важливу роль в управлінні загальноосвітнім навчальним закладом відіграють органи громадського самоврядування: учнівські, батьківські, вчительські. Такими самоврядувальними органами учнів є учнівські комітети (учкоми), учнівські парламенти, ради командирів.

 

47.Передовий педагогічний досвід- творче, активне засвоєння і реалізація вчителем у практичній діяльності засобів і принципів педагогіки з урахуванням актуальних проблем і конкретних умов, особливостей дітей, учнівського колективу й особи вчителя.Характерною особливістю передового педагогічного досвіду є його спрямування на розв'язання актуальних проблем навчально-виховного процесу школи. На сучасному етапі такими проблемами є використання комп'ютерної техніки у навчальному процесі, формування правової культури, підприємливості молодої людини та ін. Передовому педагогічному досвіду властива новизна, яка виокремлює його з контексту позитивної діяльності педагогів. Досвід можна вважати передовим тільки за умови, що він забезпечує високі результати навчально-виховної діяльності вчителя, які мають бути не випадковими, а наслідком застосування продуманої системи навчання й виховання.Важливим його показником є стабільність. Це означає, що результативність навчання і виховання має бути перевірена часом. Перспективність передового педагогічного досвіду передбачає, що він "працює" й у практичній діяльності інших педагогів, його можна поширювати, втілювати в життя.З огляду на особливості діяльності педагога, передовий досвід може бути новаторським або зразковим. Новаторському педагогічному досвіду властиві оригінальність, новизна. Досвід педагога-новатора, що має експериментальний характер, називають дослідницьким. Якщо йдеться про вдосконалення форм, методів, засобів навчання і виховання на основі творчого їх використання, то такий досвід є раціоналізаторством. Зразковий педагогічний досвід - це сумлінна діяльність учителя, який уміло використовує досягнення педагогічної науки, методичні рекомендації вчених, методистів, досвід інших педагогів, і на цій основі його навчально-виховна робота є зразком для інших.

48.-

49. Необхідність політехнічноїосвіти школярів зумовлена дією двох чинників, а саме: необхідністю ознайомлення молоді з виробництвом як важливим боком навколишнього світу, а також із дією закону зміни праці, що постійно ставить значну кількість працівників перед пробле­мою опанування новою професією внаслідок об´єктивної зміни у струк­турі виробництва. Усяка рухливість трудових функцій сучасного пра­цівника пов´язана не тільки з переходом до іншого виду праці, а й по­стійною зміною умов діяльності на кожному робочому місці.Теоретики політехнічноїосвіти дійшли висновку, що метою політехнічного навчання є розвиток тих боків осо­бистості, завдяки яким вона включається у процес виробництва, тоб­то, метою політехнічного навчання є формування рухливості функцій у праці, що змінюється за змістом, і всебічний їх розвиток. Предметом політехнічного навчання є загальні принципи всіх процесів виробниц­тва. Узявши ці міркування за основу, сформулюємо цілі навчання пол­ітехнічної групи так: - забезпечення учнів знаннями основ сучасного виробництва, про­відних напрямів науково-технічного прогресу. - уміння застосовувати знання для розв´язання практично- і техн­ічно-важливих завдань; - бачення дії цих законів науки у техніці, у виробництві; - підготовка учнів до обрання однієї з технічних професій; - розвиток винахідницьких та конструкторських умінь.

 

50.З 1956 р. В. Шаталовпроводив експериментальну роботу з учнями. Створив авторську освітню модель, що дістала назву методики інтенсивного навчання Шаталова.ідкриттям В. Шаталова в педагогіці стали опорні сигнали (експериментував у межах державних навчальних програм). Це короткий конспект до кожного уроку із символами, знаками, ключовими словами, цифрами, що дає змогу вивчати тему цілісно, до того ж із значним випередженням.Система роботи над новим матеріалом за методикою В. Шаталова передбачала сім етапів, а саме:- розгорнуте образно-емоційне пояснення вчителем добраних для уроку параграфів;- стислий виклад навчального матеріалу (прийоми: розповідь, пояснення) за опорним плакатом (збільшена копія аркуша з опорними сигналами), озвучення, розшифровка закодованого за допомогою різноманітних символів основних понять і логічних взаємозв´язків між ними;- вивчення опорних сигналів, що отримують усі учні і вклеюють їх у свої альбоми;- робота з підручником та аркушем з опорними сигналами в домашніх умовах. Психологічно така організація роботи означає формування вчителем прийомів смислової переробки тексту, використання учнями опорних сигналів як ефективних засобів організації своєї навчальної діяльності, прийомів мнемотехніки, розвиток у школярів загальних методів культури розумової праці;- письмове відтворення опорних сигналів на наступному уроці (метод вправи);- відповіді за опорними сигналами (письмові та усні: тихі, магнітофонні, за листами взаємоконтролю тощо). Вчитель використовує такі методи, як розповідь, бесіда, вправа;- постійне повторення й поглиблення раніше вивченого матеріалу за допомогою розповіді, бесіди, вправ. Слід зауважити, що організація взаємодопомоги - «педагогічний десант» - повинна здійснюватися не лише між однокласниками, а й учнями старших і молодших класів.Важливою формою первинного повторення у В. Шаталова були «Уроки взаємоконтролю». Ця робота проводилася за аркушами взаємоконтролю (аркуші з питаннями з усіх вивчених розділів). Готуючись до відповідей, учні багаторазово контролювали один одного. Перед початком уроку учні брали на столі вчителя прапорці-сигнали готовності та виставляли їх на своїх столиках. Перед кожним учнем лежав аркуш паперу з прізвищем та ім´ям. Учитель називав прізвище і пропонував учневі відповісти на перше питання. Ця відповідь супроводжувалася записом на дошці, тому учень готував до відповіді необхідні записи. Іншому учневі педагог пропонував наступне питання. У той час, коли двоє учнів виходило до дошки, третій відповідав з місця. Кожний наступний учень мав знати, на яке питання відповідатиме. Дозволялося розширювати межі кожного питання. Додаткові питання мали бути тісно пов´язані з основними питаннями аркуша. Після кожної відповіді вчитель оголошував оцінку, і учень виставляв її в аркуш, що лежав перед ним. Завершивши опитування, вчитель збирав аркуші й оголошував усі оцінки. Одну узагальнюючу він виставляв в аркуші відкритого обліку знань. Якщо учень не відповідав на одне із питань, то більше ніж «3» він не отримував. За відсутності двох відповідей з парти учня знімався прапорець і опитування припинялося. Після закінчення опитування розпочинався дру- гий цикл опитування за тими самими питаннями. У ньому брали участь лише учні, які впоралися з питаннями першого циклу. Школярі здавали вчителеві свої аркуші і за сукупністю всіх оцінок отримували одну. Відмінні оцінки записувалися у відомості відкритого обліку знань чорнилом, хороші та посередні - олівцем: кожний учень мав право на повторну відповідь за цим же аркушем (під час опитування другої групи чи в позаурочний час у будь-який день). Це було проявом принципу відкритих перспектив та можливостей.

51.Таксономія Блума.До цілей першої, когнітивної групи входять такі, які передбачають запам´ятовування і відтворення вивченого матеріалу, а також розв´я­зання проблем, у ході яких необхідно переосмислити наявні знання, будувати їх нові об´єднання, структури, створювати нові знання. Цілі цієї групи в основному представлені у навчальних програмах, підруч­никах та посібниках, у повсякденній шкільній практиці. Другу групу цілей (афективна, емоційно-ціннісна сфера) станов­лять цілі формування емоційно-особистісного ставлення до навколиш­нього світу. Вони виражаються через сприймання, інтерес, нахили, здібності, переживання почуттів, формування відношення, його осмис­лення і вияв у діяльності.Цілі навчання психомоторної сфери становлять третю групу. Вони включають ті чи інші види моторної (рухливої) маніпулятивної діяль­ності нервово-м´язової координації. Це навички письма, мовні навич­ки, фізичні та трудові навички.Використання чіткої, впорядкованої системи цілей навчання, на думку Б. Блума, дуже важливе для побудови навчального процесу у зв’язку з тим, що, по-перше, знаючи цілі навчання, учитель впорядко­вує їх, визначає першочергові, базові, порядок і перспективу подаль­шої роботи; по-друге, знання вчителем конкретних цілей дає мож­ливість пояснити учням орієнтири в їх спільній роботі; по-третє, чітке формулювання цілей, які виражені через результати діяльності, піддається надійній і об´єктивній оцінці.Елементи таксономії Блума. Цілі навчання у когнітивній сфері мо­жуть бути виражені через такі елементи засвоєння (їх ще називають еле­ментами таксономії Блума): знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез і оцінка.1. Знання. Ця категорія означає запам´ятовування та відтворення матеріалу, який вивчається. Йдеться про запам´ятовування і відтворен­ня термінів, конкретних фактів, методів і процедур, основних понять, правил, принципів, цілісних теорій.2. Розуміння. Показником розуміння значення вивченого може бути здатність людини встановлювати зв´язок одного матеріалу з іншим, перетворювати його із одної форми вираження в іншу, пе­реводити його з однієї "мови" на іншу (наприклад, зі словесної у гра­фічну, математичну і навпаки). Як показник розуміння може також бути інтерпретація матеріалу учнем (пояснення, короткий виклад), прогнозування майбутніх наслідків, що випливають із наявних да­них.3. Застосування. Цей елемент засвоєння означає уміння використовувати вивчений матеріал у конкретних умовах і нових ситуаціях. Сюди входить застосування правил, методів, уміння розбивати матер­іал на складові понять, законів, принципів, теорій.4. Аналіз. До цієї категорії належить виділення частин цілого, вияв­лення взаємозв´язку між ними, осмислення принципів організації ціло­го. Навчальні результати характеризуються осмисленням не тільки змісту навчального матеріалу, а і його внутрішньої структури. Учень, який добре оволодів цією категорією навчальних цілей, ба­чить помилки й огріхи в логіці міркувань, бачить різницю між фактами і наслідками, оцінює значимість даних. 5. Синтез. Ця категорія означає вміння комбінувати елементи, щоб одержати ціле з новою системною властивістю. Таким новим продук­том може бути повідомлення, план дій, нова схема тощо. 6. Оцінка. Як категорія навчальних цілей, вона означає вміння оцінювати значення того чи іншого матеріалу для конкретної мети. Суд­ження і умовиводи учня мають засновуватися на чітких критеріях. Учень оцінює логіку побудови матеріалу у вигляді письмового тексту, оцінює відповідність висновків уже даним і т.д.

 

52.форми виховної роботи доцільно розглядати як системне утворення, в якому системотворчим чинникам виступає заздалегідь поставлена виховна ціль, а як складові компоненти - методи, засоби, зміст, що взаємодіючи, породжують ту емерджентну (системну) властивість, яка, виражаючи результативність конкретного виховного закладу, засвідчує педагогічну майстерність його організаторів.Розрізняють ці форми за такими критеріями: а) кількістю учасників; б) місцем проведення; в) складністю організації; г) цільовою спрямованістю; д) за засобами виразності.За кількістю учасників їх поділяють на індивідуальні, мікрогрупові, групові (колективні), масові.За місцем проведення - на класні, позакласні, позашкільні.За складністю організації - на прості та комплексні.За цільовою спрямованістю - на інформаційні, традиційні, народні форми дозвілля, сучасні форми культурно-дозвільної діяльності, специфічні форми сфери туризму, специфічні форми сфери спорту.За засобами виразності - на вербальні, наочні, художньо-видовищні.Кількісний критерій вносить суттєві зміни у зміст, структуру та функції виховних форм.Індивідуальні форми виховання.Забезпечують особистісно-орієнтований підхід у вихованні, націлюють виховну діяльність виховника на роботу з учнем як унікальною складно організованою нестабільною системою, корегуючі впливи на розвиток якої можна здійснювати лише на основі глибокого вивчення закономірностей її розвитку. До індивідуальних форм виховної роботи відносять: бесіду, релаксопедичний сеанс, презентацію індивідуальної творчої роботи, підготовку до олімпіадних змагань і різноманітних конкурсів, позакласне читання, колекціонування, різноманітні заняття сфери індивідуальних інтересів.

 

53.Етнопедагогіка,народна педагогіка."це та педаг.яку ств.народ"Це галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду народу, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання та навчання"1. На основі масиву знань певної етнічної спільноти про виховання молодого покоління виникла етнопедагогіка.Етнопедагогіка як галузь педагогічної науки досліджує такі проблеми:• своєрідність мети, завдань, методів, прийомів і засобів виховання, які є характерними для конкретного етносу;• порівняльне (компаративне) вивчення специфіки навчання та виховання у представників різних національностей;• особливості впливу національної психологи, менталітету на процес виховання тих чи інших етнічних груп;• урахування закономірностей процесу виховання представників певних етнічних груп та особливостей їхнього розвитку.У структурі етнопедагогіки виділяють такі основні компоненти:1. Народне дитинознавство, сутністю якого є вивчення дитини: особливостей її фізичного, психічного й соціального розвитку.2. Народна дидактика — розкриває зміст народних повчань, напучувань, настанов, роз'яснень; допомагає дитині, молодій людині пізнати світ, природу, довкілля, зокрема соціальне середовище, надбання свого народу.3. Педагогічна деонтологія (грец. deontos — необхідне, потрібне) — вивчає обов'язковість дотримання та виконання встановлених правил поведінки, які вироблені певним народом, соціальною спільнотою, членом якої є дитина, доросла людина.4. Родинна педагогіка має за мету надати допомогу батькам у вихованні дітей. 5. В останні роки набув актуальності ще один важливий пласт народної мудрості в царині виховання — козацька педагогіка.Козацька педагогіка — це втілення ідей української національної педагогіки в рамках конкретного історичного періоду специфічної діяльності українського козацтва.

 

54.чеський мислитель Ян-Амос Коменський (1592-1670)запровадив вікову періодизацію розвитку дітей і відповідну їй систему шкільної освіти, а також її зміст. Періодизація розвитку дітей охоплює дитинство, отроцтво, юність, змужніння. Кожний із цих періодів триває 6 років.У дитинстві (від народження до 6 років) дітей виховують удома, під наглядом матері. У цей час необхідно розвивати їхнє мовлення, збагачувати запас уявлень про навколишнє життя.Підлітки (від 6 до 12 років) навчаються у початкових школах, де опановують читання рідною мовою, письмо, арифметику з елементами геометрії, основи природознавства, географію, історію, співи, ручну працю, закон Божий. Юнаки (від 12 до 18 років) навчаються у загальноосвітній середній школі (гімназії), де вивчають "сім вільних мистецтв": фізику, географію, історію, хронологію, етику, релігію, а також рідну, латинську та одну з нових мов. Люди змужнілого віку (від 18 до 24 років) навчаються у вищих навчальних закладах (академія, університет) у великих містах країни. В університетах на богословському, юридичному і медичному факультетах готують студентів до майбутньої наукової діяльності.Цілком справедливо Я.-А. Коменського вважають батьком дидактики, оскільки йому належить вчення про сутність, основні,, принципи і методи навчання, класно-урочну систему. У "Великій дидактиці" він витлумачив сутність і завдання освіти, покликаної служити людині для вдосконалення її розуму, мови і рук, щоб вона могла все потрібне розумно споглядати, охарактеризувати словами і здійснювати дії. Виступав він за енциклопедичність, посильність і доцільність змісту освіти, єдність і наступність шкіл усіх типів, пропонував концентричний спосіб розміщення навчального матеріалу.Багато уваги приділяв він моральному вихованню та шкільній дисципліні, був переконаний, що освіта людини повинна сприяти підвищенню її моральності, формуванню мудрості, помірності, мужності й справедливості - головних моральних якостей гуманної людини. До основних засобів морального виховання відносив приклади порядного життя батьків, учителів, товаришів, вправи, привчання, дисципліну. Особливу увагу звертав на шкільну дисципліну, яку розглядав і як незмінний, обов'язковий для всіх порядок шкільного життя.

 

55.з 80-х рр. XVI ст. з'являються братські школи, засновниками яких були православні церковні братства, які, окрім організації шкіл, будували православні церкви, шпиталі, видавали українські книжки і підручники, їхня просвітницька діяльність була спрямована на боротьбу з вищим католицьким духовенством. Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала заснована Успенським братством у 1586 р. Львівська братська школа. окрім початкової грамоти та хорового співу, вивчали "сім вільних мистецтв". Особлива увага зверталася на предмети тривіуму: граматику, риторику, діалектику. Окрім рідної мови, як правило, вивчали слов'янську, грецьку, латинську та польську мови. Та освіта, яку давали ці середні школи, за своїм рівнем та змістом не поступалася школам подібного рівня Західної Європи. А за організацією навчального процесу і демократизмом управління перевершувала західноєвропейські школи такого рівня. Поряд із дітьми шляхти у школі навчалися й вихідці з селянських сімей. Згідно зі статутом школи вони користувалися однаковими правами. Для сиріт та дітей з інших міст при школах відкривалися гуртожитки (бурси). Сироти повністю утримувалися на кошти братства.У братських школах установлювалася класно-урочна система навчання, навчальний рік розпочинався з 1 вересня, вводилися канікули, екзамени.Досить повну уяву про роботу подібних шкіл створюють статути Львівської і Луцької шкіл, які певним чином ідентичні. Пропуски занять і спізнення суворо осуджувалися. Учитель зобов'язаний був у кожному окремому випадку неявки учня виясняти її причину. Вранці наставник перевіряв виконання учнями як письмових, так і усних домашніх завдань. Після цього розпочиналося вивчення нового навчального матеріалу. У процесі широко використовувалися різні навчальні методи: пояснення, бесіда, диспут, самостійна робота, взаємне навчання. Практикувалося закріплення та повторення вивченого матеріалу. Після обідньої перерви учитель задавав домашнє завдання. Щосуботи повторювалося все пройдене за тиждень.Високі вимоги ставилися до вчителя.Чимало цих шкіл були співзвучними з основними ідеями Я.-А. Коменського.

 

56.Першим навчальним закладом вищого типу на східнослов'янських землях стала Острозька слов'яно-греко-латинська академія (або "тримовний ліцей")у 1576 році.Навчання в академії тривало 12 років. Увесь курс поділявся на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфиму (молодший клас), граматику, синтаксиму, поетику, риторику, філософію й богослов'я. Студенти вивчали слов'янську, церковнослов'янську, українську літератури, грецьку, латинську, польську мови. Оволодівали риторикою та мистецтвом віршування. Окрім цього, у програмі навчання були класичні грецька та римська і частково середньовічна література, історія, географія. Пізніше були введені курси російської, французької, німецької та старослов'янської мов, математики, тригонометрії, фізики, астрономії, архітектури. А ще згодом - домашньої та сільської економіки і медицини. Давалася також художня та музична освіта.Викладачі академії створювали підручники та навчальні посібники, піднімали у своїх працях питання освіти та виховання, протидії полонізації та католицизму. Певним чином це зумовило участь багатьох студентів у визвольних війнах українського народу під проводом Богдана Хмельницького.Упродовж свого існування Києво-Могилянська академія була одним із визначних наукових центрів слов'янського світу та осередком його філософської думки. У 1817 р. академія була закрита, а на її базі відкрилася Київська духовна семінарія. Лише через 175 років, у вересні 1992 р. вона була відкрита знову. В Острозькій слов'яно-греко-латинській академії вивчали слов'янську, грецьку, латинську та польську мови. Програма передбачала також вивчення, окрім "семи вільних мистецтв", ще й вищих студій - філософії та богослов'я, хоч окремого класу богослов'я не було.Острозька школа-академія мала високий рівень викладання Очолив її шляхтич із Поділля, письменник Герасим Смотрицький.За 60 років існування Острозької школи-академії здобуло підвищену освіту близько 500 осіб. Серед них - гетьман П.Конашевич-Сагайдачний, який пізніше став одним із найвідоміших опікунів Київської братської школи - родоначальниці славетної Київської академії, оскільки з усім своїм військом записався до Київського Богоявленського братства, а, помираючи, у 1622 році більшість своїх коштів заповів цій школі.Після смерті князя К.Острозького почався поступовий занепад Острозької школи-академії.

 

57.Григорій Савович Сковорода (1722-1794), видатний український філософ, просвітитель-гуманіст, письменник.У центр уваги педагога Г.С.Сковорода ставив розумовий розвиток людини, який необхідний для пізнання навколишнього світу і самого себе в ньому. До такого висновку мислитель прийшов на основі власного життя, яке було присвячене пошуку сенсу людського буття.він вваж. : Метою людського життя є "досягнення вищих доброчинностей, і в цьому досягненні людина "не повинна ставити собі ніяких меж".Праця - основа суспільного життя. У ній людина найповніше само-реалізується, морально самовдосконалюється. Обов'язки батьків: породити дітей, потурбуватися про їхнє здоров'я, навчити вдячності, оскільки останнє - основа морального виховання. Виховувати дитину потрібно на основі принципу "еродності" (природо відповідності), тобто навчати тому, для чого вона народжена, відповідно до її натури, що дозволило б організувати життя "за внутрішнім блаженним духом". Важливе значення у вихованні підростаючої людини має також принцип народності, який може обмежуватися навчанням дітей рідною мовою.Істинність життя - не у складності, а в "простоті". Через це "ми повинні дякувати Богу, що він створив світ так, що все просте - правда, а все складне - неправда"."У істини проста мова", - любив говорити Григорій Сковорода. І він шукав цю мову у спілкуванні з простим народом у мандрівках, під час проведення просвітницьких уроків серед селянського люду, у бесідах із вихованцями.

 

58.Однією із перших спроб уніфікації системи освіти на всіх землях Російської імперії було затвердження " Статуту народних училищ в Російській імперії" (1786), який передбачав відкриття у губернських містах 4-класних народних училищ з 5-річним терміном навчання, а в повітових містах 2-класних. Навчання в них оголошувалося безстановим і безплатним. Однак широкі маси сільського населення воно залишало поза освітою.Занепадала і вища школа.З метою викорінення української мови із сфери освіти у 1863 р. міністр внутрішніх справ П.Валуев підписав циркуляр, згідно з яким заборонялося видання українською мовою будь-якої літератури, окрім художньої. А в 1876 р. Ємським актом остаточно заборонялося українське слово, навіть на виставах та концертах, не говорячи вже про школу.Однак упродовж XIX ст. система освіти в Україні, хоч і на русифікаторській основі, поступово прогресує. Так, у 1805 р. у Харкові відкривається перший в Україні університет, у 1834 р. - Київський. З'являються перші гімназії у Харкові, Катеринославі, Полтаві, Новгород-Сіверському, Чернігові, Херсоні. Засновуються інститути шляхетній дівчат в Одесі, Полтаві та Харкові. У 1805 р. відкриває свої двері гімназія у Кременці, реорганізована згодом у ліцей. У 1812 р. - гімназія вищих наук у Ніжині. У 1817 р. в Одесі - Рішельєвський ліцей. У 30-40-і рр., окрім шкіл Міністерства освіти, відкрилися школи та училища інших відомств: школа торгового мореплавства в Херсоні, школа виноградарства в Криму, школи садівництва в Полтаві, Катеринославі та інших містах. У юнці 50-х рр. XIX ст. виникають відомі недільні школи - новий тип шкіл для підлітків та дорослих, У них молода українська інтелігенція намагалася нести в народ освіту українською мовою. Але в 1862 р. розпорядженням Міністерства освіти ці школи були скасовані.В основі освітньо-виховного ідеалу Шевченка - щира, працьовита, духовно багата людина.Шевченко мріяв про справжню народну школу, в якій би навчалися рідною мовою всі діти без будь-яких обмежень. Великі надії покладав на недільні школи, намагався їм всіляко допомагати (передавав частину коштів, отриманих від реалізації "Кобзаря"). Намагаючись прислужитися справі українського шкільництва, підготував до видання "Буквар Южно-русский", яким започаткував свій план створення дешевих, доступних для всіх дітей шкільних підручників.Куліш-видав укр."Граматику",40 книг для "сільскої бібл."Удосконавлював правопис на основі полтавсько-чигиринського діалекту.Духнович-видав перший буквар "Книжиця читальна"для початківців, підручник з геогр.і іст.,перший підручник в ЗХ.Укр. з педаг."Народна педагогика в пользу учениц и учителей сельських"заснував майже 70 шкіл.

 

59.У другій половиш XIX ст. виникає так звана утраквістична школа - тип двомовної початкової школи, де основні предмети викладалися польською мовою, а решта - українською. На землях Галичини та Буковини діяла загальноімперська система освіти: 1) початкову освіту давали парафіяльні (церковні) школи, згодом тривіальні (народні) та головні початкові; 2) середню - класичні гімназії тв. реальні школи з польською мовою навчання; 3) вищу - Львівський та Чернівецький університети.Результатом протистояння української інтелігенції процесу полонізації в освіті стало відкриття у Львівському університеті кафедри української мови (1851) та кафедри української історії на чолі з М.Грушевським (1898).Основні етапи розв.пед.думки 20 ст.:1)1900-1917-відродж.нац.шкільництва.поширення мережі Просввіта.2)17-19 рр.-ств.Всеукр.вчительської спілки і Укр.академії наук(Вернадський).3)19-30 рр.-"Положення про єдину трудову школу в Урср"--безоплатне навч.хлопців та дівч.віком від 8 р.збер.7 рчна школа.4)30-41 р.-уні*ікація УКр.осв.відповідно до єдиних вимог СРСР.10 р.школа.5)41-45-на окупованих трит.дють 4класні народні школи,"лісові".6)45-49.-роздільне навч.,відкриття дитбуд.,суворовських і нахімовських училищ.7)49-91-поява шкіл-інтернатів,повна сер.освіта.8)91р-становл.і розв.нац с-ми освіти,відкрит.спец.і приватних шкіл. І.Я. Франко (1856-1916) написав понад сотню наукових, художніх та публіцистичних творів, у яких торкнувся проблем педагогіки. У статтях " Освіта народу Галичини ", "Народні школи та їхні потреби ", "Великі діяння пана Бобринського", "Педагогічні невігласи", "Середні школи Галичини ", "Конечність реформи навчання української літератури в наших середніх школах " критикував політику уряду в галузі освіти. Боровся за створення нових шкіл, які, будучи тісно пов'язаними з життям та потребами народу, були спрямовані на всебічний розвиток особистості, опиралися на використання надбань педагогічної науки. Важливим засобом виховання письменник вважав рідне слово, художню літературу, народну творчість.У праці "Чого хоче галицька робітнича громада?" консолідувався з вимогами робітничого руху за громадський характер навчання і виховання, освіту для всіх, відокремлення школи від церкви.Леся Українка (Л.П. Косач-Квітка) (1871-1913) в нарисі "Школа" критикувала умови роботи народних шкіл, які зазвичай знаходилися в тісних брудних приміщеннях, не мали елементарних зручностей для роботи учнів та вчителів, користувалися невдалими підручниками. У низці статей висміювала систему освіти у царській Росії ("Голос однієї російської ув'язненої"). Порівнювала імперську Росію з величезною Бастилією, у якій панує "голод, неосвіченість, злодійство, лицемірство".Велика поетеса наполягала на організації колективних читань для народу. З цією метою навіть склала каталог видань для таких читань. Вважала, що завдання батьків у ході сімейного виховання - формувати в дитини риси гром<

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти