ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розкрити закономірності і принципи виховання

Прийнято вважати, що закономірності виховання - це стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості.

Найважливішими у процесі виховання є такі закономірності:1. Виховання поряд із навчанням, спілкуванням та трудовою діяльністю виконує функцію передачі особистості здобутків культури людства. Вихідний фонд спадково організованих потреб та актів поведінки невеликий, однак нервова система учня має у собі спадково зумовлені великі можливості утворення нових потреб та форм поведінки.

2. Виховання поряд із суспільними обставинами, діяльністю самого вихованця зумовлює індивідуальну історію розвитку учня, в результаті якої формуються його психічні властивості. Отже, безпосередньо і прямолінійно ці властивості не виводяться з успадкованих задатків.

3. У виховному процесі взаємодіє вся сукупність різноманітних чинників, зумовлених соціальним середовищем, у якому розвивається учень. Виховує все: об'єкти, явища природи, створене людиною штучне предметне середовище.

4. Виховний вплив на формування особистості вихованця безпосередньо справляють не всі соціальні умови, а лише ті, з якими дитина чи підліток вступає у контакт.

5. Виховний вплив суспільного середовища змінюється залежно від процесу дозрівання дитини, зростання її фізичних і розумових сил, виникнення нових видів діяльності.

6. Процеси виховання та самовиховання певним чином зумовлені суперечністю між зовнішніми і внутрішніми умовами розвитку особистості, які, будучи протилежними, пов'язані між собою. Зовнішнє, об'єктивне, соціальне засвоюється вихованцем і стає внутрішнім, суб'єктивним, психічним і починає по-новому визначати ставлення особистості до зовнішнього світу.

7. Виховання, як і навчання, сприяє успішному формуванню особистості вихованця лише за умови педагогічно доцільного спрямування дорослими діяльності дитини.

принципи виховання: 1. Цілеспрямованості виховання. 2. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. 3. Системності, систематичності та послідовності у вихованні. 4Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів5. Зв'язку виховання з життям. Оптимізму у вихованні, опори на позитивне у вихованцеві.

11.Обгрунтувати вплив спадковості на розвиток особистості.Під спадковістю прийнято розуміти здатність людського організму під час відтворення потомства передавати йому свої ознаки, тобто сукупність певних задатків, які започатковані не лише безпосередньо батьками, а й пов'язані з глибинними коренями обох родів.

Носіями спадковості є гени). У генотипі - своєрідному генетичному коді - зберігається і передається вся інформація про властивості організму. Генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, стадії його дозрівання, будову нервової системи, динамічність нервових процесів. Успадковані задатки типу нервової системи стають основою для формування певного типу темпераменту: меланхолічного, флегматичного, сангвіністичного, холеричного. Ззовні спадковість спостерігається в успадкуванні рис батьків чи й віддаленіших поколінь: рис обличчя, постаті, рухів, кольору волосся, очей, шкіри. Успадковуються від батьків також такі суто фізичні задатки, як група крові, резус-фактор. Незмінним є генетично запрограмоване поєднання в організмі різних білків. Фізіологи та психологи схиляються до думки, що вродженими в людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їхнього розвитку - задатки. Самі по собі вони ще не зумовлюють відмінних рис особистості, але можуть впливати на вироблення певних навичок, форм поведінки, швидкості вироблення умовних рефлексів. Однак багато вчених схиляються до думки про успадкування інтелектуальних здібностей - основи розвитку розумових і пізнавальних сил. Спадковість, середовище, виховання - три взаємозв'язані чинники розвитку, які покликані діяти гармонійно за умови оптимального їхнього використання.

12.Принципи управління роботою школи.Здійснюються на основі положень Конституції України, Закону України "Про освіту" (1996), Закону України "Про загальну середню освіту (1999), з урахуванням яких розроблені принципи управління цими закладами - основні положення, що випливають із закономірностей управлінської діяльності у школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах. До найголовніших із них належать:

Принцип державотворення. Згідно з ним школа вважається важливою державною інституцією, від характеру функціонування якої залежить майбутнє суспільства і держави. З огляду на це, виховна та освітня діяльність спрямовується на утвердження та зміцнення державності України.

Принцип науковості. Передбачає здійснення управління на основі сучасних досягнень його теорії та практики, врахування під час організації навчально-виховного процесу новітніх досягнень педагогіки та суміжних з нею наук.

Принцип демократизації. Полягає у використанні адміністрацією освітнього закладу під час вирішення важливих питань його життя принципу доповнюваності Нільса Бора. Це означає, що керівники педагогічного колективу, з одного боку, намагаються визначити межі істинності позицій та суджень учнівського і вчительського колективів, а з іншого боку, в міру доцільності враховують їх під час вироблення важливих управлінських рішень.

Принцип гуманізації. Потребує спрямування педагогічного процесу на розвиток вихованців та творче самовираження педагогів відповідно до внутрішньо закладених їхніх потенціалів, що зумовлює конгруентний характер взаємостосунків за схемами педагог - учень, адміністрація - педагог, педагог - педагог.

Принцип перспективи. Спрямовує діяльність педагогічного колективу на досягнення близьких, середніх і далеких перспектив.

Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Згідно з ним повнота відповідальності за навчально-виховний процес покладена на директора загальноосвітнього закладу. Однак найповніше реалізується вона в умовах демократичного стилю управління.

Принцип системності. Передбачає розуміння системного характеру об'єктів управління, системна властивість яких не зводиться до суми властивостей складників.

13.Вплив середовища на розвиток і формування особистості

Окрім спадковості, важливими взаємозв'язаними чинниками розвитку та формування особистості є середовищеСередовищем вважають все, що оточує людину впродовж її життя: природні чинники (клімат, природні умови та ресурси); сім я, близьке оточення; соціальні умови існування), або комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток). У середовищі людина соціалізується, тобто засвоює необхідний для життя у суспільстві соціальний досвід, цінності, норми та настанови, залучається до системи соціальних зв'язків. Проблеми соціалізації особистості вивчає соціальна педагогіка. Вона визначає чотири групи основних чинників соціалізації: 1) мікрочинники (сім я, сусідство і мікросоціум, групи ровесників, різноманітні виховні організації); 2) мезочинники (регіон країни, села, селища, міста, засоби масової комунікації, субкультури); 3) макрочинники (країна, етнос, суспільство, держава); 4) мегачинники (космос, планета, людство). У різні вікові періоди ці чинники з різною інтенсивністю впливають на соціалізацію, а відтак на розвиток і формування особистості. У вітчизняній психології розроблена система поглядів, згідно з якими психічний розвиток дитини із самого початку опосередковується, організовується і спрямовується вихованням та навчанням, які можна вважати важливою формою психічного розвитку учня. Ще Л.С.Виготський, стверджуючи, що педагогіка повинна орієнтуватися на завтрашній день дитячого розвитку, увів до наукового обігу спеціальне поняття - 1Тзона найближчого розвитку". У ній на кожному етапі свого розвитку дитина отримує можливість розв'язувати під керівництвом дорослих або з розвинутими дітьми певну низку проблем, які пізніше розв'язуватиме самостійно завдяки тому, що здатність до цього виникла внаслідок спільних дій у цій "зоні найближчого розвитку".

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти