ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Модальність. Різновиди модальності.

Модальність тексту – є обов'язковою у художньому творі. Поза нею текст як комунікативний елемент – не існує. “Модальність тексту починається ще до його створення: з першого акту авторського вибору – теми і проблеми твору” (А.П.Загнітко).

Підхід до тексту як до цілісного комунікативного утворення, що відрізняється структурно-семантичною, композиційно-стилістичною та функціональною єдністю і характеризується певним набором категорійних ознак, що прийнято називати категоріями тексту, дозволяє постулювати існування і функціонування такої текстової категорії, як модальність.

Модальність як не-нейтральне ставлення позначає широке коло явищ, неоднорідних за своєю семантикою, граматичними властивостями та синтаксичною оформленістю. Образно кажучи, модальність у художньому тексті—це все (вона "пронизує весь текст", кожна деталь художнього твору овіяна відчуттям та світосприйняттям автора-митця-оповідача.

Текст подібно реченню має два види модальності: об'єктивну (онтологічну), яка відображає об'єктивні зв'язки ситуації, що описується, з позиції їх реальності, можливості та необхідності, та суб'єктивну, що виступає виразником авторського ставлення до описуваних подій та фактів дійсності. У випадку суб'єктивної модальності мовні факти ії вираження пов'язані між собою як значеннєвим зв'язком—виразом авторського модально-ціннісного ставлення (загальною ознакою модальних об'єктів, як зазначалося, виступає "точка зору"), так і формально-функціональним зв'язком, що вкладається в рамки оцінно-модальної структури, яка передбачає суб'єкт (з позиції якого дається оцінка), об'єкт (що оцінюється), власне оцінний елемент та точку відліку (що включає шкалу оцінок та оцінні стереотипи). До речі, І.М.Колєгаєва, визначає "образ автора" як "текстову категорію", сама відзначає, що вона не має "матеріальної репрезентації, сконцентрованої на якійсь конкретній ділянці тексту" .

Суб'єктивна модальність належить до концептуальних (змістовних) категорій, які, на відміну від категорій структурних здійснюють зв'язок між текстом та об'єктивною дійсністю, відображеною в тексті, а отже, мають вихід у позатекстову реальність. Вищесказане викликає необхідність виокремлення в нашому дослідженні трьох вимірів модальності: текстового, підтекстового та позатекстового. Дослідження такої категорії, як текстова суб'єктивна модальність має поєднувати лінгвістичний та літературознавчий підходи, їх методи та прийоми "тісно взаємодіють у визначенні текстової модальності", оскільки літературні джерела, деякі факти біографії письменника, його листи та щоденники іноді дають широку можливість визначення авторського ставлення до світу, що зображується.

Таким чином, модальність художнього тексту має виявитися комплексною, синтетичною, багатоаспектною категорією, тісно пов'язаною з іншими текстовими категоріями, залучаючи їх до сфери впливу свого ФСП. Оскільки модальність художнього тексту постає цілісною системою художньо-зображальних засобів, що віддзеркалюють особистість митця (і його світогляду) у мові його творів, можна передбачати наявність тісного й нерозривного зв'язку категорії суб'єктивної авторської модальності з основною категорією стилістики—індивідуально-художнім стилем. Категорія текстової модальності як вираження ставлення суб'єкта до дійсності тісно корелює з багатоаспектною "індивідуальною картиною світу", яка разом з поняттям "авторського стилю", кожний зі свого боку—змістовного і формального—виражає індивідуальність того, хто пише. При розумінні тексту як загальносеміотичної категорії текст і стиль співвідносяться передусім як характеристики мовної діяльності. Якщо стиль—значуща властивість людської діяльності в цілому (і мовної зокрема), то текст виступає одночасно як "відбиток" процесу мовної діяльності, як її результат і як "інструмент", як основний засіб досягнення певної прагматичної мети, але одночасно й як виразник авторського "я".

Модальність як граматична категорія, виражає відношення змісту висловленого до дійсності та оцінку цього відношення з боку того, хто говорить або пише. Модальність втілюється різними граматичними засобами: модальні дієслова, категорії способу, час й особи дієслова, вставні слова і словосполучення. Текстову модальність формують особливості композиції, парцеляція, інтонація, графічні виділення автора та ін. В реченні, де модальність є необхідною структурною ознакою, розрізняють модальність гіпотетичну (представлення змісту висловлення як припущення), дієслівну (виражену дієсловом), реальну (зміст представленого відповідає дійсності), ірреальну (представлення змісту висловленого як неможливого, нездійсненного), заперечну (представлення змісту висловлення як невідповідного дійсності).

Модальність тексту як категорію дослідження цілого тексту ввів й обгрунтував російський вчений І.Гальперін. Суб'єктивно-оцінну модальність він поділяє на фразову і текстову. Остання, на відміну від фразової, виражається не тільки граматичними чи лексичними засобами. Текстова модальність реалізується також «в характеристиці героїв, у своєрідному розподілі предикативних та релятивних відрізків висловлювання, в сентенціях, умовиводах, актуалізації окремих частин тексту...». Суб'єктивно-оцінне ставлення до предмета висловлювання в більшості типів текстів не розкриває сутності явища, а лише відповідно забарвлює його і дає уявлення про світовідчуття автора висловлювання.

Правильне визначення з перших абзаців оцінного ставлення суб'єкта мовлення (письменника) до висловленого забезпечить адекватне сприйняття всього подальшого викладу.

Так, Крупа М. проаналізувала перший абзац новели О.Кобилянської «Думи старого». Він оформлений одним словом-звертанням Дітоньки!, у якому чітко виявляється любовно-турботливе ставлення автора до тих, кому він адресує своє слово. Таке ставлення виражається пестливо-лагідними лексико-граматичними та композиційними показниками: суфіксом -оньк-, кличним відміком та окличною ітонацією; парцеляцією абзацу, що виступає зачином новели. Повторюваний у новелі чотири рази, цей абзац-звертання утримує в читацькій увазі образ адресата, а також любовно-щирий тон розмови батька зі свої дітьми та онуками. З іншого боку, він відтворює психічний стан мовця батька—його схвильованість (з погляду психолоії мовлення повтори свідчать про схвильованість суб'єкта мовлення).

Важливу роль у композиції новели відіграє абзац. Розпад ії на три частини — три звертання батька до своїх трьох дітей, що зосталися живими, — позначається абзацами-звертаннями: Сину мій первородний! – до найстаршого сина; Доню моя! – до середульшої донки; Голубе мій білий! – до наймолодшого. Кожен із абзаців-звертань надає відповідної суб'єктивно-оцінної модальності тим мікропосланням: першому — урочисто-трагічної, другому — спокійно-виваженої, третьому — труботливо-ніжної.

Цікаво простежити, як саме звертання, виражене словом сину! із постійним означенням мій, змінює тональність розмови батька із сином. У звертанні Сину мій первородний! ім'я сина не вимовлене батьком, але означення при ньому первородний, вжите один раз на початку мікропослання, показує читачеві цілу гаму почуттів автора-батька: великі надії, очевидно, покладали родичі на свого первістка. Вжите в тексті у біблійному значенні—«перший син подружжя, у якого, за традиціями, було найбільше прав, можливостей і обов'язків», це слово через фразову модальність накреслює і підсилює трагіко-розпачливу модальність мікротексту, відіграє важливе значення у формуванні модальності цілого тексту.

Вжите на початку мікротексту, звертання із означенням первородний створює гордо-обнадійливий тон. Він підсилюється і розвивається через ретро-розповіді батька про виховання дітей, випадок, коли, малим, син ледве не загинув під кінськими копитами. Інтонаційний злам починається із однослівного звертання сину!, після якого гордо-обнадійлива тональність душевної розмови батька із сином набуває розпачливо-обурливих тонів. За розпачливим, що повторються сім разів, О.Кобилянська подає речення, повністю розкриває психічний стан батька і –відповідно –ставлення самого автора до зображеного: Я скричав би з того болю вголос, що по всій нашій спільній боротьбі, по всіх надіях—от що з тебе сталося!

Загальна текстова модальність—ніжно-щира турбота люблячого батька про духовне життя і зростання дітей та онуків, прагнення передати їм філософськи осмислений досвід свого життя. Словом—батьківська любов і турбота пронизує всі мікрочастини тексту, ії засвідчують усі мовнокомпозиційні засоби. У цьому плані показовим є перший і останній абзаци новели. Перший—Дітоньки!; останній—Молюся за вас... Творячи обрамлення всього художнього тексту, вони вибудовують стабільність модальності цілого тексту: батьківська любов понад усе.

Нульова модальність характерна для художніх текстів, виконаних у формі протокольного опису змістово-фактуального матеріалу. У таких текстах відчутне максимальне відсторонення автора, а виклад—підкреслено об'єктивний. Як правило, у модальному ключі виконуються переважно історічні художні полотна, в яких просторова (оптична) точка зору автора має максимально віддалену відстань. Наприклад, романи С.Скляренка «Володимир» (1-2 абзаци), Р.Іваничука «Журавлиний крик» (пролог), трилогію М.Старицького «Богдан Хмельницький» та ін.

Модальність у тексті може бути величиною сталою (як в оповіданнях Лесі Українки «Жаль», О.Забужко «Сестро, сестро»), або перемінною (як у лірико-філософській новелі «Думи старого» О.Кобилянської) відкрито заявленою у першому реченні (Такий, гей ясінь, високий та кучерявий (Марко Чоремшина «Парубоцька справа») чи глибоко прихованою (як у повісті Ю.Опільського «Іду на вас»). Проте у випадку перемінної модальності домінанта авторського ставлення до зображуваного письменником існує. Вона, очевидно, зумовлена естетичним кредо митця, специфікою його світобачення, тобто образом автора. В такому випадку можна говорити про авторську модальність оповіді окремого письменника, як це робить С.Єрмоленко у статті про Гр.Тютюнника.

 

 

Виклад та способи викладу.

Виклад – письмова чи усна розповідь про щось; стиль, манера розповіді, опису.

Далі див. Мацько ст.176

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти