ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Мистецтво доби Відродження в Італії

Флорентійський живопис другої половини XV ст.

Три основні тенденції розвитку: 1) реалістична з яскравим побутовим елементом; 2) придворно-аристократична; 3) зародження нових рис, притаманних мистецтву Високого Відродження.

Доменіко Гірландайо(Ghirlandaio, Domenico Bigordi, detto; Доменіко ді Томмазо Бігорді; 1449 – 1494)– центральна постать серед живописців першої лінії, продовжувач традицій Філіппо Ліпі та Беноццо Гоццолі. Майстерня Гірландайо – головний центр монументального живопису Флоренції. Творчість Гірландайо як синтез, як упорядкування художнього досвіду і технічних досягнень мистецтва кватроченто. Проблема визначення інших майстрів, які брали участь у розписах разом з Гірландайо. Погляд Вентурі на цю проблему. Характерні риси художнього стилю Доменіко Гірландайо. Фреска “Призивання апостолів Петра і Андрія” (1481 – 1482. Рим. Домашня каплиця папи Сікста IV). Зображення біблійного сюжету як побутової сцени з сучасного художнику життя. Портретні зображення в названій композиції членів флорентійської колонії в Римі. Основні фрескові цикли Доменіко Гірландайо: 1475 р. – розписи каплиці Фіни собору Сан Джіміньяно; 1480 р. – фрески в церкві Оньїсанті у Флоренції; 1486 – 1490 рр. – фрески хору церкви Санта Марія Новелла у Флоренції. Яскраве відтворення в релігійних сюжетах сучасного життя Флоренції.

Сандро Боттічеллі (Botticelli, Alessandro di Mariano Filipepi; 1444/5 – 1510). Соціально-політичне та культурне життя Флоренції часів Лоренцо Медічі Блискучого та Джіроламо Савонароли. Близькість художника до кола родини Медічі. Вплив мистецтва Антоніо Поллайоло і Андреа Верроккйо в становленні художника. Майстерня Сандро Боттічеллі. Характерні особливості стилю Сандро Боттічеллі. Ранній період творчості художника. Картина “Алегорія Сили” (1470; Флоренція, галерея Уффіці). Серія картин 1460 – 1470 рр. на сюжет Мадонни з немовлям. Картина “Поклоніння волхвів” (бл. 1475/6; Флоренція, галерея Уффіці) – свобода розміщення постатей у просторі, філігранне завершення кожної деталі, виразність гнучкої лінії малюнка. Зображення в картинах на біблійні та міфологічні сюжети конкретних історичних осіб – сучасників художника. Антична тематика в творчості Боттічеллі. Картини “Весна” (бл. 1478; Флоренція, галерея Уффіці), “Венера і Марс” (середина 1480-х рр.; Лондон, Національна галерея), „Народження Венери” (бл. 1483 – 1484; Флоренція, галерея Уффіці). Витончена поезія образу в картині “Мадонна дель Магніфікат” (1482/5; Флоренція, галерея Уффіці). Монументальні розписи в Сікстинській каплиці (1482). Посилення драматичної напруженості в творах Боттічеллі другої половини 1480-х – 1500 рр. “Мадонна зі св. Катериною та Іоанном Хрестителем” (1486), „Благовіщення” (1489/90) – обидві Флоренція, галерея Уффіці, дві картини “Пієта” (1500. Мілан, музей Польді-Пеццолі та Мюнхен, Стара Пінакотека). Зростаюче почуття розчарування в картинах “Покинута” (1490-ті рр.; Рим, колекція Паллавічіні) та “Наклеп” (бл. 1495; Флоренція галерея Уффіці). Глибока душевна криза й хвороблива релігійність в творчості Боттічеллі останнього десятиліття. Оцінка творчості Боттічеллі провідними дослідниками мистецтва Відродження.

13. Мистецтво Середньої Італії. Умбрійська школа.Умбрія – художній центр мистецтва Італії, місце формування мистецтва Рафаеля. Подолання художниками умбрійської школи традиції треченто. Посилення зв‘язків з мистецтвом Флоренції. Роль П’єро делла Франчески в розвитку умбрійського мистецтва. Внесок умбрійських майстрів у розвиток нових принципів композиції – гармонійне співвідношення людських фігур з архітектурним та пейзажним фоном. Відмінності умбрійської і флорентійської шкіл. Витонченість, орнаментально-декоративна й ритмічна виразність – характерні риси умбрійської школи.

Мелоццо да Форлі(Melozzo da Forli; 1438 – 1494)– придворний живописець папи Сікста IV. Вплив на формування індивідуального стилю художника мистецтва його учителя П’єро делла Франчески. Мелоццо да Форлі як один з визначних монументалістів в італійському мистецтві другої половини XV ст.Фреска “Папа Сікст IV засновує Ватиканську бібліотеку” (1477; Ватикан, Пінакотека) – блискучий зразок монументально-декоративного живопису. Фрески купола церкви Санті Апостолі в Римі (не пізніше 1481 р.) – перша спроба досягнення оптичної ілюзії в купольному розпису. Новаторський характер декоративної концепції в розпису стелі Камери дель Тезоро в соборі Санта Каза в Лорето (бл. 1477). Роль досягнень Мелоццо да Форлі в розвитку монументального мистецтва Високого Відродження.

Лука Сіньйореллі(Signorelli, Luca; бл. 1445/50 – 1523) – один з найталановитіших учнів П’єро делла Франчески і його повна протилежність. Прагнення засобами живопису досягти пристрасного драматизму, експресивності, скульптурності в зображенні оголеного тіла – характерні риси індивідуального стилю майстра. Вплив Поллайоло і Верроккйо на формування живописної концепції Сіньйореллі. Картина “Бичування Христа” (бл. 1475 – 1480; Мілан, галерея Брера) та фресковий цикл в Орв’єто (1499 – 1504) як свідчення захоплення художника проблемою зображення оголеної постаті в різних ракурсах. Тондо “Свята родина” (кінець 1490-х рр.; Флоренція, галерея Уффіці) – дисонанс між класичністю загальної концепції і натуралізмом у зображенні окремих деталей. Барокові тенденції в композиції “Різдво Іоанна Хрестителя” (бл. 1500/20; Париж, Лувр).

П’єтро Перуджіно(Perugino, Pietro di Cristoforo Vannucci ditto il; П’єтро Вануччі; бл. 1445/52 – 1523).Врівноваженість композиції, строга симетричність, вільне розташування фігур у композиційному просторі – характерні риси індивідуального стилю майстра. Композиція розпису в Сікстинській каплиці “Передача ключів св. Петру” (1481; Ватикан). Образ Мадонни в творчості Перуджіно. Вплив вишуканого, гармонійного мистецтва художника на творчі шукання раннього Рафаеля. Центральна частина триптиха “Мадонна зі святими” (бл. 1499; Лондон, Національна галерея). Мотив умбрійського пейзажу в вівтарних картинах Перуджіно. Передчуття художнього світогляду Високого Відродження в картинах “Поклоніння Мадонни немовляті” (бл. 1500; Флоренція, галерея Пітті), “Явлення Мадонни св. Бернару” (бл. 1494; Мюнхен, Пінакотека), “Мадонна зі святими” (1493; Флоренція, галерея Уффіці), “Святий Себастьян” (бл. 1494; Париж, Лувр). Прагнення до передачі душевних переживань людини в картині “Оплакування” (1495; Флоренція, галерея Пітті). Робота художника у 1496 – 1500 рр. над фресковим циклом в перуджійській біржі (Камбіо) за програмою латиніста Франческо Матуранціо. Портрет в творчості П‘єтро Перуджіно. Портрети Алессандро Бранчезі (1494), Франческо дель Опере (1494), Біаджо Міланезі (1494), Бальдассаре (1550) – усі галерея Уффіці. Роль Перуджіно як попередника доби Високого Відродження.

Бернардіно Пінтуріккйо (Pinturicchio, Bernardino di Betto ditto il; бл. 1454 – 1513) –один з провідних майстрів умбрійської школи архаїчного спрямування. Вишукана декоративність, витонченість, поетична оповідність – основні риси індивідуального стилю Пінтуріккйо.Особливості фрескового стилю Пінтуріккйо. Робота над циклом розписів апартаментів Борджа на замовлення папи Олександра VI (1493). Програма розписів (уславлення імені та герба Борджа), композиційне розташування окремих сюжетів, декоративне багатство в зображенні сцен. Історія життя гуманіста і дипломата Енея Сільвіо Пікколоміні – тема розписів в бібліотеці Сієнського собору (1503 - 1508). Блискуче відчуття декоративності в архітектурному просторі. Роль пейзажу в композиціях і портретах Пінтуріккйо. „Портрет хлопчика” (1480-ті рр.; Дрезден, Національна галерея). Місце умбрійської школи в італійському мистецтві пізнього кватроченто.

Падуанська школа.

Падуя – один з визначних центрів живопису Північної Італії другої половини XV ст. Роль падуанського університету в утвердженні гуманістичного світогляду. Науковий інтерес до античності, колекціонування пам‘яток античного мистецтва. Вплив флорентійських художників (Паоло Учелло, Андреа дель Кастаньйо, Філіппо Ліппі, Донато Донателло) в формуванні ренесансних ідей в мистецтві падуанської школи.

Андреа Мантенья(Mantegna, Andrea; 1431 – 1506)– центральна постать падуанської школи живопису. Складний характер витоків творчості художника: науковий підхід до вивчення й осмислення пам’яток античного мистецтва, тяжіння до готичної стилізації форми, вплив венеціанської школи на чолі з Якопо Белліні, знайомство з флорентійськими майстрами і зразками нідерландського живопису. Характерні риси яскравого й оригінального стилю мистецтва Мантеньї. Робота над циклом розписів каплиці Оветарі церкви Еремітані в Падуї (1449 – 1457). Гуманістичне уявлення художника про ідеальну особистість. “Портрет кардинала Меццароті” (1459; Берлін-Далем музей). Вплив мистецтва Нідерландів в олтарному триптиху церкви Сан Дзено Маджоре у Вероні (1458 - 1459). Мантуанський період творчості художника. Станкові твори: “Триптих з Уффіці” (1460-ті рр.), “Успіння Марії” (1461; Мадрид, Прадо), “Святий Георгій” (1467; Венеція, галерея Академії) та “Мадонна делле каве” (кінець 1460-х рр.; Флоренція, галерея Уффіці). Розписи Камери дельї Спозі в палаццо Дукале в Мантуї (1468/71 – 1474). Система розташування композицій. Зображення родини Лодовіко Гонзага та сцени зустрічі маркіза Лодовіко Гонзага і кардинала Франческо Гонзага. Новаторський підхід у вирішенні проблеми синтезу архітектури і настінних розписів. на Антична тематика в творчості Мантеньї. Незавершений цикл картин “Тріумф Цезаря” (бл. 1486 – 1494). Пізній період творчості художника. Прагнення глибше зрозуміти дух античного мистецтва. Ренесансна інтерпретація давньоримського мистецтва в картинах “Самсон і Даліла” (1495; Лондон, Національна галерея) та “Парнас” (1497; Париж, Лувр). Графічні твори художника.

Феррарська школа.

Історичні умови розвитку феррарської школи живопису. Запрошення у Феррару близько 1440 року визначних представників “придворного стилю” Антоніо Пізанелло та Якопо Белліні. Сприятливі умови розвитку мистецтва в період правління династії д’Есте. Роль мистецтва П’єро делла Франчески, Андреа Мантеньї та нідерландського художника Рогіра ван дер Вейдена у формування феррарської школи живопису.

Козімо Тура(Tura, Cosmè; 1430 – 1495) –один з “найготичніших” живописців кватроченто. Органічне співіснування в мистецтві Козімо Тури екстатичної емоційності пізньої готики і новаторського мистецтва Донателло і Мантеньї.Характерні особливості індивідуального стилю суворого й мужнього мистецтва Козімо Тури. Робота художника як офіційного придворного живописця феррарських герцогів Борсо та Ерколе д’Есте. Образ Мадонни в картинах Козімо Тури (Венеція, Галерея Академії; Вашингтон, Національна галерея мистецтв; Лондон, Національна галерея). Стулки вівтаря з композицією “Двобій св. Георгія з драконом” (Феррара, музей собору). Антична тема в творчості художника. Картина „Венера” (Лондон, Національна галерея) – приклад впливу на художника придворної естетики. Портрет юнака з родини д’Есте (Нью-Йорк; Метрополітен-музей). Місце Козімо Тури в мистецтві пізнього кватроченто.

Франческо Косса (Cossa, Francesco del; бл. 1436 – 1477/8). Безпосередність і повнота відчуття життя, наївне милування буденними речами, прихильність до оповідності, байдужість до релігійного значення події та її драматичного змісту – характерні риси індивідуального стилю художника.Роботи раннього періоду: “Святий Петро” (після 1458; Мілан, галерея Брера), „Пієта” (бл. 1460; Париж, музей Андре), “Свята Джустіна” (бл. 1460; Флоренція, собор Контіні-Бонакос), “Мадонна” (не пізніше 1469; Вашингтон, Національна галерея). Робота над фресками в палаццо Скіфанойя в Феррарі (1470) на замовлення герцога Борсо д’Есте. Тематика і композиційне розміщення розписів. Сцени з повсякденного життя герцога Борсо д’Есте. Картини сільського життя. Алегоричні композиції, присвячені місяцям року: “Квітень” (Тріумф Венери), „Березень” (Тріумф Мінерви). Вплив досягнень П’єро делла Франчески в композиції „Алегорія осені” – одному з кращих творінь Франческо Косси. Болонський період творчості. Картина “Благовіщення” (1477/8; Дрезден, Національна галерея).

Ерколе деі Роберті(Roberti, Ercole de’; бл. 1450 – 1496) – третій видатний майстер феррарської школи. Робота поруч з вчителем Козімо Тура над циклом фресок в палаццо Скіфанойя в Феррарі. Композиція “Вересень” (1470). Аскетизм образу в картині “Іоанн Хрес-титель” (не пізніше 1480; Берлін-Далем музей). Прагнення художника до класичної італійської художньої традиції в картині “Мадонна з немовлям і святими” (1481; Мілан, галерея Брера) для вівтаря церкви Санта Марія ді Порте.

Венеціанська школа.

Соціально-політичні, економічні та культурні передумови формування і розвитку самобутньої венеціанської школи живопису. Роль “scoule” – братств філантропічного призначення – в культурному житті Венеції. Характерні відмінності венеціанського мистецтва: хронологія розвитку, незначна роль античних традицій, світський характер трактування релігійних сюжетів, панування в живопису стихії кольору. Особливості венеціанського колоризму: тілесність і пластичність зображень досягається не лінією і моделюванням форми, а співвідношенням кольорів.

Особливості розвитку венеціанського живопису в XV ст. Довге утримання традицій візантійського мистецтва і треченто в творчості венеціанських художників. Вплив гуманістичного світогляду в подоланні консервативних традицій. Роль муранської школи на чолі із Джованні д‘Алеманья (Giovanni d’Alemagna; ? - 1450) та Антоніо Віваріні (Vivarini, Antonio; 1415 – 1470) в подоланні візантійської традиції. Картина Антоніо Віваріні “Мадонна з отцями церкви” (бл. 1446; Венеція, галерея Академії).

Карло Крівеллі(Crivelli, Carlo; бл. 1430/5 – 1495/500)– останній визначний представник муранської школи. Своєрідне поєднання в творчості художника візантійської орнаментальності, пристрасної екзальтації й експресивності пізньої готики і нідерландської традиції в зображенні деталей. Вишуканість колориту і витончена лінія малюнку в картині “Мадонна” (бл. 1470; Нью-Йорк, Метрополітен музей). Готичні риси в картинах “Мадонна з немовлям” (бл. 1476; Будапешт, Національний музей), “Марія Магдаліна” (1470-ті рр.; Берлінський музей). Риси нідерландського живопису в картині “Благовіщення” (1486; Лондон, Національна галерея). Безпосередність і радість сприйняття реального буття. Картина “Мадонна зі свічкою” (1492; Мілан, галерея Брера).

Вітторе Карпаччо(Carpaccio, Vittore;1455/6 – 1525/6) –„романтик венеціанського жанру”. Схильність до готичної оповідності, багатопланових композицій. Блискуча майстерність володіння живописною технікою. Природня невимушеність, спокійна споглядальність у зображенні сцен. Фресковий цикл 1490 – 1496 років для Скуола ді Санта Урсула, присвячений житію покровительниці братства – св. Урсули. Відтворення в картинах цього циклу тогочасної Венеції: краєвидів міста, архітектури, побуту, інтер’єрів венеціанських помешкань: “Сон св. Урсули” (1495; Венеція, Академія). Невимушена споглядальність, витонченість живопису, увага до найменших деталей в картинах “Дві куртизанки” (бл. 1510; Венеція, музей Коррер) та “Молодий лицар на тлі краєвиду” (початок XVI ст.; Лугано, збірка Тіссен-Борнеміса).

Антонелло да Мессіна(Antonello da Messina; бл. 1430 – 1479)– один з найталановитіших художників кватроченто. Роль Антонелло да Мессіни в подальшому розвитку венеціанського живопису. Вплив нідерландського і бургундсько-провансальського живопису в творах раннього періоду: “Розп’яття” (бл. 1455; Бухарест, Музей мистецтв), “Святий Ієронім” (бл. 1460), „Христос Спаситель” (1465) – обидві Лондонська національна галерея. Венеціанський період творчості. Вплив мистецтва Андреа Мантеньї та П‘єро делла Франчески на розвиток синтетичного стилю Антонелло да Мессіни. Картини венеціанського періоду “Розп’яття” (1475; Лондонська національна галерея), “Мадонна Аннунціата” (1476; Палермо, Національна галерея Сицилії), “Святий Себастьян” (1476; Дрезденська галерея). Станковий портрет в творчості Антонелло да Мессіни. Поєднання художніх принципів нідерландського реалістичного портрета з італійським гуманістичним ідеалом сильної особистості. Роль мистецтва Антонелло да Мессіни в розвитку венеціанського колоризму.

Джентіле Белліні(Bellini, Gentile; бл. 1429 – 1507). Родина художників Белліні та їхня роль в розвитку венеціанської школи. Джентіле і Джованні Белліні – засновники двох провідних тематичних напрямків венеціанського живопису. Архітектурний “портрет” Венеції та зображення грандіозних багатофігурних сцен в картинах Джентіле Белліні “Процесія з реліквією св. Хреста на майдані св. Марка” (1496; Венеція, Академія) та “Чудесне спасіння реліквії св. Хреста, що впав у канал” (1500; Венеція, Академія).

Джованні Белліні(Bellini, Giovanni, detto Giambellino; 1425/30 – 1516).Влив майстерні художника на розвиток венеціанської школи живопису. Характерні особливості індивідуального стилю художника: поетичність, духовність, вміння передавати внутрішню зосередженість людини, гармонія вишуканого колориту. Застосування Джованні Белліні техніки “чистого” олійного живопису. Посилення ролі пейзажу в композиціях художника. Відтворення реальних мотивів венецінської terra ferma, милування красою оточуючого світу, „зігрітого незримою присутністю Бога” – картини „Святий Франциск” (Нью-Йорк; збірка Фрік), “Преображення” (Неаполь; Національна галерея Каподімонте), “Сакра Конверсіоне” (Флоренція; галерея Уффіці). Тема Мадонни в творчості Джованні Белліні. Поетичність образу, вишуканість колориту в картинах з галереї Академії в Бергамо, галереї Брера в Мілані, Національної галереї в Лондоні, галереї Боргезе в Римі та ін. Джованні Белліні – видатний майстер живописного портрета. Антична тематика: “Бенкет богів” та “Орфей” (обидві – Вашингтон; Національна галерея). Роль живописних досягнень Джованні Белліні в подальшому розвитку венеціанського колоризму.

Мистецтво Німеччини XV ст.

Політичні та соціально-економічні умови розвитку мистецтва. Стійкість середньовічного світогляду. Спроби надати традиційному релігійному змісту нового, наближеного до реального життя, звучання. Повчальний, оповідний характер німецького живопису. Основні центри німецького мистецтва першої половини XV ст. Провідна роль прирейнських та південнонімецьких міст у формуванні нового ренесансного мистецтва. Розвиток книжкової та станкової гравюри.

Конрад Віц(Witz, Konrad; 1400/10 – 1445/47) – послідовний характер реалістичних шукань художника: глибина простору, об’єм, світлотінь. Панорамний пейзаж Баденського озера в картині “Ходіння по водах” (1444; Женева).

Ганс Мульчер(Multscher, Hans;бл. 1400 – бл. 1467)– прагнення до життєвості в зображенні релігійних сюжетів. Пластична виразність образів, їх наближення до народного типажу.“Воскресіння Христа” (1437; Вурцах, стулка вівтаря, Берлінський музей).

Стефан Лохнер(Lochner, Stefan; ? – 1451) – найбільш архаїчний з німецьких живописців першої половини XV ст. Лірична інтерпретація традиційних релігійних сюжетів. Наївна ідилічність трактування теми Мадонни (1440-і рр.; Кельн).

Зміцнення зв’язку з нідерландським мистецтвом у другій половині XV ст. Посилення реалістичних тенденцій.

Мартін Шонгауер(Schongauer, Martin; бл. 1430/5 – 1491) – живописець і графік з Верхнього Рейну. Послідовне використання художником досягнень нідерландських майстрів. „Мадонна в альтанці з трояндами” (1473; Кольмар, церква св. Мартіна) – одна з найвизначніших картин в мистецтві початку німецького Відродження. Наростання жанровості в картині „Святе сімейство” (бл. 1474/80). Прагнення до глибини простору в зображенні пейзажу – “Поклоніння пастухів” (1480).

Міхаель Пахер(Pacher, Michael; бл. 1430/5 – 1498)– південнотірольський живописець, скульптор, різьбяр по дереву. Поєднання загостреного відчуття реальності зі схильністю до фантазії.Композиція “Воскресіння Лазаря” (1481; вівтар св. Вольфганга, Сент Вольфганг).

Художня школа Нюрнберга другої половини XV ст. Відставання нюрнберзьких художників від реалістичних тенденцій, засилля в їх творчості готичних елементів. Ганс Плейденвурф (Pleydenwurff (Pleidenwurff), Hans; ? – 1472): “Розп’яття” (Мюнхен) та портрет графа фон Ловенштейна (Нюрнберг). Міхаель Вольгемут (Wolgemut, Michel (Michael); 1434 – 1519). Ранній період творчості майстра: “Hofer Altar” (1465; Мюнхен, Стара Пінакотека).

Ганс Гольбейн Старший(Holbein, Hans der Ä.; бл. 1465 – 1524) – засновник художньої школи Аугсбурга. Роль Гольбейна Старшого в підготовці нового, наступного етапу німецького живопису. Еволюція стилю художника від ранніх, за багатьма елементами готичних творів до ренесансного вівтаря св. Себастьяна (1516; Мюнхен).

Гравюра.

Мартін Шонгауерперший визначний гравер в історії німецької графіки. Його роль в розвитку нових ренесансних тенденцій. Характерні особливості творчого стилю Шонгауера: стійкість “готичної” лінії, зростання реалістичних елементів, використання художником життєвих спостережень, різноманітний штрих, витончене моделювання пластичної форми. Гравюри на сюжети з історії життя Христа і Марії. Жанрові гравюри “Майстра амстердамського кабінету” (Майстер домашньої книги. Кінець XV ст.). Тонка емоційність й витонченість в зображенні закоханих.

Мистецтво Німеччини XVІ ст.

Новий шлях розвитку мистецтва на зламі XV і XVI століть. Селянська війна 1524 – 1525 рр. та її роль у розвитку німецької культури. Високий духовний злет країни в першій третині XVI ст. Зростання національної самосвідомості, прогрес науки, філософії, мистецтва. Розквіт гуманізму і світської науки. Розуміння високої ролі і місця людини у всесвіті, незначна роль античних традицій, співіснування і боротьба раціоналістичного і містичного, яскравий прояв етично-релігійної спрямованості мистецтва німецького Відродження. Розвиток нових жанрів живопису: пейзажу і жанрової картини.

Альбрехт Дюрер(Dürer, Albrecht; 1471 – 1528) – видатний майстер доби Відродження. Новаторський характер творчих шукань художника: новизна й різноманітність тематики, радикальне оновлення засобів художньої виразності. Дюрер – засновник світських жанрів в німецькому мистецтві – портрета, пейзажу, побутових зображень. Графічні та акварельні пейзажі. Новаторський підхід художника в зображенні міфологічних, літературних та алегоричних сюжетів. Дюрер – видатний рисувальник доби Відродження. Дюрер і розквіт німецької гравюри в XVI ст. Теоретичні праці Дюрера. Основні етапи творчості художника. Характерні особливості творчого методу Дюрера-графіка. Серія гравюр до “Апокаліпсису” (1498), цикл дереворитів “Життя Марії” (1504), мідьорити “Адам і Єва” (1504), “Лицар, Смерть та Диявол” (1513), “Ієронім у келії” (1514), “Меланхолія” (1514). Графічні портрети. Дюрер – видатний майстер живописних олтарних композицій: “Вівтар Паумгартнерів” (1498; Мюнхен, музей), “Свято чоток” (1506; Прага, Національна галерея), “Чотири Апостоли” (1526; Мюнхен, музей) та інші. Живописні автопортрети та портрети. Значення творчих звершень Альбрехта Дюрера в історії європейського мистецтва.

Маттіас Грюневальд(Grünewald, Matthias Gothard-Neithart; 1475/80 – 1528). Звернення художника до ідей та образів релігійного містицизму пізнього середньовіччя. Прагнення художника до глибокої духовності й ствердження високих гуманістичних ідеалів. Нові форми живописної експресії. Обмеженість творчих шукань художника екстатичною спіритуалістичністю образів. „Ізенгеймський вівтар” (1515; Кольмар, музей) – нетрадиційний відбір сюжетів та їх трактування, глибина індивідуального художнього мислення та надзвичайна експресивність форм. Літературні джерела зображених сцен. Віртуозна живописна майстерність Грюневальда. „Штуппахська Мадонна” (1519; Штуппах, церква.). Стилістичні особливості малюнків художника.

Ганс Бальдунг Грін(Grien, Baldung Hans; 1484/5 – 1545). Влив на художника мистецтва Грюневальда. Гравюра “Оплакування Христа”. Живописні та графічні твори Бальдунга Гріна: “Відпочинок на шляху до Єгипту” (бл. 1515; Нюрнберг, Національний музей), “Красуня і Смерть” (бл. 1510; Відень, Художньо-історичний музей), “Муціус Сцевола” (1531; Дрезден). Гравюри “Гріхопадіння” (1517) та “Відьми” (1510). Зображення оголеного тіла.

Дунайська школа– художнє втілення філософії пантеїзму. Ідея органічного взаємозв‘язку мікрокосму і макрокосму. Зображення природи в картинах Лукаса Кранаха Старшого раннього періоду творчості: “Покаяння святого Ієроніма” (1502) та “Відпочинок на шляху до Єгипту” (1504; Берлін-Далем, музей).

Альбрехт Альтдорфер(Altdorfer, Albrecht;бл. 1480 – 1538) – видатний німецький живописець, найпомітніша постать Дунайської школи. Зображення природи в картинах “Лісовий пейзаж із св. Георгієм і драконом” (1510; Мюнхен, Стара Пінакотека), “Відпочинок на шляху до Єгипту” (1510; Берлін-Далем, музей), “Битва Олександра Македонського з Дарієм” (1529; Мюнхен, Стара Пінакотека) та інших. Альтдорфер – автор першого “чистого” пейзажу, написаного в техніці олійного живопису: “Дунайський пейзаж поблизу Регенсбурга” (1526 – 1528; Мюнхен, Стара Пінакотека). Вплив мистецтва Альтдорфера на інших майстрів Дунайської школи (графічні пейзажі Вольфа Губера).

Лукас Кранах Старший (Cranach, Lucas; der Ä.1472 – 1553)видатний майстер Північного Відродження. Ранній період творчості (бл. 1500-1505) і формування художнього світогляду митця під впливом віденських гуманістів. Сміливе подолання готичних традицій в композиційній будові і трактуванні образів в картині “Розп’яття” (1503; Мюнхен, Стара Пінакотека). Подальше посилення емоційного взаємозв’язку пейзажу і фігур, зображених в ранніх картинах і портретах художника: “Відпочинок на шляху до Єгипту” (1504; Берлін-Далем, музей), “Св. Ієронім” (1502; Відень), парний портрет Іоганна Куспініана і його дружини Анни Куспініан (обидва 1502-1503; Вінтертур, колекція Рейнгардта). Лукас Кранах – придворний художник курфюрста саксонського Фрідріха Мудрого. Своєрідна декоративність, активне використання алегорій і символів – особливості індивідуального стилю в творах Кранаха віттенберзького періоду. Портрет ректора університету Віттенберга, гуманіста Крістофа Шейрля (1509; Нюрнберг, збірка Шейрля). Образ патріархальної родинної ідилії в композиції “Торгауський вівтар” (1509; Франкфурт-на-Майні, Штеделевський художній інститут). Інтерес Кранаха до класичного італійського мистецтва: “Венера і Амур” (1509; С.-Петербург, Ермітаж). Дружба Лукаса Кранаха з Альбрехтом Дюрером. Кранах – видатний майстер ксилографії. Народна основа графічних творів художника. Серії гравюр “Апостоли” (бл. 1515), “Страсті” (1509-1511), “Діяння Христа і Антихриста” (1521) та графічні портрети Мартіна Лютера (152; 1521; 1522), датського короля Хрістіана ІІ (1523). Глибокий психологізм образів в акварельних портретах “Голова селянина” (бл. 1515; Базель, Кабінет гравюр) та “Голова чоловіка без бороди” (бл. 1515; Берлін-Далем, Кабінет гравюр). Риси маньєризму в творах останнього періоду. Посилення декоративності, літературності й манерності в картинах художника (“Суд Париса”. 1529; Нью-Йорк, Метрополітен музей).

Ганс Гольбейн Молодший(Holbein, Hans der J.; 1497/8 – 1543)останній видатний художник і яскрава творча особистість німецького Відродження. Характерні особливості Ганса Гольбейна як майстра надзвичайно широкого творчого діапазону. Тверезий погляд на реальний світ, чесне і віддане ставлення до мистецтва, висока професійна майстерність – основні риси творчості Гольбейна. Формування гуманістичного світогляду під впливом Еразма Роттердамського та інтелектуалів Базеля. Базельський період творчості Гольбейна. Риси внутрішньої і зовнішньої гармонії, блискуча реалістична майстерність, ясність композиції в зображенні сучасників: парний портрет Якоба Мейєра і його дружини (1516; обидва – Базельський музей), “Портрет Боніфація Амербаха” (1519, Базельський музей), “Портрет Еразма Роттердамського” (1523; Париж, Лувр) та ін. Робота над ілюстраціями до сатири Еразма Роттердамського “Похвала глупоті” (1515-1516; Базель, Кабінет гравюр). Подорож художника до Італії і повернення до Базеля. Вільне трактування релігійних сюжетів у композиціях “Мертвий Христос” (1521; Базель), “Вівтар Оберрідер” (1521-1522), “Мадонна бургомістра Мейєра” (1526; Дармштадт, Герцогський палац) та ін. Гострота втілення соціально-філософської проблематики в серії дереворитів “Танок смерті” (1523 – 1526). Перша подо-рож Гольбейна до Англії. Зближення художника з Томасом Мором. Портрети видатного англійського ученого і членів його родини. Повернення до Базеля і робота над ілюструванням “Біблії” (1529). Остаточний від’їзд художника до Англії. Ганс Гольбейн – придворний живописець англійського короля Генріха VIII. Вміння художника в парадних портретах відтворити правдиво, без прикрашувань характер і зовнішні риси моделі: “Портрет французьких послів” (1533), “Портрет Роберта Чізмена” (1533; Гаага, Мауріцхейс), “Портрет Мореля” (1534-1535; Дрезден, Національна галерея), “Портрет Генріха VIII” (1536-1537), “Портрет Джейн Сеймур” (1536; Відень) та інші. Гольбейн – видатний рисувальник, неперевершений майстер графічного портрета. Роль блискучих досягнень Ганса Гольбейна в подальшому розвитку портретного жанру в європейському мистецтві.

 

27. Мистецтво Франції.

Французький Ренесанс як широкий культурний рух і художній стиль. Зміни в ідейному та художньому житті Франції наприкінці XV – початку XVI ст. Формування національного характеру і нового стилю мислення. Оновлення французької мови і народження нового стилю в мистецтві. Специфічні особливості французького Ренесансу. Придворний характер і народні основи французької культури XVI ст. Взаємодія дворянської і буржуазної ідеологій. Міста як центри ренесансної культури. Роль розповсюдження класичної (насамперед давньогрецької) традиції у формуванні французької культури. Творча взаємодія з культурою італійського Відродження. Роль французької літератури в утвердженні гуманізму та формуванні ренесансного світогляду. Періодизація мистецтва Франції доби Відродження: 1500-1525 рр. – перехідний період; бл. 1525 – 1540 рр. – період активної взаємодії національних традицій та італійських художніх принципів і форм; після 1540 – бл. 1565 – класичний період історії французького Ренесансу. Стилістичні особливості школи Фонтенбло. Італійський маньєризм і національна французька художня культура.

Мистецтво Франції XV ст.

Політичні, соціально-економічні й культурні умови розвитку образотворчого мистецтва Франції XV ст. Столітня війна. Об’єднання французьких земель. Піднесення народних сил. Зростання національної торгівлі, ремесла, культури і мистецтва. Формування загальнофранцузької літературної мови. Подолання у свідомості людей середньовічного світогляду. Інтерес до реального життя, до людської особистості. Роль мистецтва книжкової мініатюри в формуванні новаторських засобів у французькому живопису

Зростання світського характеру й зміцнення реалістичних тенденцій на основі творчого переосмислення пізньоготичного мистецтва. Інтерес до італійського мистецтва та класичної античності. Нерівномірність розповсюдження нових ренесансних тенденцій в мистецтві різних художніх центрів. Риси ренесансного стилю в творчості французьких мініатюристів. Вплив бургундської мініатюри XV ст. Роль мініатюри у формуванні пейзажного, портретного, жанрового, батального та історичного живопису. Мініатюри Симона Марміона (Marmion, Simon; 1420/25 – 1489) -- „Великі французькі хроніки” (середина XV ст.; С.-Петербург, Державна публічна бібліотека).Провансальська та Авіньйонська школи живопису. “Майстер Благовіщення з Ексу”: „Благовіщення” (1442/5; Екс-ан-Прованс, церква Сен-Совер). Влив нідерландського живопису (Яна ван Ейка, Робера Кампена). Ангерран Шаронтон (Charonton (Charton, Quarton, Charretier), Enguerrand; бл. 1410-після 1461) “Оплакування Христа” (бл. 1457; Париж, Лувр) – центральна картина вівтаря церкви монастиря Вільневлез-Авіньйон. Сувора виразність, трагічність образів. Поєднання реалізму “ars nova” з традиціями романського монументального живопису. Руйнування середньовічних традицій в творчості живописців північних провінцій. Утвердження реалістичних тенденцій в релігійній тематиці, прагнення до життєвої достовірності й розкриття душевного стану людини. Твори Ангеррана Шаронтона “Мадонна Милосердя” (1452; Шантільї, Музей Конде) з портретними зображеннями адорантів – Жана Кадара і його дружини; велика композиція “Коронування Марії” (1453; Вільневлез-Авіньйон, Госпітальна церква) із зображенням провансальського пейзажу.

Жан Фуке(Fouquet, Jean; бл. 1402 – бл. 1477/81) – видатний живописець і мініатюрист. Формування творчого стилю художника на основі органічного поєднання національної традиції з досягненнями італійського й нідерландського живопису. Роль Жана Фуке у формуванні нових реалістичних й національних рис у жанрі портрета. “Портрет французького короля Карла VII” (бл. 1445; Париж, Лувр) – рішучий розрив з готичною традицією. Портрет Етьєна Шевальє в “Меленському диптиху” (бл. 1450; Берлін-Далем, музей та Антверпен, Королівський музей). “Портрет Гійома Жювенеля Дезюрсена” (бл. 1455; Париж, Лувр) – глибина й переконливість втіленого образу державного діяча. Графічні портрети Жана Фуке. Відтворення життєвих спостережень художника в мініатюрах до збірки новел Боккаччо, “Часослова Етьєна Шевальє”, “Іудейських старожитностей” Йосифа Флавія та “Великих французьких хронік”. Роль реалістичних завоювань Жана Фуке в розвитку гуманістичних тенденцій в мистецтві Франції.

Мистецтво Франції XVI ст.

Духовне й культурне піднесення в умовах зміцнення абсолютистської влади в країні. Динамічний розвиток наукових знань й широке розповсюдження гуманістичного світогляду. Корені французького гуманізму: звернення до народної поезії; подальший розвиток традицій куртуазної поезії; посилення інтересу до античної літератури. Життєстверджуюча основа французької ренесансної культури (Рабле, Ронсар, Дю Белле, Монтень). Зв’язок французького гуманізму з придворним середовищем. Меценатська діяльність Франциска І. Гуманістичний літературний салон Маргарити Наварської. Вплив ідей гуманізму на світогляд французьких художників: розуміння необхідності широти інтелекту, ґрунтовної освіти, різнобічних наукових знань. Студіювання оптики, анатомії, праць італійських теоретиків з питань пропорцій та перспективи. Знайомство з античними пам’ятками та творами італійських ренесансних художників. “Школа Фонтенбло” – центр розвитку аристократичного стилю, забарвленого рисами італійського маньєризму. Робота італійських маньєристів Россо, Пріматіччо, Челліні, запрошених Франциском І. Подолання французькими художниками маньєристичних тенденцій і формування на основі гуманістичного світогляду оригінальної „французької школи Фонтенбло”.

 

Скульптура

Динамічнийрозвиток різних видів і жанрів скульптури. Школа Фонтенбло і особливості формування творчої індивідуальності французьких майстрів скульптури середини XVI ст. Продовження традицій французької пластики XV ст. і засвоєння досягнень італійської скульптури в творчості Ліжьє Рішьє (Richier, Ligier; 1500 – 1567). Реанімація мистецтва середньовіччя у екзотичному надгробку Рене де Шалона (бл. 1547; Бар ле-Дюк, церква св. Петра).

Жан Гужон(Goujon, Jean; бл. 1510 – 1566/68) – видатний скульптор французького Ренесансу. Світський, життєстверджуючий характер творчості майстра. Органічне засвоєння античної традиції. Класична чистота пластики й витончена поетичність в творах Гужона. „Надгробок сенешаля Луї де Брезе (бл. 1535 – 1544; Руан, собор). Рельєфи амвона для церкви Сен-Жермен л‘Оксерруа в Парижі (1544-1545; Лувр) – перше документально зафіксоване творіння Гужона. Рельєфи „Фонтана невинних” (1547 – 1549; Париж, Лувр) – найвище творче досягнення скульптора.

Жермен Пілон(Pilon,

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти