ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Венеціанське мистецтво доби Високого Відродження

Загрузка...

Венеція – останній центр італійського мистецтва Високого Відродження. Утримання ідей Високого Відродження до тридцятих – сорокових років XVI ст. Остаточна перемога світських тенденцій у венеціанському живопису чинквеченто. Характерні відмінності художнього світогляду венеціанських живописців: захоплення земним життям з його насолодами і радощами, загостреність почуттів, інтерес не до людської особистості, а до органічної цілісності людини і природи. Особливості сприйняття венеціанськими художниками світло-повітряного середовища (“освітлене повітря”) і його відтворення живописними засобами. Співіснування у венеціанському живопису двох головних напрямків: романтично-ліричного із тяжінням до поетизації образів і мистецтва “чуттєвої краси”. Колоризм – спільна тенденція для усіх напрямків венеціанського живопису чинквеченто. Венеціанська живописна школа другої половини XVI ст. як провідний центр збереження класичних традицій в мистецтві Пізнього Відродження.

Джорджоне(Giorgione, Barbarelli Zorzo da Castelfranco; бл. 1477/8 – 1510). Мізерність біографічних відомостей і відсутність підписаних творів художника. Новаторський характер творчих спрямувань Джорджоне. Його роль у зародженні світської станкової картини в європейському живописі. Гуманістичне підґрунтя у виборі тематики в картинах художника. Характерні особливості індивідуального стилю Джорджоне: широке тлумачення літературного джерела, взятого за основу сюжету картини, витончена поетичність та елегійна замріяність образів, вишуканість емоційного колориту. Динамічний характер еволюції Джорджоне від кватрочентиста беллінієвського рівня до одного з видатних майстрів класичного стилю. Риси кватроченто в ранніх картинах “Святе сімейство” (1505; Вашингтон, Національна галерея) та “Поклоніння волхвів” (Лондон, Національна галерея). Антична інтерпретація біблійного образу та елементи готики в картині “Юдіф” (бл. 1502; С.-Петербург, Ермітаж). Новаторські риси в розробці традиційної теми у вівтарному образі “Мадонна Кастельфранко” (1504–1505; Кастельфранко, церква Сан Ліберале). Заключний період творчості Джорджоне. Посилення інтересу художника до світської тематики, портретного жанру, пейзажу. Рішучий крок у бік “чистого живопису”: “Мадонна” (1506-1507; Оксфорд, Ешмолієн-музей), “Портрет юнака” (бл. 1504/5; Берлін-Далем, Картинна галерея), “Лаура” (1506; Відень, Художньо-історичний музей). Вплив композиційної схеми Антонелло да Мессіни в портретах пензля Джорджоне. Зміщення акценту з об’єктивної достовірності зображення до прагнення збагатити портретний образ власними поетичними емоціями. Проблема пейзажу в композиціях Джорджоне як життєвого середовища людини. Картина “Захід сонця” (Лондон, Національна галерея) – рішучий крок до самостійного пейзажного жанру. Витончена майстерність живопису в передачі м’яких світлотіньових ефектів. Картина “Гроза” (бл. 1506 – 1507; Венеція, галерея Академії) – вершина живописної майстерності художника в поетичному відображенні природи. Античні мотиви в творчості Джорджоне. Особливості живописного підходу в зображенні оголеного тіла в картинах „Сільський концерт” (бл. 1508; Париж, Лувр) та “ Венера, яка спить” (бл. 1507 – 1508; Дрезден, Кар-тинна галерея). Тісний зв’язок художника з гуманістичними колами Венеції. Різні тлумачення науковцями сюжету в картині “Три філософи” (бл. 1508; Відень, Художньо-історичний музей). Філософський зміст та живописні якості твору. Роль Джорджоне в утвердженні світського гуманістичного світогляду в італійському мистецтві Високого Відродження.

Тіціан(Vecellio, Tiziano; бл. 1488/90 – 1576)найвидатніший з майстрів періоду розквіту венеціанського живопису Високого Відродження. Надзвичайно високий авторитет і всеєвропейське визнання за життя художника. Органічне поєднання раціоналізму і чуттєвого світосприйняття художником життя і природи. Тіціан один з найвизначніших колористів в історії європейського живопису. Особливості художнього мислення Тіціана: не лінією та світлотінню, а кольором; не співвідношенням пропорцій та об‘ємів, а тональними співвідношеннями. Тіціан – перший в історії європейського мистецтва художник суто живописного сприйняття світу і блискучий рисувальник “живописного” стилю. Періодизація творчості Тіціана. Вплив Джорджоне на етапі становлення індивідуального стилю художника: “Любов земна і небесна” (бл. 1515-1516; Рим, галерея Боргезе). Остаточний розрив з традиціями кватроченто і подолання “джорджонізму” у, сповненій глибокого філософського змісту, картині “Динарій кесаря” (бл. 1515; Дрезденська галерея) та монументальній, динамічній композиції “Ассунта” (1516; Венеція, церква Санта Марія Глоріоза деі Фрарі). “Ассунта” як венеціанський варіант героїчного стилю доби Високого Відродження. Нове сприйняття особистості в портретах Тіціана, виконаних на початку 1520-х рр.: “Портрет невідомого” (початок 1520-х рр.) та “Юнак з рукавичкою” (бл. 1520) – обидва – Париж, Лувр. Антична тематика в творчості Тіціана: “Вакханалія” (1519-1520; Мадрид, Прадо), “Вакх і Аріадна” (1522-1523; Лондон, Національна галерея), “Свято Венери” (бл. 1520; Мадрид, Прадо). Період творчої зрілості художника. Новий синтез життєвої правди і високого гуманістичного ідеалу, блискуче відтворення реального італійського середовища XVI ст. в картинах “Введення до храму” (1534 – 1538; Венеція, Академія) та “Венера Урбинська” (бл. 1536; Флоренція, галерея Уффіці). Новаторський характер живописних портретів Тіціана 1530-х рр.: “Іпполіто Медічі” (1533; Флоренція, галерея Пітті), “Франческо Марія делла Ровере” (1536-1538; Флоренція, галерея Уффіці), “La bella” (1536; галерея Пітті) та ін. Нові драматичні риси й посилення емоційної напруженості в творах Тіціана 1540-х рр. Втілення теми трагічного зіткнення приниженого героя з байдужим або відверто ворожим світом в картині “Се людина” (1543; Відень, Музей історії мистецтв). Блискучий розквіт Тіціана-портретиста. Феноменальна різноманітність портретів – від глибоко психологічних портретів-сповідей до історичних, за своєю суттю, картин, що розкривають складне, сповнене протиріч життя сучасної художнику епохи. Особливості живописної манери в портретах “П’єтро Аретіно” (1545; Флоренція, галерея Пітті), незакінченому груповому портреті “Папа Павло ІІІ з Алессандро і Оттавіано Фарнезе” (1545 – 1546; Неаполь, музей Каподімонте), в портретах імператора Карла V (1548; Мюнхен, Стара Пінакотека), феррарського юриста Іпполіто Рімінальді (1540-і рр.; Флоренція, галерея Пітті) та ін. Інтенсивна творча діяльність майстерні художника в період 1550-х рр. Автопортрет в творчості Тіціана. Повернення до античної міфології. Блискуче втілення ідеалу повнокровного життя, “живописний” гімн квітучій жіночій красі у славетному шедеврі майстра “Венера перед дзеркалом” (бл. 1555; Вашингтон, Національна галерея). Останній період творчості Тіціана і характерні особливості “пізньої манери”. Картини “Пастух і німфа” (кінець 1560-х рр.; Відень, Музей історії мистецтв), “Святий Себастьян” (С.-Петербург, Ермітаж), “Несіння хреста” (1560-і рр.; С.-Петербург, Ермітаж), “Оплакування Христа” (1573-1576; Венеція, Академія), “Автопортрет” (бл. 1565; Мадрид, Прадо) – вершина живописної майстерності художника. Роль живописних відкриттів Тіціана в історії європейського мистецтва.

Якопо Тінторетто(Tintoretto; Robusti, Jacopo; 1518 – 1594).Дивовижний темперамент, сила творчої фантазії, унікальна властивість асиміляції найрізноманітніших стилістичних засобів – основні складові блискучого таланту художника. Вплив мистецтва Тіціана і Мікеланджело на молодого Тінторетто. Пристрасна емоційність образів, складні ракурси в зображенні фігур та сміливі світлотіньові контрасти в багатофігурній композиції “Чудо св. Марка” (1548; Венеція, Академія). Тяжіння до динамічної діагональної будови композиційного простору, до створення образів пристрасно емоційних, до граничної емоційності колориту, насиченого контрастами в картинах “Спасіння Арсіної” (1555 – 1556; Дрезден, Національна галерея), “Юдіф і Олоферн” (1550 – 1560; Мадрид, Прадо), “Пізнавання тіла св. Марка” (бл. 1562; Мілан, галерея Брера). Зближення художника у 1550-ті рр. з опозиційно налаштованими венеціанськими колами та видатними діячами передової художньої культури (поетом Андреа Кальмо, композитором Джузеппе Царліно та ін.), а також з братством св. Роха. Індивідуальний підхід до зображення християнських сюжетів в картинах Тінторетто, виконаних для братства св. Роха. Останній період творчості Тінторетто. Оригінальне втілення традиційної в образотворчому мистецтві євангельської легенди в монументальному живописному полотні „Таємна вечеря” (1592-1594; Венеція, церква Сан Джорджо Маджоре) – останньому значущому творі художника.

Паоло Веронезе(Caliari, Paolo, detto Veronese; 1528 – 1588)яскравий виразник художніх смаків венеціанського патриціату і лідер офіційного напрямку в мистецтві доби Пізнього Відродження. Роль гуманістичних і реалістичних традицій мистецтва Ренесансу в формуванні індивідуального стилю Веронезе. Прагнення художника до святкової пишності в зображенні багатофігурних сцен та декоративної виразності яскравого, насиченого колориту. Сміливе створення ілюзорного живописного простору у фрескових композиціях на міфологічні та алегоричні сюжети в приміщеннях вілли Барбаро (1560 – 1561). Венеціанський період творчості Веронезе. Робота художника над картиною “Шлюб у Кані” (1563; Париж, Лувр). Ідейно-образна програма картини як монументального суспільно-політичного портрета доби Пізнього Відродження. Образи історичних осіб, сучасників художника. Передчуття стилю бароковтворчих шуканнях художника – картини “Венера і Марс” (бл. 1580; Нью-Йорк, Метрополітен музей), “Викрадення Європи” (бл. 1580; Венеція, палац Дожів), розпис плафону зали Великої Ради “Тріумф Венери” (бл. 1585; Венеція, палац Дожів).

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти