ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Енергозабезпечення рухової діяльності

Головним джерелом енергії для клітинних функцій є розпад АТФ на АДФ. Основний механізм утворення АТФ з АДФ — це біологічне окислення, яке являє собою окислювально-відновні ре­акції, що протікають в клітках організму, в результаті яких склад­ні органічні речовини окисляються при участі специфічних фер­ментів, що доставляються кров'ю.

Кінцеві продукти біологічного окислення — енергія, що виз­воляється в процесі біологічного окислення частково виділяєть­ся у виді тепла, основна ж частина іде на утворення молекул фосфорорганічних сполучень (АТФ). Таким чином, єдиним прямим джерелом енергії для мускуль­ного скорочення служить аденозінтрифосфат (АТФ). Для того щоб мускульні волокна могли підтримувати скільки-небудь тривале скорочення, необхідне постійне відновлення (ресинтез) АТФ з та­кою самою швидкістю, з якою він розщеплюється.

Ресинтез АТФ може здійснюватися трьома основними шляхами:

—креатин фосфатним;

—гліколітичним (анаеробне джерело);

—окислювальним (аеробне джерело).

В цих механізмах для ресинтезу АТФ використовуються різні енергетичні субстрати. Вони відрізняються за енергетичною єм­ністю, тобто за максимальною кількістю АТФ, і за енергетичною потужністю, тобто максимальною кількістю енергії, що виділяється за одиницю часу.

Креатинфосфатний механізм має найбільшу потужність, що приблизно в 3 рази перевищує максимальну потужність гліколітичного і в 4—10 раз окислювального механізмів ресинтезу АТФ. КрФ механізм грає вирішальну роль в енергозабезпеченні робіт граничної потужності. Запаси АТФ і КрФ в м'язах обмежені, єм­ність КрФ механізму невелика, робота з граничною потужністю може тривати на протязі 6—10 с.

Гліколітичний механізм забезпечує ресинтез АТФ і КрФ за ра­хунок анаеробного розщеплення вуглеводів і глюкози — з утво­ренням молочної кислоти (лактата). В якості одної з умов активі­зації гліколізу виступає зниження концентрації АТФ і підвищенні концентрації продуктів її розщеплення — АДФ і неорганічного фосфору. Це активізує ключові гліколитичні ферменти (фосфофруктокіназа, фосфорі лаза) і завдяки цьому посилюють гліколіз. По мірі накопичування лактата в процесі гліколізу активна реак­ція внутрішньої середи (рН) зміщується в кислу сторону, відбува­ється гальмування активності гліколітичних ферментів, що зни­жує швидкість гліколізу і зменшує кількість енергії (АТФ), що утворюється за одиницю часу. Тому ємність гліколітичного дже­рела лімітується головним чином не вмістом відповідних субстра­тів, а концентрацією лактата.

Частина лактата, що утворилася в процесі роботи, окислюється в м'язах, інша переходить в кров і надходить в клітки печінки, де використовується для синтезу глікогену. В свою чергу, глікоген розщепляється до глюкози, що переноситься в м'яз кров'ю і забезпечує ресинтез мускульного глікогену, що витратився під час мускульної діяльності.

Потужність гліколітичного механізму в 1,5 разу вище, ніж окислювального, а енергетична ємність в 2,5 разу більше, ніж креатин фосфатного.

Окислювальний механізм забезпечує ресинтез АТФ в умовах безперервного надходження кисню в мітохондрії мускульних клі­ток і використовує в якості субстратів окислення вуглеводи (глі­коген і глюкозу), жир або ліпіди (жирні кислоти) і частково білки (амінокислоти).

Співвідношення між окислювальними субстратами визнача­ється відносною потужністю аеробної роботи (в % від МСК — максимального споживання кисню). При виконанні легкої робо­ти на рівні 50 % від МСК з граничною тривалістю до декількох годин більша частина енергії для скорочення м'язів утвориться за рахунок окислення жиру (ліполіза). Під час більш важкої ро­боти (більш 60 % від МСК) значну частину енергопродукції за­безпечують вуглеводи. При роботах, близьких до МСК, більша частина енергопродукції йде за рахунок окислення вуглеводів.

Окислювальний механізм має найбільшу енергетичну ємність. При використанні вуглеводів його ємність визначається запасом глікогену в м язах і печінці, а також можливістю печінки утворю­вати глюкозу в процесі роботи не тільки за рахунок розщеплення глікогену (глікогеноліз), але і за рахунок утворення глюкози (глюконеогенез) з лактаті і інших речовин (амінокислот, пірувата, глі­церину), що попадають в печінку з кров'ю. Найбільшу енергетич­ну ємність з усіх мускульних джерел енергії має жир, що робить його придатним для виконання тривалої роботи відносно неве­ликої потужності при повному кисневому забезпеченні. Однак ву­глеводи мають серйозну перевагу перед жиром за кількістю АТФ, що утвориться, на одиницю кисню, що споживається. Особливо ефективно в цьому плані окислення мускульного глікогену, що має найбільшу енергетичну ефективність, удвічі більшу, ніж при окисленні жиру.

Аеробний механізм ресинтезу АТФ відрізняється найбільшою продуктивністю і економічністю. Так, при анаеробному гліколізу 1 молекула глюкози утворить 2 молекули АТФ, в той час як аероб­ний гліколіз дасть ЗО молекул АТФ.

При переході до аеробного окислення видаток мускульного глікогену зменшується і все більше використовується глюкоза, яка приноситься кров'ю. В зв'язку з тим, що вона утворюється з глі­когену печінки, він швидко витрачається і його вміст зменшуєть­ся. Починають окисляться джерела енергії не вуглеводної приро­ди (жирні кислоти, кетонові тіла). Відбувається мобілізація ліпі­дів з жирової тканини. В крові збільшується вміст як нейтрального жиру, так і продуктів його розщеплення — гліцерину і жирних ки­слот. Підвищується вироблення печінкою кетонових тіл і надхо­дження їх в кров. Вміст кетонових тіл в крові по мірі зниження в ній кількість молочної кислоти збільшується. М'язи інтенсивно заби­рають з крові і окисляють вільні жирні кислоти і кетонові тіла. Під­силення окислення ліпідів сприяє підвищенню економічності ви­трачання джерел енергії, бо вони володіють більшим запасом ене­ргії, ніж вуглеводи.

Для аеробного окислення необхідно гарне постачання організ­му киснем, що є кінцевим акцептором електронів і водневих ядер, що віднімаються від окислених речовин. Однак і при гарному по­стачанні киснем ресинтез АТФ може виявитися малоефективним із-за часткового роз лагодження дихання з фосфоритуванням. Справа в тому, що ферменти аеробного окислення, поєднаного з фосфоритуванням, зосереджені в мітохондріях і фіксовані в суворо певному порядку на мембранах гребнів. Так здійснюють­ся послідовний перенос електронів і протонів по дихальному лан­цюгу і поєднане з ним дихальне фосфорилювання

Навчально – методична карта № _11__

самостійного вивчення теми:

Методика розвитку швидкості

Час: 2 год.

Основні питання теми:

1. Поняття про швидкість.

2. Вікові, статеві і індивідуальні особливості розвитку швидкості.

3. Методику розвитку швидкості.

Література:

Основна:

Брикін Ю. „Гімнастика та методика викладання ”., підручник ., М.- ФіС.,1985.

Жалій А.П., Палига В.Д. „ Гімнастика ”., Вища школа., - К.,1975.

 

Додаткова:

Худ олій О.М. „ Основи методики викладання гімнастики ”., ОВС., Івано-

Франківськ., 2003.

Методичні рекомендації

Знати:

1. Визначення поняття - швидкість.

2. Методику розвитку швидкості.

3. Засоби розвитку швидкості.

Вміти:

1. Підбирати вправи для розвитку швидкості.

2. Укладати комплекс вправ для розвитку фізичних якостей.

Ключові поняття теми

Швидкість, методи для розвитку швидкості.

 

Контроль!!!

Оцінити комплекс вправ для розвитку швидкості.

Методика розвитку швидкості

Основні питання теми:

1. Поняття про швидкість.

 

2. Вікові, статеві і індивідуальні особливості розвитку

швидкості.

 

3. Методику розвитку швидкості.

Методика розвитку швидкості

Бистрота — це здібність до високої швидкості рухів, що викону­ються за відсутністю значного зовнішнього опору і не вимагають великих енерговитрат.

Бистроту розглядають як специфічну і багатофункціональну властивість ЦНС. Вона пов'язана з оперативністю регуляції пси­хомоторної функції, що визначає часові параметри розгортання нервових процесів і забезпечує ефект рухових дій людини в умо­вах ліміту часу. Тривалість здійснення швидких рухів менша, ніж тривалість проведення імпульсу по шляху зворотного зв'язку.

Для розуміння особливостей регуляції швидких і очних, балістичних рухів, що складають основу виробничої і спортивної діяльності, М. О. Бернштейн (1935) висловив припущення про наявність попередніх, прелімінарних корекцій. Він назвав їх пер­винними на відміну від «вторинних», до яких відносив поправки, що ведуться по ходу руху на основі інформації, що надходить від проприоцептивного, зорового та інших аналізаторів. На думку М. О. Бернштейна, при цьому більш досконала і більш пізня фор­ма координації «вторинних» корекцій цілком не виключається, але на їхню частку падають лише незначні поправки, що уточня­ють рух.

Для регуляції швидких рухів використовується механізм центральних команд, що дозволяє виконувати їх із значною швидкістю (200—400 град/с) і прискоренням і становлять єдине переміщування з одного наріжного положення в інше (І. Б. Козловська).

До специфічних форм вияву бистроти відносять:

1)латентний період рухової реакції (простої та складної);

2)бистроту реалізації локального одиночного не навантаженого руху (рукою, ногою, тулубом чи головою);

3)бистроту реалізації багато суглобного руху, зв'язаного із зміною положення тіла у просторі, а також: переключення з однієї дії на іншу за відсутності значного зовнішнього опору;

3)частоту не навантажених рухів.

Час простої рухової реакції може змінюватися на протязі року і служити інформативним показником для спостереження і ви­вчення умов формування оптимальних станів рухових відділів кори головного мозку під впливом тренувальних навантажень та їхньої динаміки (О. В. Дашкевич).

Бистрота реалізації локального одиночного не навантаженого руху визначається активним включенням відповідної групи м'язів.

Бистрота реалізації багато суглобного руху пов'язана з вироб­ленням та зміцненням раціональної між м’язової координації (ру­хової навички). Для таких дій характерна швидкість включення м'язів у активний стан відповідно до їх ролі у загальній коорди­наційній структурі рухової дії. Крім цього реалізація рухових дій має певний вираз ще до початку фактичного руху. Швидкі рухи, які вимагають переключення напрямку, визначаються силовими здібностями. Частота не навантаженого руху — це властивість ЦНС засво­ювати ритм руху. У вигляді важливої умови, що сприяє високій частоті рухів, виступає здібність до довільного розслаблення.

Можна вважати, що удосконалення швидкості складних спе­цифічних реакцій пов'язана з формуванням і зміцненням спе­ціалізованої функціональної структури і робочої домінанти, роль яких зводиться до розпізнання сигналу, до максимальної мо­білізації та організації раціональної взаємодії функцій сенсорних, моторних, гормональних і вегетативних систем.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти