ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ВІКОВІ, СТАТЕВІ І ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ БИСТРОТИ

Вікові і статеві особливості розвитку швидкісних здібностей мають дуже складну картину: бистрота має різні форми прояву, вікові зміни часових показників кожної з них проходять нерівно­мірно і неоднаково у хлопчиків і дівчаток. Швидкість одиночно­го руху при скороченні різних груп м'язів від 4—5 до 13-14 років значно збільшується і наближається до показників дорослих. В по­дальшому темп підвищення швидкості руху помітно сповільня­ється і до 16—17 років має тенденцію до зниження.

Так, час рухової реакції в русі кисті вже у 9—11-річному віці стає близьким до показників дорослих, а у 13—14 років школярі досягають того ж у рухах плечей, стегна, гомілки і стопи. Темп руху з роками збільшується нерівномірно. Найбільш значне збільшення відзначається у 7—9 років. У 10—11 років річний при­ріст частоти руху деякою мірою знижується, в 12—13 років знову збільшується, в 14—16-річних приріст сповільнюється і є незнач­ним в 16 років. У віці 7—10 років у хлопчиків темп руху вищий, ніж у дівчаток, а у віці 13—14 років вищий у дівчат.

Для гімнастики важливим є розвиток бистроти пробігання ко­ротких відрізків. За даними В. П. Філіна вікова зміна бистроти пробігання коротких дистанцій така: максимальна швидкість 16— 18 років, темп — 16—17 років.

Узагальнюючи результати дослідження можна констатувати, що для дітей шкільного віку, що займаються різними видами спорту, закономірно підвищення бистроти рухів в онтогенезі. Бурний темп розвитку бистроти у підлітковому віці пояснюється висо­кою пластичністю їхнього організму, рухливістю нервових проце­сів, відносною легкістю утворення умовно рефлекторних зв'язків.

Організм дітей і підлітків за даними В. П. Філіна, В. С. Фарфеля, Р. Є. Мотилянської добре пристосований до швидкісних навантажень і тому є сприятливим для розвитку бистроти і швид­кості руху.

 

МЕТОДИКА РОЗВИТКУ БИСТРОТИ

В процесі виконання вправ має місце комплексний прояв би­строти. Так, у спринтерському бігу результат залежить від часу ре­акції на старті, швидкості

окремих рухів і темпу кроків.

Для розвитку бистроти провідним є повторний метод,що укла­дається в повторному виконанні визначених вправ з максималь­ною швидкістю з інтервалами на відпочинок. Наприклад, біг на 20 м з максимальною швидкістю, відпочинок для відновлення ди­хання і знову біг на 20 м.

В процесі розвитку швидкості необхідно враховувати такі умови:

1) вправи повинні виконуватися так, щоб зусилля були спрямовані не на удосконалювання способу виконання, а на збільшення швидкості;

2) вправи повинні виконуватися з максимальною швидкістю,

3) тривалість вправ повинна бути такою, щоб до кінця швидкість не знижувалася.

Розвиток бистроти пов'язаний, по-перше, з утворенням умов, сприятливих активізації процесів формування необхідної нейромоторної програми спортивної дії і, по-друге, з організацією спеціальної підготовки локомоторного апарату до швидкої ре­алізації необхідної нейромоторної програми.

«Бистрота» гімнаста безпосередньо зв'язана зі швидкісною силою і залежить від неї. Швидкісна сила — один з головних фак­торів, що обумовлюють якість швидкості. Навіть у відносно про­стих суглобних рухах, виконуваних необтяженими частинами тіла з місця (наприклад, змах ногою), швидкість згинання і розгинання багато в чому залежить від швидкісної сили м'язів.

Для розвитку бистроти використовують такі методичні прийо­ми — рухи з тягарем (навантажений рух), комплексний метод і рух з власною вагою.

На думку Ю. В. Верхошанського (1988), тягар підсилює пропріоцептивну аферентацію, що супроводжує рух, активізуючи тим самим формування належної центральної моторної програми. В рухових діях, зв'язаних з швидкістю реагування на зовнішній сигнал, навантаження руху сприяє головним чином скорочуван­ню часу його моторного компонента.

Для розвитку максимальної швидкості ненавантаженного руху рекомендується додаткове навантаження, що не перевищує 15—20 % (Ю. В. Верхошанський, 1970, 1977, 1988; А. В. Коробков, 1954).

Були випробувані такі варіанти методики вправ з навантаженням:

1)для підвищення швидкості руху використовується вага навантаження 15—20 % від максимального, рух виконується мак­симально швидко, темп — помірний, з розслабленням м'язів між рухами;

2)для підвищення частоти руху використовується вага навантаження 15—20 % від максимального, рух виконується з максимальним темпом;

3) для удосконалення швидкості рухової реакції використовується навантаження 30—40 % від максимального, акцентується увага на різкому початку зусилля за зоровим, звуковим чи тактильним сиг­налом.

Комплексний метод припускає після роботи з навантаженням виконання тієї ж вправи з максимальною швидкістю (частотою), але без навантаження.

Для підвищення бистроти також застосовуються вправи з влас­ною вагою. Звичайно це стрибкові та бігові вправи. Наприклад:

1)біг з прискоренням на 10—20 м;

2)біг на 20—30 м по розміткам, зберігаючи задану довжину кроку;

3)біг на 20—30 м на час;

4)гра з бігом типу естафет.

Для розвитку частоти руху використовують:

1) стрибки зі скакалкою з максимальною частотою;

2) біг на місці протягом 5 с з максимальною частотою;

3) біг із заданою частотою кроків протягом 10—15 с. Рухова реакція ефективно удосконалюється при використанні рухливих ігор типа «Виклик номерів», «Третій зайвий».

Наприклад:

«Виклик номерів». Гравці стають в 3—4 колони по одному. Пе­ред носками гравців креслиться спільна лінія. Спереду на відстані 10—15 кроків від лінії позначаються 3—4 (за числом колон) кола. В кожне коло кладеться кубик. В кожній команді гравці розрахо­вуються по порядку. По команді «Марш!» учитель викликає будь-який номер, гравці в колонах біжать до своїх кіл, ударяють куби­ком об землю і повертаються назад. Перемагає команда, гравці якої наберуть більше очок.

«Третій зайвий». Всі гравці стають по два, в потилицю одне од­ному, по колу, обличчям до центру. За колом двоє водящих: один утікає, другий наздоганяє. Той хто утікає, рятуючись від пере­слідування, стає спереду будь-якої пари. Гравець, що стоїть в парі ззаду, утікає, і той, хто наздоганяє біжить вже за ним. Якщо водящих торкнувся того, хто утікає, той стає водящим.

Ефективними засобами розвитку бистроти в молодшому шкільному віці є рухливі і спортивні ігри за спрощеними прави­лами, біг на короткі дистанції, естафети, стрибки, гімнастичні та акробатичні вправи. Для школярів середнього і старшого віку можна рекомендувати бігові вправи, які виконуються в ігрових чи змагальних умовах.

 

 

Навчально – методична карта № _12__

самостійного вивчення теми:

Методика розвитку сили

Час: 2 год.

Основні питання теми:

1. Поняття про фізіологічну характеристику сили. Види силових здібностей.

2. Вікові, статеві і індивідуальні особливості розвитку силових та швидкісно – силових здібностей.

3. Методику розвитку сили.

Література:

Основна:

Брикін Ю. „Гімнастика та методика викладання ”., підручник ., М.- ФіС.,1985.

Жалій А.П., Палига В.Д. „ Гімнастика ”., Вища школа., - К.,1975.

 

Додаткова:

Худ олій О.М. „ Основи методики викладання гімнастики ”., ОВС., Івано-

Франківськ., 2003.

Методичні рекомендації

Знати:

1. Визначення поняття - сила.

2. Методику розвитку сили.

3. Засоби розвитку сили.

Вміти:

1. Підбирати вправи для розвитку сили.

2. Укладати комплекс вправ для розвитку фізичних якостей.

Ключові поняття теми

Сила , методи для розвитку сили.

Контроль!!!

Оцінити комплекс вправ для розвитку сили.

Методика розвитку сили

Основні питання теми:

1. Поняття про фізіологічну характеристику сили. Види силових здібностей.

 

2. Вікові, статеві і індивідуальні особливості розвитку силових та швидкісно – силових здібностей.

 

3. Методику розвитку сили.

Методика розвитку сили

ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИЛИ. ЕНЕРГОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ М'ЯЗОВИХ СКОРОЧЕНЬ. РЕЖИМ І ФОРМИ М'ЯЗОВИХ СКОРОЧЕНЬ.

ВИДИ СИЛОВИХ ЗДІБНОСТЕЙ

Сила людини визначається як здібність переборювати зовнішній опір чи протидіяти йому за рахунок м'язових зусиль (В. М. Зациорський, 1966).

Силовий хист безпосередньо проявляється у величині робо­чого (рухового) зусилля, забезпечується цілісною реакцією ор­ганізму, зв'язаною з мобілізацією психічних якостей, моторної, м'язової, вегетативної, гормональної функцій й інших його фі­зіологічних систем. Тому силовий хист не зводиться до поняття «сила м'язів», тобто тільки механічної характеристики їх скоро­чення. На думку Ю. В. Менхіна (1989), силова підготовка ефектив­на, якщо після досягнення необхідного рівня розвитку вона стає природною частиною рухової навички.

Сила скорочування скелетних м'язів зв'язується з такими фізіологічними факторами:

1) центрально-нервовими, що організують вплив на мотонейронів і регулюють взаємодію м'язів;

2) периферійними, що визначають властивості скорочення і поточний функціональний стан м'язів;

3) енергетичними, що забезпечують механічний ефект скоро­ чування м'язів.

Підвищення м'язової сили визначається здебільшого розвит­ком адаптаційних змін на рівні ЦНС, які приводять до підви­щення здібності моторних центрів мобілізувати більше число мотонейронів і удосконалення між м’язової координації.

До периферійних факторів, що впливають на силовий хист, відноситься насамперед співвідношення швидких і повільних во­локон у м'язах, а також кількісний вміст енергетичних субстратів і їх доступність для утягнення в обмінні процеси в м'язових гру­пах, що залучаються до роботи.

Максимальне зусилля (динамічне, ізометричне) мобілізує всі типи м'язових волокон з перевагою волокон IIтипа. Як швидкі, так і повільні волокна беруть участь у розвитку ізометричної сили, її величина визначається не стільки співвідношенням повільних і швидких волокон в м'язах, скільки кількістю активізованих м'язів, причому чим більше повільних волокон утягується в скорочуван­ня, тим вище ізометрична сила.

Енергетичне забезпечення короткочасних зусиль великої по­тужності здійснюється в основному шляхом алактатного анаероб­ного процесу. Для адаптації до короткочасних великих силових навантажень характерно збільшення потужності системи глікогеноліз і гліколізу. Якщо після максимальних силових напру­жень, що не перевищують 6 с, в м'язах і крові лактат не виявля­ється, то після ЗО с — його концентрація значно підвищується. Причому після динамічної роботи рівні лактата, що утворилися в м'язах, можуть бути в 2 рази, а при статичній роботі — в 6 раз вищі, чим у крові.

Виділяються такі основні види сили, що впливають на успіш­ність навчання гімнастичних вправ:

—максимальна сила;

—повільна жимова сила;

—статична сила;

—швидкісна сила;

—вибухова сила;

—відносна сила.

Під максимальною силою розуміються найвищі можливості, які спортсмен здатний проявити при максимальній довільній м'я­зовій напрузі. Цей вид силових здібностей характеризується тим, що активізація м'язового напруження стимулюється зовнішнім обтяженням (опором). Власно-силові здібності в найбільшому ступені виявляються при функціонуванні м'язів у статичному ре­жимі, а також з відносно повільним скороченням м'язів, які пе­реборюють граничне обтяження, а також у випадку м'язових на­пружень міометричного типа при уступаючи роботі м'язів. За­звичай максимальна сила вимірюється за допомогою методики Б. М. Рибалко і характеризує статичну напругу при певних кутах у суглобах.

Під повільною жимовою силою розуміється здібність учнів під­німати максимальний вантаж (власне тіло) повільним безупинним рухом.

Якщо порівняти величину прояву зазначеного силового хис­ту, то опиниться, що найбільш велика — статична сила; 78—83 % від неї складає величина повільної жимової сили і тільки 25— ЗО % — швидкісної сили.

Статична сила характеризується тим максимальним вантажем, що може бути утриманий у певному положенні (наприклад, рука убік) протягом 2—3 с, тобто часу, необхідного для того, щоб пере­конатися в нерухомості вантажу.

Під швидкісною силою розуміється здібність учнів до прояву гра­нично можливих зусиль у найкоротший проміжок часу при опти­мальній амплітуді рухів. Швидкісна сила характеризується тим максимальним вантажем, що може бути піднятий до стандартно­го положення (наприклад, рука убік) швидким, різким рухом. Рі­вень розвитку швидкісної сили молодших школярів може бути оцінений за часом виконання «трьох згинань-розгинань рук в упорі лежачи», школярів старших класів — за часом виконання «п'яти згинань-розгинань рук в упорі на паралельних брусах».

Під вибуховою силою розуміють здатність людини проявляти максимальні силові можливості за найкоротший час.

Як показник вибухової сили використовується градієнт сили, тобто швидкість її зростання, яка визначається як відношення сили до часу її досягнення (абсолютний градієнт) або половина максимальної сили, або будь-якої її частини (відносний градієнт).

Серед координаційних факторів важливу роль у виявленні ви­бухової сили грає характер імпульсації мотонейронів активних м'язів; частотність їхньої імпульсації на початку розряду та син­хронізації, імпульсації різних мотонейронів. Чим вища частота імпульсації, тим швидше зростає м'язова сила.

У виявленні вибухової сили дуже велику роль грають скоро­чувальні властивості м'язів, які у значній мірі залежать від їх ком­позиції, тобто співвідношення швидких та повільних волокон. У спортсменів швидкісно-силових видів швидкі волокна склада­ють основну масу м'язів.

Енергетичне забезпечення вибухових зусиль характеризуєть­ся високою потужністю метаболічних процесів, тобто швидкості визволення енергії і поновлення балансу АТФ переважно анаероб­ним шляхом (фосфокреатинкіназна реакція).

Вибухова сила визначає швидкість руху при м'язових напру­женнях понад 70 % від силового потенціалу м'язів.

У діапазоні від 15—20 до 70 % від силового потенціалу м'язів швидкість руху визначається в основному швидкісною силою.

Характерною особливістю виявлення швидкісно-силових здіб­ностей є балістичний режим роботи м'язів, при якому свого макси­муму м'язове напруження досягає на початку та в середині робо­чої амплітуди, а потім починає зменшуватися.

Вибуховий балістичний тип м'язового напруження характер­ний для рухів, у яких найбільші зусилля докладаються до віднос­но невеликих обтяжень.

Вибуховий реактивно-балістичний тип м'язового напруження має ті самі особливості, що і вибуховий балістичний, за винятком режиму роботи м'язів. Тут чітко виявляється фаза попереднього різкого розтягування м'язів, після якого вони одразу переходять до переборюючого режиму роботи. Саме такий тип м'язового на­пруження є характерним для багатьох гімнастичних вправ.

Робочий ефект при вибуховому реактивно-балістичному типі м'язового напруження визначається здібністю м'язів до швидко­го переключення від уступаючої форми скорочень до перетворюючої з використанням пружного потенціалу розтягування для під­вищення потужності їх подальшого скорочення. Ця специфічна властивість м'язів називається реактивною здібністю м'язів.

Під відносною силою розуміється кількість абсолютної сили лю­дини, що припадає на кілограм маси її тіла. Вона має вирішальне значення у виконанні вправ, що пов'язані з переміщенням тіла в просторі. Одними з показниками відносної сили можуть бути си­лові вправи з власною вагою.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти