ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тема 7. Характеристика основних напрямів змісту виховання

Загрузка...

1. Розумове виховання.

2. Моральне виховання.

3. Трудове виховання.

4. Естетичне виховання.

5. Фізичне виховання.

6. Шляхи реалізації змісту виховання.

1. Розумове виховання — це цілеспрямована діяльність педагогів по розвитку розумових сил і мислення учнів, по прищепленню їм культури розумової праці.

У процесі розумового виховання вирішуються певні специфічні завдання. Передусім, здійснюється нагромадження певного фонду знань: факти, термінологія, символи, імена, назви, дати, поняття, зв'язки і залежності, що існують між ними і знаходять відображення в правилах, законах, закономірностях і формулах.

Основним завданням, яке вирішується в процесі розумового виховання, є розвиток мислення взагалі і різних його видів. Тому вчителю слід розбиратися в


таких видах мислення: діалектичне, логічне, абстрактне, узагальнене, категоріальне, теоретичне, індуктивне, дедуктивне, алгоритмічне, технічне, репродуктивне, творче (продуктивне), системне.

У процесі розумового виховання необхідно оволодіти основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, систематизація).

Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці. До культури розумової праці входять навчальні уміння, їх можна поділити на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (уміння читати, слухати, усно викладати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати і оцінювати себе), і спеціальні, необхідні для оволодіння знаннями в якійсь певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музику, записати числа, формули, нотні знаки і т.д.).

В поняття "культура розумової праці" входить і вміння раціонально організовувати режим розумової роботи, здатність робити все точно і акуратно, тримати в порядку робоче місце, матеріали і т.д.

Культура розумової праці передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для оволодіння знаннями в будь-якій галузі: а) вміння зосереджено і уважно працювати; б) уміння долати труднощі; в) розвиток пам'яті і використання різних її видів — логічної; моторної, зорової; г) уміння вести спостереження і записи; д) володіння деякими раціональними способами розумових дій; е) уміння контролювати себе.

До інтелектуальних умінь, які слід розвивати в учнів, належать і вміння переносу знань в інші умови, уміння опиратися на здогад (інтуїція), уміння передбачати.

Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань: а) які мають дослідницький характер (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії і експедиції по збору матеріалу і т.д.); б) порівняльні, починаючи з простих і закінчуючи порівняннями, що виявляють подібність або відмінність понять, складних явищ; в) спрямовані на впорядкування мислительних дій, користування алгоритмами або самостійне їх складання; г) пов'язані з аналізом і узагальненням ознак для виділення явища в певний клас чи вид.

У системі розумового виховання важливе місце займає мовна культура учнів. Мова — основа національної гідності, і ставлення до неї є виявом національної самосвідомості, а відтак і громадянської позиції. Підвищення мовної культури, статусу національних мов сприятиме зміцненню міжетнічних стосунків, культури відносин людини і нації, а також виробленню доброзичливого ставлення до представників інших етносів та народів, загальнолюдських цінностей.

Подібна робота з розумового виховання здійснюється і в позаурочній навчальній та позашкільній виховній роботі.

Питанням розумового виховання надається великого значення в сучасній зарубіжній школі. Для виявлення рівня інтелектуального розвитку дітей використовуються спеціальні тести по перевірці розумової обдарованості. На основі дослідження виводиться так званий коефіцієнт розумової обдарованості ("ай-к'ю"). Тести допомагають педагогам "сортувати" учнів за здібностями і розділяти їх за навчальними "потоками" А, В, С, О. З учнями потоків А і В проводяться інтенсивні заняття, а з учнями потоків С і О робота ведеться тільки по засвоєнню елементарних знань.


До завдань розумового виховання належать формування наукового світогляду учнів. Науковий світогляд — це цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до оточуючої дійсності і самої себе.

Світогляд складається з таких підсистем: а) найбільш загальні знання як основа формування поглядів і переконань; б) світоглядні вміння (розумові операції, робити висновки і т.д.); в) сукупність почуттів, в яких виражається позиція особистості; г) вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість).

Для наукового світогляду характерні такі риси: а) правильно пояснює минуле і сучасне (малює наукову картину світу); б) дозволяє передбачити хід розвитку подій і явищ суспільства та природи; в) має гуманістичний характер.

Наукова картина світу — це система уявлень про найзагальніші закони будови й розвитку Всесвіту та його окремих частин. Вона, у тій чи іншій мірі, стає елементом світогляду кожної людини, бо кожен з нас хоче скласти собі певне уявлення про те, "звідки взявся світ", "як з'явилося життя на Землі?".

Науковий світогляд проявляється у поведінці особистості школяра і визначається: а) оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій; 6) готовністю боротися за свої ідеали, відстоювати свої погляди і переконання; в) проявом переконаності у щоденній поведінці і діяльності.

Попри науковий світогляд людство одностайне не тільки в самому визнанні Бога (за винятком 5-6% невіруючих), але й у визнанні релігійного світогляду. Так, упорядкованість Всесвіту, гуманність і моральність поділяють всі, а безробіття душі та відплату за добро і зло — переважна більшість — 80-88%. Більше половини людства (християни, магометани, іудеї) вірять у Месіанізм, а майже третина людства (індуїсти, буддисти)— у перевтілення душ.

Релігія — це особлива форма свідомості, центральним стержнем якої є віра в Бога — Творця всього навколишнього світу. Давні римляни в слово "реліго" вкладали такий зміст: "знову збирати", "повторно відвідувати", "ще й ще раз вдивлятися", "добровільність", "усвідомлення вини". У кінцевому результаті слово "релігія" набуло значення —"зв'язок з Богом".

Між науковим і релігійним світоглядами, як і між наукою і релігією, не може бути суперечностей. Ось вислови видатних учених з цього приводу: "Чим більше розширюється поле науки, тим чисельнішими і переконливішими стають докази того, що існує творча і могутня Мудрість" (Гегель); "Справжній природодослідник не може заперечувати Бога, бо хто так глибоко, як він, зазирає до Божої майстерні і має нагоду подивляти вічну Премудрість, той мусить покірно прихилити коліна перед діяльністю найвищого Духа" (Медлер); "Усяке ґрунтовне дослідження природи закінчується визнання існування Бога" (Ерстед); "Релігії, мистецтва і науки протиставляють одна одній лише люди, які погано освічені як у першому, так і в другому" (Сабатьє).

Шляхами формування наукового світогляду е: а) у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін: теоретична спрямованість навчально-виховного процесу; здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навчання; забезпечення діалектичного мислення учнів на уроках; б) у позаурочній виховній роботі: підготовка виховних заходів, які б збагачували світоглядні знання школярів, формували погляди і переконання; залучення учнів до різноманітних видів діяльності, які б сприяли поєднанню їх свідомості, переживань і поведінки; корекція помилкових


світоглядних понять, уявлень, поглядів і переконань учнів; в) соціальна і професійна позиція педагога і її значення для формування світогляду його підопічних.

Оскільки світогляд являє собою систему наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів переконань, які визначають ставлення людини до оточуючого середовища до самої себе, то кожен шкільний навчальний предмет являє собою складову єдиного цілого. Вчитель математики, фізики, хімії, .біології, історії, літератури може успішно формувати світогляд учнів тільки за умови, що він не тільки добре знає свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни і здійснює в процесі навчання міжпредметні зв'язки. Тільки така єдність дає можливість розкрити наукову картину світу, показати його єдність, тому що жоден навчальний предмет сам по собі вирішити питання формування наукового світогляду учнів у цілому не може.

Так, дисципліни природничого циклу розкривають природ ничо-наукову картину світу, суспільні науки показують закономірності суспільного розвитку, в процесі трудового і виробничого навчання учні знайомляться з розвитком економіки і виробничих відносин і т.п. У своїй єдності всі ці предмети дають можливість при їх засвоєнні сформувати цілісний науковий світогляд.

Перетворення знань у світоглядницькі погляди і переконання тісно пов'язане з формуванням в учнів системи ставлень до оточуючого середовища і до самого себе. Правильне ставлення особистості до природи, суспільства, людей, товаришів і до самого себе формується в таких ситуаціях, коли вона змушена діяти певним чином. Тому в процесі виховної роботи слід створювати умови, в яких учень мав би можливість проявити своє ставлення до подій, явищ, про які йде мова, не побоявся висловити свою думку, дати їм принципову оцінку. Створення таких умов сприяє формуванню в учнів єдності слова і діла, світогляду і поведінки, активної життєвої позиції.

Формуючи світогляд, важливе знання філософського змісту, традицій, звичаїв і обрядів народного календаря як джерела глибокого осмислення учнями екологічних, моральних і естетичних проблем. У народному розумінні Людина — органічна частина Матері-Природи, вищий вияв, вінець її розвитку. Звідси випливають ідеї гуманного ставлення до природи, її багатств, збереження її первозданності і цілісності.

Неоціненне виховне значення мають народні філософські ідеї про безмежність світу, вічність життя та його постійне оновлення, циклічність природних явищ, Сонце як джерело життя, Земля як годувальниця всього живого.

Особливе світоглядне значення має прогностична функція народного календаря ("Вінця навколо Сонця — на дощ", "Небо над лісом посиніло — буде тепло", "Зірки стрибають — на мороз", "Дощ на Зелені свята — будуть великі достатки" і т.п.). Матеріали народного календаря використовуються на уроках народознавства, рідної мови, літератури, географії, фізики, астрономії, у багатогранній позакласній та позашкільній роботі.

Методика виявлення рівня сформованості світогляду учнів: а) аналіз відповідей учнів із світоглядних питань на уроках; 6) спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у різних ситуаціях; в) порівняння даних спостережень педагогів, батьків та інших учасників педагогічного процесу; г) проведення спеціальних співбесід, обговорення моральних та інших проблем.

2. Моральне виховання — це виховна діяльність школи і сім'ї, що має метою формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок


поведінки на основі засвоєння Ідеалів, норм І принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Методологічною основою морального виховання є етика. Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в умовах суспільства.

Сьогодні прийнято говорити про дві етичні (моральні) системи, якими користується людство. Перша з них є домінуючою у Західній Європі, в Америці. Там люди дотримуються принципу: заради досягнення навіть "великого добра" аж ніяк не можна допускати "мале зло" (кажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для представників другої етнічної системи (вона, зокрема, є панівною на території колишнього Союзу) поєднання добра і зла цілком прийняте (нас привчили до цього).1

Зміст морального виховання в національній школі:

а) Формування національної самосвідомості. Завданнями формування національної самосвідомості є: а) виховання любові до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України; б) освоєння молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури, відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню власної національної гідності; в) залучення учнівської молоді до практичних справ розбудови нашої державності; г) формування в учнів почуття гідності й гордості за свою Батьківщину, вірності Україні як невід'ємної ознаки національно-свідомого громадянина.

У справі виховання почуття національної гідності велике значення має висвітлення правдивої історії культури та освіти нашого народу, повернення до культурних надбань, відкриття замулених сторінок нашої спадщини.

Професор А.Г.Горілий в своїй книжці " "Східняки" та "західняки" — відмінності і спільність" (Тернопіль, 1997) стверджує, що під тиском 300-річної русифікації ментальність значної частини українців (передусім східної України), особливо міського населення, зазнала глибоких змін: ... у значній мірі український народ втратив національну свідомість і навіть гідність, вміння жити самостійно, самому дбати про себе, спиратися на власні сили і вибирати власну долю,... значною мірою втрачено такі характерні для українців риси як індивідуалізм і волелюбство ... послаблена асиміляцією національна риса — схильність наділяти вищою владою віче (раду) і ревно пильнувати супроти збільшення влади своїх керманичів ... значно послабились такі типові риси українського менталітету як охайність і чистота у побуті, культ краси ... значною мірою втрачені тепер м'якість, лагідність українців... Такий стан речей потребує відповідного корегування змісту виховної роботи в плані формування морального обличчя українського школяра.

У зміцненні патріотичних почуттів велику роль відіграє героїко-патріотичне виховання, покликане формувати бойовий, морально-психологічний дух, спонукати до фізичного вдосконалення громадянина-патріота, виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його збройних сил.

Вихователь повинен чітко бачити сам процес становлення національної свідомості дитини та глибоко розуміти зміст ключових понять (національний, патріотизм, націоналізм, громадянськість тощо).

1 Климишин І.А. і інші. Основи християнської моралі. — Івано-Франківськ. 1995.


У розвитку національної свідомості дитини (і зрілої людини) можна виділити щонайменше три етапи (за О.Вишневським), які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст.

Етап етнічного самоусвідомлення, що є першоосновою, корінням патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі дитини у народних звичаях і обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому дитячому віці формується культ рідного дому, сім'ї, предків, рідного села, міста.

Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, якій до певного часу не повинні заважати інші мови.

Етап національно-політичного самоусвідомлення припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї як явища політичного, що має чи виборює певне місце серед інших націй. До особливо важливих моментів цього етапу національного виховання належать, відновлення історичної пам'яті та формування почуття національної гідності.

Етап громадсько-державного самоусвідомлення. На цьому етапі формується правильне розуміння понять патріотизму і націоналізму, виховується турботливе ставлення до національно-культурних вартостей інших народів, прищеплюється почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Таким чином, слово "українець", як і слово "француз", "росіянин" може виражати щонайменше три поняття: а) людину, причетну до свого етносу;

б) людину, яка усвідомлює себе частиною нації і поділяє з нею свою долю;

в) громадянина своєї держави. Саме тому ми говоримо: американець
українського походження чи француз польського походження. Із розвитком
громадсько-державної свідомості нормальним стане сказати і "українець
російського походження" чи "українець єврейського походження".

Систему моральних цінностей можна поділити на такі групи:

Абсолютно вічні — мають універсальне значення та необмежену сферу застосування і носять загальнолюдський характер (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні — є значущими для одного народу і не завжди поділяються іншими народами. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей відносяться такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо.

Громадянські — ґрунтуються на визнанні гідності людей і знаходять своє застосування в демократичних суспільствах. Це поняття прав і свобод людини, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні — моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків тощо.

Цінності особистого життя — мають значення щонайперше для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, її господарський успіх, стиль приватного життя тощо (О. Вишневський).1

Неписані закони кодексу лицарської честі (козацька педагогіка) передбачають: виховання любові до батьків, рідної мови, вірності у коханні, дружби, побратимства, шанобливого ставлення до України; готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну

1 Вишнєвський О.І. На тернистому шляху до себе. //Рідна школа. — 1995. — №5. с.


вірність Ідеям, принципам народної моралі І духовності; відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі; прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму, уміння завжди і всюди поступати благородно, шляхетно, виявляти інші чесноти.

Кодекс лицарських звитяг: готовність боротися до загину за волю, віру, честь і славу України; нехтування небезпекою, коли справа торкається життя друзів, побратимів, Матері-У країни; ненависть до ворогів, прагнення звільнити рідний край від завойовників, героїзм, подвижництво в праці і в бою.

Формуванню національної самосвідомості молоді сприяє чимало важливих сфер, з-поміж яких надзвичайно актуальними в сучасних умовах є: а) історія минулого нашого народу; б) рідна мова; в) народознавство; г) художньо-поетична література; д) гуманістичне виховання.

б) Нормальний розвиток населення, зокрема підростаючого покоління, прямо
пов'язаний з екологічною безпекою. Наука оцінює роль впливу факторів
довкілля на здоров'я населення серед усіх інших 18-20%. Сучасні масштаби
екологічних змін створюють реальну загрозу життю людей. Забруднення
атмосферного повітря у 55 містах України досягло критичного рівня. Враховуючи
критичну ситуацію, що склалася, Верховна Рада України ще у 1993 році
проголосила всю територію країни зоною екологічного лиха.

Екологічне виховання — це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури. Завдання екологічного виховання: а) нагромадження екологічних знань; б) виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її; в) формування вмінь і навичок діяльності в природі.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття таких положень: а) світ природи — середовище перебування людини, яка має бути заціка-1 влена в збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі; б) осмислення ' екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати ! рекомендації розумної взаємодії з нею; в) естетична краса природи сприяє і формуванню моральних - почуттів обов'язку і відповідальності за її І збереження, спонукає до природоохоронної діяльності; г) розуміння ! наслідків тих чи інших дій людини в природі.

Методика екологічного виховання. Особливе призначення в цьому плані предметів природничого і географічного циклів. Біологія і географія ' малюють дітям картину сучасного світу рослин, тварин, всього оточуючого : середовища. Фізика і хімія дають учням комплекс політехнічних знань, наукові основи і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують недопустимість варварського ставлення до природи. Естетичний цикл предметів розкриває естетичну суть природи, її неповторну красу, вплив на виховання людини.

в) Виховання непримиренного ставлення до алкоголю, нікотину,
наркотиків.

Завдання антиалкогольного (антинікотинового, антинаркотичного) виховання: а) озброєння учнів знаннями про шкідливість різних видів наркотиків, згубні його наслідки, формування у них правильних поглядів на це соціальне зло; б) вироблення в учнів певних психологічних "гальм", які б стримували їх у сприятливих для


вживання наркотиків умовах; в) прищеплення школярам непримиренного ставлення до фактів вживання наркотиків своїми ровесниками, залучення учнів до боротьби з цим злом; г) своєчасне виявлення тих, хто вживає наркотики, проведення з ними індивідуальної виховної роботи.

Зміст антинаркотичної виховної роботи: а) подолання в учнів неправильного уявлення про нібито позитивні властивості наркотиків; б) розкриття негативного впливу наркотиків на організм людини, її здоров'я; в) розкриття негативного впливу наркотиків на психіку людини, навчальну діяльність школярів; г) наркотики і розлад сім'ї; д) наркотики і спадковість; е) наркотики і аморальна поведінка людини; є) наркотики і злочинність неповнолітніх і дорослих; ж) наркотики і їх вплив на продуктивність праці; з) наркотики і дорожні пригоди; й) наркотики і побутовий травматизм.

Методика антинаркотичної виховної роботи: а) у процесі вивчення навчальних дисциплін: виявлення виховних можливостей кожного предмета в плані антинаркотичного виховання і їх реалізація на уроках; б) антинаркотичне виховання у позаурочний час: використання загальновідомих форм і методів виховної роботи — бесіди, лекції, диспути, конференції та інші (при цьому: 1) підбирають фактичний матеріал, який викликав би негативні емоції щодо наркотиків; 2) вивчають ставлення учнів до цього соціального зла і враховують його під час проведення виховного заходу; в) особливу роль відіграє і власна позиція вчителя щодо наркотиків).

г) Статеве виховання — складова загального процесу виховної роботи школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Статеве дозрівання учнів само по собі веде до прояву підвищеного інтересу до протилежної статі, а при наявності несприятливих факторів воно може стихійно набрати перекручених форм, що викликають різні розлади їх організму.

У процесі статевого виховання педагоги повинні зосереджувати свою увагу на вирішенні таких морально-психологічних питань, розв'язання яких сприяло б формуванню правильних взаємовідносин між статями, попереджувало б статеву розпусту, закладало б основи для міцної сім'ї в майбутньому. Передусім важливо виховувати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність. Поряд з цим слід виховувати у них повагу до протилежної статі, особливо до жіночої, щоб молода людина бачила в ній дівчинку, подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не просто біологічно протилежну стать. Наявність самоповаги і поваги до протилежної статі буде тим моральним гальмом, яке регулюватиме взаємовідносинами між статями. В цьому плані особливо інтенсивна виховна робота має здійснюватись у підлітковому віці, коли дівчата у статевому відношенні дозрівають скоріше і спостерігається розрив у взаємовідносинах хлопців і дівчат, який може позначитись на їх подальшому ставленні до протилежної статі.

Виключне значення у статевому вихованні має формування у хлопців і дівчат таких почуттів, як сором, совість, скромність, які дуже потрібні для правильних взаємовідносин між ними, для стримування статевих бажань, очищення психіки від еротичних уявлень.

Особливе місце у статевому вихованні повинно зайняти формування почуття відповідальності юнаків і дівчат за свої дії в галузі статевих відносин, слід домагатися усвідомлення ними того, що статеві зв'язки без справжнього почуття є вульгаризацією статевих бажань, яка позбавляє людину відчути високе і прекрасне почуття, зіштовхує її з шляху нормального розвитку. Легке статеве життя може


стати причиною трагедій майбутньої сім'ї, особливо для дітей.

Коли йдеться про підготовку учнівської молоді до сімейного життя, то окрім згаданих раніше якостей, у неї виховують уміння: обирати собі друга (супутника) на все життя; налагодити взаємні стосунки у подружньому житті, уступати одне одному, не зводити дрібні незлагоди в конфлікти; вести домашнє господарство, розподілити між собою обов'язки і розпоряджатися бюджетом; виховувати дітей і т.д.

Методика статевого виховання і підготовки учнів до сімейного життя передбачає виховний вплив: а) під час вивчення навчальних предметів, зокрема етики і психології сімейного життя; б) у позакласній виховній роботі, використовуючи різноманітні форми і методи виховання. При цьому статеве виховання слід розпочинати якомога раніше, коли діти починають цікавитися цим питанням. Доцільно з окремих питань проводити розмови окремо з хлопчиками і дівчатками. Ілюструючи матеріал про подружнє життя не слід обмежуватися прикладами з художньої літератури і кінофільмів, треба наводити приклади з життя, щоб у школярів не складалося враження, що справжнього кохання в реальному житті не існує; налагодити в класі здорові стосунки між дівчатами і хлопцями. Педагог сам у сімейному житті повинен бути зразком для молоді.

д) Виховання свідомої дисципліни, обов'язку і відповідальності.

Шкільна дисципліна — це дотримання учнями правил поведінки в школі і за її межами, чітке і організоване виконання ними своїх обов'язків, підкорення громадському обов'язку.

Свідома дисципліна проявляється в суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки.

Обов'язок— усвідомлена система громадських і моральних вимог суспільства особистістю, що диктуються соціальними потребами і конкретними цілями та завданнями певного історичного етапу розвитку.

Відповідальність — якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з точки зору користі або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з панівними у суспільстві — вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу.

Функції дисципліни: а) умова нормальної навчальної діяльності; б) засіб організації діяльності, обмеження, гальмування нерозумних дій і вчинків.

Шляхи виховання свідомої дисципліни, обов'язку і відповідальності: а) ознайомлення учнів з правилами поведінки в школі, з правами і обов'язками школяра; б) організація порядку і дисципліни на уроках (зайнятість учнів, їх самостійність і активність, заохочення за успіхи у пізнавальній діяльності, вміння бачити всіх і кожного зокрема і т.д.): в) чітка організація режиму праці і відпочинку в позанавчальний час; г) використання громадської думки колективу в дисциплінуванні учнів; д) спрямування органів учнівського самоврядування у процес дисциплінування учнів; е) роль традицій в дисциплінуванні учнів; є) використання методів заохочення і покарання у вихованні дисциплінованості учнів; ж; єдність вимог педагогів і батьків у дисциплінованості учнів, контроль за їх поведінкою; з) причини недисциплінованості учнів і шляхи їх попередження і подолання.

е) Правове виховання учнів.

Сучасна кризова ситуація суспільства не сприяє позитивному формуванню сприятливого морального середовища для виховання дітей і молоді.


Неблагополучне побутове оточення, важке матеріальне становище сімей і погіршення на цьому грунті внутрісімейних стосунків, недоліки в організації шкільного виховання і масове скорочення позашкільних закладів, у тому числі за місцем проживання, літніх таборів відпочинку — все це призводить до збільшення числа дітей і підлітків, чия поведінка виходить за межі моральних і правових норм. Швидко зростає кількість підлітків, які не вчаться і не працюють.

За останні п'ять років в Україні спостерігається тенденція безперервного зростання дитячої злочинності. Кількість злочинів, скоєних неповнолітніми, становить понад 13% усіх зареєстрованих в Україні злочинів. Поширення злочинності серед неповнолітніх випереджує її загальне зростання.

Деформування особистості проходить такі етапи: поява прогалин і спотворень в морально-вольовій сфері особистості, перетворення їх у відносно стійкі погляди і звички; формування мотивації поведінки, яка включає антису спільні цілі; правопорушення, систематичне правопорушення, злочин.

Завдання правового виховання: а) озброєння учнів знаннями законів України, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування їх з поточних і актуальних правових питань; б) формування правової свідомості школяра, яка визначає їх ставлення до вимог законів і правил співжиття; в)виховання в учнів поваги до Української держави і права, принципів законності, розуміння необхідності їх дотримання; г) вироблення - у школярів умінь і навичок правомірної поведінки; д) виховання в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, намагання взяти посильну участь у боротьбі з цими негативними явищами, які мають місце у нашому житті, формування вміння протистояти негативним впливам; е) подолання в свідомості окремих школярів помилкових уявлень, негативних навичок і звичок поведінки, що сформувалися під впливом негативних явищ.

Зміст правового виховання. У процесі правового виховання знайомлять учнів з окремими положеннями державного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейного та інших галузей права.

У процесі розкриття змісту правового виховання важливо ознайомитися з матеріалами Конвенції про права дитини. Згідно з нею дитиною вважається кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку.

... Держави — учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно виражати свої погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага у відповідності з віком і зрілістю дитини. Ст. 12.

... Дитина має право виражати свою власну думку; це право включає свободу пошуку, тримання і видачі інформації і ідей будь-якого виду, незалежно від границь, в усній, письмовій або друкованій формі, у формі творів мистецтва або за допомогою інших засобів за вибором дитини. Ст. 13/1.

...Держави — учасниці визначають право дитини на свободу асоціацій і свободу мирних зборів. Ст. 15/1.

... Жодна дитина не може бути об'єктом довільного чи незаконного втручання в здійснення її права на особисте життя, сімейне життя, недоторканість житла чи таємницю кореспонденції, або незаконного посягання на її честь і репутацію. Ст. 16/1.

... Держави — учасниці приймають усі необхідні законодавчі, адміністративні, соціальні і просвітні заходи з метою захисту дитини від усіх форм фізичного чи


психологічного насильства, образи чи зловживанням, відсутністю піклування чи недбалого ставлення, грубого ставлення чи експлуатації чи будь-якої іншої особи. Ст. 19/1.

Методика правового виховання школярів: а) у процесі вивчення правознавства, історії, літератури, географії та ін.; б) у позакласній та позашкільній виховній роботі: бесіди, лекції, диспути на правову тематику), зустрічі з представниками правоохоронних органів, перегляд і обговорення кінофільмів, організація клубів типу "Підліток і закон", залучення школярів до роботи загонів з охорони природи та ін.

У процесі попередження правопорушень серед учнівської молоді виділяють етапи: а)вивчення і усунення умов, які сприяють формуванню

негативної поведінки (до того, як ці умови істотно позначились на поведінці); б) оздоровлення середовища, умов життя і виховання учнів, корекція позиції особистості; в) подібні заходи вживають до вихованців, які вже допускають правопорушення і перебувають у полі зору правоохоронних органів; г) правовиховний вплив на школярів, що систематично допускають правопорушення; д) робота з учнями, що вже допустили злочин, якщо покарання чи інші заходи впливу не передбачають їх ізоляцію від колективу.

3. Трудове виховання. Завдання трудового виховання: а) психологічна підготовка особистості до праці (прагнення і бажання сумлінно і відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості працідяк необхідного обов'язку і духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці і поваги до людей праці, творче ставлення до праці); б) практична підготовка до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань про загальні основи виробничої діяльності людини, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової діяльності, виховання основ трудової культури); в) підготовка до свідомого вибору професії.

Вимоги до трудової діяльності учнів: а) суспільна спрямованість праці школярів; б) ініціатива і творчість дітей в організації праці; в) колективний характер праці; г) різноманітність видів праці; д) стимулювання праці учнів; е) дотримання правил техніки безпеки; є) змагальність; ж) плановість і систематичність.

Система трудового виховання учнів включає такі елементи:

а) навчальна праця як перший серйозний і важливий обов'язок учнів перед суспільством; б) реалізація принципу політехнізму у викладанні основ наук; в) трудове навчання; г) учнівські кооперативи; д) позакласна робота з трудового виховання школярів; е) літні трудові об'єднання учнів; є) праця в сім'ї.

Потребують відродження традиції козаків — мудрих хліборобів, умілих орачів, господарів землі, примножувачів рукотворних скарбів рідного краю, його природних багатств. Вони були чудовими городниками і садівниками, скоблярами і пасічниками, займалися рибальством і мисливством.

З кожного профілю трудового навчання учні одержують загальнотрудову, загальновиробничу, загальнотехнічну й спеціальну підготовку.

Загальнотрудова підготовка передбачає оволодіння єдиними для всіх профілів знаннями, уміннями і навичками з планування, організації і самоконтролю своєї праці.

Загальновиробнича підготовка дає відомості про науково-технічний прогрес, основні галузі виробництва, основи економіки і організації праці, охорону природи і оточуючого середовища.

Загальнотехнічна підготовка будується з урахуванням специфіки галузі, в яку


входить обраний учнями профіль трудової підготовки.

Спеціальна підготовка передбачає формування початкових вмінь і навичок праці з обраної спеціальності.

Профорієнтаційна робота. Вдалий вибір професії — це моральне задоволення, висока самооцінка; це й висока продуктивність праці, висока якість продукції. Вибір професії — це та точка, в якій сходяться інтер

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти