ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Екологічна криза в умовах науково технічного прогресу

На початку XX ст. В.І.Вернадський, проаналізувавши масштаби впливу людської діяльності на оточуюче природне середовище, прийшов до висновку, що за своєю сукупною виробничою силою людство стало співмірним з потужністю геологічних процесів, що відбуваються на нашій планеті. Різке зростання сукупної виробничої сили людства, яке зафіксував учений, було наслідком переходу суспільства до індустріальної стадії розвитку, масового застосування машин і породило віру у всемогутність людської цивілізації та необмеженість її зростання.

Хоча друга світова війна й дещо затримала поступальний розвиток людства і похитнула впевненість у раціональності існуючої цивілізації, нові події швидко повернули переважній більшості повоєнного населення індустріально розвинених країн соціальний оптимізм та віру в майбутнє. Цими подіями стали, в першу чергу, нові відкриття в науці та техніці, які були покликані докорінно змінити на краще життя широких мас населення і досить швидко почали давати результати, що підтверджували сподівання. Цих відкриттів було так багато, їх вплив на повсякденне життя виявився настільки суттєвим, що в сукупності вони отримали назву, яка стала означенням нового етапу в розвитку людської цивілізації - науково-технічна революція.

У сучасній науці феномен науково-технічної революції намагаються осмислити не лише вчені-природники, а й представники гуманітарних та соціальних наук - філософи, соціологи, політологи, екологи і т.д. Тому в науковій літературі можна зустріти багато визначень цього явища, на перший погляд суперечливих. Це пов'язано з намаганням представників наукових напрямів розглядати науково-технічну революцію з позицій тієї галузі наукового знання, яку вони представляють. У самому загальному вигляді визначити науково-технічну революцію можна як корінне, якісне перетворення продук­тивних сил суспільства на основі перетворення науки в провідний фактор суспільного виробництва.

Науково-технічна революція - це корінне перетворення науки і техніки, їх зв'язків та соціальних функцій і ролей, що веде до загального перевороту в структурі та динаміці про­дуктивних сил суспільства; цей переворот означає одночасну зміну ролі людини як у системі продуктивних сил на основі комплексного технологічного використання науки як безпо­середньої продуктивної сили, що пронизує всі компоненти виробництва, так і перетворює речовинні умови життя самих людей. В процесі розгортання науково-технічної революції відбувається зміна не лише процесів виробництва, а й вироб­ничих відносин, взаємовідносини людини з засобами праці і разом з тим взаємовідносин між людьми та їх ставлення до оточуючого природного середовища.

Початок науково-технічної революції пов'язують з сере­диною сорокових років XX ст. Його ототожнюють з першою вдалою спробою звільнити ядерну енергію і створенням перших електронно-обчислювальних машин, які, незважаючи на всю їх малу (з погляду сьогодення) потужність, відкрили принципову можливість «навчити» робити машину виконувати ряд люд­ських мислительних функцій. Хоча сьогодні вивільнення ядерної енергії (особливо після катастрофи на Чорнобильській АЕС з її глобальними наслідками) і не викликає особливого ентузіазму, але саме воно поклало початок процесам розвитку знань про генетичну структуру біологічних молекул, виходу людства в космічний простір, використання НВЧ-випромінювання для розігрівання замороженої їжі та прихід телеба­чення і мексиканських телесеріалів практично в кожну домівку. Науково-технічна революція є історично закономірним явищем і вінчає тривалий процес розвитку науки і техніки, вона є найвищою формою науково-технічного прогресу. Під поняттям науково-технічний прогрес, як правило, розуміється взаємозумовлений поступальний рух науки та техніки, розвиток всіх речовинних елементів продуктивних сил суспільного вироб­ництва на основі дедалі ширшого пізнання та освоєння зовнішніх сил природи. Цей процес супроводжує людство з

моменту перетворення біологічного виду homo sapiens у соціальну розумну істоту.

Головними аспектами науково-технічного прогресу є створення і вдосконалення засобів праці, розширення сукуп­ності предметів праці, розвиток технології та енергетичної бази виробництва, вдосконалення механізмів управління вироб­ництвом та організації суспільної праці. Наука і техніка є важливими елементами взаємозв'язку природи і суспільства і виступають як основний засіб раціонального використання природних ресурсів в сучасних умовах.

Часто найважливішою рисою науково-технічної революції називають перетворення науки в безпосередню виробничу силу внаслідок її включення в процеси виробництва, скорочення тер­мінів між народженням нового відкриття в науці і його втіленням в продуктах промислового виробництва. Однак про таку роль науки щодо процесів виробництва К.Маркс відзначав ще в роботі «Злиденність філософії» (1847) і вважав це важливою рисою індустріального, великого машинного виробництва. Класичний капіталістичний спосіб виробництва з необхідністю вимагає якнайшвидшого і якнайповнішого залучення досягнень науки у виробничі процеси для підвищення конкурентоспроможності товаровиробника. В умовах науково-технічної революції наука стає не лише безпосередньою виробничою силою, але й безпосеред­нім об'єктом та засобом виробництва. Створення нових знань стає самодостатньою метою виробництва. Знання, інформація не лише обслуговують виробництво матеріальних цінностей, але й самі стають товаром, що має і споживчу й мінову вартість.

Поряд з перетворенням науки в безпосередній об'єкт і засіб виробництва на сучасному етапі розвитку науково-технічної революції виділяють ще такі її характерні риси:

1. Якісне перетворення всіх елементів продуктивних сил - предметів праці, знарядь виробництва, самого працівника, він перестає бути «обслуговувачем» машини.

2. Зміна характеру та змісту праці, наростання творчої складової в трудових операціях, перекладання основного тягаря виконавської праці «на плечі» машин.

3. Виникнення передумов ліквідації протилежності між розумовою та фізичною, управлінською та виконавською працею, соціального розподілу діяльності, вихід людини поза власне виробництво, з «царства необхідності» в «царство свободи».

4. Відкриття принципово нових джерел енергії, створення нових матеріалів з наперед визначеними властивостями.

5). Наростання ролі міждисциплінарних досліджень, поступова ліквідація «ізоляції» галузей наукового знання.

6. Значне підвищення ролі інформаційної діяльності, засобів масової інформації та комунікації.

З точки зору вирішення проблеми кризового стану у взаємовідносинах суспільства та природи найважливішою рисою науково-технічної революції є той факт, що вперше у їх взаємодії досягнута гранична, з точки зору охоплення, опосеред­кованість усіх природних факторів виробництва і тим самим відкриваються можливості для подальшого розвитку суспіль­ства та його відносин з оточуючим природним середовищем як свідомо регульованого та контрольованого процесу. Здобутки науково-технічної революції створюють матеріальні перед­умови для запобігання глобальній екологічній катастрофі і виходу з кризового стану у взаємовідносинах суспільства та природи.

До основних сторін сучасної науково-технічної революції

можна віднести:

1) наукову - систематичне прогнозування та комплексне використання нових фундаментальних відкриттів у природо­знавстві та суспільних науках;

2) технічну - застосування принципово нових джерел енергії, новихматеріалів, комплексно-автоматизованих систем виробництва,а, також систем одержання, передачі та обробки інформації;

Екологічні фактори

Екологі́чні фа́ктори, екологічні чинники або фа́ктори середо́вища — сукупність усіх чинників середовища (температура, вологість, світло, гравітація, субстрат, живі організми тощо), що діють на живий організм або надорганізмову систему (моноцен, демоцен, плейоцен, біом, біосфера). Не всі вони однакові за своїм значенням, вплив окремих компонентів взагалі незначний. Всю різноманітність екологічних факторів ділять за походженням і характером дії на три великі групи — абіотичні (гр. а — заперечна частка і bios — життя), біотичні та антропогенні. До абіотичних відносять фактори неорганічної, або неживої, природи, до біотичних — вплив живої природи, а також людини. Антропогенні фактори зумовлені діяльністю людини, вплив її на природу може бути як свідомим, так і стихійним, випадковим. Такий поділ певною мірою є умовним, бо кожен з факторів існує і проявляється лише як результат загальної дії середовища.

Середовище впливає на організм через абіотичні фактори температури, вологості, світла, тиску, хімічних характеристик субстрату тощо, а організм на середовище впливає, головним чином, зміною хімізму субстрату, виснаженням трофічних і енергетичних ресурсів і зміни мікрокліматичних оточуючих умов. Вплив середовища на окремий організм, за посередництва біотичних факторів, проявляється в доступності трофічного ресурсу (наприклад, їжу може з'їсти інша тварина), можливості розмноження (наприклад, зустріч з особиною протилежної статі, наявності вільної території для розмноження і виведення потомства тощо), загроза хижака (наприклад, особину може з'їсти хижак) тощо.

Екологічні фактори впливають на поведінку тварини, її активність, обмінні процеси в її організмі, розвиток і морфогенез. Будь-який фактор має або безпосередній вплив, або сигнальний (опосередкований) вплив на організм. У першому випадку чинник впливає механічно (наприклад, гравітація, електричне і магнітне поля, вітер тощо) або фізіологічно — зміною обмінних процесів (наприклад, зміна температури середовища приводить до прискорення або уповільнення метаболізму) та зміною внутрішнього середовища (наприклад, зневоднення). У другому випадку зміна будь-якого фактору може бути дуже незначною і не чинить якогось відчутного впливу на організм, проте, ця незначна зміна слугує сигналом організму для початку внутрішніх перебудов до можливих змін у середовищі (наприклад, зміна довжини світлового дня є сигналом до початку міґрацій у перелітних птахів).

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти