ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні категорії дидактики.

Визначення дидактики.

ДИДАКТИКА – це галузь педагогічної науки, що розробляє теорію освіти та навчання. Походить від грецького слова didaktikos, що означає навчати, пояснювати, доводити.

Вперше слово дидактика вжив німецький педагог Вольфганг Ратке у 1613 р. у курсі лекцій під назвою «Короткий звіт з дидактики, або мистецтво навчання Ратихія».

У 1657 р. побачила світ фундаментальна праця Я.А.Коменського «Велика дидактика», де дидактику автор визначає як «універсальне мистецтво навчання всіх всьому».

Розрізняють загальну і окрему дидактики.

Загальна дидактикаохоплює систему навчання по всіх предметах і на всіх рівнях навчальної діяльності. Окремі дидактикирозробляють теорію викладання окремих навчальних предметів.

Основні категорії дидактики.

Дидактичні категорії – це найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу.

1. Навчання – це вид людської діяльності. Це процес засвоєння учнями інформації у вигляді знань, умінь та навичок під керівництвом (чи за допомогою) вчителя як організатора цього процесу.

2.Викладання – діяльність педагога, спрямована на організацію та управління пізнавальною діяльністю учнів.

3.Учіння – процес навчальної діяльності учня, завдяки якій учень оволодіває системою знань, здобуває індивідуальний досвід пізнання. Акцентована увага сьогодні. Навчити дитину вчитися

4. Освіта –це результат навчання. Це система наукових знань, пізнавальних умінь і навичок, ціннісні орієнтації і світогляд людини.

5. Самоосвіта –освіта, яка набувається у процесі самостійноїроботи. Вона сприяє поглибленню, рощиренню, більш міцному засвоєнню знань.

Знання – провідний елемент освіти.

Види знань: наукові знання (на їх основі людина передбачає явища, події, контролює їх і керує ними) і житейські (особистий досвід пізнання світу, являються важливою орієнтованою основою повсякденнної поведінки людини).

Уміння – це здатність людини мобілізувати знання з метою виконання певних дій. Це пристосування знань до дії. Їх формування відбувається шляхом вправ.

Навички в навчанні –це навчальні дії, які внаслідок багаторазового виконання набувають автоматизованого характеру. Навичка – це найбільш глибинний рівень володіння інформацією. Загальнонавчальні навики: читання, письма, розв»язування задач.

Інші категорії дидактики: закономірності і приниципи навчання, методи і зхасоби навчання, форми організації навчання та інші.

Педагогічні здібності

1) Комунікативність— професійна здатність педагога, що характеризується потре бою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування;

2) перцептивні здібності —професійна проникливість, пильність,

педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину.

3) динамізм особистості— здатність активно впливати на іншу особистість;

4) емоційна стабільність— здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинни­ків, що провокують емоційний зрив;

5) оптимістичне прогнозування— прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;

6) Креативність(лат. сreatio — створення) — здатність людини до творчості, спроможність генерувати нові ідеї.

Найважливіші якості вчителя, що сприяють успішній творчій діяльності:

· здатність до нестандартного рішення;

· пошуково-проблемний стиль мислення;

· уміння створювати проблемні, нестандартні навчальні і виховні ситуації;

· оригінальність у всіх сферах своєї діяльності;

· творча фантазія, розвинена уява;

· специфічні особистісні якості (сміливість, готовність до ризику, винахідливість, цілеспрямованість, оптимізм, ентузіазм, настирливість, упевненість, кмітливість, інтуїтивне відчуття нового та оригінального та ін).

3)Поняття “Педагогіка”

Педагогіка – це наука про виховання дитини. Дослівно супровід дітвори, дітоводіння. вести дитину протягом життя, тобто виховувати , навчати, давати освіту.

Предметом педагогіки віддавна прийнято вважати виховання в його інтегрованому і диференційованому розумінні. Предмет педагогіки – процес цілеспрямованого розвитку і формування людської осбистості в умовах її виховання, навчання, освіти.

Педагогіка – це наука про мистецтво виховання.

Крім поняття «педагогіка» в загальному розуміння слова мають місце поняття «народна педагогіка» і «етнопедагогіка».

Народна педагогіка – це емпіричні педагогічні знання і досвід народу у справі виховання і навчання. Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, прислів»ях, приказках, піснях), а також іграх і танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах. Вперше у науковий обіг увели і К.Ушинський і О.Духнович.

Етнопедагогіка– емпіричні педагогічні знання конкретної етнічної спільноти.

 

Ознаки колективу

1 .Наявність суспільне значимої мети.

2. Спільна діяльність, спрямована на досягнення поставленої мети.

3. Наявність органів самоврядування.

4. 3гуртованість. Показник згуртованості: ступінь співпадання думок, оцінок, позицій колективу по відношенню до об"єктів (мети діяльності, осіб, подій , ідей).

5. Встановлення між членами колективу специфічних відносин, які відображають не тільки єдність мети і діяльності (робоче єднання, згуртування), але й моральне єднання

(співпереживання, емоційна теплота).

Метод формування свідомості особистості

. Методи формування свідомості особистості – передбачають вплив на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать переконання і особистий приклад.

• Переконання – передбачає вплив на свідомість, почуття, волю особистості. Основними формами впливу є бесіди, лекції, диспути, зустрічі, конференції.

• Особистий приклад – цілеспрямований і систематичний вплив вихователя на вихованців силою особистого прикладу, а також усіма видами позитивних прикладів діяльності інших людей як зразків для наслідування, ідеалу в житті.

Принципи Болонського процесу

1. Уведення системи двохетапної вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура).

2. Запровадження системи кредитних одиниць.

3. Розвиток європейської співпраці у сфері контролю якості вищої освіти.

4. Розширення мобільності.

5. Забезпечення працевлаштування випускників університетів на європейському ринку праці

6. Забезпечення привабливості європейської вищої системи освіти.

Освіта в Україні

СТРУКТУРА ОСВІТИ

1. Дошкільну освіту. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.

2. Загальну середню освіту.Загальна середня освіта – це цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво, результатом якого є інтелектуальний , соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

3. Позашкільну освітуПозашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні.

4. Професійно-технічну освітуПрофесійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації.

5. Вищу освіту.Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІY рівні ( залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

6. Післядипломну освіту.Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти ( філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Аспірантуру, докторантуру

8. самоосвіту. Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо

Встановлені такі

освітні рівні:

· початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта,

· повна загальна середня освіта,

· професійно-технічна освіта,

· базова вища освіта,

· повна вища освіта,

Функції процесу навчання

1.Освітняє базовою і передбачає засвоєння учнями визначеної системи наукових знань, формування відповідних умінь і навичок.

Освітня функція повинна забезпечити

· повноту

· системність знань

· усвідомленість знань

· дієвість ( вміння оперувати ними, перености іх у нові ситуації тощо)

2.Виховна функція. Виховний характер – це об»єктивна закономірність, що виявлялася в усі епохи. Полягає у виховному характері процессу навчання. Передбачає формування у процесі навчання засобами світоглядних уявлень, моральних, етичних, естетичних якостей школяра

3.Розвивальна функція передбачає розвиток мислення, вольових рис характеру, навчальних інтересів, здібностей, мотивів, уваги, пам»яті.

Особливе місце належит розумовому розвитку, якимй передбачає формування таких умінь, як структурування, систематизування, конкретизування, доведення, формулювання висновків, класифікування, аналіз і синтез, порівняння, абстагування, узагальнення.

Мета, зміст, форми і методи фізичного виховання молоді. Традиції тілесного виховання в Україні. Українські молодіжні організації виховання і самовиховання (“Січ”, “Сокіл”, “Пласт”, СУМ та ін. ): історія та сучасність

Використовуються традиційні і нетрадиційні засоби і методи фізкультурної освіти та фізичного удосконалення. організуються і проводяться у формі:занять у спортивних клубах, фізкультурно-оздоровчих центрах, секціях, групах за інтересами;самостійних занять фізичними вправами, спортом, туризмом;масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходів;занять протягом дня по забезпеченню працездатності, післяробочого відновлення, психорегуляції, корекції. ТРАДИЦІЇ тілесне виховання – виховання охайності, особистої гігієни, правильного харчування, володіння своїм тілом. Вони у фізичному вихованні передбачають виховання вміння долати труднощі, зберігати здоров’я, розвивати силу, вміння виконувати різні фізичні вправи. Українська скаутська організація “Пласт”, Спілка української молоді (СУМ), Спілка піонерських організацій України (СПОУ), Українське дитячо-юнацьке товариство “СІЧ”. Більшість із них заявляють про свою позаполітичність. їх виховна система спрямована, в основному, на формування вмінь і навичок у дітей і підлітків, пов'язаних з природою (життя в таборі, туризм, екологічне виховання), із зміцненням здоров'я (фізична підготовка), вихованням шанобливого ставлення до сім'ї, рідної місцевості, держави (сімейне життя, життя в суспільстві).

Основні функції сім’ї

· репродуктивна;

· господарсько-економічна (ведення загального господарства і бюджету, організація матеріально-побутових умов співжиття);

· комунікативна – організація внутрісімейного спілкування, взаємодія сім»ї з іншими людьми, сім»ями, соціальним групами;

· рекреативна – організація відпочинку, забезпечення умов для відновлення сил;

 

Методи навчання

Наочні:

1. Метод ілюстрування – наочний метод навчання, який передбачає показ і сприйняття предметів, процесів і явищ в їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій, звукозаписів тощо.

2. Метод демонстрування – метод навчання, який полягає у наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об’єктами в їх природному вигляді. Цей метод використовують не тільки для розкриття динаміки явищ, що вивчаються, але й для ознайомлення з зовнішньою і внутрішньою будовою предметів.

3. Метод спостереження – як метод навчання передбачає тривале цілеспрямоване сприймання об’єктів чи явищ з фіксацією змін, які в них здійснюються, і на цій основі – виявлення внутрішніх зв’язків і залежностей, розкриття сутності явищ. В умовах спостереження учень не втручається в ті явища, які він сприймає.

Практичні:

1.Метод вправ.

2.Лабораторні роботи. Це проведення учнями за завданнями учителя дослідів із використанням приладів, інструментів. Це один із видів дослідницької самостійної роботи.. Є обов»язковими.

3.Практичні роботи.

Вправи – це цілеспрямоване багаторазове повторення учнями певних дій та операцій з метою формування навиків і умінь..

1. Індуктивні (індукція від лат. Зведення, узагальнення) – шлях розв»язання, вивчення від часткового до загального.

Учительпояснює факти, наводить конкретні приклади, демонструє наочні посібники, задає вправи, підводячи поступово учнів до узагальнення, виведення правил, нових понять.

Учніспочатку засвоюють часткові факти, потім роблять висновки, узагальнюють матеріал.

2.Дедуктивні(від лат. виведення) . – від загального до часткового.

Учительспочатку повідомляє загальне положення, закон, формулу, а згодом – підкріплює їх конкретними прикладами.

Учні сприймають загальні положення, закони, а потім засвоюють висновки, придумують приклади.

 

15)СУТНІСТЬ ПРОБЛЕМНОГО МЕТОДУ НАВЧАННЯ. ОСНОВНІ ЕТАПИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМНОГО ЗАВДАННЯ.

Суть: забезпечення активного ставлення учнів до оволодіння знаннями, інтенсивний розвиток їхньої самостійної пізнавальної діяльності, індивідуальних творчих здібностей.

Ознака: учитель не подає знання у готовому вигляді , а ставить перед учнями проблемне завдання. Проблема сама прокладає шлях до нових знань і способів дії.

Ядро проблемного навчання - проблемні ситуації.

Етапи вирішення проблемного завдання:

1.Усвідомлення проблеми, розкриття протиріччя

2. Формулювання гіпотези

3. Доказ гіпотези

4. Висновок

 

Підготовка вчителя до уроку

Підготовка до уроку будь-якого типу передбачає дотримання педагогом певних вимог — організаційних, дидак-тичних, психологічних, етичних, гігієнічних.

Дидактика виходить з таких аспектів ефективності уроку: керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; напружена, досконало організована й результативна пізнавальна діяльність учнів; ретельна діагностика причин, що впливають на якість занять, прогнозування здійснення і результатів нав-чально-виховного процесу, вибір на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів; твор-чий підхід до розв'язання нестандартних завдань відповідно до наявних умов та можливостей; обґрунтований вибір, доцільне застосування необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів; диференційо-ваний підхід до окремих груп учнів; ефективне використання кожної робочої хвилини на уроці; атмосфера демо- кратизму, змагання, діловитості, стимулювання, дружнього спілкування, прогнозування навчальної діяльності, вибір на цій основі досконалої технології досягнень запрограмованих результатів.

 

Педагогічні здібності

1) Комунікативність— професійна здатність педагога, що характеризується потре бою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування;

2) перцептивні здібності —професійна проникливість, пильність,

педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину.

3) динамізм особистості— здатність активно впливати на іншу особистість;

4) емоційна стабільність— здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинни­ків, що провокують емоційний зрив;

5) оптимістичне прогнозування— прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;

6) Креативність(лат. сreatio — створення) — здатність людини до творчості, спроможність генерувати нові ідеї.

Найважливіші якості вчителя, що сприяють успішній творчій діяльності:

· здатність до нестандартного рішення;

· пошуково-проблемний стиль мислення;

· уміння створювати проблемні, нестандартні навчальні і виховні ситуації;

· оригінальність у всіх сферах своєї діяльності;

· творча фантазія, розвинена уява;

· специфічні особистісні якості (сміливість, готовність до ризику, винахідливість, цілеспрямованість, оптимізм, ентузіазм, настирливість, упевненість, кмітливість, інтуїтивне відчуття нового та оригінального та ін).

 

Навчання

· Це процес засвоєння інформації у вигляді знань, умінь і навичок.

· Це цілеспрямований процес взаємодії учителя і учнів, в ході якої здійснюється засвоєння інформації

· Це активна форма пізнавальної діяльності

Основні ланки(етапи)

3.1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки.

3.2. Формування етичних понять – стійких емоційних відношень людини до дійсності

3.3. Формування переконань, вироблення стійких навиків поведінки, дальший розвиток і збагачення почуттів. На цьому етапі в учнів більш чіткіше виявляються мотиви діяльності.

4.Концентризм у змісті виховної роботи.Це означає, що у процесі виховання до одних і тих же якостей особистості приходиться повертатися неодноразово.

5. Процес виховання – це двосторонній і активний процес.

6. Результати процесу виховання малозамітні для зовнішнього сприймання.

7. Процес виховання являє собою діяльність, спрямовану у майбутнє.

Етапи розвитку педагогіки

1. Ранній етап – етап народної мудрості, народної педагогіки. Характеризується нагромадженням значного фонду емпіричного матеріалу у вигляді окремих розрізнених педагогічних відомостей, які фіксувалися у формі вірувань, правил, вимог, традицій, звичаїв, обрядів.

2. Розвиток педагогіки як частини філософії. Має місце теоретичне осмисленням навчально-виховного досвіду у філософських трактатах, виникненням і закріпленням у користуванні ряду педагогічних понять. Конфуцій (550-479 р. до н.е) – перша вища школа. Його класична праця- трактат “Лунь Юй” (“Міркування і бесіди) Древньогрецькі філософи: Демокріт (“Фрагменти про виховання”: Виховання і навчання не тільки облагороджують людину, розвивають її розум, але і роблять людину щасливою”), Аристотель, Платон, Сократ, Квінтіліан (започаткував учительську професію). Спартанська та афінська системи виховання.

3.Формування педагогіки як самостійної науки. Концептуальний етап. Кінець ХУІ – поч. ХХ ст.. характеризується створенням окремих теоретичних концепцій виховання й освіти. Формування педагогіки як самостійної науки. Саме на поч..ХУІІ ст.. англійський філософ і природодослідник Френсіс Бекон у 1623 р. видав свій трактат «Про гідність та збільшення наук», де намагається здійснити класифікацію існуючих на той час наук і як окрему галузь наукових заннь виділив педагогіку під назвою «керівництво читанням». Проте народження педагогіки як окремої самостійної науки пов»язують з Ян Амос Коменський(1592-1670 рр.). “Велика дидактика”, видана у Амстердамі у 1654 р. є першою фундаментальною науково-педагогічною працею. Принципи, форми, методи, систему шкіл...

4. Період системний триває з початку ХХ ст.. і характеризується високим рівнем узагальнення, систематизації та структурування педагогічних знань, створенням науково-обгрунтованих систем організації навчально-виховного процесу, становленням педагогіки як наукової системи.

Метод спостереження

Методами педагогічного дослідження називають сукупність прийомів і операцій, направлених на вивчення педагогічних явищ, вирішення різноманітних науково-педагогічних проблем.

1.Метод педагогічного спостереження- це цілеспрямоване, систематичне вивчення дослідником пед.явищ і процесів у природніх умовах. Завдання – нагромадження фактів та науково-педагогічний аналіз їх. Широко застосовується. Головна перевага: дозволяє побачити реальну картину педагогічної дійсності.

Приклади: поведінка учня, характер спілкування, відносин, особливості мовлення, мислення та ін.

Основні вимоги

• чіткість (наявність плану, де визначається мета, завдання спостереження, час,
тривалість, очікувані результати та ін.);

• систематичність і різнобічність;

• достатня кількість зафіксованих фактів;

• своєчасніть, правильність, об'єктивність фіксації;

• простота та економність техніки запису;

• вдумливе, копітке опрацювання зібраного матеріалу;

• урахування всіх впливів на перебіг досліджуваних явищ;

• виділення істотних, стійких, повторюваних фактів і відокремлення від другорядних,
випадкових елементів;

• відсутність упередженості в тлумаченні матеріалу; в оцінюванні фактів і висновків

щодо них.

Розрізняють

· пряме спостереження (безпосереднє) - між об"єктом і його дослідником встановлюються прямі відносини.

· опосередковане - не передбачає безпосередньої участі дослідника у процесі, який вивчають. Здійснюється через уповноважених осіб, які працюють за програмою і з авданнями дослідника.

· самоспостереження (інтроспекція) - унікальний метод "проникнення" усередину психічних процесів та явищ.

Методика проведення спостереження:

1.Вибір ситуації чи об"єкту, постановки мета.

2.Побудова програми спостереження.

З.Опис способу обробки отриманих даних.

 

Метод дискусії

Від лат. - розгляд Це публічне обговорення якогось спірного питання. Обмін думками

Сприяє:

- розвитку критичного мислення

- дає змогу визначити власну позицію,

- формує навички обстоювати свою думку

- поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

Головні заповіді

1.Дискусія виступає методом вирішення проблеми, а не формою з”ясування відносини

2.Не говори занадто довго, дай висловитися іншим.

3.Зважуй слова, контролюй емоції.

4.Прагни зрозуміти позицію опонента, віднестися до нього з повагою.

5. Висловлюйся тільки по предмету дискусії, не бравуй своєю ерудицією...

Умови ефективної дискусії

1.Ретельне планування. Складання плану дає змогу організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення самої дискусії.

2.Чітке дотримання правил дискусії всіма її учасниками.

3.Обов”якове дотримання регламенту. Краще, коли час залишиться, ніж його брауватиме на колективне обговорення і підбиття підсумків.

4.Добре продумане й ефективно здійснене керівництво перебігом дискусії з боку викладача: надання учням часу на обміркування питань, зміна напрямку думок учнів у разі відхиленя від основної теми і мети дискусії, навність системи уточнюючих питань ...

ФОРМИ ДИСКУСІЇ:

1.Круглий стіл - бесіда, у якій на рівних бере участь невелика група студентів ( \до 5 чол.), відбувається обмін думками як між студентами та з „аудиторією” (решта групи)

2.Засідання експертної групи ­ - спільне обговорення висунутої проюлеми

3.Форум.

4.Метод „Акваріуму”

– постановка проблеми, її презентація групі викладачем;

– розподіл аудиторії на групи (3-4 чол.);

– обговорення проблеми в групах протягом короткого часу;

– вибір групою того, хто буде представляти позицію цілої групи;

– представники груп збираються у центрі аудиторії і відстоюють свої позиції;

проводиться критичне обговорення

 

23)три визначення поняття “Виховання”

Класно – урочна система

Класно-урочна система навчання — це така організація навчального процесу, при якій учні групуються по класах і основною формою навчання є урок. Зміст навчання в кожному класі визначається навчальними планами і програмами. Уроки проводяться за розкладом, складеним на основі навчального плану. Навчальні приміщення в школі називаються класними кімнатами, навчальними кабінетами, лабоаторіями, майстернями, агроділянками.

Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки:

1. Комплектування класів у межах єдиного віку та чисельності згідно з Положеннями про загальноосвітню середню школу та інші навчально-виховні заклади.

2. Основною формою організації навчального процесу є урок.

3. До уроків додаються інші форми навчання в класі.

4. Відвідування уроків школярами є обов'язковим.

5. Навчальний рік поділяється на семестри, між якими є канікули.

Розумове виховання

Розумове виховання —діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.

Розумове виховання відбувається у процесі засвоєння знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини.

Особливе значення для розумового виховання має формування наукового світогляду учнів.

Науковий світогляд — цілісна система понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до дійсності й самої себе.

Його основу становлять погляди і переконання, сформовані на основі знань про природу, суспільство, які є внутрішньою позицією особистості.

Світогляд складається з таких підсистем:

— загальних знань (основи формування поглядів і переконань);

— світоглядних умінь (розумові операції, здатність робити висновки та ін.);

— сукупності почуттів, в яких виражається позиція особистості;

— можливостей вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість).

 

Класний керівник

Класний керівник- це вчитель, якому доручається організація і спрямування виховного процесу із класом. Добрий вихователь - це перш за все високоморальна людина. Чесна, справедлива, знає і розуміє внутрішній світ своїх вихованців, тактовна в спілкуванні, уважна, турботлива. Тонкий психолог.

Основні функції:

1 .Діагностична

2.Організаторська

З.Кординаційна

4.Стимулююча

Кейс – метод

За певними правилами виробляється модель конкретної ситуації, яка має місце в реальній професійній практиці. Має вигляд тексту обсягом 10-15 сторінок, який і називається «кейсом». Студенти попередньо вивчають його, залучаючи матеріали оглядових лекцій, інші різноманітні джерела інформації. Потім зміст кейсу детально обговорюється на практичних заняттях та диспутах, де викладач виконує роль диспетчера процесу співтворчості – генерує запитання, підтримує дискусію.

Батьківщиною цього методу є Гарвардська школа бізнесу (точніше – Школа ділового адміністрування Гарвардського університету, м.Бостон¸США). Щорічно викладачами розробляється до 600 кейсів.

Переваги:

· Мета навчання при цій технології відрізняється від класичної схеми – дати єдино правильні, раз і назавжди визначені знання, вміння, навички. Студенти разом із викладачем розв»язують пізнавальну проблему, яка має декілька варіантів вирішення, кожен з яких претендує на істину;

· Кейс-методу, на відміну від традиційних технологій, властивий демократичний характер процесу одержання знань. Студент є рівноправний із іншими учасниками обговорення проблеми. Головним у навчанні є не оволодіння готовими знаннями, а їх вироблення в процесі співтворчості студента і викладача.

· Результатом застосування кейс-методу є не лише знання, а й формування практичних навичок, розвиток системи цінностей студентів, життєвих установок, почуття впевненості в собі…

Методика роботи з кейсом

· Уважно прочитати кейс, ознайомитися із ситуацією

· Узагальнити і проаналізувати інформацію, виявити проблему

· Розвинути гіпотези

· Сформулювати альтернативні рішення, скласти перелік переваг і недоліків кожної із альтернатив, рекомендувати альтернативне рішення, якому надається перевага, обгрунтувати ці переваги.

 

Концептуальний етап

Концептуальний етап. Кінець ХУІ – поч. ХХ ст.. характеризується створенням окремих теоретичних концепцій виховання й освіти. Формування педагогіки як самостійної науки. Саме на поч..ХУІІ ст.. англійський філософ і природодослідник Френсіс Бекон у 1623 р. видав свій трактат «Про гідність та збільшення наук», де намагається здійснити класифікацію існуючих на той час наук і як окрему галузь наукових знань виділив педагогіку під назвою «керівництво читанням». Проте народження педагогіки як окремої самостійної науки пов»язують з Ян Амос Коменський(1592-1670 рр.). “Велика дидактика”, видана у Амстердамі у 1654 р. є першою фундаментальною науково-педагогічною працею. Принципи, форми, методи, систему шкіл...

Чинники соціалізації

Визначення дидактики.

ДИДАКТИКА – це галузь педагогічної науки, що розробляє теорію освіти та навчання. Походить від грецького слова didaktikos, що означає навчати, пояснювати, доводити.

Вперше слово дидактика вжив німецький педагог Вольфганг Ратке у 1613 р. у курсі лекцій під назвою «Короткий звіт з дидактики, або мистецтво навчання Ратихія».

У 1657 р. побачила світ фундаментальна праця Я.А.Коменського «Велика дидактика», де дидактику автор визначає як «універсальне мистецтво навчання всіх всьому».

Розрізняють загальну і окрему дидактики.

Загальна дидактикаохоплює систему навчання по всіх предметах і на всіх рівнях навчальної діяльності. Окремі дидактикирозробляють теорію викладання окремих навчальних предметів.

Основні категорії дидактики.

Дидактичні категорії – це найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу.

1. Навчання – це вид людської діяльності. Це процес засвоєння учнями інформації у вигляді знань, умінь та навичок під керівництвом (чи за допомогою) вчителя як організатора цього процесу.

2.Викладання – діяльність педагога, спрямована на організацію та управління пізнавальною діяльністю учнів.

3.Учіння – процес навчальної діяльності учня, завдяки якій учень оволодіває системою знань, здобуває індивідуальний досвід пізнання. Акцентована увага сьогодні. Навчити дитину вчитися

4. Освіта –це результат навчання. Це система наукових знань, пізнавальних умінь і навичок, ціннісні орієнтації і світогляд людини.

5. Самоосвіта –освіта, яка набувається у процесі самостійноїроботи. Вона сприяє поглибленню, рощиренню, більш міцному засвоєнню знань.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти