ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Археологічні розвідки на території Ігренського півострова

В польовий сезон 2006 р. група співробітників Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей, до складу якої крім автора входили провідний фахівець В.В.Свистунов та старший науковий співробітник О.В.Мишуста, розпочала дослідження території Ігренського півострова, який знаходиться в межах м. Дніпропетровська. Метою цих робіт був пошук залишків Усть-Самарського ретраншементу (Усть–Самарської фортеці) – російського військового форпосту ХУІІІ ст., питання про місцезнаходження якого ще й досі залишається дискусійним [2, 70; 3, 197-198; 5, 69; 9, 40.].

Про розташування цієї пам’ятки фортифікації ХУІІІ ст. в гирлі р. Самари писав ще Д.І.Яворницький [11, 23; 12, 151]. Краєзнавець Д. Чернявський в 1925 р., описуючи земляні укріплення (рови та вали) біля села Стара Ігрень в місцевості під назвою «Городок», стверджував, що це і є залишки Усть–Самарського ретраншементу [10]. Дніпропетровські краєзнавці В.В.Бінкевич та В.М.Камеко залишками ретраншементу вважають малопомітні сліди земляних укріплень на острові Мойка, зазначаючи при цьому, що даний острів утворився тільки після побудови в 1930 р. греблі Дніпрогесу, в результаті чого відбулось значне підняття рівня води в р. Дніпро, що і спричинило затоплення великих масивів суходолу вздовж прибережних смуг [1, 100]. До того часу острів Мойка був частиною великого мису Ігренського півострова. Саме на території цього мису за припущенням В.В.Бінкевича та В М.Камека в середині - другій половині ХVІІІ ст. знаходився Усть-Самарський ретраншемент (Усть-Самарська фортеця) [1, 138]. Ще одним вагомим свідченням існування в даному місці Усть-Самарського ретраншементу дослідники вважають старе кладовище ХVІІ–ХVІІІ ст., яке було знищено в 1960–1970-х роках разом із залишками оборонних укріплень ретраншементу під час проведення будівельних робіт із спорудження корпусів Дніпропетровського будинку–інтернату для людей похилого віку та інвалідів (розташований на березі Дніпра навпроти о. Мойка) [1, 100-101]. Тут слід уточнити, що зазначений цвинтар було зруйновано наприкінці 1970-х років при будівництві житлового будинку № 17 по вул. Гаванській, який знаходиться у безпосередній близькості від будівель інтернату для людей похилого віку та інвалідів. Місцеві мешканці добре пам’ятають, як при ритті котловану під фундамент будинку № 17 ківш екскаватору неодноразово підіймав на поверхню людські кістки та фрагменти вже зотлілих дерев’яних трун. Дійсно, при ретраншементі повинно було функціонувати доволі велике кладовище, адже в ньому під час російсько-турецької війни 1735–1739 років розташовувались лазарети для поранених та хворих солдат і козаків, які повертались з театрів військових дій у пониззі Дніпра. Не всім з них судилось одужати — багато вояків помирало. На плані «Усть-Самарського ретраншементу» лазарети показано на березі р. Самари [8, 41]. Крім того, гарнізон ретраншементу неодноразово потерпав від епідемій різних хвороб. Так відомо, що у 1738 р. під час епідемії чуми в Усть-Самарі помер командувач Дніпровської флотилії, віце-адмірал російського флоту Наум Якимович Сенявін [7, 127].

Криворізький дослідник В.В.Титов у своїй статті, присвяченій пам’яткам фортифікаційного мистецтва ХVІІ–ХVІІІ ст. території Нижнього Посамар’я, які зараз знаходяться в межах м. Дніпропетровська, також говорить про розташування залишків Усть-Самарського ретраншементу на острові. При цьому він помилково називає острів Мойка островом Старуха [8, 28], який знаходиться північніше, в гирлі р. Самари. До того ж, на відміну від о. Мойка на о. Старуха невідомі сліди давніх земляних укріплень.

В 2001–2005 роках автором проводились візуальні обстеження території Ігренського півострова навпроти о. Мойка. Під час цих обстежень на березі Дніпра на південний захід від будівель будинку-інтернату були виявлені залишки оборонного валу. Поруч з валом на мису площею 1,25 га зібрано підйомний матеріал ХVІІІ ст. [9, 41-42]. В 2006 р. на території зазначеного мису фахівцями Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей закладено розвідувальний шурф 2,0 х 2,0 м та глибиною 1,1 м. Стратиграфія шурфу свідчить про те, що в минулому дана територія під час паводкових повенів часто затоплювалась водами Дніпра та Самари. Це спостереження співпадає зі свідченнями Д.Чернявського: «Місцевість, де була кріпость, площею коло 8–10 десятин трохи підвищена, але заливається у велику воду…» [10].

Виявлений у шурфі матеріал відноситься переважно до ХVІІІ ст. і складається з уламків кераміки та скла, виробів із заліза, елементів військової фурнітури. Невеликою кількістю екземплярів (6) представлена ліпна кераміки пізнього бронзового віку.

Найбільш масову категорію знахідок складають фрагменти глиняного посуду — 54 екз. Кераміка представлена уламками вінець, крис, стінок, ручок та пласких днищ. Посуд кружальний. Керамічне тісто щільне з домішкою дрібного піску. Поверхня кераміки переважно різних відтінків сірого та жовтого кольору. Орнамент вкриває вінця та верхню частину тулубу. Орнаментальні композиції на посуді складаються з ліній, зигзагів, хвиль, кривульок, рядків мазків у вигляді перевернутих ком і гачків різних відтінків: сірого, коричневого та червоного кольору.

Вироби зі скла представлені великою кількістю дрібних уламків віконних шибок та фрагментом денця від кухля. Скло, з якого виготовлено денце, має зелений колір, поверхня вкрита сірою патиною.

Наступну велику групу знахідок становлять вироби із заліза. Насамперед, це ковані цвяхи. Колекція цвяхів складається з 9 екземплярів різних форм та розмірів як з квадратними, так і з круглими шляпками (Рис.1, 1 - 4). Також у шурфі було знайдено 3 екземпляри плоских цвяхів-ухналів від кінських підків (Рис.1, 5 - 6). Інші вироби із заліза презентовані скобами – 2 екз. (Рис.2, 1), фрагментом оковки возу (Рис. 2, 5), уламками ножа (Рис. 2, 3) та бритви (Рис .2, 4).

Вироби з каменю презентовані уламком точильного каменя (Рис. 1, 7).

Предмети військової фурнітури представлені трьома екземплярами виготовлених з бронзи округлих паяних ґудзиків від російських військових мундирів часів правління імператриць Анни Іоаннівни та Єлизавети Петрівни. З трьох ґудзиків тільки один не має слідів механічного ушкодження, два інших ґудзика дуже пошкоджені. Діаметр ґудзика, що гарно зберігся, становить 23 мм. Лицьовий бік має вигляд напівсфери, тильний – плаский, вушко лите (Рис. 2, 2). Аналогічні ґудзики були знайдені під час археологічних досліджень військового табору 1737-1739 рр. на о. Хортиця [6, 19-20] та Української укріпленої лінії [4, 312-315]. Саме знахідки цих ґудзиків допомагають надійно датувати предмети, виявлені в шурфі, серединою ХVІІІ ст. Справа в тому, що ґудзики цього зразка характерні лише для часів правління Анни Іоаннівни та Єлизавети Петрівни. У період правління Петра I ґудзики для військових мундирів були цільнолитими, а в другій половині ХVІІІ ст. формені ґудзики виготовлялись пласкими у різних варіантах: цільні, литі, штамповані [4, 315]. Цікавими є відомості, які свідчать про використання подібних ґудзиків запорозькими козаками. Так Д.І.Яворницьким в с. Покровське, на території колишньої Нової Січи, було розкопано декілька поховань. В одній з могил знаходились рештки запорозького козака: «Углибившись в могилу на один сажень, я нашел в ней сосновый гроб, длины одиннадцать с половиной четвертей, а в гробу открыл совершенно сохранившийся скелет запорожца, с чубом на голове, три раза обмотанным близ того места где было левое ухо, с длинными рыжими усами на верхній полости зубов…» [13, 178]. В похованні були знайдені залишки суконної шапки з околицею із барашкового хутра, пояс, дві монети: мідна російська полушка карбування 1731 р. та срібна турецька, а також мідні в середині порожні ґудзики [13, 178-179].

Отже, нові археологічні джерела свідчать про наявність на березі Дніпра біля споруд будинку-інтернату для людей похилого віку залишків культурного шару середини ХVІІІ ст., зруйнованого розливами річок Дніпра та Самари. Спираючись на відомі писемні джерела, є підстави припускати, що виявлений під час шурфування речовий матеріал з’ясовує діяльність гарнізону Усть-Самарського ретраншементу. Підтвердженням цьому можуть слугувати знахідки предметів військової фурнітури від російських мундирів 30 – 40-х років ХVІІІ ст.

Таким чином, є перспективними подальші пошуки в районі будинку-інтернату ділянок культурного шару Усть-Самарського ретраншементу, не знищених під час будівельних робіт 1960 – 1980-х років. Але для остаточного підтвердження факту існування в даному місці слідів зазначеної історичної пам’ятки необхідно проведення повномасштабних археологічних досліджень острова Мойка та території Ігренського півострова поблизу Дніпропетровського будинку-інтернату для людей похилого віку та інвалідів.

63. Зв'язок археології з іншими науками. Методи природничих наук в археологічних дослідженнях

Археологія - наука, вивчає історію суспільства за матеріальними залишкам життя та зовнішньоекономічної діяльності людей - речовинним археологічних пам'яток відтоді. Вона досліджує окремі древні предмети знаряддя праці, судини, зброю, прикраси й цілі комплекси поселення, скарби, могильники, открываемые археологічними розкопками. З цих даних вчені відновлюють історію епох, які мало або зовсім не освітлені писемних джерел. Археологія оформилася як наука до початку ХХ століття доти археологія, вивчає античність, мала мистецтвознавчу спрямованість. Розділи археології виділяються епохами кам'яний століття, бронзовий століття та т.д., іноді країнами і культурно-історичним областям, по етнічним ознаками слов'яно-росіянка археологія та інші. Після обробітку матеріалів археологи використовують різноманітні методи.

У цьому роботі ми б розглянути основні характеристики археології - як науки - її призначення, методи, зв'язку з іншими науками. Докладніше ми розглянемо предмет і той археологічної науки.

 

1. Призначення археології - як науки

 

Археологія (від архео... і грецьк. lygos - слово, вчення), наука, вивчає по речовинним джерелам історичне минуле людства. Вещественные джерела - це засоби виробництва і з допомогою матеріальними благами: будівлі, зброю, прикраси, посуд, витвори мистецтва - все, що результатом праці людини. Вещественные джерела, на відміну письмових, не містять прямого оповідання про історичних подіях, та засновані ними історичні висновки результат наукової реконструкції. Значне своєрідність речовинних джерел викликало в вивчення їх специалистами-археологами, що виробляють розкопки археологічних пам'яток, досліджують і публікують знахідки і вивести результати розкопок і відновлюють за цими даними історичне минуле людства.

Особливого значення має археологія з вивчення епох, коли існувало ще писемності взагалі, чи тих народів, які мають писемності бо й в пізніше історичний час. Археологія надзвичайно розширила просторовий і тимчасової обрій історії. Письменность є близько 5000 років, й усе попередній період історії всього людства (рівний, по новітнім даним, майже 2 млн. років) став лише завдяки розвитку археології. Та й письмові джерела за перші 2 тисячі років існування (єгипетські ієрогліфи, лінійне грецьке лист, вавилонська клинопис) було відкрито науці археологами. Археологія має значення й у епох, коли існувала писемність, вивчення давньої і середньовічної історії, т.к. відомості, почерпнуті з дослідження речовинних джерел, істотно доповнюють дані писемних джерел.

Теоретичною ...основою історичної реконструкції по археологічним даним є историко-материалистический принцип, за яким про всяк щаблі розвитку суспільства існує певна закономірна зв'язок між матеріальної культурою та соціально-економічної життям. Цей принцип поклали основою своїх досліджень учёные-марксисты. Дослідники, які заперечують закономірність історичного процесу, вважають неможливою реконструкцію історії за даними археології і розглядають останні лише як сукупність фактів, які дають загальної картини.

 

2. Методи дослідження, у археології і зв'язку з іншими науками

 

Археологія має своїми особливими методи дослідження. Найважливіші їх: стратиграфічний - нагляд чергуванням культурних верств, отложившихся внаслідок тривалого проживання у цьому місці людини, встановлення хронологічного співвідношення цих верств. Добуті при археологічні розкопки речі класифікуються за такими ознаками: призначення речі, час і важливе місце її виготовлення. Для визначення призначення і державних функцій знарядь служить метод вивчення слідів роботи з них. Для хронологічної класифікації служить типологічна метод.

Крім власне археологічних методів, застосовують методи, запозичені з деяких інших наук:

датування органічних залишків за змістом у яких радіоактивного вуглецю 14C,

встановлення відносних і абсолютних дат по річним кільцям деревини, знайденою в археологічних пам'ятниках,

встановлення абсолютного віку виробів із обожжённой глини шляхом вимірів їх залишкової намагниченности,

різні геологічні методи датировки (по відкладенням стрічкових глин тощо.).

Для вивчення древніх речей та їх виробництва застосовуються спектральний аналіз, металографія, технічна петрографія та інших.

Для встановлення взаємозалежності громадських явищ минулого з географічними чинниками необхідно вивчити природне оточення людини у давнини. Цим цілям служить пыльцевой аналіз, що дозволяє простежити еволюцію рослинності, а водночас і еволюцію клімату у сфері. Археологія, в такий спосіб, пов'язані з палеоклиматологией. Цілям археологічного дослідження служать також отримані під час розкопок даних про древніх культурних рослинах (палеоботаніка), про тваринний світ (палеозоология). Археологи видобувають останки древніх людей, що дозволяє палеоантропологам дати уявлення про про життя і типі людини минулих епох про змінах його передачі під впливом різних соціальних і природних умов.

Оскільки значної частини археологічних матеріалів представляє масові знахідки, велике значення в археології має застосування методів математичної статистики.

Археологія міцно пов'язана з природними науками у використанні їхніх методів, а й у залученні їх висновків для тлумачення археологічних даних, і самі, зі свого боку, представляє природничих нау...к цінні матеріали. Проте ще тісніше зв'язку археології з громадськими науками, одне із розділів яких вона становить: з історією, етнографією, історією мистецтва, соціологією, ні з так званими допоміжними історичними дисциплінами:

эпиграфикой - наукою про написах на камені, металі, глині і дереві,

нумізматикою - наукою про монетах,

сфрагистикой - наукою про печатках,

геральдикою - наукою про гербах.

Археологія, будучи єдиної за своїми методам досліджень наукою, досягла високого рівня спеціалізації. Ще 19 в. роздільно існували галузі

археологія класична

археологія вивчає письмовий період історії Стародавню Грецію і Риму,

східна археологія

середньовічна археологія

первісна археологія.

Окремі фахівці вивчають епохи палеоліту, мезоліту, неоліту, бронзової доби, раннього залізного віку. Є й інші системи спеціалізації: по етнічним ознаками і з окремих країнах.

 

3. Предмет археології

 

Як і кожна інша наука, археологія повинен мати чітко визначений предмет своїх досліджень. Але, як і це часто буває з прикордонними науками, щодо предметі й об'єктові археології немає згоди.

Методологічні проблеми археологічної науки початку 1970-х років XX в. привертали до собі пильна та дедалі більшу увагу переважно фахівців. Звернення до них є, з одного боку, реакцією на емпіризм 50-х - початку 1960-х років, з другого - відбиває що зростає самосвідомість історичної науки, її підвищений інтерес до власним настановам. Дослідники на той час вважали що прийшов новий відповідальний період історії археології СРСР, період систематизації і узагальнення всього накопиченого за 150-300 років. І водночас був ясного й чіткого думки про місце й статусі археології у системі гуманітарних наук, була розроблена спеціальна методологія археології всім рівнів дослідження.

У процесі обговорення проблем об'єкту і предмета археологічної науки зрозуміли, що означає визначення місця археології у системі гуманітарних наук і виділення розділів археології є серйозними проблемами, як археологів, так філософів. Її вирішення не може необхідністю охопити великі галузі, вільно орієнтуватися у що у час практично неможливо. Тому немає загальновизнаною погляду в питанні про предметі й об'єктові археології. Це першу чергу пов'язане про те, що становище самої археології у системі гуманітарних наук не визначено ясно.

Радянський філософ В.В. Косолапов поміщає археологію до розряду спеціальних історичних наук, до якого вона включає ще джерелознавство, історіографію, етнографію, історичну географію. Така думка передбачає, що археологія грає допоміжну роль системі історичних наук, хоч і отримує вищий ранг,... ніж допоміжні історичні дисципліни. Отже, археологія є джерелознавчій наукою, свого роду допоміжної наукою, дані якої поруч із даними етнографії, антропології, лінгвістики використовують як джерела для історії первісного суспільства, чи поруч із писемних джерел для східної, античної і середньовічної історії.

Крайнім виразником поглядів, низводящих археологію до рівня емпіричну науки, є Г.П. Григор'єв, який вважає предметом археології встановлення закономірностей розвитку копалин об'єктів та відносин між ними.

Ця думка перестав бути єдиною. Отже, виходить, що немає єдиної нерасчлененной археології І що справді самостійної історичної наукою є лише первісна археологія. Концепція єдиної археологічної науки ігнорує різну роль речей у житті людей, які живуть в різних засобах виробництва, й у остаточному підсумку теорію соціально-економічних формацій. Що стосується різних галузей археології (древневосточной, античної і середньовічної), всі вони, у цій теорії, є лише допоміжними історичними дисциплінами.

Інші вчені взагалі виводять первісну археологію межі історії, вважаючи, що доісторія може ставитися до наук природним, оскільки необхідна систематика предметів, як і, як існує систематика скель чи живих істот, щоб регулювати інтерпретацію пам'яток, синхронну чи диахронную. Така сама біологізація і дегуманитаризация археології простежується й у англо-американської археології, у найбільш радикально налаштовані археологи вважають, що археологія розділяє спільні з антропологічними науками мета пояснення розбіжностей подібностей між культурними системами отже є міст між соціальними, природничими й суспільними науками.

І, нарешті, пануючій, починаючи з 1930-х минулого століття, думками у радянській археології є така: археологія - союз доисториков і протоисториков - породжує уявлення про суть двох різних науках, вивчаючих два послідовних періоду житті людства. За такої визначенні підкреслена і буде поставлено перше місце історичність археології. Проте двоїстість найменування порушує його логічність. Поява писемності як межа між доісторією і протоисторией хронологічно не одночасно до різних країн, отже, і поклала край доистории припадатиме на час. Простіше і логічніше було б застосовувати один загальний термін - археологія. Етимологія цього грецького слова дозволяє піде у неї дуже широке зміст. Археологія - це розкопки, як вивчення розкопаних речей, як глибока давнина бесписьменной житті людства. Нерідко зайве звужується поняття археології, тоді як термін дозволяє охопити усі старі часи в усьому їхньому різноманітті.

Не менші труднощі відчувають археологи й у пошуках однозначних хронологічних меж кордонів об'єкта археології. Умовність крайнього краю археології, його необгрунтованість і нестійкість призводять до того, що нерідко висуваються пропозиції взагалі його ліквідувати: довести раз назавжди сферу занять археології до матер...іальної культури нашого часу. Інакше висловлюючись, археологія спростовує свій власний ім'я, набуваючи статусу та про сучасність.

Між прибічниками всіх згаданих точок зору ведеться досить гостра і енергійна полеміка, хоча у основ її, з погляду, лежить термінологічна плутанина.

Отже дати точне визначення предмети й об'єкта археології представляється нам досить важким.

64. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ КУРГАНІВ

Курган - це похоронна споруда, що має обов'язково дві частини: зовнішню, помітну на поверхні, і внутрішню. Як зовнішній, так і внутрішній устрій курганів дуже різноманітно.
Кургани у вигляді пагорба із землі або каміння, суцільно кам'яні або дернові, широко поширені в нашій країні. Зазвичай вони зустрічаються групами. Кургани мають значні архітектурні відмінності. Вони можуть матипологу насип, що розпливлася біля основи і круту у верхній частині; асиметричну в профілі: крутішу одну частину і полога протилежну; високі і чітко виражені насипу з ровом навколо насипу; насипу, обгороджені кільцевої кам'яною огорожею, прямокутної огорожею з поставлених на ребро каменів, з великими кам'яними стовпами по кутах. У залежності від розмірів і пристрої застосовуються різні прийоми рас »копок.
Розкопки курганів складаються з двох основних послідовних прийомів: дослідження зовнішньої, наземної частини кургану і внутрішньої, де скоєно поховання.
Предраскопочне дослідження зовнішньої частині кургану. Воно починається із загального обстеження всього могильного поля, простору навколо них і поверхневого обстеження курганів. Зміст дораскопочних досліджень залежить від того, яким розвідувальним матеріалом своєму розпорядженні експедиція. Якщо всі необхідні попередні обстеження були проведені під час розвідки і отримані всі необхідні матеріали, то можна, спираючись на них, приступати до розкопок. Добре, якщо розвідувальні дослідження проводилися тими жархеологами, які будуть проводити розкопки. Проте перш ніж приступити до розкопок курганів, необхідно мати наступні дані: план всього могильника з точним позначенням курганів, на якому кожен курган повинен мати номер. У щоденнику повинні бути докладні дані предраскопочного обстеження всього пам'ятника: описмісця розташування курганів з обов'язковою прив'язкою до якихось орієнтирів; дані про самих курганах, їх кількості, систему розташування, пристрої за зовнішніми ознаками і розмірами; відомості про підйомному матеріалі на курганному іоле, в зруйнованих частинах курганів. Необхідно мати фотознімки курганного могильника з різних точок до розкопок.
Тільки після цього можна вибрати об'єкти для розкопок і спланувати дослідження курганного могильника на найближчий час. Основне завдання розкопок - повне вивчення могильника і всіх курганів, що складають його. На жаль, до цих пір висновки робляться по частково розкопаним могильників. Часткове дослідження годиться тільки для ілюстрації, але не для глибоких і об'єктивних висновків. Проте весь могильник відразу не розкопується. Досліджуваної його частиною завжди є окремий круган або група курганів.
Дослідження кургану починається з його підготовки до розкопок: вимірювання, фотографування, розмітка, проведення нівелювання та опис зовнішнього вигляду і запис у щоденнику всіх даних про нього.
Через центральний кол у напрямку північ - південь по компасу натягується тонка міцна мотузка (важливо, щоб вона не розтягувалася). Двоє людей тримають її за кінці за межами краю кургану, а третій з компасом у центрального стовпа допомагає зорієнтувати її точно у напрямку північ - південь. Як тільки досягнута точність напрямки, по краях забиваються кілки і дорожня мотузка фіксується у напрямку північ - південь. Точно так само встановлюється напрямок захід - схід. Потім визначається край кургану, ого радіус. При цьому треба дотримуватися одна умова: радіус кургану повинен містити повну кількість метрів. За допомогою мотузки з петлею, одягненою на центральний кіл, і прив'язаного кола з іншого боку можна окреслити край кургану. Далі по усіх зазначених лініях у напрямку північ - південь, захід - схід і по краю кургану проривається невелика канавка розмітки глибиною 5-10 см.
Слідом за цим треба провести нівелювання кургану. Самий простої і зручний спосіб - провести її з допомогою метрової або двометрової рейки, будівельного нівеліра і лінійки. Від вершини кургану нівелірної дані беруться по всіх чотирьох сторонах. Для цього встановлюється рейка горизонтально за допомогою рівня і через кожен метр, заміряючи розмір між рейкою і поверхнею землі, вимірюється зниження або підвищення. Всі складені показники дають висоту кургану.
Рекомендується відразу ж зробити заготовки креслень профілів і плану кургану в масштабі 1:20 і проставити дані нівелювання.
Кілька відрізняються підготовчі роботи до розкопок курганів у вигляді кам'яної начерки і з кам'яними огорожами. Визначається центр і край кургану. Якщо насип споруджена з дрібних каменів або з каменів, перемішаних із землею, то його підготовка до розкопок проходить так само, як і кургану з земляним насипом. У тому випадку, коли курган складний з великих каменів, важко намітити лінію і провести нівелювання поверхні. У цьому випадку можна скористатися двома високими кілками та шнуром. Шнур натягається по напрямку північ - південь горизонтально через вершину за допомогою будівельного рівня і закріплюється до високих кілків по краях. Таким прийомом визначається висота кургану, до того ж у різних точках провешенного шнура можна виміряти відстань до поверхні каменів і накреслити на міліметровому папері верхню частину профілю кургану у напрямку північ-південь. Викреслювання ж плану такого кургану пов'язане з певними труднощами: треба не тільки позначити центр і край кургану, а й намалювати камені на поверхні, при огляді поверхні можна встановити і закономірність у розташуванні великих і дрібних каменів, вловити обриси колишніх конструкцій.
Значно відрізняється розмітка кургану з чотирикутної кам'яної огорожею. У цьому випадку після огляду та фотографування об'єкту розмічається прямокутний розкоп так, щоб огорожа повністю увійшла до нього. Для цього уздовж однієї з помітних стінок огорожі з зовнішнього боку, орієнтовно у напрямку сторін світу, за допомогою мотузки намічається лінія, проміряти і відкладається повну кількість метрів. Потім від кутових колів намічаються контури всього розкопу. За допомогою великого транспортира та рулетки, шляхом виміру відстаней між протилежними кутами проводиться коригування правильності розмітки і по зовнішній стороні розкопу через кожен метр проставляються кілки. Потім, в залежності від розмірів кургану, його зовнішніх ознак, через центр намічається одна або дві взаємно перетинаються бровки шириною 25-30 см.
По завершенні розмітки кургану, після складання необхідних креслень, фотографування і записів у польовому щоденнику, можна приступати до його розкопкам.
Якщо розмічається відразу кілька оградок або курганів, рекомендується провести інструментальну зйомку.
Завершенням підготовчого етапу є складання креслення. У масштабі 1: 20 викреслюється план розкопу з позначенням відміток через 1 м. Біля кожної відмітки повинні бути проставлені дані нівелювання. Одночасно робляться і заготівлі профілів кургану за даними вимірювань брівок, намічених через його поверхню. Всі виступаючі на поверхню камені повинні бути точно нанесені на план.
РОЗКОПКИ насипах курганів

Основна мета розкопок насипу - вивчення її складу, з'ясування пристрою і збір даних для наукової реконструкції первісного вигляду споруди. Тому на насип кургану не можна дивитися як на якусь прикру перешкоду, що не дозволяє відразу ж проникнути до стародавнього поховання. Такий погляд просто неприпустимий у сучасній археології. У минулому ж, коли основною метою археології було накопичення археологічних предметів, розкопки велися так званим колодязем, викопаним зверху кургану або траншей, прокопав через центральну його частину. Тепер ці методи неприпустимі. Насип треба повністю досліджувати до її заснування, тобто на знесення, хоча і цей термін навряд чи правильний: основне завдання розкопок насипу - не знос її, а дослідження. Прийоми розкопок насипу будуть різними залежно від пристрою і розмірів кургану, наявності раскопочному техніки.
Розкопки великих земляних курганів із застосуванням раскопочному техніки
У світовій археології при польових дослідженнях широко застосовується раскопочному техніка: різної потужності скреперні лопати і бульдозери, транспортери, підйомники для землі та ін У СРСР скрепери та бульдозери за останні роки знайшли широке застосування при дослідженні скіфських, сакських та інших великих земляних курганів, що містять кілька тисяч кубічних метрів будівельної маси, розкопки якої вимагають колосальних трудових витрат, тривалого часу. Але не тільки ці міркування змушують застосовувати землерийну техніку. При дослідженні лопатою, традиційним способом, важко відразу розкрити значну площу; розтин, як правило, йде відносно невеликими ділянками, і важко вловити закономірність її спорудження, визначити шари, які, як правило, охоплюють велику площу кургану. Однак розкопки за допомогою техніки мають і свої недоліки. Об'єкт визначається, як правило, тоді, коли частково вже зруйнований. Не можна, щоб техніка працювала без нагляду археолога.
Якщо курган земляний, то краще застосовувати скрепер: він дає рівний зріз, не залишає після себе слідів, дозволяє відвозити землю на будь-яку відстань за межі кургану. Якщо ж у насипу містяться камені, щебінь, то зручніше використовувати бульдозер.
Курган, призначений до розкопок за допомогою техніки, спеціально розмічається. Визначається центр (вершина) кургану, його заснування, діаметр, який може бути дуже значним. Проводиться нівелювання кургану. Відмінність полягає в тому, що намічаються не дві перехрещуються бровки, що розділяють курган на чотири сектори, а одна, що проходить через курган у напрямку північ - південь або захід-схід, в залежності від його витягнутості, або дві паралельні бровки шириною від 0,5 до 2 м, якщо курган дуже великий. Необхідно пам'ятати, що брівка - це та частина насипу, яка повинна залишатися до кінця дослідження, після того як буде знята вся насип. Тому вона повинна бути досить товстою, міцною і не руйнуватися. При розмітці під бульдозер уздовж брівки треба прокопати в дерні глибиною на багнет розмічальну канавку. Це потрібно для того, щоб не зруйнувати при роботі бульдозера брівку.
Треба дотримуватися при цьому одна важлива умова - за допомогою бульдозера або скрепера можна досліджувати добре відомі по розкопках кургани з похоронною камерою, влаштованій в підкурганних, материковому шарі. Не рекомендується за допомогою техніки розкопувати кургани, що містять впускні поховання в насипу: вони можуть бути зруйновані.
Далі, по можливості рівно, зрізається поверхню кургану. Її можна знімати відразу з двох сторін кургану чи з одного його половини. Останнє має одну важливу перевагу: можна, розкопавши половину кургану, простежити всю структуру, виявити розташування похоронного склепу.
При дослідженні кургану з допомогою раскопочному техніки не можна розраховувати на те, що бульдозер всі розкопає. Під час роботи бульдозера або скрепера повинна працювати вся раскопочному група: бажано, щоб декілька людей стояли на брівці і постійно її вирівнювали, відкидаючи землю під ніж бульдозера, зачищаючи профіль кургану, ліквідуючи нерівності. Щоб брівка була рівною, по лінії брівки за межами краю кургану встановлюються високі виносні кілки. Два досвідчених археолога повинні стежити за роботою бульдозера постійно в процесі всієї його роботи, фіксувати зміни в структурі, кольорі землі, вести виміри, записи, наносити на робоче креслення. Ні в якому разі не можна допускати, щоб бульдозер або скрепер розколювали курган траншеєю уздовж брівки, треба обов'язково брати курган широко, поступово розширюючи розкопану площа у міру поглиблення, вирівнювання її.
При розкопці насипу великих курганів слід звертати увагу на наступне: яка земля за кольором, щільності по краю кургану. Якщо вона відрізняється за кольором і дуже щільна, то, визначаючи ширину цього шару, слід подивитися, чи немає в ньому залишків дерева, каміння, слідів від дернових блоків. Щільність землі не випадкова. Це може бути слід від первісної огорожі на місці кургану. Бажано уважно стежити за тим, з чого складається основна насип кургану, яка її структура. У його нижній частині необхідно простежити викид з могильної ями і похованих під насипом грунт. В основі кургану по всій його площі була похована грунт, яка разом зі зростаючою на ній травою і кореневищами з часом утворила темний шар землі, по краях кургану змикається з сучасним грунтовим шаром. Похована грунт є важливим орієнтиром при дослідженні кургану, його насипу. Поверх похованою грунту зазвичай йде викид, який буває добре помітний у великих курганах. У залежності від розмірів і глибини могильної ями викид може бути дуже значним, займати більшу площу в плані кургану, а починатися він завжди буде у краю могильної ями. В результаті, навіть до виявлення контуру могильної ями, можна в профілі визначити її положення, приблизні розміри. Викидів може бути декілька, вони можуть перекривати один одного і служити показником відносної хронології розташованих під насипом кургану могильних ям.
Після роботи бульдозера або скрепера потрібне ретельне зачищення по всій площі кургану, вирівнювання і зачищення профілю бровки, визначення плям від могильних ям на поверхні похованою грунту. Після зачистки проводяться виміри та опис профілю та виявлення плям могильних ям, відзначаються випадки їх взаімоперекриванія. Особливе місце займає опис викиду: його розміри, зміст, малюнок залягання за профілем, розміри за планом кургану. Заміряється ще раз висота кургану від поверхні похованою під насипом грунту.
Важливою дослідної процедурою є фотографування профілю кургану і могильних ям. Фотографування треба проводити обов'язково з мірною рейкою і цифрою, що позначає номер кургану, і стрілкою, що показує напрямок на північ. Якщо в профілі кургану помітні якісь заслуговують уваги конструктивні включення: камені,дерево - чи видно слід від грабіжницької ями, то всі ці особливості треба окремо сфотографувати і виділити їх на кресленні профілю кургану.
Окремо фотографуються плями могильних ям. Фотографувати їх треба з цифрою, що позначає номер кургану, і цифрою менших розмірів, відповідної номером похоронної камери, з мірною рейкою і стрілкою, яка вказує напрямок на північ. Без цих показників фотографування втрачає інформативність і наукове значення. Розкопки земляних курганів методом секторів і кільцевих траншів
Це широко поширений метод дослідження середніх і малих земляних курганів у степовій і лісостеповій зонах країни без застосування раскопочному техніки. Цим способом досліджують кургани розміром приблизно до 30 м у діаметрі 1-1,5 м висоти. Процедура дослідження складається з підготовчих, предраскопочних робіт, розкопок насипу і дослідження самих поховань. Визначається приблизно центр кургану, його вершина і край з деяким допуском; через центр у напрямку північ-південь і захід-схід намічаються бровки шириною 0,3-0,5 м і курган поділяється на чотири сектори.
Після креслення плану і профілів можна приступити до його розкопкам лопатою. Розкопки ведуться по секторах. Причому можливі різні варіанти залежно від кількості землекопів, розмірів кургану і наявності підручних засобів, наприклад носилок, невеликого транспортера для перекидання землі. Тому можна розкопати спочатку один із секторів повністю. Ця частина буде хорошим орієнтиром при подальших дослідженнях насипу, тому що будуть фактично вже ясні шари, складові курган, можуть виявитися викиди і край могильної ями.
Можна дослідити відразу два сусідніх сектора, тобто половину кургану. Якщо ж курган великий і виникли труднощі з видаленням землі з території, то можна вести розкопки за допомогою так званих кільцевих траншів. Для цього від краю кургану відкладається двох-або триметрова траншея по всьому колу кургану. У такому випадку повністю розкоп

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти