ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Звільнення від покарання за хворобою.

Відомо, що неосудні особи не підлягають кримінальній відповідальності за вчинені ними суспільне небезпечні діяння (ч. 2 ст. 19 КК). Не підлягають покаранню і особи, які вчинили злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч. З ст. 19 КК).

Разом з тим психічна хвороба може виникнути і під час відбування покарання. Це питання регулюється ст. 84 КК.

2. Стаття 84 передбачає три види звільнення від покарання за хворобою:

а) у зв'язку з захворюванням особи під час відбування покарання на психічну хворобу (ч, 1);

б) у зв'язку з захворюванням на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2);

в) у зв'язку з визнанням військовослужбовців, засуджених до службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, непридатними до військової служби за станом здоров'я (ч. 3).

3. При звільненні від покарання особи, яка захворіла на психічну хворобу під час відбування покарання, вирішальне значення має характер психічного захворювання. Вичерпний перелік захворювань, які є підставою для направлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.

Обов'язковою умовою цього виду звільнення є тяжкість психічного захворювання: воно позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК.

4. Особа, яка захворіла на іншу тяжку хворобу, на відміну від психічно хворої, усвідомлює небезпечність вчиненого і адекватно сприймає виправно-трудовий вплив. Тому в основу звільнення таких хворих покладена впевненість суду в тому, що тяжко хворий значною мірою втратив свою суспільну небезпечність, а тому є впевненість в тому, що він не вчинить нового злочину. Причому закон має на увазі такі види тяжких хвороб, які об'єктивно перешкоджають відбуванню покарання. Якщо осуджений захворів на тяжку хворобу, але вона не перешкоджає відбуванню покарання, то немає підстав для його дострокового звільнення. Крім того, такий вид звільнення від покарання застосовується лише в тих випадках, коли тяжке захворювання виникло під час відбування покарання і подальше відбування покарання може призвести до серйозного погіршення здоров'я або до інших тяжких наслідків.

При вирішенні питання про застосування ч.2 ст.84 суд ураховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

Відповідно до ч.4 ст.84 у разі одужання психічно хворих (ч. 1 ст.84), а також осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, вони повинні бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

5. Військовослужбовці, засуджені до покарання у виді службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, звільняються від покарання у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я.

 

Амністія і помилування.

Звільнення від відбування покарання застосовується виключно судом. Винятки становлять випадки звільнення від покарання, що застосовуються в порядку амністії або помилування.

У статтях 74, 85-87 КК визначається можливість звільнення особи від покарання чи пом'якшення призначеного покарання в порядку амністії або помилування. Оскільки і амністія, і помилування здійснюється не судом, а відповідно суб'єктами законодавчої і виконавчої влади, це дозволяє віднести їх скоріше до державно-правового, ніж кримінально-правового інституту.

Відповідно до ст. 92 Конституції України, Закону України «Про застосування амністії в Україні»1 (зі змінами і доповненнями) амністія оголошується спеціальним законом про амністію, який приймається Верховною Радою України в кожному конкретному випадку. До прийняття чинної Конституції України укази про амністію видавав Президент України (наприклад, укази Президента України «Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах» 1994 р., «Про амністію з нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні» 1995 р., «Про амністію з нагоди п'ятої річниці незалежності України» 1996 р. та ін.).

1Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 48. - Ст. 263.

2. Амністіяявляє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Отже, чинність закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня вступу його в силу, тобто не тільки на засуджених, а й на осіб, що вчинили суспільне небезпечні діяння, які ще не були предметом судового розгляду. Тому акт амністії може полягати у звільненні від покарання (основного і додаткового), скороченні строку покарання, звільненні від додаткового покарання.

Як правило, акт амністії видається з приводу знаменних дат і розглядається в нерозривному зв'язку з правовою і політичною ситуацією, виступаючи як прояв гуманізму держави. Умови та інші обставини, з урахуванням яких застосовується амністія, в кожному конкретному випадку визначаються самим актом амністії.

Закон розрізняє три види амністії: повну, коли передбачається повне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання; часткову — при частковому звільненні зазначених у законі осіб від відбування призначеного судом покарання та умовну, яка застосовується у виключних випадках, з метою припинення суспільне небезпечних групових проявів, і поширюється на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію.

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання.

Закон про амністію може передбачати заміну засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням (ч. З ст. 86 КК).

Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, заподіяну злочином, покладеного на винну особу вироком або рішенням суду.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

Судимість не може бути знята за законом про амністію. Питання про погашення або зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано

амністію, вирішується відповідно до положень статей 88-91 КК, виходячи із виду і строку фактично відбутого винним покарання.

Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, можуть прийматися не частіше одного разу протягом календарного року.

Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше трьох місяців після опублікування відповідного закону.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення строку покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Не допускається застосування амністії: а) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на довічне позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі; б) до осіб, які мають дві і більше судимостей за вчинення умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів; в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; г) до осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Законом про амністію можуть бути встановлені й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється (наприклад, такі, які раніше звільнялися від покарання за актом амністії, є злісними порушниками режиму відбування покарання та ін.).

3. Виходячи із принципу гуманізації суспільних відносин, Конституція України (п.27 ст.106), а за нею ст.87 КК зазначають, що Президент України здійснює помилування стосовно індивідуально визначеної особи.

Помилування— акт глави держави, за яким певна особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м'яке покарання, або ж з особи знімається судимість. Порядок здійснення помилування встановлений Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. Відповідно до нього помилування має місце стосовно індивідуально визначеної особи, зазначеної в акті про помилування.

Помилування засуджених здійснюється у виді: а) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менш двадцяти п'яти років (ч. 2 ст. 87); б) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням; г) зняття судимості. Згідно з ст. 44 КК в результаті помилування особа може бути також звільнена від кримінальної відповідальності.

Акт помилування не має нормативного характеру, оскільки він розрахований на застосування тільки в одному конкретному випадку — стосовно конкретного засудженого.

Право на клопотання про помилування має особа, яка:

а) засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування;

в) засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування;

г) відбула покарання в Україні.

Крім того, право на подання клопотання про помилування мають, зокрема, захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник засудженого, громадські організації тощо.

Помилування не ставиться в залежність ні від ступеня суспільної небезпечності особи засудженого, ні від тяжкості вчиненого ним злочину і суворості призначеного йому покарання. Тому акти про помилування можуть видаватися і щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. При цьому, якщо особа була засуджена за вчинення тяжкого (і особливо тяжкого) злочину до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, прохання про її помилування може бути подано тільки після фактичного відбуття нею не менше половини строку призначеного покарання, а у разі засудження до довічного позбавлення волі — лише після фактичного відбуття не менше п'ятнадцяти років.

Прохання про помилування засуджених попередньо розглядається Комісією з питань помилування, яка утворюється при Президентові України, У разі відмови в задоволенні прохання про помилування особи, засудженої за тяжкий або особливо тяжкий злочин, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, дана особа може звернутися з повторним проханням, як правило, не раніше ніж через рік, а особа, засуджена за інші злочини, — не раніше ніж через шість місяців

 

Поняття судимості.

Судимістьє правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається в такому стані особи, який пов'язаний з певними цивільно-правови­ми і кримінально-правовими обмеженнями.

Судимість, і в цьому її важливе соціальне призначення, має своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так й іншими особами.

Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного по­карання. Тому такими, що не мають судимості, визнають­ся:

а) особи, засуджені вироком суду, без призначення покарання;

б) особи, засуджені вироком суду, із звільненням від покарання;

в) особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключена законом.

Судимість поширюється на:

1) строк відбування покаран­ня;

2) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання.

Погашення судимості.

Погашення судимостіце автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов.

Головним з них є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину.

У осіб, звільнених від від­бування покарання з випробуванням судимість погашається при сприятливому перебігу іспитового строку. Якщо та­ким особам було призначено вироком суду додаткове покарання, строк якого перевищує Іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового покарання.

У деяких випадках судимість погашається самим фактом відбут­тя покарання або звільнення від нього.

Судимість погашається після відбуття таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною ді­яльністю (ст. 55 КК), службові обмеження для військовослужбовця (ст. 58 КК), тримання в дисциплінарному батальйоні військовослу­жбовців (ст. 62 КК) або з моменту їх дострокового звільнення від цих видів покарань.

У пунктах 6-9 ст. 89 КК строки погашення судимості диферен­ціюються залежно від категорії злочинів (ст. 12), до яких належить вчинений засудженим злочин. Для злочинів невеликої тяжкості — два роки; середньої тяжкості — три роки; тяжких — шість років; особливо тяжких — вісім років.

Закінчення передбачених ст. 89 КК строків судимості за умови, що перебіг строку не переривався вчиненням нового злочину, дозво­ляє вважати особу такою, яка не має судимості, що є важливим чин­ником реалізації прав людини.

У зв'язку з тим, що погашення судимості пов'язується зако­ном з перебігом певних строків, важливе значення мають передба­чені ст. 90 КК правила обчислення цих строків.

Частина 1 ст. 90 КК встановлює загальне правило, відповідно до якого строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основ­ного і додаткового покарання. Так, якщо особу було засуджено до чо­тирьох років позбавлення волі (основне покарання) і трьох років поз­бавлення права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповіда­льністю (додаткове покарання), строк погашення судимості почне обчислюватися тільки після відбуття додаткового покарання, тобто піс­ля закінчення семи років, тому що тільки після цього строку особа буде вважатися такою, що відбула як основне, так і додаткове покарання.

У зв'язку з широким застосуванням умовно-дострокового і до­строкового звільнення від покарання, а також заміни покарання більш м'яким, виникає питання, як обчислювати в цих випадках строк по­гашення судимості: з моменту відбуття покарання, визначеного виро­ком суду, чи з моменту звільнення.

Закон вирішує і це питання. У ч. З ст. 90 КК встановлено: якщо особу було достроково звільнено від від­бування покарання, то строк погашення судимості обчислюється, ви­ходячи з фактично відбутого строку, але з моменту звільнення від від­бування покарання (основного і додаткового).

Якщо зазначені в ст. 90 КК строки витікають без їх перерви вчи­ненням нового злочину, то особа вважається такою, що не має суди­мості. Проте якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення стро­ку погашення судимості знову вчинить злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 КК строк погашення судимості переривається.

У цьому разі він починає обчислюватися заново (з самого початку) після фактич­ного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній зло­чин.

Зняття судимості.

Під зняттям судимостірозуміється припинення судимості рішенням суду. При знятті судимості на відміну від її погашення перебіг встановленого законом строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості.

Для зняття судимості згідно з ст. 91 КК необхідні такі умови:

1) відбуття особою покарання у виді обмеження волі або позба­влення волі;

2) закінчення не менше половини строку погашення судимості, передбаченого в ст.89 КК;

3) встановлення судом того, що особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

Для дострокового зняття судимості необхідна сукупність цих умов.

Якщо суд встановить наявність цих умов, він ухвалює рішення про зняття з особи судимості, після чого особа визнається такою, що не має судимості.

Якщо суд не вважає за можливе зняти судимість, то особа про­довжує вважатися судимою і перетерплювати пов'язані з нею обме­ження до повного закінчення передбачених законом строків пога­шення судимості.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти