ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Організація навчальної діяльності учнів на уроці

У пошуках шляхів найбільш ефективного використання струк­тури уроків різних типів особливе значення набуває форма організації навчальної діяльності учнів на уроці. В педагогічній літературі і шкільній практиці поширені три такі форми - фронтальна, індивідуальна і групова. Перша передбачає спільні дії учнів класу під керівництвом учителя; друга - самостійну роботу кожного учня окремо; групова - учні працюють в групах з 3 - 6 чоловік або парами. Завдання для груп можуть бути однаковими або різними.

Фронтальною формою організації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності вчителя і учнів на уроці, коли всі учні одночасно виконують однакову, спільну для всіх роботу, усім класом обговорюють, порівнюють і узагальнюють її результати. Вчитель працює з усім класом одночасно, спілкується з учнями безпосередньо в процесі своєї розповіді, пояснення, показу, залучення школярів до обговорення конкретних питань тощо. Це сприяє встановленню особливо довірливих відносин і спілкуванню між учителем та учнями, а також учнів між собою, виховує у дітей почуття колективізму, дозволяє вчити школярів міркувати і знаходити помилки в міркуваннях своїх товаришів, формувати стійкі пізнавальні інтереси, активізувати їх діяльність.

Від учителя вимагається вміння знайти посильну роботу думки для всіх учнів, заздалегідь проектувати, а потім і створювати навчальні ситуації; вміння і терпіння вислухати всіх бажаючих висловитися, тактовно підтримати і, разом з тим, внести необхідні корективи в процесі обговорення. Такий підхід учителя дозволяє учням активно слухати і ділитися своїми думками, знаннями з іншими, з розумінням вислуховувати думки інших, порівнювати їх зі своїми, знаходити помилки в думках інших та ін. У цьому випадку на уроці панує дух колективного мислення. Вчитель має можливість вільно впливати на весь колектив класу, викладати навчальний матеріал усьому класу, досягає певної ритмічності в діяльності школярів на основі врахування їхніх індивідуальних особливостей. Все цс є перевагами фронтальної форми організації навчальної роботи учнів на уроці. Ось чому в умовах масового навчання ця форма організації навчальної роботи учнів є незамінною і найбільш розповсюдженою в роботі сучасної школи.

Фронтальна форма організації навчання може бути реалізована у вигляді проблемного, інформаційного, пояснювально- ілюстративного викладу і супроводжуватися репродуктивними та творчими завданнями.

Однак, фронтальна форма навчальної роботи має ряд суттєвих недоліків. За своєю природою вона спрямована на деякого абстрактно­го учня, у зв'язку з чим у практиці роботи школи часто проявляються тенденції до нівелювання учнів, спонуканню їх до єдиного темпу роботи, до чого вони не готові. Учні з низькими навчальними можли­востями працюють повільно, гірше засвоюють матеріал. їм потрібно більше уваги з боку вчителя, більше часу на виконання завдань, більше вправ, ніж учням з високими навчальними можливостями.

То ж, для максимальної ефективності навчальної діяльності учнів необхідно використовувати й інші форми навчальної роботи.

Індивідуальна форма організації роботи учнів на уроці передбачає, щс> кожен учень отримує для самостійного виконання завдання, спеціально для нього підібране, у відповідності з його підготовкою і навчальними можливостями. Такими завданнями можуть бути робота з підручником, іншою навчальною і науковою літературою, різноманітними джерелами (довідники, словники, енциклопедії, хрестоматії); розв'язання задач, прикладів, написання переказів, творів, рефератів, доповідей; проведення всіляких спостережень і т.д. Широко використовується індивідуальна робота в програмованому навчанні.

В педагогічній літературі виділяють два види індивідуальних форм організації виконання завдань: індивідуальну і індивідуалізовану. Перша характеризується тим, що виконання учнем спільних для всього класу завдань здійснюється без контакту з іншими школярами, але в єдиному для всіх темпі; друга передбачає навчально-пізнавальну діяльність учнів у процесі виконання специфічних завдань. Саме вона дозволяє регулювати темп просування в навчанні кожного школяра у відповідності з його підготовкою і можливостями.

Таким чином, одним з найефективніших шляхів реалізації індивідуальної форми навчання школярів на уроці є диференційовані індивідуальні завдання, особливо завдання з друкованою основою. Однак, цього не досить. Не менш важливим є контроль учителя за виконанням завдань, його своєчасна допомога у вирішенні навчальних проблем. Причому, для слабо встигаючих учнів диференціація повинна проявлятися не стільки в диференціації завдань, скільки в мірі надання допомоги з боку вчителя.

Індивідуальну роботу доцільно проводити на всіх етапах уроку, при розв'язуванні різних дидактичних завдань: для засвоєння нових знань та їх закріплення, для формування і закріплення умінь та навичок, для узагальнення і повторення пройденого, для контролю, для оволодіння досліджуваним методом. Найпростіше, звичайно, використовувати цю форму організації навчання школярів для закріплення, повторення, організації різноманітних вправ. Однак, вона не менш ефективна і при самостійному вивченні нового матеріалу, особливо при його попередньому домашньому опрацюванні.

Для слабо встигаючих учнів необхідно складати таку систему завдань, які містили б у собі: зразки розв'язування задач і вправ, які потрібно розв'язати на основі поданого зразка; різні алгоритмічні приписи, що дозволяють учню крок за кроком розв'язати визначен) задачу, різні теоретичні відомості, що пояснюють теорію, явище, процес, механізм процесів, які дозволяють відповісти на ряд питань, а також різноманітні вимоги порівнювати, класифікувати, узагальнювати. Така організація навчальної роботи учнів на уроці дає можливість кожному школяреві у відповідності зі своїми можливостями, здібностями постійно, але неухильно поглиблювати і зміцнювати знання, виробляти необхідні уміння, навички, досвід пізнавальної діяльності, формувати в собі потребу до самоосвіти. Цс переваги індивідуальної форми організації навчання учнів. Але вона має й серйозні недоліки. Сприяючи вихованню самостійності учнів, організованості, наполегливості в досягненні мети, індивідуалізована форма навчальної роботи дещо обмежує їх спілкування між собою, прагнення передавати свої знання іншим, брати участь у колективних досягненнях. Ці недоліки компенсуються в практичній роботі вчителм поєднанням індивідуальної форми навчання і групової.

Групова (ланцюгова) форма організації навчальної роботи учнів, Її головними ознаками є:

— клас на даному уроці поділяється на групи для розв'язування конкретних навчальних завдань;

— кожна група отримує окреме завдання (однакове або диференційоване) і виконує його спільно під безпосереднім керівництвом лідера групи або вчителя;

— завдання в групі виконуються таким чином, який дозволяє враховувати і оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи;

— склад групи не є постійний, а добирається з урахуванням того, щоб з максимальною ефективністю для колективу могли реалізуватися навчальні можливості кожного члена групи.

Кількість членів групи різна. Вона коливається в межах 3-6 чоловік. Склад групи змінюється в залежності від змісту і характеру майбутньої роботи. Не менше половини групи повинні складати учні, здатні успішно займатися самостійною роботою.

Керівники груп і їх склад можуть бути різними з різних навчальних предметів і добираються вони за принципом об'єднання школярів різного рівня підготовки, позаурочної інформації з даного предмету, сумісності учнів, що дозволяє їм взаємно доповнювати і компенсувати переваги і недоліки один одного. В групі не повинно бути негативно налаштованих один до одного учнів.

Однорідна групова робота передбачає виконання невеликими групами учнів однакового для всіх завдання, а диференційована - виконання різних завдань різними групами. В процесі роботи членам групи дозволяється спільне обговорення ходу і результатів роботи, звертання за порадою один до одного.

Групову форму роботи доцільно використовувати при проведенні практичних і лабораторних робіт, робіт-практикумів з природничих предметів; при виробленні трудових навичок, навичок розмовної мови; при вивченні текстів копій історичних документів та ін. В процесі такої роботи максимально використовуються колективні обговорення результатів, взаємні консультації. Все це супроводжується індивідуальною самостійною роботою.

Групова діяльність учнів складається з наступних елементів:

1. Попередня підготовка учнів до виконання групового завдання, визначення навчальних завдань, короткий інструктаж учителя.

2. Обговорення і складання плану виконання навчального завдання в групі, визначення способів його вирішення, розподіл обов язків.

3. Виконання навчального завдання.

4. Спостереження вчителя і коректування роботи групи і окремих учнів.

5. Взаємоперевірка і контроль за виконанням завдань у групі.

6. Повідомлення учнів за викликом учителя про отримані результати, загальна дискусія в класі під керівництвом учителя і формування загальних висновків.

7. Індивідуальна оцінка роботи фуп і класу в цілому.

Групова форма навчання учнів на уроці пред'являє високі

вимоги до учителя, що керує навчально-пізнавальною діяльністю школярів. Він повинен добре володіти дисципліною, досконало освоїти методику визначення завдань для групової роботи учнів, уміло спрямовувати й забезпечувати ефективність їхньої діяльності, виділяючи ключові моменти, акцентуючи увагу на найголовнішому в навчальному матеріалі, стежачи за співробітництвом учнів у різних групах.

Переваги групової організації навчальної роботи учнів на уроці очевидні. Результати спільної роботи учнів досить помітні як у привчанні їх до колективних методів роботи, так і в формуванні позитивних моральних якостей особистості.

Однак, ця форма також має ряд недоліків. Найсуттєвішими з них є: труднощі комплектування груп і організації роботи в них; учні в групах не завжди взмозі самостійно розібратися в складному навчальному матеріалі і вибрати найдосконапіший шлях для його опанування. В результаті слабі учні важко засвоюють матеріал, а сильні потребують більш складних, оригінальних завдань. Отже, лише в поєднанні з іншими формами навчання ця форма організації учнівської роботи може забезпечувати очікувані позитивні результати.

Підготовка учителя до уроку

Підготовка вчителя до уроку складається з двох органічно пов'язаних між собою етапів: планування системи уроків з теми і конкретизації цього планування стосовно кожного уроку, осмислення і складання планів окремих уроків.

Тематичне планування призначене для визначення оптимальних шляхів реалізації освітньої, розвиваючої і виховної функцій навчально-виховного процесу в системі уроків і позаурочних занять з даної теми або розділу навчальної програми. До цієї системи, в залежності від основної дидактичної мети, можуть ввійти як уроки різних типів і видів, так і інші форми організації позакласної та позаурочної роботи учнів.

Успіх тематичного планування залежить від того, наскільки чітко учитель уявляє собі, що повинні учні міцно засвоїти, з чим познайомитися, що вміти, знати і т.д. Тому тематичне планування розпочинається з ретельного вивчення вчителем навчальної програми з предмету, освітніх стандартів, визначення основних виховних і розвивальних завдань у межах навчального предмету в цілому і з даної теми, зокрема. Тільки в результаті такої попередньої роботи можна зрозуміти значення кожного "народжуваного" в тематичному плані уроку. Інакше, замість системи взаємопов'язаних уроків отримаємо випадковий "набір" уроків.

Науково обгрунтовану схему тематичного планування запропонував відомий російський дидакт М.І.Махмутов, яка має такий вигляд [286, 147].

Схема тематичного планування

1. Назва теми:

1) мета (загальна дидактична) уроку або системи уроків;

2) тип уроку (уроків);

3) спільні методи навчання (репродуктивні або продуктивні);

4) обладнання і основні джерела інформації;

5) види контрольних робіт на основі системи уроків.

2. Актуалізація:

1) опорні знання (поняття і факти) і способи дії;

2) типи самостійних робіт.

3. Формування нових понять і способів дії:

1) нові поняття і способи дії;

2) головні і другорядні проблеми та типи самостійних робіт.

4. Застосування (формування умінь та навичок):

1) типи самостійних робіт;

2) міжпредметні зв'язки.

5. Домашнє завдання:

1) повторення (обсяг навчального матеріалу);

2) типи самостійних робіт.

Основою тематичного планування в даній схемі слугує дидактична структура уроку, компоненти якої містять елементи знань (понять) і способів дій, типи самостійних робіт, тобто зміст і способи навчання.

Розпочинаючи планування системи уроків з чергової теми, вчитель повинен чітко уявити якими опорними знаннями, уміннями і навичками уже володіють учні, які види наступних зв'язків (предметних, міжпредметних) можуть і повинні на їх основі актуалізуватися. Тільки після цього можна розробляти конкретні програми роботи учнів з даної теми.

В цих програмах учитель чітко визначає якими основними знаннями, уміннями і навичками повинен оволодіти учень при вивченні матеріалу з даної геми. В програмі перелічуються основні поняття і закономірності, які вводяться в даній темі; найважливіші відомості про навчальні явища, процеси, події і т.д.; характеризуються типи задач, які учні повинні навчитися розв'язувати, а також очікуваний приріст у знаннях, уміннях і навичках учнів, що має відбутися в результаті вивчення теми.

Учитель планує також формування в учнів умінь навчально- дослідницької діяльності, накреслює основні завдання виховання відповідального ставлення їх до навчального матеріалу, до тих видів діяльності, які здійснюватимуть школярі в процесі вивчення даної теми.

Саме цілеспрямованість учителя при здійсненні тематичного планування, конкретизація ним найближчих завдань навчання і є власне управлінням процесом навчально-пізнавальною діяльністю учнів в системі уроків, основою його творчого підходу до поурочного планування структури і змісту майбутньої діяльності на уроці, до визначення системи та послідовності власних дій і дій учнів на кожному уроці. Тільки після визначення дидактичних завдань до кожної теми в цілому, можна розпочинати підготовку до кожного конкретного уроку.

В чому ж полягає безпосередня підготовка учителя до уроку? Що таке поурочне планування?

Безпосередня підготовка вчителя до уроку — це планування уроку, конкретизація тематичного планування, стосовно кожного окремо взятого уроку, осмислення та складання плану і конспекту уроку після того як визначено основний зміст і спрямованість уроку. План уроку необхідний кожному вчителю, незалежно від його стажу, ерудиції і рівня педагогічної майстерності. Складається він на основі тематичного плану, змісту програми, знання вчителем учнів, а також рівня їх підготовки. В плануванні уроку і розробці технології його проведення виділяються дві взаємозв'язні частини: 1) осмислення мети уроку, кожного його кроку; 2) запис у спеціальному зошиті в тій чи іншій формі плану уроку.

Мета уроку визначається на основі змісту матеріалу, матеріальної бази школи і характеру такої діяльності учня з навчальним матеріалом, яку можна організувати в даній навчальній ситуації. На цьому етапі підготовки уроку учитель на основі розумового експерименту здійснює прогнозування майбутнього уроку, "прокручує" його в думці, розробляє своєрідний сценарій власних дій і дій учнів у їх єдності. І лише після визначення основного змісту і напрямку власної діяльності і діяльності учнів, учитель добирає необхідний і достатній матеріал, який повинні засвоїти учні, накреслює послідовність введення в обіг тих чи інших понять, які будут* вивчатися на уроці; добирає найвиразніший матеріал, що спонукатиме до активної розумової діяльності учнів, накреслює орієнтири у вигляді узагальнених запитань, проблемних завдань та ін.

В процесі підготовки уроку увага вчителя повинна бути привернута до педагогічного передбачення, прогнозування можливого повороту думки учнів при розв'язанні конкретних навчальних завдань. Підготовка учителя до уроку охоплює, таким чином, не лише ретельний аналіз навчального матеріалу, його структурування у відповідності з етапами його вивчення, але й можливі запитання, відповіді, судження самих учнів. Чим ретельніше буде здійснений такий аналіз, тим менша ймовірність зустрітися з зовсім неочікуваними ситуаціями в процесі проведення уроку.

Після ретельного аналізу, обдумування композицій уроку учитель здійснює запис плану-конспекту уроку. Досвідчені вчителі обмежуються короткими записами, початківцям варто писати більш розгорнуті плани-конспекти уроку.

План уроку — це початок творчого пошуку, засіб ефективності уроку, реалізація задуму вчителя, фунт натхнення і талановитої імпровізації. В ньому відображається тема уроку, клас, в якому він проводиться, мета уроку з конкретизацією його дидактичних завдань, короткий зміст матеріалу, який вивчається на уроці, визначаються форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, методи, засоби навчання, система завдань, в процесі виконання яких здійснюватиметься актуалізація раніше засвоєних знань і способів діяльності, формування нових наукових понять і способів діяльності та їх використання в різних ситуаціях навчання, контроль і корекція навчальної діяльності учнів в їх поступальному русі від незнання до знання, від невміння до вміння здійснювати необхідні практичні пізнавальні дії в процесі реалізації завдань уроку.

В плані уроку уточнюється його структура, визначається орієнтовна міра часу на різні види роботи, передбачаються заходи перевірки успішності навчання школярів, конкретизуються їх прізвища, кого планується опитати, перевірити тощо.

Успіх уроку залежить не тільки від старанної підготовки до нього вчителя, але й від підготовки самих учнів до роботи на уроці, від того психологічного настрою, з яким вони приходять на урок. Підготовка учнів до наступного уроку в системі уроків передбачає:

- ознайомлення учнів з планом їх роботи на наступних уроках в системі уроків з теми;

- орієнтацію учнів на їх попереднє ознайомлення з окремими розділами або темами підручника, читання науково-популярної й художньої літератури з проблем наступного уроку, проведення спостережень та нескладних дослідів, які можуть сприяти вивченню нового матеріалу.

Можна рекомендувати наступну схему плану-конспекту уроку:

Схема плану-конспекту уроку

1. Тема програми.

2. Тема уроку.

3. Мета уроку:

4. Завдання: а) освітні; б) виховні; в) розвиваючі.

5. Тип уроку.

6. Вид уроку.

7. Методи: а) навчання; б) викладання.

8. Матеріально-технічне і дидактичне оснащення уроку: І) Обладнання. 2) Прилади. 3) Інструмент (робочий, вимірювальний). 4) Еталони. 5) Заготовки, матеріали. 6) Наочні посібники. 7) Дидактичний матеріал. 8) Технічні засоби навчання.

9. Міжпредметні зв'язки.

10. Передові методи праці.

11. Література.

Хід уроку по етапах

1. Актуалізація опорних знань і мотиваційних станів.

1) Завдання етапу.

2) Склад опорних завдань.

3) Склад опорних умінь.

4) Формування мотивів, інтересу, емоційного настрою.

2. Формування нових знань і способів діяльності.

1) Завдання етапу.

2) Введення нових понять.

3) Очікуваний приріст знань, умінь.

4) Способи спонукання.

3. Формування нових умінь і навичок.

1) Завдання етапу.

2) Склад формованих і розвиваючих умінь.

3) Самостійна робота.

4) Поточний інструктаж (індивідуальний, колективний).

4. Домашнє завдання.

Аналіз і самооцінка уроку

Якість і ефективність уроку залежить від уміння вчителя аналізувати свої й чужі успіхи та помилки. Тому важливим елементом педагогічної творчості є аналіз і самооцінка власного уроку. Аналіз своєї роботи — один з найпродуктивніших заходів підвищення кваліфікації. Його якість залежить від багатьох факторій і, перш за все, від звички вчителя до вдумливого аналізу своїх дій і здобутих наслідків та результатів. Аналіз уроку варто проводити відразу після його закінчення, до початку наступного. Самооцінка грунтується на аналізі вже проведеного уроку, коли вчитель ще раз ,аналізує визначений план, з'ясовує, що йому вдалось, а що ні, намагається зн "ти причини невдачі і закріпити те, то вдалося успішно.

У педагогічній літературі описані різні підходи до аналізу уроку (Зотов Б.Ю., Махмутов М.І.). Т.А.Ільїна виділила десять параметрів, за якими вчитель може здійснити самоаналіз і самооцінку уроку. Пропонуємо цю схему з незначними її скороченнями і модифікаціями.

1. Загальна структура уроку.

До якого типу уроку може бути віднесений даний урок? Яке його місце в системі інших уроків з теми? Чи чітко виділені елементи уроку даного типу і чи правильно визначено дозування часу на кожну частину уроку?

2. Реалізація основної дидактичної мети уроку.

Чи всі вимоги програми з даної теми (питання) отримали відображення в уроці? Наскільки активними були учні при ознайомленні з новим матеріалом (сприймання, розуміння, збудження пізнавального інтересу)? Чи вірно складений і здійснений план вивчення нового матеріалу? Чи достатньо продумана методика вирішення окремих "блоків" нового матеріалу? Чи мав учитель достатні знання? Як і що потрібно змінити у вивченні нового матеріалу і чому? Чи мала місце організація первинного закріплення? Як здійснювалася перевірка якості знань, умінь і навичок учнів? Чи мав місце диференційований підхід до учнів? На яких етапах уроку? Яким чином?

3. Здійснення розвитку учнів у процесі навчання.

Чи мало місце залучення учнів до основних розумових операцій (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, систематизація)? Чи було організовано подолання посильних труднощів? Чи з'явилися мотиви інтелектуального збудження? Як і чим був забезпечений розвиток пізнавальної самостійності учнів? Чи здійснювалися міжпредметні і предметні зв'язки? Чи були використані засоби розвитку творчого мислення (елементи проблемності), завдання пошукового характеру? Чи повідомлялась на уроці інформація для загального розвитку? Якщо так, то як - учнями в їх доповідях, повідомленнях, доповненнях, самим учителем? Чи мав місце естетичний розвиток учнів? Які засоби були для цього використані?

4. Виховання в процесі уроку.

Чи сповна були використані виховні можливості змісту навчального матеріалу? Як формувався світогляд: чи мало місце роз'яснення світоглядних ідей, формування відношень, оціночних суджень, чи виявив урок вплив на вироблення поглядів і переконань учнів? Як забезпечений на уроці зв'язок навчання з життям? Що сприяло вихованню гуманного ставлення до людей, відповідального ставлення до роботи та її результатів? Чи були використані виховні можливості оцінки знань? Який виховний вплив особистості самого вчителя?

5. Дотримання основних принципів дидактики.

Чи правильно була організована діяльність учителя та учнів з позиції реалізації принципів навчання? Як була організована самостійна робота учнів? Який її обсяг? Чи була вона в достатній мірі індивідуалізована? Яка її ефективність?

6. Вибір методів навчання.

Чи правильно вибраний метод (методи) ознайомлення з новим матеріалом? Чи повністю були використані можливості залучення учнів до самостійної роботи? Чи використовувалися технічні засоби навчання, їх ефективність? Чи досить різноманітними були методи та прийоми застосування знань та вироблення умінь і навичок? Чи раціонально були вибрані методи перевірки та контролю знань? Чи правильно організовано індивідуальне, фронтальне та комбіноване опитування? Письмовий контроль? Як була організована робота над помилками, чи мала вона місце взагалі? Чи дотримувалися загальні вимоги до вибору методів навчання (в залежності від загальної цільової спрямованості, дидактичної мети, специфіки навчального матеріалу, предмету, віку, індивідуальних особливостей учнів і т.д.)?

7. Робота вчителя на уроці.

Чи все необхідне було підготовлено до початку уроку? Чи правильно вчитель користувався конспектом на уроці? Яке було співвідношення його організаційної діяльності і пізнавальної діяльності учнів? Які види діяльності вчителя мали місце на уроці і в якому співвідношенні (мовна діяльність, слухання, записування, допомога учням в їх самостійній роботі). Які прийоми організації учнів на роботу були використані? Чи мав місце контакт з класом? З окремими учнями? Яким був зовнішній вигляд учителя?

8. Робота учнів на уроці.

Чи була перевірена готовність учнів до уроку? Якою була активність учнів на різних етапах уроку? Якими були види діяльності учнів на уроці? Чи зверталась увага на культуру праці (правильне ведення записів, їх оформлення, бережливе ставлення до підручників)? Яка була дисципліна на уроці, чому? Чи правильними були прийоми підтримання дисципліни, їх використання учителем? Чи досягали вони мети? Якщо ні, то чому? Яке ставлення учнів до предмету, до вчителя ?

9. Гігієнічні умови уроку.

Чи достатньо освітлена класна кімната? Як впливає на заняття фарбування стін, панелей, парт? Чи відповідають меблі віку учнів? Чи вдало складений розклад - яке місце даного уроку в тижневому розкладі, в розкладі даного дня? Як була проведена перерва, що передувала даному уроку? Чи не були затримані учні на даному уроці після дзвоника?

Деякі спеціальні завдання.

До числа таких спеціальних завдань належать ті, що стосуються дослідження школою певної наукової проблеми, завдань, пов'язаних з рішенням педради чи методичного об'єднання.

Перелік запитань, па які рекомендується відповідати собі після кожного уроку є невичерпним. Звичайно, цілеспрямоване вивчення власного досвіду чи досвіду інших учителів може проводитися не за всіма параметрами, а за 2 - 3 з перелічених. Це залежить від того, що є головним для вчителя в даний момент його роботи. Самоаналіз вже є початком підготовки вчителя до нового уроку.

Запитання і завдання

1. Даніє означення уроку. Якими умовами і факторами визначається вибір мети уроку? 2. Чим пояснюється доцільність використання уроку як основної форми організації навчання в сучасній школі? Сформулюйте основні вимоги до нього. 3. Що слугує основою типології сучасних уроків? Якими можуть бути типи і види уроків, якщо класифікувати їх за основною дидактичною метою. Охарактеризуйте кожен з таких типів і видів уроків, а також визначте переваги і недоліки кожного з них. 4. У чому сутність фронтальної, індивідуальної і групової форми організації навчальної діяльності учнів па уроці? Охарактеризуйте переваги і недоліки кожної з них. 5. Визначте основні параметри підготовки учителя до уроку. 6. На іцо необхідно звернути увагу учителеві в процесі аналізу і самоаналізу уроку?

Додаткова література

1. Ващенко Г. Загальні методи навчання. Підручник для педагогів.— К., 1997. — 415 с.

2. Дидактика средней школы: Некоторые проблемы современной дидактики / Под ред. М.Н.Скаткина. — 2-е изд. перераб. и доп. — М.: Просвещение, 1982.— С. 225-233; 241-247.

М 1984°ТОВ С Б °рга™'Я совРемен,,ого Урока / Под ред. П.И.Пидкасистого.

М і98оИрШЮВа Тсор1,я н пРакТ|1ка урока в условиях развивающего обучения.

5. Куписевич Ч. Основы общей дидактики / Пер. с польск. О.В.Долженко. — М.: Высш.шк., 1986. — С. 260-265.

6. Махмутов М.И. Организация проблемного обучения в школе. Книга для учителей. — М.: Просвещение, 1977. — 240 с.

7. Махмутов М.И. Современный урок. — 2-е изд. — М., 1985.— 191 с.

8. Онищук В.А. Урок в современной школе. — М., 1985.

9. Онищук В.О. Типи, структура і методика уроку в школі. — К.: Рад. пік., 1973.—159 с.

10. Форми навчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І.Мальованого. — К.: Освіта, 1992,—160 с.

11. Яковлев Н.М., Сохор A.M. Методика и техника урока в школе. — М., 1985.

Тема15. Організація самостійної роботи учнів на уроці

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти