Принципи національного виховання

Найважливішими принципами національного виховання є: гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність, ку.пьтуровідповідність, безперервність, етнізаіуя виховного процесу, диференціація та індивідуалі-зація навчально-виховного процесу, послідовність, систематичність і варіативність форм і методів виховання, інтегративність.

Забезпечення принципу гуманізації виховання - означає сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності, створення умов для формування кращих якостей та здібностей дитини, джерел її життєвих сил (в центрі уваги перебуває дитина з її потребами, запитами, можливостями і здібностями); повага до особистості дитини, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної.

Принцип демократизації виховання передбачає усунення авторитарного стилю виховання, гуманізацію взаємин між вихователями і вихованцями, співробітництво вихователів і вихованців; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини, її громадською відповідальністю.

Принцип народності виховання передбачає забезпечення виховання в дусі своєї нації, свого народу, його історії, культури мови, звичаїв, побуту тощо; оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, прищеплення любові до рідної землі і свого народу; шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості українського народу і всіх народів, що населяють Україну.

Принцип природовідповідності виховання означає врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської та студентської молоді, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних і регіональних особливостей.

Принцип культуровідновідності виховання означає забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь; органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними і побутовими традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами.

Принцип безперервності виховання означає забезпечення цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у процес, що триває впродовж усього життя людини. Нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формування цілісної та всебічно розвиненої особистості.

Принцип етнізацїі виховного процесу означає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Принцип етнізації однаково стосується представників усіх народів України. Створення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, відчуття етнічної причетності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету свого народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання дітей як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків. Принцип етнізації - невід'ємна складова соціалізації дітей.

Принцип диференціації та індивідуалізації иавчально- виховного процесу означає врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного.

Принцип послідовності, систематичності, варіативності форм і методів виховання передбачає: свідомість, самодіяльність і творчу ініціативу учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю; зв'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу і продуктивною працею; прищеплення любові до праці і до людей праці; ознайомлення з основами сучасного промислового і сільськогосподарського виробництва, будівництва, транспорту, сфери обслуговування; розвиток у дітей і молоді трудових навичок і вмінь, готовності до життєвої адаптації в умовах ринкових відносин.

Принцип іптегративності передбачає єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків. Здійснення гуманних, стійких і єдиних вимог до дітей з боку різних соціальних інститутів, посилення педагогічного впливу на них, підвищення спільними зусиллями ефективності виховного процесу.

Національне виховання як фактор цілісного формування особистості. Основні напрями національного

Виховання

Формування особистості - неперервний, дуже складний процес, де функціонує багато факторів, на основі яких розкриваються потреби, інтереси, нахили, здібності, характер, а також здоров'я, працездатність і довговічність. Розвиток особистості здійснюється в процесі її соціалізації, виховання й саморозвитку, що є компонентами цілісного підходу.

Соціалізація - процес двобічний. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству і соціальним групам, до яких він належить. А з другого - в процесі соціалізації він активно залучається до системи соціальних зв'язків і набуває соціального досвіду.

Соціалізація здійснюється за багатьох обставин, які умовно можна звести до трьох груп: мезофактори (етнокультурні умови і тип поселення, в яких живе і розвивається людина); макрофактори (суспільство, держава, світ і навіть космос); мікрофактори (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні організації, товариства ровесників, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони в різній мірі безпосередньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюючись в умовах науково- технічної революції самі, змінюється їх питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.

Провідною метою виховання залишається ідеал всебічно розвиненої особистості, що йде з глибин віків. Він орієнтує на широкий індивідуальний підхід, застерігає від зведення виховання до однобічної і пасивної адаптації молоді в конкретних суспільних умовах.

Було б помилково розуміти всебічний розвиток як сукупність окремих інтелектуальних, фізичних, моральних, естетичних трудових аспектів чи якостей особистості. Всебічний розвиток передбачає їх органічну єдність, цілісність буття, свідомості і самосвідомості запитів і поведінки людини.

Дійовим засобом відродження нації є формування в людини почуття національної гідності і гордості за Україну, відмова від почуття національної меншовартості, що втілювалось у поняття поваги до "старшого брата", нав'язуванні думки про перевагу російської культури над українською.

У справі відновлення почуття національної гідності величезне значення має висвітлення правдивої історії, культури та освіти нашого народу, повернення до культурних надбань, відкриття замулених сторінок нашої спадщини. Неабияку вагу тут має викладання історії української культури, народознавства, повернення імен видатних українських вчених, письменників, педагогів, художників, композиторів, митців слова, культурних діячів, видатних політиків, імен тих українців, які збагачували чужу культуру.

Ні одна ідеологія не повинна обмежувати свободу переконань, поглядів, думок, а тому не може бути й мови про введення в систему освіти будь-якої офіційної, загальнообов'язкової ідеологічної орієнтації. Однак, це не суперечить прагненню школи здійснювати політичне виховання, виховувати українського патріота з високою політичною культурою. Термін "деідеологізація" означає усунення монопольного панування однієї ідеологічної доктрини над усіма іншими формами свідомості. Визнання плюралізму ідеологій і політичних поглядів сприяє формуванню в учнів і молоді здатності толерантно ставитися до поглядів інших людей, поважати чужі думкн.

Наступним кроком деідеологізації є оцінка всіх ідеологій крізь призму загальнолюдських гуманістичних цінностей: ідеалів добра, правди, краси, справедливості, совісті, людської гідності та ін. Це означає, що антигуманні ідеологічні доктрини, які передбачають класову (групову) ненависть, повинні повсюдно заперечуватись з позицій гуманізму. Мета українського національного виховання не лише в тому, щоб прищепити вихованцю відданість ідеалам Добра, Правди, Свободи, але й сформувати в нього моральну готовність і вміння боротися зі злом, розвінчувати його і з цих позицій оцінювати свої вчинки.

Вірність Україні є невід'ємною ознакою національного свідомого громадянина. Формування патріотичних почуттів означає вироблення і зміцнення високого ідеалу служіння своєму народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім'я процвітання своєї держави, прагнення бачити її незалежною. У зміцненні патріотичних почуттів велику роль відіграє героїко-патрютичне виховання покликане формувати бойовий, морально-психологічний дух спонукати до фізичного вдосконалення громадянина-патріота, виробляти глибоке розуміння громадського обов'язку, готовності у будь-який час стати на захист України, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його збройних сил.

Вихованець національної школи має виростати патріотом України. І якщо намагання державної системи освіти зробити росіянина "українцем" є порушенням прав дитини, то її прагнення, щоб і росіянин, і єврей, і поляк, поруч з українцем були чесними громадянами і патріотами, шанували закони і традиції народу України, на землі якої вони живуть, є цілком правомірним.

Громадсько-дсржавннй рівень становлення національної свідомості передбачає турботливе ставлення до національно- культурних вартостей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Важлива роль у національному відродженні України відводиться вивченню української мови, бо лише завдяки їй можна глибше пізнати традиції, звичаї, психологію, національний дух українців, подолати національний нігілізм, яничарство, які культивувалися в Україні протягом століть. Мова — це основа національної гідності і ставлення до неї є виявом національної самосвідомості, а відтак і громадської позиції. Підвищення мовної культури, статусу національних мов сприятиме зміцненню міжетнічних стосунків, культури відносин людини і нації, а також виробленню доброзичливого ставлення до представників інших етносів та народів.

У формуванні духовності особистості чільне місце займає світогляд як узагальнена система поглядів на світ і на своє місце в ньому, розуміння смислу життя. Світогляд є визначальним у житті людини, спрямовує її поведінку, пізнавальну і творчу діяльність, сприяє системності одержаних знань, вражень, спостережень. Народний світогляд вбирає в себе кращі зразки ідеї народовладдя, гуманізму, народної моралі та естетики, які найповніше відображені в народній міфології, фольклорі, календарно-сімейній обрядовості.

Збагачення духовності особистості передбачає освоєння як національних, так і світових надбань культури. Національне і загальнолюдське мусять розглядатися як два аспекти єдиного загальнолюдського процесу. Глибинне освоєння, збагачення національного є водночас освоєння загальнолюдського, його збагачення.

Значне місце у формуванні духовності людини посідає родинно- побутова культура, в якій найбільш повно закладені норми стосунків у сім і, виховання шанобливого ставлення до батьків, жінки-матері.

дідуся, бабусі та ін. Зміст родинно-побутової культури сприяє збереженню рідно, мови, традицій, історії, родоводу, забезпечення духовної єдності поколінь, неперервність минулого, сучасного і майбутнього нації, суспільства загалом.

Формування духовності тісно пов'язують з релігійними виховними традиціями. Кожна релігія більшою чи меншою мірою взаємодіє з культурою відповідного етносу. Церква виховує повагу молоді до старших поколінь, патріотичні почуття, милосердя, регламентує доброзичливі норми стосунків між людьми, тривалий час залишаючись духовною скарбницею.

Важливе місце в системі національного виховання займає утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, любові, доброти, патріотизму, працелюбства, поваги до старших. Ефективність морального виховання значно зростає в разі його опори на народну мораль, традиції, звичаї, обряди, які містять у собі високі моральні цінності (ідеї, ідеали, погляди, поведінкові норми), збагачені тисячолітнім досвідом мудрості иароду, мають моральний потенціал, спрямований на виховання особистості.

Формування громадянських рис передбачає художньо-сстетичну освіченість і вихованість особистості. Народ завжди прагнув будувати своє життя, культуру, побут, дозвілля за законами краси.

Трудова активність, сформованість творчої, працелюбної особистості, цивілізованого господаря формується як під впливом соціального середовища, так і в процесі трудового навчання і виховання, спрямованого на вироблення відповідних навичок та умінь, професійної майстерності, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин.

Фізична культура - невід'ємний елемент загальної культури особистості. Повноцінний фізичний розвиток особистості, сформованість її фізичних здібностей, зміцнення здоров'я, гармонії тіла і духу, людини і природи - основа фізичного виховання. Фізична культура, як і будь-яка інша, завжди національно своєрідна. Українська фізична культура сягає своїми коріннями часів Київської Русі, коли були вироблені прекрасні методи вишколу, гартування дітей, формування воїнського лицарства і мужності. Зразком національного фізичного виховання, самовдосконалення тіла і духу була епоха Запорізької Січі, де сила і витривалість, загартування тіла у повсякденному житті і військових справах здійснювалися в постійних іграх, забавах, танцях, змаганнях.

Пріоритетним напрямом морального становлення громадянина є виховання у дітей і молоді поваги до Конституції, законів України, національної символіки, глибокого усвідомлення взаємозв язку між діями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю. Все це становить правову культуру особистості.

Формування екологічної культури, гармонійних відносин людини і природи посідає в Україні особливе місце. Це викликано багатьма причинами і, насамперед, наслідками Чорнобильської катастрофи, високим рівнем радіаційної, хімічної забрудненості навколишнього середовища. Нашим дітям украй необхідні відчуття відповідальності за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя на землі, господарські, гуманні принципи природокористування.

Усвідомлення прагнення підвищити ефективність наскрізної системи національного виховання не виключає, а передбачає бережливе ставлення до надбань вітчизняного і світового педагогічного досвіду, глибоку обізнаність з Декларацією прав дитини, Конвенцією про права дитини та іншими документами ООН, якими керуються всі громадяни, навчально-виховні заклади і уряди країн світового співтовариства.

24.4. Система безперервного національного виховання Основні виховні завдання сім'ї та родини:

- формування національної свідомості, забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги і любові до батьків, рідної землі, історії свого народу, оволодіння абеткою громадянства;

- піклування про здоров'я дитини, забезпечення умов для повноцінного розвитку дитини (генотипу);

- створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань дитини;

- засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності проявляти турботу про молодших, милосердя до слабких і людей похилого віку;

- залучення дитини до діяльності, розвиток працелюбства, турбота про навколишнє середовище. Виховання дітей як цивілізованих господарів, підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

- формування естетичних навичок, уміння відрізняти красиве і гарне в побуті, прекрасне у вчинках людей; прищеплення любові до краси рідної природи, до творів мистецтва, живопису, літератури і музики; розвиток індивідуальних здібностей і талантів дітей, забезпечення умов для їх творчої практичної діяльності; виховання бажання у дітей творити красу; збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення коренів родоводу.

У сім і мають домінувати українська мова і культура, звичаї участь батьків у нащонально-політичному житті, прихильність до української книжки і газети, українського телебачення і радіо, українського театру, до національного оформлення квартири тощо.

Основні завдання дитячих дошкільних закладів:

- повноцінний і всебічний розвиток дітей на засадах національної культури і духовності з урахуванням різноманітності національного складу та релігійних умов України;

- забезпечення фізичного та психічного здоров'я дітей, здійснення виховного процесу з урахуванням особистісних якостей, стану здоров'я, природних задатків дитини;

- розумовий розвиток дітей, розвиток пам'яті, уваги, мислення, уяви, допитливості, захоплень; оволодіння рідною мовою та прищеплення навичок культури спілкування;

- започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнтації в національних і загальнолюдських цінностях, набуття життєвого досвіду; любов і повага до батьків, родини, України;

- залучення дітей до краси народної культури, мистецтва, традицій, обрядів українського народу, формування духовності, прищеплення шанобливого ставлення до культурних надбань, звичаїв інших народів;

- організація спілкування як особливого виду діяльності;

- інтеграція родинного та суспільного дошкільного виховання на засадах народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду;

- психологічна підготовка дітей до навчання в школі, практичне оволодіння рідною мовою, забезпечення пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та інших видах дитячої діяльності.

Основні виховні завдання загальноосвітньої школи:

- формування наукового світогляду, озброєння учнів знаннями закономірностей розвитку природи і суспільства, народного світорозуміння та світосприймання, народної психології і характеру, формування політичної культури, уявлень про розвиток суспільства і національної культури, розвиток творчого мислення та пізнавальних інтересів; вироблення уміння самостійно здобувати знання, застосовувати їх на практиці;

- патріотичне виховання і загартування як могутній стимул у боротьбі за розбудову нової незалежної України, духовне оновлення суспільства, формування високої етики міжнаціональних стосунків;

- розвиток моральних почуттів і рис поведінки; формування в учнів розуміння загальнолюдської і народної моралі, оволодіння знаннями про пріоритети загальних цінностей, оволодіння народною мораллю, етикою, культурою, ознайомлення з родинною та батьківською педагогікою;

- оволодіння рідною і державною мовами, знання Конституції, прав і обов'язків громадянина України; повага та дотримання народних символів і державної символіки, Герба, Прапора, Гімну, відродження традицій національної духовності, формування національного менталітету;

- виховання свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства, розвиток потреби в творчій праці, діловитості, підприємництва, виховання дисциплінованості, організованості;

- формування екологічної культури, виховання дбайливого ставлення до природних багатств України;

- формування основ естетичної культури, здатності розуміти і цінувати твори мистецтва, пам'ятки історії, красу і багатство природи; здібність до творчої діяльності в різних видах мистецтва;

- фізичне вдосконалення, розвиток потреби у здоровому способі життя;

- статеве виховання учнів, підготовка їх до сімейного життя, формування культури сімейних відносин.

Основні виховні завдання професійно-технічної освіти:

- підготовка майбутнього кваліфікованого робітника до активної участі у трудовій діяльності, виховання потреби працювати;

- виховання учнів на трудових традиціях рідного народу, стимулювання потреби у набутті знань і професійної майстерності;

- створення умов для підвищення авторитету чесної, високопродуктивної праці, розвитку здібностей, самовизначення та громадського становлення;

- формування високої духовності, потреби постійного морального вдосконалення, оволодіння відповідними етичними знаннями, нормами поведінки, виховання поваги до людської гідності та честі дівчат і юнаків, уміння встановлювати морально чисті, доброзичливі та гуманні відносини між статями, психологічна підготовка до сімейного життя;

- формування правосвідомості і громадської відповідальності, непримириме ставлення і готовність до боротьби з антигромадськими проявами та злочинністю, порушеннями правопорядку в суспільстві;

- фізичне вдосконалення юнаків і дівчат як невід'ємна складова гармонійного розвитку молоді, зміцнення свого здоров'я прагнення до постійного фізичного та духовного самовдосконалення;

- виховання основ естетичної культури і розвиток художніх здібностей, залучення молоді до художньої самодіяльності, народних промислів, виховання потреби культурного самовдосконалення;

- статеве виховання юнаків і дівчат, підготовка їх до сімейного життя, формування культури сімейних відносин;

- виховання дбайливого ставлення до особистої та суспільної власності, природних багатств України.

Основні виховиі завдання позашкільних закладів:

- забезпечення потреб особистості в самореалізації, підвищення інтелектуального, духовного, фізичного, емоційного рівня вихованців шляхом їх участі у різних видах творчої діяльності; формування соціально значущих інтересів молоді, сприяння професійному самовизначенню;

- створення умов для одержання вихованцями додаткової освіти, набуття умінь і навичок шляхом участі у творчих об'єднаннях за інтересами;

- розвиток комунікативних здібностей та становлення соціальної зрілості особистості, формування її національної самосвідомості і громадської активності;

- пошук, розвиток та підтримка юних талантів і обдаровань, виховання творчої еліти у різних галузях суспільного життя, стимулювання творчого самовдосконалення дітей та молоді;

створення найсприятливіших умов для емоційио- психологічної захищеності та душевного комфорту;

- виховання естетичних смаків у дітей та молоді,

- організація змістовного дозвілля дітей та молоді з урахуванням особистих та колективних інтересів.

Основні виховні завдання вищих навчальних закладів:

- підготовка національно свідомої інтелігенції, оновлення і збагачення інтелектуального генофонду нації, виховання її духовної еліти, примноження культурного потенціалу, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів;

виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосвіченими людьми, носіями високої загальної, світоглядної, політичної, професійної, інтелектуальної, емоційної, естетичної, фізичнім та екологічної культури;

- гармонійний розвиток особистості шляхом поглиблення духовних контактів з оточуючим світом, культурою, мистецтвом, природою;

- створення об'єктивних 1 суб єктивних умов для вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури шляхом залучення до різних видів творчої діяльності (науково- дослідницької, технічної, соціально-наукової, правоохоронної та інших);

- збагачення естетичного досвіду студентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста, вузу;

- становлення чіткої громадянської позиції, принципів соціальної орієнтації та поведінки, прагнення до самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної досконалості;

- пропаганда здорового способу життя, запобігання вживання студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок;

Основними складовими вихованості, загальної і професійної культури випускника вузу мають стати:

- професійна спрямованість і виробнича майстерність;

- широкий кругозір і культурно-інтелектуальна ерудиція;

- національна самосвідомість, демократизм, гуманізм, інтелігентність і моральна бездоганність;

- гармонія раціонального і емоційного, етичного і естетичного;

- дисциплінованість і організованість, заповзятливість та ініціативність у повсякденній роботі;

- творче натхнення і оптимізм, здібність працювати цілеспрямовано на перспективу і з повною віддачею сил, підхоплювати цінні думки і оперативно втілювати їх у дію, відвертість і готовність до копіткої праці;

- підвищення вимогливості до себе, конкурентоздатність, розвинута потреба в самоудосконаленні, вміння систематично поглиблювати своє духовне багатство, зміцнювати фізичні сили і здоров'я [7].