ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Нижній палеоліт. Ашель. Клектон

Краще інших відома культура (індустрія) нижнього палеоліту Європи, названа ашельською за епонімною пам’яткою у Франції. Вона широко поширена на заході й півдні Європи. У центральній частині Європи (Німеччина, Чехія) також зустрічаються ашельські пам’ятки.

Характерними знаряддями ашелю були ручні рубала й клівери (,,колуни”).

Ручні рубала – знаряддя універсального призначення, зроблені з ядрища шляхом двосторонньої обробки. Вони досить масивні, досягаючи довжини 35 см, мають овально-мигдалеподібну форму, два поздовжніх леза й один загострений кінець. Клівери характеризуються поперечним лезом і симетрично оббитими краями.

Пам’ятки архаїчного ашелю, які на думку вчених є африканського походження, зосереджені лише в Південно-Західний Європі й Південно-Західній Азії.

До архаїчного ашелю відносяться Амброна (Іспанія), Терра Амата(Франція), Альпіарка (Португалія).

Більшість ашельських пам’яток Англії й найбагатші французькі, відносяться до другої половини міндель-ріського межльодовиків’я

У пізній період ріського заледеніння ашельські пам’ятки концентруються у печерах півдня Франції й Італії. Існували базові, більш-менш довгострокові табірні стоянки зі слідами різного роду господарської діяльності, у тому числі й виготовлення знарядь праці. Зустрічаються й короткочасні табори (стійбища) на місцях полювання на великих тваринах і майстерні для видобутку й обробки сировини.

Один з ашельских таборів розкопаний у Терра Амата (Франція). Знайдено залишки 21 сезонного стійбища. В одному з них відкрита овальна огорожа з каменів. Довжина її 8-16 м, ширина – 4-6,5 м. Ця споруда інтерпретується як основа легкого житла, найдавнішого зі знайдених у Європі. Усередині житла знаходилися вогнища й місцявиготовлення знарядь. Архантропи жили тут наприкінці весни – початку літа й займалися полюванням на травоїдних, збором морської риби, молюсків і черепах.

Базовий табір ашельських людей відкритий поблизу, у печері Ле Лазарі. Усередині печери був споруджений притулок (11 x 3,5 м). Ряди каменів і ямки, можливо від опорних стовпчиків, дозволяють реконструювати його нижню частину. На опорах могли бути укріплені завіси або дах зі шкір. Реконструюються вхід, внутрішні перегородки, два вогнища в більшому приміщенні й мале приміщення без вогнищ. Відновлюються навіть місця для сну, свого роду постелі з вовчих, рисячих, лисих шкір і водоростей. Терра Амата й Ле Лазарі (близько 150 тис. років тому) свідчать, що архантропи Європи вже влаштовували на стоянках споруди з каменю й дерева, користувалися справжніми вогнищами, мали постійні місця для сну й для виготовлення знарядь.

Основна галузь ашельської економіки – полювання на різних, переважно великих, тварин. У Торральбе (Іспанія) люди займалися полюванням на вимерлі тепер види слонів, коней, оленів, биків, носорогів.

Інша пам’ятка іспанського ашелю, Амброна, ‒ полювання на один вид тварин – на слона. У нижньому горизонті цієї стоянки відкриті кості 30-35 особин слона. Великі травоїдні були тут основним джерелом м’ясної їжі. Крім них, в Амброні полювали на вовка, зайця, мавп, птахів.

Крім ашельських пам’яток у нижньому й середньому плейстоцені Європи були поширені пам’ятки клектон, для якого характерні біконічні нуклеуси, численні знаряддя типу чопперів, товсті відщепи з особливими характерними рисами, відщепи з виїмками.

Його пам’ятки знаходять у Західній і Центральній Європі, в основному на північ й, схід від ашельського ареалу.

В Англії вони лежать на Британській низовині, на крейдяних пагорбах; у континентальній Європі – на південних окраїнах Середньоєвропейської рівнини; у Чехії – у басейні верхньої Лаби й на північних припливах Дунаю.

 

Середній палеоліт. Мустьє.

Середній палеоліт Європи, що часто називають епохою мустьє за епонімною пам’яткою у Франції датується від 125/100 до 40 тис. років тому.

За припущенням вчених, європейське мустьє розвивалося у двох основних зонах – у Західній Європі й на Кавказі – і звідти поширилося на іншу Європу.

У середньому палеоліті значно вдосконалилося виробництво кам’яних знарядь, насамперед самих нуклеусів, тобто ядрищ для сколювання відщепів, і великих (так званих леваллуазьких) пластин. Знаряддя мустьє виготовлялися в основному з відщепів.. Двосторонньо оброблені знаряддя зберігаються й у середньому палеоліті, але істотно змінюються. Ручні рубила зменшуються в розмірах. З’являються листоподібні наконечники й вістря різних типів, які використовувалися в складених знаряддях і зброї, наприклад у метальних списах. Типове знаряддя мустьє – скребло – має багатолезові форми. Мустьєрські знаряддя багатофункціональні: вони служили для обробки дерева й шкір, для стругання, різання й навіть свердління.

Початок середнього палеоліту припадає на відносно теплий інтергляціал Рісс-Вюрм.

Початок середнього палеоліту збігається з періодом теплого й сухого клімату, коли в Європі ще зберігалася субтропічна фауна: давній слон, гіпопотам, носоріг. На території Угорщини ще були поширені хвойні й листяні ліси, а клімат був тепліший від сучасного. З’явилися значні безлісні простори. Клімат пом’якшився й потеплішав. Нове поступове похолодання й зменшення кількості опадів привели до того, що рослинність набула степового характеру.

Мустьєрські середньопалеолітичні пам’ятки поділяють на базові табори, залишки яких часто знаходять у великі й добре вкритих печерах, де утворилися потужні культурні шари з досить різноманітною фауною, і на тимчасові мисливські табори з їх бідною й спеціалізованою індустрією.

Зустрічаються й майстерні для видобутку й первісної обробки каменю. Базові табори й тимчасові мисливські стійбища розташовувалися як у печерах, так і під відкритим небом.

У кантоні Берн (Швейцарія) знайдені місця видобутку кременю у вигляді вертикальних ям глибиною 60 м, викопаних роговим знаряддям. Тут же здійснювалася первинна обробка кременя. У Балатенловаші (Угорщина) відкриті дві шахти середнього палеоліту, у яких добувалися лимоніт і гематит – барвники. У шахтах знайдено більше сотні знарядь із рогів і костей благородного й гігантського оленя (сокири, вістря, лопаточки). Із цих шахт у давні часи було витягнуто близько 25 куб. м барвників.

У середньому палеоліті люди жили в печерах і гротах, під скельними навісами, рідше – на відкритих місцях. У південно-західній Франції мустъєрські стоянки знайдені під скельними навісами й у малих печерах, що рідко перевищують 20-25 м завширшки й глибину. У Комб ГренадійЛе Пейрарі (Південна Франція) відкриті ями від стовпів, що підтримували, можливо, завіси зі шкір. У Ле Пейрарі знайдені залишки житла (11,5 x 7 м) з невеликих кам’яних блоків, з вогнищами по головній осі. Залишки десяти невеликих жител виявлені в низов’ях р. Дюране (Франція).

Основним заняттям населення залишалося полювання, але саме в середньому палеоліті відбувся перехід до спеціалізованого полювання.

Основою господарської діяльності палеоантропів Лаціо (Центральна Італія) було полювання на найрізноманітнішу дичину. Місця для базових таборів вибиралися там, де мисливська територія створювала значну розмаїтість у ресурсах. Більшу роль при цьому грало полювання на таких великих тваринах, як слон, гіпопотам, носоріг, які продовжували жити на західних рівнинах центральної Італії доти, поки не стали зникати вологі ліси й болота – природне середовище їхнього перебування.

Судячи з розташування пам’яток середнього палеоліту, людина ще не рухалася за чередами в гірські місцевості, залишаючись в основному в низинних районах, де зберігалися слони, бегемоти, носороги.

У Кенігсхауе біля Гарцських гір (ФРН) група людей – близько 30 чоловік – жила із квітня по жовтень на березі озера, у досить відкритій місцевості, в оточенні очеретяних боліт і лісів з вільхи, берези, тополі. Основним заняттям було полювання на мамонта, носорога, дикого коня й бика.

Поселення Лебенштедт у Зальцгіттера (ФРН) існувало в умовах тундрової рослинності 55 тис. років тому. Основним заняттям населення було полювання на північного оленя, бізона, коня, шерстистого носорога. Всі кам’яні знаряддя – знаряддя полювання й оброблення туш. Це літній табір групи мисливців (40-50 чоловік), що жили тут усього по декілька тижнів, але протягом ряду сезонів.

У середньому палеоліті також засвідчене полювання на хутрових звірів. У гроті Ортюс (Франція) мисливці на пантеру, рись, вовка приносили в табір тільки шкіри, зняті на місці полювання. Аналогічна картина спостерігалася в Ерде, де на печерну гієну, вовка й бурого ведмедя полювали через їхні шкіри.

Відомий рибний лов (Кударо на Кавказі), полювання на птахіві збирання, особливо в районах з більш м’ягким кліматом. Імовірно, існувало полювання зі списом, у тому числі й метальним, оснащеним кремінним наконечником. Було освоєно й облавне полювання на пересіченій місцевості, можливо, з використанням ловчих ям.

Перші свідчення духовного життя давніх мешканців Європи також відносяться до середнього палеоліту. Це й перші поховання, і сліди ритуалів, можливо пов'язаних із зародженням тотемізму, і застосування, правда вкрай рідко, орнаментації – ритмічного повторення нарізок на кісках або каменях, а також використання фарби – у першу чергу червоної охри.

Більшість мустьєрских поховань перебуває в межах поселень, в основному в печерах. Могильні ями – неглибокі, неправильних обрисів, але часто вириті або видовбані спеціально для поховання. Основний похоронний обряд – трупопокладення на боку, зі злегка підігнутими в колінах ногами. Зверху поховання засипалося землею або каменями. У могилах знаходять мінеральну фарбу-охру, знаряддя й кістки тварин, але все це могло потрапити туди й випадково, з культурного шару, а не як жертвоприношення покійному (похоронного інвентарю).

Однак зачатки в середньому палеоліті давніх релігійних вірувань – тотемізму й фетишизму можна вважати встановленими. Таким тотемом для багатьох общин був ведмідь – печерний або бурий. Зустрічаються випадки особливого поховання із черепами й кістками ведмедів: черепи складали у спеціальні ніші в печерах або ящики з кам’яних плит (Драхенлох, Швейцарія; Петерсхеле, ФРН), кістки ховали у спеціальних кам’яних спорудах (Регурду, Південно-Західна Франція).

 

Верхній палеоліт

У верхньому палеоліті давні мешканці Європи зробили ряд істотних прогресивних кроків як в економіці, так і в області соціальних відносин. Людина верхнього палеоліту – це Homo sapiens sapiens, або кроманьйонська людина.

У цілому початок верхнього палеоліту датується часом від 37 до 32 тис. рр. назад.

Деякі верхньопалеолітичні локальні культури могли походити від місцевого пізнього мустьє. До них відносяться селетська культура в Центральній Європі й перигорська – у Франції й Іспанії.

У верхньому палеоліті не тільки збільшується щільність населення, але й, розширюється людська ойкумена, охоплюючи нові області на півночі й північному сході Європи й піднімаючись у гірські райони.

Виділяється ряд культур, які або змінюють одна одну, або співіснують на різних територіях на протязі від 40 до 10 тис. років тому. Основними з них є ориньякська, граветтська, солютрейська й мадленська культури, або індустрії.

Селетська культура. Характерні листоподібні наконечники списів і дротиків, двусторонньо оброблені плоскою ретушшю.

Оріньякські культури поширені від Близького Сходу (близько 40 тис. років тому) до західних регіонів Європи (від 37 до 30 тис. років тому), іноді вони доживають до 20 тис. років тому. Вони характеризуються такими типами знарядь, як кінцеві скребки,різні види різців і свердел, кістяні й рогові наконечники списів, дротиків і навіть стріл. На думку ряду вчених, лук і стріли поширюються в Європі саме в цей час. Використовувалися кістяні наконечники списів і дротиків.

Творці оріньякських культур жили дрібними, досить ізольованими групами. Ці групи мали мисливські території менш 200 кв. км кожна. Їх стоянки часто знаходять у долинах рік. Це й печерні поселення південної Бельгії й південно-західної Франції, і стоянки в долинах, невеликих рік – приток Дунаю й Рейну.

Для граветтських культур знаряддя праці, зроблені переважно із правильно огранених, досить дрібних пластин із широким використанням ретуші. Граветт відноситься в основному до періоду 30–20 тис. років тому.

Полювання на мешканців тундри – мамонта й північного оленя, печерного ведмедя, вовка, дикого бика – була основним заняттям граветтського населення в Центральній і Західній Європі, а на благородного оленя – переважала в Північній Італії. Полювання носило специфічно степовий характер. Для нього характерним є досить однорідний склад здобичі, рання спеціалізація на деяких видів тварин. Степове полювання привело до спорудження більш довгострокових поселень і появи так званого напівосілого мисливського суспільства.

У Південно-Західній Франції, у південній частині Центральної Франції,а також у Піренеях, Каталонії й Астурії були поширені солютрейські культури. Вони датуються часом від 21 до 16 тис. років тому. Характерні вироби солютре – лавролисті й верболисті наконечники списів, бічні й кінцеві скребки, свердла.

У країні басків головними об’єктами полювання солютрейського населення були сарна й гірський козел. У великих відкритих місцевостях переважало полювання на благородного оленя, коня, бізона.

Мадленські культури, які датуються часом 16-10 тис. років тому, були поширені переважно на території Франції, північної Іспанії, Бельгії, Швейцарії, півдня ФРН.

У кремінній індустрії мадленских культур переважають кремінні різці, скребки, проколки, зустрічається багато рогових і кістяних знарядь, у тому числі кістяних наконечників списів і гарпунів.

Носії мадленської культури на верхньому Дунаї полювали на вимерлий вид коня, північного оленя, мамонта й шерстистого носорога, на лісових мешканців, подібно благородному оленеві, і на печерних ведмедів і гієн.

На середньому Рейні полювали переважно на диких коней, рідше – на оленів, мамонта, носорога, бовинів і збирали молюски. У Тюрінгії зафіксоване полювання на диких коней і лісову форму північного оленя, причому можливо, що тут людям у полюванні допомагав уже одомашнений вовк. Полювання супроводжувалося пересуваннями на значні відстані.

Мисливці на північних оленів займали Середньоєвропейську рівнину лише в зимові місяці, а в літній період переміщалися за північними оленями в гірські райони Баварії й Швейцарії або ж у Південну Скандинавію. Літні табори мисливців розташовувалися поблизу літніх пасовищ північних оленів. На території Франції північні олені, а слідом за ними й мисливці верхнього палеоліту мігрували між Паризьким басейном і північчю Центрального масиву.

Цікаві дані про розвиток господарства верхнього палеоліту Південно-Східної Європи отримані під час розкопок печери Франхті на Пелопоннесі (Греція). Тут 25-20 тис. років тому жили мисливці на дикого коня благородного оленя, дикого бика, і на один із видів дикої кози. Є свідчення про лов дрібної риби, хутрового полювання й збирання дикоростучих бобових (сочевиця, вика). Вперше зафіксоване збирання диких злаків (ячменю, вівса).

Система поселень верхнього палеоліту Європи варіювалася залежно від пори року, розподілу ресурсів, їхнього характеру й сезонності. Основним типом поселення був базовий табір, у якому збиралися всі члени родової громади і який був населений у ту пору року, коли довкола нього зустрічалися череди оленів, коней, бовинів. Базовий табір звичайно складався з 10-12 легких жител каркасного типу, покритих шкірами тварин. Тимчасові стоянки, що з’являлися як результат сезонного розчленовування базового табору, складалися із двох-трьох жител, у яких жило кілька родин.

У верхньому палеоліті Європи продовжували використовуватися печери й скельні притулки-навіси для базових таборів, і для тимчасових стоянок. Дані по деяких регіонах дозволяють стверджувати, що кількість стоянок у печерах і гротах у верхньому палеоліті значно збільшилося. Це свідчить про те, що загальна кількість населення Європи у верхньому палеоліті зросла й що традиції використання печер зберігалися й розвивалися.

Верхньопалеолітичні житла – в основному наземні, злегка заглиблені в ґрунт. Вони займали площу від 12 до 20 кв. м, хоча відомі й менші розміри, і більші. У звичайних житлах могла жити одна парна родина, що складалася із двох-п’яти, шести людей, а на стоянці в цілому, очевидно, жили 15-20 чоловік одночасно. У певні сезони в базових таборах збиралося набагато більше мешканців.

Зустрічаються довгі будівлі з багатьма вогнищами, що розташовувалися по центральній осі. Кожне вогнище – центр перебування однієї парної або малої родини.

Мисливці-збирачі верхнього, а можливо, уже й середнього палеоліту мали общинно-родову організацію, про наявність якої можна судити по етнографічних аналогіях. Громада палеолітичних мисливців, очевидно, була асоціацією нуклеарних родин, зв’язаних відносинами спорідненості, місцем перебування, загальною мисливською територією. Суспільство це просте, первісне, досить примітивне. У ньому відсутні які-небудь спеціальні інститути або диференційовані групи: політичні, економічні, релігійні. Економічний поділ праці усередині громади має лише статевовіковий характер.

Громади могли бути великими і малими. Мала громада складається із сукупності декількох родин, зв’язаних кровноспорідненими зв’язками. Вона мала загальне поселення. Общинники разом займалися господарською діяльністю. Вчені вважають, що мала громада в палеоліті складалася в середньому з 25 членів. При щільності населення одна людина на 50-100 кв. км її територія повинна була становити від 1250 до 2500 кв. км.

Для верхнього палеоліту Європи характерним було широке поширення тотемізму й анімізму у поєднанні з мисливською магією. Про виникнення анімізму свідчать верхньопалеолітичні поховання з їх розвиненим похоронним обрядом: сильно скорчені поховання на боці, з коліньми, підтягнутими майже до підборіддя, посипані червоної вохрою, поміщення в могилу знарядь праці й зброї, прикрас – намиста й підвісок. Засвідчено й похвальні споруди – надмогильні горбки, викладені з кісток або плит.

Зображення хвостатих людей у звіриних шкірах, у масках, з рогами на голові можуть розглядатися як зображення предків-тотемів – фантастичних істот, напівзвірів-напівлюдей. На кістяній підвісці з печери Раймонден (Франція) зображена сцена поїдання тотема-бізона. Від нього зберігаються голова й передні ноги.

Пам’ятки мисливської магії – це верхньопалеолітичні зображення бізонів і інших тварин, простромлених списами й гарпунами.

Свідченням відправлення обрядів посвяти знайдені в печерах Монтеспан і Тюк д’дубер (Південно-Західна Франція), де в глибині, далеко від входу, знайдені відбитки ніг палеолітичних людей – підлітків 11-14 років і дорослих.

У верхньому палеоліті Європи розвивається й досягає зльоту й мистецтво. Його виникнення пов’язане з мисливською магією, зародженням перших релігійних уявлень, тотемізмом і анімізмом.

Засвідчено дві великі групи творів первісного мистецтва: по-перше, наскальний і печерний живопис і гравіювання, свого роду монументальне мистецтво; по-друге, твори мистецтва з рогу, кістки й каменю – малі форми й перша поява декоративного мистецтва.

Широке поширення мали жіночі фігурки висотою від 12 до 25 см з бивня мамонта. Вони знайдені в у Франції, Італії, Австрії, Чехії. Фігурки натуралістичні, з великими грудьми, товстими животами й сідницями. Є й фігурки тварин, що відтворюють об’єкти полювання давніх людей.

Зображення в печері Ласко

У мадленську епоху статуетки в основному зникають, поширюється різьблення по кістці або каменю, різного роду рельєфи й велика кругла скульптура, але переважно у франко-кантабрійському регіоні. Сюжетами цих зображень як і раніше є об'єкти плювання – олень, кінь, дикий бик.

Наскальні зображення, рельєфи й живопис виявлені головним чином на півдні Франції й півночі Іспанії. Це гроти Дордони, печери в Піренеях. У деяких з них знайдені десятки й сотні зображень. Найвідоміші з печер –Альтаміра в Іспанії, Ласко й Тло-Де-Гом у Франції. Техніка зображення різна: комбінація гравіювання й живопису. Спочатку використовувалися контурні малюнки, іноді – з однотонним зафарбуванням усього зображення. Потім живопис розвивається в напрямку поліхромних зображень.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти