ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Проблеми хронології палеометалів. Основні риси епохи міді

У країнах Стародавнього Сходу мідний вік або енеоліт розпочався понад 5 тис. років тому, а окремі мідні вироби знаходять тут ще раніше, навіть у шарах середини VІ тис. до н.е. (Ярим-тепе у Іраку, Чатал-Гуюк у Туреччині), чи кінця VІІІ тис. до н.е. (Алі-Кош в Ірані). У період ІV–ІІІ тис. до н.е. у багатьох областях Європи і Азії жило населення, яке не знало металу. В інших областях Європи і Азії проживали енеолітичні племена, які знали металургію міді і їх господарство ґрунтувалося на землеробстві і скотарстві. Існування мідного віку між кам’яним і бронзовим було доведено хімічним аналізом. Знаряддя праці у багатьох племен були з чистої міді.

У межах Східної Європи бронзовий вік датується ІІ – початком першого тисячоліття до н.е. Умовно вік бронзи поділяють на три періоди – ранній (ХХ–ХV ст. до н.е.), середній (ХV – ХІІ ст. до н.е.) і пізній (ХІІ–VІІІ ст. до н.е.).

Егейський бронзовий вік датується ІІІ тис. до н.е. і стоїть на порозі цивілізації; середньоєвропейський ранній бронзовий вік датується другою половиною ІІ тис. до н.е., коли відбувався розклад первіснообщинного ладу; північноєвропейський бронзовий вік відноситься до початку другої половини ІІ тис. до н.е.

Кам’яний вік змінився епохою міді-бронзи. Її також називають палеометалічною (давньометалічною) епохою. Здебільшого її поділяють на два віки: мідний і бронзовий.

Мідний вік ще іноді називають енеолітом, халколітом, мідно-кам’яним віком.

Назва ,,мідний вік” наголошує на тому, що саме в цій епосі поширюються мідні вироби. Але початок мідного віку не співпадає з появою виробів із цього металу. Найраніші вироби з практично чистої самородної міді, поклади якої виходили на поверхню землі, відомі на кількох поселеннях Анатолії, Східного Середземномор’я, Північного Ірану та Іраку, датованих ІХ–VІІІ тис. до н.е. і належать ще до періоду докерамічного неоліту.

Це можна пояснити, напевне, тим, що самородна мідь спочатку могла сприйматися як варіант м’якого каменю, застосування котрого зросло в мезоліті і неоліті, адже первісна техніка виготовлення мідних предметів – холодне кування (без попереднього нагрівання шматка руди) була, по суті, технікою оббивання каменю. Не виключено, що використання цього металу могло початися водночас у кількох районах з виходами самородної міді. Такими районами були: Балкани, Подунав’я (Трансильванія) і Закавказзя. Звідти мідь та вироби з неї поширювалися по інших реґіонах, де проживали люди.

На думку дослідниці Н. Риндіної, людство пройшло три основні стадії обробки міді: холодне кування, відпал і гаряче кування, плавлення і ливарство.

Наприкінці мідного віку люди навчилися не лише плавити мідь, але й додавати до неї миш’як, а потім і олово для отримання бронзи.

Експериментально доведено, що працювати мідними знаряддями праці зручніше та якісніше, ніж кам’яними. Завдяки пластичності міді можна було за допомогою різних способів кування, гартування тощо змінювати твердість робочого леза того чи іншого виробу і пристосовувати його для обробки навіть кістки. Одним і тим же знаряддям із міді можна було виконувати кілька дій, тоді як кам’яні були суворо диференційовані за окремими видами робіт.

Величезне значення для прогресу виробництва мало відкриття металургії, що дозволяло досить легко тиражувати у будь-якій кількості однакові, чи майже однакові, вироби.

Проте за деякими своїми властивостями мідні, а потім і бронзові знаряддя, поступалися кам’яним, до того ж поклади мідної руди, придатної для розробки були відомі лише у деяких місцевостях. Тому переважно мідні і бронзові знаряддя так і не змогли повністю замінити кам’яних. Це значною мірою пояснює рідкість знахідок металевих виробів на археологічних об’єктах мідно-бронзового віку. Є іще одна причина: мідні вироби після псування не викидали, а, як правило, переплавляли на нові вироби.

Дослідники пропонують вважати рисами культур мідного віку такі:

– землеробсько-тваринницьке господарство з домінуванням мотичного землеробства;

– поява мідних знарядь за переваги кам’яних і крем’яних;

– великі (як правило, глиняні) будинки;

– наявність жіночих статуеток прародительок;

– поховання померлих у межах жител і поселень;

– мальована кераміка.

Інші дослідники до цих рис ще додають такі:

– осілий спосіб життя;

– концентрація великих поселень;

– формування ознак міста;

– матрилокальність шлюбу;

– мирний мистецтволюбний характер світогляду;

– культ жінки-творця.

Основними заняттями населення мідного віку були землеробство і скотарство. В основному землеробство було мотичним, але у деяких більш розвинутих спільнот (наприклад, носіїв трипільської культури) воно переходило в орне. Вже у трипільців було рало, застосовуване спочатку, вірогідно, як допоміжне знаряддя після первинної обробки землі мотиками. У цей період люди почали вирощувати майже всі ті зернові і садово-городні культури, що й по сьогодні культивуються у більшості країн Європи. Було повністю сформоване й стадо свійських тварин, включаючи коня.

Особливо великого значення набуло використання великої рогатої худоби, зокрема, як тяглової сили. Бик тягнув рало, волокуші, сани. Це підтверджують зображення пар волів в упряжках, фігурки тварин на ряді поселень у межах Європи. Вважають, що саме тоді появився віз. Це дозволяло людям перевозити вантажі на далекі відстані, сприяло налагодженню великих контактів між віддаленими районами, а також масовому розселенню людей.

На думку ряду дослідників, у мідному віці в харчовому асортименті з’явилися (нарівні з традиційним м’ясом) молочні продукти. Сир, очевидно, виготовляли за допомогою спеціального посуду, що нагадував сучасний друшляк.

У мідному віці залежно від конкретно природних умов і традицій розвитку економіки в одних груп населення основну роль відігравало землеробство, а в інших – скотарство. Це був перший великий суспільний поділ праці. Пастух – важлива фігура в світовій історії; його образ віддавна втілювався в кам’яних скульптурах, епосі. У пастуших (скотарських) племен було більше шкіри, вовни, козячого пуху, м’яса, ніж у землеробів, а в останніх уже виникав надлишок зерна та інших продуктів землеробства, що сприяло розвитку міжплемінного обміну.

Численні пам’ятки землеробських племен мідного віку відомі в Малій Азії і Месопотамії, Закавказзі і Середній Азії та ін. Крім землеробства населення займалось тут розведенням усіх видів свійських тварин. Характерними особливостями землеробських культур є осілий спосіб життя, досить розвинене житлобудування, глинобитне або з застосуванням обпаленої глини, переважання розписної кераміки, велика кількість предметів пластики. Для поховань цих культур характерні пласкі безкурганні могильники.

У мідному віці поглибилася спеціалізація господарства окремих районів; у межах домінуючого сільського господарства виникло громадське ремесло (металообробне, гончарне). Сформувалися навіть його центри, найдавніші серед яких простежені у трипільсько-кукутенських племен. Руду плавили у ямах і печах.

Значно поширився обмін між племенами та районами ближніх і віддалених територій. Це засвідчує наявність археологіних ,,імпортів”, поширення металевих знарядь там, де поклади мідних руд відсутні, знахідки скарбів (у тому числі металевих виробів). Обмін мав організований характер: склалися зони економічних зв’язків, а також, очевидно, загальноприйняті транспортні шляхи. Найімовірніше, у ці часи обмін мав натуральний характер і здійснювався представниками окремих колективів. Рівень його міг бути досить високим, оскільки на поселеннях окремих культур трапляються предмети (типу кульок, конусів тощо), пристосовані до облікових операцій.

Характерною рисою мідного віку стало поліпшення умов побуту. За рештками жител, їх модельками, простежують сталі риси планування, виявлено місця громадського користування. У цей час були винайдені піч, димар, стіл, стільці, удосконалені житла (деякі з них мали 2-3 поверхи). Цей період характеризується своєрідною ,,міською революцією”. Племена кукутенсько-трипільської спільноти створюють поселення-гіганти. Ці протоміста були економічними, суспільними, військовими і культовими центрами з досить розвинутою архітектурою.

В епоху мідного віку починають формуватися найдавніші цивілізації.

У період енеоліту спостерігаються помітні зміни у соціальній структурі суспільства. Визрівають умови для майнового розшарування та виділення родоплемінної верхівки, зокрема вождів, посилюється інститут батьківського права у роді та племені. З цієї доби відомі перші заможні поховання усатівського типу.

На майнову нерівність і розвиток ремесла вказують і скарби крем’яних шліфованих і мідних виробів, які у ті часи цінувалися дуже високо. Економічне розшарування населення, зосередження в руках окремих родових верств громадських багатств, зокрема, худоби, боротьба за пасовиська – все це призводить до міжплемінних сутичок, а це спонукало людей до створення перших укріплених поселень. У цей час значно поширюються бойові молоти і молоти-сокири – вочевидь зброя ближнього бою.

У практику входить циліндричне свердління кам’яних порід за допомогою порожнистих свердел. Їх застосовували для виготовлення бойових сокир-молотів. Символами влади вождів та інших представників родоплемінної знаті були кам’яні булави і вироби, подібні до скіпетрів.

У цілому період енеоліту пройшли майже всі народи (у техніці, культурі). Суспільні відносини, характерні для цього періоду, пройшли всі народи. Проте розвиток племен відбувався нерівномірно.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти