ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні пам’ятки епохи бронзи Європи в ІІІ тис. до н.е.

III тис. у Європі – період, що мав яскраво виражений перехідний характер. На початку цього тисячоліття в Середземномор’ї й на півдні Балкан, а також на Західному Кавказі виникли найдавніші культури бронзового віку.

У південних областях Європи на початку III тис. виник ряд культур бронзового віку. Носії цих культур вирощували еммер і шестирядний голозерний ячмінь, бобові. У їх господарстві збільшується кількість дрібної рогатої худоби, головним чином, овець. Розвиваються металообробка, керамічне, косторізне й каменеобробне виробництва.

Всі вони близькі за рівнем соціального і економічного розвитку, родинні за походженням, показують чіткі лінії зв’язку зі Східною Анатолією і Троєю.

Вони утворять перший із трьох центрів високого культурного розвитку, що існували в Європі в III тис.

Другий центр виник на Піренейському півострові. До нього належить мільярська культура, що склалася на південному сході Іспанії в середині III тис., з укріпленими поселеннями, металургією міді, складними могильними спорудами й виникаючою соціальною ієрархією. У посушливій Південно-Східній Іспанії, де розвивалася культура, вода, безсумнівно, була найбільш важливою умовою людського існування. На пам’ятках мідного й бронзового віків є свідчення зберігання води в цистернах, а також використання каналів. Вважають, що штучне зрошення здійснювалося шляхом регулювання паводкових вод. Вирощували карликову пшеницю, еммер і вику.

Інша культура цього ж центру – Віла Нова (за основною пам’яткою – Віла Нова де Сано Педро) у Південній Португалії – також характеризується укріпленими поселеннями, металургією міді, престижними й ритуальними предметами в могилах.

У мільярській культурі й культурі Віла Нова намічається спеціалізація ремесла на виготовленні предметів з міді й золота, браслетів з черепашок. Знайдено майстерні з виробництва кістяних і кам’яних знарядь. Розвивається внутрірегіональний обмін міддю й золотом і міжрегіональний, у результаті якого верхівка суспільства отримує престижні матеріали, наприклад слонову кістку і шкарлупу яєць страуса з Північної Африки. Поселення, розташовані на пагорбах і укріплені стінами й ровами, типові для іберійських культур III тис. Лос Мільярес було укріплено стіною товщиною 2,5 м грубі кам’яні кладки на глині. Стіна посилена напівкруглими бастіонами. Вона відокремлювала на мисі ділянку загальною площею близько 5 га. На ній перебували дві групи будинків. Звичайні круглі будинки діаметром близько 4,5 м, лише два будинки – прямокутні й значно більші. Настільки ж характерні укріплені поселення й для культури Віла Нова. На поселенні Віла Нова де Сано Педро відкриті дві стіни: внутрішню, що зміцнювала невелику центральну ділянку, і зовнішня – з напівкруглими бастіонами.

Третій центр розташовувався на північному заході Кавказу, де з початку III тис. широко поширюється майкопська культура. Вона характеризується укріпленими поселеннями, багатими й різноманітними похоронними пам'ятками, найвідоміші з яких – Майкопський і Нальчицький кургани й дольмени в станиці Нововільна.

III тис. до н.е., особливо його друга половина – це час великих переселень, що змінили етнокультурну карту Європи. Саме в цей час відбулися такі міграції, як рух на схід і південний схід племен культури кулястих амфор, на захід – племен ямної культури, поширення культур шнурової кераміки й бойових сокир, а в самому кінці тисячоріччя – розселення в Західній, Південній і Центральній Європі племен культури дзвоноподібних кубків. Тим часом на Балканах, у Подунав’ї з’являється нова культура – Чернавода I, що займає Добруджу й долину Дунаю й витискує культуру Гумельниця в горбкуваті області Валахії й Олтенії.

Поселення Чернаводи I розташовувалися на висотах, частина з них була укріплена. Вони мали значні розміри, були довготривалі й належали осілому населенню. Хліборобсько-скотарський характер економіки не викликає сумніву. Відомий домашній кінь, але його кісток знайдено небагато. Походження цієї культури до кінця не з’ясоване. Певні риси керамічного виробництва вказують на степи Східної Європи, але форми посудин, великі ручки й канелюри в орнаментації нагадують анатолійські риси.

Традиції Чернаводи I і енеолітичної Гумельниці разом із сильними південними впливами привели до виникнення в середині III тис. культури Чернавода III. Поселення цієї культури зосереджені в основному уздовж нижнього Дунаю. Вони не укріплені, але панують над навколишньою місцевістю. Житла наземні, із глиняною обмазкою стін. Основне заняття населення – скотарство. Значно збільшується кількість коней.

Вважається, що саме культура Чернавода III стала основою виникнення групи Болераз, або протобаденської культури. Пам’ятки групи Болераз відкриті в багатьох областях Карпатського басейну й до півночі від нього (Малопольща). Поселення, звичайно невеликих розмірів, розташовуються по берегах рік і водойм на піщаних ґрунтах, на низьких терасах, уникаючи місць, непридатних для землеробства й мало підходящих для скотарства. Для групи Болераз були характерні землянки різних типів і розмірів. Пізніше в класичній баденській культурі землянки зберігаються, але з’являються й наземні будинки. У Вучедолі будинки мають абсидний план і конструктивні особливості, типові для ранньої балканської архітектури: підлоги з утоптаної глини, що несе конструкцію з колів і арматури, плетену із прутів. В інших частинах ареалу знайдені як землянки, так і наземні будинки прямокутної форми з заокругленими кутами й стовпами в кутах. Площа цих будинків від 7 до 15 кв. м. Зрідка на баденських поселеннях знаходять кошари.

Великі розміри деяких могильників говорять про значну тривалість перебування на одному місці. Група Болераз – перша культурна група в Центральній Європі, для якої характерний стійкий обряд трупоспалення. Залишки кремації покривали мискою або іншою посудиною, а зверху насипали невеликий курган або кам’яну кладку, а по краях поміщали посудини й фігурки тварин.

На основі групи Болераз у Карпатському басейні виникла баденська культура, що охопила великі області Європи (Середнє Подунав’я, Малопольща, Закарпатська обл. України). Баденська культура пройшла у своєму розвитку ряд етапів, причому група Болераз розглядається як її предкласичний етап. Уже на класичному щаблі помітні процеси культурної диференціації, у результаті яких виникає ряд локальних груп. Баденська культура датується другою половиною III тис. до н.е. Відомостей про економіку баденської культури небагато. Основні заняття населення – землеробство і скотарство. Існують непрямі свідчення про землеробство. У Словаччині вдалося з’ясувати, що носії цієї культури вирощували пшеницю і ячмінь. У скотарстві особливу роль відігравала велика рогата худоба. На це вказують і захоронення тварин серед баденських поховань. Однак відомі поселення, де дрібна рогата худоба переважала. Свиня, очевидно, ніде не мала великого господарського значення. Кістки коней не знайдені. Напевно, єдиною тягловою силою були бики й воли. Їх запрягали у важкі візки на суцільних колесах. Моделі візків знаходять у баденських могилах.

Роль полювання була незначною. Мало місце виробництво металевих виробів. Серед мідних речей – тільки прикраси (правда, нових типів, як діадема й шийна гривна), і знахідки їх не часті. Мідні сокири різних типів, відомі ще на початку III тис., напевно, перестали виготовляти. Зовсім немає золотих речей.

Поховальний обряд включає як трупопокладення, так і кремацію.

У другій чверті III тис. у Центральній і на заході Східної Європи поширюється культура кулястих амфор. Її пам’ятки знаходять на Ельбі, Одері, Віслі. З басейну Вісли носії цієї культури вже на розвинутій стадії просунулися на територію сучасної України.

Поселення культури кулястих амфор не мали великих розмірів і не мали потужних культурних шарів, що свідчить про певну рухливість населення. Культура кулястих амфор була хліборобсько-скотарською. Пам’ятки цієї культури розташовуються на родючих землях, серед знахідок трапляються кремінні серпи й зернотерки, а в глині посудин знаходять відбитки зернівок пшениці, ячменю, залишки бобових рослин. У складі череди переважала велика рогата худоба. Є і поховання великої рогатої худоби. Певну роль займало свинарство. Зустрічаються кістки коня й навіть поховання коней. Існувало полювання на благородного оленя, лося, кабана. Рідко зустрічаються вироби з металу. Часто, особливо в похованнях, зустрічається янтар. Раніше вважали навіть, що племена цієї культури спеціально займалися торгівлею янтарем.

Могильників відомо набагато більше, і в них представлені різні поховальні обряди: трупопокладення і трупоспалення, підкурганні й безкурганні поховання, поховання в простих ямах і кам’яних ящиках, одиночні й колективні, зроблені одночасно й послідовно. Розмаїтість поховальних обрядів свідчить про культурний синкретизм. Хоча баденська культура й культура кулястих амфор мають різне походження, їх об’єднують деякі загальні риси (розмаїтість поховального обряду, ритуальні поховання великої рогатої худоби, нестача мідних виробів тощо).

До великих історичних подій кінця IV–початку III тис. відноситься виникнення величезної ямної культурно-історичної спільноти, носії якої на певному етапі посунулися на захід і південний захід, у Нижнє Подунав’я, а потім нагору по Дунаєві, до східної Угорщини

Велике значення мало поширення у Європі племен культурно-історичної спільності шнурової кераміки або бойових сокир, початок яких відносять до епохи енеоліту. Культури відомі переважно за могильниками – курганними і безкурганними, головним чином зі скорченим трупопокладенням, рідше – із кремацією. Найбільш характерні посудини в могилах –кубки, прикрашені у верхній частині відбитками шнура. У чоловічих могилах знаходять кам’яні шліфовані сокири, які були бойовими, а можливо, служили символами влади, приналежності до певної соціальної групи. Ці дві специфічні пам’ятки – кубки і сокири – і дали найменування всієї спільноти. Культури шнурової кераміки поширюються головним чином у зоні широколистих лісів.

Ряд поселень культур шнурової кераміки відкритий на берегах озер, наприклад, Невшательского й Женевського, у давніх землеробських районах. Землеробською вважають і культуру ладьєподібних сокир. У Сканії, на крайньому півдні Швеції, найбільша концентрація пам’яток цієї культури припадає саме на ті райони, де раніше добре була представлена землеробська культура лійчастих кубків. За даними поховань видно, що більше вирощували ячмінь, пшеницю (еммер і однозернянку), менше – овес. Аналіз кісткового матеріалу з поселення Боттендорф (ФРН) дозволяє стверджувати, що в складі череди переважала велика рогата худоба, у 5-8 разів перевищуючи кількість особин свині й кози (вівці). Зрідка зустрічається собака. Дослідження в Данії показують, що в культурах шнурової кераміки практикувалося орне землеробство.

Після розселення їхніх носіїв на великій території Європи зв’язки між культурами шнурової кераміки до відомого ступеня зберігаються, але процеси диференціації усе далі віддаляють їх одна від одної. У багато районів Європи культури шнурової кераміки вперше приносять відтворюючу економіку. Деякі з них зіграли визначальну роль у виникненні бронзового віку в Північній і частково Середній Європі й дожили до середини II тис. до н.е.

На території Західної, Центральної, а, почасти й Південної Європи наприкінці тисячоліття склалася культура дзвоноподібних кубків. Дані дослідження поселень на березі Дунаю, у межах Будапешта на о. Чепел характеризують господарську діяльність їхніх мешканців. Полювання відігравало набагато меншу роль, ніж утримання худоби. Переважали коні, що з’явилася на середньому Дунаї небагато раніше. Але на Чепелі кісткових залишків коня більше, ніж інших свійських тварин. Ніяких свідчень використання коня як тяглової сили або під сідло немає. Очевидно, вони були лише джерелом м’ясної їжі. Вирощували велику рогату худобу, овець, кіз й свиней. У Голландії домашній кінь з’являється разом з культурою дзвоноподібних кубків. Носії цієї культури були знайомі з металургією й у всякому разі з металообробкою. Мідні ножі або кинджали, а також прикраси з міді дуже часто знаходять у могилах.

Вважається, що одним з районів формування культури була Центральна Португалія. Тут виник варіант культури кубків, що називають ,,морським”, і звідси він поширився на Бретань. У Португалії й Бретані для цієї культури характерні колективні поховання в могилах мегалітичного типу. Із Бретані ця культура проникла в гирло Рейну. На території Голландії вона зазнала впливу з боку культури шнурової кераміки (рейнських кубків). У результаті в поховальному обряді з’явилися підкурганні могили зі скорченими трупопокладеннями. Із Бретані й Голландії культура дзвоноподібних кубків, очевидно, проникла в Англію. Носії цієї культури поширилися також на територію середньої Європи – Чехії й Моравії, а також області вище (Австрія, Баварія) і нижче (Угорщина) них за течією Дунаю. До цього ж центра відносяться пам’ятки на території Саксонії й Польщі. Могильники тут безкурганні, поховання скорчені, але із часом з’являється й трупоспалення. Великий інтерес представляє рух культури кубків на південь, у долину Рони, на Сардинію, Сицилію й навіть назад на Піренейский півострів. Міграція племен культури кубків прийняла форму інфільтрації, при якій культури, поширюючись. досить швидко на великій території, зберігають особливий, стійкий набір поховального інвентаря. Однак місцевий субстрат зробив досить сильний вплив на культуру кубків, у результату чого виникли змішані групи.

Культури Центральної і Західної Європи не мали високорозвиненої соціальної ієрархії. Свідчення значного розшарування, розвинутої соціальної ієрархії в Європі в III тис. зустрічаються тільки на півдні: в майкопській культурі, культурах Іспанії, Португалії (це або сила, або багатство).

Великі зміни, що сталися в Європі протягом III тис. довели до змін в етнокультурно-історичній карті Європи у другій половині III тис. Сформувався ряд нових культурно-історичних спільностей, що лиш частково пояснюється міграцією населення. Саме з цим періодом пов’язують появу носіїв індоєвропейських мов.

Значна роль скотарства; повна відсутність культу богині-матері свідчать про появу індоєвропейців. Культури шнурової кераміки і бойових сокир також часто розглядається як приналежність індоєвропейським народам.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти