ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Народи Європи у ІІ тис. до н.е.

Вивчення бронзового віку ведуть в рамках чіткої періодизації. Прийнято говорити про ранній, середній й пізній періоди віку. Поняття середньоєвропейського раннього, середнього й пізнього бронзового віків були вироблені спочатку для Верхнього Подунав’я й Чехії, де хід розвитку добре укладається в тричленну схему. Ранній бронзовий вік тут представлений культурою Унетиця з безкурганними могильниками й скорченим трупопокладенням як основним поховальним обрядом. Середній бронзовий вік характеризується культурою курганних могил, у поховальному обряді якої трупопокладення поєднується з кремацією. Пізній бронзовий вік представлений культурно-історичною спільністю полів поховальних урн. Вона охоплює Центральну Європу й виходить за її межі.

Носії апеннінської культури, які проживали у ІІ тис. до н.е. на території Італії, займалися землеробством і скотарством. У Тоскані й Умбрії поселення бронзового віку були поширені від прибережної рівнини до Апеннін. За даними основної пам’ятки апеннінської культури Бельверде, населення вирощувало пшеницю, ячмнь, просо, горох, виноград, кінські боби. На інших поселеннях знайдені пшениця й кінські боби. Серед фауністичних матеріалів кістки овець і кіз переважають, але багато й костей свині. Зимові пасовища для худоби могли знаходитися на прибережній рівнині, де розташовані деякі, імовірно тимчасові (зимові), поселення.

У Лації зустрічаються великі землеробські поселення, такі, як Луні, де люди вирощували карликову пшеницю, ячмінь, боби й горох, а також утримували худобу, хоча в літні місяці травостій тут поганий. Постійні поселення засвідчені у внутрішніх долинах Апеннін. Мешканці їх займалися вирощуванням каштанів і розводили свиней поряд з іншими свійськими тваринами.

Хлібороби Піренейського півострова в бронзовому віці вирощували різні види пшениць і ячменю, льон і бобові культури. У шарах мідного віку знайдені кісточки винограду. Є дані про культивацію фіг і ріжкового дерева. Існували примітивні форми іригації. Адже там, де розташовані поселення культури Ель Аргар, на висоті близько 1000 м на плато, населення так чи інакше повинне було вирішувати проблему штучного зрошення, використовуючи водні ресурси. Зрошувальні канали, що відносяться до мідного віку, відкриті в Cеrro de la Virgin. На деяких поселеннях є великі цистерни для води.

Більша частина населення Європи в бронзовому віці займалася змішаним сільським господарством, тобто землеробством і тваринництвом.

Землеробство було орним. Легкі плуги, що датуються першою половиною II тис. до н.е., знайдені в Данії й Італії. Зображення плуга є серед петрогліфів Швеції й Південних Альп (Валь Камоніка), віднесених до бронзового віку. В одному випадку зображена сцена з парою тварин, що тягнуть плуг, і людиною, що йде за ним з киркою або мотикою. Свідченнями орного землеробства є й так звані кельтські поля – система полів у країнах Північно-Західної Європи. В Англії багато із цих полів відносяться до II тис. до н.е., а в Ірландії – навіть до III тис.

Сільськогосподарські знаряддя бронзового століття недостатньо відомі. Використання бронзових знарядь у землеробстві починається досить пізно, не раніше середини II тис. до н.е. Мова йде головним чином про серпи різної форми зі стрижнем для прикріплення рукояті, ручкою та ін.

У бронзовому віці активно полювали на тура, зубра, благородного оленя, козулю, кабана, особливо в помірній зоні, але кількість дикої фауни постійно скорочувалася через усе більш щільне заселення Європи людиною. Судячи з наскальних зображень, на полюванні застосовувалися переслідування зі списами, пастки й використання якоїсь зброї типу бумеранга. Лише на півночі й північному сході Європи зберігалися в значній мірі недоторканими ліси, які давали притулок диким тваринам. Є свідчення спеціалізованого полювання на хутрових тварин, зокрема, на бобрів.

Цікаві матеріали вказують на розвиток морського промислу, наприклад, полювання на тюленів і китів біля берегів Данії. На Аландських островах знайдені залишки сезонних поселень мисливців на сірого тюленя, де жили лише у квітні-травні, коли проводилася заготівля тюленячого жиру. Рибальство, безсумнівно, відігравало важливу роль, особливо в господарстві населення північних регіонів Європи. Рибу ловили із човнів і навіть кораблів, тисячі зображень яких знайдені серед петрогліфів Швеції, Фінляндії й Карелії. Рідше зустрічаються самі дерев’яні каное. Але човни й кораблі були лише одним з видів транспорту в бронзовому віці, досить надійним і широко розповсюдженим на берегах Середземного, Північного й Балтійського морів. Іншим поважним видом був колісний транспорт – вози й візки. Спочатку в них були суцільні дерев'яні колеса, пізніше – зі спицями. В II тис. до н.е. вони вже широко відомі в Європі. Наскальні зображення показують двоколісні візки, запряжені парою волів або коней. У зимовий час застосовувалися сани й лижі.

В II тис. до н.е. у Європі все більшого значення набувають видобуток мідних і олов’яних руд, розробка золотоносних родовищ, металургія міді, олова, бронзи, золота, металообробка. Рудні поклади поширені в Європі досить нерівномірно, і ті регіони, де були джерела сировини, або ті, через які проходили значні торговельні шляхи, починають відігравати більш важливу роль.

Перші розробки мідних руд у Європі почалися на Балканах і в Карпатах. З 1700/1500 р. до н.е. видобуток металевих руд у значних масштабах проводився в Східних Альпах. Техніка гірничорудних робіт II тис. до н.е. добре вивчена в районі Зальцбурга (Австрія). У Міттерберзі, наприклад, шахти були врізані в схил пагорба на глибину до 100 м, дотримуючись жил мідних піритів. Підраховано, що для розробки кожної з 32 шахт знадобилося біля семи років. На цих розробках могли бути зайняті максимум 160 робітників.

Дослідники вважають, що існували цілі етнічні групи, які спеціалізувалися як ковалі або мідники і обслуговувала інші групи й громади. Можливо, що такі групи ремісників були мандрівними й перевозили із собою знаряддя, сировину або напівфабрикати.

Усередині самого ковальського ремесла спостерігалася спеціалізація, наприклад на виробництві мечів, бронзових чаш або казанів.

Певні громади, безсумнівно, уже із середини II тис. до н.е. повинні були спеціалізуватися на видобутку руд і виплавці металів, як раніше спеціалізувалися на видобутку високоякісного кременю або іншого каменю. Металу, особливо в першій половині бронзового віку, було ще мало для задоволення всіх потреб. Кам’яні знаряддя продовжували виготовляти й використовувати протягом усього бронзового віку, але їм часто надавали форми металевих. Метал – бронза, срібло й золото – перебував переважно в руках верхівки суспільства. З нього – у ранньому і середньому періоді бронзового віку виготовляли прикраси й зброю, і лише на початку пізнього бронзового століття були зроблені перші сільськогосподарські знаряддя – серпи.

Наприкінці II – початку I тис. до н.е. металу стало більше й бронзові вироби дійсно почали переважати серед населення південних і центральних регіонів Європи. До цього часу відноситься й поява селищ ремісників-металургів, таких, як Велем-Сентвід (Угорщина). Тут на великому поселенні розташованому терасами на горі, ремісники протягом 500 років займалися виготовленням бронзових виробів і зброї й постачали ними великі області Паннонії.

У бронзовому віці, особливо в другій його половині, все більшого економічного значення набувають видобуток і експорт солі. Сіль не тільки ввійшла в щоденний раціон харчування, але використовувалася для консервування й зберігання продуктів, у виробництві сиру й при обробці шкіри. Найкраще відомі соляні копальні у Верхній Австрії.

Безсумнівно, у бронзовому віці Європи збільшується кількість сировини, готових продуктів і товарів, призначених для обміну й торгівлі. Різні регіони спеціалізуються на виробництві особливих видів сировини й готових виробів для обміну. Про це говорять знахідки виробів із привізних матеріалів у різних частинах Європи. Предметами широкого обміну були мідь, бронза, золото й вироби з них, фаянсові намиста, янтар і бурштинові прикраси, морські раковини.

Найбільш яскравим прикладом європейської торгівлі-обміну в бронзовому віці служить торгівля янтарем. Родовища янтарю знаходилися у різних частинах Європи, але переважно на південному узбережжі Балтики, а також у Португалії, Сицилії, південній Італії, Франції й Румунії. Аналіз бурштинових виробів із шахтних могил у Мікенах показав, що янтар, з якого вони зроблені, походив із Прибалтики й перетнув Європу з півночі на південь. Янтар експортувався в основному у вигляді готових виробів.

Поселення. Дунайські культури раннього й особливо середнього бронзового віку типу Отомань, Дюлаваршанд, Фюзешабонь показують досить розвинену систему поселень двох ієрархічних рівнів: малі сільські поселення – на нижньому, більше великі, укріплені поселення – на верхньому. В укріплених поселеннях жили ремісники й верхівка суспільства. Прикладом може служити поселення культури Отомань у Словаччині – Спишскі Штврток, розташоване на важливій торговельній дорозі через гірський перевал у Карпатах. Воно мало площу близько 6600 кв. м і було укріплено ровом і валом, що досягав висоти 6 м з палісадом по верху. Усередині укріпленого поселення заходився акрополь площею 660 кв. м, де будівлі були зведені на кам’яних підставках і де знайдені багаті знахідки, у тому числі скарб із бронзових і золотих виробів.

Інші поселення були забудовані довгими будинками стовпової конструкції. На поселенні Барца (Словаччина) відкрито 23 такі будинки, у більшості трикімнатних. На ряді багатошарових поселень того ж часу на р. Тиса знайдені аналогічні стовпові будинки довжиною 12-17 м, шириною 6 м, з декількома вогнищами й печами.

Багато поселень у різних регіонах були укріплені валами й ровами й розташовувалися на мисах, вершинах пагорбів, островах. У тих випадках, коли інтереси оборони, очевидно, не відігравали істотної ролі, поселення лежали на низьких терасах біля рік.

Особливий тип пам’ятки – городище. Це, як правило, досить велике укріплене поселення, розташоване в місцях, придатних для оборони: на вершині гори, на мисі плато, що піднімається над долиною. У бронзовому віці їх укріплювали стінами з каменю, дерева й землі, валом (або валами), увінчаним частоколом, і одним або декількома ровами. При в’їзді були ворота, іноді захищені вежами.

Великий інтерес представляє система поселень лужицької культури (Німеччина, Польща). Зокрема, поселення бронзового віку Біскупін досягало 90 х 30-60 м і було оточено ровом, а також, імовірно, внутрішнім валом і мало подвійний вхід. Малі будинки були зроблені з тину з обмазкою. Були кошари для дрібної рогатої худоби.

У Голландії відкриті невеликі поселення бронзового віку – сільця з декількох будинків з коморами й сараями. Типове поселення Ельп (провінція Дренте) складалося з одного довгого будинку з декількома рядами стовпів усередині – опорою даху. Довжина будинку від 25 до 36 м. В одному його кінці перебували житлові приміщення, в іншому – стійла для 20-30 голів худоби. На поселенні було ще кілька споруд, у тому числі комори для зберігання зерна. Населення такого сільця нараховувало всього 12-20 чоловік. Аналогічні поселення з довгими будинками (24 х 8, 10 х 7 м). знайдені у Данії і Швеції.

У бронзовому віці спостерігається подальше посилення соціальної диференціації. Але ніяких свідчень того, що ієрархічні соціальні групи переросли в класи, немає. Не було й державних утворень, за винятком Егеїди.

Уже в ранньому бронзовому віці Центральної й Східної Європи спостерігаються значні розходження в поховальних обрядах і супровідному інвентарі. Найбагатші поховання належали вождям великих племінних об’єднань.

Війна, збройні зіткнення, а пізніше й спеціальні грабіжницькі походи стали характерними рисами життя багатьох регіонів Європи в бронзовому віці. Про це свідчать городища з їхніми укріпленнями, а також велика кількість зброї, виявлена в пам’ятках уже першої половини II тис. до н.е. У другій половині цього тисячоліття зброї накопичується ще більше й вона вдосконалюється. Війна була важливою умовою для піднесення вождів в епоху ,,військової демократії. Успішна, війна, грабіжницький похід сприяли збагаченню вождя і його наближених – знаті й дружини.

Ієрархічність глибоко пронизувала всю соціальну структуру суспільства. Верхні щаблі ієрархії займали вожді й знать, нижче йшли воїни, ремісники й рядові члени громад – хлібороби й скотарі. Певне місце нагорі ієрархічної градації займали жерці. Часто жерцем був сам вождь, або ж він виконував жрецькі функції.

Поховання людей високого становища, що відносяться до раннього бронзового століття, знайдені в Лейбінгені й Хельмсдорфі (ФРН) і Лекі Мале (Польща). Для них на рівні землі або в похоронній ямі були зведені спеціальні дерев'яні конструкції, а серед похоронного інвентарю були золоті й бронзові вироби. Поховання були перекриті курганними насипами значних розмірів. У Сілезії в могильнику унетицької культури тільки одне поховання з 100 містило золото, і вісім поховань із 100 – бронзові вироби.

Поховання вождя пізнього бронзового віку знайдено в західній Словаччині.

Духовний світ. Безсумнівно, у пантеоні богів II тис. до н.е. зберігалися древні божества, культ яких з’явився в Європі разом з поширенням землеробства. Мова йде насамперед про богинь землі, родючості, води.

Жіноче божество – богиня води, імовірно, проникла в Європу із Близького Сходу. Її зображували у вигляді оголеної жінки, що тримає перед собою двома руками посудину зі священною водою. Символом цієї богині є бронзовий казан, що пливе на двох човнах, прикрашених на носі й на кормі фігурами лебедів. У другій половині II тис. до н.е., з настанням посушливого років, культ цієї богині значно поширюється. Їй приносять жертви біля священних джерел, боліт, причому жертвоприношення часто містять жіночі прикраси.

Святилища й культові споруди бронзового віку відкриті в ряді місць Європи. Насамперед, знаменитий Стоунхендж в Англії. Дерев’яна церемоніальна або ритуальна споруда знайдена в Нідерландах, у болоті, за 250 м від сухого місця. В основі святилище мало кам’яне кільце діаметром до 4 м. Усередині знайдені широкі дубові дошки. Воно було зведено близько 1050 р. до н.е. Недалеко від нього знайдені три металевих скарби, заритих між 1100 і 800 р. до н.е. Ця ритуальна споруда було навмисно зруйнована ще в бронзовому віці.

Зміна похоронного обряду – від трупопокладення до кремації, що спостерігалося в багатьох областях Європи з другої половини II тис. до н.е., свідчить у першу чергу про поширення нових уявлень про загробне життя, згідно з якими вогонь допомагав душі людини звільнитися від тіла й злетіти в небо. Щоб ,,допомогти” польоту душі, у похоронне багаття часто клали крила птахів.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти