ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Крем’яні знаряддя праці з Денисової печери.

Вище йдуть більш-менш типові средньопалеолітичні шари зі знаряддями, які звичайно асоціюються з неандертальцями. Ще вище з’являються вироби верхньопалеолітичного типу, у тому числі кістяні знаряддя, голки й прикраси, типові для сапієнсів. На відміну від Європи, перехід від середнього до верхнього палеоліту в Центральній Азії не виглядає раптовим. У ньому проглядається певна наступність технологій. У декількох ,,перехідних” шарах Денисової печери, так само як і на інших палеолітичних стоянках Алтаю, є присутньою дивна суміш середньо- і верхньопалеолітичних виробів

У мустьєрську епоху кількість пам’яток зростає, появляються перші поховання у невеликих ямах, влаштованих безпосередньо у житлах-печерах. Зокрема, у Середній Азії (стоянка Тешик-Таш) і на Україні (стоянка Кіїк-Коба). Археологи дослідили стоянки Ільська на Кубані і Суха Мечетка у Волгограді. На цих стоянках знайдені кам’яні знаряддя праці, кістки тварин, а на деяких – рештки вогнища. Важливим є виявлення мустьєрських кремінних знарядь на р. Печорі поблизу Полярного кола.

Територію Східної Європи 15–12 тис. літ тому почали заселяти кроманьйонці ‒ мисливці на великих ссавців: мамонта, слона, волохатого носорога.

На основі аналізу археологічних знахідок є підстави говорити, що загальний напрямок руху груп перших мисливців в Європі був з заходу на схід. Таким чином, звільнені від льодовика території поступово заселялися людиною, котра вже знала лук і стріли, тому могла полювати не тільки методом загону на великих ссавців, які на той час вже почали зникати, але і на менших – оленів, лосів, ведмедів, косуль, зайців. Найважливішим продуктом харчування носіїв пізньопалеолітичних культур було м’ясо північного оленя.

Йдучи за північним оленем, який в процесі танення льодовика відходив далі на північ, громади мисливців прильодовикової Європи просунулися із заходу до території сучасної Польщі, а з півдня або південного заходу – до Білорусії і Литви. Тут розвинулися дві пізньопалеолітично-мезолітичні культури – свідерська та дещо північніше від неї – більш рання культура мадленського типу, яка з часом розчинилася у свідерській. Свідерська культура в IX – VIII тис. до н.е. концентрувалася в районі Литви, займаючи частину Польщі, Білорусь (німанська і посожська культурні групи), на півдні сягала Карпат, а деякі її елементи зустрічаються навіть в Криму. Східна межа цієї культури сягала верхів’їв Дніпра і Волги.

У епоху пізнього палеоліту розселення людей на величезних просторах Європи з їх відмінними природно-географічними умовами привело до виникнення відмінностей в господарському розвитку, побуті та культурі пізньопалеолітичного населення окремих великих територіальних областей. Відмінними стали й стоянки, знаряддя праці і предмети побуту. Виділяються три області з специфічними для них групами пам’яток: європейська (так звана прильодовикова), середземноморсько-африканська та сибірсько-китайська. Європейська область займала середню частину території Європи, від Біскайської затоки на заході до басейну Волги на сході, на північ від гірських систем Піренеїв, Альп і Карпат. До цієї області входить більша частина території Східної Європи. Населення цієї області мало багато спільного в характері кремінних і кістяних знарядь праці та предметів побуту, господарського життя, заснованого на полюванні на холодолюбних тварин, поселень і жител, ідеологічних (релігійних) уявлень і мистецтва. Характерним для неї вважається переростання мустьєрської культури переважно в солютрейську, рідше в оріньякську.

Сибірсько-китайська область займала Північну і частину Східної Азії.

Пізньопалеолітичних стоянок відомо багато сотень. Важливими пам’ятками цієї пори є Костенківська І, Тельманська і Гагарінська стоянки на Дону поблизу Воронежа і Липецька, Авдєєвська на Сеймі поблизу Курська та Бердижська на Сожі поблизу Гомеля. Цікава стоянка Бизова виявлена на середній течії Печори.

Стоянки мадленської пори широко представлені в інших районах країни, зокрема, на Дону поблизу Воронежа, на Десні і Судості поблизу Брянська. Серед них досить цікаві Костенківська II, Аносівська II, Супонєвська, Юдинівська та Єлисейовицька стоянки, дуже близькі за характером жител та кремінних і кістяних виробів до Мізинської.

Із закінченням мадленської пори пізнього палеоліту почалася епоха середнього кам’яного віку – мезоліту.

Вона виникла не одномоментно, а склалася у результаті просування на територію Східної Європи племен – носіїв так званої аренсбурзької культури, які на межі пізнього палеоліту спочатку просунулися далеко на північ Фенноскандинавії (культура комса), а також до Прибалтики і південних районів Фінляндії (культури кунда и суомосярві), а потім зазнали впливу носіїв постсвідерських традицій. З появою цих мисливців на території Східної Європи починається мезолітичний період, який в цілому співпадає з переходом в історії Землі від льодовикової епохи плейстоцена до геологічної сучасності голоцену. Вважається, що мезоліт тривав в Східній Європі з IX до VI тис. до н.е.

Поступово рухаючись на північний схід, носії постсвідерських культур у VII – VI тис. до н.е. досягли басейну Оки і, здається, просунулися аж до Ками, взявши участь в утворенні низки так званих циркумполярних культур. Ця група споріднених культур в лісовій зоні Європи була поширена на північ від зони, в якій було можливе осіле рільництво.

Для Східної Європи наближено виділяють три основні великі мезолітичні області – південноруську, західноруську та волго-окську. Західноруська та волго-окська області мають багато спільного в характері пам’яток і інколи об’єднуються в одну середньоруську область.

Найбільшою є південноруська область, що охоплює переважно степову зону східної Європи від Дунаю до Уралу, включаючи Крим і Кавказ.

Значна група мезолітичних стоянок з мікролітичним інвентарем, близьким до інвентаря кримських стоянок, відома у різних районах Кавказу. Головніші з них – стоянки в печерах і гротах – Бармаксизька в Грузії, Холодний грот в Абхазії, Сосруко в Кабардино-Балкарії та Чох у Дагестані.

Поліські райони України, Білорусію, Прибалтику та значну частину басейну Верхнього Дніпра в межах Російській Федерації займає західноруська мезолітична область. Вона простягається й на території Польщі і Південної Прибалтики. У цій області є ряд дрібніших груп пам’яток з специфічними ознаками. Існує відмінність також між ранніми і пізніми пам’ятками. Так, в азільську пору пам’ятки цієї області зовсім не мали геометричних мікролітів. У них переважали кремінні знаряддя на довгих пластинах, головним чином різці та скребки. З мезолітичних знарядь часто зустрічаються верболисті наконечники стріл. Ранню пору мезоліту в цій області ще називають свідерською культурою (від польської стоянки Свідре-Вельке на Віслі поблизу Варшави). Свідерськими називаються й характерні для неї верболисті наконечники стріл. Тарденуазька пора відрізняється від попередньої появою трапецій в кремінному інвентарі стоянок.

Близькі до неї свідерські стоянки в Білорусії. Найбільш відомою з них є Гренівська стоянка на р. Сож поблизу м. Гомеля.

Найбільш відома з мезолітичних стоянок Східної Прибалтики – стоянка Кунда в Естонії. Вона розкинулась на південному узбережжі Фінської затоки і була в свій час розташована на невеликому острові серед озера, з’єднаного з морем річкою. Жителі стоянки займалися рибальством та полюванням на тварин і водоплавних птахів. Рибу ловили в озері. Для плавання по озеру, можливо, використовували примітивні плоти з дерев’яних колод. Серед знарядь праці на стоянці Кунда переважали кістяні інструменти – гарпуни з боковими зубцями, остроги, наконечники списів та стріл, долота тощо. Серед кам’яних знарядь зустрічалися скребки, різці, наконечники стріл свідерського типу та ін. Залишки стоянки Кунда залягали під торфом на глибині близько 3 м. Стоянка датується VII–VI тис. до н. е. Мезолітичні стоянки, близькі та аналогічні до Кунди, досить поширені також у багатьох інших районах Прибалтики, зокрема на південному узбережжі Балтійського моря.

Центральну лісову частину Східної Європи в басейні Верхньої Волги і Оки займають пам’ятки волго-окської мезолітичної області. Їх датують тарденуазькою порою, але на них переважають знаряддя праці та листоподібні наконечники стріл, близькі до свідерських. Геометричні знаряддя там не зустрічаються. Найбільш відома з стоянок волго-окської області – Скнятинська стоянка на Верхній Волзі поблизу с. Скнятино Калязінського району Калінінської області. Її культурні залишки залягали у вигляді невеликих скупчень на піщаній дюні. Кремінні вироби складалися з призматичних нуклеусів, правильних ножевидних пластин, скребків, різців, грубих сокироподібних знарядь та значної кількості листоподібних наконечників стріл. Подібні стоянки на Оці досліджені біля с. Гремячого Жиздринського району Калузької області та поблизу с. Єліно Муромського району Владимирської області.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти