ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Глиняна посудина дьяковської культури.

У басейнах Верхньої Волги та Оки до них належить, зокрема, культура дьяковських городищ, названа від одного з них, біля с. Дьякового на р. Москві, у межах сучасної Великої Москви. Розташовані вони на мисоподібних виступах річкових берегів, невеликі за площею, укріплені земляними валами і ровами, інколи в кілька рядів. Землянкові і наземні житла чотирикутні або округлі в плані, з вогнищами з каменів. Населення городищ займалось осілим скотарством і частково землеробством. Серед тварин переважали коні, які могли взимку добувати корм з-під снігу. Розводили їх для м’яса. Менше було великої рогатої худоби. Землеробство було мотичним.

Зустрічаються залізні серпи та кам’яні зернотерки. Значне місце займало полювання. Користувалися стрілами з кістяними наконечниками. Залізні наконечники стріл, плоскі і з двома шипами, мали бойове призначення. Залізні ножі застосовувалися для обробки кості, з якої виготовлено більшість знарядь праці і побутових предметів. Посуд ліпний, у вигляді широкогорлих горщиків, з текстильним орнаментом (відбитками грубої тканини). Дьяковські городища близькі до юхнівських на Десні Ранньодьяковські городища датуються часом від VII ст. до н.е. до початку І тис. н.е.

У басейні р. Ками в VIII – III ст. до н.е. існувала ананьїнська культура. Вона представлена городищами, селищами та могильниками. Назва культури походить від могильника біля с. Ананьїно поблизу м. Єлабуги Татарської АР. Городища невеликі за розмірами, близькі до дьяковських, укріплені ровами і валами з частоколом, їх багато по берегах річок Ками, Білої, В’ятки та їх приток.

 

Речі ананьїнської культури:

(бронзовий молоток-клювець (чекан); залізний наконечник списа; бронзовий кинджал; бронзовий наконечник списа).

Населення займалося скотарством, вирубним землеробством та рибальством. Зустрічаються кам’яні зернотерки і кістяні мотики. Було розвинуте полювання на хутрових звірів за допомогою стріл з кістяними наконечниками. Великі напівземлянкові житла з дерев’яних колод мали по кілька вогнищ. Глиняний посуд круглодонний, у вигляді невисоких чаш з валиком під вінцями, орнамент з нарізок і шнуровий. Поховання – здебільшого витягнуті трупопокладення; зустрічаються й трупоспалення. В похованнях багато залізної та бронзової зброї, в тому числі бойових сокир, залізних мечів і кинджалів, бойових молотів-чеканів. Один кінець у них має вигляд клювця. Бронзові наконечники стріл переважно трилопатеві, близькі до скіфських. Багаті поховання відрізняються від бідних кількістю і складом інвентаря. Зустрічаються бронзові й срібні бляшки, кільця, шийні обручі, браслети тощо. Зустрічаються поховання з рабами. Простежуються зв'язки з скіфськими племенами степового Північного Причорномор’я.

Ананьїнська культура змінилася близькою до неї п’яноборською культурою (від могильника біля пристані П’яний Бор поблизу м. Єлабуги на Камі). Вона існувала з II ст. до н.е. до V ст. н.е Появилося багато дерев’яного посуду, який частково витіснив глиняний. Житла були наземними, рубленими з дерева. Залізо цілком витіснило бронзу. Поховання – витягнуті трупопокладення. Чоловічі поховання супроводяться залізною зброєю, а жіночі – різними прикрасами. Населення займалося мотичним землеробством, скотарством, полюванням, рибальством і збиральництвом (бортництвом).

Племена Сибіру. Ранній залізний вік Сибіру представлений рядом культур у передгір’ях Саянських та Алтайських гір. Залізо з’явилося в них пізніше, ніж у Європі, близько V ст. до н.е. Причиною цього був високий розвиток бронзоливарного виробництва і значне поширення бронзових виробів та віддаленість цих районів від ранніх залізодобувних центрів.

Найбільш відомими й краще вивченими з них є тагарська (VII–II ст. до н.е.) і таштикська (І ст. до н.е.– V ст. н.е.) культури в басейнах середньої та верхньої течії Єнісею. Назви культур походять від Тагарського острова на Єнісеї на р. Таштик поблизу м. Мінусінська Красноярського краю. Перша з них – тагарська, представлена багатьма курганами з земляними насипами, обставленими високими каменями, та залишками поселень. Населення займалось землеробством, в т. ч. із застосуванням зрошення. Скотарство частково було кочовим із застосуванням кінного транспорту. Високого розвитку досягла металургія бронзи, а з V ст. до н.е. – і заліза. Металеві вироби через обмін поширювалися в Східному і Західному Сибіру, досягаючи Східної Європи. Поховання в курганах витягнуті, часто в дерев’яних зрубах, зверху закриті кам’яними плитами. В чоловічих могилах завжди знаходиться зброя (бронзові кинджали, клювці, ножі, наконечники стріл). Образотворче мистецтво представлене наскельними зображеннями (писаницями). Саме до цієї культури належать славнозвісні писаниці на скелі Бояри поблизу Мінусінська, серед яких є зображення поселення з 4-х жител, складених з колод, та однієї юрти, стада худоби і пастуха.

За характером пам'яток – зброї, кінської збруї, прикрас, виготовлених у звіриному стилі, побутових виробів, курганних поховань тощо – тагарська культура має багато спільного з культурами племен Алтаю, Казахстану, Приуралля, Прикаспію, а також з культурою скіфів у Північному Причорномор’ї.

 
 

Таштикська культура представлена переважно ґрунтовими могилами з трупоспаленнями. В похованнях зустрічаються портретні маски з білої глини, різноманітні посудини, зброя і прикраси, залишки одягу. Зустрічаються в могилах речі, одержані через обмін з Китаю. Господарське заняття людей – скотарство і землеробство, в тому числі зрошувальне. В племен цих і сусідніх культур відбувався процес майнового розшарування та виділення родоплемінної знаті. Поховання племінних вождів дуже багаті, подібні до скіфських поховань.

Речі таштикської культури.

Особливо багаті курганні поховання зустрічаються на Алтаї. Вони відомі під назвою пазирикських (від місцевості Пазирик у Горно-Алтайській автономній області). Розкопано кілька таких курганів V–II ст. до н.е. Вони містять прямокутні ями, глибиною до 4 м і площею до 50 м2, в які вставлені поховальні камери у вигляді зрубів з товстих колод, висотою до 2 м, з підлогою, подвійними стінами і стелями. Зверху камера вкривалася корою і лозою та накатами з колод. Потім яма засипалася землею і перекривалася купою великих каменів. У зв’язку з особливостями клімату в ямах дуже швидко утворювалася вічна мерзлота, яка зберегла в цілості все, що було в них покладено,– бальзамовані тіла померлих у дерев’яних колодах-саркофагах, трупи коней, вироби з металу і дерева, тканини, хутра, одяг, твори мистецтва і т. ін., які вказують на характер матеріальної і духовної культури та зв’язки населення цих районів Сибіру, зокрема з Китаєм.

Ранній залізний вік Середньої Азії та Закавказзя збігається з існуванням там рабовласницьких держав: Парфії, Хорезму, Согдіани, Бактрії і Кушанського царства – у Середній Азії та Урарту, Іберійського царства, Албанії та Вірменії – на Закавказзі. Цей період уже добре висвітлюють писемні джерела. Проте й археологічні пам’ятки, особливо архітектурні і поховальні, продовжують ще зберігати своє важливе значення.

Сусіди східних слов’ян. У басейні Верхньої Волги, на схід від території поширення довгих курганів попередників кривичів, розташовані пізньодьяковські городища. Одним з найвизначніших з них є повністю досліджене городище III–V ст. в с. Березняках поблизу м. Рибінська Ярославської області. Воно було невеликим за площею (близько 0,2 га), розташоване на високому береговому мисі р. Сонюхи і обнесене дерев'яною стіною, а з боку поля, крім того, ще й ровом та земляним валом. Будівлі рублені з дерев’яних колод. По краю городища стояло шість жител площею до 20 м2 кожне, з кам'яними вогнищами на долівці. У центрі городища стояли велика громадська будівля з великим вогнищем, амбар для зберігання і розмелювання зерна, кузня із запасами, криць, а також будівля-усипальниця із спаленими рештками померлих.

Жителі городища займалися вирубним землеробством і скотарством, полюванням і рибальством, добували сиродутним способом залізо, вели обмін з сусідніми і віддаленими племенами. Березняківське та інші подібні городища Верхньої Волги населяли предки угро-фінських племен мері та ін.

На Нижній Оці і р. Сурі в І тис. н.е. жили предки мордвинів, муроми і мещери; у межиріччі Волги і Вятки та басейні Вятки – предки марійців і удмуртів. Перші з них представлені могильниками, другі – городищами. Групові поховання в курганах та могильниках з кам’яними огорожами зустрічаються в Прибалтиці. Вони належали предкам летів, лівів та естів. Південними і східними сусідами східних слов'ян були алани – нащадки сарматів. Вони жили в Причорномор’ї з ІІІ ст. н.е. Аланський племінний союз займав степову і частково лісо-степову зони Східної Європи, від Дніпра до Приуралля. На всій цій території розкидані їх пам’ятки, зокрема поховання. Алани були переважно скотарськими племенами. Лише частина лісостепових районах та долинах річок займалася землеробством. Там були їх поселення, городища та великі могильники. У аланів розвивалось гончарне, ювелірне та залізоробне ремесла.

Поховання аланів здебільшого влаштовані в земляних катакомбах. Багаті поховання знаті супроводяться значною кількістю зброї, золотих, срібних і бронзових прикрас, оздоблених дорогоцінними каменями та різноколірним склом, скляним посудом тощо. Найбагатші поховання аланів відомі в склепах Пантікапея (Керчі). Вони припадають на IV–V ст. н.е. У другій половині І тис. до н.е. аланів підкорили хозари. При цьому частина аланів осіла на Сіверському Дінці та Дону, інші – витіснені в передгір’я Кавказу, де вони стали предками осетинів.

Найбільш відомими аланськими пам’ятками є пам’ятки т.зв. салтово-маяцької культури. Зокрема, Маяцьке городище VIII–IX ст. на правому березі Дону в Острогозькому районі Воронезької області. Воно було оточене ровом і потужною білокам’яною стіною з обтесаних плит. Всередині городища була додатково укріплена цитадель. Навколо городища знаходилися неукріплене селище (площею бл. 20 га) та катакомбний могильник.

Салтівське і Маяцьке городища були ранньофеодальними фортецями на північних кордонах Хозарського каганату.

Пам’ятки аланів, зокрема катакомбні могильники, добре відомі також на Північному Кавказі, в Приазов’ї на Дону і Волзі.

Археологічні пам’ятки східногерманських племен – готів, що проникли в Причорномор’я з Прибалтики в II–III ст. н.е., в Східній Європі відомі ще дуже мало.

Пам’ятки азіатських кочівників-гуннів, аварів та інших, що приходили з Азії в Європу в часи великого переселення народів в середині І тис. н. е. до цього часу майже невідомі. Найбільшим за кількістю курганів (близько 3 тис), у тому числі досліджених (понад 800), є Гньоздовський могильник на Дніпрі в околицях Смоленська. Більшість поховань належить до IX–X ст. Обряд поховань – трупоспалення. Кургани різні за складом і багатством інвентаря.

Найбільший з курганів, висотою 10 м, насипаний над похованням князя, його супроводжували поховання рабів та бойового коня. До складу зброї входили шолом, прикрашений узорчастими пластинками, близькими до узорів давньоруського різьблення по дереву, бляхи від щитів, наконечник списа і меч. Поховання князя датується X ст.

Серед поховального інвентаря в курганах найбільше залізної зброї – мечів, бойових сокир, наконечників списів і стріл, кольчуг, шоломів тощо. Зустрічаються також прикраси із золота і срібла, глиняний посуд, залізні знаряддя праці, арабські і візантійські монети. Цікава знахідка бронзових терезів, що складаються з двох мисочок і коромисла. Воїни-дружинники, напевно, інколи бували одночасно й торговцями. Можливо також, що в цих могильниках ховали і багатих торговців. Особливо важливою знахідкою є велика глиняна амфора X ст., на якій виявлено найдавніший слов'янський напис.

Окремі поховання належали воїнам-варягам з скандинавськими речами. Безінвентарні поховання належали рядовим жителям стародавнього Смоленська. Зустрічаються й кургани без поховань, насипані на пам’ять про дружинників, які загинули в далеких походах.

Курганні поховання давньоруської феодальної знаті IX–X ст. відомі і в інших районах Київської Русі – у Середньому Придніпров’ї, в районі Ладозького озера, на Верхній Волзі тощо. Вони свідчать про завершення процесу феодалізації суспільства на всій території розселення східнослов’янських племен.

Вивчення дружинних поховань і могильників, особливо Гньоздовського, має винятково важливе значення також і для спростування ,,норманської теорії” про походження державності в східних слов’ян. Як відомо, норманісти намагалися приписати дружинні поховання, особливо гньоздовські, виключно воїнам-скандинавам (варягам-норманам), вважаючи, що саме вони становили феодальну верхівку в східних слов’ян, а отже й були творцями їх державності.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти