ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Археологія Східної Азії. Культура дзьомон.

Археологія Східної Азії – наука, яка бурхливо розвивається. Спочатку інтерес до минулого, втілений в матеріальних залишках, виглядав як збирання стародавніх речей. У Китаї під час правління династії Сун (960–1279) багато уваги приділялося пам’яткам минулого, зокрема, виробам, виготовленим із бронзи і яшми.

Перші розкопки в Японії датуються 1692 р., коли якийсь місцевий правитель почав розкопки могильного кургану. У
1748 р. у Кореї були початі розкопки шести поховань такого типу. Ці дослідження дали матеріал, що викликав інтерес до вивчення мистецтва минулого. Знайдені пам’ятки інтерпретували різними способами, в основному звертаючись до релігійних уявлень. Поліровані кам’яні сокири й наконечники стріл, які знаходили на японських островах, вважалися зброєю грому.

На зміну антикварному інтересу прийшли підходи, ініційовані західними дослідниками наприкінці ХІХ ст., незабаром після встановлення методів археологічних досліджень у Європі й Північній Америці. Перші дослідження, метою яких було вивчення минулого, були розпочаті Едвардом Морзе під час розкопок черепашкових куп Оморі біля Йокогами.

Найдавніше населення Східної Азії. Шведові І.Г.Андерсону належить честь відкриття найдавнішої людини в Китаї в печері Чжоу-коудянь на південь від Пекіна. Після знахідок кам’яних знарядь в 1929 р. Пей Веньчжун виявив тут перший череп Sinantropus рekinensis. Доля цих знахідок сумна: вони пропали наприкінці війни. Синантроп – перший представник Homo еrectus у Східній Азії, з ним пов’язана проблема еволюції людини в цьому регіоні. Протягом останніх десятиліть знайдено багато нових місцезнаходжень залишків гомінідів. Зараз вік пекінської людини визначають приблизно в 500 тис. років. Настільки ранніх слідів людини не виявлено ні в Японії, ні в Кореї.

Ранні хлібороби й осілі збирачі. Знайдений в купах черепашок Оморі глиняний посуд Едвард Морзе назвав шнуровим через відбитки шнура, що наносилися на його поверхню. Японська назва такого орнаменту, дзьомон, стала назвою однієї із найтриваліших доісторичних культурних традицій голоцену (епохи післяльодовикового періоду). Кераміку дзьомон вивчали протягом першої половини ХХ ст., була розроблена детальна відносна хронологія, основою якої послужило зіставлення стилів кераміки й особливостей поселень. Великий резонанс мали розкопки в печері Фукуї на північному заході острова Кюсю в 1960-х роках. Датування, отримані радіовуглецевими і радіометричними методами, показали, що фрагменти знайдених тут глиняних посудин належать виробам, вік яких – 12 тис. років. Багато інших датувань підтвердили, що на островах Японії керамічні посудини стали використовувати ще 10 тис. років тому. Ця кераміка була попередницею однієї із найбільш яскравих і тривалих керамічних традицій, що досягла розквіту під час існування посудин незвичайних форм зі скульптурними віночками у вигляді полум’я. Такий посуд робили в Центральній Японії близько 4 тис. років тому.

Перші ознаки землеробства в Східній Азії відносяться приблизно до VІІ тис. до н.е. На півночі Китаю на лесових землях у долині Жовтої ріки вирощували просо. На вологих землях у дельті річки Янцзи в V тис. до н.е. вирощували зернові. У Хемуду, виявлено добре збережені сліди дерев’яних конструкцій будинків, у яких проживали землероби. У цей час з’являються постійні поселення, подібні до Баньпо біля сучасного Сіаня. Села були оточені ровами, житлові будинки розташовувалися окремо від некрополя. Близько 3500 р. до н.е. у Китаї з’явилися більш розвинені культури. На північному сході в Хуаншані існувала культура із традицією виготовлення різноманітних прикрас із нефриту й спорудження складних ритуальних центрів. У Нюхелані, наприклад, у храмовій споруді були знайдені керамічні статуї з обпаленої глини висотою більше людського росту, можливо, пов’язані з культом богині-матері. Чудові речі з нефриту виготовляли на північному сході (культура давенькоу) і в дельті Янцзи (культура лянчжу). Існування прекрасної кераміки різноманітних форм, у тому числі тонкостінної чорної, свідчить про спеціалізоване виробництво. Можливо, досвід цих майстрів з високотемпературного випалу сприяв виникненню металургії бронзи.

На Корейському півострові і Японському архіпелазі головними джерелами продуктів харчування залишалися збиральництво, рибальство й полювання. Велике значення мав збір молюсків. Величезні купи черепашок знаходять по всій території регіону, особливо вздовж тихоокеанського узбережжя Японії. Збирачі створили складноструктуровані спільноти, а багаті природні ресурси лісів і узбереж в умовах помірного клімату дозволяли їм жити на одному місці протягом багатьох поколінь. Прикладом може бути поселення Саннай Маруяма на півночі Хонсю, яке заселяли близько 1000 років. Тут знайдені залишки декількох сотень жител. Стиль керамічного посуду і наявність напівкоштовних мінералів на цьому поселенні свідчать про його перебування в центрі широких суспільних і економічних зв’язків, що охоплювали південь Хоккайдо й значну частину півночі Хонсю.

Виникнення металургії. У Японії завершився довгий період дзьомон, на зміну рибальству, збиральництву й полюванню прийшло землеробство, що утвердилося на заході Японії в ІV ст. до н.е. У цей же час стала поширюватися металургія. В І ст. до н.е. з’явилися перші укріплені поселення, які розташовувались на вершинах пагорбів, що свідчать про суперництво вождів. Одним із найбільших із цих укріплених поселень було Єсіногарі на заході Кюсю, де виявлені сотні будівель, некрополь, квартал знаті, сховища й, можливо, вежі для спостереження. Період з
300 р. до н.е. по 300 р. н.е. у Японії називається яей, за місцезнаходженням в Токіо. Під час періоду кофун, або курганного (300–700 н.е.), на Японському архіпелазі формувалися державні утворення. На Корейському півострові протягом декількох сторіч існували держави, у зв’язку із чим виділяється період трьох царств, коли півострів був поділений між Кегуре на півночі, Пекче на південно-заході й Сілла на південному сході. Про них збереглися відомості в більш пізніх хроніках, а також у даних, почерпнутих під час розкопок поховань під земляними пагорбами. Тільки в Японії періоду кофун до цього часу відносять більше 100 тис. поховань. Найбільші з них перебувають неподалік від сучасних Осаки й Нарі.

Період кофун завершився в VІІІ ст. В 668 р. Держава Сілла поширилося на весь Корейський півострів. Багато явищ китайської цивілізації стали надбанням всієї Східної Азії.

 

Археологія Китаю

Передісторія Китаю починається з так званого синантропа, тобто виявленого в районі Пекіна архантропа.

Процес сапіентації у Китаї протікав близько 40 тис. років тому.

Верхньопалеолітичні культури, характерні для ранніх сапієнтів, на території Китаю представлені слабо, як і культури розвиненого мезоліту, що прийшов на зміну верхнього палеоліту 14–12 тисячоліть тому. Мезолітичні пам’ятки виявляють на крайніх північних рубежах сучасної території Китаю, а південно-східноазійських мезоліт з його кам’яними знаряддями типу чопперів (знаряддя з гальки) – на крайньому півдні цієї території.

На території Китаю простежуються сліди неолітичної революції. Перші неолітичні культури з’явилися на території Китаю (комплекс варіантів Яншао в басейні Хуанхе і окремі культури типу Хемуду на півдні) у вигляді неоліту розписної кераміки. І хоча китайські варіанти серії неоліту розписної кераміки помітно відрізнялися від близькосхідних (основна зернова культура – чумиза, одомашнена тварина – свиня східно-азіатської породи, інші форми жител і деякі інші важливі відмінності), загальним для всіх них був неолітичний комплекс, основою якого був мальований посуд.

 

Культура Яншао. Керамічний посуд.

Елементи розпису, стандартні і відображають духовний світ та міфологічні уявлення неолітичного хлібороба, в головному й основному були загальними і однаковими для всіх, що виразно свідчить про єдність процесу генезису і поширення по ойкумені неолітичної людини з її розвиненою матеріальною і духовною культурою. Окрім розпису посуду про цю єдність свідчить і стандартна в головних своїх рисах практика поховання небіжчиків.

Варіанти яншаоського неоліту басейну Хуанхе (Баньпо, Мяо-дігоу, Мацзяяо та ін) добре вивчені і детально описані китайськими археологами. Житла носіїв цих культур – квадратні або круглі напівземлянки з земляним покриттям, невеликим вогнищем і входом звернені на південь. Поряд з оселями – загони для свиней, комори для зберігання їжі. Селище складалося з кількох будинків, тут же були розташовані майстерні для виготовлення кам’яних знарядь, випалу кераміки і т.п. Одна з будівель виділялася розмірами і, вочевидь, була ритуально-культовим громадським центром, а також, можливо, і місцем проживання жерця-первосвященика. Знаряддя праці з каменю (сокири, ножі, тесла, долота, молотки, зернотерки, серпи, пести тощо) ретельно оброблялися і шліфувалися. Такі знаряддя, як шила, голки, гачки, наконечники, вкладиші, пили, ножі, робилися з кістки. Головною зброєю був лук зі стрілами. З каменю, кістки і черепашок виготовлялися різні прикраси. Різноманітною за типами, формою і призначенням була кераміка, кращу частину якої становила мальована, з орнаментальним візерунком і малюнками, нанесеними чорною фарбою по червоно-коричневому фону. Поховання, як правило, розташовувалися неподалік від селищ, частіше за все з чималим похоронним інвентарем, переважно з орієнтацією голови небіжчика на захід.

Культура розписної кераміки проіснувала в басейні Хуанхе до III–II тис. до н.е., коли вона була досить різко витіснена неолітичною культурою чорно-сірої кераміки типу Луншань. Луншаньский шар пізнього неоліту з виготовленої на гончарному колі керамікою – вже без будь-якої розпису, хоча часом і дуже гарною, іноді з тоненькими стінками, – виник на базі Яншао, але явно під впливом ззовні. Вплив цей видно в появі гончарного кола, близькосхідних за походженням нових сортів зерна (пшениця та ін) і порід худоби (коза, вівця, корова). Дещо в цьому варіанті китайського неоліту було досить специфічним (практика гадання на кістках; посудини з трьома ніжками у вигляді вимені), можливо, вказує на розвинений скотарський напрямок господарювання. Культура Луншань проявлялася у різних локальних варіантах (Хенаньский і шеньсійский Луншань, Ціцзя і Цінлянь-ган, Давенькоу і Цюйцзялін та ін.).

Землероби Китаю, як і раніше, жили переважно на високих берегах річкових долин у невеликих селищах з житлами яншаоского типу. Займалися в основному мотичним землеробством, приділяючи належну увагу скотарству, полюванню, риболовлі і збиральництву. Необхідні в господарстві ремісничі вироби виготовлялися зазвичай самими селянами, хоча вже й виникало спеціалізоване виробництво, перш за все виготовлення кераміки на гончарному крузі. Одяг, харчування і спосіб життя людей були гранично прості. Селяни час від часу (раз на кілька десятиліть) змінювати місце проживання, освоюючи нові землі і відповідно засновуючи нові селища. Ситуація стала суттєво іншою лише з переходом неолітичних землеробів до епохи металу.

Епоха бронзи у Китаї пов’язана з появою так званих первинних осередків урбаністичної цивілізації у долині річки Хуанхе.

Сприятливі кліматичні умови для землеробства, необхідна демографічна насиченість даного регіону, перш за все родюча долини річки, а також високий рівень виробничого потенціалу, досягнутий лише в пізньому неоліті і в епоху бронзи були достатніми для регулярного виробництва такої кількості продуктів, перш за все їжі, які дозволяли колективу утримувати необхідні для функціонування поселення апарат адміністрації, і, звільнених від обов’язкової фізичної праці з ведення землеробського господарства верстви (правитель з його родичами, чиновники, жерці, воїни що їх обслуговують, ремісники, слуги і раби). Всі ці обставини вже існували в басейні Хуанхе в середині II тис. до н.е. Про це наочно свідчать палацові комплекси, представлені, зокрема, знахідками в Ерлітоу і Ерлігане.

Важливе значення для цих процесів мало бронзоливарне виробництво. Проблема походження металургії бронзи в Китаї залишається загадкою. Дослідники вважають, що імпортні металеві вироби вже були у носіїв західної луншаноїдної культури Ціцзя. Проте металургія на власній основі, хоча і під значним вливом зовнішніх імпульсів, виникла значно пізніше. Про це свідчить аньянский етап розвиненого бронзового століття в Китаї, тобто урбаністична цивілізації Шан-Інь.

У районі Аньяна, розташованого в середній частині басейну Хуанхе, трохи на північ від річки (північний край сучасної провінції Хенань), археологи в кінці 20-х рр.. ХХ століття відкрили городище та могильники розвиненої епохи бронзи. Розкопки дозволили виявити величезний архів написів на ворожильних кістках, розшифровка яких дала фахівцям матеріал надзвичайної цінності і, зокрема, дозволила ототожнити виявлене городище поблизу Аньяна з добре відомою за стародавніми письмовими пам’ятками державою Шан-Інь.

Тексти написів, що містили імена шанських правителів, дозволили зробити висновок, що аньянске вогнище урбаністичної цивілізації проіснувало близько двох-трьох століть (XIII–XI ст. до н.е.).

Багатий матеріал про цю епоху дали розкопки царських гробниць, що вразили фахівців несподіваними знахідками. Поруч з покійним правителем і багатьма сотнями сподвижників, дружин і слуг, що супроводжували його на той світ, були виявлені чудові вироби з бронзи, каменю, кістки та дерева (зброя, прикраси, посудини з високохудожнім орнаментом і горельєфними зображеннями) і, що найважливіше, – чудові бойові колісниці з тонкими і міцними колесами з безліччю спиць, а також запряжені в ці колісниці бойові коні. Виявлені археологами в царських гробницях Аньяна колісниці за своїм типом є копією хетто-мітаннійских і взагалі індоєвропейських.

Значна частина виявленої бронзової зброї шанців була оздоблена прикрасами у вельми специфічному, так званому ,,звіриному стилі” – із зображенням тварин у позі стрімкого ривка, поширеному в зоні сибірських та євразійських степів, що вказує на те, що вони не місцевого виробництва. Сказаного цілком достатньо для обгрунтованого висновку про те, що нововведення аньянскої фази шанської урбаністичної цивілізації не були результатом тільки автохтонного розвитку неолітичних землеробських племен луншаньско-луншаноїдного кола і тих, хто прийшов їм на зміну ранніх протодержавних структур Ерлітоу-ерліганского комплексу бронзового віку. Певна частина елементів аньянского комплексу з’явилися в Китаї десь ззовні. Близько 2000 р. до н.е. у Північному Китаї з’являються перші ознаки металообробки. Найдавнішими відомими предметами є триподи – посудини для вина, знайдені в Ерлітоу. Ранній період існування цього поселення часто пов’язують з династією Ся, у китайській традиції – першої імператорської династії.

Наступна династія, Шан, відома набагато краще, у значній мірі завдяки розкопкам, розпочатим перед Другою світовою війною в Аньяні. Тут були виявлені палаци, храми, гробниці й житлові спорудження останньої столиці цієї династії, Інь. Вони дали багато відомостей про організацію давньокитайського міста. Серед найбільш чудових знахідок – ворожильні написи на кістках тварин і панцирах черепах з питаннями, які царські ворожбити задавали, розраховуючи на допомогу духів. Ці ворожильні написи є зразком перших китайських ідеографічних текстів. Населення династії Шан виробляло чудовий бронзовий посуд з багатим декором і зображеннями міфологічних чудовиськ. Вони створили традицію, що проіснувала тисячоліття. Проте вони не були єдиними металургами в Китаї того часу. Недавно відкриті в Сансіндує в Юньнані бронзові фігури людського зросту, антропоморфні й зооморфні маски показують, що металургія була розвинена й у Південно-Західному Китаї.

Династія Шан зазнала біля 1100 р. до н.е. поразки від династії Чжоу. Період Чжоу ділиться на дві частини: Західне Чжоу і Східне Чжоу. Від цих часів збереглися поховання з нефритовими предметами Лю Шаня й Ду Вана, чудові бронзові речі, у тому числі позолочені, із князівства Чжоншан, набір дзвонів у похованні князя Ю.

Китай був об’єднаний Цінь Шіхуанді, першим китайським імператором, що прийшов до влади в 221 р. до н.е. При ньому була побудована Велика Китайська стіна для оборони від північних кочівників довжиною 5000 км. Запровадивши жорстокі закони, він перетворив Китай у єдину державу. Цінь Шіхуанді був похований під величезним курганом неподалік від своєї столиці, міста Сіань. Деякі з таємниць цього поховання були розкриті в 1970-х роках, коли виявили справжню армію з теракотових фігур, що охороняють підступи до гробниці.

 

Теракотові фігурки воїнів

На той час, коли в Китаї в 206 до н.е. почалося правління данастії Хань, зміни відбувалися й на Корейському півострові і Японському архіпелазі. У Кореї з’явилися перші держави.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти