ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Перші хлібороби в долині Нілу

У Єгипті в період раннього неоліту клімат був значно вологішим і прохолодним, ніж тепер. Великі простори, що оточували нільську долину, не були ще такою пустелею, як у цей час. Пустельні джерела мали більше води, озера були ширшими й глибшими, ніж тепер. Там росла трава, а місцями навіть чагарники, в яких водилися дикі осли, антилопи, газелі й жирафи і хижаки – лев і леопард.

У безводних нині ущелинах – ваді, що прорізали височини берега Нілу, струменіла вода, принаймні навесні, і росли високі стрункі дерева. Сам Ніл був ширшим й повноводнішим. В ньому водилася риба. На його берегах, у густих заростях прибережних лісів і чагарників, серед стебел папірусу гніздилися птахи, водилися численні тварини, у тому числі антилопи, дикі свині, слони. У долину Нілу постійно спускалися групи бродячих мисливців, що залишали на його берегах свої кам’яні вироби. Але вони приходили сюди й знову йшли назад, тому що в долині річки було занадто сиро.

По-справжньому люди почали заселяти долину Нілу тільки в той час, коли вони уже повною мірою оволоділи неолітичною технікою й почали переходити до розведення домашніх тваринних і культурних рослин. Початок цього процесу відноситься до VI тис. до н.е. Наприкінці VI і в V тисячолітті на берегах Нілу вже жили древні хлібороби, що заклали ту основу, на якій згодом виросла цивілізація древнього Єгипту.

У Верхньому (Південному) Єгипті першими хліборобами були люди бадарійської культури, що одержала назву за сучасним містом, у районі якого були розкопані численні поховання цього часу. У тому ж районі на терасоподібному уступі Хаммамат було досліджене поселення, нижній шар якого (так звана тасійська культура) був перекритий зверху більш пізніми, але теж неолітичними відкладеннями власне бадарійської культури.

Давні бадарійці вибрали місце для свого поселення вдалині від Нілу, оскільки прагнули жити подалі від щорічних розливів Нілу й диких тварин, що населяли густі зарослі по берегах ріки.

Вони мали чудові шліфовані сокири з різних порід каменю, користувалися луком й стрілами, мистецьки виробляли глиняний посуд. Займалися полюванням, яке все ще займало важливе місце в їхньому господарському житті і риболовлею. У їхніх могилах знайдені не тільки досконало зроблені кремінні наконечники стріл типової неолітичної форми, але також і дерев’яний бумеранг, дбайливо прикрашений орнаментом з ямок,– найдавніший у світі зразок цієї простої метальної зброї.

Проте неолітичні мешканці долини Нілу займалися землеробством. Разом із запасом кремінних виробів під час розкопок у Бадарі була знайдена полова, в іншому випадку в кухонному горщику виявилася лушпайки від зерен. Землю обробляли кам’яними мотиками. Не виключено, що вони сіяли й без попередньої обробки ґрунту, прямо у вологий мул, що залишався на березі після чергового розливу Нілу. Численні кремінні ,,пилки” із зубчастими лезами, звичайні в бадарійських могилах, швидше за все служили саме вкладними лезами для серпів.

Із зерен пекли хліб, залишки якого зустрічаються в могилах, а також варили кашу. Кашу черпали із посудин ложками. Такі ложки, вирізані зі слонової кістки, ручки яких звичайно прикрашалися скульптурними голівками, висіли на поясі бадарійців. Землеробство доповнювалося скотарством. Розводилися череди великої рогатої худоби; були домашні вівці й кози.

Житлами служили курені або, у найкращому разі, хатини із лози, обмазаної глиною. Носії цієї культури вже досягли порівняно високого рівня в різних ремеслах: в обробці кременю, дерева й кістки, у виготовленні одягу, прикрас і домашнього начиння, у ткацтві, у виготовленні кошиків та циновок. Згодом було започатковано і обробку металу, про що свідчить єдине мідне шило, яке виявили в одній з могил разом з іншими речами культури Бадарі.

Особливо розвинене було керамічне виробництво. Виготовлювали глиняні посудини різного виду. Деякі з них були ще досить примітивні, у їхню глиняну масу домішувалися трава й товчені черепашки. Але вміли виробляти посуд з незвичайно тонкими стінками. Такими були, наприклад, широкі низькі чаші з опуклим або пласким дном, горщики напівсферичної і яйцеподібної форми, що різко звужуються вгорі, посудини циліндричного виду, великі горщики у вигляді корчаг, фляги у вигляді пляшок з вузьким горлом, баклаги з бічними вушками. Серед всіх цього посуду особливо виділяються витончені кубки, що нагадують за своєю формою широко розкриту чашечку тюльпана й прикрашені найтоншим геометричним орнаментом у вигляді різьблених трикутників і паралельних ліній, інкрустованих білою пастою, що виділяються на чорному тлі горщиків. Виробляли також посуд і з слонової кістки, а також кам’яні посудини, у тому числі навіть із твердого базальту.

Давні хлібороби Верхнього Єгипту займалися обмінною торгівлею. Твердий базальт для виготовлення кам’яних посудин доставлявся з областей, розташованих біля Каїра, у пустині по обох сторонах від долини Нілу, із Синаю. Слонова кістка ішла з півдня; черепашки – з узбережжя Червоного моря, бірюза, малахіт, а пізніше й мідь – із Синайського півострова.

Поховальний матеріал дозволяє відтворити спосіб життя, мистецтво й вірування бадарійців. Одягалися вони в одяг зі шкір і тканин, доповнювали його прикрасами з намиста. Часто окреме велике намисто висіло в чоловіків на шиї, руках і ногах, цілі в’язки намиста обвивали талію. Жінки й діти носили намиста, пояси й пов’язки з намиста й черепашок. Як чоловіки, так і жінки носили на руках і ногах персні й браслети зі слонової кістки. Як і у багатьох сучасних племен Африки, у бадарійців застосовувалися особливі затички-втулки у вухах і в носі. У них прийнято було обводити очі смугами яскравозеленої фарби. Матеріалом для цього служив малахіт, що його розтирали в порошок і змішували потім з касторовим маслом. Велика увага приділялася зачісці. Чоловіка мали довге волосся. Жінки заплітали коси й носили кучеряві локони. Зачіски прикрашали гребенями зі слонової кістки.

Їхні майстри мистецьки прикрашали свої побутові вироби зі слонової кістки голівками тварин. Поряд з умовно трактованими жіночими зображеннями в могилах виявлені й такої статуетки, у яких досить точно передані форми жіночого тіла. Ці жіночі скульптурні зображення наочно розкривають характерне для найдавніших хліборобів коло уявлень, пов’язаних з культом родючості й жіночого начала. Одна така статуетка зроблена із глини й пофарбована в червоний колір, інша вирізана зі слонової кістки. Обидві вони зображують оголені фігури жінок, матерів і годувальниць. Як і раніше був широко розвинений культ тварин. Поруч із культом диких тварин, що мали тотемічний характер, з’являється шанування свійських тварина, у першу чергу корови, а також собаки, вівці й кози. Своїх померлих бадарійці клали в могилу в позі сплячої людини в скорченому положенні, що лежить на боці, головою на схід Поруч із померлим клали необхідні для ,,майбутнього життя” особисті речі, домашнє начиння і їжу.

Родинні з бадарійцями неолітичні племена жили в V–IV тис. до н.е. вище за течією Нілу.

Такі ж хлібороби кам’яного віку жили також у Фаюмській улоговині, на березі озера. Основою їхньої техніки були знаряддя з каменю й кістки. Вони також обробляли камінь і кістку типово неолітичними прийомами, виробляючи шліфовані кам’яні сокири, двостороньо ретушовані наконечники стріл із кременю, у тому числі із черешком для насадки на ратище. Для полювання й рибного лову використовували дископодібні палиці, бумеранги, кістяні гарпуни й інші вироби.

Глиняний посуд був подібним до бадарійського, але значно примітивнішим, простішим за формою й орнаментом. Як і бадарійці, люди неолітичного Фаюма носили прикраси у вигляді дископодібного намиста, вирізаного зі шкарлупи яєць страуса; особлив ціну в їхніх очах мали, мабуть, блискучі черепашки, добуті в Індійському океані, Середземному й Червоному морях, а також намиста з амазоніту, що добувався в Центральній Сахарі й у Східній пустелі.

Поряд з полюванням і рибальством жителі Фаюмского оазису займалися розведенням худоби й землеробством. Вони сіяли просо й пшеницю. Землеробство було для них основою існування. Хліб вони жали дерев’яними серпами із вкладними кремінними лезами з ножеподібних пластин; зібране зерно зберігали у великих ямах, викладених травою і циновками. Зерно потім розтирали на кам’яних зернотерках у борошно й крупу. Домашня худоба їх складалася з корів, овець, кіз і свиней.

У західній частині Нільської дельти, у двох кілометрах на захід Розетського рукава Нілу, у Мерімде Бені-Саламі, було також виявлене неолітичне землеробське поселення, що займало площу близько 30 га. Воно складалося з жител двох типів. Частина жител мала в плані овальні обриси. Навколо основи жител стояли стовпи, прикриті очеретяними циновками, можливо обмазаними глиною або мулом, що заміняли стіни. Такі ж циновки покривали житла зверху й служили їм дахом. У глинобитній підлозі іноді була глиняна посудина, очевидно, для зберігання води. Поблизу від хатини знаходилось вогнище, на якому варилася їжа. Ці житла відрізнялися невеликими розмірами, площа їх не перевищувала 3-4 кв. м; очевидно, вони служили притулком тільки на час сну й поганої погоди. Існували й більше великі житла, стіни яких так само були влаштовані із плетінок, імовірно обмазаних глиною, а іноді викладені з грудок глини або мулу.

Будівлі утворювали вулиці. Це було свого роду село, постійне селище осілих хліборобів.

Жителі поселення в Бені-Саламі виробляли численні кремінні знаряддя у вигляді ножеподібних пластин, наконечників стріл, дротиків, лез для серпів. У них були шліфовані сокири, палиці, кинджали. Із кістки виготовлювали також різні знаряддя у вигляді голок, шил, лопаточок, гарпунів.

Неолітичні мешканці поселення в Бені-Саламі, як і інші їхні сучасники в Єгипті, мали тих же свійських тварина й займалися землеробством, сіяли пшеницю-двозернянку. Біля їхнього житла знайдені кам’яні зернотерки звичайного типу. Розкопками виявлені також утрамбовані площадки, де здійснювалося розмолочування хліба, зерносховища, спочатку у вигляді кошиків, обмазаних глиною, простих ям, викопаних у піску, а потім у вигляді великих глиняних посудин.

Про світогляд мешканців землеробського селища в Бені-Саламі свідчать матеріали з їхніх поховань. Вони ховали своїх жінок у самому селищі, причому усередині жител. Жінка й після смерті, таким чином, залишалася пов’язаною з житлом і його домочадцями.

На думку деяких дослідників, відсутність у похованнях посудин для їжі пояснюється тим, що душа померлого родича повинна була, за віруваннями людей того часу, харчуватися у своїй домівці разом з живими.

В Африці існували різні цивілізації. У тому регіоні, який нині займає пустеля Сахара, довгострокові поселення виникли за кілька тисяч років до того, як аналогічний процес охопив більшу частину субекваторіальної Африки.

Період ХІІ–ІХ тис. до н.е. характеризувався значно більше високою нормою опадів у порівнянні із сучасним. Внаслідок цього озера й ріки були дуже багаті рибою, що забезпечувало існування жителів прибережних поселень. Для ловлі риби використовувалися гарпуни із зазубреними кістяними наконечниками; з’явився керамічний посуд; виготовлялися різноманітні кремінні знаряддя.

Поселення були поширені від долини Нілу на захід, аж до сучасних Малі й Сенегалу, а також навколо деяких східно-африканських озер, у першу чергу – озера Туркана на півночі Кенії. Їхні мешканці приручили велику рогату худобу місцевих порід, а згодом освоїли розведення овець і кіз, спочатку одомашнених мешканцями Західної Азії. Вони збирали, а потім навчилися й розводити різноманітні місцеві зернові рослини – особливо сорго й очеретяне просо. У деяких районах, насамперед у долині Нілу й на нагір’ях Ефіопії, крім цих африканських культур вирощували пшеницю і ячмінь, принесені із Західної Азії.

В Ефіопії розводили місцеві високогірні рослини, у тому числі зерновий різновид метлички абіссінської, нуг і енсет – рослину, подібну до банана, яку розводили як овоч, не заради його плодів або насіння, а заради м’якоті стебел.

По мірі висихання Сахари в період від 5 тис. до 3 тис. років тому населення почало переміщатися на південь, приносячи із собою в більше низькі широти навички землеробства й ті види рослин і тварин, які становили основу їхнього господарства. Впровадження сільськогосподарського способу життя в зоні саван і лісів південніше Сахари, звичайно, вимагало пристосування до особливостей природного середовища, що обумовило значну господарську й культурну специфіку цієї території. Один з найвідоміших локальних варіантів – так званий пастуший неоліт південних районів Кенії.

Протягом усього цього періоду в мешканців Субекваторіальної Африки переважав спосіб життя, що базувався на полюванні й збиральництві. Хоча про культуру цих племен можна судити в основному по знаряддях з каменю, вони широко користувалися також кістяними й дерев’яними виробами. На відміну від жителів більше північних областей, вони не знали глиняного посуду. Печери й гроти служили місцями багаторазового заселення, але існувала й практика спорудження відкритих поселень біля джерел або рік.

Хоча полювання й відігравала важливу роль у господарстві, у раціоні людей переважала рослинна їжа. Важливі відомості про вірування цих племен і їхніх нащадків протягом трьох останніх тисячоліть дало вивчення південноафриканського наскального мистецтва. У релігійному житті цих народів важливе місце займав шаманізм.

Виникнення міської цивілізації. Приблизно 5 тис. років тому північна частина ділянки Нільської долини, що перебуває на території нинішнього Судану, підпала під вплив Єгипту. Ця область відігравала важливу роль і як буферна зона, і як джерело різних видів цінної сировини, включаючи золото. Поєднання єгипетського впливу з місцевими елементами привело до формування ряду культур Судану, у тому числі культури Керми й царства Куш, центром якого приблизно 2600 років тому стала область Мерое. Хоча процвітання цих культур частково базувалося на сировинних ресурсах внутрішніх областей регіону, сама зона їхнього поширення фактично обмежувалася долиною Нілу.

Значно пізніше міська цивілізація сформувалася на нагір’ях Ефіопії. Первинний стимул цього процесу, очевидно, дала приблизно 2500 років тому Південна Аравія.

Давні цивілізації, як долини Нілу, так і Ефіопського нагір’я знали металургію. Першими були освоєні золото й мідь, а також її сплави, потім залізо. У суданській частині Нільської долини залізо почали виплавляти приблизно 2600 років тому, а на нагір’ї – трохи пізніше. Приблизно 2500 років тому залізо плавили в ряді африканських областей, розташованих до півночі від екватора, включаючи центральні райони Нігерії й землі, що примикають зі сходу до озера Вікторія. Принципово інша ситуація існувала в областях до півдня від екватора. Початок металургії заліза тут, очевидно, збігається за часом з освоєнням деяких форм сільського господарства (вибір яких був обумовлений особливостями природного середовища) і з появою кераміки. Носії нового способу життя жили в поселеннях на тій же території.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти