ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Археологічні дослідження американського континенту.

Предметом дослідження археології Нового Світу є історія й культура корінних народів Америки – американських індіанців. Гомогенні з погляду расової приналежності, індіанці Америки представляють велику галузь монголоїдної раси Старого Світу.

У територіальному аспекті американська археологія охоплює весь континент. Із хронологічної точки зору, її нижній рубіж проходить близько 20 тис. років – часу, до якого відносять перші свідчення про існування людини в Західній півкулі. Верхній рубіж коливається в межах ХVІ–ХІХ ст.

Археологічні дослідження. Ще в ХVІ ст. цивілізації ацтеків і інків привернули увагу істориків і філософів, що побачили в них паралель царствам і імперіям давнього світу. Протягом ХVІ–ХVІІІ ст. дослідники, воїни, священики описували археологічні пам’ятки – у першу чергу ті, що знаходяться у Мексиці, Центральній Америці й Перу. Наприкінці ХVІІІ і початку ХІХ ст. з’явилися твори, що передували систематичним археологічним описам. Цілеспрямовані дослідження, організовані на кошти як європейських, так і американських музеїв і освітніх установ, розпочалися у 1870 р. На початку ХХ ст. у Перу, Мексиці й на півдні США були розпочаті дослідження, що мали метою встановлення відносної археологічної хронології. Це увага до хронологічного аспекту супроводжувалося вивченням співвідношення культурного й природного середовища, структури поселень і доісторичної демографії. Починаючи приблизно з 1940 основні зусилля були спрямовані не стільки на встановлення послідовності культурних епох через опис комплексів артефактів, скільки на створення повної картини життя давнього населення.

Найбільше активно археологічні дослідження здійснювалися в США, особливо на території південно-західних і східних штатів, а також у деяких областях Мексики, у Перу й Вест-Індії. Однак приблизно з 1930 р. спостерігається значна активізація польових розвідок і розкопок на всій території Америки.

В археології Америку поділяють на три основних географічних регіони: 1) Північна Америка до 25-ї паралелі на території Мексики; 2) Центральна Америка до півдня від 25-ї паралелі й до центрального Гондурасу; і 3) Південна Америка (включаючи південну частину Центральної Америки й Вест-Індію). Це членування спирається на археологічні етнографічні дані про культуру американських індіанців. Кожний великий регіон, у свою чергу, поділяється на дрібніші територіальні одиниці, що, як правило, відповідають ,,культурним областям’’.

Археологічні епохи Америки. Епоха каменю.

Найдавніший період історії мешканців Нового Світу називають епохою каменю, або палеоіндіанською. На пам’ятках цієї епохи представлені лише знаряддя й зброя з оббитого каменю. Геологічні умови, у яких знайдені дані артефакти, вказують на їхню приналежність до пізнього плейстоцену й на клімат, зовсім відмінний від сучасного. Разом з ними часто знаходять останки представників вимерлої фауни. Епоха каменю тривала приблизно до 5 тис р. до н.е. Найкраще вона представлена на Великих Рівнинах і на південному заході Північної Америки, але подібні в культурних відносинах знахідки засвідчені також на північноамериканському узбережжі Тихого океану, на сході США й у деяких районах Центральної й Південної Америки. Засоби існування людям епохи каменю забезпечували полювання й збиральництва, причому в різних частинах континенту питома вага кожного із цих занять визначався специфікою природних умов. Нечисленне населення було розсіяне по великій території.

У технологічному плані американську епоху каменю можна порівняти з верхнім палеолітом Євразії, і немає сумніву, що прийоми обробки каменю й традиції виготовлення наконечників для метальної зброї, ножів, скребків належали до числа навичок, принесених першими переселенцями в Новий Світ.

Архаїчна епоха. Наступна епоха в культурній історії Америки одержала назву архаїчної. Господарською основою культур цієї епохи в нових природних умовах, які наблизилися до сучасних, як і раніше, залишалися полювання й збиральництво. З початком даної епохи значна частина фауни епохи каменю – у тому числі мамонти й мастодонти – зникла, і люди стали полювати на дрібніших тварин. У багатьох місцях зросла роль збиральництва – люди шукали як рослини, так і молюсків. Саме на цьому етапі вперше з’явилися кам’яні знаряддя, що служили для приготування їжі з диких рослин. Пам’ятки архаїчної епохи, розташовані уздовж рік, на східному узбережжі США, у Каліфорнії й північній частині Тихого океану, а також на атлантичному узбережжі Бразилії, містять потужні черепашкові відкладення, що свідчать про тривале перебування людей на одному місці. Поряд із численними знаряддями й прикрасами з шліфованого або полірованого каменю в цих купах сміття архаїчної епохи знаходять вироби, вирізані з кістки й черепашок, а іноді й керамічні.

Межі архаїчної епохи коливаються від 5 тис. р. до н.е.і до 2000–1500 р. до н.е. Протягом всієї архаїчної епохи тривало просування як людей, так і технології з Північної Азії в північно-західну частину Північної Америки. Остання, імовірно, служила головним джерелом новацій у сфері обробки різних матеріалів, у похоронних звичаях і відповідно в духовних аспектах культури. Таким чином, протягом епохи каменю й архаїки розвиток культури американських індіанців перебував у залежності насамперед від імпульсів з боку Старого Світу. Центри землеробства в Центральній Америці й Перу знайшли домінуючу роль в історії Америки не раніше початку наступної стадії – епохи, що одержала назва формативної.

Формативна епоха. Вонавідзначена поширенням осілого способу життя, заснованого на землеробстві. Хоча в деяких пам’ятках архаїчної епохи виявлені свідчення окультурення рослин, у тому числі маїсу. Спочатку посіви служили лише незначним доповненням до дикоростучих зернових й інших рослин, що служили об'єктом збирання. Початок формативної епохи ознаменовано перетворенням землеробства в основу економіки Америки. У долині Мехіко, горах Гватемали й інших районів Центральної Америки пам’ятки епохи датуються не пізніше 1500 р. до н.е. У Перу землеробські суспільства подібного типу виникли у 800 р. до н.е. Подібні культури ранньоформативного часу, очевидно, існували в розташованій між двома названими регіонами зоні – на території Еквадору, Колумбії й у південній частині Центральної Америки. Із цих вогнищ традиції землеробства, що цілком освоїло розведення маїсу, бобів і інших культурних рослин, поширилися майже по всій Північній і Південній Америці. До 1000 р. н.е у південно-західних і східних областях США, у тропічних низинах, на островах Вест-Індії й у південній частині південноамериканських Анд хлібороби жили в сільських або невеликих міських поселеннях. До числа ознак їхньої культури відносяться також виробництво кераміки, ткацтво, різьблення по каменю, спорудження більш-менш довгострокових будівель, а в багатьох місцях – зведення особливих споруд суспільного або релігійного характеру у вигляді своєрідних насипів або храмів.

Класична епоха. Вона характеризується переходом корінного населення до міського способу життя, причому міста виступають як центри ремісничого виробництва, мають монументальні архітектурні пам’ятки й чудові твори мистецтва, демонструють поглиблення соціального розшарування, формування складних релігійних вчень і зародження науки й писемності. У Центральній Америці початок формування культури такого рівня відбувся наприкінці формативної епохи або на протокласичній стадії – між 300 р. до н.е. і 200 р. н.е. Розквіт класичної епохи припадає приблизно на час із 200 до 900 рр. н.е. Приблизно в такий же спосіб датуються культури класичної стадії на території Перу.

Заключна посткласична епоха в культурній історії Американського континенту змінює класичну на тому ж просторі Центральної Америки й Перу. На її початковій стадії тенденція до урбанізації стає навіть більше помітною, ніж колись. Разом з тим відчувається занепад характерного для класичної епохи прекрасного місцевого стилю в мистецтві й, судячи з деяких даних, державних утворень або царств регіону. Є також вказівки на масові переміщення населення. У цей період підсилюється його войовничість і виникають великі імперії – такі, як ацтекська в Мексиці або інків у Перу. Посткласична епоха охоплює приблизно останні 600 років до приходу іспанців.

 

Проблема заселення Америки.

До кінця пізнього палеоліту, коли на великих територіях Європи і Азії розвивалася мезолітична культура, відноситься також і початок заселення людьми американського континенту. У льодовиковий період, протягом останнього для Північної Америки зледеніння, льодовики були розташовані по всій її північній частині від Тихого до Атлантичного океану, хоча і не утворювали суцільного льодового щита. На південь від льодової зони знаходилася територія, де випадала велика кількість опадів і клімат був подібний до клімату Африки. На Алясці льодовики були розташовані тільки в південній її частині, як і в сусідньому Сибірі. На той час тут простягалися холодні степи і тундра. Ніяких слідів перебування людини у період раннього часу льодовика в Америці не виявлено.

Перші ознаки заселення Америки людиною відноситься до кінця льодовикового періоду, коли розтопився лід вісконського зледеніння в Америці і тим самим одночасно відкрилася пряма дорога із центру Азії, спочатку на Аляску, а потім далі на південь. Про переселення перших жителів Америки через Берінгову протоку свідчать дані антропологічних досліджень. Встановлено, що американські індіанці за своїм фізичним виглядом найближче стоять до монголоїдів. Разом з тим є факти, які свідчать про заселення Америки вихідцями з Австралії та Меланезії. Так, наприклад, в Бразилії знайдено череп типу Лотоа-Санта, який подібний до меланезійського. Такі ж черепи знаходять в старовинних могилах Еквадора і в Каліфорнії.

Деякі риси індіанців Південної Америки свідчать про австрало-меланезійські змішання: хвилясте волосся, широкий ніс, довгий і високий череп. Деякі вчені вважають, що заселення Америки австрало-меланезійцями морським шляхом малоймовірне. Швише всього, вони проникли в Америку з Азії через протоку Берінга. Вони могли проникнути на Американський континент разом з монголоїдами, а, можливо, навіть раніше від них.

Також існує версія, що предки індіанців уперше ступили на територію Америки приблизно 30 тис. років тому. В Мексиці, у місцевості Ткатаката (долина Мехіко) було знайдено грубі знаряддя праці з каменю, які лежали поруч з кістками тварин. Радіовуглецевий аналіз встановив дату цих знахідок – 24 тис. р. тому.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти