ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Найдавніші культури Північної Америки

У число основних культурних зон Північної Америки входять: 1) схід Північної Америки, 2) область Рівнин, 3) Південний Захід, 4) Далекий Захід, що включає області поширення археологічних культур Великого Басейну Невади й Каліфорнії, центральну й прибережну частину Каліфорнії, нагір’я внутрішніх районів штатів Вашінгтон, Орегон, Айдахо, Монтана й прилягаючі області Канади, а також північно-західне узбережжя від Каліфорнії до Південної Аляски й 5) Крайня Північ, що включає субарктичні й арктичні райони. Схід Північної Америки.

Найдавнішою вважається культура Сандія (20–25 тис рр. до н.е.). У цей період невеликі групи євразійських бродячих мисливців проникають на континент слідом за стадами коней і мамонтів. Мисливці використовували ланцетоподібні наконечники списів і дротиків з виїмкою на одній або обох сторонах леза. Вони отримали назву ,,сандія” від місцевості. Подібні вироби вперше були знайдені в Мексиці. Бокові виїмки і поділки подібні до солютрейських у Європі і Азії. Також були знайдені знайдені скребки для вичинки шкіри з тупими гранями і вузькими, подібними до азіатських, черенками, однаково обробленими з обох боків.

Найраніші стоянки давніх мисливців виявлені в різних місцях на сході США. Датування найдавніших пам’яток східної зони засновані головним чином на знахідках оббитих кам’яних знарядь, відомих у пам’ятках області Рівнин і Заходу за назвою наконечників типу кловіс – жолобчастих наконечників списоподібної форми. У Східній культурній зоні наконечники типу кловіс знайдені при розкопках на сході Пенсільванії й Массачусетса, а також на північному заході Вермонта.

Культура Кловіс (ХV тис – ІХ тис до н.е.) відноситься до більш пізнього періоду в порівнянні з культурою Сандія. Прослідковується розвиток технології, що використовувалася доісторичною американською людиною. У той час люди полювали на мамонтів. У ті часи люди розселяються по рівнинах теперішньої території США. Тому інколи цю культуру називають Льяна (прерії). Культура Кловіс представлена наявністю наконечників дротиків з продовгуватим жолбком, виробами з кіски, скребками, різцями і ножами, виготовленими з каменю. Для наконечників типу кловіс характерні двосторонньо оброблена форма, паралельні і злегка вигнуті краї, ввігнута основа, поздовжні жолобки з однієї чи двох сторін, зроблені шляхом видовбування каменю. При цьому один жолобок довший за інший.

У нижніх шарах ряду печерних стоянок Східної зони на півдні Іллінойсу, у Міссурі й Алабамі представлені наконечники метальних знарядь того типу, що є перехідним від властивих епосі каменю списоподібних жолобчастих наконечників до черенкових наконечників архаїчної епохи. Ці печерні шари датуються часом між ІХ тис. і VІ тис. до н.е. У південно-східних штатах і долині ріки Огайо культури архаїчної епохи, пов’язані з потужними черепашковими купами по берегах таких рік, як Сент-Джонс (Флоріда), Савана, Теннессі й Грін-Рівер (Кентуккі), проіснували приблизно до 1000 р. до н.е. Великі, із широким лезом і черешком кам’яні наконечники, поліровані кам’яні грузила, у тому числі для сіток, списометалки, кам’яні човнові якорі, кістяні гарпуни, рибальські гачки й наконечники, – все це вказує на полювання й рибальство як основу господарства. Намиста й інші особисті прикраси виготовляли з каменю, кісток, черепашок і з обробленої методом холодної ковки міді. Стоянки із подібним інвентарем приблизно того ж часу відомі й на території північно-східних штатів. Культури поховальних насипів, або лісові (вудленд). Приблизно між 1000 до н.е. і 500 н.е. – а на деяких територіях і пізніше – носії архаїчних культур у східних областях Північної Америки поступово переходили від полювання й збиральництва до землеробського господарства формативної епохи. Цей процес стимулювався декількома факторами. Із Центральної Америки на північ поширилися культурні рослини і навички землеробства. Цілком імовірно, що ці нововведення несли із собою переселенці з півдня – представники нового, ширококостого й круглоголового, фізичного типу, які в цей час з'явилися в деяких районах Східної зони й змішалися з колишнім довгоголовим населенням архаїчної епохи. У напрямку, протилежному цьому руху з півдня, поширювалися деякі елементи культури, а можливо й люди, що проникли з півночі, очевидно з Азії. Можливо, саме звідти був принесений культ мертвих, що виразився в спорудженні поховальних насипів і звичаї вторинного поховання померлих. З Азії або приполярних областей поширюється кераміка, орнаментована відбитками тканини й шнура, що з’явилася приблизно в цей час на сході Північної Америки.

Носії культур вудленд ранньої стадії (культур поховальних насипів) жили на невеликих стоянках. Поховальні насипи виникли як ритуальні центри напівкочових громад, зайнятих в основному полюванням і збиральництвом. У деяких регіонах, особливо в долинах Огайо й нижньої течії Міссісіпі, поховальні насипи досягали досить великих розмірів. У культурі адена на території Огайо, Кентуккі й Західної Віргінії земляні насипи висотою від 6 до 21 м зводилися над дерев’яними, обмазаними зсередини глиною гробницями, у які укладалися кістки найбільш шанованих покійників. Крім поховальних насипів, носії культури адена споруджували й великі земляні огородження. Про ці поселення відомо небагато, але існування в них великих ритуальних центрів дозволяє вважати, що люди селилися досить щільно й рівень їхньої організації був достатній для виконання суспільних робіт значного масштабу. Важливу роль у їхньому господарстві вже відігравало землеробство.

Середню стадію культур вудленд (культур поховальних насипів II) характеризує подальший розвиток осілості й землеробства. Пік розвитку поховальних обрядів раннього вудлендського періоду засвідчений у похоронних насипах культури хоупвелл в Огайо і Середньому Заході й пониззі Міссісіпі. Разом з померлими, як поховальний інвентар, під земляними насипами клали прекрасні курильні трубки у вигляді різьблених кам’яних фігурок птахів і звірів, складні мідні прикраси, геометричні й рослинні візерунки, вирізані із пластинок слюди, прісноводні перли й кераміка, прикрашені врізними або штампованими зображеннями птахів і змій. Пам’ятки середньої стадії культур вудленд, поширені також північніше, на захід і на схід межиріччя Огайо й Міссісіпі.

Культури храмових насипів або басейну Міссісіпі.

Населення долини Міссісіпі цього часу по своєму розвитку відноситься до формативної епохи. У нижній і середній течії Міссісіпі початок раннього етапу культури храмових насипів відноситься до 500 р. н.е. Серед пам’яток епохи храмових насипів більшість становлять великі селища, у центрі кожного з яких розташований земляний пірамідальний насип із пласкою вершиною, що служить підставою для дерев’яного храму. Він служив місцем поклоніння божествам, житлом жерців або сховищем кісток особливо шанованих померлих.

Типовими для ранніх культур басейну Міссісіпі (культур храмових насипів є культура коулз-лемент у долині Міссісіпі, культура гібсон на сході Техасу й у сусідніх штатах, нижні шари великого штучного пагорба Кахокія в Іст-Сент-Луїсі, пам’ятки Азталан у Вісконсині й плато Мейкон у Джорджії. Пізні культури басейну Міссісіпі (культури храмових насипів II) представлені як різними пам’ятками, що належать безпосередньо до цієї традиції (наприклад, верхні шари Кахокія, а також Кінкейд і Ейнджел на півдні Іллінойсу й в Індіані) та інші.

Із приходом європейців культури храмових насипів занепадають. До 1825 більшість індійських племен переселилася на захід або вони були знищені. Знамениті племена етноісторичного періоду (1540–1700) – такі, як натчези басейну Міссісіпі, лементи й інші мускогські племена Джорджії, Алабами й Флориди, кеддо, що жили в східній частині Техасу, Арканзасі й Луїзіані, – були прямими нащадками населення епохи храмових насипів.

У період приблизно між VІІ і V тис. до н.е. на території американських Рівнин існувало кілька мисливських культур, для яких були типовими списоподібні наконечники, що мають жолобки.

У зоні Рівнин полювання в архаїчну епоху продовжувало залишатися головним заняттям індіанців цього регіону. У сфері матеріальної культури важлива роль зберігалася за оббитими кам’яними наконечниками, ножами, скребками, незначна кількість знарядь й прикрас зі шліфованого каменю. Типовим прикладом культур зони Рівнин в архаїчну епоху можуть служити пам’ятки періодів сингл-б’ют I і II на заході Небраски або культури лайм-лемент і медісін-крік на півдні центральної частини Небраски.

Одна із найбільш ранніх із сільських культур Рівнин є верхньореспубліканська на території Південної Дакоти, Небраски і Канзаса. Вона відображає перші спроби осілого землеробського населення пристосуватися до природних умов, придатним і для полювання на бізонів. Поселення цих людей складалися з невеликих скупчень заглиблених у землю жител, що витягнулася уздовж берегової тераси. Пізня культура лоуер-лауп, залишена, як думають, предками плем’я пауни, продовжувала цю традицію, але її поселення розташовувалися більш щільно. У племен пауні, арікара і сіу, що жили на Рівнинах в історичний час, зберігся той же спосіб життя, але вони стали більш рухливими у зв’язку з освоєнням в ХVІІ ст. конярства.

У Південно-Західній зоні відомо багато культур, або речових комплексів, того періоду, які в архаїчну епоху переходили від полювання на великих ссавців до змішаного мисливсько-збиральницького господарства. Серед цих культур відомі кочіська, поширена в південно-східній частині Аризони, амаргоська, носії якої проживали на захід, у низов’ях ріки Колорадо й у каліфорнійській пустелі. Для них характерні архаїчні наконечники метальної зброї, відомі по знахідках на стоянках Джіпсум-Кейв і Пінто-Бейсин, і грубі кам’яні розтиральники, призначені для обробки зерен диких рослин.

Осіле сільське життя, засноване на землеробстві, у Південно-Західній зоні можна простежити на прикладі трьох різних культур – могольон, анасазі й хохокам.

Могольонська культура одержала назву внаслідок свого поширення на території Могольон-Рим – гірської країни, що простягнулася від південно-західної частини Нью-Мексико на північний захід, на територію Арізони. Її вирізняють поява кераміки й зросла роль землеробства.

Культура анасазі зосереджена на нагір’ї в північній частині Арізони й Нью-Мексико, а також на території сусідніх штатів. Житла ранньої пори були заглиблені в землю, і можна простежити поступовий розвиток від селищ, що складаються з таких жител, до великих поселень із будинків з кам’яними стінами. Для неї характерна поява кераміки із чорно-білим орнаментом і активізація землеробства. На пізній стадії розвитку культури характерною є поява підземних ритуальних приміщень, які мали назву ківа. Всі елементи культури: активне розведення маїсу, бобів і гарбузів, зведення складних поселень, поява чорно-білої кераміки й підземних ківа зберігалися й у її наступників – у культурі пуебло і представлені в сучасних індіанців пуебло.

Традиції культури хохокам на пустельних рівнинах південної Арізони мають місцеве коріння. Землеробство й кераміка спочатку були принесені сюди через область поширення могольонської культури. На ранній стадії заглиблені в землю житла носіїв культури хохокам споруджувалися з дерева, трави й ґрунту, а селища складалися з декількох безладно розміщених будинків. Померлих людей спалювали. Кераміка червоного або бурого кольорів була схожа на ранньомогольонську.

Пізніше, в епоху колонізації, була викопана велика мережа зрошувальних каналів, споруджені площадки для гри в м’яч, подібні з відомими площадками в Центральній Америці, а кераміку почали прикрашати червоним розписом по буро-жовтому фону. Найбільш відомою пам’яткою ранньохохокамського періоду є Снейктаун на півдні Арізони. Класичний період в історії хохокамскої культури ознаменувався просуванням на північ людей з області поширення культури анасазі. На зміну селищам з безладно розташованих жител прийшли комплекси складного планування, що включають багатоквартирні будинки із цегли-сирцю. Імовірно, культура хохокам розпалася після 1400 р., в результаті тиску з боку напівкочових індійців-апачів.

На далекому Заході (області Великого Басейну на заході Юти, у Неваді й деяких районах Каліфорнії й Орегони) найдавніше населення займалося полюванням на дрібних тварин і збиранням зерен диких рослин. Ці види занять збереглися й у більш пізній період у племен юта й пайюте. Кераміка з’являється тут на пізніх етапах під впливом Південно-Західної культурної зони.

В Арктиці епоха каменю представлена випадковими знахідками на Алясці декількох жолобчастих наконечників для метальної зброї. Найдавніший відомий науці комплекс артефактів у цьому регіоні – Денбі на аляскінському березі Берингової протоки, у який входять наконечники метальних знарядь, різці або гравірувальні інструменти тощо. Цей комплекс відносять приблизно до ІV тис. до н.е.

Культура ескімосів, судячи з полірованих предметів з каменю, виробам з кістки й моржевих ікол, по високому рівні розвитку полювання й рибальства, належить до числа архаїчних. На ранніх фазах (приблизно від початку нашої ери до 400 р. н.е.) – таких, як рання культура качемак на південно-заході Аляски або оквік і іпіутак на північному заході півострова, – тут простежуються зв'язки із Сибіром і навіть із Китаєм. Найдавніша з культур ескімосів Канади – культура дорсет, розповсюджена на схід аж до Гренландії, – бідна різьбленими виробами з кістки, типовими для західних культур. Переважає, думка, що культура ескімосів, як і сам цей народ, потрапили на американський континент з Сибіру на рубежі нашої ери.

Носії дорсетської культури жили переважно полюванням на тюленів та моржів, але також рибалили й полювали на наземних ссавців та птахів. Вони оселялись в основному на морському узбережжі, їх поселення складалися з сімейних землянок і великої хатини для зборів. Влітку, очевидно, вони жили в наметах зі шкур. Існують свідчення того, що дорсети вели напівкочовий спосіб, мандруючи влітку невеликими групами.

Відома дорсетська різьба по дереву, кістці чи моржевому бивню. Маленькі фігурки людей та тварин, вирізьблені з кістки чи бивня, мабуть, використовувалися як амулети чи застосовувалися в обрядах мисливської магії.

Ескімоська культура на ранній стадії в господарському плані базувалася переважно на полюванні на суші, а не на морському промислі, характерному для ескімосів кінця доісторичної й історичної епохи. Митецьке різьблення по моржевому іклу раннього періоду в більше пізній ескімоській культурі мали тенденцію до зникнення. Між 1200 і 1400 ескімоси ввійшли в контакт з норвезькими поселенцями в Гренландії. Цим фактом відзначена крайня північно-східна межа поширення ескімосів від Берингової протоки по території Північної Америки. До початку історичної епохи ескімоси досягли найвищого рівня культурного пристосування до суворих кліматичних умов.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти