ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Період родової общини (приблизно 40-7 тис. років тому).

Людські стада перетворюються на колективи родичів - роди. У родовій общині сім'я ділилася на три вікові групи: 1) діти і підлітки, які належали всій первісній общині; 2) повноцінні дорослі учасники праці; 3) люди похилого віку, які не мали достатніх сил для фізичної праці, але приносили користь тим, що годували і доглядали дітей. Це був період раннього матріархату, який до 20 тис. років до н. е. перейшов до пізнього матріархату. У цей час хлопчики та дівчатка віком до 10-12 років виховувалися разом на половині своїх матерів. У період статевого дозрівання дівчатка-підлітки переходили у стан жінок, а хлопці - у стан неодружених чоловіків і вдівців. З цього часу хлопців готували до чоловічих занять, а дівчаток - до збирання рослинної їжі, ведення домашнього господарства, догляду за малими дітьми, виготовлення одягу. Перехід юнаків у групу дорослих був пов'язаний із так званими ініціаціями - спеціальними ритуалами "посвячення", тобто випробовування, під час якого перевірялася готовність молоді до життя: уміння переносити нестатки, біль, проявляти хоробрість і стійкість.

У період переходу до пізнього матріархату, у зв'язку з виготовленням складніших знарядь праці та зачатками землеробства немічні старші люди виконують соціально важливу роль - готують дітей до життя, звертаючи особливу увагу на виконання таких законів людського співіснування, як табу і толіону. Табу (з авайської - заборона недозволеного) означає своєрідний оберіг від зла. Під поняттям толіон розумівся закон кривавої помсти.

У цей час з'являються перші в історії виховні заклади окремо для хлопчиків і для дівчаток - "будинки молоді", в яких підлітків привчали до виконання святкових ритуалів, релігійних обрядів; навчали іграм, танцям, співу, що переважно мали магічне значення; знайомили з переказами, історією роду та племені. До настанов та виховання залучали наймудріших старців та найдосвідченіших родичок - перших в історії людства вихователів.

Згодом розвиток продуктивних сил зумовлює нову організацію родового суспільства - патріархат. Родова община поступово переходить від мотижного до плужного землеробства, від розведення домашніх тварин - до скотарства. Це зумовлює новий поділ праці між чоловіками та жінками, що й визначає керівну роль у суспільстві чоловіка.

Провідне за своєю роллю трудове виховання в цей час доповнюється знайомством із релігійними культами, які допомагають сформувати уявлення не лише про земне життя, а й про душу. Коли до землеробських культів "країна мертвих" знаходилася під землею, то на етапі землеробських культів її "переносять" на небо.

Поступово виховання виокремлюється як особлива форма суспільної діяльності, яка широко використовує перші в історії людства його організаційні форми; традиції, звичаї, ритуали, обряди, дитячі ігри. Змістову основу доповнює усна народна творчість: міфи, легенди, перекази, пісні, казки, прислів'я, загадки.

Завершується період розвинутого патріархату особливо важливим для розвитку культури явищем - виникненням так званого вузликового, або предметного, письма - своєрідного об'єднання різних знаків, за допомогою яких передавалися найнеобхідніші знання та навички.

Час існування давніх цивілізацій приблизно з ІІІ тис. до н.е. до І тис. н.е. Усі давні цивілізації дуженесхожі одна на іншу; у цьому їхня відмінність від первісної культури, що мало розрізнялася по регіонах. Давні цивілізації на основі корінної відмінності матеріальної та духовної культури поділяють на цивілізації Сходу та античну цивілізацію Заходу.

Найбільш характерними загальними рисами давніх цивілізацій в економіці і соціальному устрої виступають: перехід від общинного володіння і зрівняльного розподілу до приватної власності на засоби виробництва; витіснення кам'яних знарядь металевими; відділення ремесла від землеробства, розумової праці від фізичної; застосування рабської праці; виникнення міст, централізація управління громадським життям, поява держави.

Не всі ці риси виявлялися в різних регіонах однаковою мірою. Централізація найбільш характерна для тих держав, у яких економіка базувалася на зрошувальному землеробстві. Спорудження і функціонування іригаційних систем вимагало погоджених зусиль великих мас людей, що було можливе лише в суспільстві із сильною централізованою владою (Єгипет, Китай, меншою мірою - Індія). Економіка ж Давньої Греції базувалася на дрібному землеволодінні і торгівлі, тому для Греції характерна буладецентралізація, полісний устрій із сильними демократичними традиціями.

У деспотичних східних державах із жорстко централізованою системою особливе місце посідавверховний правитель (цар, фараон, імператор), який вважався втіленням Бога на землі, сином Неба. Часто правитель здійснював функції і верховного жерця (Єгипет). В античних же державах (у Римі до встановлення імперії) правителі не мали такої повноти влади, були, власне кажучи, військовими вождями. Верховна влада в давніх державах спиралася на земельну аристократію, жерців, чиновництво. Інститут жерців особливо був розвинений у Єгипті, Месопотамії та Індії. У Китаї функції жерців виконувало численне чиновництво. У Греції і Римі розвинений чиновницький апарат був відсутній, і жерці не відігравали істотної ролі в управлінні державою.

Найбільш важливою подією в розвитку культури давніх цивілізацій стала поява писемності. Міфи, перекази, історична хроніка - усе ставало надбанням наступних поколінь без істотних перекручувань. Ще більшого значення поява писемності мала для науки.

Істотною рисою культури давніх цивілізацій стала трансформація примітивних вірувань у цілісні релігійні системи з чітко визначеною ідеєю, з розробленим ритуалом, обрядовістю. У цей час виникають релігії, що існують до нашого часу: буддизм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, зороастризм, іудаїзм, християнство.

Важливим досягненням епохи давніх цивілізацій було виникнення філософії як самостійної галузі знання, розвиток науки, формування майже всіх видів мистецтва, що дійшли до сучасності: архітектури, скульптури, живопису, літератури та театру тощо.

У цю епоху духовна культура набуває автономності, стає самостійною цінністю: живопис, архітектура, скульптура втрачають своє утилітарно-практичне значення і починають служити вихованню почуття прекрасного, викликають естетичну насолоду.

Важливим досягненням давніх цивілізацій стало пробудження духу, формування типу особистості, який існує до нашого часу. Цей період, що охоплював проміжок часу між 800 і 200 роками до н.е., був образно охарактеризований німецьким філософом ХХ століття К. Ясперсом як "осьова епоха", початок дійсно спільної історії людства. У цей період відбувся різкий поворот в історії людства. Почалась епохадуховної діяльності, вироблення світоглядів, що визначили основні моральні, релігійні поняття людства аж до сьогоднішнього дня. В осьовий час майже одночасно формуються чотири осередки культури: Давня Греція, Іран, Китай та Індія. Якщо релігія в архаїчну епоху носила в основному магічний характер, то в осьовий час давня міфолого-ритуальна епоха завершується, починається критична рефлексія над міфом, розуміння божественного трансформується під впливом етичної сторони. Детальну характеристику "осьового часу" див. в уривку "Про світову історію" з роботи К. Ясперса "Смисл і призначення історії". "Осьовий час" є тим масштабом, який дозволяє визначити історичне значення окремих народів. Теорія осьового часу Ясперса дуже цікава і плідна в плані проблем сучасного розвитку людства. Вона допомагає подолати європоцентризм, зрозуміти, що різниця між Сходом і Заходом не носить абсолютного характеру і в той же час віддати належне своєрідності та унікальності кожної цивілізації. Тематично осьові культури відрізнялися одна від одної. У Греції розвивалася головним чином філософсько-космологічні вчення, в Китаї - етико-політичні, в Індії основна увага приділялася визволенню душі, а в Персії - боротьбі добра і зла.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти