ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розділ 19. Цех винаходів - вічні барбариски й волосяні іриски

Коли містер Вонка крикнув: «Спинити човна!», умпа-лумпи шалено завеслували назад. Човен зупинився.

Веслярі скерували його до червоних дверей. На дверях був напис: «ЦЕХ ВИНАХОДІВ -СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО». Містер Вонка витяг з кишені ключа, перехилився через облавок човна і встромив ключа в щілину.

- Це найважливіший цех усієї фабрики! - повідомив він. - Тут готуються, киплять і булькають усі мої найновіші і найтаємніші винаходи! Старий Фікельґрубер передні зуби віддав би, щоб потрапити сюди хоч на три хвилинки!

Не кажучи вже про Тицьноса зі Слаґвортом та всіх інших паскудних виробників шоколаду} Але послухайте мене! Коли зайдете, то нічого не займайте! Нічого не торкати, не чіпати й не куштувати! Домовились?

- Так, так! - закричали діти. - Ні до чого й не торкнемось!

- Досі, - сказав містер Вонка, - ще нікому* навіть умпа-лумпам, не дозволялося сюди за-? ходити!

Він відчинив двері і ступив з човна прямо в цех. Четверо дітей з батьками кинулися за ним.

- Нічого не займати! - нагадав містер Вонка. - І нічого не перекиньте!

Чарлі Бакет почав розглядати велетенську залу, в якій вони опинилися. Зала нагадувала якусь відьомську кухню! Скрізь кипіли й булькали на величезних плитах чорні металеві казани, а ще свистіли чайники, шипіли каструлі бряжчали й шкварчали дивні залізні апарати [134] по стінах і по стелі зміїлися труби, і всю залу наповнювали дим, пара та розкішні смачні пахощі.

Сам містер Вонка раптом розхвилювався ще дужче, і відразу стало видно, що він цей цех любить найбільше. Він стрибав довкола казанів та апаратів, мов дитина, що отримала різдвяні дарунки й не знає, який розгортати спочатку. Спершу він зняв накривку з величезного казана й принюхався; тоді оббіг барильце з якоюсь липкою жовтою речовиною, встромив туди пальця й облизав; тоді метнувся до якогось апарата й попереставляв на ньому з десяток важільців та ручечок; потім крізь скляні дверцята стурбовано зазирнув у велетенську духовку, зрадів побаченому й захихотів, потираючи руки.

Після цього підбіг до іншого апарата - невеличкої блискучої машинки, що постійно пухкала: «пух-пух-пух-пух-пух» і за кожним таким «пух» з неї вилітав і падав у кошик на [135] підлозі великий зелений скляний камінець. Чи щось схоже на камінець.

- Вічні барбариски! - гордо вигукнув містер Вонка. - Найновіша новинка! Я їх винайшов спеціально для дітей, яким дають дуже мало кишенькових грошей. Можна покласти вічну барбариску в рота і смоктати-смоктати-смоктати, і вона ніколи не поменшає!

- Наче жуйка! - зраділа Віолета Бореґард.

- Аж ніяк не жуйка, - заперечив містер Вонка. - Жуйку треба жувати, а якщо жувати ці барбариски, то можна зуби поламати. Але на смак вони чудові! І щотижня міняють колір! І не меншають! Не зникають! НІКОЛИ! Принаймні, я так гадаю. Оце зараз одну барбариску випробовують у сусідній тестувальній залі. її смокче один умпа-лумпа. Смокче майже рік безперестанку, а барбариска як нова!

- А отут, - збуджено побіг містер Вонка до протилежної стіни, - тут я працюю над вина [136] ходом цілком нового сорту ірисок! - Він зупинився біля великого казана. У казані кипіла й булькотіла густо-клейка фіолетова меляса. Малий Чарлі мусив зіпнутися навшпиньки, щоб туди зазирнути.

- Це волосяні іриски! - вигукнув містер Вонка. - З'їси хоч отакісінький шматочок - і рівно за півгодини на голові виросте копиця густого шовковистого волосся! І вуса! І борода!

- Борода?! - обурилася Верука Солт. - Кому та борода потрібна?

- Тобі б вона личила, - відказав містер Вонка, - але, на жаль, суміш іще не зовсім готова. Вийшла надто міцна. Дуже сильно діє. Я вчора випробував її на умпа-лумпі, і в нього миттю з'явилася борода, і так вона швидко росла, що незабаром укрила всю підлогу густим волосяним килимом. Вона росла швидше, ніж ми встигали її стригти! Врешті довелося стригти газонокосаркою! Але вже ось-ось я її вдосконалю! І тоді не буде жодного виправдання тим хлопчикам і дівчаткам, що ходять лисі!

- Містере Вонко, - здивувався Майк Тіві, - хлопчики й дівчатка лисі не бувають...

- Не сперечайся, дитино, прошу тебе, не сперечайся! - урвав його містер Вонка. - Не марнуй дорогоцінного часу! А зараз підійдіть осюди - я вам покажу те, чим страшенно пишаюся. Ой, обережно! Нічого не перекиньте! Відступіться трохи назад!

Розділ 20. Велика жуйкова машина

Містер Вонка підвів гостей до велетенської машини, що стояла в самісінькому центрі цеху винаходів. То була спражня гора блискучого металу, яка височіла над дітьми та батьками. З її вершини галузилися сотні тонесеньких скляних трубочок, і всі ці скляні трубочки закручувалися донизу, спліталися в суцільний

жмут і нависали над величезною круглою ба-лією завбільшки як ванна.

- Що ж, приступимо! - вигукнув містер Вонка, натискаючи десь збоку на машині три різні кнопки. Наступної миті в її нутрощах могутньо загуркотіло, машина загрозливо затряслася, з усіх її шпарин зі свистом пішла пара - і всі раптом побачили, як по сотнях скляних трубочок щось тече, чвиркаючи у велику балію внизу. І в кожнісінькій трубочці це щось було іншого кольору, тому в балію хлюпали й плюскали всі барви веселки (а також багато інших). Видовище було чарівне. А коли балія майже наповнилася, містер Вонка натис іншу кнопку, й одразу з трубочок перестало текти, гуркіт стих, а натомість щось задзижчало, засвистіло й у величезній балії завирував величезний міксер, змішуючи різнобарвні рідини. Поступово суміш почала пінитися. Піни ставало дедалі більше й більше, а суміш мінилася [140] з синьої на білу, тоді на зелену, коричневу, жовту, і знову на синю.

- Дивіться! - сказав містер Вонка. Машина клацнула, і вир перестав вирувати.

Всі почули, як машина мовби втягла в себе повітря - і піниста синя суміш з величезної балії почала всмоктуватися назад у нутро машини. Якусь мить панувала тиша. Тоді кілька разів підозріло гуркнуло. Знову стихло. І раптом машина могутньо ревнула, наче яке чудовисько, і тієї ж миті у неї збоку вискочила маленька шухлядка (як у торгових автоматах), і в тій шухлядці лежало щось таке дрібне, тонке й сіре, що всі подумали, ніби сталася помилка. Подумали, що то смужка сірого картону.

Діти й батьки втупилися в сіру смужечку, що лежала в шухлядці.

- І це все? - з відразою скривився Майк Тіві.

- Це все, - відповів містер Вонка, гордо розглядаючи [141] отримане. - Хіба ви не знаєте, що це?

Усі мовчали. І тут пролунав схвильований крик Віолети Бореґард - тієї пришелепуватої дівчини, що безперестанно жувала гумку.

- Клянуся жуйкою, це - жуйка! - вереск-нула вона. - Це ж плиточка жувачки!

- Вгадала! - вигукнув містер Вонка, щосили плескаючи Віолету по спині. - Це плиточка жуйки! Найдивовижнішої, найказковішої, найфантастичнішої жуйки на світі!

Розділ 21. Чао, Віолето

- Ця жуйка, - вів далі містер Вонка, - мій найновіший, найвидатніший, найгеніальніший винахід! Це жувальна гумка, що замінює харчі! Це... це... це... оця крихітна смужечка гумки, що тут лежить, дорівнює повноцінному обіду з трьох страв!

- Що за нісенітниця? - обурився чийсь батько. [143]

- Шановний пане! - вигукнув містер Вон-ка, - коли я почну цю жуйку продавати, зміниться геть усе! Кінець кухням і куховарству! Кінець базарам! Не треба буде купувати м'ясо та крупи! Зайві стануть ножі й виделки! Не буде тарілок! Не треба буде мити посуд! Ніякого сміття! Ніякого бруду! Смужечка чарівної жувальної гумки «Вонка» - це все, що буде потрібно на сніданок, на обід і на вечерю! Оцей шматок жуйки, який я щойно виготовив, поєднує в собі томатний суп, смажене м'ясо та чорничний пиріг, хоча можна замовити все, чого душа забажає!

- Як це - томатний суп, смажене м'ясо й чорничний пиріг? - перепитала Віолета Бо-реґард.

- Якщо почнеш жувати, - пояснив містер Вонка, - то матимеш саме те, що написано в меню. Це просто дивовижно! Навіть відчуваєш, як їжа потрапляє через горло в шлунок!

А смак - дивовижний! І наїдаєшся! Стаєш ситий! Це справжня фантастика!

- Це абсолютно неможливо, - заперечила Верука Солт.

- Якщо це жуйка, - вигукнула Віолета Бореґард, - якщо це шматочок гумки, який можна жувати, то це для мене! - Вона миттю вийняла з рота власну рекордну жуйку й приліпила її за ліве вухо. - Містере Вонко, - сказала вона, - давайте вашу чарівну гумку, побачимо, як вона діє.

- Віолето, не нароби дурниць, - застерегла пані Бореґард, її мати.

- Я хочу жуйку! - вперлася Віолета. - Які тут дурниці?

- Краще не треба, - лагідно порадив містер Вонка. - Розумієш, вона ще не зовсім готова. Ще треба дещо підправити...

- Ой, та ну його! - урвала Віолета і перш, ніж містер Вонка встиг її зупинити, простягла [145] гладку руку, хапнула з шухлядки плиточк^ жуйки і кинула в рот. І відразу її потужні на# треновані щелепи почали клацати, мов обценьки. -

- Стій! - крикнув містер Вонка.

- Чудово! - вигукнула Віолета. - Томатний суп! Гарячий, густий і смачний! Я відчуваю, як я його ковтаю!

- Зупинися! - благав містер Вонка. - Жуйка ще не готова! Вона ще неправильна!

- Ще й яка правильна! - заперечила Віолета. - Так гарно діє! Ой, який смачнющий суп!

- Виплюнь! - звелів містер Вонка.

- Вона змінюється! - крикнула Віолета, одночасно жуючи й регочучи. - Тепер уже друга страва! Смажене м'ясо! Ніжне й соковите! О, який смак! Запечена картопля теж надзвичайна! Хрустка зверху, а всередині масло!

- Як цікаво, Віолето, - розчулилася пані Бореґард. - Ти в мене така розумниця. [146]

- Жуй, дитинко, жуй! - заохотив пан Бореґард. - Не зупиняйся, маленька! Це видатний день для родини Бореґардів! Наша дівчинка перша в світі їсть обід з жувальної гумки!

Усі дивилися на Віолету Бореґард, яка жувала дивовижну жуйку. Малий Чарлі Бакет заворожено стежив, як її великі м'ясисті губи стискалися і розтискались. Дідунь Джо теж не зводив з дівчини очей. Містер Вонка заламував руки, примовляючи:

- Ні-ні-ні-ні-ні! її ще не можна їсти! Вона не готова! Не жуй!

- Чорничний пиріг з вершками! - повідомила Віолета. - Ось він! О, яка смакота! Як добре! Так... так ніби я насправді його ковтаю! Ніби я жую й ковтаю великими шматками найсмачніший в світі чорничний пиріг!

- О Господи, дитино! - заверещала раптом пані Бореґард, дивлячись на Віолету, - що з твоїм носом! [147]

- Мамо, мовчи, дай дожувати! - озвалася Віолета.

- Синіє! - репетувала пані Бореґард. - Твій ніс стає чорно-синій, як чорниця!

- Мама каже правду! - заволав пан Бореґард. - Твій ніс став фіолетовий!

- Як це? - перепитала Віолета, не припиняючи жувати.

- І щоки! - лементувала пані Бореґард. - Щоки теж чорніють! І підборіддя! Усе обличчя стало чорно-синє!

- Негайно виплюнь жуйку! - наказав пан Бореґард.

- Пожалійте нас! Рятуйте! - кричала пані Бореґард. - Дівчинка все чорніє й синіє! Навіть волосся змінює колір! Віолето, ти стаєш фіолетова! Що з тобою діється?

- Я ж казав, що жуйка ще недороблена, -зітхнув містер Вонка, скрушно похитуючи го ловою. [148]

- Воно й видно! - верещала пані Бореґард. - Подивіться на мою дівчинку!

Усі дивилися на Віолету. Яке ж то було жахливе видовисько! її лице, руки, ноги, шия - власне кажучи, все тіло, вся шкіра, а заодно й копиця кучерявого волосся стали сліпучо-фіолетово-чорні - як чорничний сік!

- Завжди щось не так, коли доходить до десерту, - зітхнув містер Вонка. - Це через чорничний пиріг. Але з часом я все відрегулюю, от побачите.

- Віолето, - закричала пані Бореґард, - ти пухнеш!

- Мене нудить, - пожалілася Віолета.

- Ти роздуваєшся! - знову крикнула пані Бореґард.

- Мені дуже погано! - застогнала Віолета.

- Ще б пак! - сказав пан Бореґард.

- Господи, дитинко! - пропищала пані Бореґард. - Ти надимаєшся, як повітряна куля!-

- Як чорниця, - уточнив містер Вонка.

- Кличте лікаря! - крикнув пан Бореґард.

- Проткніть її шпилькою! - підказав чийсь батько.

- Рятуйте її! - заламувала руки пані Боре* ґард.

Та врятувати Віолету було годі. її тіло розч дималося й змінювало форму з такою швид~ кістю, що вже за хвилину перетворилося на вєі личезну круглу темно-синю кулю - власне, на велетенську ягоду чорниці, - а від самої Віоі лети Бореґард лишилося тільки по парі крихітних ніжок та ручок, що стирчали з величезної круглої ягоди, та ще малесенька голівка нагорі.

- Це завжди так, - зітхнув містер Вонка. - Я вже двадцять разів випробовував цю жуйку в тестувальній залі на умпа-лумпах, і вони всі двадцятеро перетворилися на чорниці. Це мене так дратує. Не збагну, чому воно так.

- Я не хочу мати чорницю замість дочки! [150]

закричала пані Бореґард. - Негайно зробіть її такою, як була!

Містер Вонка клацнув пальцями, і біля нього миттю з'явилося десятеро умпа-лумпів.

- Закотіть панночку Бореґард у човен, - звелів він їм, - і везіть у сокочавильний цех.

- Сокочавильний цех? - сахнулася пані Бореґард. - Що з нею там робитимуть?

- Чавитимуть, - відказав містер Вонка. - Треба негайно вичавити з неї сік. А потім побачимо... Та не журіться, шановна пані Бореґард. Ми її відрегулюємо, хоч би там що. Мені так прикро, чесне слово...

Десятеро умпа-лумпів уже котили величезну ягоду чорниці через усю залу винаходів до дверей, що виходили на шоколадну річку, де на них чекав човен.

Пан і пані Бореґард побігли за ними. Інші гості, разом з малим Чарлі Бакетом та дідунем Джо, стояли непорушно й дивилися. [151]

- Чуєте, - зашепотів Чарлі, - чуєте, дідуню! Умпа-лумпи в човні заспівали! До зали долинув спів стоголосого хору:

- Усі ми, любі друзі, згодні, що гіршого нема сьогодні, ніж бачити дурну дивачку, яка весь час жує жувачку. (Таку ганебно звичку мати - вже краще в носі колупати). Ці жуйки горе вам несуть - пустопорожня їхня суть. В халепу влип, на нашу думку, той, хто жує жувальну гумку. Вам, може, оповісти знов про бідну панну Біґелов, яка цілісінькими днями жувала жуйку до безтями? Жувала в ванні і в аптеці, в метро, в таксі, на дискотеці, [152]

жувала в церкві і в кіно - такого світ не знав давно! Якщо було їй жуйки мало, вона лінолеум жувала. Жувала віники і гроші, і навіть вухо листоноші. Жувала туфлі і панчохи... В одного хлопця носа трохи не віджувала... Й ось халепа - у неї виросла щелепа, а з нею й зуби, що стирчали, неначе в два ряди кинджали! Роками так вона жувала щодня сто жуйок, і не знала, що прийде день, настане час, коли закінчиться все враз. Ось спатки панночка лягає журнальчик перед сном читає, і жуйка в роті люба-мила, й зубочки, як у крокодила. [153]Під північ жуйку відкладає і вже немовби засинає. Та що за диво! Панна спить, а щелепи її й на мить свого жування не спиняють, хоч жуйки в роті вже не мають. Жували так безперестанку аж до самісінького ранку. Було маркотно й підозріло як в темряві щось гуркотіло, коли її великий рот гримів, як тракторний завод! Усе гучніше: «трах-тарах». О, як спинити весь цей жах! Зубиська наче показились, на все на світі розізлились і панночці, що мирно спала, пів'язика відшматували. Тож панна Біґелов німа відтоді стала і сумна, [154]

і далі все життя жила

в брудній лікарні край села.

Тому урятувати варт нам Віолету Бореґард, щоби вона так не страждала. Не пізно ще. Та часу мало. Повинна вижити вона, хоча й гарантії нема.

Розділ 22. По коридору

- Оце таке, - зітхнув містер Віллі Вонка, - бракує вже двох неслухняних діток. Залишилося троє чемних. Краще ходімо з цієї зали, щоб не втратити ще когось!

- Містере Вонко, - стурбовано поцікавився Чарлі Бакет, - а чи стане Віолета Бореґарл хоч колись нормальною, чи так назавжди й залишиться чорницею?

- З неї миттю вичавлять соки! - заявив містер [156]

Вонка. - Закотять її в сокочавильну машину, і Віолета вийде звідти тоненька, як сопілочка!

- А вона й далі буде така синя? - запитав Чарлі.

- Вона буде фіолетова! - вигукнув містер Вонка. - Гарного, насиченого фіолетового кольору з голови до п'ят! Та нічого не вдієш! От що буває, коли цілісінькими днями жувати гидку жуйку!

- Якщо ви вважаєте, що жуйка така гидка, - втрутився Майк Тіві, - то чого ж тоді виготовляєте її на своїй фабриці?

- Що ти там бурмочеш, - скривився містер Вонка. - Не розберу ні слова. Скоріше! Ходімо! Швиденько! За мною! Ми знову підемо коридорами! - І з цими словами містер Вонка помчав до дальнього краю цеху винаходів і зник У потаємних дверцятах, схованих за численними трубами та печами. П'ятеро дорослих і троє дітей - Верука Солт, Майк Тіві та Чарлі Бакет - кинулися за ним. [157]

Чарлі Бакет побачив, що вони знову опини* лися в якомусь із довжелезних рожевих кори* дорів. Від нього навсібіч відходило безліч ін-й ших рожевих коридорів. Містер Вонка мчав попереду, завертаючи то ліворуч, то праворуч| то праворуч, то ліворуч, а дідунь Джо все примовляв:

- Міцно тримайся за руку, Чарлі. Тут загубитися - це страшне.

Містер Вонка говорив:

- Досить гаяти час! Якщо будемо так повзти, то нікуди не потрапимо! - І мчав далі нескінченними рожевими коридорами у своєму чор* ному циліндрі й темно-фіолетовому оксами* товому фраці, хвости якого лопотіли в нього за спиною, наче прапор на вітрі.

Вони проминули якісь двері, тоді ще однії і ще. Двері траплялися щодвадцять кроків, і на всіх було щось написано, за деякими лунало чудернацьке клацання, з замкових щілин просочувалися [158] звабливі запахи, а з-під дверей то тут то там виривалися цівочки різнобарвної пари.

Дідунь Джо і Чарлі майже бігли, щоб не відстати від містера Вонки. Іноді вони навіть встигали читати написи на деяких дверях. На одних було написано: «ЇСТІВНІ ЗЕФІРНІ ПОДУШЕЧКИ».

- Зефірні подушечки - це смакота! - вигукнув на бігу містер Вонка. - Коли я завезу їх у крамниці, то за ними шалітимуть! Але нема коли туди заходити! Ані хвильки!

На інших дверях був напис: «ЛИЗАЛЬНІ ШПАЛЕРИ ДЛЯ ДИТЯЧИХ КІМНАТ».

- О, що то за насолода, ці лизальні шпалери! - крикнув, пробігаючи, містер Вонка. - На них намальовано фрукти: банани, яблука, помаранчі, виноград, полуниці, дріманиці...

- Дріманиці? - не зрозумів Майк Тіві.

- Не перебивай! - вигукнув містер Вонка. - [159]

На шпалерах намальовано різні фрукти, і якщо лизнути малюночок з бананом, то він має смак банана. Якщо лизнути полуницю, то вона смакуватиме, як полуниця. А якщо лизнути дрі-маницю, то вона буде на смак точнісінько, як дріманиця...

- А яка на смак дріманиця?

- Ти знову щось бурмочеш, - скривився містер Вонка. - Наступного разу говори голосніше. Ідемо далі! Швидше!

«ГАРЯЧЕ МОРОЗИВО ДЛЯ ХОЛОДНИХ ДНІВ» - було написано на наступних дверях.

- Надзвичайно корисне взимку, - сказав, не зупиняючись, містер Вонка. - Гаряче морозиво вас зігріє, коли надворі холодно. А ще я роблю гарячий лід для гарячих напоїв. Від гарячого льоду гарячі напої стають ще гарячіші.

«КОРОВИ, ЩО ДОЯТЬСЯ ШОКОЛАДНИМ МОЛОКОМ» - такий був напис на інших дверях. [160]

- О, мої гарнюні корівки! - вигукнув містер Вонка. - Як я їх люблю!

- А чого на них не можна глянути? - запитала Верука Солт. - Чого ми пролітаємо повз такі цікаві зали?

- Зупинимось, коли буде треба! - відповів містер Вонка. - Не будь така нетерпляча!

«ЛЕТЮЧІ ШИПУЧКИ» - було написано на наступних дверях.

- О, це просто казкові напої! - крикнув містер Вонка. - Вони наповнюють вас бульками, а бульки наповнені спеціальним газом, а той газ такий летючий, що підносить вас над землею, мов повітряну кульку, і ви летите вгору, аж доки гупнетеся головою об стелю... і так там і залишитесь.

- А як тоді спуститися вниз? - запитав Чарлі.

- Ясно як - треба відригнути, - пояснив містер Вонка. - Щосили - голосно, сильно й смачно відригуєте, і газ виходить угору, а ви - падаєте вниз! Тільки не пийте цих напоїв надворі! Ніколи не відомо, як високо вас занесе. Якось я дав напитися старому умпа-лумпі на фабричному подвір'ї, і він полетів - усе вище й вище, аж поки зовсім зник з очей! Було так сумно. Я його більше ніколи не бачив.

- Хай би був відригнув, - сказав Чарлі.

- Звісно - хай би, - погодився містер Вон-ка. - Я стояв і кричав йому: «Та відригни ж, старий дурню, відригни, бо не повернешся на землю ніколи!» Але він не зміг, чи не захотів, чи не зумів, я вже й не знаю. Може, був занадто чемний. Тепер він, мабуть, десь на Місяці.

На ще одних дверях був напис: «КВАДРАТНІ ЦУКЕРКИ, ЩО ОБЕРТАЮТЬСЯ КРУГЛИМИ».

- Стривайте! - вигукнув містер Вонка, раптово зупиняючись. - Я дуже пишаюся своїми квадратними цукерками, що обертаються круглими. Зазирнімо сюди. [162]

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти