ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Організаційно-діловий стиль.

Його функціональні підстилі.

У ст. 11. “Закону про мови” записано: “Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів підприємств, установ. організацій є українська мова”.

Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення.

Мовленню у сфері управління притаманна наука специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники, Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності.

Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є контракт на адресність інформації.

Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди – “гра за правилами”. Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

офіційний характер;

адресність;

повторність;

тематична обмеженість.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

документальність(кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

наявність усталених одноманітних мов6них зворотів, висока стандартизація вислову;

сувора регламентація тексту для чіткої організації текст поділяє на параграфи, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в те5стах ділових (управлінських) документів.

Мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);

наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);

обов’язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності т емоційно-експресивної лексики;

синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;

наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії;

чітко регламентоване розміщення та будова тексту, обсяг основних частин, наявність обов’язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

Законодавчий – використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними т службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури.

Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях). нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т.ін.

Юридичний використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання. розслідування, арбітраж).

Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:

між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;

між підприємствами, організаціями та установами;

між державою та приватними особами;

між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;

між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.

§

Питання № 13.Територіальна та соц диференціація мов.

Існування мови на одній території неминучо веде до її діалектної диференціації. Питання лінгвістики – визначити статус територ різновиду – мова чи діал? Терит.диферен. говірка(1чидекілька нас пунктів), діал(говір), наріччя(група говорів). Всі за величиною території та к-тю мовців. Зони перехідних діалектів, де перепліт ознаки обох діал.

§ Причиною є геогр, економ, політ, реліг, демограф потреби і обставини.

§ Ізоглоси – ареал діал.існування на карті.

§ В укр м.три нарічча: пн, пд-зх,пд-сх, які обєднують різні говори. В минулому відмінності між групами словян були діалектного х-ру, виникли на їх основі словянські мови.

§ Лінгвістична геогр – наука, що вивч пошир і виникнення варіантів мов.

§ Соц.диф. якщо терит диф охоплює все населення певної місцевості, то соц.диф.стосується окремих верств населення. Практичний досвід мовців у певній галузі діяльності примушує їх створювати особливі слова для позначення понять,які невідомі людям інш професії. У любій проф є своя термінологія.

§ До проф лексики близька тех і наук термінологія. Але наук термінологія не допускає існування територ варіантів, а проф лексика може набувати локального х-ру. Термін є в словниках, а професіоналізм ні. Термін більше на письмі, а проф в розмовній. ПР:жовта картка – гпрчичник.

§ Жаргон- вид соц.диф. групові, корпоративні, декласових елементів. Корпоративні – між людьми повязані спільними умовами життя і інтересами(школа,армія,колекціонування). Основу склад проф.жаргонізми.

§ Арго – ж.декласових елементів: злодії,жебраки,антисоц елементи. Спец термінологія,щоб приховати свою діяльність. Передача інфо зрозумілої лише членам групи. Інколи для незрозумілості афіксація Пр:кумо-куроз, перестановки складів.

§ Сленг (от англ. slang) — терминологическое поле, набор особых слов или новых значений уже существующих слов, употребляемых в различных человеческих объединениях (профессиональных, социальных, возрастных групп).

§ К сленгу примыкают более негативный: жаргон (фр. jargon) и более закрытый арго (фр. argot).

§ Соц.різновиди є своєрідними стилями мовлення, якими користуються за певних умов. На екзамені сленгом не поговориш. Не належ до літ мови, однак в худ літ для підсилення колориту.

§ Штучні мови спрямовані на залучення до комунікативного акту багато народу, а таємні мови і арго навпаки звузити коло спілкування. Штучні мають власну граматичну будову, а соц різновиди користуються граматикою загальнонародної мови.

§

Питання № 8. Двомовність. Її типологія. Диглосія. Креолізація. Койне. Штучні мови (лінгва Франка, піджин)

Лінгва-франка− функціональний тип мови, що використовується для спілкування між носіями різних мов в умовах обмежених соціальних контактів. Сформ.у період пізнього Ср.в Середземноморському басейні як штучна мова міжетнічного спілкування.

Франками представники ісламського називали усіх європейських християн.

Ознаки Л-Ф: обмежений словник, спільні граматичні структури. Обслуговує одну єдину сферу. Сфера торгівлі, підкреслений паритет учасників діалогу. Образити мусульманина чи християнина – війна, тому рівність у мові. РІВНІСТЬ.

Л-Ф VS Койне ЛФ – обєднує елементи різних мов, а Койне – обєднання різних діалектів однієї мови.

Мова купців ісламського світу + європейців + елементи романських мов (італ, ісп)

Сьогодні: російська-скандинавська

Піджини виникають на території колишніх колоній. П. не голуб business. Взаємодіють мови дуже різні.Допоміжна мова, створення в результаті змішування мов на різномовній території, виконує обмежені функції (бізнесові, торговельні) і не є рідною для них, хто нею користується. Не є результатом природного розвитку, а лише є наслідком вторинного перетворення шляхом етномовних контактів.

П. VS ЛФ

П - Але мають нерівноправний статус! ЛФ – Рівність.

Місцеве населення колоній засвоює мову цивілізації, європ мови. Засвоює з усного мовлення, ніхто спеціально не навчає. Лексична база з європейської мови, але фонет і грам база вплив народної мови. Має обмежену сферу використання. Сфера обслуговування. Виробництво. Як правило, ці утворення відрізняються примітивністю і залишаються лише засобами міжетнічного спілкування. Словниковий запас такої мови зазвичай не перевищує 1500 слів. Синтаксичні звязки спрощенні. У випадку, якщо піджин буде засвоєний дітьми і стане їх рідною мовою (як це відбувалось, наприклад, з дітьми рабів на плантаціях), він може розвинутись до стану креольської мови.

Англо-китайський П.у сфері торгівлі. (Китайсько-їдиш П. велірними виробами, Фрвнко-вєтнамський П. , Англо-індійський П.,Африканські різно-племінні.)

Креольські мови — мови, що сформувалися на базі піджинів і стали рідними (першими) для певної спільноти їх носіїв.

Деякі Піджини засвоюються змалку і стають рідною мовою населення. Такі мови починають розвиватися як природні мови. Багато в ЛатАм на основі ісп, португ, англ(Папуа Нова Гвінея). Такі мови визнані офіційними, держ.

К.м.стають основою для нац мов.

З фольклорних джерел почала розвиваися література, сьогодні є преса, радіо, ТВ к.мовами.

Де культура, де літературна традиція – там НЕ буде розвиватися креольська мова. Креолізація – там, де культура низька.

Жаргони (Ж) та арго (А). таємні мови

Існування мови на одній території неминучо веде до її діалектної диференціації.

Соц.диференціація якщо територіальна диференціація охоплює все населення певної місцевості, то соц.диф.стосується окремих верств населення. Практичний досвід мовців у певній галузі діяльності примушує їх створювати особливі слова для позначення понять,які невідомі людям інших професії.

З метою утаємничення своєї діяльності та передачі інформації в рамках певної соціальної групи створ.такі різновиди соц.диференціації як Ж та А.

Соціально марковані лексеми та словосполуки певної сусп групи у межах нац мови - це узагальнення для жаргон, арго, сленг, соц діалект.

Вони не є мовою, оскільки не мають власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів і ґрунтуються на закономірностях нац мови.

Арго — таємна, конспіративна форма існування мови замкнених соц-профес груп.

Арго – мова декласових елементів: злодії,жебраки,антисоц елементи. Спец термінологія,щоб приховати свою діяльність. Передача інфи зрозумілої лише членам групи. Інколи для незрозумілості афіксація Пр: мороз - кумо-куроз,або перестановки складів.

Не следует путать жаргон и арго. Жаргон обычно имеет профессиональную прикреплённость, арго же может употребляться вне зависимости от профессии. Например, в современном французском языке многие слова арго используют как молодежь из бедных кварталов, так и менеджеры с высшим образованием.

Жаргон – соціальний діалект. Відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Як правило, це словник розмовного мовлення людей, зв’язаних певною спільністю інтересів. Наприклад, жаргон англійських льотчиків: everything under control, watch your step, тощо.

Арго взаимодействует с жаргоном и просторечием, образуя специальный лексический пласт — сленг.

Сленг— терминологическое поле, набор особых слов или новых значений уже существующих слов, употребляемых в различных человеческих объединениях (профессиональных, социальных, возрастных групп).

К сленгу примыкают более негативный жаргон и более закрытый арго.

Соц.різновиди є своєрідними стилями мовлення, якими користуються за певних умов. На екзамені сленгом не поговориш.

Не належ до літ мови, однак в худ літ використовуються для підсилення колориту.

13. Койне – мова міждіалектного спілкування, наддіалектне утворення, що народжується на базі одного чи кількох діалектів, термін походить з грецької, де ним позначали спочатку загально народну мову, що утворилася в 4- 3 ст до не на базі аттичного діалекту + елементи іонічного. Рос літ мова утворилася на базі московського койне. Для національної епохи розвитку людських спільностей характерне всебічне зближення книжно-писемних і народно-розмовних стилів, які раніше могли досить істотно відрізнятися. Більше того, в донаціональний період писемною літературною мовою могла бути чужа для даного населення мова, наприклад, латинь у західноєвропейських країнах, старослов'янська у східних слов'ян, сербів, арабська у тюркомовних та іраномовних народів і т. д.

Інколи одна літературна мова може існувати у двох варіантах. Наприклад, вірменська літературна мова аш-харабар існує у східному (Вірменія ) і західному (Туреччина) варіантах. Щось подібне маємо і в Албанії, де співіснують два варіанти літературної мови, які базуються на різних діалектних основах, щоправда, за останній час південний (тоскський) варіант набуває більшого престижу. Відмінність санскриту від ведійської мови пояснюється не лише хронологічними рамками їх існування, а також і різною, діалектною основою (веди пов'язані з північно-західною Індією, а санскрит - з центральною частиною північної Індії).

Літературна мова - це багатошарове утворення не лише в розумінні структурно-рівневого розрізнення її систем та підсистем, айв розумінні складності певної функціонально-стильової структури. Поряд із рівне-вими системами та підсистемами існують іншого роду системи, які визначаються своїм конкретним розмежованим функціональним навантаженням і називаються стилями.

 

15. Двомовність, або білінгвізм, - це практика навперемінного користування двома мовами з метою спілкування, яка властива мовній діяльності однієї особи чи певному колективу. Від двомовності відрізняють дигло-сію - практику навперемінного використання двох варіантів однієї мови. Наприклад, в Україні ХУІ-ХУШ ст. освічені люди користувалися як книжною українською мовою, так і народно-розмовною. В Елладі певний час (ХІХ-ХХ ст.) співіснували дві грецькі літературні мови: кафаревуса (орієнтована на давньогрецькі зразки) та димотика (в основі якої лежала жива розмовна мова). З визначення двомовності випливає, що вона може бути індивідуальною і колективною. Всередині колективної двомовності виділяють групову і тотальну двомовність. Групова двомовність охоплює тільки окрему частину мовного колективу, а інша його частина залишається одномовною. Можна розрізняти окремі типи двомовності: 1) субординативна двомовність, коли володіння бі-лінгвом (двома мовами) неоднакове і коли соціальні моменти сприяють переважному використанню однієї мови за рахунок іншої. При цьому інтерференційні явища мають, як правило, один напрямок: 2) координативна двомовність, коли дві різні мови використовуються двомовцем у різних ситуаціях спілкування і між ними встановлюються певні відповідності, які при сприятливих умовах ведуть до інтерференцій, що можливі в обох напрямкахпричому 2г прагне до встановлення відношень екві-валентності і конгруентності. 3) чиста (або ідеальна) двомовність, коли мовні механізми двох систем співіснують у свідомості двомовця без будь-якого зв'язку:

Такою ж реальністю є і індивідуальна мова одного конкретного мовця - носія мови, цю форму існування конкретної мови називають ідіолектом. Жаргон – соціальний діалект. Відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної і граматичної системи. Як правило, це словник розмовного мовлення людей, зв’язаних певною спільністю інтересів. Наприклад, жаргон англійських льотчиків: everything under control, watch your step, тощо. Сленґ — міський соціолект, виниклий з Арго різних замкнених соціальних груп (правопорушників, крамарів, ремісників, в'язнів, бурсаків-учнів, вояків, інтернет-спільноти), як емоційно забарвлена лексика низького й фамільярного стилю (зрідка й словотворів: випивoн — пиятика, закусoн — закуска), поширена серед соціальних низів і певних вікових груп (ремісничої, шкільної молоді) міст. Арготизми, арґо? (з франц. argot, жаргон, первісне — жебрацтво) — слова та вирази, що обмежено вживаються в мові окремих соціальних груп.

Як правило малозрозумілі, або й зовсім незрозумілі для решти суспільства. Один з різновидів соціальних діалектів, штучно створювана умовна говірка якої-небудь вузької замкненої соціальної або фахової групи, незрозуміла для сторонніх.

 

Моноглосія,диглосія.

Г. В. Степанов розрізняє два аспекти зовн.системи мови: 1)мовний стан; 2)мовна ситуація. Мовн.стан – сукупність усіх видів мовної варіативності. Скл. з – функціональні стилі(науковий..), - форми існування заг. народ. мови (діалекти..), - форми реалізації (письмова та усна). Мовн.ситуація – взаємодія і взаємо доповнення різних типів мовлення у межах єдиного соціуму. Зовн.система мови формується і функціонує під впливом 3 чинників: час, простір, соціум.

Фергюсон – 2 типи мовн.стану: диглосія – одночасне існування в суспільстві двох мов або двох форм (варіантів)однієї мови з функціональним їх розподілом. Моноглосія – функціонує одна форма мови.

Літературна мова, ознаки.

літературна мова – це оброблена і зразкова форма мови етнічного колективу, якій належить центральне місце серед усіх форм існування й функціонування мови. Ознаки: об робленість: певний підбір мовних засобів із загально мовного інвентаря на основі якісних критеріїв, усвідомлених у більшій чи меншій мірі, отже нормативних; багатство: широка лексична та граматична синонімія, чітка семантична диференція однокореневих слів, розвинена система словотворення, розвиненість термінології, наявність засобів для передачі нових понять та ідей; упорядкованість: існування мовних засобів у певних системних стосунках.

Літ.мови існували ще в Китаї, Греції, Індії. Київська Русь: 2 літ.мови – старослов’янська(релігія) і давньоруська(сфери діяльності сус-ва). Літ.мова має усну і письмову форму.

*термін літ.мова розуміють ще як «мова худ.літератури», не тотожні значення. Бо літ.мова обслуговує не лише літ-ру, а й науку, техніку..

літературна мова – головна форма існування мови; - це оброблена і зразкова форма мови етнічного колективу, якій належить центральне місце серед усіх форм існування й функціонування мови.

Регламентація – вироблення і встановлення певних правил використання мовних засобів, це завжди передує кодифікації, що є своєрідним законодавчим затвердженням виробленої регламентації. Регл. виникає стихійно в ході становлення норм літ.мови, її перші прояви можна вбачати у певних стилістичних нормативах.

Кодифікація – здійснюється на пізніших етапах розвитку літ.мови за участю фахівців-мовознавців. Стосується писемної мови (системи правил, тобто передачі на письмі звукового мовлення), норм вимови (орфоепічні норми), правил вживання лекс.елементів, граматичних конструкцій. Код. Розрізняє два типи правил: імперативні (суворо обов’язкові) і диспозитивні (допускають варіативність).

 

Питання № 45. Соціолінгвістика

Соціолінгвістика -- наука, яка вивчає проблеми, пов'язані із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті суспільства.

Увесь комплекс соціолінгвістичних проблем у загальному вигляді можна звести до таких питань: 1) як соціальний чинник впливає на функціонування мов; 2) як він відображається в мовній структурі; 3) як мови взаємодіють.Традиційно в соціолінгвістиці виділяли три розділи: психолінгвістику, етнолінгвістику й інтерлінгвістику(особлива лінгвістична дисципліна, яка вивчає міжнародні мови як засіб комунікації в багатомовному світі.). На сучасному етапі розвитку мовознавства намітилась тенденція до виокремлення цих розділів у самостійні науки.Соціолінгвістика розглядає такі поняття, як мовна ситуація і мовна політика.

Мовна ситуація -- сукупність форм існування однієї мови або су-купність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні і функціональній взаємодії в межах певних географічних регіонів або адміністративно-політичних утворень.Іншими словами, це взаємовідношення використо-вуваних на певній території різних мов чи різних мов-них варіантів. Мовна ситуація охоплює соціальні умови функціонування мови, сферу і середовище вживання мови, форми її існування.

А. Мейє., американських етнолінгвістів, які розвивали ідеї Ф. Боаса і Е. Се-піра про зв'язок мовних і соціокультурних систем; пра-ці представників Празької лінгвістичної школи В. Матезіуса, Б. Гавранка, Й. Вахка, У Росії проблема взаємодії мови і сус-пільства була предметом дослідження О. О. Шахмато-ва, І. О. Бодуена де Куртене, М. Я. Марра, В. М. Жирмунського, Л. П. Якубинського, Є. Д. Поливанова та ін. евний внесок у вивчення цього питання зробили українські вчені О. С. Мельничук, В. М. Русанівський, Ю. О. Жлуктенко та ін. У 60-х роках XX ст. до питан-ня зв'язку мови і суспільства повертаються американ-ські мовознавці В. Лабов, Д. Хаймс, присвятивши свої дослідження вивченню мовної ситуації в багатомов-них країнах. Так сформувалася соціолінгвістика.

 

Питання № 17 Мовна система і мовна структура.

Основні та проміжні мовні системи.

Система і структура мови-це сукупність мовних елементів та їх відношень. Системою можна вважати будь-яку складну єдність, у якій можуть бути виділені складові частини(елементи) і схема звуків або відношень між елементами(структура).

І мовна структура і мовна система не можуть спостерігатися у всій своїй повноті.Мовознавець може спостеріг конкретні мовні акти, а в останніх проявляються лише окремі частини і сторони мовної системи і мовної структури.

Слід зазначити,що структура мови не відірвана від реальності, а визначається досвідом пізнання самої реальності.

Система-це завжди певна цілісність множини елементів та їх відношень. Потрібно щонайменше два елементи для існування системи. Система завжди відзначається певною упорядкованістю елементів , що її складають.

Елементи системи відзначаються різного виду властивостями: системоутворюючими(),системонабутими(писав)ісистемонейтральними(пишу,пишеш).

Мовна система, як сукупність мовних величин та граматик , враховує, що зумовлюють особливості формування окремих елементів понятійного апарату та особливості формування окремих елементів понятійного апарату та особливості їх функціонування у мовному матеріалі.

Мовна система – це сукупність окремих індивідуальних мовних систем , кожна з яких виводиться з конкретного мовного матеріалу.

Кожна система існує для виконання певної функції. Мовна система існує як знаряддя спілкування і пізнавання. Успішне фун-ння мови забезпечується її складною, але надійною структурою. З цього погляду справедливим є твердження, що мова-це система систем. У кожній мові можна виділити фонетичну, семантичну і синтаксичну системи , в кожній з яких свої одиниці, до того ж системи ці можуть бути й неоднорідними, бо вони ж в свою чергу , можуть складатися із взаємопов’язаних і взаємодіючих підсистем. У мові існують ще й проміжні системи (морфонологічна та фразеологічна), які ніби об’єднують різні системи однієї мови. У кожної мовної системи і підсистеми є своя власна структура, яка формується відношеннями і зв’язками величин,що складають основу цієї системи чи підсистеми , а також відношеннями і зв’язками підсистем і систем. Через те що системи, з яких утворюється мовна структура, перебувають немовби в різних площина їх називають РІВНЯМИ.

•Серед систем розрізн ВІДКРИТІ(дозволяю як вилучати так і включати елементи і ці зміни не заважають її фукн-нню) й ЗАКРИТІ(склад з точної кількості компонентів і вилучення одного з них руйнує її механізм).

•Існує ще й протиставлення СТАТИЧНИХ і ДИНАМІЧНИХ систем. Мова динамічною системою, яка в процесі виконання своїх ф-й може пристосовуватися до умов існування.

Отже,мовна система-це ієрархічно організована і певним чином впорядкована цілісність взаємопов’язаних внутрішніх систем і підсистем. Структура мови- це спосіб організації мовної системи, відношення і зв’язки між елементами мови.Система мови:

Фонетична,семантична,синтаксична =основні мовні системи

Морфонологічна,фразеологічна = проміжні мовні системи

 

40. Типологія систем у наукознавстві. Поняття системи повяз з Соссюром, але пріоритет належить Куртене. Внесок укр мзн Потебня. Система – 1.порядок, зумовлений правильним розташуванням та взаємним звязком частин чогось.2.форма орг чогось(держ,політ олиниць)3.сукупність елементів, обєднаних за спільною ознакою, призначенням.4.сукупнвсть принципів, що є ознакою певного вчення.5.будова, структура, що становит єдність. З грец утворення, складення.

Система – завжди певна цілісність множини елементів та їх відношень. Потріно щонайменше 2 елементи для існування системи. Система з 1 елемента неможлива. Системи бувають матерыальні/ідеальні, статичні/динамічні, відкриті/закриті, гомо/гетерогенні.

Матеріальні які мають маеріальну субстанцію. Розрізняють первинні/вторинні. 1.системи, елементи яких значеннві самі собою, тобто представляють у системі самих себе. 2.елементи мають не субстанціональні, а приписані ним властивості. Ідеальні – системи, елементами яких ідеальні обкти – поняття або ідеї, повязані певнми взамовіднош. Виникають тільк завдяки мисленнєвій діяльності людей. Системи певних видів інфи.

Існуть 2 типи систем: гомогенні(однорідні) та гетерогенні(різнорідні). В гомо елементи однорідні, система функціонує за рахунок їх комбінацій(сигнали у морській азбуці). В гетеро – елементи різного х-ру, що мають підсистеми, що розпад на підсистеми й утв структуру, що можуть перебувати в різних ієрарх стосунках. Мова – гетеро.

Серед систем розрізняють відкриті і закриті. Закрита – що склад з точно визначеного числа компонентів і +_ поруйнує систему. Відкрита – можна +_елементи,це не порушує функціонування. М.-відкрита. Морфологічна і фонетична – закриті, а лексична – найвідкритіша. З відкритістю повязана динамічність постіна змінність м., пристосування до умов існування. При статичності мова втратила б можливість задовольняти сусп, не могла б виразити нове явище.

 

Питання №14.15, 16, 17

Мовознавство і Семіотика.

Лінгвосеміотика– розділ мовозн., який вивчає як знаки передають і формують інформацію.

Семіотика(гр.-знак) – наука про знакові системи, використовувані в людському суспільстві для передачі інформації, і про закономірності їх функціонування.

Знак – це певний предмет або явище, який використовується замість іншого для передачі певного соц.зумовленого змісту. Знак – матеріально даний факт дійсності, який використовується для заміщення певної реалії згідно з соц. Домовленісю, що існує в певній спільноті. Об’єкт представлений знаком – денотат або референт. Знаки, пов’язані спільною метою чи функцією утв. знакову сис-му. 3 аспекти дослідження знаків: 1)синтаксичний (віднош. між знаками), 2)семантичний (віднош. знаків до позначуваних предметів), 3)прагматичний (ставлення до знаків, тих хто ними користується).

Першим знакову теорію сформ. Ф. де Сосюр, пізніше – Ч.С.Пірс, який виділяв три типи класів знаків: 1)знаки-копії (фоотографія), 2)знаки-індекси (дим, значить десь є вогонь), 3) знаки-символи. Мовний знак – особлива двостороння величина, яка скл. з єдності позначення і значення. (унілатералісти і білатералісти – чи знак має дві сторони чи одну). Це соц. усвідомлюване, закріплене суп. мовною практикою стійке відношення мовного знака до психічного відображення певних предметів чи явищ дійсності. Мовні знаки мають мішаний хар-ер, можуть поєднувати всі ці ознаки. Мовн.знак об’єднує в собі матеріальне (позначення) + ідеальне (значення).

Відношення між мовним знаком та іншими явищами: денотативне (знак до позначуваного), прагматичне (знак до мовця), системне (між знаками. парадигматичні і синтагматичні віднош.)

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти