ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Взаємини русичів та євреїв за княжих часів.

Початок україно – єврейських взаємин своїм корінням сягає княжої доби. Зокрема в Іпатіївському літописі є згадки, що побіля дворів князів і бояр по сусідству цієї київської аристократії, а можливо і під її опікою, був і єврейський квартал – „ жидове” ймовірно біля Жидівських воріт (с. 17)

Крім того у Києві ще до приходу Мономаха у 1113 р. почалося повстання

 

населення проти прибічників Святополка. Серед них опинилися і євреї, бо були під його протекторатом ( через його користолюбивість). Відомо, що під час погрому євреї зібралися в Синагозі і оборонялись скільки могли, прохаючи часу до приходу Володимира (с. 121). Татіщев робить припущення, що повстання мало соціально – економічний характер, так як грабували євреїв – лихварів і одноплемінників – „ ризоімців”, грабували княжих чиновників і аристократів. Крім того Мономаху належить закон „о резе” яким був встановлений „нормальний процент”; закон був запровадже-

ний через народний рух проти євреїв. „Мономах йшов назустріч цьому економічному протесту, який населення виявило при його зайнятті престолу своїм рухом проти євреїв і бояр (с.131—132).

У зв’язку з цими економічними заходами є повідомлення Татіщевського збірника про виг


нання євреїв з Русі. По його словам, кияни просили Мономаха управи „на жидов, які відняли у християнства промисли і багатьох „совращали в жидовство”; населення хотіло побить євреїв, але Мономах поставив питання на обговорення князів. На з”їзді біля Видобича князі постановили вигнати всіх євреїв з Русі і більше не пускати, а якщо таємно прийдуть, вільно їх грабувати і вбивати. Євреї були негайно вивезені звідусіль, але багато по шляху побиті і пограбовані „своевольными”; з цього часу євреїв на Русі нема, а коли який прийде, народ грабує і побиває. Професор Малишевський в своєму спеціальному дослідженні про євреїв вважає цю розповідь вигаданою на основі наведеної відомості літопису про пограбування євреїв, але сам факт вигнання євреїв з Києва, знаходить досить вірогідним. Чи було таке вигнання чи ні, Грушевський стверджувати не береться, але вірогідно, що погром 1113 р. вплинув на зменшення єврейської колонії в Києві, хоча євреї жили тут і пізніше – це видно з існування єврейського кварталу – „жидовъ”. Що ж до зайнятості, то євреї в основному були купцями і обслуговували ринок Києва. Також займалися і работоргів-

лею, але звинувачувати у цьому саме їх ми не можемо, бо вона була тут поширена ще до їх появи. Торгівля рабами була широко розвинута, так що євреї називали „Ескловонію і Русь” землею Ханаанською, потому что жители продають своихъ сыновей и дочерей въ рабство”. ... Митрополит Іоанн попрікав тих, що заради майна і „скотолюбства” їздять до половців і оскверняють, а також продають рабів християн „поганымъ” євреям і єретикам. За свідченням Патерика, євреї займалися в Корсуні торгівлею рабами (с. 392- 393). За словами письменника Х ст. Ібрагіма Ібн Якоба, в Прагу через Краків приїжджали руси і слов’яни з товарами, а з країни тюрків – мусульмани, євреї і тюрки, які привозили різні візантійські тканини і купували муку і різні хутра.

Також на сторінках Києво – Печерського Патерика ми зустрічає-

 

мо „блаженного” Євстратія Постника ченця Печерського, що був захоплений разом з іншими в кількості 50 чол. „безбожними Агарянами” (половцями) і проданий „жидовин”. При чому Євстратій намовив інших краще вмерти ніж підкоритися. То ж усі окрім нього через 10 днів померли від спраги і голоду. Єврей, побачивши, що його гроші пропали, і виною цьому був Постник, на день воскресіння Христа, розіп’яв Євстратія на Христі. І, дякуючи Богу, на ньому живим був по 15-й день. Крім того ще гірко відповідав на попирання єврея православної віри: „...ты же и иже с тобою жидове днесь въсплачете и взрыдаете яко прийде на вы ответ от Бога, крови ради моея и всех христианъ, яко суботъ ваших ненавидить Господь и приложи празники ваша в сетования, яко убиенъ бысть начальник вашего безакониа” (ст.106 -107). За це єврей заколов Євстратія списом. Після цього стається єврейський погром, під час якого майно багатьох євреїв було пограбоване, а старійшини побиті.

В достовірності цього сказання можна сумніватися,

 

так як інших підтверджень цього немає. Але воно свідчить про тогочасну віронетерпимість між слов’янами і євреями. З цього можемо констатувати те, що відносини між обома народами на той час були доволі напруженими.

Що ж до відносин в сфері культури й релігії, то можна сказати, вплив єврейства на формування релігійного світогляду був. 1971 року до Новгорода з Великого князівства Литовського прибуло посольство київського князя Михайла Олельковича, в тому числі чотири „жидовини”, серед яких виділявся Схарія . Православний полеміст Йосиф Волоцький описує його як людину освічену, погляди якої суперечать православному вченню. Схарію шанував князь – нащадок давнього православного роду: « Былъ в тые часы жодовнъ, именем Схария, сталсе начиньем дьявольским научен был вшеліаким злым вынайденьам, чаром и чорнокнижству, богу звёздному и астрологи. Мешкал в мъсте Киевском, значный былъ пред князем Михайлом.» Гості « спокусили» російських людей – попа Дениса і протопопа Олексія, Які понесли єресь «пожидовлених» у Москву і привернули на свій бік чимало однодумців.

Поглядами «пожидовлених» захопились освічені особи з середнього і нижчого духовенства, ремісники, міщани, селяни та декласовані елементи, а також представники дворянства, чиновництва.(ст.90)

Ідейна система «пожидовлених» і типологічно близьких до них течій значною мірою булла підготовлена єврейською раціоналістичною філософією та науково-природничою літературою арабо-єврейського походження. Типовим місцевим твором, де відображено звязок цієї літератури з єретично-раціоналістичними рухами у східнословянських землях, вважається «Псалтир» Федора Жидовина, що був адаптацією єврейського святкового молитовника «Махазор».

Ранні вільнодумні погляди, близькі до вчення «пожидовлених», зафіксовано на території Східної Європи вже в середині ХV ст., зокрема в Києві йдеться про київський гурток, що діяв у спілці з місцевою рабинською

громадою. Він складався як з представників освіченої еліти, так і з учених євреїв та караїмів, які для потреб українського загалу перекладали давньоруською мовою філософську і науково-природничу літературу. Гуртківці виявляли значний інтерес до астрономії, математики, медицини, логіки, філософії, займалися власною дослідницькою роботою та популяризацією передових наукових знань. У цьому виявлялися ренесансні віяння, поступова переорієнтація частини тогочасної української освіченої еліти на систему західноєвропейських культурних цінностей.

Стосовно самої наукової літератури, що в ХVст. поширювалася

на теренах України, то її, на думку деяких дослідників, потрібно оцінювати як результат синтезу християнського раціоналізму і філософсько-ліберального напряму середньовічного іудейства, тісно пов’язаного з аварроїзмом, а через нього – з арістотелізмом.(ст.92)

Досить широко ренесансні етико-філософські погляди розроблені в давньоєврейському трактаті – „Аристотелеві Врата”. Це передусім науково-медична книга, та автор не обмежується цим і звертає погляд на між людські відносини, пропонуючи їх конкретну модель, в якій проступає гуманістичне бачення людини, так би мовити, „людини моральної”. Він порушує проблему добра і зла, розробляючи тему не тільки через образ Всевишнього, а й самої людини.

Цікаво відзначити, що релігійні погляди, властиві „пожидовле-

ним на території Російської держави, виявлені значно раніше.Так у Києво-

Печерському Патерику міститься легенда про ченця Микиту Затворника, який відмовлявся молитися, натомість проводив свій час у читанні й науках: „Не можаше же никто же истязатися с ним книгами Ветьхаго Закона, весть бо изоусть умьаше: Бытіе и Сход, Левгыты, Числа, Судіи, Царства и вся Пророчьства по чину, и вся книгы Жидовъскыа свъдате добръ. Еуаггеліа же и Апостола... николи же въ схотъ видъти, ни слышати, ни почитати, ни иному дасть бесъдовати в себъ».

Никита, як стверджує історична легенда, народився у Києві і до свого вступу в монастир спілкувався з місцевими євреями. Описана в патерику зміна з Никитою сталася у монастирі за часів ігуменства Никона, тобто в 1078 – 1088 р.р. Від цього періоду вже доходять відомості про євреїв у Києві. Їх поява тут була пов’язана з кількома міграційними потоками. Перший – через Візантію, де з VІІст. спостерігалося посилення інтересу до єврейських книг і чимало місцевих євреїв переходило у християнство. Другий – був результатом пожвавлення торговельних стосунків Русі з Хазарією, куди в VІІ – VІІІ ст. з Візантії переселилося багато євреїв, котрі тікали від насильницької християнізації. Хазарське царство сягало районів Причорномор’я і Таврії. Саме звідси приходили євреї до київського князя Володимира Святого. У 1096 р. євреї мали вже свою вулицю в Києві.(ст.93)

З розповідей про Феодосія Печерського – ігумена Києво-Печерського монастиря в 1057- 1074р.р., він неодноразово виходив з обителі в місто для проведення дебатів з іудеями. А Никита Затворник , за деякими припущеннями, навіть відвідував таємні єврейські зібрання; до нього в монастир ,буцім-то, неодноразово приходив учений єврей. І . Малишевський робить доречне спостереження: в наведеному уривкові про Никиту Затворника названо основні книги Старого Завіту, а повне зібрання біблійних книг у давній Русі до ХV ст. ще не було відоме. Никита пізнав і вивчив ці книги від того іудея („спокусника”) або іудействуючого християнина, котрий ходив до нього і вчив його у затворі. Євреї вже з ХІ-ХІІ ст. намагалися перекладати свої книги давньоруською мовою. Історичний зв’язок єретичних рухів іудаїзантського типу ХV-XVІ ст. з єврейською думкою у Київській Русі є очевидним.

Що ж до адептів численних антицерковних осередків, зафіксованих у XIV- XVст. в багатьох місцях південно-східної Європи, то саме їм була властива раціоналістична критика християнства, передусім православ’я. Це перш за все богомільство, котре впливало на східнословян-

ський регіон з XII-XIV ст. й активно зверталося до єврейської апокрифічної традиції як своєрідної ідейної опозиції християнській Біблії.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти