ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


В Україні (кінець XIX — початок XX ст.) Чорносотенці

Сьогодні, коли в Україні триває період становлення державності, особливо важливим є вивчення суспільних явищ і процесів, що стосуються міжна­ціональних взаємин. Процес державотворення вимагає від громадян нашої країни духовної концентрації зусиль представників усіх націй, які становлять населення України, на завданнях зміцнення її економічних і полі­тичних інститутів. Вивчення історії українсько-єврейських взаємин зараз на часі. Територія сучасної України у XIX — на початку XX ст. була чи не найбільшим у світі ареалом розселення єврейського етносу. І сьогодні євреї України одна з найчисленніших національних меншин, що мешкають на її терені. Ті з них, які на межі XIX—XX ст. емігрували до Америки, відіграли помітну роль у формуванні політичної та економічної еліти США.

Проте українсько-єврейські взаємини за різних періодів історичного
розвитку ще не отримали достатнього наукового висвітлення та комплексного аналізу. Відсутність об'єктивної інформації часто призводить до односторонніх публікацій, в яких історія міжнаціональних стосунків перекручується.

На Україні майже в усі часи була зосереджена значна кількість єврейського населення. У 1897-1900рр. тут мешкало 2615,3 тис. євреїв, що становило 8,9% всього населення України друге місце за чисельністю після українців. Загалом на колишній території СРСР проживало 46,1% всього єврейського населення Європи, 1857р.-46,3%, 1897р.-53%, 1910р.-54%

[ ,с. 61] Точний перепис єврейського населення на початку XIX століття зробити було важко-єврейська, міська біднота була не в змозі сплачувати подушну подать і всіма засобами намагалася ухилитися від перепису. Одноденний перепис, проведений у зв‘язку введенням військової повинності виявив не зареєстрованих ревізним обліком;”ніде не прописаних ”50 тисяч євреїв по Ровенській і 87 тисяч-по Гродненській губерніях .[ , с. 57 ] Лише з кінця 50-х років XIX ст. статичні дані щодо євреїв стають вірогідними.

Слід зазначити, що за останні шість — сім років побачили світ робо­ти, присвячені дослідженню окремих аспектів історії єврейських громад певних регіонів України2. На жаль, вони не дають цілісного уявлення про взаємозв'язок основних політичних та економічних чинників, що зумовлю­вали структурні особливості буття основних народів на терені України. Надзвичайно важливим для неупередженого вивчення історичного досвіду міжнаціональних відносин в Україні є визначення того факту, що право­ве і економічне становище національних груп, які жили на терені Ук­раїни в той час, визначалося, в першу чергу, політичною стратегією Ро­сійської та Австро-Угорської імперій, до складу яких входили українські землі, а не ставленням українського народу, який тоді сам був об'єктом національного та економічного гноблення. Такий концептуальний підхід до аналізу міжнаціональних відносин розставляє всі крапки над «і», даючи змогу розглядати факти відомих конфліктів з об'єктивних наукових позицій, коли стає очевидним зацікавленість відповідних імперських сил у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі

Метою цієї статті є висвітлення взаємозв'язків політичного та еконо­мічного життя євреїв в контексті їх правового статусу на терені України, у XIX та на початку XX ст.

Правлячим Сенатом (рішення № 25 1889 р.) визнавалося, що єдиною основою обмеження прав євреїв є їх віросповідання. Безумовно, існували і інші мотиви анти єврейських законів, наприклад, економічний. Але на першому місці було насамперед прагнення імперських політиків до асиміляції єврейського загалу, який дістався Російській імперії під час розподілу Польщі земель. Існування незалежно як в мовному, релігійному чи економічному плані компактно розселеної та досить добре ор­ганізованої єврейської спільноти по суті становило загрозу для корінних принципів та засад функціонування державної влади в Російській імперії. Незначні винятки стосувались купців першої гільдії,
осіб з вищою освітою, деяких категорій ремісників та осіб, що пройшли
Рекрутську службу.

В інших районах міста євреям дозволялось тимчасове перебування лише з дозволу Головного місцевого керівництва. У разі вибуття з тих чи інших причин з першої гільдії євреї зобов'язані були разом із своїми сім'ями та домо­чадцями повернутись у «смугу осілості».

1. для успадкування власності; 2. для розв'язання прав у судових чи урядових установах; 3. для торгових справ, пов'язаних з поставленням товарів у «смугу осілості». Навіть євреї-візники не мали права залишати «смугу осілості» на строк більший, ніж 2 тижні.

У межах «смуги осілості», а також в інших місцях, де окремим кате­горіям євреїв дозволялося постійне місце перебування, вони мали право на придбання нерухомої власності Але це загальне правило було обстав­лено численними обмеженнями. У самій «смузі осілості», поза межами міст та містечок, з 1882 р. було призупинено укладання купчих, заставних, а також орендних договорів на ім'я євреїв. Нарешті у межах п'ятдесяти верст прикордонної смуги євреям, за невеликим винятком, не дозволялося володіти не­рухомим майном.

Єврейські вчителі-меламеди зобов'язані були одержувати свідоцтво на це звання від училищного керівництва і мали викладати тільки ті учбові дисципліни, які було зазначено у цих свідоцтвах, за програмами, що затверджувались просвітницьким керівниц­твом. Починаючи з1893р. меламеди мали переоформлювати свої сві­доцтва щорічно.

Виняткові обмеження існували і щодо прав євреїв на державну чи суспільну діяльність. Навіть у місцях масового проживання число євреїв, що могли 5ути обрані до складу Думи чи Зібрання, не могло перевищувати 10 % від загальної чисельності обраних.

Обмежено було і право євреїв виконувати обов'язки присяжних засідателів. Згідно з Судовим Статутом від 19 липня 1877 р. кількість євреїв, що були занесені до списків присяжних засідателів, мала відповідати відсотку євреїв — мешканців даного повіту. Не допускалось призначення єврея на посаду старшим присяжних засідателів. У справах про злочини проти віри участь євреїв в складі присяжних засідателів заборонялася. Згідно з височайше затвердженим 5 червня 1884 р. рішенням Державної Ради дія зазначених правил поширювалася на Катеринославську, Полтав­ську, Таврійську та Херсонську губернії. Обмежувалась і кількість адво­катів із числа євреїв. Починаючи з 1889 р. заміщення посад присяжних повірених особами нехристиянських віросповідань вимагало особистого до­зволу міністра юстиції.

Починаючи з1886 р. документи на право торгівлі чи промислу євреям почали видавати тільки згідно з призовним свідоцтвом. Новобранці з євреїв не призначались у карантинну та прикордонну службу, у морське відомство і в жандармські команди. У Варшавський та Кавказь­кий округи не призначались навіть ті євреї, які прийняли православ'я. Починаючи з 1889 р. євреї не допускалися на службу при військових час­тинах як капельмейстери. Вільнонаймані з числа євреїв, починаючи з 1887 р, не допускались до екзаменів на офіцерський чин. Не дозволялось навчання євреїв і в юнкерських училищах.

Протягом XIX ст. в Російській імперії діяла спеціалізована система підвищеного оподаткування євреїв. З 1794 р. було встановлено, що євреї за дозвіл на міщанські та купецькі промисли мають платити подвійну по­дать порівняно з особами християнського віросповідання. Таке подвійне оподаткування поширювалось і на жінок. Подвійний податок було відмі­нено у 1817 р. Внаслідок цього євреї з «смуги осілості» досить рідко могли дозволити собі спожи­вання м'яса, що шкідливо відбивалося на їх фізичному стані. Податок збирався з кожної одиниці забитої на кошер скотини, з кожної птиці, з продажу кожного фунта кошерного м'яса. З 1844 р. почали збирати податок за запалення свічок при зустрічі суботи. Тільки з цього податку євреї мали щорічно платити 230 тис. крб. Окремий податок збирався з єврейських друкарень. З 1862 р. євреям дозволено друкувати єврейські книги, але при цьому було вста­новлено платню за кожний типографський верстат.

Офіційна політика «захисту корінного населення від єврейської експлуатації» завершилася у формі цілої низки репресивних анти єврейських декретів, що були запропоновані губернськи­ми комісіями, так званих «Тимчасових правил» Щоб зігнати євреїв з місць традиційного проживання, деякі містечка було переведено у ста­тус сіл. У 1891 р. майже 20 тис. єврейських ремісників вислано з Москви. Зрозуміло, що відверті антисемітські акції та висловлювання правлячої верхівки Російської імперії розв'язували руки тисячам місцевих чинов­ників та поліцаїв для здирницьких дій щодо євреїв, які здавалися безси­лими та беззахисними. В таких умовах унеможливлювались основні фор­ми легітимної економічної активності єврейського населення, яке в ос­новній своїй масі поставилося у нелюдські умови, змушувало до постійної боротьби за виживання.

Кількість ремісників-євреїв у «смузі осілості» протягом XIX ст. постій­но зростала Це було зумовлено адміністративними заходами. У 1856 році з'я­вився закон, що дозволив євреям-механікам, майстрам тимчасово прожи­вати поза «смугою осілості». А з 1875 р. євреї-ремісники могли там торг­увати лише продуктами власного виробництва.

В «смузі осілості» серед ремісників переважали кравці й шевці. Дея­ким єврейським ремісникам вдавалося перебиратися до великих міст і розширювати виробництво. В кінці XIX ст. промисловими кравецькими майстернями в Києві володіли євреї Людмер, Сольцер, Кравець; палітурними майстернями — Зігенфельд, шкіряним виробництвом — Кобець, ювелірною справою — Маршак. За даними 1897 р. середня кількість ро­бітників на єврейських фабриках у південно-західних губерніях становила 47,7 чол, у південних губерніях — 22,2 чол. Виробництво єврейських пе­реробних підприємств у 1897 р. у південно-західних губерніях становило в середньому 37,7 тис. крб., металургійних та металообробних підприємств Катеринославської губернії — 57,1 тис. крб.

Наведені факти щодо участі євреїв у промисловому виробництві, без­умовно, стосуються лише українських губерній, які входили до складу «смуги осілості» Російської імперії. Відповідні показники у Східній Гали­чині та Буковині, що на той час були провінціями Австро-Угорщини, бу­ли іншими. З числа 811 183 євреїв-мешканців Галичини у 1900 р. у про­мисловості було зайнято 232 917 (28,7 %).

У Буковині на початку XX ст. євреїв налічувалося 33 % всього насе­лення. Серед мешканців Чернівців — 32 %. За даними на 1886 р. на 446 ремісників християнського віросповідання припадало 307 ремісників-євреїв". Слід зазначити, що кінець XIX — початок XX ст. на Буковині та в Галичині був часом бурхливого розвитку промисловості і торгівлі. Не ос­тання роль в цих процесах належала емансипації євреїв Австро-Угорщини, відмінення т. зв. окремих податків, що ними раніше обкладалися євреї.

Значно менше, порівняно з ремісництвом, була зайнятість євреїв у сільськогосподарському виробництві — 3—4 %. Це обумовлено непослі­довною, а часто й суперечливою урядовою політикою щодо участі євреїв у землеробстві. Ще згідно з Положенням від 31 січня 1804 року євреям заборонялось в губерніях Малоросійських та Новоросійських мати оренди «понад битими шляхами та в селах». За законами 1864 та 1867 років євреї позбавлялися прав оренди у сільській місцевості за винятком шин­ків, млинів, цукрових та скляних заводів.

В той же час мали місце і деякі заходи щодо залучення євреїв до землеробської праці. 26 грудня 1844 року видано «Положення щодо євреїв-землеробів», яке дозволило євреям переходити в хліборобський стан. Надавався наділ — 5—8 гектарів з державних земель, який не можна було продавати, здавати в оренду. Надавалося право набувати приватної власності, селитися на приватних землях. Впроваджувалися різні пільги для хліборобів. 1849 року утворено спеціальні ощадні і допомогові каси для євреїв-поселенців. Завдяки цим діям темпи залучення євреїв до землеробства на півдні України значно зросли. За ревізією 1851 р. на Херсонщині налічувалось 25 єврейських колоній, а на Катеринославщині — 32. На початку XX ст. в землеробських колоніях в «смузі осілості» мешкало З тис єврейських родин (76 тис. чол.).

Таким чином Частина селянських господарств інтегрувалась в систему ринкових відносин. Продукція постійно поступала а ринок, тому що гроші були необхідні для орендної плати, купівлі реманенту тощо. Після реформи 1861 року деякі поміщики не могли інтегруватися в нову систему економічних відносин і змушені були або здавати :млі в оренду, або й взагалі їх продавати. Це збігалося з інтересами орендарів, які іноді мали непоганий прибуток. Взагалі слід сказати, що залучення євреїв до сільськогосподарської»
виробництва у регіонах України, які входили до складу Росії і Австро-Угорщини, мало свої особливості. На кінець XIX — початок XX ст. у селах Східної Галичини мешкало 36,6 % євреїв. У сільському господарсві та лісництві працювало 116 098 євреїв, що становило 143 % від загальна, кількості трудящих. Більш як 15 000 євреїв мали власні господарства, цих великих господарств — близько 5002. Щодо рекомендацій посилити харчування майже завжди відповідав мовчазний, але красномовний жест . Цим сказано ва все Схожою була ситуація і в Буковині, що також належала на той час Австро-Угорщині. Звідси випливає, що серед єврейського населення Східної Галичини мала місце різка соціально-майнова диференціація: на одном; полюсі перебувало кілька тисяч багатих землевласників та орендарів, і є на другому — багатотисячна єврейська біднота.

Якщо порівняти цей показник з початком з XIX ст., то питома вага євреїв України, які були задіяні у торговельно-посередницькій діяльності, зменшилась у 2 рази. Так, на той час в Бердичеві у єврейських крамничках жінки виторговували по в 40—50 чи 70 копійок на день. Протягом ХІХ ст. в українських губерніях Російської імперії відбувався постійний спад виробництва дрібних ґуралень, результатом чого були банкрутства їхніх власників — дрібних єврейських промисловців, за рахунок яких поповнювались лави людей «без певних занять», а отже — єврейської бідноти. Введення державної монополії спричинило занепад приватного ґуральницт­ва — цілого напряму економічної діяльності євреїв у «смузі осілості».

Чим більше економіка Російської імперії індустріалізувалася, тим менше євреїв допускалося до участі у великій промисловості. Не останню роль в цьому відігравало те, що з 1890 р. було введено обмеження щодо участі євреїв в статутних фондах акціонерних товариств і товариств на паях.

Діапазон можливих рішень був (уже обмеженим — або асиміляція, або еміграція. Існування єврейських громад в традиційних рамках не відповідало жодній з частин триєдиного гасла Російської імперії — «самодержавие, православие, народность». Тоді, соли законодавчі та економічні утиски видавалися владним структурам недостатніми, застосовувалася випробувана зброя імперських стратегів — погроми".

Євреї емігрували не тільки зі «смуги осілості», а і з Галичини, де вони, як відомо, користувалися громадянськими свободами. Еміграція євреїв з території України не минулась безслідно для її економічного роз­витку, також як і не могла не позначитись на розвитку політичних процесів, що відбувалися в тодішній Російській імперії та Австро-Угорщині. Однак ця проблема потребує окремого наукового дослідження.

Звичайно, стаття не вичерпує усіх проблем українсько-єврейських взаємин в кінці XIX — початку XX ст. в правових та економічних умо­вах, що були з формовані діючими на той час на терені України ім­перськими владними структурами. В той же час, навіть за умов відносних політичних свобод, єврейське населення ук­раїнських територій Австро-Угорщини існувало в умовах жорстокого еко­номічного гноблення, наслідком чого була масова еміграція.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти