ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Порозуміння та конфлікти між єврейством та Центральною владою.

За Центральної Ради єврейське населення отримало громадянські права, вперше вони отримали рівні права. Був прийнятий закон про на­ціонально-персональну автономію. Євреї мали своїх представників в Ра­ді. Там були представлені єврейські партії: Бунд, Об'єднані соціалісти, Поалей-Ціон, Демократичне об'єднання, сіоністи. В склад секретаріату вступив представник єврейства — М.Г.Рафес. Міністром по справам національностей був Зільберфарбі В праці А.А.Гольденвейзера "Из киевких воспоминаний" досить ґрунтовно досліджено» політику Центральної Ради стосовно національних меншин.

З неукраїнських національностей політики Ради були згодні ви­знавати єврейську та польську [ с.19].

Єврейське міністерство існувало весь час панування Центральної Ради. Гаслом національної політики "меншин", була на той час "національно-персональна авто­номія". Ця ідея, запозичена з книги австрійського соціаліста Шпрінгера про національну проблему зводились до того, що члени окремих націо­нальностей, які живуть в даній державі, об'єднуються в національні со­юзи. Ці союзи користуються самоуправлінням, і конституція гарантує невтручання у їх внутрішні справи з боку загальнодержавної влади. Представниками національних союзів в уряді є міністри з національних справ. В коло відання органів автономних союзів входить питання на­родної освіти і національної культури, соціальної допомоги еміграції тощо[ с.20]. При цьому членами національних союзів громадяни ста­ють персональною ознакою. Гасло національ но-персональної автономії було дуже вигідною оборонною позицією проти агресивної національної політики пануючої більшості. Проекти меншин про національну автономію не зустріли особливих заперечень і на початку січня закон про "національно-персональну автономію" був прийнятий Центральною Радою

При нападі більшовиків, Вільне козацтво, яке захищало Київ, чи­нило різні ексцеси; розстрілювали людей, які чимось були підозрілими.

По приходу німців, за словами автора, єдина область, в якій украї­нська влада надавалась повна свобода дій, це була політика національна (скоріше націоналістична). І самі українці по поверненню в Київ давали собі волю в цій області. Саме в цю епоху почалися анти-єврейські ексце­си - спочатку у вигляді самосудів над окремими запідозреними в більшовизмі особами. Українські січовики захоплювали і розправлялись з євре­ями, яких їм чомусь хотілось знищити. Були випадки тортур і знущання. Все це лишилось без покарань [ ,с.28-29].

Представники меншин есер Зарубін, Поалей-Ціон Гольдельман, єв­рейський соціаліст Шац протестували проти німецького втручання у внутрішні справи України [ ;c.34J.

І.Чериковер у своїй праці "Антисемітизм і погроми на Україні, І 917-1918рр." в окремому розділі "Антисемітизм у військах Центральної української ради" наводить величезну кількість злодіянь вчинених укра­їнцями проти євреїв. Коли члени українського уряду і частина Ради від­ступили до Житомира, серед них не залишилося представників націона­льних меншин - ні великоросів, ні євреїв. Німці погодилися дати допо­могу і рушили війська на Україну. 1 березня вони зайняли Київ, разом з ними повернулися й українські війська, які вів С.Петлюра. 1 зворотній шлях цих останніх від Житомира до Києва відзначається рядом серйоз­них ексцесів проти євреїв. Віднині на сцену у погромному русі виступає новий учасник - українська армія. З метою застереження Петлюра вирі­шив вести війська у Київ не через єврейський Подол, а через передмістя Куренівку. Ознайомившись з настроєм українських солдат, член делега­ції, український есдек Чикаленко сказав: "Вони задушать українську свободу в єврейській крові"[ ,с.24О].

17 лютого 1918року гайдамаки напали на залізничних станціях Са­рни і Коростень на євреїв і багатьох убили. Погромні ексцеси відбулися і б Бердичеві в кінці лютого. В перший день вступу українського війська в Київ було 20 жертв; на населення була накладена контрибуція. 23 люто­го гайдамаки зайняли станцію Городянка по лінії Коростень - Київ, вби­ли 2 євреїв і почали вимагати від єврейського населення видачі зброї. Необхідно відзначити, що Петлюра і його помічник Загородський всі ці дні були на вокзалі станції Городянка. Ексцеси без людських жертв від­бувалися в середині лютого в Коростишеві Подільської губернії, де гай­дамаками було висічено в комендаторі 25 євреїв та в Білій Церкві, де Вільні козаки бешкетували в синагозі, під виглядом пошуку схованої єв­реями зброї Г с.2421.

Але найбільш криваві події розпочалися Києві, після повернення туди українців 1 березня. Протягом майже трьох тижнів Київ стає аре­ною нечуваних до цього насильств над єврейським населенням. Як тіль­ки гайдамаки вступили до Києва, почалась сильна погромна агітація, і пішли самовільні арешти та розстріли. Гайдамаки і загони Вільного ко­зацтва з криками "всіх жидів переріжемо" хапали посеред вулиці мир­них жителів - євреїв, під виглядом арешту "жидівських комісарів", від­водили їх в казарми і найчастіше розстрілювали. Офіцери роз'їжджали по місту і нагайками били євреїв. Місцем таємної розправи став Михай­лівський монастир, де знаходився штаб гайдамацького загону. Жахливі вбивства відбувалися й на Володимирській гірці. Особливо постраждало єврейське населення на окраїнах міста - на Подолі і Деміївці.

Не допомогли навіть старання гласних думи українців-соціалістів. Останні прийняли найенергійніші заходи для припинення ексцесів, об'їжджали в'язниці, намагаючись звільнити невинно заарештованих євреїв. Українські дену гаги думи звернулися до козаків зі спеціальним закликом, в якому писали: "Не заплямуйте Україну самосудами і масо­вими насильствами над людськими правами".

Міський голова Рябців звернувся до Голови Вільного козацтва Киє­ва отамана Данченка з закликом призупинити насилля: "Зупиніть пере­слідування козаками євреїв, яких переслідують тільки тому, що серед бі­льшовиків були євреї. Євреї були і є в числі тих хто боровся проти біль­шовиків, як біли і українці серед більшовиків. Прошу вас припинити криваву помсту" [ с.243]. У відповідь на ці звернення було віддано на­кази козакам припинити насилля. Насилля над громадянами відбували­ся, за національною ознакою. Розстрілювали майже виключно євреїв, і погромна хвиля, яка завжди підточує основи держав і народів, виключно направлена проти євреїв. Власті видали кілька наказів, які закликали ко­заків припинити самочинні акти розправи. Коли була створена офіційна комісія для розслі­дування київських подій то представник від думи Уляницький,скоро звідти вийшов, заявивши, що комісія за­ймається не тими справами.

Українське військо вловило цей "нейтралітет" влади, політику по­турання в питанні про погроми і продовжувало свої дії. Але багато пред­ставників влади на місцях, і особливо начальники окремих військових не дотримувались навіть цього нейтралітету і відкрито давали волю анти­семітським ексцесам [ с.244].

Погромні ексцеси відбувалися на початку березня на станції Буча, в Гостомелі, пізніше - в містах Хабне, Броварах, Гоголево.

Серед кривавих ексцесів цього періоду треба відмітити події на за­лізничних станціях. Ці ексцеси відбувалися по лініях Київ - Полтава та Київ - Бахмач [ с.245].

З перших днів свого приходу в Полтаву гайдамаки почали бити на вулиці євреїв. 29 березня вони заарештували кількох євреїв, яких відвели в будівлю Віденського военного училища і почали жорстоко сікти та би­ти шомполами, знущались над ними, змушували робити "німецьку гім­настику", бити один одного по обличчю і кричати "Хай живе вільна Україна", "ура" на славу українства і прокляття "жидам" і "каца­пам". Майже 3 місяці - лютий, березень і квітень 1918 року - тягнеться період величезних ексцесів вчинених українськими військовими загона­ми. Це була перша зустріч національної армії України з єврейським на­селенням.

Паралельно з ексцесами української армії відбувається ряд інших погромів, де головними учасниками стають селяни. Антисемітизм селян виражався в більш пасивних формах

Дикі насильства на євреями з боку селян відбулися в місті Медвині Київської і в місті Саврань Подільської губернії [ ,с.25О].

Відношення села до євреїв виражалося не лише у формі фізичного насилля і прибуткового погромного грабіжництва. В деяких місцях се­ляни виносять вироки про вигнання євреїв, які живуть в селах. Почина­ючи з осені 1917 року, випадки вигнання селянами євреїв частішають, особливо в Латинському і Брацлавському повітах Подільської губернії та Таращанському повіті Київської губернії. Євреї з села Скоморошки Таращанського повіту Київської губернії, звертаючись в квітні 1918 ро­ку в єврейське міністерство з проханням про заступництво, повідомля­ють, що селяни в січні винесли на сходці постанову про виселення за межі села 15 єврейських сімей які там жили [ ,0.250].

Село стало надзвичайно сприйнятливим до погромних ідей і завжди охоче йшло слідом за гайдамаком з пустиммішком забирати єврейське добро [ с.252].

Українська преса взагалі висловлювалася проти погромних ексце­сів. Орган українських есерів "Боротьба" у часи київських подій писав, що необхідна слідча комісія про ці ексцеси, і що комісія повинна бути під контролем населення. З рядом відкрито антисемітських статей ви­ступила "Нова рада" (орган соціалістів-федералістів).

В деяких містах відбулося навіть роззброєння єврейської самооборони: євреї містечка Голованевська, "Єврейська бойова дружина" та са­мооборона Катеринослава [ ,с.256].

Коло погромних ексцесів, пов'язаних з "золотим періодом" україн­ського національного будівництва завершилося до травня 1918 року. Останні місяці цього періоду характеризуються демократизацією курсу і диктатури національного більшовизму. В ці місяці намітились ті два ка­нали, через які на Україні накопичувалася і текла погромна енергія - на­ціональна українська армія, реставрована в дусі гайдамаччини і україн­ське домовито-анархічне село, яке ще не розпустило свої величезні по­встанські потенції [ ,с.257].

Тож з усього випливає, що український уряд з самого початку не мав дисциплінованого аполітичного війська.

Що ж до головного отамана С.Петлюри то треба заради історичної справедливості сказати, що на його совісті не було жодного погрому, які йому закидала радянська історіографія і багато євреїв "очевидців". Саме він як Генеральний секретар з військових справ став на оборону євреїв.

У своїй відозві до українських солдатів від 15 листопада 1917 року С.Петлюра наголошував: "Не допускайте погромів і безпорядків, бо, як ви їх допустите, ви ганьбою покриєте славне ім'я українського війська. Ніякі погроми не повинні бути припущені на нашій землі" [ ст. лис. док. 220 ].

В усіх випадках, коли С.Петлюра мав владу і можливість впливати на розв'язання проблем захисту євреїв, він намагається зробити все від нього залежне.

Факти засвідчені самими євреями, стверджують, що вже тоді, коли деморалізована російська армія, особливо її тилові частини, вдалися до погромів, то С.Петлюра, ще не маючи під рукою власного війська, пого­джувався; “дозволити євреям-воїнам організувати спеціальні дружини для охорони єврейського населення”. Але євреї чомусь тоді са­мі не захотіли їх створювати [серг с. 114 ].

Але при цьому треба чітко вказати на те, що Петлюра в цей час не міг впливати на події в Україні, оскільки ще в середині грудня 1917 ро­ку, заявивши незгоду з лінією Голови Генерального Секретаріату Вин-ниченка стосовно створення регулярної української армії, зокрема у фо­рмуванні підрозділів сердюків, він залишив пост Генерального Секрета­ря з військових справ, а тому не може нести відповідальності за ті події, що відбулися в Україні. На жаль, цю обставину чомусь опускають багато дослідників і мемуаристів, приписуючи вину за єврейські погроми в другій половині грудня 1917 - на початку 1918 року саме Петлюрі.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти