ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


У період гетьманату Скоропадського

А.А.Гольденвейзер у своїй праці "Из киевских воспоминаний" за­значає, що з міського населення, більше всіх піддавались репресіям євреї. Гетьманський уряд взяв антисемітський напрям, чого і слід було очікувати. Гетьман спирався, з однієї сторони, на німців, з іншої - на праві російські кола. В багатьох відношеннях вони розходились, але в єврейському питанні були більш-менш солідарні. Всі вони не любили євреїв і приписували їм крайнощі революції.

І.Чериковер у праці "Антисемітизм і погроми на Україні, 1927-1918рр." найбільш широко окреслив стан єврейства на Україні за геть­манату і використав велику кількість матеріалів. Автор зазначає, що пе­ріод при гетьмані був самим спокійним у смислі погромних виступів. І пояснюється це суворими порядками, які німці намагались встановити. Роздратовуюче враження на українські кола справляла діяльність фінансиста - єврея С.Гутника та А.Доброго [ с.259]. Також автор зазначає, що єврейське населення містечок використовувало німців для захисту спе­куляції. Були випадки коли євреї супроводжували карні експедиції на села, особливо в Подільській губернії! с.260]. Далі, за словами автора, у єврейського обивателя настає розчарування в німцях - права, здобуті єврейським населенням були ліквідовані. 9 липня 1918 р, відмінено за­кон про національно-персональну автономію, створено ряд обмежень

для єврейського суспільного будівництва. Євреям закривають доступ на

державну службу. На євреїв накладається виплата контрибуцій "за участь в аг­рарних безладах"; при цьому євреї обкладалися в кілька раз більше ніж неєврейське населення [ с.261].

В офіційній пресі часто велась антисемітська агітація. Особливо відзначалась газета "Відродження". "Експансивні, рухливі, жадні, з лихоманливими руками і очима", "народ, що повсюди викликає проти себе ненависть", "кожному власть імущому зазирає у вічі", - таку характерис­тику євреїв подає газета. "В Києві євреї були першими в керівництві по­встання більшовиків і в партизанській війні. Ненависть до них дуже зро­сла, їх розстрілювали безжально, навіть соціалістичні елементи зарази­лись антисемітизмом". "Там, де будується українська державність, - там євреїв як активних робітників немає; там же, де вона розвалюється, там євреї працюють дуже старанно... Вони повинні стати нейтральними, не вмішуватись в емансипацію українського народу; якщо ж вони виступа­ють проти, то вони пожнуть те, що посіяли". "Євреї, - закінчує стаття, -були на стороні поляків, коли ми з ними воювали, і за те дорого запла­тили. Тепер Україна бореться з Московщиною, і єврейство знову пере­йшло до табору наших ворогів. Заплатить воно і за це"...Далі І.Чериковер без ніяких посилань говорить, що в книгарнях з'явились антисемітські видання, зокрема брошура "Як жив український народ", де в спеціальній тезі про євреїв говориться: "Жиди завжди були нашими ворогами, і при кожному випадку вони зраджують нашу державу". З'явились картинки про те, як "Максим Залізняк та сотник Іван Гонта взяли Умань і гайдамаки свяченими ножами вирізали всіх ляхів та жидів"

[с.262].

Газета Лівого спрямування "Боротьба" виступила з анти погромницькою статтею. "Треба зупинитись, покинути "полювання", що почалося в провінції на єврейське населення" [ с.263].

Волинський губернський староста, С.В.Андро, запросив до себе в ли­стопаді 1918 року членів президіуму Житомирської єврейської общини і

сказав слідуюче "В Бердичеві сволочна єврейська молодь розстрілює офіцерів-добровольців, що борються з більшовиками. Передайте насе­ленню, що більше я такого не потерплю; за найменший більшовицький виступ євреїв я заллю Житомир єврейською кров'ю"...

[ с.264].

Автор наводить приклади розпоряджень австро-німецького коман­дування проти євреїв. Зокрема Німецька окружна комендатура в Смілі випустила за підписом підполковника Шерера об'яву до населення: "Встановлено, що ворожі агенти в більшості євреї, в містах і селах роз­повсюджують брехні про німців; вони хочуть підірвати честьнімецької держави і всилити у вас недовіру до німців, що оберігають вас від роз­бійників і банд". 18 серпня в Білій Церкві була розклеєна об'ява в якій говорилось: "До відома комендатури дійшло, що більша частина єврей­ського населення, а особливо торговці, на ринку і в своїх поїздках по се­лам самим ганебним чином агітують проти українського уряду та німе­цької влади" [ с.265]. Коли ж єврейська делегація явилась в німецьку комендатуру просити, щоб об'ява не була розклеєна, то представник ко­мендатури сказав, що ця об'ява буде розповсюджена в великих кількос­тях, бо "євреї-самі злісні агітатори проти німців".

Австрійський комендант в Катеринославі викликав до себе місце­вих раввінів і представників общини і прочитав по записці перелік єв­рейських злочинів: що "Всесвітній єврейський союз" займається шпигу­ванням на користь Англії та Франції, " євреї є вожаками крадіжок на Україні". Комендант вимагав, щоб община видала шпигунів та злочин­ців, а також прийняла резолюцію про свою орієнтацію на центральні держави, "так як відомо, що євреї відносяться вороже до німців". Далі автор доводить, що на практиці часто бувало, що німецькі солдати під час погрому, лишались нейтральними, іноді робили на шкоду євреям і допомагали погромникам. Але часто бувало і навпаки, особливо в ра­йонах селянських повстань, коли німці припиняли насилля над євреями, керуючись політикою встановлення порядку.

Автор виділяє два типи погромів: 1 - вчинений гетьманськими час­тинами чи "вартою", 2 - вчинений повсталими селянами. З погромних ексцесів, вчинених гетьманськими частинами, автор виділяє події, що відбулися в травні 1918 року. В Городянському уїзді Чернігівської губе­рнії в містечку Радуль відбувся погром. Він був учинений комендантом Ярошевським. Той же Ярошевський, за свідченням автора, вчинив по­громи в містечку Добрянці та Городні [ с.268].

Описуються в праці досить велика кількість погромів в містечках: Плісково, Ружині, Беліловки, Кузьміна та інших.

В провінції в багатьох пунктах отримала офіційну санкцію політика особливих контрибуцій на євреїв за злочини, як чомусь думає автор, яв­но вигадані.

Більш серйозними були погроми другого типу, що виникли у зв'язку з селянським повстанським рухом проти панування німців і ге­тьмана. Період гетьманату вважається спокійним. Помилковість цього твердження в тому, що спокій був тільки в містах. Автор книги ствер­джує, що між повстанськими рухами і єврейськими погромами був не­розривний зв'язок[ с.271]. Одночасно з першими спалахами селянсь­ких повстань породжується рух села проти єврейського населення. Зв'язок між двома цими явищами видно хоча б з того, що більша части­на єврейських погромів цього часу мала місце в містечках та селах Тара-щанського та Звенигородського уїздів Київської губернії, які являлися колискою селянської революції.

Звичайна картина погромів цього типу така: набіг довколишніх пар­тизанських груп на містечко, мстилися на євреях за підтримку німців, погромний терор протягом тижнів, часті випадки жорстоких вбивств,

полювання на євреїв, що спасалися по довколишніх дорогах, пограбу­вання і вимагання контрибуції під загрозою смерті.

Група перших повстанських погромів була не чисельною і мала своє гніздо на кордоні Таращанського, Звенигородського і частково Сквирського уїздив Київської губернії. Одним з перших постраждалих пунктів являється Лисянка (автор пригадує, що саме тут Залізняк вперше зустрівся тут в 1768р. зГонтою і влаштував тут різню). З цього містечка почалося і тепер. Всього було убито тут біля 40 євреїв [ с.272]. Партизанський рух селян почався і в сусідньому містечках Виноград та Рижановкі. Вбито 14 євреїв. В селі Торчінці повстанці вбили 18 євреїв. Поранених закопували живцем. Погроми, також відбулися в містечку Ставище, селі Жидівська Гребля (9 уби­тих), Жашкові.

Про Свірський уїзд є донесення з містечка Володарки. В містечко проривались партизани, накладали на євреїв контрибуцію і грабували. Всього було вбито 30 євреїв [ с.274]. Причиною погромів цього пері­оду була помста євреям за панування німців на Україні. "Євреї привели німців" - кричали селяни під час погрому в Лисинці. В селі Торбинці селяни вирішили пе­ребити євреїв за те, що вони "привели німців і відмовляються від участі в поході проти німців і українського уряду".

З іншої сторони, німці звинувачували євреїв в протилежному. Огля­дач подій в Корсуні повідомляє, що довкола міста відбувались бої повс­танців з німцями, німцям довелося залишити місто.

"Коли ж вони повернулися знову, то вирішили зігнати злість на єв­реях, які нібито тепло приймали повстанців. Німці заїхали в місто на броньовику і вистрілили прямо в групу євреїв, що стояли на ринку, були при цьому вбиті, деякі поранені і лишились надовго каліками".

29 серпня представники Київської єврейської общини подали до­кладну записку про погромні ексцеси міністру внутрішніх справ, І. Кістяківському. На неї він відповів так:

"На Україні нема антисемітизму", - заспокоююче сказав він депутації... - "правда, в деяких містах відбувалися насилля над євреями, але це
пояснюється хаосом перехідного часу, та крім всього всі ці вбивства і
грабунки являються результатом більшовизму, в якому євреї прийма­ють участь пропорційно більше, ніж має бути по статистиці їх кількості
на Україні". Він пообіцяв прийняти рішучі міри проти ексцесів, та жод­них мір проти погромів не було прийнято.

Як бачимо автор основну увагу приділив кривдам завданих його народові, мало згадуючи про ті втрати які понесло мирне українське на­селення, оглядово показує провини самих євреїв, відкидає те, що в дійс­ності серед більшовиків домінуючу частину на початковому етапі за­ймали саме євреї.

Цікаві відомості нам дає співробітник "Киевской мысли" С. Сумсь­кий, щодо гайдамаків, зазначаючи, що було щось не добре у гайдамацтві, і воно було б смішним, як завжди є смішною провінційна оперетка, що грає для збору "Короля Ліра", якщо б у персонажів оперетки не було справжніх гвинтівок, справжньої - не театральної злоби, продукту того розпадання і спустошення, які приносить з собою громадянська вій­на [ с.107].

Вперше показався вісник страшного винищення єврейського наро­ду, яке потім протягом двох років було супутником всьому українському рухові і бунту.

Гайдамаки хапали на вулицях євреїв, вели з собою в Михайлівський монастир і там вбивали. В газетах було багато траурних об'яв, що закін­чувалися фразою " по звірячому вбитий в Михайлівському монастирі'.

В центрі міста відбувалась розправа і жителі боялися підходити близько до монастиря. Навпаки, в Софіївському соборі, служились урочисті мо­лебні про звільнення Києва, а в ворота монастиря тягли за бороди євреїв, що кричали від смертельного жаху. Протягом першого тижня нарахову­валося кілька десятків убитих. Німці обеззброїли українських "яничар", частину відправили на фронт, а кількох розстріляли.

Та основну відповідальність автор покладає на керівників і "вождів" українського визвольного руху. "Вони зробили різню зброєю свого "ви­зволення"".

Досить цікавою є передана автором стаття А.Ніковського і С.А.Єфремова. В ній говорилось про те, що треба вдуматися в психоло­гію простого гайдамаки. (Подається від першої особи)

- Я йду в радянський заклад і там зустрічаю молодих людей з дов­гими носами, які нахабно розмовляють з православним населенням. Над населенням, його культурою, церквами знущаються євреї. Під час боїв євреї подають сигнали Червоній армії і займаються шпигунством. А ко­ли наші частини відступали, то євреї з вікон і дверей стріляли їм у спи­ну.

Ця ідеологія, по словам автора, визначила в майбутньому те, що блідне у порівнянні з подвигами Залізняка і Ґонти [ с 108].

Н.М.Могилянський у праці "Трагедія України" коротко зазначає, що українці-патріоти дозволили собі, розкіш деяких диких ексцесів, по­страждав один студент-єврей, вбитий на Подолі невідомо за що і при яких обставинах [ ,с. 116].

В книзі А.Марголіна "Україна і політика Антанти". Говориться, що антисемітизм почав проявлятися у добровольчих частинах, захист яких використовував гетьманський уряд, все частішими ставали випадки по­биття євреїв в глухих і малонаселених місцях міст, пограбування квар­тир

[ ,с.371].

В книзі Д.Іваниса "Симон Петлюра - Президент України" доба гетьманату показується як доба погромів і насилля над євреями, за те правління УНР занадто вихваляється. Автор в основному використовує матеріали зібрані І.Чериковером.

 

2.4. Євреї і ЗУНР Восени 1918р. територія Східної Галичини стала об’єктом претензій українського та польського національних рухів. Гострота міжетнічного діалогу в краї визначалася історичними реаліями: на порядку денному постало питання про відновлення їхньої державності. Єврейське поселення Східної Галичини, що наприкінці 1918р. налічувало близько 800 тис. чоловік, мимоволі ставало учасником конфлікту двох спраглих до державності сил.

Фундамент україно-єврейського діалогу закладено постановою Української Національної Ради (УНРада) вже в жовтні 1918р. її оцінку знаходимо в ухвалі сіоністів: „Конференція з задоволенням приймає до відома ухвалу Українських Національних Зборів у Львові від 19 жовтня 1918р., якою у відповідності до послання Вільсона визнає їх як національність і надає їм національну автономію. До цього в Австро-Угорській імперії євреїв вирізняли лише за віросповіданням. Це був перший вагомий набуток євреїв Східної Галичини в законодавчій царині міжвоєнного періоду. „Вперше в Австрії нова держава бачить євреїв окремою нацією”, -- писав у жовтні 1918р. сіоністський „Nowy Dziennik”.

1 листопада 1918р. відбулася нарада представників єврейських політичних сил, на якій обговорено нову ситуацію у столиці краю. Учасники наради утворили Єврейський комітет громадської безпеки. Його перша ухвала – звернення до євреїв міста з закликом до позиції нейтралітету в польсько- українському протиборстві. Керуючись завданням здобуття національно- персональної автономії, євреї Львова самоусунулись від боротьби. Значна частина євреїв дивилася на україно- польське протистояння як на боротьбу двох християнських націй. Влучним є формулювання проблеми М.Мариновичем: ”Українці прагнуть вижити і здобути незалежність на своїй землі, тоді як перед євреями стояло завдання вижити і зберегти свою ідентичність у різнорідному і часто конфліктогенному субстраті.”

Позицію невтручання у польсько-українську боротьбу підтвердив і найвищий орган євреїв краю—з’їзд ЄН Рад Східної Галичини: „ У спорі між поляками і русинами залишаємося, як і до цього часу, на ста-

новищі повного нейтралітету”.

Ставлення євреїв до Української держави поступово змінювалося вже від 22 листопада 1918р., коли після оволодіння Львовом антисеміт-

ські елементи з-посеред поляків вчинили єврейський погром, що три-

вав три дні: його жертвами стали щонайменше 64 чоловіка єврейської

національності. Погром засвідчив, що польському уряду не вдається приборкати антисемітські елементи. Такий стан справ контрастував з набутком українсько-єврейського співжиття.

До того ж, перші кроки ЗУНР у царині етнонаціональної політики відбувалися на ґрунті вже зораної ниви: ще напередодні утворення ЗУНР, 25 березня 1918р. представники українських партій, домагаючись відновлення Української держави, заявили: „ з’їзд признає

полякам, жидам і іншим національним меншинам на цій території забезпечення їх національної автономії та політичної рівноправності.”

За короткий період перебування Львова в руках українців були здійснені подальші кроки до україно-єврейського порозуміння. УНРада опублікувала відозву до українського народу, в якій підтвердила засади громадянської, віросповідної та національної рівності усіх громадян держави.

Перші декларації нової влади були надруковані не тільки українською та польською, а й єврейською мовами. Вже 18 листопада 1918р. УНРада вирішила створити інститут державних секретарів для польських, німецьких та єврейських справ.

Постановою Державного секретаріату освіти і віросповідань від 26 березня 1919р. надано дозвіл на вивчення у середніх навчальних закладах єврейської мови та історії. 1 квітня 1919р. урядом ухвалено розпорядження „Про врегулювання єврейської автономії в ЗУНР, а загалом від 15 квітня 1919р. євреям, пропорційно до їх чисельності, подано 27 місць у сеймі республіки.

Лояльність до євреїв на початку національно-демократичної революції у Східній Галичині простежується в настроях української громадськості. Свідченням цього є надання фінансової допомоги жертвам львівського погрому, проведення спільних акцій протесту проти нього. Проукраїнські настрої серед євреїв у Станіславі, Коломиї, Самборі, Жовклі, у Тернопільській військовій окрузі були природною реакцією на декларацію українського керівництва вирішити єврейське питання на демократичних правових засадах. Ось як описував реакцію євреїв Тернополя очевидець його звільнення від польських військ: радість і ентузіазм тернопільських євреїв у зв’язку з прибуттям українських військ були надзвичайні. Квіти до ніг, здравиці на честь війська нашого першого корпусу, нашого уряду, тобто диктатора Є. Петрушевича, лунали ще під звуки гарматних та рушничних пострілів. (с. 13)

Навесні 1919 р. на підтримку української державності виступили Єврейська

соціал - демократична партія, „ Паолей – Ціон ” та Бунд. Важливо, що в час чортківського наступу УГА єврейське населення Тернопільщини розгорнуло кампанію по формуванню єврейського підрозділу в її складі. Після цього формування школи члени тернопільського відділу Єврейської міліції, що пройшли вишкіл в австро -- угорській армії. Утворений „ Жидівський про бойовий курінь” структурно складався з чотирьох сотень, кулеметної команди, кінного та саперного взводів, телефонного відділу.

Вже у червні 1919 р. більш як тисячний єврейський курінь захищав від польського наступу шлях, що з’єднував Тернопіль з Підволочиськом.

Курінь входив до складу Першого корпусу УГА. Відзначився в боях проти польських частин, а в липні 1919 – з більшовиками в районі Бердичева і Вінниці. У серпні 1919 курінь у складі УГА брав участь у спільному поході українських армій на Київ. У середині 1920, внаслідок боїв з більшовиками і епідемії тифу, курінь втратив 2/3 особового складу. Начальна команда УГА була змушена розформувати курінь, а бійців розподілити по інших військових частинах. (с. 906)

Антиєврейські настрої, що зростали в міру поразок української армії у війні, примусили уряд ЗУНР навесні 1919 р. вживати невідкладних заходів. Так, в квітні 1919 р. Державний секретаріат ухвалив створити Єврейський , що мав стати на сторожі інтересів єврейського населення. Його склад мав бути сформований з урахуванням кандидатур, запропонованих ЄНРадою. Загалом уряду молодої країни вдалося втримати ситуацію під контролем.

Історія євреїв у ЗУНР – одна зі сторінок діалогу двох народів, що пройшов, під знаком толерантного співжиття. (с. 242)

Особи інших національностей мобілізації не підлягали, але до армії вступило багато німців і євреїв, здебільшого лікарів.

 

2.6. ПРОБЛЕМА „ АВТОРСТВА” РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1920р.р.

Єврейсько-більшовицький переворот 1917 року як передумова червоного терору та український голодомор”

В питанні більшовицької революції слід представити і крайні погляди , зокрема доктора фізико-математичних наук Анатолія Кондратенка.

Зокрема:

1.Війна 1917-1921р.р. в московсько-більшовицькій імперії була не громадянською, а етнічною,у якій релігійна юдейська меншина, внаслідок жовтневого перевороту 1917р. захопила владу, намагалася винищити якнайбільшу кількість корінних народів, зруйнувати їхнє господарство та віковий уклад життя.

2. Від 1918 до 1920 року , за три роки етнічної війни , у Русі-Україні було знищено від 8 до 9 млн. українців.

3. Голодомор 1921-23р.р. та 1932-33р.р. були продовженням етнічної війни в особливій формі масового народовбивства українців – голодом.

4. Жидо-більшовицька правляча кліка планувала повне винищення українців як етносу в 30-х, 40-х роках минулого століття.

Визначаючись з терміном „юдаїзм” автор зазначає, що особа , яка його приймає, зобов’язана забути своє національне коріння, походження і стати космополітом. Цінності юдаїзму прямо протилежні духовним цінностям народів, серед яких вони живуть, психічно здорові представники корінних народів до юдаїзму не навертаються, а юдеям важко виживати в країнах з високою національною самосвідомістю. Тому вони намагаються зневажити та зруйнувати національні цінності , віру моральні звичаї корінного народу. Неявно „ з чорного ходу” нав’язати йому цінності юдаїзму, що призводить до жидоненависті . Найцікавішим є пояснення антисемітизму, так як „семіти” переважно араби, то ж антисемітизм повинен означати ворожість , неприхильне ставлення до арабів. „Останні нічого поганого нам не зробили, тому ніякого антисемітизму у нас немає”. Хочеться авторові зауважити, що стосовно деяких європейських країн, цей умовивід був би підходящим, але не для України, де переважна більшість семітів є євреями.

Що ж до етнічного складу правлячої більшовицької кліки в 1917-1920 р.р., то не для кого не секрет, що майже всі керівні посади були в руках євреїв [ ], [ ], [ ]; чимало з них приїхало з США [ ] .

Найвизначніші серед керманичів „російської революції”: Ленін (Ульянов- Бланк; мати – Маріам Срулевна Бланк), Троцький (Бронштейн), Свердлов (Шварцбаум), Зіновієв (Апфельбаум), Каменів (Розенфельд), Ларін (Лур’є), Раден (Собельсон), Урицький (Радомишльський), Володарський (Коган—Гольдштейн), Смідовіч, Стєклов (Нахамкес), Крестинський, Ганець кий (Фюрстенберг), Сокольніков (Брілліант), Гусєв (Драбків), Кржижановський (Розенберг), Пятаков, Бош. ( ), ( ).

З 556 осіб, які обіймали найвищі посади в компартії, армії, комісаріатах, репресивних органах понад 450, тобто близько 80%.

 

Також доволі значну роль відіграли нечистокровні євреї: Сталін – Джугашвілі (грузинською мовою джуга – означає єврей, осетинською –диявол, швілі – син), ( ), (Ю.К ), Дзержинський, Менжинський, Косіор, Уншліхт, Рудзутак, Лавіс, Петерс, Петровський (журнал, 17).

Соломон Лур’є у книзі „Антисемитизм в древнем мире” зазначає: „Ввиду своего бессилия в ближайшее время евреи охотно хоть в фантазии погружаются в мечты об истреблении язычников. Для еврейского национального духа жажда мести не менее характерна, чем проявляющееся в других писаниях универсалистическое мировоззрения” (журн.).

Захопивши владу в російській імперії, та установивши тотальну диктатуру цих „іноземців” вже не стримували „господарі країни” та державні структури, і мрію вони зробили дійсністю. Особливу лють викликали у них селяни як носії ненависної їм європейсько—християнської культури, та „сільський труд”, до якого вони не придатні. Масові погроми українців під час єврейсько—більшовицької інтервенції в Україну 1918 – 1921р.р., голодомори 1921- 1923р.р., 1932- 1933р.р., масові вбивства та виселення українців в 1929- 1941р.р.—все це було вчинено для здійснення клятви над „гайдамаками”, складеної на престол Єгови єврейським „господнім добрим часом”.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти