ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Чи с серед людей місце ангелам? Твір за оповіданням Г. Маркеса «Стариган з крилами»

У оповіданні колумбійського письменника Габріеля Гарсіа Маркеса «Стариган з крилами» зображено маленьке містечко - безрадісну сіру місцевість. Навкруги бруд, дощ, морські молюски, що гниють на березі. Саме до бідних, знедолених життям мешканців занедбаного містечка, сходить ангел. Того ангела дуже важко розпізнати; це не прекрасна небесна істота з чин тими білими крилами.

Цей ангел схожий на зубожілого старигана із облізлимй яструбиними крилами на тілі злодюжки. Родина, до якої з’явився ангел, дужо вбога - Пелайо та його дружина Елісенда. У них щойно народився маленький хлопчик. Ніхто не розуміє, навіщо їм ангел. Ніхто не знає навіть, хто такі ангели і чи є цей брудний хворий стариган із крилами, який сидить у кутку разом із курами, ангелом.

Таке безіменне містечко, яке живе своїм життям, може бути будь-де. Всюди знайдеться натовп, який буде роздивлятися те, що незрозуміло. Люди з містечка годують агела, наче звіра в зоопарку, кидають у нього камінням, видирають пір’я, навіть припікають його розпеченою залізякою. Жадібні до всього повою люди скоро залишили ангела, це подароване їм диво, задля іншого видовища з циркової жінки-павука.

Натовпу все одно, на що дивитися, аби розважити своє одноманітне нікчемне життя. Подружжя, у дворі якого оселився ангел, використало свій шанс: на розглядання ангела стали продавати квитки, на зібрані кошти збудували двоповерховий будинок. Пізніше ангел так набрид родині, що Елісенда називала тортурами життя у місці, де повно ангелів!

Старий і самітній, хворий ангел, з брудними крилами без пір’я, ні в кого не викликай співчуття і любові, лише тільки приісмлену цікавість. Він нікуди не міг летіти, аж поки не настав грудень. З відновленням природи відновився й ангел. Відновився - і відлетів. Ніхто у цьому незбагненному місті так і не зрозумів, навіщо прилітав ангел.

Пік людина, зайнята повсякденними турботами, може і не помітити диво, яке живе поруч із нею. Вона не думає про високе, духовне. Ангел - це посланець Іюжий. Він прилетів до цього брудного міста, щоб нагадати усім людям про те, що у світі є щось важливіше за щоденний клопіт, важливіше за розваги, гроші. І |е Бог, любов до ближнього, співчуття і милосердя.

Особливості драматичного конфлікту та моральні проблеми в драмі Генріка Ібсена “Ляльковий дім”

 

Генрік Ібсен увійшов в історію світової літератури як засновник «нової драми».
Одним із перших він починає створювати п’єси з великими проблемами і мовою, близькою глядачеві. Драма «Ляльковий дім», яка була написана автором у 1879 році, розповідає про дім, про сім’ю, про людей, що прожили разом багато років, але так і не змогли стати щасливими. Ібсен вирішує розкрити проблему родинних стосунків і розібратися в секреті сімейного щастя, тому що від гармонії в рідному домі залежить гармонія душі людини і світу взагалі.

Твір починається з опису переддня Різдва. У домі Хельмерів пахне ялинкою і свіжим печивом. Діти бігають і сміються, радіючи подарункам. Нора щебече і співає, насолоджуючись життям і любов’ю свого чоловіка Торвальда, тією гармонією, яку вона створила у власній родині. Дім Хельмерів, як зауважує автор, обставлений недорогими, але добротними меблями, на стінах висять гравюри, у шафах розставлені книги. На перший погляд здається, що сімейне життя в цій родині затишне і щасливе. Чому ж тоді Ібсен називає цей дім «ляльковим»? Це означення символічне. Воно вказує на щось неприродне, несправжнє, вигадане. Наприкінці твору від раю родини Хельмерів не залишається й сліду. Розгнівана Нора кидає свій дім, дітей і йде шукати своє місце в новому житті.

Розвиток конфлікту між Норою та оточуючими має глибоко новаторську форму. Автор, поступово аналізуючи стосунки в сучасній йому родині, показує приховані механізми знищення людської індивідуальності, душі персонажів. Через деякий час сімейне щастя починає розкривати свої внутрішні сторони. Виявляється, що чоловік Нори лише на перший погляд кохає дружину, але насправді вона для нього лише прекрасна іграшка, «лялечка», його власність, яку не соромно показати іншим і яка ніколи своєю поведінкою не засмутить чоловіка.

Крім того, з перших же сторінок п’єси ми звертаємо увагу на особливості поведінки героїні. У розмові Нори з фрау Крістіною з’ясовуються деякі обставини такої поведінки: на кошти хворого батька дочка лікує в Італії свого чоловіка. Вона порушила закон, підробивши документи. Вчинок і наміри Нори автор трактує як чисті й самовіддані. Але закон не на боці жінки, і героїня приходить до висновку, що його треба змінити, навіть ліквідувати. Це перша спроба бунту Нори проти суспільства, але з розвитком дії то вже стане системою.

Важливим мотивом, який спрямовує розвиток драматичних подій у п’єсі, стає незгода Нори з тим, що вона легковажна людина, яка не здатна на серйозні вчинки. Вона зовсім не така, якою її бачать чоловік і подруги. Це сильна, вольова жінка, яка вміє по-справжньому кохати, яка задля близької людини здатна на все, навіть пожертвувати життям. Але Нора водночас тактовна, ніжна і чуйна. Доля випробовує її: лихвар Крогстад, знаючи таємницю жінки протягом восьми років, шантажує її. З першим листом злодія в дім приходить біда. Уперше Нора наважується все розповісти чоловікові, але виявляється, що для нього кар’єра, особистий престиж - найголовніше. Торвальд не проходить моральне випробування. Другий лист Крогстада, в якому той повергає боргову записку Норі, дає привід Торвальду зробити широкий жест прощення дружини, але останній цього вже не вистачає. І вона обрушується на все загальноприйняте,, що заважає пошукам власного «я». Людина повинна перш за все виховувати себе, а потім ще когось. Нора виносить вирок і законам суспільства, і релігії, і навіть своєму коханню. Героїня вирішує шукати істину і вирушає назустріч невідомому.

Композиція п’єси має аналітичний характер: дія починається із зображення ілюзії щастя і закінчується його поразкою. Новаторство Ібсена відбилося і у незавершеності кінцівки.

У Г. Ібсена ніколи не було сім’ї, свого дому, достатку, але він завжди мріяв про людські цінності життя. І з цією мрією він і помер, залишивши нам свою п’єсу про реальні проблеми сім’ї - «Ляльковий дім».

Світло тіла - око

Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все твоє тіло твоє буде у світлі. А коли твоє око лихе, все твоє тіло буде у темряві. Коли ж те світло, що у тобі, темрява, то темрява – якою ж великою буде! Ісус.
У нашому житті ми можемо легко зауважити дві умовних частини людей: ті, що життя сприймають як радість та мають бажання жити і ті, про яких ми можемо зробити висновок, що життя для них є мукою і тягарем. Цю оцінку робимо, спостерігаючи за їхньою поведінкою чи просто без особливих намагань людина сама про себе справляє таке враження своїм життям: словами, які вживає, зацікавленнями, поглядами і окремими випадками. Більше того, ми самі можемо зауважити за собою у який бік схиляємось більше.
Але передовсім вражає той факт, що попри все, нас подивляють такі люди, які не зважаючи ні на що, далі продовжують свій шлях життя, нас особливо вражають ті, про яких можемо сказати: вони щасливі. Їхній спокій, життєрадісність, снага жити, часто просто дивує. Виникає питання: Чому так є? Адже так важко, труднощі, проблеми, а ці люди у більшості випадків почувають себе добре, хоча деколи, як вони кажуть, теж бувають кризи. І все ж таки, чому так є? Гадаю це питання вартує нашої уваги і більше того – вартує, щоб ми також стали такими – щасливими.
Спочатку зосередьмо свою увагу на тому факті, що людина зразу не народжується такою, якою вона є, а має свій шлях розвитку, якщо хочете, шлях встановлення. Протягом цілого свого життя, ми вбираємо у себе багато чого, що формує наші думки, погляди – так звану ментальність, залишаючи певні враження. Це все поступово впливає на наш спосіб бачення реальності світу. Таким чином сформувалися культури світу, які у більшості мають свої особливі погляди, що деколи досить різко протилежні нашим особистим баченням світу. Але повернемось до самої людини до того, що стає вагомим у її поведінці.
Поведінка людини – це зовнішній вираз внутрішнього, і тому по зовнішніх вчинках (жести, форма тіла, вираз обличчя,...) ми можемо відчитувати, що людина до нас говорить. Деколи відчуваємо, що інколи дуже важко висловитись словесним способом мовлення, тобто говорити, і ми шукаємо різні можливості якби то дати зрозуміти у якийсь інший спосіб. Такі виразні речі як сум чи радість, усміх чи гнів, розпука чи надія не є так важко побачити і відрізнити. Тобто, якщо побачимо людину, яка не є в доброму настрої, то не важко здогадатися, що щось не так в неї, щось її турбує, приносить їй незручності.
Це “щось” воно не з’являється просто так із середини, але спонукується із зовні. Точніше – це зовнішній стимул подіяв на людину і вона дала відповідь, на яку була здатна. До прикладу візьмемо простий випадок: одного сонячного прекрасного дня, радісно прогулюючись парком, нам хтось приємно усміхнувся, звичайно, що ми йому у відповідь так само посміхнемось, але чи буде така ж реакція, коли нам хтось кілька хвилин перед тим зробив якусь прикрість та ще й посміхаючись? Думаю, що буде іншою як у першому випадку. Отож, бачимо, що стимул є той самий (усміх), але відповідь – різна, власне така, на яку ми були здатні у той час.

Тепер запрошую зупинитися над висловом: зробив те, на що був здатний. Попередньо ми підійшли до того, що наша реакція на будь-який факт багато залежить від нас. Також багато від нас залежить і формування нашої особистості, нашого досвіду, а з ним і способу думання. А зараз усвідомимо собі те, що так як ми реагуємо на певні ситуації життя, таким є наш внутрішній світ, який сформували ми через те, що ввібрали в себе. Тут слушно пригадати слова Христа:
Світло тіло – око. Як, отже, твоє око здорове, все твоє тіло буде у світлі. А коли твоє око лихе, все твоє тіло буде у темряві. Коли ж те світло, що у тобі, темрява, то темрява – якою ж великою буде!
Гадаю тепер зрозуміло чому одне й те саме, одну реальність, що є для людини стимулом до роздуму, одні бачать у доброму світлі, а інші у недоброму. Тому відповідь на стимул можемо бачити у їхній зовнішній поведінці.
Але що значить бачити у доброму світлі, щоб у нас було добре (позитивне) бачення світу, життя? Це означає бачити лише щось доброго і тільки доброго, а негативного уникати? Взагалі не мати жодного контакту із чимось негативним?
Мабуть, це не так. Уникнення реальності – це означає уникнення правди і обмеження бачення світу. Також говорити про річ, що вона є добра, коли так не є, це також не правда. Слід бути правдивими, але водночас із позитивним баченням на реальність, якою би вона не була. Про це зараз піде мова.
Перше, що потрібно взяти до увагу – це не є так просто, до цього потрібно дійти і то досить зі значними труднощами. Повірте, змінити спосіб думання до якого вже звиклося не є така вже легка справа, але можливо. А почати можна з того, що деякі випадки у нашому житті потрібно почати передумувати у кращий і кращий спосіб, все ж таки знайти серед того всього поганого, хоча би щось доброго і з кожним разом це збільшувати. Незабаром побачите скільки є інших способів вирішення тієї чи іншої справи. Таким чином, до нашого внутрішнього світу(думок, ідей, переконань) будуть потрапляти тапер у більшості добрі речі. З часом можете зауважувати, що у мові з’явились такі слова, як: співчуття, вирозуміння, прощення, любов, надія, сподівання, прийняття,... ці слова замінять те, що нищило нас через осуд, ненависть, поспішність у однотипних висновках, розчарування, помсту... Можемо сказати, що це гарна теорія, але у практиці життя воно є по іншому, та все ж таки це є можливим і Христос у цьому є явним прикладом, що заохочує нас слідувати за ним. Хтось скаже, що Він – Бог і немає нічого дивного, що Йому це вдалось, але Його слідами пішло тисячі святих і показали власним життям, що все ж таки це є можливо. Тепер слово за нами. Не вимагається відразу блискучих результатів, котрі незабаром прийдуть і самі, але найперше почати бачити, слухати, сприймати у доброму світлі – це означає, почати наслідувати Того, котрий сказав: “Як, отже, твоє око здорове, все твоє тіло буде у світлі” і “по плодах впізнають, що ви мої учні".

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти