ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Дати визначення поняттю педагогіка та ії походженню.

Дати визначення поняттю педагогіка та ії походженню.

 

Педагогіка – наука про виховання, освіту і навчання людини на всіх вікових етапах його розвитку. Предмет педагогіки – виховання як особлива функція суспільства.

З античної Греції і веде своє походження термін педагогіка. Грецьке слово «педагогіка» (від грецьк. paidos – дитя і ago – веду, виховую) позначає той, що веде дитя. У Стародавній Греції педагогами називалися рабині, яким аристократи доручали наглядати за дітьми. Надалі педагогами почали називати людей, які займалися навчанням і вихованням дітей. Із Стародавньої Греції ведуть своє походження і інші педагогічні поняття: школа (schoоle) – дозвілля; гімназія (gimnasion) – суспільна школа фізичного розвитку, а надалі просто середня школа; канікули – час, коли сонце входило в сузір'я пса.

Основні етапи розвитку педагогіки. По характеру системи педагогічних знань виділяють три періоди розвитку педагогіки як науки.

I період – педагогічні знання донауковогоо періоду, систематизовані на основі емпіричного досвіду виховання і освіти у формі народної мудрості поколінь. У сучасних умовах систему цих знань відносять до народної педагогіки, основою якої є сімейне і суспільне виховання, народна творчість, народна мудрість, що знайшла віддзеркалення в афоризмах, крилатих словах, заповідях, казках, прислів'ях і приказках, традиціях і звичаях народу.

ІІ період – виникнення теоретичних педагогічних концепцій для побудови цілісної системи світської освіти. Цей період характеризується перш за все педагогічними ідеями і положеннями, що містяться у філософських системах старовини. Думки про виховання людини, формуванні його особи знаходимо у філософських працях Конфуція (Стародавній Китай), Сократа, Платона, Арістотеля, Демокріта (Стародавня Греція), Квінтіліана (Стародавній Рим).

В період середньовіччя педагогічні ідеї розвивалися в рамках богослов'я – теології. В цей час виник томізм (по імені відомого теолога Хоми Аквінського) який пізніше знайшов відображення у філософській думці багатьох західних країн.У епоху Відродження педагогічні думки про виховання знайщли відображення в роботах філософів раннього соціалізму-утопізму Ф. Рабле, М. де Монтеня, Т. Мору, Т.Кампанелли, де Фельтре, Э. Роттердамського.

Педагогіка як наука була виділена з філософії на початку XVIII століття англійським філософом Френсисом Беконом, який в своїй праці «Про гідність і примноження наук», перераховуючи існуючі науки, назвав і педагогіку як окрему від філософії науку. Але самостійний розвиток педагогіки як науки пов'язано з ім'ям Яна Амоса Коменського (1592-1670), чеського ученого, автора «Великої дидактики». У своїх трактатах він виклав погляди на роль освіти, підходи до визначення змісту, принципів, форм і методів навчання. Їм науково обгрунтована класно-урочна система навчання, яка відразу почала широко застосовуватися в братських школах в Україні, Білорусії і використовується до цих пір. Треба відзначити, що Україна в цей період переживала розквіт державності, школи, педагогіки. Тут розвивалися дїяківські, церкво-парафіяльні, братські, січові, козацькі і полкові школи. Середню ланку освіти представляли слов'яно-греко-латинські школи і колегіуми, вище – академії (Києво-Могилянська. Острожська). У цей період видаються педагогічні праці І. Гизеля «Синопсис», М.Смотріцкого «Граматика словенська», Е. Славінецкого «Громадянство звичаїв дитячих», Ф. Прокоповіча «Перше учення отрокам» і ін.

В період розвитку капіталізму педагогічні концепції розроблялися вченими різних країн: у Франції – Д. Дідро, Д. Гельвециєм, Ж.-Ж. Руссо, автором відомого твору «Еміль, або про виховання», в Швейцарії – І. Песталоцці, автором творів «Лінгард і Гертруда», «Книга для матерей» і ін., в Германії – А. Дістервегом з його видатною працею «Керівництво для німецьких вчителів». Основна ідея просвітителів кінця XVIII– початку XIX в. полягала в тому, що головне у вихованні – створення найбільш сприятливих умов для розвитку природних завдатків дитини.

Серед українських просвітителів слід виділити Р. Сковороду, який виступав проти церковно-схоластичного і аристократичного для феодала виховання. У своїх творах він відстоював ідеї природного виховання, викладання на рідній мові, багатостороннього розвитку дитини, а також прагнув зробити освіту доступною для всіх шарів суспільства.

Особливий внесок в розвиток педагогіки як науки вніс К.Д. Ушинський (1821-1870). Його праці «Про народність в суспільному вихованні», «Людина як предмет виховання» розкривають класичні педагогічні ідеї. Головні з них – пізнання закономірностей виховання, процес формування людини в людині, гуманізм і демократизація системи навчання і виховання, психолого-педагогічні основи уроку і ін. По створених ним підручниках для початкової школи «Дитячий світ» і «Рідне слово» навчалося не одне покоління дітей. Ідеї народності у вихованні розвивали і такі українські педагоги, як О.В.Духнович (Народна педагогія), І. Бертішевський (Педагогія російська). Цей період характеризується також педагогічними ідеями М. В. Ломоносова, Т. Р. Шевченка, І. Я. Франко, П. А. Грабовського, М. М. Коцюбинського, Л. Українки, А.І. Герцена, В. Р. Белінського, М. А. Добролюбова, Н. Р. Чернишевського, Н. П.Драгоманова, Н. І. Пірогова, Л. Н, Толстого, З. Русової, X. Алчевської і ін.

 

Охарактеризуйте основні педагогічні ідеї давньогрецьких філософів.

В часи античності великого значення в освітньому процесі надавалося вихованню. Розглядаючи виховання як своєрідний факт людського буття, певним чином визначалася сутність людини, що полягала в здатності виховуватися самій і виховувати інших.У Стародавній Греції, яка складалася з невеликих рабовласницьких держав-міст, найбільш оригінальними системами виховання були Спартанська та Афінська.

Спарта займала південно-східну частину півострова Пелопоннесу, де життя населення носило замкнутий характер. Єдиним ділом громадян Спарти була війна, для якої навчали з дитинства. Хирлявих дітей після огляду старійшинами філи умертвляли; ростити дозволялося тільки тих, котрі були визнані здоровими. До 20-тирічного віку всіх хлопців виховували в одній великій школі; метою виховання було зробити їх відважними, нечутливими до болю й дисциплінованими. Єдина мета була -продукувати добрих вояків, до останку відданих державі; культурної чи наукової освіти не визнавали.Становище жінок у Спарті було своєрідне. Вони жили не ізольовано, як шановні жінки у Греції. Дівчата проходили таке саме фізичне тренування, як і хлопці; ще дивніше те, що дівчата вправлялися в гімнастиці разом з хлопцями.Афінська система виховання залишила слід в історії філософії освіти як провісниця високої духовної культури, формування гармонійної людини, основними завданнями якої були духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість. Саме в Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особистості як мети виховання. В афінських містах тривалий час існувала традиція, за якою найзаслуженіша людина удостоювалась посади гімнасіарха - керівника школи для дітей вільних громадян. Афінах значного рівня розвитку досягли архітектура, математика, скульптура, живопис, художня література, історія, географія, філософські науки.Афінська система виховання, як і спартанська, здійснювалася в інтересах рабовласників, але була різноманітною.

Дати визначення поняттю педагогіка та ії походженню.

 

Педагогіка – наука про виховання, освіту і навчання людини на всіх вікових етапах його розвитку. Предмет педагогіки – виховання як особлива функція суспільства.

З античної Греції і веде своє походження термін педагогіка. Грецьке слово «педагогіка» (від грецьк. paidos – дитя і ago – веду, виховую) позначає той, що веде дитя. У Стародавній Греції педагогами називалися рабині, яким аристократи доручали наглядати за дітьми. Надалі педагогами почали називати людей, які займалися навчанням і вихованням дітей. Із Стародавньої Греції ведуть своє походження і інші педагогічні поняття: школа (schoоle) – дозвілля; гімназія (gimnasion) – суспільна школа фізичного розвитку, а надалі просто середня школа; канікули – час, коли сонце входило в сузір'я пса.

Основні етапи розвитку педагогіки. По характеру системи педагогічних знань виділяють три періоди розвитку педагогіки як науки.

I період – педагогічні знання донауковогоо періоду, систематизовані на основі емпіричного досвіду виховання і освіти у формі народної мудрості поколінь. У сучасних умовах систему цих знань відносять до народної педагогіки, основою якої є сімейне і суспільне виховання, народна творчість, народна мудрість, що знайшла віддзеркалення в афоризмах, крилатих словах, заповідях, казках, прислів'ях і приказках, традиціях і звичаях народу.

ІІ період – виникнення теоретичних педагогічних концепцій для побудови цілісної системи світської освіти. Цей період характеризується перш за все педагогічними ідеями і положеннями, що містяться у філософських системах старовини. Думки про виховання людини, формуванні його особи знаходимо у філософських працях Конфуція (Стародавній Китай), Сократа, Платона, Арістотеля, Демокріта (Стародавня Греція), Квінтіліана (Стародавній Рим).

В період середньовіччя педагогічні ідеї розвивалися в рамках богослов'я – теології. В цей час виник томізм (по імені відомого теолога Хоми Аквінського) який пізніше знайшов відображення у філософській думці багатьох західних країн.У епоху Відродження педагогічні думки про виховання знайщли відображення в роботах філософів раннього соціалізму-утопізму Ф. Рабле, М. де Монтеня, Т. Мору, Т.Кампанелли, де Фельтре, Э. Роттердамського.

Педагогіка як наука була виділена з філософії на початку XVIII століття англійським філософом Френсисом Беконом, який в своїй праці «Про гідність і примноження наук», перераховуючи існуючі науки, назвав і педагогіку як окрему від філософії науку. Але самостійний розвиток педагогіки як науки пов'язано з ім'ям Яна Амоса Коменського (1592-1670), чеського ученого, автора «Великої дидактики». У своїх трактатах він виклав погляди на роль освіти, підходи до визначення змісту, принципів, форм і методів навчання. Їм науково обгрунтована класно-урочна система навчання, яка відразу почала широко застосовуватися в братських школах в Україні, Білорусії і використовується до цих пір. Треба відзначити, що Україна в цей період переживала розквіт державності, школи, педагогіки. Тут розвивалися дїяківські, церкво-парафіяльні, братські, січові, козацькі і полкові школи. Середню ланку освіти представляли слов'яно-греко-латинські школи і колегіуми, вище – академії (Києво-Могилянська. Острожська). У цей період видаються педагогічні праці І. Гизеля «Синопсис», М.Смотріцкого «Граматика словенська», Е. Славінецкого «Громадянство звичаїв дитячих», Ф. Прокоповіча «Перше учення отрокам» і ін.

В період розвитку капіталізму педагогічні концепції розроблялися вченими різних країн: у Франції – Д. Дідро, Д. Гельвециєм, Ж.-Ж. Руссо, автором відомого твору «Еміль, або про виховання», в Швейцарії – І. Песталоцці, автором творів «Лінгард і Гертруда», «Книга для матерей» і ін., в Германії – А. Дістервегом з його видатною працею «Керівництво для німецьких вчителів». Основна ідея просвітителів кінця XVIII– початку XIX в. полягала в тому, що головне у вихованні – створення найбільш сприятливих умов для розвитку природних завдатків дитини.

Серед українських просвітителів слід виділити Р. Сковороду, який виступав проти церковно-схоластичного і аристократичного для феодала виховання. У своїх творах він відстоював ідеї природного виховання, викладання на рідній мові, багатостороннього розвитку дитини, а також прагнув зробити освіту доступною для всіх шарів суспільства.

Особливий внесок в розвиток педагогіки як науки вніс К.Д. Ушинський (1821-1870). Його праці «Про народність в суспільному вихованні», «Людина як предмет виховання» розкривають класичні педагогічні ідеї. Головні з них – пізнання закономірностей виховання, процес формування людини в людині, гуманізм і демократизація системи навчання і виховання, психолого-педагогічні основи уроку і ін. По створених ним підручниках для початкової школи «Дитячий світ» і «Рідне слово» навчалося не одне покоління дітей. Ідеї народності у вихованні розвивали і такі українські педагоги, як О.В.Духнович (Народна педагогія), І. Бертішевський (Педагогія російська). Цей період характеризується також педагогічними ідеями М. В. Ломоносова, Т. Р. Шевченка, І. Я. Франко, П. А. Грабовського, М. М. Коцюбинського, Л. Українки, А.І. Герцена, В. Р. Белінського, М. А. Добролюбова, Н. Р. Чернишевського, Н. П.Драгоманова, Н. І. Пірогова, Л. Н, Толстого, З. Русової, X. Алчевської і ін.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти