ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розділ 20 НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Питання теми:

1. Поняття та характерні риси наказного провадження.

2. Підстави для видачі судового наказу.

3. Поняття і сутність судового наказу.

4. Стадії наказного провадження.

1. Поняття та характерні риси наказного провадження

У цивільному судочинстві існують різні спрощені процедури. Одним з таких інститутів є наказне провадження, що надає процесу динамізму і підвищує ефективність судового захисту.

Інститут судового наказу в цивільному судочинстві має довгу і складну історію розвитку. Він існував у римському праві, праві Англії, Австрії, Німеччини, Росії та інших країн. Радянське законодавство, ґрунтуючись багато в чому на дореволюційних правових ідеях, зберегло в цивільному процесі судовий наказ. Так, у ЦПК 1923 року передбачалося наказне провадження, що здійснювалося без участі сторін. Боржник був позбавлений можливості подати свої заперечення і докази, а сам судовий наказ міг бути оскаржений тільки в касаційному порядку. В 50-х роках у процесуальному законодавстві України мали місце відхід від начал дис- пбзитивності та змагальності, ріст процесуальної активності суду, тверда регламентація всіх сфер цивільного обороту. Значимість судового наказу була втрачена. Не знаходячи застосування на практиці, цей інститут не був закріплений в ЦПК 1963 р. Зміни, які відбуваються в житті, знайшли відбиття і у процесуальному законодавстві. Як один з ефективних засобів захисту прав кредиторів у новому ЦПК України 2004 р. відроджений інститут наказного провадження (розділ II ЦПК).

Наказне провадження — це спрощена форма захисту прав і інтересів кредитора, чиї вимоги до боржника засновані на беззаперечних документах.


Характерні риси наказного провадження:

1) наказне провадження — спрощене порівняно з позовним цивільне судочинство в суді першої інстанції;

2) наказне провадження— специфічна форма захисту прав і інтересів кредитора як особи, яка посилається на письмові докази, що мають високий ступінь вірогідності, проти сторони, що не виконує зобов'язання;

3) наказне провадження служить для вирішення в спрощеному порядку спорів про право, що виникають з ряду правовідносин, які складаються з приводу коштів або рухомого майна. За допомогою судового наказу не може бути стягнене нерухоме майно;

4) наказне провадження має на меті забезпечити механізм при­мусового виконання зобов'язань, достовірно підтверджених документами, і тим самим захистити права і законні інтереси осіб. Доказова сила письмового доказу визначається його об'єктивною формою, доступною для безпосереднього сприйняття, а також відомостями, які воно містить і юридична експертиза яких не представляє для судді складності;

5) наказне провадження обумовлене правовою природою матеріально- правових вимог, що підлягають захисту. Перелік вимог, по яких може бути виданий судовий наказ, закріплений у ЦПК України;

6) передумовами, що визначають можливість вирішення спірних правовідносин у порядку наказного провадження, є особливий характер вимог, встановлюваних ЦПК України, наявність у кредитора письмових доказів, які містять високу доказову силу, згода сторін на вирішення спору в порядку наказного провадження;

7) сторонами у наказному провадженні є кредитор і боржник, між якими існує спір про матеріальне право, який повинен вирішити суд;

8) наказне провадження характеризується відсутністю: а) виклику боржника і кредитора та заслуховування їх пояснень; б) судового розгляду; в) протоколювання процесуальних дій;

9) вирішенню справи передує дослідження суддею поданих письмових доказів і повідомлення боржника про настання строку платежу;

10) наказне провадження є альтернативним по відношенню до позовного. Вибір провадження, у якому буде вирішена справа, є ви ключним правом особи, яка звертається до суду за захистом своїх прав.

Варто звернути увагу на докази у наказному провадженні, які мають свої особливості порівняно з доказами в позовному провадженні:

— докази повинні підтверджувати не тільки факт настання права вимоги стягувача, але і обсяг зобов'язань боржника;


— відсутність їх вивчення та аналізу в сукупності з дотриманням принципів гласності і повноти дослідження судом всіх матеріалів справи;

— докази, подані заявником, повинні бути вагомими й пере­конливими, оскільки тільки такі докази можуть свідчити про без­перечність стягнення та відсутність потреби в їх дослідженні;

— докази повинні бути тільки письмовими, що випливає з п.5 ч.2 ст.98 ЦПК, відповідно до якої в заяві необхідно вказати перелік документів, доданих до заяви;

— процес доказування для заявника закінчується з прийняттям судом заяви про видачу наказу[49].

2. Підстави для видачі судового наказу

Підставами відкриття наказного провадження у відповідності зі ст. 96 ЦПК є наступні види юридичних актів:

1) вимога, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у пись мовій формі.

Суд може видати судовий наказ за наявності наступних умов: 1) даний правочин оформлений відповідно до вимог закону; 2) наданий документ повинен являти собою оригінал, що підтверджує безперечне право кредитора; 3) у документі повинен бути точно зазначений розмір грошової вимоги або індивідуальні ознаки рухомого майна, яке вимагається. У порядку судового наказу тому не можуть стягуватися збитки, заподіяні невиконанням зобов'язання за правочином; 4) дана вимога повинна бути пред'явлена протягом строку позовної давності.

2) вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої пра цівникові суми заробітної плати.

Для одержання такого наказу необхідно подати в суд документи, що безперечно підтверджують заборгованість роботодавця (розрахункову книжку, талон на виплату заробітної плати, бухгалтерські документи про нарахування заробітної плати тощо).

3) вимога про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів борж ника.

Слід мати на увазі, що за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, суд може оголосити розшук відповідача, дитини або транспортного засобу боржника. Отже, органи міліції вправі згодом пред'явити до боржника вимогу про відшкодування понесених ви­


трат. До заяви повинні бути додані документи, що підтверджують обґрунтованість вимог.

3. Поняття і сутність судового наказу

Згідно з ч.І ст.95 ЦПК судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

У відповідності зі ст.103 ЦПК у судовому наказі зазначаються: 1) дата видачі наказу; 2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; 3) ім'я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження; 4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; 5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджено та його вартість; 6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.

Судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання ним законної сили.

Особливості судового наказу:

1. Особливість судового наказу в цивільному процесі полягає в тому, що він є єдиним судовим актом, що поєднує у собі властивості постанови, що вирішує справу по суті, і виконавчого документа.

2. Предметом судового наказу є матеріально-правові відносини, безперечність яких встановлена на основі наданих кредитором до­кументів.

3. Судовий наказ наділяється силою норми матеріального права, а виданий судом наказ являє собою правозастосовчий акт держави."

4. Судовий наказ — єдина судова постанова, що є безпосередньою сполучною ланкою між цивільним процесом і виконавчим провадженням, оскільки тільки судовий наказ, на відміну від інших судових постанов, звертається до виконання без «проміжних» ланок — виконавчих листів.

В той же час судовий наказ повинен відповідати вимогам законності та обґрунтованості. При цьому обґрунтованість тут проявля-


ється настільки ж специфічно, як і при ухваленні рішень, що складаються

з вступної і резолютивної частин. Судовий наказ буде законним і обґрунтованим, якщо суддя при вчиненні необхідних процесуальних дій повністю врахував передбачені законом для його видачі обставини і прийняв постанову відповідно до них, хоча в самому правозастосовчому акті у письмовій формі це не фіксується.

Судовий наказ містить ряд принципових відмінностей від судового рішення:

1. Рішення може бути ухвалено судом по будь-якій цивільній справі, у ньому може бути викладене владне судження суду по будь-якій заявленій позивачем або відповідачем вимозі. У порядку наказного провадження судом вирішується лише точно визначене коло вимог, судовий наказ не може бути виданий судом по вимогах, які прямо не зазначені в законі.

2. Рішення ухвалюється судом як результат змагання сторін у межах гласного вирішення справи, у ході якого сторони наводять доводи, покликані підтвердити їх правоту, спростувати аргументи протилежної сторони. Судовий же наказ видається без судового розгляду, без виклику боржника та стягувача у судове засідання, без заслуховування їх пояснень.

3. Рішення ґрунтується на поясненнях сторін, доказах, наданих сторонами, досліджених у ході судового розгляду. У той же час наказ суду ґрунтується на поданих заявником документах, на повідомлених ним доводах, покликаних переконати суд у тому, що підстави позову не можуть бути спростовані відповідачем і позовні вимоги не можуть бути оскаржені відповідачем, а також на факті відсутності заперечень з боку відповідача або його неявки в суд по виклику, який не має процесуального значення.

4. Рішення суду, як правило, докладно мотивується, суд зобов'язаний вказати у своєму рішенні обставини, які він встановив і які вплинули на прийняте ним рішення, пояснити, з яких причин не були прийняті ним до уваги інші обставини. Судовий наказ ніяк не мотивується, крім припису суду зобов'язаній особі виконати певні дії, він не містить у собі ніяких пояснень.

5. Порядок ухвалення рішення чітко і докладно регламентований законом. Рішення ухвалюється судом у нарадчій кімнаті таємно, чого не скажеш про наказ, відносно видання якого закон не настільки категоричний.

6. У даних інститутів різний суб'єктивний склад. У наказному провадженні беруть участь кредитор (стягувач) — особа, яка звернулася до суду, і боржник — особа, з якої кредитор просить вчинити стягнення. Судове рішення може бути засноване на вимогах, викладених у заяві, поданійдо суду не тільки матеріально заінтересованою особою, але і особою, яка має процесуальну заінтересованість, Наприклад прокурором. У той же час наказ ґрунтується завжди на вимогах, викладених суду тільки матеріально заінтересованою особою.

7. Судове рішення та судовий наказ відрізняються порядком їх оскарження. Рішення може бути оскаржене на підставах і в порядку, передбачених законом. Наказ же може бути тільки оскаржений, після чого він підлягає обов'язковому скасуванню, а спір, що виник, розглядається за загальними правилами позовного судочинства.

8. Судове рішення та судовий наказ відрізняються процедурою виконання. Рішення підлягає виконанню після набуття законної сили, за винятком випадків звернення його до негайного виконання. Підставою для виконання є виконавчий лист, який видається на основі рішення. Судовий наказ сам по собі є виконавчим документом, ніяких інших документів для його виконання не потрібно.

Проте за своєю цільовою спрямованістю та основними властивостями судовий наказ по суті не відрізняється від рішення. Проте в навчальній літературі була висловлена думка, що судовий наказ є «сурогатом ухвали суду» і не належить в точному розумінні до правозастосовчих актів; при його виданні не додержується вимога про дотримання найважливіших етапів правозастосування: встановлення фактичної основи справи (не обговорюється позиція боржника), юридична кваліфікація справи (носить однобічний характер, оскільки ґрунтується на інформації кредитора)1. Однак з такою позицією, що істотно принижує значення судового наказу як акта правосуддя, який забезпечує ефективний захист прав громадян і організацій, погодитися не можна.

4. Стадії наказного провадження

Стадія наказного провадження — сукупність процесуальних дій, які вчиняються за правилами, закріпленими у ЦПК, і спрямовані на досягнення самостійної найближчої мети в межах загальної мети наказного провадження.

Характерні риси стадій наказного провадження:

1) стадії наказного провадження мають скорочений строк здійснення;

2) стадії наказного провадження характеризуються спрощеним порядком: кожна стадія складається з невеликої кількості процесуальних дій;

3) процесуальні дії в стадіях наказного провадження не прото­колюються;

1 Масленникова Н.И. Судебный приказ // Гражданский процесс. — М., 1999. — С.213.


4) у наказному провадженні відсутні стадії, характерні для інших видів цивільного судочинства (судовий розгляд, апеляційне провадження та ін);

5) наказне провадження характеризується специфічною стадією скасування судового наказу суддею, який його видав.

Зміст стадій наказного провадження:

1. Відкриття наказного провадження.

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими у ЦПК(ст.97ЦПК).

Заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, в який подається заява; 2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження; 3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 4) вартість майна у разі його витребування; 5) перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.

До заяви, яка подається представником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження.

За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження.

У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стя-гувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву (ст.99 ЦПК).

2. Стадія видачі (відмови у видачі) судового наказу.

Згідно зі ст. 100 ЦПК суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо: 1) заявлено вимогу, за якою не може бути виданий судовий наказ (ст.96 ЦПК); 2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право. Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу.

Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Заява, оформлена неналежним чином, за правилами ст.121 ЦПК може бути повернута заявникові. Повернення заяви не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.


У разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень.

3. Повідомлення судом боржника про видачу Судового наказу.

Після видачі судового наказу суд невідкладно надсилає його ко пію боржникові рекомендованим листом із повідомленням.

Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів та роз'яснюється його право в разі заперечення проти вимог стягувача протягом десяти днів з дня отримання судового наказу подати заяву про його скасування (ст.104 ЦПК).

4. Стадія скасування судового наказу.

Заява боржника про скасування судового наказу, що подана в установлений строк, розглядається судом протягом п'яти днів з дня її надходження без судового розгляду і виклику сторін, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого ЦПК, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви. В ухвалі про скасування судового наказу суд одночасно роз'яснює, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову. Копії ухвали надсилаються стягувачеві та боржникові не пізніше трьох днів після її постановлення (ст.106 ЦПК).

Рекомендована література:

Жилин ГЛ. Суд первой инстанции в гражданском процессе: Учебно­практическое пособие. — М.: Юрайт-М, 2001. — С.136—144.

Свідерська М.В. Судовий наказ: проблеми та перспективи за­стосування // Держава й право: Збірник наукових праць. Юридичні й політичні науки. Випуск ЗО. — К.: Інститут держави й права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. — С.368-375.

Штефан О. Наказне провадження в цивільному судочинстві України // Підприємство, господарство й право. — 2006. — № 1. — С.44-48.

Розділ 21ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Питання теми:

1. Поняття і сутність окремого провадження.

2. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної діє­здатності фізичної особи.

3. Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

4. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

5. Усиновлення.

6. Встановлення фактів, що мають юридичне значення.

7. Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі.

8. Передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.

9. Визнання спадщини відумерлою.

10. Надання особі психіатричної допомоги у примусовому по­рядку.

11. Обов'язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу.

12. Розкриття банком інформації, яка містить банківську таєм­ницю, щодо фізичних та юридичних осіб.

1. Поняття і сутність окремого провадження

Окреме провадження — це вид непозовного цивільного судо­чинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про під­твердження наявності або відсутності юридичних фактів, що ма­ють значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно зі ст.234 ЦПК суд розглядає в порядку окремого прова­дження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної


особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю, щодо фізичних і юридичних осіб.

У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про відновлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Особливостями справ даного виду провадження є:

а) у порядку окремого провадження може вирішуватися тільки спір про факт, про стан, але не спір про право;

б) справа порушується за заявою, а тому немає позовної заяви, немає позову;

в) немає сторін, оскільки відсутній спір про право, а є заявники, заінтересовані особи;

г) коло заявників чітко визначає закон;

д) немає інститутів і категорій, властивих позовному прова дженню (співучасть, мирова угода, тощо);

є) справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами ЦПК, але з доповненнями та виключеннями, обумовленими особливостями цих справ;

ж) предметом окремого провадження є підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав або підтвердження наявності або відсутності неоспорюваних прав1.

Загальний порядок розгляду справ окремого провадження закріплений у ст.235 ЦПК. Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження роз-

1 Тертишніков В.І. Цивільний процес України (лекції). — X.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. — С. 170.


глядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

2. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної

особи

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст.36 ЦК).

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усві­домлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст.39 ЦК).

Порушення справи. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, — за місцезнаходженням цього закладу (ст.237 ЦПК).

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї, органами опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.

Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (уси- новлювачами), піклувальниками, органами опіки й піклування.

Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами незалежно від їх спільного проживання, органами опіки та піклування, психіатричним закладом (ст.237 ЦПК).

У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напо ями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст.238 ЦПК).

Підготовка справи до розгляду. Порушивши провадження по справі, суддя повинен вжити заходів у ході її підготовки до залучення до процесу всіх юридично заінтересованих у результаті розгляду справи осіб і до того, щоб суд мав усі необхідні докази під час розгляду справи.

Фактичні обставини, що підлягають встановленню по справах про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним, можуть бути встановлені за допомогою всіх передбачених законом засобів доказування: пояснень заявників і інших юридично заінтересованих у результаті розгляду справи осіб, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно зі ст.239 ЦПК суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Судово-психіатрична експертиза призначається судом за наявності обґрунтованих даних, що дозволяють сумніватися в повноцінності психічного здоров'я громадянина (є довідка про лікування в психіатричній лікарні, довідка про психіатричний діагноз і тощо). Одного клопотання сторони про призначення експертизи відносно іншого громадянина недостатньо, тому що тоді мова буде йти про втручання в приватну сферу.

У виключних випадках, коли особа, відносно якої відкрите про­вадження по справі про обмеження її цивільної дієздатності чи визнання її недієздатним, явно ухиляється від проходження експер- тизи, суд у судовому засіданні при участі лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.

Варто сказати і про специфіку завдань, які ставляться перед експертом. Повинні вирішуватися не тільки діагностичні питання, але і виявлятися випадки симуляції1. Висновок про недієздатність повинен робити суд, а не експерт.

Розгляд справи в суді. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я. Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави. Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно, без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати (ст.240 ЦПК).

Повнолітні члени сім'ї громадянина, який зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, можуть заперечувати проти обмеження його дієздатності. У цьому випадку суду необхідно ретельно перевірити обґрунтованість доводів цих осіб.

Якщо провадження у справі буде зупинено у зв'язку з відмовою заявника від своєї вимоги, то ця обставина не виключає можливості порушення згодом цим же заявником справи про обмеження дієздатності того ж громадянина у випадку, якщо він продовжує зловживати спиртними напоями або наркотичними засобами і після припинення провадження у справі.

Рішення суду. Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлене піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.

1 Захарова О.Б. Лишение и ограничение дееспособности гражданина // Арбитражный и гражданский процесс. — 2005. — № 4. — С.11.


Суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклуваль­ника в судовому засіданні з повідомленням заінтересованих осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна або піклувальника.

Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та відновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування.

Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недіє­здатною та відновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. В разі її видужання або значного по­ліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування.

Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування (ст.241 ЦПК).

3. Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також аедоднйдіїніллсобіААїкаАялисана матір'ю або батьком ди­тини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рі­шенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої осо­би за письмової згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (ст.35 ЦК).

Порушення справи. Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздат­ності у випадках, передбачених ЦК України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до суду за місцем її проживання (ст.242 ЦПК).

У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної діє­здатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня осо­ба працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.

Розгляд справи в суді. Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності суд розглядає за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а та­кож представників органів опіки та піклування. Участь представ­ників органів опіки та піклування у розгляді справи є обов'язковою (ст. 244 ЦПК).

Рішення суду. Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування (ст. 245 ЩІК).

4. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

Якщо місцезнаходження одного із суб'єктів матеріально-правових відносин невідоме, це сприяє невизначеності правового положення інших суб'єктів цих правовідносин. Така невизначеність може порушувати інтереси зазначених осіб, утруднює або унеможливлює здійснення ними своїх суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Для захисту їх інтересів закон передбачає можливість визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування (ст.43 ЦК).

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести мі­сяців (ст.46 ЦК).

Висновок суду про встановлення безвісної відсутності базується на юридичному припущенні знаходження громадянина в живих, а оголошення померлою — на припущенні смерті особи. Використання замість достовірних доказів припущень — наслідок браку відомостей про те, де ж перебуває той або інший громадянин, живий він чи помер. Однак висновок суду про невідомість знаходження людини протягом певного строку повинен відповідати об'єктивній істині і підтверджуватися достовірними доказами.

Порушення справи. Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем про­живання (перебування) фізичної особи, місце перебування якої не­відомо, або за місцезнаходженням її майна (ст.246 ЦПК).

У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають під­стави припустити її загибель від певного нещасного випадку (ст.247 ЦПК).

Вказівка в заяві мети допомагає суду встановити, чи є у заявни­ка юридичний інтерес у справі, і визначити коло заінтересованих осіб. Справи такої категорії можуть порушуватися з метою припи - нення шлюбу, призначення пенсії, одержання спадщини або ви­требування з майна безвісно відсутнього.

Обставинами, що підтверджують безвісну відсутність громадя­нина, є будь-які дані, що свідчать про те, що протягом року в місці його проживання немає відомостей про те, де перебуває громадя­нин (виписка з будинкової книги, негативні відповіді на запити реєстраційних служб за місцем народження, роботи або передба­чуваного знаходження, відомості про розшук, про

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти