ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ДРУГА УКРАЇНСЬКА ДЕЛЕҐАЦІЯ ДО ПЕТРОГРАДУ

Танець руської демократії між ножами.

В цей час у Петрограді бідна російська демократія танцювала небезпечний, невдячний танець „між ножами”: большевизмом і реакцією. Вона робила надлюдські усилля, щоб не наштиркнутись і не впасти на той чи другий бік.

Правда, вбік большевизму впасти було меньче небезпеки. Розбитий і розігнаний, він поховався по кутках і не смів подавати голосу. Зате реакції голос став удвоє дужчий, хазяйновитіший. Вона почувала себе, хоч і під демократичним вуалем, єдиною господиньою Росії. Адже ця красуня мала побіч себе таких дужих і славетних лицарів, як руський кучерявий козак з нагайом, з диким гиком, з темнотою в душі й з другого боку — ґалантний антантський імперіалізм з своїми банками, гарматами, зобов'язаннями. Ці два лицарі були одним із тих ножів, яких хоч-не-хоч руська демократія повинна була дуже обережно обминати.

Отже кадети після розбиття большевизму підбадьорились. Рожева (революційна) плівка на їхньому чорно-буржуазному тілі, яку вони, як хамелеони принатурили були до обставин, тепер почала виразно, безсоромно, на очах у всіх, як шкура з гадюки, злізати. Сила й перемога була за ними. Без них ні руський козак, ні антантський імперіалізм ніякої піддержки не дав би демократії. Їхня участь в уряді була необхідна. Вони нічого не мала проти, щоб червоний прапор революції маяв над підприємством, в якому вони були б панами. На якийсь час ця вивіска була потрібна. Але всередині все червоне повинно було витерто, викинено й виметено. Таку умову ставила партія „народньої свободи”. Ніякої залежности від революційних орґанізацій, ніякої відповідальности перед Радою Робітничих і Салдатських Депутатів. Уряд має бути відповідальний тільки „перед своїм сумлінням і Росією”.

2. Руський „національний герой”.

Вони навіть згожувались, щоб на червоній вивісці стояло: „Керенський і Ко.” На цей час це була корисна фірма. Керенський тоді був національним руським героєм. Обивательщина його боготворила, засипала квітками, промови його ковтала вухами, носом, ротом.

В часи гострої боротьби кількох соціальних течій, у періоді невияснености сітуації разураз у всіх націй з'являються так звані національні герої, яких обставинами випихає на гребінь хвиль. Вони легкі, як корка, й через те можуть триматися навіть на піні. Вони надзвичайно славолюбні й через те, опинившись на гребні, легко вірять у те, що вони вище за всіх, проймаються цею вірою й остільки проймаються, що своєю вірою заражають других. Славолюбність їхня примушує їх за всяку ціну й усякими способами триматись на найвищій точці. Для того вони голосно про себе кричять, метушаться, стають в пози перед масами внизу й обставляють свою особу ріжними урочистими процедурами, які гіпнотізуюче ділають на обивaтеля.

Національні герої не люблять залежности від світоглядів, — кляс, партій. Коли вони мають якісь переконання, а ті переконання перешкажають їм триматись на піні, тягнуть їх до низу, вони охоче одривають од себе ті переконання, викидають їх, виходять з партій, стають ще легчими й возносяться ще вище. Вони охоче приймають відповідальність „тільки перед нацією та своєю совістю”.

Керенський був типичним „національним героєм”. Він був, як опука (м'яч), — легкий, гнучний, податливий; він, налітаючи на якусь тверду стіну, й сам не розбивався й нічого не розбивав; він угинався тим боком, яким ударявся об стіну, приливав до неї й одстрибував у другий бік; там теж угинався, зрівнювався з стіною, й знову одлітав.

Керенський охоче взяв на себе ролю опуки між двома важкими, міцними, непримирими стінами: революції й реакції. І яка твердіща й дужча було стіна, перед тою він угинався ширшою площею своєї круглої, гнучкої істоти.

Одплата кадетів.

Українська делеґація прибула до Петрограду як раз під час складання нового уряду. Влади вже ніякої не було. Нікому було представляти наш Статут, домагатись затверження. Спочатку ще лишались у кабінеті міністри-соціалісти, але й вони всі вийшли. Лишився сам Керенський, який літав од стіни до стіни, намагаючись цим зблизити їх.

Ця справа тяглась багато днів, які для делеґації були ще тяжчі, ніж для Петрограду. Київ турбувався, хвилювався, щодня запитував делеґацію по телеґрафу, нетерпеливився, нервувався. Делеґація розуміла стан Київа, але мусіла сидіти й чекати.

А руська буржуазія в лиці кадетів вихилялась, вередувала, примушувала кланятись собі в ноги, ставила вимоги, торгувалась, коверзувала, як хотіла.

Нарешті, сторгувались. Відповідальність „тільки перед Росією та своєю совістю” і вся влада кадетам. Міністерство склалось. Головніші портфелі в руках буржуазних партій. Для фірми „коаліції” кільки соціалістів. Але без Церетеллі й Чернова. Чернов нелюбий був кадетам своєю аґрарною проґрамою, а Церетеллі угодою з українцями й своєю відповідальностю перед Радою Робітничих Депутатів.

Серед умов було й українське питання. Кадети сласно потирали руки: ага, ось коли вони покажуть українцям „автономію”! Ось коли вони одплатять за те пониження, яке було їм нанесено Київом.

І почалась одплата.

Насамперед, вони просто ласували тім, що довго не приймали нас. Кабінет уже склався, почав функціонувати, засідати, арештовувати большевиків, скасовувати постанови попереднього соціалістичного Уряду, —словом, уже жив Уряд. Але для української делеґації все не було його нігде.

Нарешті, знайшовся й для нас. Призначено спільне засідання. Але не з Урядом, як можна! Тільки з урядовим юрісконсультом п. Гальперном і фаховцем по україножерству бароном Нольде. Ці два добродії мали представляти собою для нас Російський Уряд, його погляди, наміри й „предположенія”.

Ці погляди й наміри зразу ж стали нам видні, з першого ж засідання. Вони їх і не дуже ховали: скасувати угоду 16 липня й обмежити українські здобутки до найменьчого мінімуму.

Статут Центральної Ради, ухвалений навіть неукраїнцями, здався їм просто смішним. Вони й не ховали свого сміху, вони його навмисне виставляли перед нами. Це — не автономія, навіть не федерація, а просто союз держав, цей Статут! Ніякої мови не може бути про його приняття й затвердження. Навіть обмірковувати його не схотіли, просто з посмішкою одпихнули вбік і сказали, що вони самі нам напишуть, що нам треба, й це буде не Статут, а просто Інструкція. Хочете, — приймайте; не хочете, — не треба.

Поводження панів становища було настільки образливе й обурююче, що делеґація хотіла після перших же засідань перервати всякі балачки й їхати до Київа. Я, особисто, ніколи за все своє життя не мав стільки пониження, як за цей час перебування в петроградських урядових „прийомних”. Иноді думалось: з якої речі я, вільний, ні від кого незалежний чоловік, маю терпіти стільки образ від тих людей, які все моє життя були в моїх очах найгіршими, найшкодливішими людьми, до яких я разураз почував огиду й ворожість? З якої речі я маю на собі переносити найгірші сторони соціальної й псіхичної істоти сих людей?

Розуміється, коли б ішло про мою особисту справу, мої відносини з цими людьми кінчились би цілком инакше, так само, як і відносини инчих членів делеґації.

Але справа йшла не про особисті інтереси тої чи инчої людини. Отже не особисті почування й взагалі не почування повинні були вирішувати наше поводження.

Ми бачили, що нас провокували, що нас навмисно, брутально й цінично висміювали, ображали й викликали на обурення, на реакцію чуття. Кадетам хотілось, щоб ми вибухнули гнівом, плюнули їм у лице й перервали всякі переговори. Тоді б вони утерлись, потім закричали б на ґвалт, кинулись на українство й придушили б його, як придушили большевиків. Силу вони за собою почували, а руська демократія не стала б за таку справу, як українська, вступати: до боротьби з ними.

Не піддаватись провокації.

Ми виризно бачили „предположенія” переможців. І це нас стримало від необережного кроку.

О, ні, панове кадети. Коли справа стоїть іменно так, то ви не діждетесь від нас результатів вашої провокації. Можете примушувати нас годинами просижувати в ваших передпокоях; можете посміхатись, недбало пускати слова крізь зуби; можете напружувати всі ваші здібности, ви не примусите нас зробити те, чого вам бажається.

Ми рішили уперто, неодступно домагатись виразної відповіді й постанови, які б вони ні були. Ми рішили взяти на себе всю мстливість господарів становища, яка б вона тяжка й образлива для нас особисто ні була. Ми не надіялись на затвердження Статуту, на приняття того, що було ухвалено в Київі. Дійсно, при тій сітуації, яка запанувала в Петрограді, при тій ролі, яку грали буржуазні кола, справді, смішно було думати, що ці кола згодяться на те, що було обіцяно зовсім при инчих умовах, і не ними обіцяно. Можна було тільки думати про те, щоб не дати зачіпки вирвати в нас усе, щоб не дати їм права, хоч би формального, відмовитись від усього, чого вони й домагалися від нас своїм провокаційним поводженням.

Стиснувши зуби, заціпивши всі почуття, делеґація справилась з цією тяжкою задачею: не піддалась провокації. Кадети мусіли трактувати з нами, мусіли додержуватись хоч з пристойности обіцянок своїх попередників.

Розуміється, це було не трактування, а шматування з гарчанням бідного „Статуту вищого Управління України”. З його лишились тільки клаптики, які добродії Гальперн та Нольде поподбірали, сяк-так позшивали й представили своїм панам. Ті ще дещо обгризли й з серцем тикнули нам... „Інструкцію Ґенеральному Секретаріатові”. Підписав її той самий Керенський, який разом з Церетеллі приїжжав до Київу й давав широкі обіцяння й який тепер у Петрограді ввесь час утікав од делеґації, ні разу не принявши її.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти