ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Проблеми революції й українська демократія.

Тепер дуже важно одмітити відношення української демократії до цих проблем революції, які так трудно розв'язувались у Росії. Важно зрозуміти це відношення в самій суті його, в істотній, ґрунтовній дійсности, а не тільки в словесних виявах. Це необхідно для дальшого розуміння тих явищ, які потім так болюче й з такою шкодою для національного та соціального визволення українського народу виникли на Україні.

Основою, вихідним пунктом відношення української демократії тодішнього часу до всіх явищ і проблем було національне визволення України.

Українська демократія непохитно стояла на тому, що ні політичне, ні соціальне визволення не може бути дійсним визволенням без визволення національного.

І вся російська й українська революції як найкраще доказали справедливість цих тезісів.

Отже не в цьому, як думають деякі, були наші помилки. Поки ми твердо знали й пам'ятали, що вся наша акція, всі наші домагання й здобутки повинні безпосередньо, зараз же, очевидно й недвозначно бути звернені для працюючих кляс українства, поки наша політика, тактика мала цю основу й цю мету, ми були сильні, ми були гармонійні, ми були непереможні своєю злитостю з переважною більшостю українського народу.

Але як тільки ця злитість почала розхитуватись, як тільки керуючі центри почали ухилятись від сеї основної мети, так вони стали слабнути, так почала пропадати в них чудодійна сампсоновська сила, так пішло болюче, надлюдське шукання загубленого талісману.

Про це докладніше мова далі буде. Тепер же варто зазначити відношення української демократії до вищезгаданих проблем, що так неудачно вирішувались на Московській і Петроградській Конференціях.

До Московської Конференції Центральна Рада поставилась цілком неґативно з самого ж початку й не послала на неї своїх представників, яких запрошував Петроградський Уряд. Одним із мотивів такого відношення було й те, що Тимчасове Правительство оцінило силу й вагу українства всього тільки в 5 представників. Але головною причиною було неґативне відношення до самої ідеї конференції, що й виявляється в такій резолюції Центр. Ради з 22-VIII (н. ст.):

„Вислухавши запрошення Тимчасового Правительства прислати представників Центральної Ради на московську нараду, Українська Центральна Рада, признаючи: 1) що московська нарада, яку скликає в найблизших днях Тимчасове Правительство в Москві, не може висловити волі й думки народу цілого краю наслідком означеного Правительством складу учасників, а також з огляду на спосіб їх вибору; 2) що з огляду на се московська нарада не може помогти укріпленню й зміцненню завойовань революції; 3) що навпаки московська нарада з огляду на буржуазний склад її учасників може помогти зростові контрреволюції; 4) що тільки Всеросійські Установчі Збори й Українське Установче Зібрання на Україні можуть висловити правдиву волю народу й утворити діяльний демократичний лад у формі демократичної федеративної республіки, — уважав неможливим і навіть шкідливим брати участь у московській нараді”.

І це було цілком послідовне, цілком відповідне до суті українського руху рішення.

Так само послідовною й гармонійною з завданнями українства була позіція, занята Центральною Радою на Петроградській Конференції.

Перед висилкою своїх делеґатів до Петрограду Мала Рада зібралась (22 серпня) на засідання для вироблення діректів своїм представникам на Конференції.

Це засідання виявило рішуче неґативне відношення Ц.Ради до ідеї коаліційної влади.

Між инчим члени Ц. Ради, обрані потім делеґатами до Петрограду висловлювали такі погляди:

Соціальдемократ М. Ткаченко говорив:

Російська буржуазія показала цілковиту нездатність орґанізувати життя. Тому її треба усунути, а влада повинна перейти до рук селянства та пролетаріату. Для буржуазії необхідним є спинити революцію, щоб не віддати справи миру в руки демократії. Отже сей критичний момент треба вжити на орґанізацію соціалістичного міністерства, щоб справу миру взяти в свої руки. Для одної справи миру варто здобути соціалістичне міністерство. Автономію ж України треба здійсняти фактично й у повному об'ємі. Тоді тільки наші маси піддержать Уряд.

Другий представник с-д. М. Порш також заявляв:

У земельній політиці коаліційний Уряд, почавши від широкої діяльности земельних комітетів, кінчив боротьбою з ними. Так само й з війною. З початку Уряд підносив гасла миру, тепер він принижує порив пролетаріату до вічного миру між народами. Отже чим швидче ми скинемо прінціп коаліції, тим швидче матимемо мир.

В тому ж дусі висловлювалась переважна більшість членів Малої Ради.

Тільки двоє соціальдемократів В. Садовський і Ковальський займали инчу позіцію. Вони стояли на тому переконанню, що революція є буржуазна, а через те творити владу без участи буржуазії неможливо. Отже коаліція, на їхню думку, була й природною й необхідною.

З цього можна зробити цілком лоґічний висновок, що переважна більшість Ц. Ради дивилась на революцію як на соціалістичну й розвиток її вбачала тільки в цьому напрямі. І не тільки вбачала, але й хотіла того.

Для більш ясного зрозуміння дальших подій варто запам'ятати цей момент.

І наказ делеґатам відповідно до загальної, прінціпіальної позіції Ц. Ради було дано такий:

„1) Сформування однородного, революційного й соціалістичного уряду, відповідального перед демократією всіх народів Росії. 2) Передання всіх поміщицьких, монастирських і церковних земель у завідування земельних комітетів. 3) Заведення контролю державного й краєвого над продукцією й розпреділенням. 4) Передання в завідування краєвих орґанів влади найважніших галузів промислу. 5) Оподаткування великого капіталу й майна та конфіската військових прибутків на користь окремих країв і цілої держави, 6) Признання всім націям права на нічим необмежене самоозначення. 7) Скликання кождою нацією та краєм, які того домагаються, національно-краєвих суверенних Установчих Зборів. 8) Передання цілої влади на Україні в руки У. Ц. Ради та її Ґ. Секретаріату, складеного на основі статуту з дня 29 липня с. р. 9) Признання недійсними тайних діпломатичних договорів. 10) Пороблен-ня рішучих заходів коло заключення миру, для чого негайно випередити союзників в ініціатіві в справі відкриття мирових переговорів. 11) Негайне скасування смертної кари. 12) Розв'язання Державної Думи й Ради. 13) Скликання Установчих Зборів у призначений час без дальших зволікань.

Цього всього, розуміється, Конференція не дала та й не могла дати. Але важним є те, що представники української демократії на цій всеросійській демократичній нараді виступали як послідовні демократи, як вороги всякого співробітництва з клясами буржуазними, а значить, як вороги всякої опортуністичної ідеолоґії, (хоча в цих пунктах наказу вже ховався червячок того самого опортунізму, що потім з'їв Ц. Раду).

І почасти через це, а головним чином через те, що вони виступали, як українці, як члени нації, що не переставала ставити вимоги, яка не переставала струсювати панування руської нації на Україні, більшість демократичної наради поставилась до українського представництва без особливої прихильности. Відношення руського демократа на цій конференції до національних домагань поневолених націй у Росії доходило до смішних і недостойних учинків: під час промов представників націй руські „товариші” грюкали дверима, голосно розмовляли, ввесь час перебивали вигуками на адресу промовців; презідія не давала слова, урізувала час промов проти реґламенту, словом „старший брат” і тут виявляв свою застарілу, свою непохитну приязнь до самоозначення націй. І так вони дуже хотіли, щоб українці як найкраще скористувались цим їхнім правом самоозначення, що одвели українцям аж... 7 місць у Тимчасовому Парламенті.

Центральна Рада подякувала за таку велику ласку й... ні одного представника не послала. Так Тимчасовий Парламент і помер своєю безславною смертю без участи українства. pin=17

РОЗДІЛ ІІ.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти