ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Кримінологічне вчення про особу злочинця

Кримінологічне вчення про особу злочинця

5.1. Поняття особи злочинця
5.2. Межі визнання особи злочинця в кримінології
5.3. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця
5.4. Соціально-демографічні ознаки особи злочинця
5.5. Кримінально-правова характеристика особи злочинця
5.6. Соціально-рольові характеристики особи злочинця
5.7. Риси правової та моральної свідомості особи злочинця
5.8. Соціально-психологічна характеристика особи злочинця
5.9. Класифікація злочинців
5.10. Типологія злочинців
5.11. Практичне значення кримінологічного аналізу особи злочинця
5.12. Співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця

Поняття особи злочинця

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, що вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом, і злочинців об'єднує тільки те, що вони скоїли злочин. В іншому - робиться наголос на якісні відмінності особи злочинця від особи незлочинця. І лише тоді, коли кримінологічне дослідження мало на меті вивчення особи злочинця, проводився більш детальний її аналіз.
Варто розрізняти суспільну небезпечність типів осіб злочинців і конкретних злочинців. До того ж суспільна небезпечність особи визначається не тільки характером вчиненого, але й місцем, що обіймає злочинна поведінка та його мотивація в усій системі особливих рис і поведінки суб'єкта загалом, співвідношенням між соціально значущими негативними та позитивними характеристиками особистості.
Про особу злочинця можна говорити лише стосовно особи, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. Інакше можна було б говорити лише про осіб, які вчинили злочини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу на злочинців і осіб, які вчинили злочини. Він логічно небездоганний, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці - це різновид людей, винних у злочинах. Однак з такою неточністю доводиться все-таки змиритися, оскільки дотепер не вироблено відповідної термінології, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових злочинців від "закоренілих", навіть якщо вони відбувають покарання за один злочин. Поодиноке одноактне діяння, вчинене з необережності чи навіть умисно (при збігові тяжких обставин у житті особи), не формує особи злочинця. Деформація та десоціалізація при цьому відбувається в результаті відбування покарання в місцях позбавлення волі, тобто під упливом діяльності та спілкування в екстремальних умовах.
Отже, особа злочинця - це сукупність соціально значущих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.
Стосовно ж "особи, що вчинила злочин", то вона не має системи негативних ознак.

Межі визнання особи злочинця в кримінології

Закономірно постає запитання: з якого моменту можна говорити про особу злочинця та коли така можливість відпадає, тобто в яких межах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, потрібно брати до уваги кримінально-правовий, соціологічний і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця.
У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значення, оскільки дає можливість правильно визначити напрями й межі вивчення особи злочинця та саме ті її властивості, котрі відіграли вирішальну роль у вчиненні злочину.
Кримінологічна характеристика такої особи теж нерозривно пов'язана зі злочином, який вона скоїла. Та кримінологів більше цікавить генеза особи злочинця, тобто процес її становлення та розвитку, що розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли ця особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Отож, антисуспільні властивості, що характеризують особу злочинця, існують до злочину й зумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після тау зв'язку з вчиненням нею злочину. Отже, початковий момент появи "особи злочинця" збігається з фактом вчинення злочину.
Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за вчинений злочин, а саме після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпечності. Як свідчить практика, трапляється, що виправлення засуджених може й не відбутися. Однак навіть у такому разі слід говорити не про особу злочинця, а про особу, що становить потенційну небезпеку для суспільства, у зв'язку з чим над нею встановляється адміністративний нагляд і щодо неї застосовуються інші превентивні заходи.
Суспільна небезпечність особи формується найчастіше до моменту вчинення злочину. Це, звичайно, виявляється в антигромадській поведінці конкретної особи. Антисуспільна спрямованість особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні все більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість скоєння певною особою злочину.

Основні кримінологічні ознаки особи злочинця

Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, рис, які визначають її як людину, що вчинила злочин. Будучи різновидом особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, що визначають і відображають характер і ступінь її суспільної небезпечності.
Вітчизняні кримінологи поділяють ці ознаки на такі основні групи:
1) соціально-демографічні;
2) кримінально-правові;
3) соціальні ролі й статуси;
4) риси правової та моральної свідомості;
5) соціально-психологічні характеристики.
Ознаки, що характеризують особу злочинця, перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності. Так, соціально-демографічні ознаки особи значною мірою визначають її соціальні ролі й поряд з останніми є вирішальним фактором у формуванні моральних і психологічних характеристик особи. Низка ознак може мати альтернативний характер, тобто одночасно їх можна віднести до кількох груп (наприклад, освіта - соціально-демографічна ознака, водночас може вказувати на соціальну роль особи в суспільстві).
Комплексне вивчення особи злочинців не повинне обмежуватися встановленням окремих ознак, які часто поверхово характеризують особу, а має проводитися з необхідною глибиною у їх взаємодії, що є гарантією більш повного виявлення чинників генези особи злочинця з метою застосування адекватних заходів для її корекції і недопущення вчинення нею нових злочинів.

Класифікація злочинців

Вивчаючи особу злочинців, необхідно систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна брати до уваги неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв'язується розподілом злочинців на групи й типи, що досягається за допомогою класифікації та типізації.
Класифікація - це розподіл статистичної сукупності на групи за певними чітко визначеними ознаками. У межах класифікації фактично вивчається не особа в комплексі її характеристик, а сукупності злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи тих ознак.
У кримінології найчастіше використовують класифікаційні групування за такими критеріями:
1) за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта): чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, зокрема 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою та вищою освітою;
2) за ознаками соціального становища й роду занять: робітники, службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, приватні підприємці, студенти, безробітні, пенсіонери;
3) за ознаками місця проживання та тривалості проживання: мешканець міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;
4) за інтенсивністю й характером злочинної діяльності: повторність, рецидив (спеціальний або загальний), у складі групи, організованого злочинного угруповання;
5) за даними про стан особи в момент вчинення злочину: у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час відбування покарання у виправно-трудовій установі;
6) за видами вчиненого злочину: грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.
Зазвичай, проста класифікація не відображає всієї сутності явищ, які досліджуються. Тож, окрім таких, які беруть до уваги лише одну ознаку, використовують і складніші групування, що охоплюють одночасно дві-три ознаки. Так, у регіонах з'ясовується, якого саме віку та роду занять злочинці вчинили певні злочини. При багатомірній класифікації можуть застосовуватися математичні методи, що дають можливість певним чином систематизувати контингент злочинців для їх ретельнішого вивчення, зокрема, виявлення напрямів змін у цьому контингенті, груп, які потребують першочергової профілактичної уваги, тощо. Та з'ясування тільки статистичних показників ще не відповідає на запитання про характер зв'язків між різними ознаками цієї сукупності. Типологія є глибшим розподілом злочинців на категорії за ознаками, що причиново пов'язані зі злочинною поведінкою.

Типологія злочинців

Типологія — це прийом наукового мислення й емпіричного пізнання, що полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними.
Кримінологічна типологія злочинців, зазвичай, базується на двох підставах:
1) характері вчинених злочинів;
2) глибині та стійкості антисоціальності особи.
За характером вчинених злочинів виокремлюють такі типи злочинців:
- насильницькі (агресивні), що посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ) - це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за вандалізм;
- корисливі, котрі вчинили крадіжки та розкрадання майна ненасильницькими способами - хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники та ін.;
- корисливо-насильницькі (з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості та чесної праці) - бандити, грабіжники, рекетири, злочинці й наймані вбивці;
- злісні соціально дезорганізовані типи (з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків) - порушники правил адміністративного нагляду, порушники правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою та ін.;
- необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки) - особи, що вчинили злочини з необережності.
За глибиною та стійкістю антисоціальності особи виокремлюють таких злочинців:
- випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин унаслідок випадкового збігу обставин усупереч загальній позитивній характеристиці всієї їхньої попередньої поведінки (для них злочин не домінантна лінія поведінки, не закономірний результат криміногенної взаємодії особистості та середовища, а радше, прикрий (хоча й винний) епізод їхнього життя);
- ситуаційних злочинців - осіб, що вперше вчинили злочин, не встоявши перед упливом несприятливих зовнішніх факторів формування та життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризуються більше позитивно, ніж негативно (однак припускаються аморальних вчинків);
- злісних злочинців - осіб, які вчинили декілька злочинів і перебувають у стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них злочин став професією);
- особливо злісних злочинців - осіб, котрі вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (до них належать й усі ті, хто вчиняє злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).
Отже, типологія фіксує не просто те, що трактується найчастіше, а закономірне, що є логічним результатом соціального розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє розв'язанню загальних завдань боротьби зі злочинністю, й зокрема, підвищенню ефективності індивідуальної профілактики злочинів і ресоціалізації засуджених. Слід зазначити, що будь-яка типологія має умовний і суб'єктивний характер, перелічені типи не завжди наявні в "чистій" формі. Можливі й мішані типи, додаткові варіації розчленування злочинців.

Кримінологічне вчення про особу злочинця

5.1. Поняття особи злочинця
5.2. Межі визнання особи злочинця в кримінології
5.3. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця
5.4. Соціально-демографічні ознаки особи злочинця
5.5. Кримінально-правова характеристика особи злочинця
5.6. Соціально-рольові характеристики особи злочинця
5.7. Риси правової та моральної свідомості особи злочинця
5.8. Соціально-психологічна характеристика особи злочинця
5.9. Класифікація злочинців
5.10. Типологія злочинців
5.11. Практичне значення кримінологічного аналізу особи злочинця
5.12. Співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця

Поняття особи злочинця

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, що вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом, і злочинців об'єднує тільки те, що вони скоїли злочин. В іншому - робиться наголос на якісні відмінності особи злочинця від особи незлочинця. І лише тоді, коли кримінологічне дослідження мало на меті вивчення особи злочинця, проводився більш детальний її аналіз.
Варто розрізняти суспільну небезпечність типів осіб злочинців і конкретних злочинців. До того ж суспільна небезпечність особи визначається не тільки характером вчиненого, але й місцем, що обіймає злочинна поведінка та його мотивація в усій системі особливих рис і поведінки суб'єкта загалом, співвідношенням між соціально значущими негативними та позитивними характеристиками особистості.
Про особу злочинця можна говорити лише стосовно особи, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. Інакше можна було б говорити лише про осіб, які вчинили злочини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу на злочинців і осіб, які вчинили злочини. Він логічно небездоганний, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці - це різновид людей, винних у злочинах. Однак з такою неточністю доводиться все-таки змиритися, оскільки дотепер не вироблено відповідної термінології, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових злочинців від "закоренілих", навіть якщо вони відбувають покарання за один злочин. Поодиноке одноактне діяння, вчинене з необережності чи навіть умисно (при збігові тяжких обставин у житті особи), не формує особи злочинця. Деформація та десоціалізація при цьому відбувається в результаті відбування покарання в місцях позбавлення волі, тобто під упливом діяльності та спілкування в екстремальних умовах.
Отже, особа злочинця - це сукупність соціально значущих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.
Стосовно ж "особи, що вчинила злочин", то вона не має системи негативних ознак.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти